Справа №639/9255/16-ц

Провадження №2/639/625/17

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26 квітня 2017 року Жовтневий районний суд м. Харкова в складі:

головуючого судді Труханович В.В.,

за участю секретаря Антохіної О.С., Чубенко О.С., Кричевської В.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Харкові цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Євролізинг Холдінг» про визнання договору недійсним та стягнення коштів,

ВСТАНОВИВ:

08 грудня 2016 року ОСОБА_1, в особі свого представника, звернувся до Жовтневого районного суду м. Харкова з позовом до ТОВ «Євролізинг Холдінг» в якому просив суд: визнати недійсним договір фінансового лізингу №000133 від 30.10.2015 року укладений між ТОВ «Євролізинг Холдінг» та ОСОБА_1; стягнути з відповідача суму грошових коштів в розмірі 53676,98 грн., (суму перерахованих грошових коштів у подвійному розмірі); 12077,32 грн. неустойки; 20000 грн. у якості компенсації спричиненої моральної шкоди та 25000 грн. вартості адвокатських послуг.

В обґрунтування своїх позовних вимог позивач посилається на те, що30.10.2015 року між ним та ТОВ «Євролізинг Холдінг» було укладено договір фінансового лізингу, за яким лізингодавець зобовязується придбати та передати на умовах фінансового лізингу у користування майно, а лізингоодержувач зобовязується прийняти предмет лізингу та сплачувати лізингові платежі та інші платежі згідно з умовами договору.

ОСОБА_1 вказує, що під час укладання та виконання договору позивач був введений в оману щодо істотних умов договору та надання йому у користування до моменту переходу права власності безпосередньо після внесення першого внеску автомобіля Geely Emgrand. Договір містить багато незрозумілих формул та понять, що не дозволяло йому, як споживачу, визначитися зі змістом правовідносин.

Позивач зазначає, що будучи введеним в оману стосовно істотних умов договору він сплатив на рахунок відповідача грошові кошти в сумі 14849 грн. за договором фінансового лізингу та 11841 грн. за послуги за договором фінансового лізингу, а всього 26690 грн.

На думку ОСОБА_1 він був введений в оману внаслідок дій представників ТОВ «Євролізинг Холдінг» та надання відповідачем у нечіткий, незрозумілий та двозначний спосіб вищевказаної інформації, необхідної для здійснення свідомого вибору, що стосується основних характеристик предмета лізингу, ціни та способу розрахунку ціни предмета лізингу, статусу товариства.

Позивач вважає договір фінансового лізингу недійсним, та вимагає повернення сплачених коштів у подвійному розмірі.

Також позивач вказує, що діями відповідача йому спричинено моральну шкоду, внаслідок приниження честі, гідності, престижу та ділової репутації, яку він оцінює у сумі 20000 грн.

Крім того, ОСОБА_1 вказує, що у зв'язку із затримкою повернення йому, як споживачу, коштів сплачених за договором, з відповідача підлягає стягненню неустойка у розмірі 1% від суми, належної до повернення, відповідно до Закону України «Про захист прав споживачів».

У зв'язку з викладеним позивач і звернувся до суду з даним позовом.

24 січня 2017 року представником відповідача було надано суду письмові заперечення, в яких представник просив суд відмовити в задоволенні позову. В обґрунтування заперечень зазначено, що позов є безпідставним та необґрунтованим, не підкріплений жодними доказами та ґрунтується на припущеннях позивача. Обставини, на які посилається позивач свідомо перекручені або позивач несвідомо помиляється у їх тлумаченні через те, що недостатньо уважно читає умови договору, а також посилається на положення законів, які не стосуються виниклих правовідносин.

Представник позивача ОСОБА_2, який діє на підставі довіреності від 13.11.2015 року, в судовому засіданні зменшив позовні вимоги в частині стягнення вартості адвокатських послуг ( 25000, 00 грн.), в іншій частиніпозов підтримав, просив суд його задовольнити.

Представник відповідача ОСОБА_3, в судовому засіданні позов не визнала з підстав викладених у запереченнях.

Суд, вислухавши пояснення представників сторін, дослідивши матеріали справи, встановив наступні обставини та відповідні їм правовідносини.

В судовому засіданні було встановлено, що 30 жовтня 2015 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «Євролізинг Холдінг», в особі представника ОСОБА_4, яка діє на підставі довіреності №14 від 19.05.2015 року (лізингодавець) та ОСОБА_1 (лізингоодержувач) було укладено Договір фінансового лізингу №000133. (а.с. 7-12)

Даний договір підписаний представником ТОВ «Євролізинг Холдінг» ОСОБА_4, та ОСОБА_1, та скріплений печаткою ТОВ «Євролізинг Холдінг».

