ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

20 лютого 2017 року м. Київ справа № 800/450/16

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України в складі:

Головуючої: Гончар Л.Я.,

Суддів: Голяшкіна О.В.,

Горбатюка С.А.,

Донця О.Є.,

Мороза В.Ф.

при секретарі судового засідання: Скавуляк Т.В.,

за участю представників сторін: представника позивача - ОСОБА_4, представника відповідача - Селіванова А.О., прокурора - Гудзя О.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду адміністративну справу за позовом ОСОБА_6 до Верховної Ради України, третя особа: Генеральний прокурор України, про визнання протиправними дій, скасування постанов,-

В С Т А Н О В И Л А :

ОСОБА_6 звернувся до Вищого адміністративного суду України з позовом до Верховної Ради України, третя особа: Генеральний прокурор України, про:

визнання протиправними дій відповідача щодо розгляду питань про надання згоди на притягнення до кримінальної відповідальності, затримання та арешт народного депутата України ОСОБА_6;

визнання незаконною та скасування постанови відповідача від 05.07.2016 №1428-VIII «Про надання згоди на притягнення до кримінальної відповідальності народного депутата України ОСОБА_6»;

визнання незаконною та скасування постанови відповідача від 05.07.2016 №1429-VIII «Про надання згоди на затримання народного депутата України ОСОБА_6»;

визнання незаконною та скасування постанови відповідача від 05.07.2016 №1430-VIII «Про надання згоди на арешт народного депутата України ОСОБА_6»;

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що подання Генерального прокурора України «Про надання згоди на притягнення до кримінальної відповідальності, затримання та арешт народного депутата України ОСОБА_6» не відповідає вимогам Закону України «Про регламент Верховної ради України». Зокрема, вказував, що відповідно до вимог зазначеного закону щодо кожного виду запобіжного заходу подається окреме подання, а в даному випадку зазначене подання одночасно містить питання про надання згоди на застосування щодо позивача одразу двох різних запобіжних заходів.

Також, позивач стверджував, що подання Генерального прокурора України не містить жодних доказів, які б підтверджували факти вчинення позивачем перерахованих у поданні суспільно небезпечних дій/діянь.

Позивач вважає, що з урахування викладених обставин, Голова Верховної ради України зобов'язаний був повернути зазначене подання Генеральному прокурору України.

Окремо позивач вказував, що питання про надання згоди на притягнення до кримінальної відповідальності, затримання та арешт народного депутата України ОСОБА_6 було включено до порядку денного сесії Ради з порушенням статей 20-23 Регламенту Верховної ради України.

Крім того, позивач зазначив про ряд процедурних порушень при розгляді Верховною радою України питання про надання згоди на притягнення до кримінальної відповідальності, затримання та арешт народного депутата України ОСОБА_6, зокрема: подання не було оголошено головуючим на пленарному засіданні, порушено процедуру обговорення питань про притягнення до кримінальної відповідальності, затримання та арешт позивача.

З урахуванням викладеного, позивач вважає протиправними дії Верховної ради України щодо розгляду питань про надання згоди на притягнення до кримінальної відповідальності, затримання та арешт народного депутата України ОСОБА_6, а оскаржувані постанови Верховної ради України - незаконними.

Вказуючи на дотримання Верховною Радою України вимог чинного законодавства щодо процедури розгляду та порядку прийняття Верховною Радою України рішень про надання згоди на притягнення до кримінальної відповідальності народних депутатів, представник відповідача просив у задоволенні позову відмовити.

Окремо представник відповідача вказав, що даний спір не є публічно-правовим та не підсудний адміністративному суду.

Представник третьої особи проти позову заперечував, просив суд у задоволенні позову відмовити.

Заслухавши пояснення представника позивача, представників відповідача та третьої особи, з'ясувавши обставини справи, оцінивши докази, надані сторонами у справі, на підтвердження обставин, якими вони обґрунтовують позовні вимоги та заперечують проти них, колегія суддів дійшла висновку про безпідставність позовних вимог, з огляду на наступне.

Судом встановлено та матеріалами справи підтверджено, що ОСОБА_6 є народним депутатом України VIII скликання (з 27.11.2014) та має особливий статус, визначений Законом України «Про статус народного депутата».

16 червня 2016 року Генеральним прокурором України через апарат Верховної ради України подано на розгляд Верховної ради України подання від 16.06.2016 №01/1-63вих-16 «Про надання згоди на притягнення до кримінальної відповідальності, затримання та арешт народного депутата України ОСОБА_6».

