УКРАЇНА

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 182/2646/16-ц 22-ц/774/397/К/17

Справа № 182/2646/16-ц Головуючий в 1-й інстанції

Провадження № 22-ц/774/397/К/17 суддя Рунчева О.В.

Категорія № 55 (4) Доповідач - Барильська А.П.

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 квітня 2017 року колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Дніпропетровської області у складі:

головуючого - судді: Барильської А.П.,

суддів: Бондар Я.М., Зубакової В.П.,

секретар: Гладиш К.І.,

за участю: представника позивача - ОСОБА_1 - ОСОБА_2,

представника відповідача ОСОБА_3 - ОСОБА_4,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Кривому Розі апеляційну скаргу ОСОБА_3 на рішення Нікопольського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 26 жовтня 2016 року по справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, зобов'язання вчинити певні дії, -

ВСТАНОВИЛА:

В травні 2016 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до ОСОБА_3 про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, зобов'язання вчинити певні дії, який під час розгляду справи уточнила (а.с. 39) та в обґрунтування позовних вимог зазначила, що, відповідно до укладеного між нею та фізичною особою-підприємцем ОСОБА_3 трудового договору між працівником і фізичною особою № 4-32/04-2015 від 25.04.2015 року, вона була прийнята на роботу в якості продавця непродовольчих товарів із заробітною платою в розмірі 1350 грн. на місяць та працювала за адресою: АДРЕСА_2 в магазині дитячих товарів «ІНФОРМАЦІЯ_1».

Відповідачем 30.04.2015 року було закрито даний магазин і фактично було припинено трудові відносини, однак станом на 01.05.2015 року вона копії наказу про звільнення та трудову книжку не отримала. Нею тричі було надіслано вимогу про повернення трудової книжки, але безрезультатно.

Відповідно до ч. 4 ст. 235 КЗпП України, у разі затримки видачі трудової книжки з вини власника або уповноваженого ним органу працівникові сплачується середній заробіток за весь час вимушеного прогулу. Розмір середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу за її розрахунками складає 21600,00 грн., виходячи із 1350 грн. (заробітна плата) х 16 місяців ( з 01.05.2015 року по 31.08.2016 року).

Просила суд стягнути з відповідача середній заробіток за час вимушеного прогулу в розмірі 21600 грн., зобов'язати відповідача видати їй трудову книжку та стягнути на її користь судові витрати по справі.

Рішенням Нікопольського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 26 жовтня 2016 року, позов ОСОБА_1 - задоволено частково.

Стягнуто з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу у розмірі 13413 грн. 40 коп.

Зобов'язано ОСОБА_3 видати ОСОБА_1 належно оформлену трудову книжку.

Стягнуто з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 551,20 грн.

В іншому відмовлено.

В апеляційній скарзі відповідач ОСОБА_3, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, ставить питання про скасування рішення суду та ухвалення нового рішення про відмову в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1

Зазначає, що судом не звернуто уваги на те, що трудова книжка позивача, заповнена належним чином, за її згодою, викладеною в заяві від 10.06.2015 року, була надіслана їй за адресою: АДРЕСА_1, що підтверджується супровідним листом від 01.07.2015 року та чеком Укрпошти.

Крім того, на думку апелянта, суд, зобов'язуючи його видати позивачу належно оформлену трудову книжку, не врахував те, що він, як ФОП припинив свою діяльність 09.07.2015 року та знищив печатку, у зв'язку з чим належне оформлення трудової книжки позивача не є можливим.

Вважає, що судом необґрунтовано покладено на нього, як на фізичну особу, обов'язки суб'єкта господарювання - фізичної особи-підприємця, оскільки видача належно оформленої трудової книжки є обов'язком роботодавця, яким він не є.

Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та заявлених позовних вимог, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, а рішення суду - скасуванню, з ухваленням нового рішення про відмову в задоволенні позовних вимог ОСОБА_5, з наступних підстав.

Згідно із ст. 213 ЦПК України, рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Згідно вимог ст. 214 ЦПК України - під час ухвалення рішення суд вирішує, зокрема такі питання: чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; 5) чи слід позов задовольнити або в позові відмовити; як розподілити між сторонами судові витрати.

Зазначеним вимогам Закону рішення суду першої інстанції не відповідає.

Як встановлено судом та вбачається з матеріалів справи, що дошлюбне прізвище позивача - «ОСОБА_1». Згідно свідоцтва про шлюб, виданого Відділом державної реєстрації актів цивільного стану по місту Нікополю реєстраційної служби Нікопольського міськрайонного управління юстиції від 07.07.2015 року, позивач 07.07.2015 року зареєструвала шлюб з ОСОБА_2 і після цього їй присвоєно прізвище - «ОСОБА_1» (а.с. 4).

Відповідно до укладеного між позивачем та фізичною особою - підприємцем ОСОБА_3 трудового договору між працівником і фізичною особою № 4-32/04-2015 від 25.04.2015 року, позивач була прийнята на роботу в якості продавця непродовольчих товарів із заробітною платою в розмірі 1 350 грн. на місяць та працювала за адресою - АДРЕСА_2 - у магазині дитячих товарів «ІНФОРМАЦІЯ_1». (а.с. 29-30).

10.06.2015 року позивач подала письмові заяви до відповідача з проханням звільнити її з посади продавця непродовольчих товарів з 11.06.2015 року за згодою сторін та переслати її трудову книжку за адресою - АДРЕСА_1, відділення Нової пошти № 3. (а.с. 31-32).