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про фінансовий лізинг», фінансовий лізинг (далі - лізинг) - це вид цивільно-правових відносин, що виникають із договору фінансового лізингу.

За договором фінансового лізингу (далі - договір лізингу) лізингодавець зобов'язується набути у власність річ у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов і передати її у користування лізингоодержувач на визначений строк не менше одного року за встановлену плату (лізингові платежі).

Відповідно до п. 1.1 договору лізингу від 30 жовтня 2015 року, укладеного між Товариством з обмеженою відповідальністю «Євролізинг Холдінг» та ОСОБА_1, лізингодавець зобовязується придбати та передати на умовах фінансового лізингу у користування майно (предмет лізингу визначений у п. 3.1 цього договору), а лізингоодержувач зобовязується прийняти предмет лізингу та сплачувати платежі та інші платежі згідно з умовами цього договору.

Згідно п. 3.1 договору фінансового лізингу, предметом лізингу є автомобіль «Geely Emgrand ».

Відповідно до ст. 3 Закону України «Про фінансовий лізинг», предметом договору лізингу (далі - предмет лізингу) може бути неспоживна річ, визначена індивідуальними ознаками та віднесена відповідно до законодавства до основних фондів.

Додатком №3 до договору фінансового лізингу визначено специфікацію предмета лізингу, та зазначено в його якості: марка Geely, модель Emgrand, кількість 1, ціна 266 900 грн. (а.с. 14)

Умовами договору фінансового лізингу також передбачено, що складові лізингових платежів, їх суми та дати платежів, визначені у Графіку лізингових платежів у Додатках №1, 2 до цього договору, які є його невідємною частиною. (п. 8.1 договору)

До складу лізингових платежів включаються: 1) Перший лізинговий платіж, який складається з комісійної винагороди за організаційні заходи, авансу ціни предмета лізингу, комісійної винагороди за передачу предмета лізингу; 2) Періодичний авансовий платіж ціни предмета лізингу, 3) Другий авансовий платіж, який складається з періодичних лізингових платежів. (п. 8.2 договору)

Усі поточні авансові та лізингові платежі (в тому числі періодичні лізингові платежі) по даному Договору сплачуються лізингоодержувачем рівними частинами з 1-го по 10-е число поточного місяця, що вказується в Додатках №1,2. (п. 8.5 договору)

Згідно Додатку №1 (Графік сплати першого лізингового платежу), вартість предмета лізингу становить 266900,00 грн., відсоток платежів 50,00%, сума виплат 133 450 грн., щомісячний платіж 11120,83 грн., комісія за організацію 26690,00 грн., комісія за передачу 8007,00 грн. (а.с. 13)

Суми зазначені у Додатку №1 відповідно до п. 2.1. договору є Авансовим платежем сумою, яка відшкодовує частину вартості предмета лізингу, в розмірі вказаному в Додатку №1, сплачена лізингоодержувачем на рахунок лізингодавця до дати передачі предмета лізингу.

Додатком №2 (Графік сплати другого лізингового платежу) передбачено, що вартість предмета лізингу становить 266900,00 грн., авансовий платіж 50,00%, сума лізингу 133450,00 грн., викупна вартість 4004,00 грн., відсоткова ставка 22,00%, комісія 5,00%, період лізингу 60 місяців, щомісячний платіж 4074,94 грн. (а.с. 13)

Відповідно до ст. 16 Закону України «Про фінансовий лізинг», сплата лізингових платежів здійснюється в порядку, встановленому договором.

Лізингові платежі можуть включати: а) суму, яка відшкодовує частину вартості предмета лізингу; б) платіж як винагороду лізингодавцю за отримане у лізинг майно; в) компенсацію відсотків за кредитом; г) інші витрати лізингодавця, що безпосередньо пов'язані з виконанням договору лізингу.

Пунктом 5.1 договору фінансового лізингу передбачено, що предмет лізингу передається в користування лізингоодержувач протягом строку, який становить не більше 90 робочих днів з моменту сплати лізингоодержувачем на рахунок лізингодавця Авансового платежу та Комісії за передачу предмета лізингу.

