Провадження № 22-ц/783/1269/17 Доповідач в 2-й інстанції: ОСОБА_1 Р. В.

Категорія: 19

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09 березня 2017 року колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Львівської області в складі:

головуючого судді Савуляка Р.В.,

суддів: Крайник Н.П., Мельничук О.Я.,

за участі секретаря: Куцика І.Б.

з участю: представника ОСОБА_2 «Факторингова компанія «Вектор Плюс» - ОСОБА_3, розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові цивільну справу за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Факторингова компанія "Вектор - Плюс" на рішення Сихівського районного суду м. Львова від 06 грудня 2016 року у справі за позовом ОСОБА_4 до Товариства з обмеженою відповідальністю "Факторингова компанія "Вектор - Плюс", Публічного акціонерного товариства "Омега - Банк" про визнання договору недійсним,-

ВСТАНОВИЛА:

У червні 2016 року ОСОБА_4 звернувся до суду із зазначеним позовом, обґрунтовуючи свої вимоги тим, що 15 серпня 2008 року між ним та ПАТ «Сведобанк» було укладено кредитний договір №1304/0808/71-008, згідно якого Банк надав йому грошові кошти в сумі 77 000 доларів США з кінцевим строком погашення не пізніше 14 серпня 2038 року.

Для забезпечення виконання умов кредитного договору одночасно було укладено іпотечний договір № 4411 від 15 серпня 2008 року, відповідно до якого він передав в іпотеку житлову квартиру АДРЕСА_1.

28 листопада 2012 року між ПАТ «Сведобанк» та ОСОБА_2 «ФК Вектор –Плюс» було укладено договір факторингу, відповідно до якого Банком було продано право грошової вимоги ОСОБА_2 «ФК Вектор-Плюс» до нього за кредитним договором №1304/0808/71-008 від 15 серпня 2008 року та іпотечним договором № 4411 від 15 серпня 2008 року.

Жодного повідомлення щодо відступлення права вимоги за Кредитним договором та договором іпотеки він не отримав.

Крім того, товариство з обмеженою відповідальністю "Факторингова компанія "Вектор Плюс" не мала генеральної валютної ліцензії НБУ на здійснення такого виду операцій як купівля права грошової вимоги до третіх осіб.

На час укладення договору факторингу (станом на 28 листопада 2012 року), у фактора (Товариства з обмеженою відповідальністю "Факторингова компанія "Вектор Плюс") не було права на придбання відступної вимоги до нього (як фізичної особи) в силу п.п.1.2. Розпорядження №231 від 03 квітня 2009 року зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 23 квітня 2009 року №0373/16389 «Про віднесення операцій з фінансовими активами до фінансових послуг».

З врахуванням зазначених обставин, позивач на підставі ст.203, 215 ЦК України, просив:

визнати недійсним договір факторингу від 28 листопада 2012 року, укладений між ПАТ «Сведобанк» та Товариством з обмеженою відповідальністю "Факторингова компанія "Вектор-Плюс" в частині відступлення вимоги за кредитним договором № 1304/71-008 від 18 серпня 2008 року та іпотечним договором №4411 від 15 серпня 2008 року (а.с.2-5).

Оскаржуваним рішенням Сихівського районного суду м. Львова від 06 грудня 2016 року позов задоволено.

Визнано недійсним з моменту укладення договір факторингу №15 від 28.11.2012 року, укладений між Публічним акціонерним товариством "Сведбанк" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Факторингова компанія "Вектор-Плюс" в частині відступлення вимоги за кредитним договором № 1304/71-008 від 18 серпня 2008 року та іпотечним договором №4411 від 15 серпня 2008 року.

Стягнуто з Публічним акціонерним товариством "Сведбанк" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Факторингова компанія "Вектор-Плюс" на користь ОСОБА_4 судові витрати, пов'язані зі сплатою судового збору у розмірі 551,20 грн. по 275,60 грн. з кожного з відповідачів.

Рішення суду оскаржив відповідач ОСОБА_2 "Факторингова компанія "Вектор - Плюс".

В апеляційній скарзі посилається на те, що внаслідок укладення оскаржуваного Договору факторингу жодних прав позивача (як боржника) порушено не було, оскільки законом не вимагається отримання згоди останнього на укладення такого правочину, відповідальність за дійсність відступленої вимоги на боржника не покладається, у зв'язку з укладенням між відповідачами оскаржуваного правочину боржник не позбавляється обов'язку щодо погашення заборгованості та водночас має право висувати обгрунтовані заперечення поти вимог нового кредитора, в тому числі й щодо розміру заборгованості, яку він зобов'язаний погасити.