Відповідно до вимог ст. 38 КЗпП України працівник має право розірвати трудовий договір, укладений на невизначений строк, попередивши про це власника або уповноважений ним орган письмово за два тижні. Працівник має право у визначений ним строк розірвати трудовий договір за власним бажанням, якщо власник або уповноважений ним орган не виконує законодавство про працю, умови колективного чи трудового договору.

Статтею 55 Конституції України встановлено, що кожна особа має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.

Згідно ст. 3, 15 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Відповідно до змісту ст.ст. 11, 15 ЦК України цивільні права і обов'язки виникають із дії осіб, що передбачені актами цивільного законодавства. Кожна особа має право на судовий захист.

Захист цивільних прав - це передбачені законом способи охорони цивільних прав у рази їх порушення чи реальної небезпеки такого порушення. Під способами захисту суб'єктивних цивільних прав розуміють закріплені законом матеріально - правові заходи примусового характеру, за допомогою яких проводиться поновлення, визнання порушених, оспорюваних прав та вплив на правопорушника.

Відповідно до ст. 4 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законами України.

Загальний перелік способів захисту цивільних прав та інтересів передбачений ст. 16 ЦК України. Власник порушеного права може скористатися конкретним способом захисту свого права.

Згідно ст. 10 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, установлених ст.. 61 цього Кодексу.

Відповідно до вимог статей 11, 27, 60 ЦПК, суд розглядає справу в межах заявлених позовних вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі. Особа, яка бере участь у справі, зобов'язана надати усі наявні у неї докази та довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу. Доказуванню підлягають обставини, що мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких виник спір.

Як вбачається із матеріалів справи, 10.06.2015 року позивач подала відповідачу письмові заяви з проханням звільнити її з посади продавця непродовольчих товарів з 11.06.2015 року за згодою сторін та переслати її трудову книжку за адресою - АДРЕСА_1, відділення Нової пошти № 3. (а.с. 31-32).

Відповідно до вимог чинного законодавства та п. 4.2. Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженої наказом Міністерства праці України, Міністерства Юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України від 29.07.1993 року № 58 (надалі Інструкція), відповідачем не надано підтвердження направлення позивачу трудової книжки у спосіб, передбачений зазначеною нормою, а супровідний лист від 01.07.2015 року (а.с.33), надісланий за адресою, вказаною позивачем в заяві про пересилання трудової книжки, не є належним доказом такого направлення.

Таким чином, колегія суддів вважає, що висновок суду першої інстанції щодо не направлення відповідачем трудової книжки позивачу та порушення при цьому Інструкції, є обгрунтованим.

Проте, позовні вимоги ОСОБА_1 про зобов'язання вчинити певні дії, зокрема зобов'язати відповідача видати їй трудову книжку, не можуть бути задоволені, оскільки відповідач ОСОБА_3, як ФОП, припинив свою діяльність 09.07.2015 року та знищив печатку, у зв'язку з чим належне оформлення трудової книжки позивача не є можливим.

Тому на відповідача, як на фізичну особу, не може бути покладений обов'язок щодо видачі позивачу належним чином оформленої трудової книжки..

Також не підлягають задоволенню позовні вимоги позивача щодо стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, оскільки у відповідності до ч.4 ст. 235 КЗпП України виплата середнього заробітку в такому випадку матиме місце тільки, якщо невидача трудової книжки звільненому працівникові завадила його працевлаштуванню.

Позивачем, відповідно до вимог ст. ст. 10, 60 ЦПК України, не доведено того факту, що відсутність в неї трудової книжки заважала їй працевлаштуватися. Крім того, з матеріалів справи вбачається, що позивач звернулась до органів соціального захисту з заявою про виплату допомоги по безробіттю лише 25 березня 2016 року, однак не надала доказів того, що відсутність трудової книжки перешкоджала їй працевлаштуватися.

Таким чином, враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, оскільки висновки суду першої інстанції є помилковими, а рішення суду підлягає скасуванню, відповідно до п.2 ч. 1 ст. 309 ЦПК України з ухваленням нового рішення про відмову в задоволенні позовних вимог.

Відповідно до ч. 5 ст. 88 ЦПК України, якщо суд апеляційної, касаційної інстанції чи Верховний Суд України, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Згідно ч. 4 ст. 88 ЦПК України, у разі залишення позову без задоволення, закриття провадження у справі або залишення без розгляду позову позивача, звільненого від оплати судових витрат, судові витрати, понесені відповідачем, компенсуються за рахунок держави.

Пунктом 1 ч. 1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір» передбачено, що від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях звільняються позивачі - у справах про стягнення заробітної плати та поновлення на роботі.

Таким чином, судові витрати, понесені відповідачем ОСОБА_3 у вигляді судового збору, сплаченого подачу апеляційної скарги в розмірі 606,32 грн., слід компенсувати за рахунок держави.

Керуючись ст.ст. 303, 307, п.п. 1, 4 ч. 1 ст. 309, ст.ст. 313, 314, 316 ЦПК України, колегія суддів, -

ВИРІШИЛА:

Апеляційну скаргу ОСОБА_3 - задовольнити.

Рішення Нікопольського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 26 жовтня 2016 року - скасувати та ухвалити нове рішення.

В задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, зобов'язання вчинити певні дії- відмовити.

Судові витрати, понесені відповідачем ОСОБА_3 за розгляд справи в суді апеляційної інстанції в розмірі 606 грн. 32 коп., компенсувати за рахунок держави.

Рішення набирає законної сили з моменту проголошення, але може бути оскаржене до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання ним законної сили.

Головуючий:

Судді: