ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05 квітня 2017 року

Справа № 910/9390/16

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого судді

Кондратової І.Д. (доповідач),

судді

Вовка І.В.,

судді за участю представників сторін: від позивача від відповідача

Стратієнко Л.В., Качуровського В.В., Мазура О.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні

касаційні скарги

Товариства з обмеженою відповідальністю "ЕСКОРТ-ВІНН'С" та Фонду державного майна України

на

рішення Господарського суду міста Києва від 26.07.2016 року та постанову Київського апеляційного господарського суду від 17.01.2017 року

у справі

№ 910/9390/16 Господарського суду міста Києва

за позовом

Фонду державного майна України

до

Товариства з обмеженою відповідальністю "ЕСКОРТ-ВІНН'С"

про

розірвання договору, виселення та стягнення заборгованості

ВСТАНОВИВ:

У травні 2016 року Фонд державного майна України (надалі - Фонд, позивач) звернувся до господарського суду з позовом (з урахуванням заяви про збільшення позовних вимог від 25.07.2016 року (а.с. 125-128 т. 1) до Товариства з обмеженою відповідальністю "ЕСКОРТ-ВІНН'С" (надалі - ТОВ "ЕСКОРТ-ВІНН'С", відповідач) про дострокове розірвання договору оренди № 125 від 31.03.2015 року; повернення майна; стягнення до державного бюджету станом на 22.07.2016 року заборгованості зі сплати орендної плати з урахуванням штрафних санкцій у розмірі 371958,62 грн та 664647,23 грн - на користь Фонду, на балансі якого перебуває це майно.

Позовні вимоги обґрунтовано порушенням відповідачем умов договору оренди, зокрема щодо своєчасності перерахування орендної плати та продовження договору страхування об'єкту оренди.

Відповідач відзив на позовну заяву не подавав, заявляв клопотання про зупинення провадження у справі до вирішення господарським судом іншої справи № 910/13179/16 за позовом ТОВ "ЕСКОРТ-ВІНН'С" до Фонд про визнання недійсним п. 3.10 договору оренди, яким передбачено, що зобов'язання орендаря за сплатою орендної плати забезпечується у вигляді завдатку в розмірі 60000,00 грн, який вноситься в рахунок плати за останній місяць оренди.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 26.07.2016 року у справі №910/9390/16 (суддя Турчин С.О.), залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 17.01.2017 року (колегія суддів у складі: головуючого судді Буравльова С.І., суддів: Андрієнка В.В., Шапрана В.В.), позов задоволено частково:

- розірвано договір оренди № 125 від 31.03.2015 р., укладений між Фондом та ТОВ "ЕСКОРТ-ВІНН'С";

- зобов'язано ТОВ "ЕСКОРТ-ВІНН'С" повернути Фонду нерухоме майно, що належить до державної власності - нежитлове приміщення загальною площею 992,7 кв. м., яке розташоване за адресою: м. Київ, вул. Остапа Вишні, 5-А;

- стягнуто з відповідача на користь Державного бюджету України заборгованість зі сплати орендної плати у розмірі 262774,47 грн, 70849,25 грн - пені та 22945,28 грн - штрафу;

- стягнуто з відповідача на користь Фонду заборгованість зі сплати орендної плати у розмірі 108147,62 грн, 16802,06 грн - пені та 10814,76 грн - штрафу;

- в іншій частині у задоволенні позовних вимог відмовлено.

У касаційній скарзі позивач просить скасувати судові рішення в частині незадоволених вимог та прийняти нове рішення про задоволення позову, посилаючись на те, що суди, відмовивши у частині позовних вимог щодо стягнення заборгованості на користь Фонду з посиланням на рішення у справах № 910/13732/15 та 910/30632/15 та звільнивши орендаря від обов'язку сплачувати заборгованість з орендної плати, порушили норми ч. 3 ст. 18, ст. 19 Закону України "Про оренду державного та комунального майна", оскільки не врахували, що у справах № 910/13732/15 та 910/30632/15 Фонд, як орган, що здійснює контроль за надходженням до Державного бюджету України плати за оренду державного майна (пункту 4 статті 5 Закону України "Про Фонд державного майна України"), заявляв позови про стягнення заборгованості з орендної плати до державного бюджету, а не на користь Фонду.

У касаційній скарзі відповідач, посилаючись на порушення судами норм ст. 651 Цивільного кодексу України (надалі - ЦК України), ст. 41, п. 2 ч. 1 ст. 81 Господарського процесуального кодексу України (надалі - ГПК України), просить скасувати судові рішення, а справу передати на новий розгляд до суду апеляційної інстанції. Відповідач зазначає, що для визначення розміру заборгованості суд апеляційної інстанції повинен був призначити експертизу. Крім того, відповідач вказує, що суди дійшли помилкового висновку про те, що з його боку мало місце істотне порушення договору оренди щодо сплати орендної плати та зобов'язання по страхуванню взятого ним в оренду державного майна, а також безпідставно не залишили позов без розгляду в частині вирішення позовних вимог про розірвання договору оренди на підставі п. 2 ч. 1 ст. 81 ГПК України, оскільки у провадженні господарського суду вже розглядалась справа № 910/19732/15.

ТОВ "ЕСКОРТ-ВІНН'С" заявило клопотання про припинення провадження у справі в частині розірвання договору від 31.03.2015 року № 125, оскільки постановою Вищого господарського суду України від 19.07.2016 касаційну скаргу Фонду державного майна України задоволено частково, постанову Київського апеляційного господарського суду від 16.02.2016 року та рішення господарського суду міста Києва від 15.10.2015 року у справі № 910/19732/15 в частині розірвання договору оренди нерухомого майна №125 від 31.03.2015 року скасовано, а справу направлено на новий розгляд до Господарського суду міста Києва.

Заслухавши доповідь судді-доповідача та пояснення представників сторін, перевіривши згідно із ст.ст. 111⁵, 111⁷ ГПК України наявні матеріали справи на предмет правильності юридичної оцінки обставин справи та повноти їх встановлення в судових рішеннях, а також правильності застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, суд касаційної інстанції дійшов висновку про часткове задоволення касаційних скарг з таких підстав.

У справі, що розглядається, суди попередніх інстанцій встановили, що 31.03.2015 року між сторонами був укладений договір оренди № 125 (надалі - договір), за яким Фонд (орендодавець) передав ТОВ "ЕСКОРТ-ВІНН'С" (орендареві) в оренду державне нерухоме майно - нежитлове приміщення загальною площею 992,7 кв. м, (реєстровий номер 00032945.3.АААДКЕ203), розташоване за адресою: м. Київ, вул. Остапа Вишні, 5-А (далі - об'єкт оренди), на строк з 31.03.2015 року по 28.02.2018 року.

За договором оренди орендар зобов'язаний сплачувати не пізніше 15 числа наступного за звітним орендну плату (орендна плата за базовий місяць лютий 59579,03 грн) шляхом коригування розміру місячної орендної плати за попередній місяць на індекс інфляції за поточний місяць. Орендна плата сплачується у таких пропорціях: 50 відсотків орендної плати до державного бюджету, 50 відсотків орендодавцю, на балансі яких перебуває це майно (п.п. 3.1, 3.3, 3.6 договору).

Крім того, у п. 5.8 договору встановлений обов'язок орендаря протягом місяця після укладення цього договору застрахувати орендоване майно не менше, ніж на його вартість за висновком про вартість на користь орендодавця, який несе ризик випадкової загибелі, пошкодження об'єкта оренди, у порядку, визначеному законодавством, і надати орендодавцю копії договору страхування і платіжного доручення. Постійно поновлювати договір страхування таким чином, щоб увесь строк оренди майно було застрахованим.

З матеріалів справи вбачається, що в позовній заяві Фонду об'єднано кілька однорідних вимог, зв'язаних між собою підставою виникнення та поданими доказами, зокрема, вимоги про:

1) розірвання договору оренди у зв'язку з невиконання орендарем своїх зобов'язань щодо внесення орендної плати своєчасно і у повному обсязі та продовження договору страхування орендованого майна (абз. 11 ч. 1 ст. 10, ч. 3 ст. 18, ч. 3 ст. 24, ч. 3 ст. 26 Закону України "Про оренду державного та комунального майна");

2) зобов'язання орендаря повернути орендодавцеві об'єкт оренди у зв'язку з розірванням договору оренди (ч. 1 ст. 27 Закону України "Про оренду державного та комунального майна");

3) стягнення заборгованості з орендної плати перед орендодавцем (Фондом) в розмірі 477115,04 грн за період березень 2015 року - червень 2016 року (що складається з: 368967,41 грн заборгованості за період оренди березень - листопад 2015 року та 108147,63 грн заборгованості за період грудень 2015 - червень 2016 року (а.с. 141 т. 1)), а також пені в розмірі 152336,93 грн та штрафу 35195,26 грн, що нараховані відповідно до п. п. 3.7, 3.8 договору за період з 16.04.2015 року по 22.07.2016 року;

3) стягнення заборгованості з орендної плати на користь державного бюджету в розмірі 262774,47 грн за період березень 2015 року - червень 2016 року (що складається з заборгованості в розмірі 229452,78 грн за період оренди березень - листопад 2015 року та заборгованості в розмірі 33321,69 грн за період грудень 2015 - червень 2016 року (а.с. 140 т. 1)), а також пені в розмірі 86238,87 грн та штрафу 22945,28 грн, що нараховані відповідно до п. п. 3.7, 3.8 договору за період з 16.04.2015 року по 22.07.2016 року.

Ухвалюючи рішення про часткове задоволення позовних вимог Фонду, місцевий господарський суд, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, керувався тим, що сума заборгованості перед Фондом з орендної плати за період з 31.03.2015 року по 17.11.2015 року вже стягнута з відповідача відповідними судовими рішеннями у справах № 910/19732/15 та № 910/30632/15, а тому задоволенню підлягають лише позовні вимоги про стягнення з відповідача на користь Фонду заборгованості в розмірі 108147,63 грн за період грудень 2015 - червень 2016 року, а також на користь бюджету - в розмірі 262774,47 грн за період березень 2015 року - червень 2016 року.

Однак, ухвалюючи таке рішення, суди не звернули уваги на те, що за умовами договору орендна плата сплачується як на користь Фонду, так на користь бюджету. У справах № 910/19732/15 та № 910/30632/15 позивачем заявлялись позовні вимоги про стягнення заборгованості за період оренди березень - листопад 2015 року в загальному розмірі 229452,78 грн. Водночас, у цій справі, за цей же період позивач заявив вимоги про стягнення на користь Фонду заборгованості в розмірі 368967,41 грн та на користь бюджету в розмірі 229452,78 грн. Суди, відмовляючи у стягненні заборгованості в розмірі 368967,41 грн, безпідставно залишили поза увагою те, що за спірний період оренди березень - листопад 2015 року у цій справі (368967,41 грн) та у справах № 910/19732/15 та № 910/30632/15 (229452,78 грн) позивачем заявлені різні суми заборгованості.

При цьому, дійшовши висновку, що у задоволенні позовних вимог про стягнення заборгованості в розмірі 368967,41 грн на користь Фонду слід відмовити, оскільки з відповідача вже було стягнуто заборгованість по листопад 2015 року за судовими рішеннями, суди, водночас, не обґрунтували, чому не застосовуються положення п. 2 ч. 1 ст. 80 ГПК України, які визначають, що господарський суд припиняє провадження у справі, якщо є рішення господарського суду або іншого органу, який в межах своєї компетенції вирішив господарський спір між тими ж сторонами, про той же предмет і з тих же підстав.

Обґрунтовуючи свій висновок про відмову у задоволенні позовних вимог щодо стягнення на користь Фонду заборгованості в розмірі 368967,41 грн за період оренди березень - листопад 2015 року, а також задоволення позовних вимог щодо стягнення на користь бюджету заборгованості з орендної плати в розмірі 262774,47 грн за період березень 2015 року - червень 2016 року (в тому числі заборгованості в розмірі 229452,78 грн за період оренди березень - листопад 2015 року), суди в порушення вимог ст. 43 ГПК України не перевірили та чітко не визначилися, яка заборгованість за період оренди березень - листопад 2015 року була предметом спору у справах № 910/19732/15 та № 910/30632/15, зокрема: заборгованість перед бюджетом чи перед Фондом, хоча встановлення цих обставин має істотне значення для вирішення справи. За цих обставин, суди мали з'ясувати, на які рахунки (до Фонду чи бюджету) була стягнута заборгованість судовими рішеннями у справах № 910/19732/15 та № 910/30632/15; співставити розрахунки заборгованості у цій справі та у справах № 910/19732/15, № 910/30632/15; і в залежності від встановленого визначити, яка сума заборгованості за період оренди березень - листопад 2015 року, вже була предметом судового розгляду; чи вправі позивач повторно звернутися з позовом до господарського суду про стягнення цієї суми заборгованості; і, відповідно, чи є підстави для припинення провадження у справі у цій частині.

За наведених обставин, судові рішення в частині вирішення заявлених позовних вимог про стягнення з відповідача на користь Фонду заборгованості чи зі сплати орендної плати у розмірі 368967,41 грн за період з березня 2015 року по листопад 2016 року, а також на користь Державного бюджету України - 262774,47 грн заборгованості з орендної плати за період з березня 2015 року по червень 2016 року не можна визнати законними та обґрунтованими.

Відсутність процесуальної можливості з'ясувати дійсні обставини справи перешкоджає Вищому господарському суду України ухвалити нове судове рішення щодо цих позовних вимог, а тому справу в цій частині слід передати на новий розгляд до суду першої інстанції згідно з п. 3 ст. 111⁹ ГПК України.

Оскільки від вирішення питання щодо визначення належної суми заборгованості залежить вирішення спору щодо суми пені та штрафу, а також беручи до уваги те, що у судових рішеннях відсутній правовий аналіз розрахунку заявлених до стягнення штрафних санкцій за період з 15.04.2015 року по 22.07.06.2016 року (виходячи з тієї обставини, що у справах № 910/19732/15 та № 910/30632/15 позивачем вже заявлялись вимоги про стягнення 11892,12 грн пені за період з 16.04.2015 року по 17.06.2015 року, 14430,17 грн пені за період з 11.09.2015 року по 17.11.2015 року, 22945,28 грн штрафу), і при цьому, взагалі не наведено розрахунків, з яких виходили суди при визначенні належних до стягнення сум пені та штрафу, що унеможливлює перевірку судом касаційної інстанції обґрунтованості та законності висновків судів, рішення судів обох інстанцій в частині вирішення позовних вимог щодо стягнення з відповідача на користь державного бюджету 86238,87 грн пені та 22 945,28 грн штрафу, на користь Фонду - 152 336,93 грн пені та 35195,26 грн штрафу також підлягають скасуванню з передачею справи на новий розгляд.

При новому розгляді справи суду необхідно врахувати викладене, перевірити обґрунтованість розрахунків позивача, з'ясувати, яка сума заборгованості, за який період та перед ким (Фондом чи бюджетом) вже була предметом судового розгляду, і, в залежності від встановленого, правильно застосувати норми матеріального права, що регулюють спірні правовідносини, та ухвалити законне та обґрунтоване судове рішення.

Разом з тим висновки судів в частині стягнення з відповідача на користь Фонду 108147,63 грн заборгованості за період грудень 2015 - червень 2016 року, розірвання договору та зобов'язання відповідача повернути орендне майно відповідають встановленим обставинам справи та нормативним актам, якими врегульовано спірні правовідносини, підстав для скасування рішення судів в цій частині не вбачається.

Посилання заявника касаційної скарги на порушення судами норм ч. 2 ст. 651 ЦК України з огляду на невстановлення істотного порушення умов договору оренди, Вищий господарський суд відхиляє, оскільки ця норма визначає, що така підстава для розірвання як "істотне порушення договору другою стороною" не є єдиною і інші випадки для розірвання можуть бути встановлені договором або законом. Зокрема, згідно з ч. 3 ст. 26 Закону України "Про оренду державного і комунального майна", який визначає особливості передачі державного та комунального майна в оренду фізичним та юридичним особам, на вимогу однієї із сторін договір оренди може бути достроково розірвано за рішенням суду у разі невиконання сторонами своїх зобов'язань та з інших підстав, передбачених законодавчими актами України. Таким чином, порушення орендарем такої умови договору оренди державного майна, як несвоєчасне та не в повному обсязі внесення орендної плати, що встановлено у цій справі, а також у справах № 910/19732/15 та № 910/30632/15 є достатньою правовою підставою для дострокового розірвання вказаного договору оренди в судовому порядку та повернення орендованого майна орендодавцю. Обставини виконання відповідачем зобов'язання щодо страхування об'єкту оренду в такому випадку не впливають на законність висновків судів щодо наявності підстав для розірвання договору з огляду на систематичне порушення відповідачем умов договору щодо сплати орендної плати.

Доводи касаційної скарги про порушення судами норми п. 2 ч. 1 ст. 81 ГПК України є безпідставними. Ухвалою Господарського суду міста Києва від 22.09.2016 року припинено провадження у справі № 910/19732/15 в частині вимог щодо розірвання договору оренди нерухомого майна на підставі пп.1-1 п.1 ч. 1 ст. 80 ГПК України оскільки, що рішенням від 26.07.2016 року, яке предметом касаційного перегляду у справі, що розглядається, вже дострокове розірвано цей договір. За цих обставин, правові підстави як для залишення позову без розгляду, так і припинення провадження в частині вимог розірвання договору оренди нерухомого майна у цій справі на відсутні.

Посилання ТОВ "ЕСКОРТ-ВІНН'С" на порушення судом апеляційної інстанції норм ст. 41 ГПК України суд касаційної інстанції також відхиляє, оскільки господарський суд призначає судову експертизу лише у разі дійсної необхідності. Необхідність судової експертизи в господарському судочинстві зумовлена тим, що в процесі здійснення правосуддя суд стикається з необхідністю встановлення таких фактів (обставин), дані про які потребують спеціальних досліджень. Відповідно до вимог ст. 4³ ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Відповідач не обґрунтував, які фактичні дані, що входять до предмета доказування, потребують спеціальних знань експерта та не можуть бути встановлені шляхом надання за правилами ст. 43 ГПК України оцінки поданими сторонами доказам (рахунки-фактури, виписки з банківського рахунку, платіжні доручення), що підтверджують нарахування та сплату орендної плати за договором. У такому разі, відповідач відповідно до вимог ст.ст. 32, 33, 59 ГПК України не позбавлений можливості подати суду всі наявні у нього докази та контррозрахунок заборгованості, штрафних санкцій.

За таких обставин ухвалені в справі судові рішення в частині задоволення позовних вимог щодо стягнення з відповідача на користь Фонду 108147,63 грн заборгованості за період грудень 2015 - червень 2016 року, розірвання договору та зобов'язання відповідача повернути орендне майно залишаються без змін, а касаційна скарга ТОВ "ЕСКОРТ-ВІНН'С" в цій частині - без задоволення.

Відповідно до ст. 49 ГПК України розподіл судових витрат, пов'язаний з розглядом справи, здійснюється судом першої інстанції за результатами нового розгляду справи.

Керуючись ст.ст. 49, 111⁵, 111⁷, 111⁹ - 111¹² Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України

ПОСТАНОВИВ:

Касаційні скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "ЕСКОРТ-ВІНН'С" та Фонду державного майна України задовольнити частково.

Скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 26.07.2016 року та постанову Київського апеляційного господарського суду від 17.01.2017 року в частині вирішення заявлених позовних вимог про: 1) стягнення з ТОВ "ЕСКОРТ-ВІНН'С" на користь Фонду державного майна України заборгованості із сплати орендної плати у розмірі 368967,41 грн за період з березня 2015 року по листопад 2016 року, 152336,93 грн пені та 35195,26 грн штрафу; 2) стягнення з ТОВ "ЕСКОРТ-ВІНН'С" на користь Державного бюджету України 262774,47 грн заборгованості з орендної плати за період з березня 2015 року по червень 2016 року, 86238,87 грн пені та 22945,28 грн штрафу, а також в частині вирішення питання про розподіл судових витрат.

Справу в цій частині передати на новий розгляд до Господарського суду міста Києва.

В решті рішення Господарського суду міста Києва від 26.07.2016 року та постанову Київського апеляційного господарського суду від 17.01.2017 року залишити без змін.

Головуючий суддя

Кондратова І.Д.

Суддя

Вовк І.В.

Суддя

Стратієнко Л.В.