На виконання умов договору ОСОБА_1 на рахунок ТОВ «Євролізинг Холдінг» було сплачено 14849,00 грн. з призначенням платежу: «сплата за договором фінансового лізингу №000133 від 30.10.2015 р.» та комісію за прийняття даного платежу у розмірі 148,49 грн., а також було сплачено 11841,00 грн. з призначенням платежу «сплата за послуги по договору лізингу № 000133 від 30.10.2015 року.(а.с. 14, 15)

Відповідно ч. 2ст. 806 ЦК Українидо договору лізингу застосовуються загальні положення про найм (оренду) з урахуванням особливостей, встановлених цим параграфом та законом. До відносин, пов'язаних з лізингом, застосовуються загальні положення про купівлю-продаж та положення про договір поставки, якщо інше не встановлено законом.

Відповідно дост. 6 Закону України «Про фінансовий лізинг»договір лізингу має бути укладений у письмовій формі.

Згідно з правовою позицією Верховного Суду України, викладеною в постанові від 18 січня 2017 року у справі № 6-648цс16,яка в силу ст. 360-7 ЦПК Україниєобов'язковою для всіх судів, за своєю правовою природою договір лізингуєзмішаним договором та містить елементи договору оренди (найму) та договору купівлі-продажу або договору поставки.

Згідност. 799 ЦК Українидоговір найму транспортного засобу укладається у письмовій формі; договір найму транспортного засобу за участю фізичної особи підлягає нотаріальному посвідченню.

Системне тлумачення названих правових норм приводить до висновку, що для договору найму та для договору лізингу передбачена однакова загальна норма про те, що такі договори повинні бути укладені у письмовій формі.

Проте, окремою спеціальною нормою передбачено, що договір найму транспортного засобу, який укладається за участю фізичної особи підлягає нотаріальному посвідченню і в силу приписівст. 806 ЦК Україниці спеціальні вимоги повинні застосовуватись до договорів фінансового лізингу, які укладаються з фізичною особою відносно лізингу транспортного засобу.

Обґрунтованість такого тлумачення зазначених правових норм підтверджується тим, що відповідно до п. 3.12 глави 5 Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженогонаказом Міністерства юстиції України № 296/5 від 22.02.2012 року, договори лізингу транспортних засобів за участю фізичної особи посвідчуються нотаріусами з дотриманням загальних правил посвідчення договорів найму (оренди) та з урахуванням особливостей, установленихЦивільним кодексом УкраїнитаЗаконом України «Про фінансовий лізинг».

Крім цього,Постановою КМУ від 7 вересня 1998 року №1388визначено Порядок державної реєстрації (перереєстрації), зняття з обліку автомобілів, автобусів, а також самохідних машин, сконструйованих на шасі автомобілів, мотоциклів усіх типів, марок і моделей, причепів, напівпричепів, мотоколясок, інших прирівняних до них транспортних засобів та мопедів, оформлення та видачі реєстраційних документів і номерних знаків.

Згідно з п.2Постанови КМУ від 7 вересня 1998 року №1388, цей Порядок є обов'язковим для всіх юридичних та фізичних осіб, які є власниками транспортних засобів, виробляють чи експлуатують їх. Представники власників транспортних засобів виконують обов'язки та реалізують права таких власників у межах наданих їм повноважень.

Відповідно до п.8Постанови КМУ від 7 вересня 1998 року №1388державна реєстрація (перереєстрація) транспортних засобів проводиться на підставі заяв власників, поданих особисто, і документів, що посвідчують їх особу, підтверджують правомірність придбання, отримання, ввезення, митного оформлення транспортних засобів, відповідність конструкції транспортних засобів установленим вимогам безпеки дорожнього руху, а також вимогам, які є підставою для внесення змін до реєстраційних документів.

Документами, що підтверджують правомірність придбання транспортних засобів, їх складових частин, що мають ідентифікаційні номери, є засвідченні підписом відповідної посадової особи, що скріплений печаткою, зокрема договір фінансового лізингу.

Таким чином, умовою досягнення мети договору фінансового лізингу сторонами, є сплата лізингоодержувачем лізингових платежів та отримання предмету фінансового лізингу у власність. Така процедура може бути реалізована лізингоодержувачем лише після державної реєстрації (перереєстрації) транспортного засобу на підставі заяви власника у порядку, визначеномуПостановою КМУ від 7 вересня 1998 року №1388, тобто на підставі угоди, до форми укладення якої розповсюджується вимога щодо нотаріального посвідчення.

Відповідно до ч. 1ст. 220 ЦК Україниу разі недодержання сторонами вимоги закону про нотаріальне посвідчення договору такий договір є нікчемним.

