Ухвала

іменем україни

06 березня 2017 року м. Київ

Колегія суддів судової палати у цивільних справах

Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:

ФаловськоїІ.М., Гримич М.К., УмновоїО.В.,

розглянувши у попередньому судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_4 до Кременчуцького комунального автотранспортного підприємства 1628 про визнання незаконним наказу про звільнення, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та моральної шкоди, за касаційною скаргою Кременчуцького комунального автотранспортного підприємства 1628 на рішення апеляційного суду Полтавської області від 26 липня 2016 року,

в с т а н о в и л а:

У березні 2015 року ОСОБА_4 звернувся до суду із зазначеним вище позовом, у якому просив визнати незаконним наказ про його звільнення, поновити на роботі у Кременчуцькому комунальному автотранспортному підприємстві 1628, стягнути з відповідача середній заробіток за час вимушеного прогулу із розрахунку середньоденної заробітної плати у розмірі 202,70 грн., та моральну шкоду в розмірі 100 000 грн.

На обґрунтування своїх вимог ОСОБА_4 посилався на те, що працював у відповідача з травня 2013 року водієм-навантажувачем п'ятого розряду і був звільнений з роботи з 26 лютого 2015 року за п. 2 ч. 1 ст. 40 КЗпП України за невідповідністю займаній посаді внаслідок стану здоров'я. Вважає вказане звільнення безпідставним, необґрунтованим та незаконним, оскільки порушена процедура, а саме: він погодився на інші запропоновані посади і саме звільнення не погоджено з профспілковим комітетом.

Рішенням Автозаводського районного суду м. Полтави від 30 липня 2015 року в задоволенні позову відмовлено.

Рішенням апеляційного суду Полтавської області від 26 липня 2016 року рішення суду першої інстанції скасовано та ухвалено нове рішення, яким позов задоволено частково. Визнано незаконним наказ (розпорядження) Кременчуцького комунального автотранспортного підприємства 1628 від 25 лютого 2015 року про припинення трудового договору (контракту), яким було звільнено ОСОБА_4 з посади водія навантажувача 5 розряду, на підставі п. 2 ст. 40 КЗпП України через невідповідність займаній посаді внаслідок стану здоров'я. Поновлено ОСОБА_4 на посаді водія навантажувача 5 розряду Кременчуцького комунального автотранспортного підприємства 1628. Стягнуто з Кременчуцького комунального автотранспортного підприємства 1628 на користь ОСОБА_4 32 384 грн. середнього заробітку за час вимушеного прогулу з 25 лютого 2015 року по 26 липня 2016 року. Стягнуто з Кременчуцького комунального автотранспортного підприємства 1628 на користь ОСОБА_4 1 000 грн. у рахунок відшкодування моральної шкоди. Вирішено питання розподілу судових витрат. Судове рішення в частині поновлення на роботі ОСОБА_4 допущено до негайного виконання.

У касаційній скарзі Кременчуцьке комунальне автотранспортне підприємство 1628, мотивуючи свою вимогу неправильним застосуванням судом норм матеріального права та порушенням норм процесуального права, просить скасувати рішення апеляційного суду та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Відповідно до п. 6 розд. XII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 02 червня 2016 року № 1402-VIII «Про судоустрій і статус суддів» Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ діє в межах повноважень, визначених процесуальним законом, до початку роботи Верховного Суду та до набрання чинності відповідним процесуальним законодавством, що регулює порядок розгляду справ Верховним Судом.

У зв'язку з цим справа підлягає розгляду в порядку, передбаченому Цивільним процесуальним кодексом України від 18 березня 2004 року (далі - ЦПК України).

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ вважає, що касаційна скарга підлягають відхиленню з огляду на наступне.

Згідно з ч. 2 ст. 324 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального чи порушення норм процесуального права.

Судами встановлено, що 24 травня 2013 року ОСОБА_4 був прийнятий до Кременчуцького комунального автотранспортного підприємства 1628 водієм навантажувача на базі трактора Т-156 із присвоєнням 5 розряду на підставі наказу від 24 травня 2013 року.

Згідно з довідкою Полтавської спеціальної МСЕК, виданої 22 грудня 2014 року, ОСОБА_4 встановлена третя група інвалідності з 15 грудня 2014 року до 01 січня 2016 року із зазначенням: причина інвалідності - загальне захворювання; висновок про умови та характер праці - протипоказана важка фізична праця, робота зі значним психоемоційним напруженням.

