Номер провадження 2/585/351/17

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05 квітня 2017 року м.Ромни

Роменський міськрайонний суд Сумської області в складі:

головуючого судді: Яковець О.Ф.,

секретар: Шемчук І.С. ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Ромни справу за позовом ОСОБА_1 до Приватно-виробничої комерційної фірми «Дива» про визнання трудового договору припиненим, зобов’язання видати трудову книжку та стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку, -

В С Т А Н О В И В:

Позивач звернувся до суду з позовом до Приватно-виробничої комерційної фірми «Дива» про визнання трудового договору припиненим, зобов’язання видати трудову книжку та стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку.

Свої вимоги мотивував, тим, що він працював на посаді водія приватно-виробничної комерційної фірми «Дива». 08.08.2016 року він направив на адресу відповідача заяву про звільнення його з посади водія згідно ст. 38 КЗпП України за власним бажанням та про направлення його трудової книжки на його поштову адресу, яку відповідач отримав 11 серпня 2016 року. На зазначену заяву він отримав відповідь , в якій зазначено , що його заяву про звільнення за власним бажанням не може бути задоволено у зв’язку з оформленням не у відповідності до вимог чинного законодавства. 10 жовтня 2016 року він звернувся до відповідача з заявою в якій просив надати довідку про його середню заробітну плату за останні два місяці роботи. Директор ПВКФ «Дива» повідомив його, що вказану довідку надати не має можливості у зв’язку із тимчасовою відсутністю бухгалтера та вказав, що дана довідка не може бути надана оскільки він не звільнений з роботи. Вважає, що відповідач повинен був звільнити його через два тижні після отримання заяви 11 серпня 2016 року про звільнення з роботи за власним бажанням, тобто 25 серпня 2016 року. Тому просив визнати припиненим з 25 серпня 2016 року трудовий договір, укладений між ним та ПВКФ «Дива», згідно ст. 38 КЗпП України (звільнення за власним бажанням); зобов’язати ПВКФ «Дива» внести до його трудової книжки запис про звільнення з роботи з 25 серпня 2016 року за власним бажанням (ст. 38 КЗпП) та видати йому належним чином оформлену трудову книжку; стягнути з ПВКФ «Дива» на його користь , середній заробіток за весь час затримки остаточного розрахунку з 25 серпня 2016 року по день ухвалення рішення суду. В ході судового розгляду уточнив позовні вимоги та просив стягнути середній заробіток за весь час затримки остаточного розрахунку в розмірі 9430 грн. 96 коп. Крім того, просив стягнути з ПВКФ «Дива» судові витрати з оплати правової допомоги в розмірі 2000 грн. та 1280 грн. витрат по оплаті судового збору.

Представник позивача в судовому засіданні позовні вимоги підтримала та просила їх задовільнити, посилаючись на викладені в позовні обставини. .

Представник відповідача позовні вимоги позивача не визнав та суду пояснив, що отримував від позивача заяву про звільнення його за згодою сторін та за власним бажанням. Розрахунок з позивачем проведено не було, трудову книжку він не видав, оскільки на ім’я позивача була відкрита віза за гарантійним листом фірми. Тому до вирішення питання про скасування візи позивач не був звільнений і не звільнений на час розгляду справи в суді.

Суд, заслухавши пояснення сторін, дослідивши матеріали справи, вважає, що позов підлягає задоволенню.

В судовому засіданні встановлено, що 08.08.2016 року ОСОБА_1 звернувся до відповідача з заявою в якій просив звільнити його з займаної посади водія, згідно ст. 38 КЗпП України «за власним бажанням», трудову книжку просив надіслати на його поштову адресу (а.с.12). Даний лист директор ПВКФ «Дива» отримав 11.08.2016 року (а.с.12).

Згідно відповіді директора ПВКФ «Дива» ОСОБА_1 було відмовлено у звільненні з займаної посади водія згідно ст. 38 КЗпПУ «за власним бажанням», у зв’язку з оформленням не у відповідності до вимог чинного законодавства. В даній заяві також вказано, що позивач повинен з’явитися на підприємство, надати пояснення та підтверджуючі документи про причини відсутності на роботі з 20 квітня 2016 року, вирішити питання щодо скасування візи та звільнення з роботи ( а.с.13).