Згідно з ч.2ст. 215 ЦК Українинедійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Відповідно до п.7Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» від 6 листопада 2009 року №9правочин може бути визнаний недійсним лише з підстав, визначених законом, та із застосуванням наслідків недійсності, передбачених законом. У разі якщо під час розгляду спору про визнання правочину недійсним як оспорюваного та застосування наслідків його недійсності буде встановлено наявність підстав, передбачених законодавством, вважати такий правочин нікчемним, суд, вказуючи про нікчемність такого правочину, одночасно застосовує наслідки недійсності нікчемного правочину.

Отже, згідно ч. 4 ст. 203, ч. 1, 2 ст. 215, ч. 1 ст. 220 ЦК України договір є недійсним, оскільки він укладений з недотриманням форми укладення правочину.

Така ж правова позиція викладена в постанові Верховного Суду України від 16.12.2015 року у справі за № 6-2766цс15, яка також стосується подібних правовідносин із ТОВ «Євролізинг Холдінг», та яка згідно ст. 360-7 ЦПК України є обов'язковою для всіх судів України, які мають привести свою практику у відповідність із такими рішеннями Верховного Суду України.

Згідно з п.13Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» від 6 листопада 2009 року № 9з підстав недодержання вимог закону про нотаріальне посвідчення правочину нікчемними є тільки правочини, які відповідно до чинного законодавства підлягають обов'язковому нотаріальному посвідченню.

Таким чином, договір фінансового лізингу №000133 від 30 жовтня 2015 року є нікчемним з підстав визначених положеннями ч.1ст. 220 ЦК України, так як він нотаріально не посвідчений, а тому посилання представника відповідача на те, що даний договір не підлягає нотаріальному посвідченню, є необґрунтованими та не приймаються до уваги.

Представник позивача в судовому засіданні вказував, що Договір фінансового лізингу від 30.10.2015 року вчинений відповідачем шляхом провадження нечесної підприємницької практики, через ненадання та надання у нечіткий, незрозумілий та двозначний спосіб інформації, необхідної для здійснення позивачем свідомого вибору, що стосується основних характеристик предмету лізингу, способу розрахунку ціни, статусу відповідача та наявності у нього ліцензії на здійснення фінансового лізингу, чим позивача було введено в оману, у зв'язку з чим Договір фінансового лізингу від 30.10.2015 року має бути визнаний судом недійсними.

Суд погоджується з такою позицією сторони позивача, у зв'язку з чим зазначає наступне.

Відповідно до ст. 2 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг», цей Закон регулює відносини, що виникають між учасниками ринків фінансових послуг під час здійснення операцій з надання фінансових послуг.

Відповідно до п.5 ч.1 ст. 4 вказаного Закону, фінансовий лізинг вважається фінансовою послугою.

Фінансові послуги надаються фінансовими установами, а також, якщо це прямо передбачено законом, фізичними особами - підприємцями. (ч.1 ст. 5 Закону)

Частиною 1, 2 ст. 7 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» передбачено, що юридична особа, яка має намір надавати фінансові послуги, зобов'язана звернутися до відповідного органу державного регулювання ринків фінансових послуг протягом тридцяти календарних днів з дати державної реєстрації для включення її до державного реєстру фінансових установ.

У разі якщо відповідно до закону надання певних фінансових послуг потребує ліцензування, фінансова установа має право на здійснення таких послуг лише після отримання відповідних ліцензій.

Згідно п. 3 ч.1 ст. 9 Закону України «Про ліцензування певних видів господарської діяльності», відповідно до спеціальних законів господарська діяльність із надання фінансових послуг підлягає ліцензуванню.

Здійснення діяльності з надання будь-яких фінансових послуг, дозволяється тільки після отримання відповідної ліцензії. (ч. 2 ст. 34 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг»)

Отже, надання послуги з фінансового лізингу підлягає ліцензуванню.

Не є грошовими зобов'язання, в яких грошові знаки використовуються не як засіб погашення грошового боргу, а виконують роль товару. З огляду на це ст. 625 ЦК України не застосовується до зазначених правовідносин.

Відповідно до ч.1 ст. 227 ЦК України правочин юридичної особи, вчинений нею без відповідного дозволу (ліцензії), може бути визнаний судом недійсним.

Як вбачається з матеріалів справи, та що підтверджено представником відповідача у своїх запереченнях та у судовому засіданні, у ТОВ «Євролізинг Холдінг» відсутня ліцензія для здійснення фінансових послуг щодо залучення фінансових активів від фізичних осіб, що суперечить вимогам законодавства.