05 липня 2016 року на п'ятдесят восьмому пленарному засіданні Верховної ради України VIII скликання було розглянуто питання про надання згоди на притягнення до кримінальної відповідальності, затримання та арешт народного депутата України ОСОБА_6.

За результатами розгляду зазначеного питання Верховною радою України прийняті:

постанова від 05.07.2016 №1428-VIII «Про надання згоди на притягнення до кримінальної відповідальності народного депутата України ОСОБА_6»;

постанова від 05.07.2016 №1429-VIII «Про надання згоди на затримання народного депутата України ОСОБА_6»;

постанова від 05.07.2016 №1430-VIII «Про надання згоди на арешт народного депутата України ОСОБА_6».

Вважаючи протиправними дії Верховної ради України щодо розгляду питань про надання згоди на притягнення до кримінальної відповідальності, затримання та арешт народного депутата України ОСОБА_6, а оскаржувані постанови Верховної ради України - незаконними, позивач звернувся до суду з даним адміністративним позовом.

Надаючи правову оцінку викладеним обставинам, колегія суддів зазначає наступне.

Статус народного депутата України визначається Конституцією та законами України.

Передбачена Конституцією та статтею 27 Закону України «Про статус народного депутата України» депутатська недоторканність має на меті забезпечення безперешкодного та ефективного здійснення народним депутатом України своїх функцій, не є особистим привілеєм і має публічно-правовий характер.

Відповідно до статті 80 Конституції України народним депутатам України гарантується депутатська недоторканність, вони не несуть юридичної відповідальності за результати голосування або висловлювання у парламенті та його органах, за винятком відповідальності за образу чи наклеп, і не можуть бути без згоди Верховної Ради України притягнені до кримінальної відповідальності, затримані чи заарештовані.

Порядок розгляду питань про згоду на притягнення до кримінальної відповідальності, затримання та арешт народного депутата України визначено главою 35 Закону України «Про регламент Верховної ради України».

За змістом статті 218 Закону України «Про регламент Верховної ради України» Верховна Рада надає згоду на притягнення до кримінальної відповідальності, затримання чи арешт народного депутата.

Подання про надання згоди на притягнення до кримінальної відповідальності, затримання чи арешт народного депутата ініціюється відповідно прокурором. При цьому щодо кожного виду запобіжного заходу подається окреме подання. Подання щодо народного депутата повинно бути підтримано і внесено до Верховної Ради Генеральним прокурором України (виконувачем обов'язків Генерального прокурора України).

Подання про надання згоди на притягнення до кримінальної відповідальності, затримання чи арешт народного депутата повинно бути вмотивованим і достатнім, містити конкретні факти і докази, що підтверджують факт вчинення зазначеною в поданні особою суспільно небезпечного діяння, визначеного Кримінальним кодексом України. У поданні про затримання чи арешт повинно бути чітке обґрунтування необхідності затримання чи арешту.

Подання, що не відповідає вимогам цієї статті, Голова Верховної Ради України повертає відповідно Генеральному прокуророві України (виконувачу обов'язків Генерального прокурора України) або Голові Верховного Суду України, про що повідомляє Верховну Раду на найближчому пленарному засіданні Верховної Ради.

З аналізу зазначеної норми чинного на момент виникнення спірних правовідносин законодавства убачається, що визначальною умовою для початку розгляду питань про згоду на притягнення до кримінальної відповідальності, затримання та арешт народного депутата України є подання Генеральним прокурором України на розгляд Верховної Ради України обґрунтованого (з конкретними фактами та доказами) подання.

При цьому, законодавцем також встановлено певні умови щодо форми та змісту подання, зокрема, передбачено, що щодо кожного виду запобіжного заходу подається окреме подання.

У справі, що розглядається, Генеральним прокурором України підтримано і подано на розгляд Верховної ради України одне подання від 16.06.2016 №01/1-63вих-16 «Про надання згоди на притягнення до кримінальної відповідальності, затримання та арешт народного депутата України ОСОБА_6».

Зі змісту вказаного подання убачається, що прокуратура просить Верховну раду надати дозвіл на застосування до ОСОБА_6 двох різних запобіжних заходів (затримання та арешт).

