Справа № 369/12148/16-ц

Провадження № 2/369/777/17

РІШЕННЯ

Іменем України

29.03.2017 року Києво-Святошинськи й районний суд Київської області у складі:

головуючого судді Волчка А.Я.,

за участю секретаря Раситюк М.П.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві цивільну справу за позовом Першого заступника прокурора Київської області в інтересах держави в особі: Кабінету Міністрів України, Державного підприємства "Київське лісове господарство" до Віто-Поштової сільської ради Києво-Святошинського району Київської області, ОСОБА_1 Мехака Ваняєвича, треті особи на стороні відповідачів, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору: ОСОБА_2 про визнання недійсними рішень та витребування земельної ділянки із чужого незаконного володіння, -

В С Т А Н О В И В:

Перший заступник прокурора Київської області діючи в інтересах держави в особі: Кабінету Міністрів України, Державного підприємства "Київське лісове господарство" звернувся до Києво-Святошинського районного суду Київської області з даним позовом, мотивуючи його тим, що рішенням Віто-Поштової сільської ради від 30.10.2008 затверджено проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність ОСОБА_2 та передано йому у власність для ведення особистого селянського господарства земельну ділянку загальною площею 0,7 га в межах Віто-Поштової сільської ради Києво-Святошинського району Київської області.

Після цього, управлінням земельних ресурсів в Києво-Святошинському районі на підставі вищевказаного рішення Віто-Поштової сільської ради ОСОБА_2 25.11.2008 видано державний акт на право власності на земельну ділянку серії ЯЖ № 692528 з кадастровим номером: 3222481201:01:005:0091, який зареєстровано в Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди землі за № 010832900553.

В подальшому рішенням Віто-Поштової сільської ради від 26.03.2009 змінено цільове призначення земельної ділянки з ведення особистого селянського господарства на будівництво розважально-оздоровчого центру, СТО та мийки.

Після цього, управлінням земельних ресурсів в Києво-Святошинському районі ОСОБА_2 18.04.2009 видано державний акт на право власності на земельну ділянку серії ЯЗ № 340758, який зареєстровано в Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди землі за № 010991300893.

Пізніше, відповідно до договору купівлі-продажу від 09.02.2016 за № 125 ОСОБА_2 відчужив належну йому земельну ділянку на користь

ОСОБА_1

Рішенням про державну реєстрацію прав та їх обтяжень приватного нотаріуса Васильківського районного нотаріального округу ОСОБА_3 09.02.2016 за індексним номером 28153579 зареєстровано право власності ОСОБА_1 на земельну ділянку, з кадастровим номером 3222481201:01:005:0091.

Установлено, що зазначенні вище рішення Віто-Поштової сільської ради приймались поза межами компетенції, у звязку з чим, видача в подальшому державного акту на право власності, зміна цільового призначення земельної ділянки та подальше її відчудження також здійсненно з порушенням вимог законодавства.

Так, відповідно до інформації Українського державного проектного лісовпорядного виробничого об'єднання ВО «Укрдержліспроект» від 26.08.2016 та матеріалів лісовпорядкування 2003 року Васильківського лісництва Виробничої частини ДЛГО «Київліс» земельна ділянка із кадастровим номером 3222481201:01:005:0091 розташована у виділі 6 кварталу 50 Васильківського лісництва, а за даними лісовпорядкування 2014 року Васильківського лісництва ДП «Київський лісгосп» вказана земельна ділянка розташована у виділі 17 кварталу 50 Васильківського лісництва, є земельною ділянкою лісового фонду, покрита лісовою рослинністю.

За інформацією Київського обласного та по місту Києву управління лісового та мисливського господарства від 19.09.2016 та ДП «Київське лісове господарство» від 15.09.2016 встановлено, що земельна ділянка знаходиться в кварталі лісництва, є лісовим масивом, використовується для ведення лісового господарства та щодо неї не надавалось погодження для вилучення земельної ділянки з постійного користування ДП «Київське лісове господарство».

Відповідно до Проекту організації та розвитку лісового господарства ДЛГ Державного лісогосподарського об'єднання «Київліс» 2003 року спірна земельна ділянка покриті лісовою рослинністю та має наступні таксаційні характеристики:

виділ 6: площа 1,5 га, склад 7 дерев берез повислої та 3 сосни звичайної, вік 40 років, висота -18 м, діаметр 18 см., запас на 1 га -170 метрів кубічних.

Згідно Проекту організації та розвитку лісового господарства ДП «Київське лісове господарство» 2014 року спірна земельна ділянка покриті лісовою рослинністю та має відповідні таксаційні характеристики:

виділ 17: площа 9,2 га, склад 7 дерев берез повислої та 3 сосни звичайної, вік 51 років, висота -22 м, діаметр 26 см., запас на 1 га - 240 метрів кубічних.

При цьому, нормами ч. 5 Прикінцевих положень Лісового кодексу України визначено, що до одержання в установленому порядку державними лісогосподарськими підприємствами державних актів на право постійного користування земельними лісовими ділянками, документами, що підтверджують це право на раніше надані землі, є планово-картографічні матеріали лісовпорядкування.

Таким чином, спірна земельна ділянка відноситься до земель лісогосподарського призначення та перебуває у користуванні ДП «Київське лісове господарство», що підтверджується матеріалами лісовпорядкування.

Згідно ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобовязані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ст. 14 Конституції України земля є основним національним багатством, що знаходиться під особливою охороною держави.

Згідно ст. 55 Земельного кодексу України до земель лісогосподарського призначення належать землі, вкриті лісовою рослинністю, а також не вкриті лісовою рослинністю, нелісові землі, які надані та використовуються для потреб лісового господарства.

Згідно ч. 1 ст. 57 Земельного кодексу України земельні ділянки лісового фонду за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування надаються у постійне користування спеціалізованим державним або комунальним лісогосподарським підприємствам, а на умовах оренди - іншим підприємствам, установам та організаціям, у яких створено спеціалізовані лісогосподарські підрозділи, для ведення лісового господарства, спеціального використання лісових ресурсів і для потреб мисливського господарства, культурно-оздоровчих, рекреаційних, спортивних, туристичних цілей, проведення науково-дослідних робіт тощо.