Наявність у відповідача довідки Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг від 18.02.2015 року про взяття на облік ТОВ «Євролізинг Холдінг», як такої, що має право надавати послуги з фінансового лізингу, не звільняє відповідача від обов'язку отримати ліцензію на надання послуги з фінансового лізингу та здійснювати свою діяльність тільки у разі отримання такої ліцензії. (а.с. 33)

Відповідно до ч. 1 ст. 227 правочин юридичної особи, вчинений нею без відповідного дозволу (ліцензії), може бути визнаний судом недійсним.

Стосовно інших твердженьсторони позивача про те, що договір фінансового лізингу був вчинений внаслідок введення ОСОБА_1 в оману щодо основних характеристик предмету лізингу, способу розрахунку ціни, суд зазначає наступне.

Згідно положень ст. 230 ЦК України, якщо одна із сторін правочину навмисно ввела другу сторону в оману щодо обставин, які мають істотне значення (частина перша статті 229 цього Кодексу), такий правочин визнається судом недійсним. Обман має місце, якщо сторона заперечує наявність обставин, які можуть перешкодити вчиненню правочину, або якщо вона замовчує їх існування.

Частина 1 ст. 229 ЦК України встановлює, що істотне значення має помилка щодо природи правочину, прав та обов'язків сторін, таких властивостей і якостей речі, які значно знижують її цінність або можливість використання за цільовим призначенням. Помилка щодо мотивів правочину не має істотного значення, крім випадків, встановлених законом.

Відповідно до п. 19 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» від 06.11.2009 №9, відповідно до статей 229 - 233 ЦК (435-15) правочин, вчинений під впливом помилки, обману, насильства, зловмисної домовленості представника однієї сторони з другою стороною або внаслідок впливу тяжкої обставини, є оспорюваним. Обставини, щодо яких помилилася сторона правочину (стаття 229 ЦК (435-15), мають існувати саме на момент вчинення правочину. Особа на підтвердження своїх вимог про визнання правочину недійсним повинна довести, що така помилка дійсно мала місце, а також що вона має істотне значення.

Пунктом 20 цієї ж постанови передбачено, що правочин визнається вчиненим під впливом обману у випадку навмисного введення іншої сторони в оману щодо обставин, які впливають на вчинення правочину. На відміну від помилки, ознакою обману є умисел у діях однієї зі сторін правочину. Наявність умислу в діях відповідача, істотність значення обставин, щодо яких особу введено в оману, і сам факт обману повинна довести особа, яка діяла під впливом обману. Обман щодо мотивів правочину не має істотного значення. Норми статті 230 ЦК (435-15) не застосовуються щодо односторонніх правочинів.

Представник відповідача в письмових запереченнях вказує, що позивач підтвердила отримання повної, необхідної, доступної та достовірної інформації про положення договору підписавшись під кожною сторінкою договору та підписавши Заяву про повноту отриманої інформації. На думку відповідача, свідчення позивача щодо введення в оману є спробою ухилитися від взятих на себе зобовязань та характеризує позивача як недобросовісного клієнта. Також на думку відповідача у договорі чітко визначено предмет лізингу. Сплата комісії за організацію не заборонена положеннями чинного законодавства.

Як зазначалось у рішенні вище, предметом договору лізингу може бути неспоживна річ, визначена індивідуальними ознаками та віднесена відповідно до законодавства до основних фондів.

Відповідно до ст. 184 ЦК України річ є визначеною індивідуальними ознаками, якщо вона наділена тільки їй властивими ознаками, що вирізняють її з-поміж інших однорідних речей, індивідуалізуючи її. Речі, визначені індивідуальними ознаками, є незамінними.

В даному випадку у суду відсутні підстави вважати, що предмет лізингу автомобіль «Geely Emgrand» є індивідуально визначеною річчю, оскільки в Договорі відсутні ознаки, які можуть бути властиві тільки йому, зокрема рік випуску, колір, номер кузова, шасі, та інше, що дозволяло б виокремити предмет лізингу з-поміж інших автомобілів «Geely Emgrand».

Крім того, суд зазначає, що комісія за організацію, яка включена до складу Авансового платежу, не є за своєю суттю лізинговим платежем, оскільки є одноразовою платою за організацію та оформлення Договору, як це зазначено у п. 2.1 Договору.

Комісія за організацію не є витратами лізингодавця, що безпосередньо пов'язані з виконанням договору, а тому не є лізинговим платежем відповідно до ст. 16 Закону України «Про фінансовий лізинг».