Водночас, колегія суддів звертає увагу, що зі змісту подання (а саме сторінка 84 подання) убачається, що Прокуратурою чітко обґрунтовано як необхідність затримання ОСОБА_6, так необхідність його (ОСОБА_6.) арешту.

Той факт, що прохання надати згоду на затримання та арешт ОСОБА_6 викладено прокуратурою в одному поданні, жодним чином не вплинуло на зміст подання, на обставини, з якими прокуратура пов'язує наявність підстав для затримання та арешту ОСОБА_6, та, насамперед, жодним чином не вплинуло на права та охоронювані законом інтереси ОСОБА_6, як народного депутата.

Крім того, як убачається з матеріалів справи та не заперечується сторонами, щодо кожного питання (притягнення до кримінальної відповідальності, затримання та арешт) Верховною радою України за наслідками відповідного обговорення прийнято окреме рішення.

З огляду на викладене, колегія суддів дійшла висновку, що порушення Генеральним прокурором України норм Регламенту Верховної ради України в частині обов'язку вносити окреме подання щодо кожного виду запобіжного заходу, не може бути підставою для скасування оскаржуваних рішень Верховної ради України.

Також, колегія суддів не приймає до уваги твердження представника позивача щодо протиправності дій (бездіяльності) Голови Верховної ради України в частині не виконання покладеного на нього Законом обов'язку повернути Генеральному прокурору України подання, яке не відповідає вимогам статті 218 Закону України «Про регламент Верховної ради України», з огляду на наступне.

Оскільки Голова Верховної ради України не є стороною по справі та жодних позовних вимог до нього не заявлено, а також беручи до уваги той факт, що в силу положень статті 171-1 Кодексу адміністративного судочинства України Голова Верховної ради України не може бути відповідачем під час розгляду справи Вищим адміністративним судом України, як судом першої інстанції, колегія суддів не перевіряє зазначені його дії (бездіяльність) на відповідність законам України.

Щодо твердження позивача про той факт, що подання Генерального прокурора України не містить жодних доказів, які б підтверджували факти вчинення позивачем перерахованих у поданні суспільно небезпечних дій/діянь, колегія суддів зазначає наступне.

Як вже зазначено вище, статтею 218 Закону України «Про регламент Верховної ради України» передбачено, що подання про надання згоди на притягнення до кримінальної відповідальності, затримання чи арешт народного депутата повинно бути вмотивованим і достатнім, містити конкретні факти і докази, що підтверджують факт вчинення зазначеною в поданні особою суспільно небезпечного діяння, визначеного Кримінальним кодексом України.

Судом встановлено, що подання Генерального прокурора України від 16.06.2016 №01/1-63вих-16 «Про надання згоди на притягнення до кримінальної відповідальності, затримання та арешт народного депутата України ОСОБА_6» містить посилання на факти і докази, які можуть свідчити про вчинення ОСОБА_6 суспільно небезпечних діянь, визначених Кримінальним кодексом України. На переконання колегії суддів Вищого адміністративного суду України у вказаній частині подання Генерального прокурора України від 16.06.2016 №01/1-63вих-16 відповідає вимогам Закону України «Про регламент Верховної ради України», адже за своїм змістом подання не є вироком суду і не може містити доведених судом фактів.

Щодо посилань позивача на той факт, що за змістом висновку Комітету з питань регламенту від 30 червня 2016 року №04-31/7-443 (157567), комітет вказав на обставини, які свідчать про недостатність, незаконність і необґрунтованість внесеного Генеральним прокурором України подання, колегія суддів вказує наступне.

Відповідно до частини першої статті 220 Закону України «Про регламент Верховної ради України» комітет, якому доручено надати висновок щодо питання про надання згоди на притягнення до кримінальної відповідальності, затримання чи арешт, відповідно до закону визначає достатність, законність і обґрунтованість подання, законність одержання доказів, зазначених у поданні, і встановлює наявність відповідних скарг.

При цьому, чинним законодавством не визначено, що висновок комітету є обов'язковим для Верховної ради України при прийнятті рішень про надання згоди на притягнення до кримінальної відповідальності, затримання чи арешт народного депутата.

Слушним є посилання позивача на положення частини четвертої статті 220 Закону України «Про регламент Верховної ради України», що у разі відсутності достатніх доказів щодо обґрунтування подання Голова Верховної Ради України має право повернути його разом із вмотивованим висновком комітету відповідно Генеральному прокуророві України (виконувачу обов'язків Генерального прокурора України) або Голові Верховного Суду України з пропозицією подати додаткові обґрунтування. У такому випадку комітет зупиняє перевірку, про що повідомляється Голова Верховної Ради України, який інформує про це Верховну Раду.