Лісовий кодекс України у ст. 5 до земель лісогосподарського призначення відносить лісові землі, на яких розташовані лісові ділянки та нелісові землі, зайняті сільськогосподарськими угіддями, водами й болотами, спорудами, комунікаціями, малопродуктивними землями тощо, які надані в установленому порядку та використовуються для потреб лісового господарства. Віднесення земельних ділянок до складу земель лісогосподарського призначення здійснюється відповідно до земельного законодавства.

Нормами ст. 6 Лісового кодексу України визначено, що всі ліси в Україні є власністю держави. Ради народних депутатів в межах своєї компетенції надають земельні ділянки лісового фонду у постійне користування або вилучають їх в порядку, визначеному земельним та цим кодексами.

Відповідно до ч. 2 ст. 84 Земельного кодексу України право державної власності на землю набувається і реалізується державою в особі Кабінету Міністрів України, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, обласних, Київської та Севастопольської міських, районних державних адміністрацій, державних органів приватизації відповідно до закону.

За загальним правилом, визначеним у ч. 4 ст. 84 Земельного кодексу України, до земель державної власності, які не можуть передаватись у приватну власність, належать, серед іншого, і землі лісогосподарського призначення, крім випадків, визначеним цим Кодексом.

А єдиний можливий такий випадок передбачений ч. 2 ст. 56 даного Кодексу, згідно якої, громадянам та юридичним особам за рішенням органів місцевого самоврядування та органів виконавчої влади можуть безоплатно або за плату передаватись у власність замкнені земельні ділянки лісогосподарського призначення загальною площею до 5 гектарів у складі угідь селянських, фермерських та інших господарств.

Інших випадків, які б передбачали можливість передачі земель лісогосподарського призначення у власність громадянам та юридичним особам законодавство не місить.

Таким чином, Земельним кодексом України встановлено пріоритетність норм цього кодексу для застосування до земельних відносин, що виникають при використанні лісів.

Відповідно до вимог ч. ч. 1, 2 ст. 20 Земельного кодексу України віднесення земель до тієї чи іншої категорії здійснюється на підставі рішень органів державної влади та органів місцевого самоврядування відповідно до їх повноважень.

Зміна цільового призначення земель провадиться органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування, які приймають рішення про передачу цих земель у власність або надання у користування, вилучення (викуп) земель і затверджують проекти землеустрою або приймають рішення про створення об'єктів природоохоронного та історико-культурного призначення.

Крім того, частиною 4 вказаної статті визначено, що зміна цільового призначення земель, зайнятих лісами, провадиться з урахуванням висновків органів виконавчої влади з питань охорони навколишнього природного середовища та лісового господарства.

Також, відповідно до ч. ч. 1, 4 ст. 122 Земельного кодексу України міські ради передають земельні ділянки у власність або у користування із земель комунальної власності відповідних територіальних громад для всіх потреб.

Статтею 149 Земельного кодексу України визначено повноваження сільських рад щодо вилучення земельних ділянок.

Зокрема, відповідно до ч. 3 вказаної статті сільські ради вилучають земельні ділянки комунальної власності відповідних територіальних громад, які перебувають у постійному користуванні, для всіх потреб, крім особливо цінних земель, які вилучаються (викупляються) ними з урахуванням вимог статті 150 цього Кодексу.

Згідно з ч. ч. 1, 2 ст. 149 Земельного кодексу України земельні ділянки, надані у постійне користування із земель державної та комунальної власності, можуть вилучатися для суспільних та інших потреб за рішенням органів державної влади та органів місцевого самоврядування.

Вилучення земельних ділянок провадиться за згодою землекористувачів на підставі рішень Кабінету Міністрів України, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, місцевих державних адміністрацій, сільських, селищних, міських рад відповідно до їх повноважень.

Відповідно до ч. 5 ст. 116 Земельного кодексу України надання у користування земельної ділянки, що перебуває у власності або у користуванні, провадиться лише після вилучення (викупу) її в порядку, передбаченому цим Кодексом.

Однак, установлено, що ДП «Київське лісове господарство» погодження про можливість вилучення земель лісогосподарського призначення загальною площею 0,7 га в кварталі 50 Васильківського лісництва виділів 17 ДП «Київське лісове господарство» третім особам не надавалось.

Так само, Київським обласним та по місту Києву управлінням лісового та мисливського господарства погодження про можливість вилучення та зміни цільового призначення земель лісогосподарського призначення загальною площею 0,7 га в кварталі 50 Васильківського лісництва виділ 17 також не надавалось.

Відповідно до ч. 5 ст. 149 Земельного кодексу України районні державні адміністрації на їх території вилучають земельні ділянки державної власності, які перебувають у постійному користуванні, в межах сіл, селищ, міст районного значення для всіх потреб та за межами населених пунктів для:

а) сільськогосподарського використання;

б) ведення водного господарства, крім випадків, визначених частиною девятою цієї статті;

в) будівництва обєктів, повязаних з обслуговуванням жителів територіальної громади району (шкіл, лікарень, підприємств торгівлі тощо), крім випадків, визначених частиною девятою цієї статті.

Також, статтею 32 Лісового кодексу України, у редакції чинній станом на 2008 рік, виключно до повноважень районних державних адміністрацій у сфері лісових відносин на їх території здійснюється передача у власність, надання у постійне користування для несільськогосподарських потреб земельні лісові ділянки площею до 1 гектара, що перебувають у державній власності, у межах сіл, селищ, міст районного значення.

Відповідно до ст. 8 Лісового кодексу України в державній власності перебувають усі ліси України, крім лісів, що перебувають у комунальній або приватній власності. Право державної власності на ліси набувається і реалізується державою в особі Кабінету Міністрів України, Ради міністрів АР Крим, місцевих державних адміністрацій відповідно до закону.

Повноваження Кабінету Міністрів України у сфері лісових відносин визначені ст. 27 Лісового кодексу України, до яких, зокрема, належить передача у власність, надання в постійне користування для нелісогосподарських потреб земельних лісових ділянок, що перебувають у державній власності.