Суд також вважає необхідним зазначити, що рішенням Конституційного Суді України від 10 листопада 2011 року №15-рп/2011 передбачено, що держава сприяє забезпеченню споживання населенням якісних товарів (робіт, послуг), зростанню добробуту громадян та загального рівня довіри в суспільстві. Разом з тим споживачу, як правило, об'єктивно бракує знань, необхідних для здійснення правильного вибору товарів (робіт, послуг) із запропонованих на ринку, а також для оцінки договорів щодо їх придбання, які нерідко мають вид формуляра або іншу стандартну форму (частина перша статті 634 ЦК України). Отже, для споживача існує ризик помилково чи навіть унаслідок уведення його в оману придбати не потрібні йому послуги.

Таким чином, в даному випадку має місце умисне замовчування представником ТОВ «Євролізинг Холдінг» призначення сплати комісії за організацію та введення в оману щодо предмета лізингу.

Окрім того, умови щодо визначення ціни є незрозумілими містять багато формул, тому визначити остаточну ціну дійсно неможливо.

Зазначені обставини є істотними, оскільки якби ОСОБА_1 володів цією інформацією, не вступив б у правовідносини з відповідачем ТОВ «Євролізинг Холдінг».

За ст. 19 Закону України «Про захист прав споживачів», нечесна підприємницька практика забороняється.

Нечесна підприємницька практика включає: вчинення дій, що кваліфікуються законодавством як прояв недобросовісної конкуренції; будь-яку діяльність (дії або бездіяльність), що вводить споживача в оману або є агресивною.

Підприємницька практика є такою, що вводить в оману, якщо під час пропонування продукції споживачу не надається або надається у нечіткий, незрозумілий або двозначний спосіб інформація, необхідна для здійснення свідомого вибору.

Конституційний Суд України у рішенні від 10.11.2011 року №15-рп/2011, справа № 1-26/2011 виходив також з того, що держава сприяє забезпеченню споживання населенням якісних товарів (робіт, послуг), зростанню добробуту громадян та загального рівня довіри в суспільстві. Разом з тим, споживачу, як правило об'єктивно бракує знань, необхідних для здійснення правильного вибору товарів (робіт, послуг) із запропонованих на ринку, а також для оцінки договорів щодо їх придбання, які нерідко мають вид формуляра або іншу стандартну форму (частина перша статті 634 ЦК України). Отже, для споживача існує ризик помилково чи навіть внаслідок введення його в оману придбати непотрібні йому кредитні послуги.

Тому, держава забезпечує особливий захист більш слабкого суб'єкта економічних відносин, а також фактичну, а не формальну рівність сторін у цивільно-правових відносинах, шляхом визначення особливостей договірних правовідносин у сфері споживчого кредитування та обмеження дії принципу свободи цивільного договору. Це здійснюється через встановлення особливого порядку укладення цивільних договорів споживчого кредиту, їх оспорювання, контролю за змістом та розподілу відповідальності між сторонами договору. Тим самим держава одночасно убезпечує добросовісного продавця товарів (робіт, послуг) від можливих зловживань з боку споживачів (п. 3.2. Рішення).

Виходячи з наведеного, при вирішенні спору між позивачем та відповідачем підлягає застосуванню рішення Конституційного Суду України від 10.11.2011 року № 15-рп/2011, справа № 1-26/2011 та слід врахувати, що позивачу, як споживачу, на момент укладення договору об'єктивно бракувало знань, необхідних для здійснення правильного вибору фінансової послуги із запропонованих на ринку, а також для оцінки договору з відповідачем щодо придбання у нього послуги фінансового лізингу, який мав стандартну форму (ч. 1 ст. 634 ЦК України).

Оскільки позивач не має відповідної юридичної чи економічної освіти, він при укладенні договору помилково придбав непотрібні йому на умовах відповідача послуги з фінансового лізингу.

На підставі усього викладеного, суд приходить до висновку, що несправедливі умови спірного договору, відсутність про нотаріального посвідчення спірного договору, проведення діяльності без наявності відповідної ліцензії, нечесна підприємницька діяльність, проведена шляхом введення в оману щодо ціни та предмету лізингу є підставою для визнання вказаного договору недійсним.

Згідно ст. 216 ЦК України, у разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.