Проте, в даному випадку комітет не приймав висновку про необґрунтованість подання та про необхідність повернення подання Генеральному прокуророві.

Навпаки, члени комітету дійшли висновку щодо можливості розгляду Верховною радою України питання про надання згоди на притягнення до кримінальної відповідальності, затримання та арешт народного депутата України ОСОБА_6, вказавши при цьому на необхідність депутатам голосувати по кожному з питань окремо.

Щодо твердження позивача про той факт, що питання про надання згоди на притягнення до кримінальної відповідальності, затримання та арешт народного депутата України ОСОБА_6 в порушення статей 20-23 Регламенту Верховної ради України не було включено до порядку денного сесії Ради, колегія суддів вказує наступне.

Згідно з частинами першою - третьою статті 20 Закону України «Про регламент Верховної ради України» порядок денний сесії Верховної Ради затверджується Верховною Радою на кожну чергову сесію, він включає два розділи: перший - питання, які повністю підготовлені для розгляду Верховною Радою і у встановленому порядку надані народним депутатам, та другий - питання, підготовку і доопрацювання яких Верховна Рада доручає здійснити комітетам, тимчасовим спеціальним комісіям, а також законопроекти, визначені Президентом України як невідкладні. Порядок денний сесії Верховної Ради має містити інформацію про назви, реєстраційні номери та дати реєстрації проектів законів, постанов та інших актів Верховної Ради, суб'єктів права законодавчої ініціативи; відомості щодо невідкладності розгляду; назву головного комітету, тимчасової спеціальної комісії чи тимчасової слідчої комісії, відповідальних за підготовку питання до розгляду Верховною Радою (частина четверта статті 20 Регламенту Верховної Ради України.

В частині четвертій статті 20 Регламенту наведено перелік питань, які включаються до порядку денного позачергово і без голосувань.

Питання щодо надання згоди на притягнення народного депутата України до кримінальної відповідальності, його затримання та арешт до цього переліку не внесено.

До затвердженого порядку денного сесії Верховної Ради відповідно до частини першої статті 23 Регламенту можуть включатися додаткові питання шляхом внесення змін до нього.

Пропозиції про внесення змін до затвердженого порядку денного сесії Верховної Ради готуються і вносяться в такому самому порядку, як до проекту порядку денного сесії Верховної Ради, тобто після їх узагальнення Апаратом Верховної Ради, включення питань до того чи іншого розділу, обговорення та схвалення Погоджувальною радою та затвердження на сесії Верховної Ради.

Відповідна постанова приймається більшістю голосів народних депутатів від конституційного складу Верховної Ради.

Аналіз зазначених норм законодавства свідчить, що питання про надання згоди на притягнення народного депутата України до кримінальної відповідальності, його затримання та арешт повинне включатись до порядку денного шляхом прийняття Радою відповідного рішення, чого в даному випадку зроблено не було.

З урахуванням викладеного, колегія суддів констатує порушення Верховною радою України вимог Закону України «Про регламент Верховної ради України» в частині обов'язку вносити зміни до порядку денного сесії Ради шляхом прийняття відповідного рішення, проте вважає за необхідне зазначити наступне.

Предметом даного позову є визнання протиправними дій відповідача щодо розгляду питань про надання згоди на притягнення до кримінальної відповідальності, затримання та арешт народного депутата України ОСОБА_6 та скасування рішень Верховної ради України про надання згоди на притягнення позивача до кримінальної відповідальності, його затримання та арешт.

На думку колегії суддів, визначальним при розгляді даного позову є дослідження обґрунтованості подання Генерального прокурора України та дотримання Радою процедури його (подання) розгляду.

Колегія суддів вказує, що за умови дотримання Радою інших вимог законодавства, що регулює спірні правовідносини, лише одне порушення порядку внесення змін до порядку денного сесії Ради не є самостійною підставою для скасування рішень Ради, прийнятих за результатами розгляду зазначеного подання Генерального прокурора України.