Вважає безпідставним та необгрунтованим посилання суду на Розпорядження Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг №231 від 03.04.2099 року та висновок суду про те, що у відповідача станом на день укладення Договору факторингу року було відсутнє право на придбання прав вимоги відступлення до фізичних осіб, не суб'єктів господарювання. Норми ст. 1077 ЦК України та ст. 4 та 34 ЗУ "Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг" не містить ніяких обмежень щодо суб'єктів, за боргом яких може бути здійснено факторинг.

Також вказує, що боржник про заміну кредитора у зобов'язані був повідомлений належним чином.

Просить рішення Сихівського районного суду м. Львова від 06 грудня 2016 року скасувати та ухвалити нове рішення, яким в задоволенні позову відмовити.

В судове засідання ОСОБА_4 та його представник ОСОБА_5 не з"явилися про причини неявки суд не повідомили, що не перешкоджає розгляду справи в силу вимог ч.2 ст.305 ЦПК України.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представника Товариства з обмеженою відповідальністю "Факторингова компанія "Вектор - Плюс" - ОСОБА_3, на підтримання апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, законність та обґрунтованість оскаржуваного рішення у межах доводів апеляційної скарги та вимог заявлених в суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга ОСОБА_2 "Факторингова компанія "Вектор - Плюс" підлягає до задоволення, а рішення Сихівського районного суду м. Львова від 06 грудня 2016 року скасуванню на підставі п.п.3,4 ч.1 ст.309 ЦПК України з ухваленням нового рішення.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції дійшов висновку, що на час укладення оспорюваного договору факторингу №15 від 28 листопада 2012 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Факторингова компанія "Вектор - Плюс" не мало повноважень щодо набуття відступленого права грошової вимоги до ОСОБА_4 за кредитним та іпотечним договором від 15 серпня 2008 року відповідно до п.п.1.2. Розпорядження Державної комісії з регулювання ринків фінансових послуг України №231 від 03 квітня 2009 року.

З таким висновком суду погодитись не можна виходячи із наступних підстав.

Відповідно до ч.1 ст.512 ЦК України кредитор у зобов"язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ними своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

Згідно ч.1 ст.516 ЦК України зміна кредитора у зобов"язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом.

Положеннями ст.ст.1077,1078 ЦК передбачено, що за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов»язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь – який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов»язується відступати факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника). Предметом договору факторингу може бути право грошової вимоги, строк платежу за якою настав (наявна вимога), а також право вимоги, яке виникне в майбутньому (майбутня вимога).

Згідно ст.1081 ЦК України клієнт відповідає перед фактором за дійсність грошової вимоги, право якої відступається, якщо інше не встановлено договором факторингу.

Частинами 1,2 ст.1082 ЦК України встановлено, що боржник зобов'язаний здійснити платіж факторові за умови, що він одержав від клієнта або фактора письмове повідомлення про відступлення права грошової вимоги факторові і в цьому повідомленні визначена грошова вимога, яка підлягає виконанню, а також названий фактор, якому має бути здійснений платіж. Боржник має право вимагати від фактора надання йому в розумний строк доказів того, що відступлення права грошової вимоги факторові справді мало місце. Якщо фактор не виконає цього обов'язку, боржник має право здійснити платіж клієнтові на виконання свого обов'язку перед ним.

Судом та матеріалами справи установлено, що 15 серпня 2008 року між ОСОБА_4 та ПАТ «Сведобанк» було укладено кредитний договір №1304/0808/71-008, згідно якого Банк надав йому грошові кошти в сумі 77 000 доларів США з кінцевим строком погашення не пізніше 14 серпня 20138 року.

Для забезпечення виконання умов кредитного договору одночасно було укладено іпотечний договір № 4411 від 15 серпня 2008 року, відповідно до якого ОСОБА_4 передав в іпотеку житлову квартиру АДРЕСА_2.

28 листопада 2012 року між ПАТ «Сведобанк» та ОСОБА_2 «ФК Вектор –Плюс» було укладено договір факторингу, відповідно до якого Банком було продано право грошової вимоги ОСОБА_2 «ФК Вектор-Плюс» до нього за кредитним договором №1304/0808/71-008 від 15 серпня 2008 року та іпотечним договором № 4411 від 15 серпня 2008 року.

Договір факторингу та Договір відступлення права вимоги за договорами іпотеки від 28 листопада 2012 року були спрямовані на набуття сторонами цивільних прав і обов»язків. Зміст цих правочинів не суперечить актам цивільного законодавства, моральним засадам суспільства, при укладенні правочинів волевиявлення учасників було вільним та відповідало їх внутрішній волі, правочин було вчинено у формі, встановленій законом (нотаріальна), вони були спрямовані на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Зазначеними договорами не порушуються права та інтереси ОСОБА_4 щодо необхідності погашення заборгованості за кредитним договором №1304/0808/71-008 від 15 серпня 2008 року.