Враховуючи наявність медичних висновків щодо стану здоров'я позивача та можливості виконання обов'язків за спеціальністю, атестації робочого місця позивача, наявності шкідливих умов праці позивача, адміністрацією відповідача відповідно до вимог ст. 170 КЗпП України та ч. 3 ст. 17 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» 25 грудня 2014 року ОСОБА_4 було ознайомлено з наявними вакантними посадами із метою переведення на легшу роботу.

У подальшому адміністрацією відповідача було встановлено, що запропоновані вакантні посади за умовами атестації робочих місць та карток умов праці мають шкідливі умови, у тому числі для здоров'я позивача, тому 04 лютого 2015 року відповідач запропонував позивачеві вакантне робоче місце прибиральника з оплатою в розмірі 50 відсотків заробітної плати згідно із штатним розкладом.

Позивач на пропозиції адміністрації відповідача своїм листом від 27 січня 2015 року погодився на всі вакантні робочі місця, які були запропоновані 25 грудня 2014 року та 20 січня 2015 року, з умовою нарахування та виплати заробітної плати за новими спеціальностями в розмірі заробітної плати, яка виплачувалася за попереднім місцем роботи.

Наказом від 25 лютого 2015 року ОСОБА_4 було звільнено з посади водія навантажувача 5-го розряду за п. 2 ч. 1 ст. 40 КЗпП України за невідповідністю займаній посаді внаслідок стану здоров'я з 25 лютого 2015 року.

Відповідно до протоколу № 9 засідання профкому ППО працівників КАТП-162 ВПмК від 15 вересня 2015 року та протоколу № 4 засідання профкому Вільної профспілки м. Кременчука не надано згоди на розірвання трудового договору зі ОСОБА_4 за п. 2 ч. 1 ст. 40 КЗпП України.

Між тим, відповідно до протоколу № 9 засідання профкому ППО працівників КАТП-162 від 15 вересня 2015 року правове обґрунтування відмови є в усіх виступах осіб, які приймали участь у засіданні.

Зокрема, голова профкому ВППЗ ОСОБА_5 відмову у наданні згоди на звільнення обґрунтовував тим, що комісія МСЕК не забороняла позивачу працювати водієм навантажувача 5 розряду, а також не встановлено стійкої втрати працездатності; ОСОБА_6 зазначила, що роботодавець приховав інформацію та не побажав надати можливість ОСОБА_4 працювати на посаді слюсара-інструментальника, яка була вакантна з 27 грудня 2014 року, та слюсара з ремонту автотранспорту з березня 2015 року, та звернула увагу на те, що ОСОБА_4 письмово повідомив роботодавця, що він прийняв пропозиції щодо переведення на запропоновані посади та хотів вирішити питання з оплати праці на запропонованих посадах; ОСОБА_7 повідомив, що на сучасній автомобільній техніці фізична праця відсутня, а психоемоційне навантаження взагалі не існує.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом у випадку виявленої невідповідності працівника займаній посаді або виконуваній роботі внаслідок недостатньої кваліфікації або стану здоров'я, які перешкоджають продовженню даної роботи, а так само в разі відмови у наданні допуску до державної таємниці або скасування допуску до державної таємниці, якщо виконання покладених на нього обов'язків вимагає доступу до державної таємниці.

Як роз'яснив Пленум Верховного Суду України у п. 21 постанови від 06 листопада 1992 року № 9 «Про практику розгляду судами трудових спорів», при розгляді справ про звільнення за п. 2 ч. 1 ст. 40 КЗпП України суд може визнати правильним припинення трудового договору в тому разі, якщо встановить, що воно проведено на підставі фактичних даних, які підтверджують, що внаслідок недостатньої кваліфікації або стану здоров'я (стійкого зниження працездатності) працівник не може належно виконувати покладених на нього трудових обов'язків чи їх виконання протипоказано за станом здоров'я або небезпечне для членів трудового колективу чи громадян, яких він обслуговує, і неможливо перевести, за його згодою, на іншу роботу.