Щодо посилань позивача на ряд процедурних порушень при розгляді Верховною радою України питання про надання згоди на притягнення до кримінальної відповідальності, затримання та арешт народного депутата України ОСОБА_6, зокрема: подання не було оголошено головуючим на пленарному засіданні, порушено процедуру обговорення питань щодо притягнення до кримінальної відповідальності, затримання та арешту позивача, колегія суддів вказує наступне.

Відповідно до статті 221 Закону України «Про регламент Верховної ради України» Верховна Рада розглядає на пленарному засіданні внесене подання про надання згоди на притягнення до кримінальної відповідальності, затримання чи арешт народного депутата, затримання чи арешт судді Конституційного Суду України, судді суду загальної юрисдикції у визначений нею день, але не пізніше семи днів з дня подання відповідного висновку комітетом.

Розгляд питання про надання згоди на притягнення до кримінальної відповідальності, затримання чи арешт починається з інформації головуючого на пленарному засіданні Верховної Ради України про подання, що надійшло, проведену роботу щодо підготовки висновку комітету, до предмета відання якого належить підготовка висновку щодо внесеного подання. Головуючий на пленарному засіданні оголошує подання про надання згоди на притягнення до кримінальної відповідальності, затримання чи арешт народного депутата, затримання чи арешт судді Конституційного Суду України, судді суду загальної юрисдикції.

Після оголошення подання головуючий на пленарному засіданні надає слово до 30 хвилин:

Генеральному прокуророві України (виконувачу обов'язків Генерального прокурора України) чи Голові Верховного Суду України для відповідей на запитання представників депутатських фракцій (депутатських груп), народних депутатів;

народному депутату, судді Конституційного Суду України, судді суду загальної юрисдикції, щодо яких внесено подання, для пояснення.

Якщо на пленарному засіданні Верховної Ради буде встановлено, що особа, стосовно якої внесено подання, відмовляється від дачі пояснень, Верховна Рада розглядає питання про надання згоди на притягнення до кримінальної відповідальності, затримання чи арешт без її пояснень.

Висновок комітету оголошує його голова або визначений комітетом представник комітету.

Обговорення питання здійснюється за процедурою повного обговорення (стаття 30 цього Регламенту).

Головуючий на пленарному засіданні відповідно до подання ставить на голосування питання про надання згоди на:

притягнення до кримінальної відповідальності народного депутата;

затримання народного депутата, судді Конституційного Суду України, судді суду загальної юрисдикції;

арешт народного депутата, судді Конституційного Суду України, судді суду загальної юрисдикції.

Рішення про надання згоди на притягнення до кримінальної відповідальності, затримання чи арешт Верховна Рада приймає відкритим поіменним голосуванням більшістю голосів народних депутатів від її конституційного складу, яке оформляється постановою Верховної Ради. Рішення Верховної Ради про надання згоди на притягнення до кримінальної відповідальності, затримання чи арешт не переглядаються, крім випадку виявлення обставин, що не були відомі Верховній Раді під час розгляду відповідного подання.

Про прийняте рішення Голова Верховної Ради України негайно повідомляє відповідно Генерального прокурора України (виконувача обов'язків Генерального прокурора України) чи Голову Верховного Суду України.

Дослідивши наявну в матеріалах справи копію стенограми п'ятдесят восьмого пленарного засідання Верховної ради України VIII скликання, колегією судів встановлено наступне.

Відкривши засідання ради та перейшовши до розгляду питання про надання згоди на притягнення до кримінальної відповідальності, затримання та арешт народного депутата України ОСОБА_6, Голова Верховної ради України з трибуни Ради повідомив присутнім народним депутатам про подання Генерального прокурора України від 16.06.2016 №01/1-63вих-16 «Про надання згоди на притягнення до кримінальної відповідальності, затримання та арешт народного депутата України ОСОБА_6» та оголосив його короткий зміст (сторінка 16 стенограми).

Окремо Голова Верховної ради України звернув увагу на те, що текст подання було надіслано депутатам на електронну пошту та роздано у паперових носіях.

У подальшому, було надано слово Генеральному прокурору України, який у своєму виступі оголосив з трибуни повний зміст подання від 16.06.2016 №01/1-63вих-16.

Слово позивачу не надавалось у зв'язку з його відсутністю у сесійній залі.

Далі, як це і передбачено Регламентом Верховної ради України, до слова було запрошено представника комітету, який готував висновок щодо подання.

Після виступу представника комітету відбулась процедура обговорення внесеного Генеральним прокурором подання.

По закінченню виступів депутатів, Голова Верховної ради України почергово поставив на голосування питання про: про надання згоди на притягнення до кримінальної відповідальності народного депутата України ОСОБА_6; затримання народного депутата України ОСОБА_6; арешт народного депутата України ОСОБА_6, результатом чого стало прийняття Верховною радою України трьох постанов: від 05.07.2016 №1428-VIII «Про надання згоди на притягнення до кримінальної відповідальності народного депутата України ОСОБА_6»; від 05.07.2016 №1429-VIII «Про надання згоди на затримання народного депутата України ОСОБА_6»; відповідача від 05.07.2016 №1430-VIII «Про надання згоди на арешт народного депутата України ОСОБА_6».

Проаналізувавши викладене, колегія суддів дійшла висновку, що Верховною радою України було дотримано процедуру розгляду Верховною Радою України питання про надання згоди на притягнення до кримінальної відповідальності, затримання чи арешт, визначену статтею 221 Закону України «Про регламент Верховної ради України», а відтак, твердження позивача про порушення у вказаній частині є необґрунтованими.

Щодо твердження представника відповідача про той факт, що даний спір не є публічно-правовим та не підсудний адміністративному суду, колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до частини першої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

Частиною другою статті 4 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на всі публічно-правові спори, крім спорів, для яких законом встановлений інший порядок судового вирішення.

Визначення поняття справи адміністративної юрисдикції надано у пункті 1 частини першої статті 3 Кодексу адміністративного судочинства України. Так, справою адміністративної юрисдикції є переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір, в якому хоча б однією зі сторін є орган виконавчої влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа або інший суб'єкт, який здійснює владні управлінські функції на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

Згідно з пунктом 1 частини другої статті 17 Кодексу адміністративного судочинства України юрисдикція адміністративних судів поширюється на спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності.

Отже, публічно-правовим спором, згідно з визначенням, яке дане у Кодексі адміністративного судочинства України, є не будь-який публічно-правовий спір, а лише той, який випливає із правовідносин, пов'язаних зі здійсненням суб'єктом владних повноважень своїх владних управлінських функцій, у тому числі й на виконання делегованих повноважень.

За приписами частини четвертої статті 18 Кодексу адміністративного судочинства України Вищому адміністративному суду України як суду першої інстанції підсудні справи, зокрема, щодо оскарження актів, дій чи бездіяльності Верховної Ради України, а частиною другою статті 171-1 Кодексу адміністративного судочинства України прямо зазначено, що акти, дії чи бездіяльність Верховної Ради України оскаржуються до Вищого адміністративного суду України.

Предметом спору у цій справі є правомірність дій Верховної Ради України щодо розгляду питань про надання згоди на притягнення до кримінальної відповідальності, затримання та арешт народного депутата України ОСОБА_6 та визнання незаконними постанов відповідача, прийнятих за результатами розгляду зазначених питань.

На відміну від Кодексу адміністративного судочинства України інші процесуальні закони не передбачають можливості оскарження відповідних дій і рішень Верховної Ради України, у тому числі й Кримінальний процесуальний кодекс України в рамках кримінального судочинства.

Аналіз зазначених норм законодавства свідчить, що ця справа за характером спірних правовідносин підпадає під ознаки публічно-правового спору і її розгляд повинен здійснюватися адміністративним судом у відповідності до положень Кодексу адміністративного судочинства України.

За таких обставин, беручи до уваги встановлені під час розгляду справи обставини та наявні в матеріалах справи докази, колегія суддів Вищого адміністративного суду дійшла висновку про безпідставність позовних вимог.

Керуючись статтями 160, 167, 171-1 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

П О С Т А Н О В И Л А:

У задоволенні позову ОСОБА_6 до Верховної Ради України, третя особа: Генеральний прокурор України, про визнання протиправними дій, скасування постанов - відмовити.

Постанова набирає законної сили у порядку, передбаченому частиною 7 статті 171-1 Кодексу адміністративного судочинства України, і може бути переглянута Верховним Судом України у порядку, на підставі та у строки, передбачені статтями 235 - 239-1 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя: (підпис) Л.Я. Гончар

Судді: (підпис) О.В. Голяшкін

(підпис) С.А. Горбатюк (підпис) О.Є. Донець

(підпис) В.Ф. Мороз

Згідно з оригіналом.

Суддя Л.Я. Гончар