У відповідності до договору, адміністративний платіж - першочерговий одноразовий платіж, який входить до складу першого платежу, що підлягає сплаті лізингоодержувачем на користь лізингодавця за перевірку, розгляд та підготовку документів для укладення договору, незалежно від назви призначення платежу у квитанції на сплату. Розмір такої компенсації за організацію визначено у додатку №1 до Договору.

Матеріали справи свідчать, що на виконання умов договору ОСОБА_1 сплатив на рахунок товариства 14849,00 грн. та 11841,00 грн., 148,49 грн. комісію банку.

Як зазначено в ч.1 ст. 216 ЦК України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю.

У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.

А отже, зазначені кошти, сплачені ОСОБА_1 на рахунок товариства підлягають поверненню.

У своїй позовній заяві позивач просить стягнути грошові кошти в подвійному розмірі посилаючись на ст. 230 ЦК України.

Як вбачається з положень ч. 2 ст. 230 ЦК України, сторона, яка застосувала обман, зобов'язана відшкодувати другій стороні збитки у подвійному розмірі та моральну шкоду, що завдані у зв'язку з вчиненням цього правочину.

Відповідно до ч. 1 ст. 22 ЦК України, з збитками є 1) втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); 2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

При цьому суд звертає увагу, що кошти у розмірі 26838,49 грн., сплачені позивачем на виконання спірної угоди, не є збитками у розумінні ст. 22 ЦК України.

А, отже, суд вважає за необхідне стягнути на користь ОСОБА_1 грошові кошти у розмірі 26690 грн. (14849,00 грн. та 11841,00 грн.) сплачені ним на рахунок ТОВ «Євролізинг Холдінг», без урахування комісії у розмірі 148,49, як такої що була сплачена на рахунок банку, а не товариства.

Також у свої позовних вимогах позивач просить суд стягнути неустойку у розмірі 12077,32 грн. посилаючись при цьому на положення ч.6 ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів», відповідно до якої за кожний день затримки повернення споживачу коштів, сплачених ним згідно з договором про надання споживчого кредиту понад установлений строк (сім днів), споживачеві виплачується неустойка в розмірі одного відсотка суми, належної до повернення кредитодавцем.

Проте суд критично ставиться до вказаних вимог позивача, адже положення ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів»стосуються права споживача в разі придбання ним продукції у кредит, що у даному випадку не має відношення до правовідносин які склалися, тому у даній частині позовних вимог суд вважає за необхідне відмовити.

Щодо вимог відповідача про відшкодування моральної шкоди, суд зазначає наступне.

За правилами передбаченими ст. ст. 16, 23 ЦК України, способами захисту цивільних прав та інтересів може бути, зокрема відшкодування моральної (немайнової) шкоди.

Особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.

Моральна шкода полягає, зокрема, у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї, у зв'язку із знищенням чи пошкодженням майна, приниженні честі, гідності та ділової репутації.

Моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб.

Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

Моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов'язана з розміром цього відшкодування.

Моральна шкода відшкодовується одноразово, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до роз'яснень, які містяться в п. п. 4, 5 постанови Пленуму Верховного Суду України № 4 від 31 березня 1995 року «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди», з подальшими змінами та доповненнями, відповідно до ст. 137 ЦПК у позовній заяві про відшкодування моральної (немайнової) шкоди має бути зазначено в чому полягає ця шкода, якими неправомірними діями чи бездіяльністю її заподіяно позивачеві, з яких міркувань він виходив, визначаючи розмір шкоди, та якими доказами це підтверджується.

Суду необхідно в кожній справі з'ясовувати характер правовідносин сторін і встановлювати, якими правовими нормами вони регулюються, чи допускає відповідне законодавство відшкодування моральної шкоди при даному виді правовідносин.

Обов'язковому з'ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з'ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.

В обґрунтування моральної шкоди позивач посилається на моральні страждання, які були йому заподіяні невиконанням відповідачем договірних зобов'язань. При цьому відповідних доказів щодо втрати нормальних життєвих зв'язків, додаткових зусиль для організації свого життя позивач не надав. Розмір відшкодування моральної шкоди позивач оцінив у розмірі 20000, 00 грн., при цьому не обґрунтував з чого він виходив, визначаючий зазначений розмір. Сам факт звернення до суду не є підставою для визнання у позивача моральної шкоди та її відшкодування.

Відповідно до ч. 1 ст. 57 ЦПК України доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інші обставини, які мають значення для вирішення справи.

Згідно з вимогами статті 60 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 ЦПК України. При цьому, відповідно до ч. 2 ст. 60 ЦПК України докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі.

Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і що до яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір.

З матеріалів справи вбачається, що позивачем не було надано жодних належних та допустимих доказів спричинення йому моральної шкоди, за вказаних обставин у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 про стягнення відшкодування моральної шкоди необхідно відмовити.

З огляду на все вищевикладене позовні вимоги ОСОБА_1 підлягають частковому задоволенню.

У зв'язку з тим, що позивача звільнено від сплати судового збору на підставі положень Закону України «Про захист прав споживачів», то судовий збір підлягає стягненню з ТОВ «Євролізинг Холдінг» на користь держави на підставі положень ч. 3 ст. 88 ЦПК України та ст. 4 Закону України «Про судовий збір».

Відповідно до положень ч. 1 ст. 88 ЦПК України стороні, на користь якої ухвалено рішення, суд присуджує з другої сторони понесені нею і документально підтверджені судові витрати. Якщо позов задоволено частково, судові витрати присуджуються позивачеві пропорційно до розміру задоволених позовних вимог, а відповідачеві - пропорційно до тієї частини позовних вимог, у задоволенні яких позивачеві відмовлено.

Згідно ст. 4 Закону України «Про судовий збір» за подання юридичною особою позовної заяви майнового характеру судовий збір складає 1,5 відсотка ціни позову, але не менше 1 розміру мінімальної заробітної плати, тобто 1 378, 00 грн.

Відповідно цієї ж статті цього ж Закону, за подання фізичною особою позовної заяви немайнового характеру судовий збір складає 0,4 розміру мінімальної заробітної плати 551,20 грн.

Як вбачається з ч.3 ст. 6 Закону України «Про судовий збір», за подання позовної заяви, що має одночасно майновий і немайновий характер, судовий збір сплачується за ставками, встановленими для позовних заяв майнового та немайнового характеру.

А, отже з ТОВ «Євролізинг Холдінг» підлягає стягненню на користь держави судовий збір у розмірі 1929,2 грн.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 5, 8, 10, 11, 15, 31, 57-60, 61, 79, 88, 208, 209, ЦПК, ст. 16, 22, 23, 184. 215, 216, 220, 227, 229, 230, 625, 799, 806 ЦК України, ст. 1 ,3, 6, 16 Закону України «Про фінансовий лізинг», ст. 1, 2, 4, 7, 34 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг», ст. 9 Закону України «Про ліцензування певних видів господарської діяльності», ст. 6, 11, 19 Закону України «Про захист прав споживачів», ст. 4, 6 Закону України «Про судовий збір», п. 7, 13, 19, 20 постанови Пленуму Верховного суду України № 9 від 06.11.2009 р. «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними», п. п. 4, 5 постанови Пленуму Верховного Суду України № 4 від 31 березня 1995 року «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди», п. 2 , 8 Постанови КМУ від 7 вересня 1998 року №1388«Про затвердження порядку державної реєстрації (перереєстрації), зняття з обліку автомобілів, автобусів, а також самохідних машин, сконструйованих на шасі автомобілів, мотоциклів усіх типів, марок і моделей, причепів, напівпричепів, мотоколясок, інших прирівняних до них транспортних засобів та мопедів, оформлення та видачі реєстраційних документів і номерних знаків», п. 3.12 Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженого наказом Міністерства юстиції України № 296/5 від 22.02.2012 року, суд

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Євролізинг Холдінг» про визнання договору недійсним та стягнення коштів задовольнити частково.

Визнати недійсним договір фінансового лізингу №000133 від 30 жовтня 2015 року, укладений між ОСОБА_1 та Товариством з обмеженою відповідальністю «ЄВРОЛІЗІНГ ХОЛДІНГ».

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «ЄВРОЛІЗІНГ ХОЛДІНГ» на користь ОСОБА_1 сплачені за договором фінансового лізингу №000133 від 30 жовтня 2015 року грошові кошти у сумі 26690 грн. ( двадцять шість тисяч шістсот девяносто гривень).

У задоволені іншої частини позову ОСОБА_1 відмовити.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «ЄВРОЛІЗІНГ ХОЛДІНГ» на користь держави судовий збір у сумі сумі 1929,20 грн.(одна тисяча девятсот двадцять девять гривень 20 копійок).

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до апеляційного суду Харківської області через Жовтневий районний суд м. Харкова шляхом подачі апеляційної скарги протягом десяти днів з дня його проголошення, а особами, які не були присутні в судовому засіданні у той же строк з моменту одержання його копії.

Суддя В.В. Труханович