Статтею 170 КЗпП України встановлено, що працівників, які потребують за станом здоров'я надання легшої роботи, власник або уповноважений ним орган повинен перевести, за їх згодою, на таку роботу у відповідності з медичним висновком тимчасово або без обмеження строку. При переведенні за станом здоров'я на легшу нижчеоплачувану роботу за працівниками зберігається попередній середній заробіток протягом двох тижнів з дня переведення, а у випадках, передбачених законодавством України, попередній середній заробіток зберігається на весь час виконання нижчеоплачуваної роботи або надається матеріальне забезпечення за загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням.

У разі виявленої невідповідності працівників займаній посаді або виконуваній роботі внаслідок стану здоров'я, який перешкоджає продовженню цієї роботи, звільнити їх можна, лише якщо вони відмовляються від переведення на іншу, легшу роботу, тоді як звільнення інших працівників з підстав, зазначених у пунктах 1, 2 і 6 ст. 40 КЗпП України, допускається, якщо неможливо їх перевести на іншу роботу, оскільки такої нема, чи в разі відмови працівників від такого переведення.

Згідно з ч. 7 ст. 43 КЗпП України та ч. 6 ст. 39 Закону України «Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності» рішення виборного органу первинної профспілкової організації (профспілкового представника) про відмову в наданні згоди на розірвання трудового договору повинно бути обґрунтованим. У разі якщо в рішенні немає обґрунтування відмови в наданні згоди на розірвання трудового договору, власник або уповноважений ним орган має право звільнити працівника без згоди виборного органу первинної профспілкової організації (профспілкового представника).

Тобто, за змістом цих норм суд, розглядаючи трудовий спір, повинен з'ясувати, чи містить рішення профспілкового органу про відмову в наданні згоди на розірвання трудового договору правове обґрунтування такої відмови, і не має права давати оцінку обґрунтованості самого рішення. І лише у разі відсутності в рішенні обґрунтування відмови в наданні згоди на розірвання трудового договору власник або повноважений ним орган має право звільнити працівника без згоди виборного органу первинної профспілкової організації (профспілкового представника) і таке звільнення суд визнає законним у разі дотримання інших установлених законодавством вимог для звільнення.

Вказані вище висновки викладені у постанові Верховного Суду України від 24 вересня 2014 року № 6-104цс14, яка згідно з ч. 1 ст. 360-7 ЦПК України має враховуватися іншими судами загальної юрисдикції при застосуванні таких норм права.

За змістом ст. 235 КЗпП України у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу, у тому числі у зв'язку з повідомленням про порушення вимог Закону України «Про запобігання корупції» іншою особою, працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір. При винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року, не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу. Рішення про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника, прийняте органом, який розглядає трудовий спір, підлягає негайному виконанню.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та ухвалюючи нове рішення про задоволення позову частково, апеляційний суд, відповідно до вимог статей 10, 11, 60 ЦПК України дослідивши всі наявні у справі докази в їх сукупності та надавши їм належну оцінку, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, дійшов вірного висновку, що звільнення позивача відбулося з порушенням норм трудового законодавства, а тому його необхідно поновити на роботі на посаді водія навантажувачу 5 розряду з 26 липня 2016 року та стягнути на його користь середній заробіток за час вимушеного прогулу за період із 25 лютого 2015 року по 26 липня 2016 року.

Разом з тим, апеляційним судом при визначенні розміру середнього заробітку за час вимушеного прогулу вірно застосовано норми КЗпП України, а також враховано роз'яснення Пленум Верховного Суду України, викладені у постанові від 06 листопада 1992 року № 9 «Про практику розгляду судами трудових спорів», та висновок щодо застосування норм права, викладений у постанові Верховного Суду України від 21 січня 2015 року № 6-195цс14.

Визначаючи розмір завданої позивачу моральної шкоди, суд апеляційної інстанції виходив із засад розумності, виваженості та справедливості, а тому вірно визначив її розмір.

Докази та обставини, на які посилається заявник у касаційній скарзі, були предметом дослідження судом апеляційної інстанції, а при їх дослідженні та встановленні судом були дотримані норми матеріального і процесуального права.

Доводи касаційної скарги на правильність висновків апеляційного суду не впливають та їх не спростовують.

Керуючись статтями 336, 337 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ

у х в а л и л а:

Касаційну скаргу Кременчуцького комунального автотранспортного підприємства 1628 відхилити.

Рішення апеляційного суду Полтавської області від 26 липня 2016 року залишити без змін.

Ухвала оскарженню не підлягає.

Колегія суддів: І.М. Фаловська

М.К.Гримич

О.В.Умнова