Безпідставним та необґрунтованим є висновок суду першої інстанції про те, що час укладення оспорюваного договору факторингу №15 від 28 листопада 2012 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Факторингова компанія "Вектор - Плюс" не мало повноважень щодо набуття відступленого права грошової вимоги до ОСОБА_4 (як фізичної особи) за кредитним та іпотечним договором від 15 серпня 2008 року, відповідно до п.п.1.2. Розпорядження Державної комісії з регулювання ринків фінансових послуг України №231 від 03 квітня 2009 року.

Частиною 5 ст.5 закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг», встановлена спеціальна норма, що регулює виключно порядок надання послуг факторингу. Вказаною нормою передбачено, що фінансові установи мають право надавати послуги з факторингу з урахуванням вимог ЦК та цього Закону.

Згідно ст.1079 ЦК сторонами у договорі факторингу є фактор і клієнт.

Клієнтом у договорі факторингу може будити фізична або юридична особа, яка є суб»єктом підприємницької діяльності.

Фактором може бути банк або фінансова установа, а також фізична особа – суб»єкт підприємницької діяльності, яка відповідно до закону має право здійснювати факторного операції.

Статтею 34 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» визначено види діяльності, на які Держфінпослуг може надавати фінансовим установам ліцензії, а саме страхової діяльності, діяльності з накопичувального пенсійного забезпечення, надання фінансових кредитів за рахунок залучення коштів та діяльність з надання будь-яких фінансових послуг, що передбачають пряме або опосередковане залучення фінансових активів від фізичних осіб. Отже, ні цивільний кодекс України ні Закон України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» не встановлюють жодних обмежень стосовно складу осіб, по відношенню до яких може здійснюватися відступлення права вимоги.

Суд першої інстанції помилково застосував до даних правовідносин розпорядження Державної комісії з регулювання ринків фінансових послуг України №231 від 03 квітня 2009 року, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 23 квітня 2009 року №373/16389 «Про віднесення операцій з фінансовими активами до фінансових послуг», згідно якого до фінансової послуги факторингу віднесено – набуття права грошової вимоги, у тому числі права вимоги, яке виникне у майбутньому, до боржників – суб'єктів господарювання за договором, на якому базується таке відступлення, яке суперечить положенням ст.1079 ЦК України та Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг».

Крім цього, постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 20 серпня 2013 року у справі №2а-12909/12/2670 розпорядження Державної комісії з регулювання ринків фінансових послуг України №231 від 03 квітня 2009 року «Про віднесення операцій з фінансовими активами до фінансових послуг» визнано нечинним.

Розпорядженням №352 від 06 лютого 2014 року Національна комісія, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг, відмінила дію пункту 1 Розпорядження №231 про те, що договори факторигну можуть укладатися щодо уступки права вимоги виключно до боржників – суб'єктів господарювання.

Таким чином, у суду першої інстанції не було правових підстав для задоволення позову.

З урахуванням наведеного, апеляційна скарга Товариства з обмеженою відповідальністю "Факторингова компанія "Вектор-Плюс" підлягає до задоволення, рішення Сихівського районного суду м. Львова від 06 грудня 2016 року скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову у задоволенні позову.

Керуючись ст.303, п.2 ч.1 ст.307, п.3 ч.1 ст. 309, ст.313, ч.2 ст.314, ст.ст.316,317,319 ЦПК України, колегія суддів ,-

ВИРІШИЛА:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Факторингова компанія "Вектор - Плюс" – задовольнити.

Рішення Сихівського районного суду м. Львова від 06 грудня 2016 року – скасувати та ухвалити нове рішення.

У задоволенні позовних вимог ОСОБА_4 до Товариства з обмеженою відповідальністю "Факторингова компанія "Вектор - Плюс", Публічного акціонерного товариства «Омега-Банк» про визнання недійсним з моменту укладення договору факторингу №15 від 28 листопада 2012 року, укладеного між Публічним акціонерним товариством «Сведобанк» та Товариством з обмеженою відповідальністю "Факторингова компанія "Вектор - Плюс" в частині відступлення права вимоги за кредитним договором №1304/0808/71-008 від 15 серпня 2008 року та іпотечним договором № 4411 від 15 серпня 2008 року – відмовити.

Ухвалу Сихівського районного суду м. Львова від 16 серпня 2016 року про забезпечення позову щодо заборони органам державної реєстрації прав та обтяжень здійснювати будь-які реєстраційні дії щодо нерухомого майна – квартири №50 в будинку №18 на вул. Г. Хоткевича у м. Львові (реєстраційний номер об'єкта нерухомості 746369746101), яка належить на праві власності ОСОБА_4 - скасувати.

Рішення набирає законної сили з моменту його проголошення, але може бути оскаржене в касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання ним законної сили шляхом подачі касаційної скарги.

Головуючий : Савуляк Р.В.

Судді: Крайник Н.П.

ОСОБА_6