Згідно ст. 12, ч. 1 ст. 20, ч. 1 ст. 122 та ч. 3 ст. 149 Земельного кодексу України сільські ради взагалі не наділені повноваженнями щодо вилучення, зміни цільового призначення і надання у власність земель лісогосподарського призначення державної власності для нелісогосподарських потреб.

Відповідно до ст. 26 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», ст. 33 Лісового кодексу України до повноважень міських рад у сфері лісових відносин взагалі не відноситься питання щодо вилучення, припинення права користування або надання у власність земельних ділянок лісогосподарського призначення державної форми власності.

Отже, відповідно до положень вказаних статей вилучення земель лісогосподарського призначення державної власності та зміна їх цільового призначення належала до компетенції органів виконавчої влади, а саме районної державної адміністрації. У даному випадку рішення про передачу у власність земельної ділянки прийнято не уповноваженим на це органом Віта-Поштовою сільською радою радою, тоді як повноваження по розпорядженню спірною земельною ділянкою державної власності належали до Києво-Святошинської районної державної адміністрації .

Таким чином, Віта-Поштова сільська рада при прийнятті рішень щодо відведення у власність земельної ділянки ОСОБА_2, щодо зміни цільового призначення земельних ділянок ОСОБА_2 вийшла за межі визначених законом повноважень, оскільки вирішення питання вилучення земель лісового фонду державної власності та зміна її цільового призначення не належало до компетенції сільської ради.

Навіть за умови, якби землі лісогосподарського призначення було б дозволено чинним законодавством передавати у власність, при прийнятті спірних рішень про затвердження проектів землеустрою та передачі лісових земель у власність, порушені вимоги ст. 57 Лісового кодексу України, яка передбачає, що зміна цільового призначення земельних лісових ділянок з метою їх використання в цілях, не пов'язаних з веденням лісового господарства, провадиться органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування, які приймають рішення про передачу цих земельних ділянок у власність або надання у постійне користування відповідно до Земельного кодексу України.

Зміна цільового призначення земельних лісових ділянок з метою їх використання для будівництва розважально-оздоровчого центру, СТО та мийки провадиться переважно за рахунок площ, зайнятих чагарниками та іншими малоцінними насадженнями.

У даному ж випадку, оспорювані земельні ділянки до їх відведення у приватну власність мали лісогосподарське призначення.

Крім того, надання спірних земельних ділянок у приватну власність для сільськогосподарських потреб відбулось з порушенням порядку зміни цільового призначення земельних ділянок.

Стаття 57 Лісового кодексу України визначає вимоги щодо порядку та умов зміни цільового призначення земельних лісових ділянок з метою їх використання в цілях, не пов'язаних з веденням лісового господарства.

Відповідно до ч. 1 цієї статті (в редакції, що була чинною на час виникнення спірних правовідносин) зміна цільового призначення земельних лісових ділянок з метою їх використання в цілях, не пов'язаних з веденням лісового господарства, провадиться органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування, які приймають рішення про передачу цих земельних ділянок у власність або надання у постійне користування відповідно до Земельного кодексу України.

Аналогічне положення міститься й у статті 20 Земельного кодексу України.

Зокрема, відповідно до ч.ч. 1, 4 ст. 20 Земельного кодексу України віднесення земель до тієї чи іншої категорії здійснюється на підставі рішень органів державної влади та органів місцевого самоврядування відповідно до їх повноважень. Зміна цільового призначення земель, зайнятих лісами, проводиться з урахуванням висновків органів виконавчої влади з питань охорони навколишнього природного середовища та лісового господарства.

В порушення вимог ст. 20 Земельного кодексу України у проекті землеустрою, затвердженому спірним рішенням Віто-Поштової сільською радою, відсутнє погодження органу лісового господарства.

Таким чином, всупереч нормам Земельного кодексу України Віто-Поштовою сільською передано у приватну власність земельну ділянку лісогосподарського призначення, одночасно змінивши її цільове призначення.

Відповідно до ст. 21 Земельного кодексу України порушення порядку встановлення та зміни цільового призначення земель є підставою для: а) визнання недійсними рішень органів державної влади, Верховної Ради Автономної Республіки Крим, Ради міністрів Автономної Республіки Крим та органів місцевого самоврядування про надання (передачу) земельних ділянок громадянам та юридичним особам; б) визнання недійсними угод щодо земельних ділянок; в) відмови в державній реєстрації земельних ділянок або визнання реєстрації недійсною.

Таким чином, оспорювані рішення прийнято Віта-Поштовою сільською радою в порушення вимог ст. ст. 6, 14, 19 Конституції України, ст. ст. 3, 12, 20, 22, 56, 57, 84, 122, 141, 142, 149 Земельного кодексу України, ст. ст. 31, 33, 57 Лісового кодексу України, ст. ст. 4, 33 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», розпорядження Кабінету Міністрів України від 10.04.2008 № 610р оскільки ліси не можуть передаватися у приватну власність (за виключенням винятку, передбаченого ч. 2 ст. 56 Земельного кодексу України), в тому числі для будівництва розважально-оздоровчого центру, СТО та мийки, ведення особистого селянського господарства.

Відповідно до ст. 162, 163 Земельного кодексу України охорона земель - це система правових, організаційних, економічних та інших заходів, спрямованих на раціональне використання земель, запобігання необґрунтованому вилученню земель сільськогосподарського і лісогосподарського призначення, захист від шкідливого антропогенного впливу, відтворення і підвищення родючості ґрунтів, продуктивності земель лісогосподарського призначення, забезпечення особливого режиму використання земель природоохоронного, оздоровчого, рекреаційного та історико-культурного призначення.

Завданням охорони земель є забезпечення збереження та відтворення земельних ресурсів, екологічної цінності природних і набутих якостей земель.

В порушення вимог раціонального використання земель Віта-Поштовою сільською радою змінено цільове призначення земельної ділянки лісогосподарського призначення, вкритої багаторічними лісовими насадженнями на землі під будівництво розважально-оздоровчого центру, СТО та мийки.

Відповідно до ст. 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути відновлення становища, яке існувало до порушення, визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.

Згідно ст. 393 Цивільного кодексу України правовий акт органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, який не відповідає законові і порушує права власника, за позовом власника майна визнається судом незаконним та скасовується. Власник майна, права якого порушені внаслідок видання правового акта органом державної влади має право вимагати відновлення того становища, яке існувало до видання цього акта. У разі неможливості відновлення попереднього становища власник має право на відшкодування майнової та моральної шкоди.

Статтею 21 Цивільного кодексу України передбачено, що суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси. Суд визнає незаконним та скасовує нормативно-правовий акт органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси.

Акти органів місцевого самоврядування та їх посадових осіб з мотивів невідповідності Конституції або законам України визнаються незаконними в судовому порядку (частина десята статті 59 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні»).

Відповідно до ст. 155 Земельного кодексу України у разі видання органом виконавчої влади або органом місцевого самоврядування акта, яким порушуються права особи щодо володіння, користування чи розпорядження належною їй земельною ділянкою, такий акт визнається недійсним.

Відповідно до п. 7 постанови Пленуму Верховного Суду України від 16.04.2004 № 7, судам слід мати на увазі, що спори, пов'язані із земельними відносинами, розглядаються в позовному провадженні. Власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його права, навіть якщо ці порушення не пов'язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою. Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється згідно з частиною третьою статті 152 ЗК шляхом: визнання прав; відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав; визнання угоди недійсною; визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування; відшкодування заподіяних збитків; застосування інших, передбачених законом, способів захисту (стаття 16 ЦК).

Таким чином рішення Віто-Поштової сільської ради ради від 30.10.2008, яким передано у власність ОСОБА_2 земельну ділянку площею 0,7 га для ведення особистого селянського господарства, а також рішення від 26.03.2009, яким в подальшому змінено цільове призначення спірної земельної ділянки на на будівництво розважально-оздоровчого центру, СТО та мийки підлягають визнанню незаконними та скасуванню в порядку визначеному ст. ст. 16, 21, 393 Цивільного кодексу України та ст.ст. 152, 155 Земельного кодексу України.

Відповідно до ст. 321 ЦК України ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності чи обмежений у його здійсненні.

Стаття 153 Земельного кодексу України визначає, що власник не може бути позбавлений права власності на земельну ділянку, крім випадків, передбачених цим Кодексом та іншими законами України.

Відповідно до ст. 125 Земельного кодексу України право власності на земельну ділянку виникає з моменту державної реєстрації цього права. А згідно ч. 1 ст. 126 Земельного кодексу України право власності земельною ділянкою оформлюється відповідно до Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень".

Статтею 388 ЦК України встановлено право власника на витребування майна від добросовісного набувача, зокрема у разі якщо майно вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі.

Зважаючи на те, що у відповідача право власності на спірні земельні ділянки зареєстровано у встановленому законом порядку, відновити становище, яке існувало до порушення, можливо лише відповідно до ст. 16 Цивільного кодексу України шляхом визнання незаконним та скасуванням рішення Віто-Поштової сільської ради, скасування рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень та витребування земельної ділянки з чужого незаконного володіння на користь держави.

Відповідно до п. 22 постанови пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ «Про судову практику в справах про захист права власності та інших речових прав» від 07.02.2014 № 5 якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, власник має право витребувати це майно з незаконного володіння набувача (статті 387, 388 Цивільного кодексу України). Якщо в такій ситуації (саме так обґрунтовано підставу позову) предявлений позов про визнання недійсними договорів про відчуження майна, слід мати на увазі правила, встановлені статтями 387, 388 Цивільного кодексу України.

У звязку із цим, необхідно розмежовувати, що коли майно придбано за договором в особи, яка не мала права його відчужувати, то власник має право на підставі ст. 388 Цивільного кодексу України звернутися до суду з позовом про витребування майна у добросовісного набувача, а не з позовом про визнання договору про відчуження майна недійсним. ОСОБА_4 стосується не лише випадків, коли укладено один договір із порушенням закону, а й випадків, коли спірне майно відчужено на підставі наступних договорів.

Відповідно до ст. ст. 317, 319 ЦК України саме власнику належить право розпоряджатися своїм майном за власною волею.

Таким чином, у відповідності до вимог ст. ст. 330, 388 ЦК України право власності на земельну ділянку, яку було відчужено поза волею власника не набувається добросовісним набувачем, оскільки це майно може бути у нього витребуване. Право власності дійсного власника в такому випадку презюмується і не припиняється із втратою ним цього майна.

Аналогічна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду України від 11.02.2015 у справі № 6-1цс15; від 16.04.2014 у справі № 6-146цс13; від 16.12.2015 у справі № 2510ц15.

У даному випадку, вірним способом захисту порушеного права є заявлення до суду віндикаційного позову в порядку, визначеному ст. 388 Цивільного кодексу України, а не про визнання недійсними договорів купівлі-продажу земельних ділянок.

Відповідно до рішення Конституційного суду України від 08.04.1999 у справі №1-1/99 під поняттям «орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах» потрібно розуміти «орган державної влади чи орган місцевого самоврядування, якому законом надано повноваження органу виконавчої влади».

Прокурор або його заступник самостійно визначає і обґрунтовує в позовній заяві, в чому полягає порушення інтересів держави чи в чому існує загроза інтересам держави, і ця заява, є підставою для порушення справи в суді.

Захист порушених інтересів держави покладено на органи прокуратури ст. 121 Конституції України, Законом України «Про прокуратуру», ст. 45 ЦПК України, у зв'язку з чим перший заступник прокурора Київської області звертається до суду із даним позовом в інтересах держави в особі Кабінету Міністрів України.

Відповідно до ст. 19 Закону України «Про Кабінет Міністрів України» діяльність Кабінету Міністрів України спрямовується на забезпечення інтересів Українського народу шляхом виконання Конституції та законів України, актів Президента України, вирішення питань державного управління у сфері, зокрема, охорони навколишнього природного середовища та природокористування.

До основних повноважень Кабінету Міністрів України згідно з п. 2 ч. 1 ст. 20 Закону України «Про Кабінет Міністрів України» у сфері охорони навколишнього природного середовища належить здійснення в межах своїх повноважень державного управління у сфері охорони та раціонального використання землі, її надр, водних ресурсів, рослинного і тваринного світу, інших природних ресурсів.

Відповідно до п. «а» ч. 1 ст. 13 Земельного кодексу України до повноважень Кабінету Міністрів України в галузі земельних відносин належить розпорядження землями державної власності в межах, визначених цим Кодексом.

Згідно ч. 9 ст. 149 Земельного кодексу України (в редакції, що діє з 15.03.2012 по даний час) Кабінет Міністрів України вилучає земельні ділянки державної власності, які перебувають у постійному користуванні, ріллю, багаторічні насадження для несільськогосподарських потреб, ліси для нелісогосподарських потреб, а також земельні ділянки природоохоронного, оздоровчого, рекреаційного призначення.

Таким чином, вилучати земельні ділянки державної власності лісогосподарського призначення для не лісогосподарських потреб на даний час має право Кабінет Міністрів України, у звязку з чим прокуратура Київської області звертається до суду з цим позовом в інтересах держави в особі Кабінету Міністрів України.

З огляду на викладене, прокуратура Київської області звертається до суду з цим позовом в інтересах держави в особі Кабінету Міністрів України, як органу державної влади, уповноваженого державою на розпорядження землями лісогосподарського призначення та ДП «Київське лісове господарсво», як організації, якій надано у постійне користування спірні земельні ділянки лісового фонду.

Враховуючи що спірна земельна ділянка розташована на території Віто-Поштової сільської ради, позов предявляється до Києво-Святошинського районного суду Київської області..

Статтею 23 Закону України «Про прокуратуру» визначено, що прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший субєкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.

Статтею 45 Цивільного процесуального кодексу України визначено право прокурора в позовній заяві самостійно визначати, в чому полягає порушення інтересів держави та обґрунтовувати необхідність захисту інтересів держави, а також зазначати орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах.

Окрім того, відповідно до рішення Конституційного суду України від 08.04.1999 у справі № 1-1/99 державні інтереси закріплюються як нормами Конституції України, так і нормами інших правових актів. Інтереси держави відрізняються від інтересів інших учасників суспільних відносин.

В основі перших завжди є потребі у здійсненні загальнодержавних (політичних, економічних, соціальних та інших) дій, програм, спрямованих на захист суверенітету, територіальної цілісності, державного кордону, гарантування державної, економічної, інформаційної, екологічної безпеки, охорону землі як національного багатства, захист прав усіх субєктів права власності та господарювання.

З урахуванням того, що «інтереси держави» є оціночним поняттям, прокурор чи його заступник у кожному конкретному випадку самостійно визначає з посиланням на законодавство, в чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує необхідність їх захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах.

Вилучення з порушенням земельного законодавства земель лісового фонду, зміна їх цільового призначення та передача у власність, порушує права та інтереси держави в особі Кабінету Міністрів України використовувати спірні земельні ділянки.

В той же час, вказаним уповноваженим органом своєчасних заходів щодо оскарження в судовому порядку спірних рішень, прийнятих всупереч вимог земельного законодавства, що призвело до вибуття земель лісогосподарського призначення з державної власності не вжито, що є підставою для звернення прокурора з цим позовом до суду в інтересах держави.

Крім того, у відповідності до вимог ч. ч. 3, 4 ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» прокуратурою області до предявлення даного позову до Києво-Святошинського районного суду отримано письмову вказівку заступника Генерального прокурора України від 23.11.2016 № 05/1-799вих16 щодо можливості звернення до суду з позовом в інтересах Кабінету Міністрів України, а також направлено повідомлення Кабінету Міністрів України та

ДП «Київське лісове господарство» про намір предявити даний позов.

Оскільки позовні вимоги стосуються визнання недійсними рішення та акту, що стосуються одного й того ж майна спірної земельної ділянки, що має наслідком повернення цього майна законному власнику, тому згідно зі ст. ст. 15, 16, 126 Цивільного процесуального кодексу України ці вимоги необхідно розглядати в одній справі.

Також згідно з частинами другою та третьою статті 1, частиною першою та другою статті 7 ЛК України ліси України є її національним багатством і за своїм призначенням та місцерозташуванням виконують переважно водоохоронні, захисні, санітарно-гігієнічні, оздоровчі, рекреаційні, естетичні, виховні, інші функції та є джерелом для задоволення потреб суспільства в лісових ресурсах. Усі ліси на території України, незалежно від того, на землях яких категорій за основним цільовим призначенням вони зростають, та незалежно від права власності на них, становлять лісовий фонд України і перебувають під охороною держави. Ліси, які знаходяться в межах території України, є об'єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника на ліси здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених Конституцією України.

Установлено, що земля, рішенням Віто-Поштової сільської ради віднесена до земель сільськогосподарського призначення, а потім до земель для будівництва розважально-оздоровчого центру, СТО та мийки, мала лісогосподарське призначення та вкрита лісами. Фактично відбулась незаконна передача її та зміна цільового призначення землі, яка безоплатно приватизована громадянином й відчужено ним в подальшому за договором купівлі-продажу загальною площею 0,7 га.

За таких обставин «суспільним», «публічним» інтересом звернення прокуратури області до суду з вимогою витребування спірної земельної ділянки з володіння ОСОБА_1 є задоволення суспільної потреби у відновленні законності при вирішенні суспільно важливого та соціально значущого питання незаконна зміни цільового призначення земель лісового фонду та безоплатної їх передачі у власність громадянина з державної власності, а також захист суспільних інтересів загалом, права власності на землю Українського народу, лісів - національного багатства України та лісів як джерела задоволення потреб суспільства в лісових ресурсах. «Суспільний», «публічний» інтерес полягає у відновленні правового порядку в частині визначення меж компетенції органів державної влади та місцевого самоврядування, відновленні становища, яке існувало до порушення права власності Українського народу на землю та ліси, захист такого права шляхом повернення в державну власність землі та лісів, що незаконно вибули з такої власності.