ОСОБА_2 10.10.2016 року звернувся до відповідача з заявою, в якій просив надати довідку про нараховану та невиплачену заробітну плату за квітень 2016 року та довідку-розрахунок за останні два місяці роботи, з визначенням середньомісячної заробітної плати. Даний лист відповідач отримав 17.10.2016 року (а.с.14-15). Але директором ПВКФ «Дива» було відмовлено, в зв’язку з відсутністю бухгалтера та в зв’язку з не звільненням позивача з роботи (а.с.16).

Тому позивач звернувся до суду.

Згідно ст. 21 КЗпП України трудовий договір є угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов'язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов'язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.

За ч.1 ст.38 КЗпП України працівник має право розірвати трудовий договір, укладений на невизначений строк, попередивши про це власника або уповноважений ним орган письмово за два тижні.

За змістом ст. 22 КЗпП України, відповідно до Конституції України будь-яке пряме або непряме обмеження прав чи встановлення прямих або непрямих переваг при укладенні, зміні та припиненні трудового договору не допускається.

З матеріалів справи вбачається, що заява ОСОБА_2 про звільнення з роботи за власним бажанням від 8 серпня 2016 року отримана відповідачем 11 серпня 2016 року.

Тому позивач повинен бути звільнений відразу після спливу двотижневого строку письмового попередження про звільнення за власним бажанням, тобто саме із 25 серпня 2016 року мав бути припинений укладений з ОСОБА_2 трудовий договір.

На час розгляду справи в суді наказ про звільнення з роботи ОСОБА_2 за власним бажанням із зазначеної дати , відповідачем до цього часу не виданий.

Заперечення представника відповідача на те, що питання про звільнення позивача з роботи вирішене не було, оскільки з ОСОБА_2 не було вирішено питання щодо скасування візи, не ґрунтуються на законі , а тому не є підставою для відмови в задоволенні заяви ОСОБА_2 про звільнення з роботи за власним бажанням.

Відповідно до ст. 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю, гарантує рівні можливості у виборі професії та роду трудової діяльності, реалізовує програми професійно-технічного навчання, підготовки і перепідготовки кадрів відповідно до суспільних потреб. Використання примусової праці забороняється.

Таким чином, суд вважає, що право позивача підлягає захисту в судовому порядку шляхом визнання припиненим з 25 серпня 2016 року трудового договору укладеного між позивачем та ПВКФ «Дива», згідно ст. 38 КЗпП України.

Згідно ст. 47 КЗпП України власник або уповноважений ним орган зобов'язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116цього Кодексу. У разі звільнення працівника з ініціативи власника або уповноваженого ним органу він зобов'язаний також у день звільнення видати йому копію наказу про звільнення з роботи. В інших випадках звільнення копія наказу видається на вимогу працівника.

Згідно пунктів 4.1., 4.2. Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженої наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України від 29.07.1993 р. № 58 (далі - Інструкція), власник або уповноважений ним орган зобовязаний видати працівнику його трудову книжку в день звільнення з внесеним до неї записом про звільнення.

Якщо працівник відсутній на роботі в день звільнення, то власник або уповноважений ним орган в цей день надсилає йому поштове повідомлення із вказівкою про необхідність отримання трудової книжки. Пересилання трудової книжки поштою з доставкою на зазначену адресу допускається тільки за письмовою згодою працівника (п. 4.2.).

Позивач неодноразово звертався до відповідача з заявами, в яких просив надіслати поштою на його адресу трудову книжку, проте вимоги позивача до цього часу залишилися без задоволення.

Тому суд вважає , що вимоги позивача в частині зобов’язання ПВКФ «Дива» внести до трудової книжки запис про звільнення з роботи з 25 серпня 2016 року за власним бажанням (ст. 38 КЗпП) та видати позивачу належним чином оформлену трудову книжку , підлягають задоволенню.

Відповідно до ч.1 ст.116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, проводиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.

Згідно з ч.1 ст.117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. Ч.2 цієї статті передбачено, що при наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

Аналіз наведених норм матеріального права дає підстави для висновку, що передбачений ч. 1 ст. 117 КЗпП України обов'язок роботодавця щодо виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні настає за умови невиплати з його вини належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в ст.116 КЗпП України. При цьому визначальними є такі обставини, як невиплата належних працівникові сум при звільненні та факт не проведення з ним остаточного розрахунку.

Зазначені правові позиції висловлені у постановах Верховного суду України № 6-64цс13 від 03.07.2013 року та № 6-76цс14 від 02.07.2014 року, які згідно зі ст. 360-7 УПК України є обов'язковими для судів.

Згідно з Постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 року №100 "Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати", середня заробітна плата обчислюється, виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов'язана відповідна виплата.

Згідно довідки ПВКФ «Дива» від 28.03.2017 року середньоденна заробітна плата ОСОБА_1 становить 61. 24 грн. (а.с.36).

В день звільнення остаточний розрахунок з ОСОБА_1 проведений не був. Заборгованість по заробітній платі ОСОБА_1 за квітень 2016 року становить 810 грн. 72 коп. (а.с.10-11).

У зв'язку з порушенням відповідачем строків проведення розрахунку при звільненні, останній має виплатити позивачу середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні. Розмір середнього заробітку за період з 20 серпня 2016 року по 4 квітня 2017 року, суд на підставі ст. 117 КЗпП України, визначає в сумі 9430 грн. 96 коп. (154 робочих днів у вказаний період * 61,24 грн. середньоденного заробітку). З даної суми при виплаті підлягають утриманню визначені законом податки та інші обов'язкові збори та платежі.

Вирішуючи питання про судові витрати у справі, суд керується положеннями ст. 88 ЦПК України, згідно якої стороні, на користь якої ухвалено рішення, суд присуджує з другої сторони понесені нею і документально підтверджені судові витрати. ОСОБА_1 сплатив судовий збір в розмірі 1280 грн. 00 коп., згідно квитанції ( а.с.1). Таким чином, з ПВКФ «Дива» на користь ОСОБА_1 необхідно стягнути судовий збір в розмірі - 1280 грн.

Відповідно до ст.. 79, 84, 88 ЦПК України відшкодуванню підлягають витрати на правову допомогу, пов’язані з оплатою правової допомоги адвоката або іншого фахівця в галузі права.

З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_3 надавав правову допомогу, на підставі угоди про надання правової допомоги від 03 лютого 2017 року. Згідно квитанції № 19 ОСОБА_1 сплатив ОСОБА_3 за правову допомогу кошти в сумі 2000 грн. ( а.с.17-18).

Враховуючи положення чинного законодавства, ступінь складності справи, враховуючи також, що ОСОБА_3 не приймав участі в розгляді даної справи, відшкодуванню на користь позивача підлягають 1000 грн. як компенсація витрат на правову допомогу. Тому вказана сума підлягає стягненню з відповідача.

Керуючись ст. ст. 10, 11, 60, 88, 209, 212, 213, 214-215, 218, 241 ЦПК України, ст.ст.21, 22, ч.1 ст. 38, 47, ч.1 ст. 116, ст. 117 КЗпП України , суд,-

В И Р І Ш И В:

Позов ОСОБА_1 до Приватно-виробничої комерційної фірми «Дива» про визнання трудового договору припиненим, зобов’язання видати трудову книжку та стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку - задовольнити.

Визнати припиненим з 25 серпня 2016 року трудовий договір, укладений між ОСОБА_1 та Приватно-виробничою комерційною фірмою «Дива», згідно ст. 38 КЗпП України (звільнення за власним бажанням).

Зобов’язати Приватну-виробничу комерційну фірму «Дива» внести до трудової книжки ОСОБА_1, запис про звільнення з роботи з 25 серпня 2016 року за власним бажанням (ст. 38 КЗпП) та видати ОСОБА_1 належним чином оформлену трудову книжку.

Стягнути з Приватно-виробничої комерційної фірми «Дива» на користь ОСОБА_1, середній заробіток за весь час затримки остаточного розрахунку з 25 серпня 2016 року по день ухвалення рішення суду, тобто по 05 квітня 2017 року, в розмірі 9430 грн. 96 коп.

Стягнути з Приватно-виробничої комерційної фірми «Дива» на користь ОСОБА_1 судові витрати з оплати правової допомоги в розмірі 1000 грн. та 1280 грн. витрат по оплаті судового збору.

Рішення може бути оскаржено до апеляційного суду Сумської області через Роменський міськрайонний суд шляхом подачі в 10-ти денний строк з дня проголошення рішення апеляційної скарги, а особам які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час оголошення судового рішення – протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Суддя: підпис:

Копія вірна:

СУДДЯ РОМЕНСЬКОГО МІСЬКРАЙОННОГО СУДУ

ОСОБА_4