Справа № 569/14556/16-ц

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24.03.2017 м. Рівне

Рiвненський мiський суд Рівненської області в особi суддi ОСОБА_1,

з участю: секретаря судового засідання Ющук О.С.,

розглянувши у відкритому судовому засiданнi в мiстi Рiвному

справу за позовом ОСОБА_2 до товариства з обмеженою відповідальністю «Лізингова компанія «Еталон» про захист прав споживача, визнання договору лізингу недійсним, стягнення грошових коштів, -

В С Т А Н О В И В :

ОСОБА _2 звернувся до Рівненського міського суду Рівненської області з позовом до товариства з обмеженою відповідальністю «Лізингова компанія «Еталон» (далі - ТзОВ «Лізингова компанія «Еталон»), в якому просить суд визнати недійсним договір фінансового лізингу № 004020, укладений 15 лютого 2016 року між ТзОВ «Лізингова компанія «Еталон» та ним, ОСОБА_2, та стягнути з ТзОВ «Лізингова компанія «Еталон» на його користь набуте товариством на виконання згаданого договору майно, а саме грошові кошти у сумі 15000 гривень.

Представник позивача ОСОБА_3 подала суду письмову заяву, в якій позов ОСОБА_2 до ТзОВ «Лізингова компанія «Еталон» підтримала повністю та просить його задовольнити. Також просить суд розгляд справи провести у відсутність позивача та у її відсутність, на підставі поданих доказів.

Директор ТзОВ «Лізингова компанія «Еталон» ОСОБА_4 подав суду письмові заперечення на позовну заяву ОСОБА_2, в яких просить позов ОСОБА_2 залишити без задоволення, а справу розглянути без участі представника ТзОВ «Лізингова компанія «Еталон».

Дослідивши письмові докази по справі, суд прийшов до висновку, що позов підлягає задоволенню повністю.

Судом встановлено, що 15 лютого 2016 року позивач ОСОБА_2 (далі – лізингоотримувач) уклав з ТзОВ «Лізингова компанія «Еталон» (далі – лізингодавець) договір фінансового лізингу № 004020 (далі – договір фінансового лізингу), відповідно до якого лізингодавець зобов'язався придбати у свою власність предмет лізингу у вигляді автомобіля ZAZ SENS та передати його у користування лізингоотримувачеві, а той у свою чергу зобов'язався періодично сплачувати за користування автомобілем періодичні лізингові платежі згідно графіку (додаток № 2) в розмірі 6250 грн щомісяця (1 рік) та 1857 грн щомісяця (2-6 роки). Договір фінансового лізингу передбачає право лізингоотримувача отримати автомобіль у власність за умови повної сплати вартості автомобіля та інших витрат.

Згідно з пунктом 5.1 договору фінансового лізингу автомобіль передається у користування лізингоотримувачу протягом строку, який становить не більше 50 робочих днів з моменту сплати лізингоотримувачем на рахунок лізингодавця: комісії за організацію, авансового платежу, комісії за передачу предмета лізингу; у разі наявності, сплати різниці до вже сплаченого авансового платежу та комісії за організацію на умовах викладених у пункті 5.4 цього договору, а також відшкодування платежів за реєстрацію та страхування предмета лізингу.

Пунктом 8.2.1 договору фінансового лізингу визначено, що перший лізинговий платіж складається із:а) комісійної винагороди лізингодавця за організаційні заходи, пов'язані з підготовкою та укладенням цього договору, яка розраховується як: комісія за організацію, яка визначена у додатку № 1 до даного договору та становить 10% від вартості предмета лізингу;б) авансу ціни предмета лізингу, який розраховується як: авансовий платіж, який визначений у додатку № 1 до даного договору та становить 50% вартості предмета лізингу;в) комісійної винагороди лізингодавця за передачу предмета лізингу,як платіж, що покриває витрати лізингодавця, пов'язані з організацією передачі предмета лізингу на користь лізингоотримувача. Розмір комісійної винагороди лізингодавця за передачу предмета лізингу визначений в додатку № 1 до даного договору та становить 3% від вартості предмета лізингу.

Згідно з пунктом 8.2.3 договору фінансового лізингу лізингоотримувач зобов'язаний сплатити другий лізинговий платіж, який складається з: відшкодування частини вартості предмета лізингу; сплати відсоткової ставки за користування предметом лізингу (вказаний в додатку № 2); сплати комісії за супроводження договору (вказаний в додатку № 2).

15 лютого 2016 року на виконання умов договору фінансового лізингу ОСОБА_2 сплатив відповідачу на його розрахунковий рахунок платіж у розмірі 15000 гривень.

Відповідно до частини першої статті 806 ЦК України за договором лізингу одна сторона (лізингодавець) передає або зобов'язується передати другій стороні (лізингоодержувачеві) у користування майно, що належить лізингодавцю на праві власності і було набуте ним без попередньої домовленості із лізингоодержувачем (прямий лізинг), або майно, спеціально придбане лізингодавцем у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов (непрямий лізинг), на певний строк і за встановлену плату (лізингові платежі).

Як зазначено у частині першій статті 807 ЦК України, предметом договору лізингу може бути неспоживна річ, визначена індивідуальними ознаками, віднесена відповідно до законодавства до основних фондів.

За змістом частини першої статті 808 ЦК України, якщо відповідно до договору непрямого лізингу вибір продавця (постачальника) предмета договору лізингу був здійснений лізингоодержувачем, продавець (постачальник) несе відповідальність перед лізингоодержувачем за порушення зобов'язання щодо якості, комплектності, справності предмета договору лізингу, його доставки, заміни, безоплатного усунення недоліків, монтажу та запуску в експлуатацію тощо. Якщо вибір продавця (постачальника) предмета договору лізингу був здійснений лізингодавцем, продавець (постачальник) та лізингодавець несуть перед лізингоодержувачем солідарну відповідальність за зобов'язанням щодо продажу (поставки) предмета договору лізингу.

Разом з тим, у договорі фінансового лізингу та у специфікації (додаток № 3) відсутні будь-які відомості про продавця товару, його найменування та місцезнаходження, куди має звернутися споживач у випадку порушення якості, комплектності та інших умов з продажу товару.

Відповідно до вимог статті 1 Закону України «Про фінансовий лізинг», фінансовий лізинг - це вид цивільно-правових відносин, що виникають із договору фінансового лізингу.

За договором фінансового лізингу лізингодавець зобов'язується набути у власність річ у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов і передати її у користування лізингоодержувачу на визначений строк не менше одного року за встановлену плату (лізингові платежі).

За приписами статті 6 Закону України «Про фінансовий лізинг», договір фінансового лізингу має бути укладений у письмовій формі.

Частина друга статті 6 Закону України «Про фінансовий лізинг» визначає, що істотними умовами договору лізингу є:предмет лізингу;строк, на який лізингоодержувачу надається право користування предметом лізингу (строк лізингу);розмір лізингових платежів;інші умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Стаття 11 Закону україни «Про фінансовий лізинг» надає право лізингоодержувачу: обирати предмет лізингу та продавця або встановити специфікацію предмета лізингу і доручити вибір лізингодавщо;відмовитися від прийняття предмету лізингу, який не відповідає його призначенню та/або умовам договору, специфікаціям; вимагати розірвання договору лізингу або відмовитися від нього у передбачених законом та договором лізингу випадках;вимагати від лізингодавця відшкодування збитків, завданих невиконанням або неналежним виконанням умов договору лізингу.

У випадку якщо у речі, яка була передана наймачеві з гарантією якості, виявляються недоліки, що перешкоджають її використанню відповідно до договору, наймач має право за своїм вибором вимагати:заміни речі, якщо це можливо;відповідного зменшення розміру плати за користування річчю;безоплатного усунення недоліків речі або відшкодування витрат на їхусунення;розірвання договору і відшкодування збитків, які були йому завдані (частина друга статті 768 ЦК України).

Всупереч вимогам Закону України «Про фінансовий лізинг» та норм ЦК України, у договорі фінансового лізингу та у специфікації відсутня обов'язкова для договору фінансового лізингу істотна умова щодо його предмету у обсягах, визначених законом. У зазначених договірних документах предметом лізингу визначено: марка ZAZ SENS, у кількості 1 вартістю 150000 гривень. Таке визначення предмету лізингу не відповідає поняттю індивідуально визначеної речі (номер кузову та номер двигуна, рік випуску, колір, об'єм двигуна, індивідуальних технічних характеристик, індивідуальної комплектації тощо), не містить вимог щодо якості предмету лізингу відповідно до ДСТУ, класифікаторів, технічних умов тощо.

У договірних умовах не дотримано право лізингоодержувача на вибір постачальника предмета лізингу. У договорі не зазначено, за дорученням чи за погодженням лізингоодержувача має здійснюватись вибір постачальника предмету лізингу, тобто, яка із сторін договору визначає продавця предмету лізингу. Згідно договірних умов, право вибору продавця (постачальника) предмету лізингу належить лізингоодержувачу, однак реалізація такого права договором не передбачена. У порушення вимог закону, ні у договорі ні у специфікації до нього, продавця (постачальника) предмета лізингу не зазначено взагалі.

Відповідно до статті 21 Закону України «Про захист прав споживачів» права позивача вважаються в будь-якому разі порушеними, якщо порушується принцип рівності сторін договору, учасником якого є споживач.

Так статтею 15 Закону України «Про захист прав споживачів» встановлено, що споживач має право на одержання необхідної, доступної, достовірної та своєчасної інформації про продукцію, що забезпечує можливість її свідомого і компетентного вибору. Інформація повинна бути надана споживачеві до придбання ним товару чи замовлення роботи (послуги). Інформація про продукцію не вважається рекламою.

Інформація про продукцію повинна містити, зокрема:назву товару, найменування або відтворення знака для товарів і послуг, за якими вони реалізуються;дані про основні властивості продукції, а також іншу інформацію, що поширюється на конкретний продукт;дані про ціну (тариф), умови та правила придбання продукції.

Інформація, передбачена частиною першою статті 15 Закону України «Про захист прав споживачів», доводиться до відома споживачів виробником (виконавцем, продавцем) у супровідній документації, що додається до продукції, на етикетці, а також у маркуванні чи іншим способом (у доступній наочній формі), прийнятим для окремих видів продукції або в окремих сферах обслуговування.

Продавець (виконавець), який реалізує продукцію, повинен обов'язково зазначати ціну кожної одиниці такої продукції або однієї категорії продукції та ціну однієї стандартної одиниці цієї продукції.

Ціна продукції повинна включати в себе всі податки та неподаткові обов'язкові платежі, які відповідно до законодавства сплачуються споживачем під час придбання відповідної продукції.

Під час розгляду вимог споживача про відшкодування збитків, завданих недостовірною або неповною інформацією про продукцію чи недобросовісною рекламою, необхідно виходити з припущення, що у споживача немає спеціальних знань про властивості та характеристики продукції, яку він придбаває.

Відповідно до роз’яснень, наведених у пункті 12 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 5 від 12 квітня 1996 року «Про практику розгляду цивільних справ за позовами про захист прав споживачів», у справах за позовами про захист прав споживачів, порушених внаслідок недостовірної або неповної інформації про товар (роботу, послугу) суд має виходити з припущення, що споживач не має спеціальних знань про властивості та характеристики товарів (робіт, послуг).

Статтею 18 Закону України «Про захист прав споживачів» встановлено, що продавець (виконавець, виробник) не повинен включати у договори із споживачем умови, які є несправедливими.

Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов'язків на шкоду споживача.

Несправедливими є, зокрема, умови договору про надання можливості продавцю (виконавцю, виробнику) не повертати кошти на оплату, здійснену споживачем, у разі відмови споживача укласти або виконати договір, без встановлення права споживача на одержання відповідної компенсації від продавця (виконавця, виробника) у зв'язку з розірванням або невиконанням ним договору (пункт 4 частини третьої статті 18 Закону).

Пунктом 12.12 договору фінансового лізингу передбачено, що у випадку розірвання даного договору лізингоодержувачем до підписання акта приймання-передачі предмета лізингу лізингодавець повертає сплачені кошти за вирахуванням штрафу за дострокове розірвання 20% від сплаченої суми авансових платежів. В такому випадку комісія за організацію даного договору лізингоодержувачу не повертається.

Вказане положення договору фінансового лізингу, враховуючи вимоги пункту 4 частини третьої статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів», суд визнає несправедливим.

Відповідно до вимог частини другої статті 806 ЦК України до договору фінансового лізингу застосовуються загальні положення про найм (оренду) з урахуванням особливостей встановлених цим параграфом та законом. До відносин пов'язаних з лізингом, застосовуються загальні положення про купівлю-продаж та про договір поставки, якщо інше не встановлено законом.

Також, виходячи з норм чинного законодавства, договір фінансового лізингу за своєю правовою природою є змішаним договором та містить елементи договору оренди (найму) та договору купівлі-продажу транспортного засобу, що випливає зі змісту договору відповідно до статті 628 ЦК України.

Статтею 799 ЦК України встановлено, що договір найму транспортного засобу укладається у письмовій формі. Договір найму транспортного засобу за участю фізичної особи підлягає нотаріальному посвідченню.

Відповідно до вимог частини першої статті 220 ЦК України у разі недодержання сторонами вимоги закону про нотаріальне посвідчення договору, такий договір є нікчемним.

Як встановлено судом, укладений між сторонами договір фінансового лізингу нотаріально не посвідчений.

Відповідно до частин першої, другої статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п’ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

За змістом статті 9 Закону України від 1 червня 2000 року № 1775-ІІІ «Про ліцензування певних видів господарської діяльності» та статті 34 Закону України від 12 липня 2001 року № 2664-ІІІ «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» (далі – Закон № 2664-ІІІ) діяльність із надання фінансових послуг підлягає ліцензуванню.

Згідно пункту 4 частини першої статті 34 Закону № 2664-ІІІ діяльність з надання будь-яких фінансових послуг, що передбачають пряме або опосередковане залучення фінансових активів від фізичних осіб може здійснюватись лише фінансовими установами після отримання відповідної ліцензії.

Відповідно до пункту 5 частини першої статті 1 Закону № 2664-ІІІ під поняттям «фінансова послуга» розуміється операція з фінансовими активами, що здійснюється в інтересах третіх осіб за власний рахунок чи за рахунок цих осіб, а у випадках, передбачених законодавством, – і за рахунок залучених від інших осіб фінансових активів, з метою отримання прибутку або збереження реальної вартості фінансових активів.

Разом з тим, як встановлено судом, у відповідача ліцензія для здійснення фінансових послуг щодо залучення фінансових активів від фізичних осіб відсутня, що суперечить вимогам законодавства.

Відповідно до частини першої статті 227 ЦК України правочин юридичної особи, вчинений нею без відповідного дозволу (ліцензії), може бути визнаний судом недійсним.

Частиною першою статті 236 ЦК України встановлено, що нікчемний правочин або правочин, визнаний судом недійсним, є недійсним з моменту його вчинення.

Згідно частини першої та частини четвертої статті 216 ЦК України, недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування. Правові наслідки, передбачені частинами першою та другою цієї статті, застосовуються, якщо законом не встановлені особливі умови їх застосування або особливі правові наслідки окремих видів недійсних правочинів.

Таким чином, наслідком визнання недійсним укладеного між сторонами договору фінансового лізингу є обов’язок ТзОВ «Лізингова компанія «Еталон» повернути ОСОБА_2 грошові кошти в сумі 15000 грн, отримані за цим договором, а оскільки ТзОВ «Лізингова компанія «Еталон» заперечує проти позову, вказані грошові кошти підлягають стягненню.

Відповідно до вимог частини другої статті 214 ЦПК України, при ухваленні рішення суд враховує висновки Верховного Суду України, викладені у постанові від 16 грудня 2015 року (справа № 6-2766цс15).

Керуючись ст.10,11,60,88,209,212,214,215,218,223,292,294 ЦПК України, суд, -

В И Р І Ш И В :

Позов ОСОБА_2 задовольнити повністю.

Визнати недійсним договір фінансового лізингу № 004020, укладений 15 лютого 2016 року між товариством з обмеженою відповідальністю «Лізингова компанія «Еталон» та ОСОБА_2.

Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю «Лізингова компанія «Еталон» на користь ОСОБА_2 15000 (п’ятнадцять тисяч) гривень 00 копійок.

Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю «Лізингова компанія «Еталон» в дохід держави 1102 (одну тисячу сто дві) гривні 40 копійок судових витрат по справі, що складаються з судового збору.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом десяти днів з дня його проголошення до апеляцiйного суду Рівненської області через Рiвненський мiський суд. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Суддя : Ю.П.Куцоконь