Європейський суд з прав людини, оцінюючи можливість захисту права особи за статтею 1 Першого протоколу, загалом перевіряє доводи держави про те, що втручання в право власності відбулося в зв'язку з обґрунтованими сумнівами щодо законності набуття особою права власності на відповідне майно, зазначаючи, що існують відмінності між тією справою, в якій законне походження майна особи не оспорюється, і справами стосовно позбавлення особи власності на майно, яке набуте злочинним шляхом або стосовно якого припускається, що воно було придбане незаконно (наприклад, рішення та ухвали Європейського суду з прав людини у справах «Раймондо проти Італії» від 22 лютого 1994 року, «Філліпс проти Сполученого Королівства» від 5 липня 2001 року, «Аркурі та інші проти Італії» від 5 липня 2001 року, «Ріела та інші проти Італії» від 4 вересня 2001 року, «Ісмаїлов проти Російської Федерації» від 6 листопада 2008 року).

Таким чином, стаття 1 Першого протоколу гарантує захист права на мирне володіння майном особи, яка законним шляхом, добросовісно набула майно у власність, і для оцінки додержання «справедливого балансу» в питаннях позбавлення майна мають значення обставини, за якими майно було набуте у власність, поведінка особи, з власності якої майно витребовується.

За правилами статей 83, 84 ЗК України до земель державної та комунальної власності, які не можуть передаватися в приватну власність, віднесено землі лісогосподарського призначення, крім випадків, визначених цим Кодексом. Відповідно до частини другої статті 56 ЗК України громадянам та юридичним особам за рішенням органів місцевого самоврядування та органів виконавчої влади можуть безоплатно або за плату передаватись у власність замкнені земельні ділянки лісогосподарського призначення загальною площею до 5 гектарів у складі угідь селянських, фермерських та інших господарств. Таке саме правило встановлене статтею 12 ЛК України.

Отже, стосовно землі лісогосподарського призначення закон установлює пріоритет державної, комунальної власності на землю над приватною і, крім того, прямо забороняє органам місцевого самоврядування передавати їх у приватну власність.

Таким чином, законно набути права приватної власності на спірну земельну ділянку лісогосподарського призначення площею 0,7 га із земель державної чи комунальної власності не могла жодна юридична чи фізична особа, в тому числі й ОСОБА_1Натомість останній набув таке право власності у спосіб, який за формальними ознаками має вигляд законного: юридичне оформлення права власності на землю стало можливим у результаті прийняття органом місцевого самоврядування рішення, та наступного укладення договору купівлі-продажу.

ОСОБА_1в силу зовнішніх, об'єктивних, явних і видимих, характерних для лісу (стаття 1 ЛК України) природних ознак (наявності лісової (деревної) рослинності) спірної земельної ділянки знав або, проявивши розумну обачність, міг знати про те, що ліс і ділянка вибули з володіння держави з порушенням вимог закону, що ставить його добросовісність під час набуття земельної ділянки у власність під обґрунтований сумнів.

Крім того, витребування спірних земельної ділянки з володіння ОСОБА_1на користь держави відповідає критерію законності: витребування з їх власності земельної ділянки здійснюється на підставі норм статті 153 ЗК України, статті 388 ЦК України в зв'язку з порушенням органом місцевого самоврядування вимог ЛК України та ЗК України, які відповідають вимогам доступності, чіткості, передбачуваності, офіційні тексти зазначених нормативно-правових актів в актуальному стані є публічними та загальнодоступними.

За таких обставин позов прокуратури Київської області по суті не суперечить загальним принципам і критеріям правомірного втручання в право особи на мирне володіння майном, закладеним у статті 1 Першого протоколу.

Такий правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду України від 16.12.2015 у справі № 6-2510ц15.

Тому прокурор просив визнати недійсними рішення Віто-Поштової сільської ради

від 30.10.2008 «Про затвердження проекту землеустрою щодо відведення та передачу у власність земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства.» та від 26.03.2009 «Про затвердження проекту землеустрою щодо зміни цільового призначення земельної ділянки з земель призначення для ведення особистого селянського господарства на землі для будівництва розважально-оздоровчого центру, СТО та мийки». Витребувати на користь держави в особі Кабінету Міністрів України та у постійне користування ДП «Київське лісове господарство» з незаконного володіння ОСОБА_1 Мехака Ваняєвича земельну ділянку з кадастровим номером 3222481201:01:005:0091 площею 0,7 га, що розташована в с. Віта Поштова Києво-Святошинського району, вартістю 699790 грн. Стягнути з відповідачів на користь прокуратури Київської області (м. Київ, бульвар Лесі Українки, 27/2) судовий збір за наступними реквізитами: отримувач прокуратура Київської області; код ЄДРПОУ 02909996; банк отримувача Державна казначейська служба України м. Київ; МФО 820172; рахунок отримувача 35216008015641.

В подальшому перший заступник прокурора Київської області подав до суду заяву про уточнення позовних вимог, згідно якої просив пункт 3 позовних вимог викласти в наступній редакції: витребувати на користь держави в особі Кабінету Міністрів України з незаконного володіння ОСОБА_1 Мехака Ваняєвича земельні ділянки з кадастровими номерами 3222481201:01:005:5157 та 3222481201:01:005:5158 загальною площею 0,7 га, що розташована в с. Віта-Поштова Києво-Святошиського району, загальною вартістю 699790 грн.

В судовому засіданні прокурор та представник Кабінету Міністрів України вимоги позову підтримали та проси їх задоволити в повному обсязі.

Віто-Пощтова сільська рада направила до суду заяву в якій просила розгляд справи провести у відсутності їх представника, а також направила письмові пояснення в яких просила прийняти рішення відповідно до вимог закону.

Представник відповідача ОСОБА_1 Мехака Ваняєвича в судовому засіданні проти вимог позову заперечував, просив застосувати до позовних вимог строки позовної давності, та відмовити в позові в повному обсязі.

Суд, заслухавши пояснення сторін що брали участь у розгляді справи, дослідивши матеріали справи та зібрані в ній письмові докази, приходить до висновку що позовні вимоги не підлягають до задоволення виходячи з наступного.

Як встановлено в судовому засіданні, рішенням Віто-Поштової сільської ради від 30.10.2008 затверджено проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність ОСОБА_2 та передано йому у власність для ведення особистого селянського господарства земельну ділянку загальною площею 0,7 га в межах Віто-Поштової сільської ради Києво-Святошинського району Київської області.

Після цього, управлінням земельних ресурсів в Києво-Святошинському районі на підставі вищевказаного рішення Віто-Поштової сільської ради ОСОБА_2 25.11.2008 видано державний акт на право власності на земельну ділянку серії ЯЖ № 692528 з кадастровим номером: 3222481201:01:005:0091, який зареєстровано в Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди землі за № 010832900553.

В подальшому рішенням Віто-Поштової сільської ради від 26.03.2009 змінено цільове призначення земельної ділянки з ведення особистого селянського господарства на будівництво розважально-оздоровчого центру, СТО та мийки.

Після цього, управлінням земельних ресурсів в Києво-Святошинському районі ОСОБА_2 18.04.2009 видано державний акт на право власності на земельну ділянку серії ЯЗ № 340758, який зареєстровано в Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди землі за № 010991300893.

Пізніше, відповідно до договору купівлі-продажу від 09.02.2016 за № 125 ОСОБА_2 відчужив належну йому земельну ділянку на користь ОСОБА_1

Рішенням про державну реєстрацію прав та їх обтяжень приватного нотаріуса Васильківського районного нотаріального округу ОСОБА_3 09.02.2016 за індексним номером 28153579 зареєстровано право власності ОСОБА_1 на земельну ділянку, з кадастровим номером 3222481201:01:005:0091.

В подальшому згідно інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 27.02.2017 встановлено, що ОСОБА_1 21.10.2016 звернувся до Головного управління Держгеокадастру у Києво-Святошинському районі Київській області із заявою про поділ земельної ділянки площею 0,3453 га із кадастровим номером 3222481201:01:005:0091 на дві земельні ділянки площами по 0,69 га та 0,01 га.

Державним кадастровим реєстратором управління Держгеокадастру у Києво-Святошинському районі Київської області до Державного земельного кадастру внесено відповідні зміни. В результаті поділу утворено дві земельні ділянки площею 0,69 га та 0,01 га із кадастровими номерами 3222481201:01:005:5157 та 3222481201:01:005:5158 відповідно.

Рішенням про державну реєстрацію прав та їх обтяжень державного реєстратора ОСОБА_5 30.11.2016 за індексним номером 32650024 зареєстровано право власності ОСОБА_1 на земельні ділянки, з кадастровими номерами 3222481201:01:005:5157 та за індексним номером 32649557 зареєстровано право власності ОСОБА_1 на земельні ділянки, з кадастровими номерами 3222481201:01:005:5158.

Відповідно до статті 256 ЦК України позовна давність це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України).

При цьому відповідно до частин першої та пятої статті 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Разом з тим згідно із частинами третьою, четвертою статті 267 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови в позові.

Положеннями статті 268 ЦК України передбачено винятки із загального правила про поширення позовної давності на всі цивільні правовідносини і визначено вимоги, на які позовна давність не поширюється, зокрема у пункті 4 частини першої статті 268 ЦК України зазначено, що на вимогу власника або іншої особи про визнання незаконним правового акта органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, яким порушено його право власності або інше речове право, позовна давність не поширюється.

Згідно з підпунктом 2 пункту 2 розділу І Закону України від 20 грудня 2011 року № 4176-VI «Про внесення змін до деяких законів України щодо вдосконалення порядку здійснення судочинства» пункт 4 частини першої статті 268 ЦК України виключено. ОСОБА_4 набрав чинності 15 січня 2012 року.

Відповідно до пункту 5 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 20 грудня 2011 року № 4176-VI «Про внесення змін до деяких законів України щодо вдосконалення порядку здійснення судочинства» протягом трьох років з дня набрання чинності цим Законом особа має право звернутися до суду з позовом про визнання незаконним правового акта органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, яким порушено його право власності або інше речове право.

Згідно із частинами першою та третьою статті 5 ЦК України акти цивільного законодавства регулюють відносини, які виникли з дня набрання ними чинності. Якщо цивільні відносини виникли раніше і регулювалися актом цивільного законодавства, який втратив чинність, новий акт цивільного законодавства застосовується до прав та обовязків, що виникли з моменту набрання ним чинності.

До правовідносин, які виникли під час дії нормативно-правового акта, який згодом втратив чинність, застосовуються його норми. До правовідносин, які виникли раніше і регулювалися нормативно-правовим актом, який втратив чинність, але права й обовязки зберігаються і після набрання чинності новим нормативно-правовим актом, застосовуються положення нових актів цивільного законодавства.

Проте положення пункту 4 частини першої статті 268 ЦК України за своєю суттю направлене на захист прав власників та інших осіб від держави.

Оскільки держава зобовязана забезпечити належне правове регулювання відносин і відповідальна за прийняті її органами незаконні правові акти, їх скасування не повинне ставити під сумнів стабільність цивільного обороту, підтримувати яку покликані норми про позовну давність, тому, на відміну від інших учасників цивільних правовідносин, держава несе ризик спливу строку позовної давності на оскарження нею незаконних правових актів державних органів, якими порушено право власності чи інше речове право.

Отже з огляду на статус держави та її органів як субєктів владних повноважень, положення пункту 4 частини першої статті 268 ЦК України не поширюються на позови прокуратури, які предявляються від імені держави і направлені на захист права державної власності, порушеного незаконними правовими актами органу державної влади.

На такі позови поширюється положення статті 257 ЦК України щодо загальної позовної давності, і на підставі частини першої статті 261 цього Кодексу перебіг позовної давності починається від дня, коли держава в особі її органів як субєктів владних повноважень довідалася або могла довідатися про порушення прав і законних інтересів.

Пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі Конвенція), ратифікованої Законом України від 17 липня 1997 року № 475/97-ВР «Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції», яка набрала чинності для України 11 вересня 1997 року, передбачено, що кожен має право на розгляд його справи судом.

Європейський суд з прав людини юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції (пункт 1 статті 32 Конвенції), наголошує, що «позовна давність це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до суду після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення. Термін позовної давності, що є звичайним явищем у національних законодавствах держав учасників Конвенції, виконує кілька завдань, в тому числі забезпечує юридичну визначеність та остаточність, запобігаючи порушенню прав відповідачів, які можуть трапитись у разі прийняття судом рішення на підставі доказів, що стали неповними через сплив часу» (п. 570 рішення від 20 вересня 2011 року за заявою № 14902/04 у справі ВАТ «Нафтова компанія «Юкос» проти Росії»; п. 51 рішення від 22 жовтня 1996 року за заявами № 22083/93, 22095/93 у справі «Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства»).

Дана правова позиція відображена у постанові Верховного Суду України від 16.09.2015 у справі за № 6-68цс15.

Згідно з статтею 360-7 ЦПК України висновок Верховного Суду України щодо застосування норми права, викладений у його постанові, прийнятій за результатами розгляду справи з підстав, передбачених п. 1 і 2 частини першої статті 355 цього Кодексу, є обовязковим для всіх субєктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права. Висновок щодо застосування норм права, викладений у постанові Верховного Суду України, має враховуватися іншими судами загальної юрисдикції при застосуванні таких норм права. Невиконання судових рішень тягне за собою відповідальність, установлену законом.

Відповідно до матеріалів справи прокурор звернувся до суду з даним позовом діючи в інтересах держави в особі Кабінету Міністрів України та Державного підприємства «Київське лісове господарство».

Кабінет Міністрів України є вищим органом у системі органів виконавчої влади.

Отже, єдину систему органів виконавчої влади утворюють Кабінет Міністрів України, як вищій орган виконавчої влади, міністерства, місцеві державні адміністрації та інші органи виконавчої влади.

Кожен орган виконавчої влади діє від імені держави межах наданих повноважень.

Згідно до Наказу Державного комітету України по замельних ресурсах № 43 від 04 травня 1999 року (що був чинний на час прийняття спірного рішення) «Про затвердження Інструкції про порядок складання, видачі, реєстрації і зберігання державних актів на право приватної власності на землю, право колективної власності на землю, право власності па землю і право постійного користування землею (в тому числі на умовах оренди) та договорів оренди землі» Державний акт на право власності на земельну ділянку складається та підписується державним органом земельних ресурсів.

Управлінням Держкомзему у Києво-Святошинському районі Київської області під час видачі державного акту на право власності на земельну ділянку на імя ОСОБА_2 від 25.11.2008 р. здійснювало повноваження органу державної виконавчої влади.

Отже, станом на 26 листопада 2008 року та 18 травня 2009 року держава, в особі її органу, а саме Управління Держкомзему у Києво-Святошинському районі Київської області, була обізнана про обставини викладені в позовній заяві прокурора.

На час виникнення спірних правовідносин виготовлення державних актів проводилося на підставі проектів землеустрою на підставі Порядку розроблення проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України № 677 від 26 травня 2004 року.

Згідно п.9. вказаного Порядку розроблений проект відведення земельної ділянки виконавець подає на погодження відповідній комісії з розгляду питань, повязаних з погодженням документації із землеустрою, за місцем розташування земельної ділянки, відповідними органами земельних ресурсів, містобудування і архітектури, охорони культурної спадщини, санітарно-епідеміологічної служби, природоохоронним органом, а у разі вилучення (викупу), надання, зміни цільового призначення земельних ділянок (їх частин) лісогосподарського призначення , проект також погоджується з відповідними органами лісового господарства.

Крім того, відповідачем було надано до суду копію квитанції від 13 жовтня 2008 р. згідно якої ОСОБА_2 сплатив на рахунок ДП «Київське лісове господарство», як відшкодування збитків за вилучення земельної ділянки держлісфонду 31 606,40 грн.

Таким чином, ДП «Київське лісове господарство» починаючи з 2008 року могло знати про порушення їх прав щодо спірної земельної ділянки.

Тому, позивачами пропущено строк позовної давності, оскільки право на звернення до суду з таким позовом виникло ще у 2008 році, оскільки безпосередньо про можливе порушення інтересів держави, як видно із матеріалів судової справи, могло стати відомо органам держави осінню 2008 року.

Отже строк позовної давності, передбачений статті 257 ЦК України, на момент пред'явлення першим заступником прокурора Київської області позову 29.12.2016 р. та його надходження до суду, сплив.

З наведеного вище, суд приходить до висновку що, позовні вимоги не підлягають до задоволення, з підстав спливу трьохрічного строку позовної давності.

Таким чином, розглянувши справу в межах заявлених позовних вимог, дослідивши всебічно, повно, безпосередньо та об'єктивно наявні у справі докази, оцінив їх належність, допустимість, достовірність, достатність і взаємний зв'язок у сукупності, з'ясувавши усі обставини справи, на які сторони посилалися як на підставу своїх вимог і заперечень, з урахуванням того, що відповідно до ст.1 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою захисту порушених або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичної особи, суд дійшов висновку про необхідність відмови у позовних вимогах.

Відповідно до ст.ст. 15, 16, 256, 257, 261, 267 ЦК України, Постанови Пленуму Верховного Суду України від 18 грудня 2009 року №14 «Про судове рішення у цивільній справі», практики рішення Європейського суду з прав людини та керуючись ст.ст. 3, 10, 60, 209, 212-215, 218, ЦПК України, суд, -

В И Р І Ш И В:

У задоволенні позову Першого заступника прокурора Київської області в інтересах держави в особі: Кабінету Міністрів України, Державного підприємства "Київське лісове господарство" до Віто-Поштової сільської ради Києво-Святошинського району Київської області, ОСОБА_1 Мехака Ваняєвича, треті особи на стороні відповідачів, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору: ОСОБА_2 про визнання недійсними рішень та витребування земельної ділянки із чужого незаконного володіння відмовити.

Рішення суду може бути оскаржено в апеляційному порядку до апеляційного суду Київської області через Києво-Святошинський районний суд Київської області шляхом подання в 10-денний строк з дня проголошення рішення суду апеляційної скарги.

Суддя: А.Я. Волчко