ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

06 березня 2017 року м. Київ справа № 800/372/16

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:головуючого судді-доповідача:Усенко Є.А.,суддів: Бившевої Л.І., Маринчак Н.Є., Олендера І.Я., Шипуліної Т.М.,за участю секретаря:Корецького І.О., за участю:

представника позивача: Демченка С.О.

представників відповідача: Лиходій О.О., Гуцала Д.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні

позовну заяву громадянки ОСОБА_10

до 1. Вищої ради юстиції

2. Президента України

про визнання протиправними дій, визнання незаконним, скасування рішення та указу в частині звільнення,

ВСТАНОВИВ:

Громадянка ОСОБА_10 пред'явила позов до Вищої ради юстиції про визнання протиправними дій щодо прийняття рішення «Про внесення подання Президентові України про звільнення судді Печерського районного суду міста Києва ОСОБА_10» від 15.09.2016р., визнання незаконним та скасування зазначеного рішення та до Президента України про визнання незаконним і скасування Указу «Про призначення та звільнення суддів» від 29.09.2016р. в частині її звільнення з посади судді Печерського районного суду м. Києва за порушення присяги судді, посилаючись на те, що вказані дії вчинені, а акти прийняті - не у межах повноважень, визначених Конституцією та законами України, необґрунтовано (без урахування усіх обставин, що мають значення для їх прийняття (вчинення)) та упереджено.

Як на підставу позову ОСОБА_10 вказує на такі обставини:

рішення від 15.09.2016р. прийнято Вищою радою юстиції за результатами розгляду заяв громадянки ОСОБА_11 від 09.12.2014р. та прокурора Печерського району м. Києва ОСОБА_12 від 12.12.2014р., поданих до Тимчасової спеціальної комісії (далі - ТСК) відповідно до Закону України «Про відновлення довіри до судової влади в Україні» щодо перевірки дотримання нею як суддею Печерського районного суду м. Києва закону при ухваленні в січні 2014 року судових рішень у справах про адміністративне правопорушення, передбачене ст. 122-2 Кодексу України про адміністративні правопорушення (далі - КупАП), та переданих ТСК на розгляд Вищої ради юстиції після припинення діяльності Комісії за підписом особи (секретаря ТСК ОСОБА_13), яка на дату направлення матеріалів до Вищої ради юстиції (15.03.2016р.) не мала відповідних повноважень. З огляду на ці обставини Вища рада юстиції прийняла вище зазначене рішення на підставі матеріалів, які отримані не в установленому Законом України «Про відновлення довіри до судової влади в Україні» порядку;

Вища рада юстиції не є уповноваженим законом органом щодо здійснення дисциплінарного провадження стосовно неї як судді місцевого суду. Оскільки частиною п'ятою ст. 2 Закону України «Про відновлення довіри до судової влади в Україні» встановлено, що заяви, щодо яких ТСК не встигла прийняти рішення до закінчення своїх повноважень, передаються до Вищої ради юстиції для продовження їх розгляду за загальною процедурою, уповноваженим органом для розгляду заяв ОСОБА_11 та прокурора Печерського району м. Києва згідно зі статтею 94 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» є Вища кваліфікаційна комісія суддів України;

справи про адміністративне правопорушення, яких стосуються заяви ОСОБА_11 та прокурора Печерського району м. Києва, не містять матеріалів, які свідчать про участь осіб, притягнутих до адміністративної відповідальності, в масових акціях протесту під час Революції Гідності, що виключає спеціальну перевірку її як судді, яка розглянула ці справи, відповідно до Закону України «Про відновлення довіри до судової влади в Україні»;

приймаючи рішення від 15.09.2016р., Вища рада юстиції порушила статтю 58 Конституції України, оскільки застосувала норми Закону України «Про судоустрій і статус суддів» у редакції від 07.07.2010р., тоді як мала керуватися нормами цього Закону в редакціях від 22.01.2014р. та від 02.02.2014р., які діяли на дати ухвалення постанов у вище зазначених справах про адміністративне правопорушення;

рішення від 15.09.2016р. прийнято, в тому числі, за результатами розгляду заяви прокурора Печерського району м. Києва, який, однак, не є уповноваженим суб'єктом ініціювати спеціальну перевірку судді відповідно до Закону України «Про відновлення довіри до судової влади в Україні»;

заява прокурора Печерського району м. Києва передана на розгляд члену Вищої ради юстиції ОСОБА_15 поза процедурою автоматизованого порядку розподілу заяв, скарг, матеріалів між членами Вищої ради юстиції, а тільки з підстав попереднього визначення його доповідачем за заявою ОСОБА_11;

рішення від 15.09.2016р. прийнято за участю в голосуванні Голови Вищої ради юстиції ОСОБА_16, членів Вищої ради юстиції ОСОБА_17, ОСОБА_18, які прямо або побічно зацікавлені у притягненні її, ОСОБА_10, до дисциплінарної відповідальності, про що свідчать, зокрема публічні висловлювання відповідного змісту цих осіб, внесення ОСОБА_18, як Головою Верховного Суду України, 27.02.2015р. на розгляд Верховної Ради України подання Генерального прокурора України про взяття її під варту; особисті зв'язки між ОСОБА_17 та ОСОБА_19, адвокатом ОСОБА_11 в судовому процесі при розгляді Печерським районним судом м. Києва справи про адміністративне правопорушення відносно останньої;

упередженістю щодо неї членів Вищої ради юстиції ОСОБА_16, ОСОБА_15 та ОСОБА_20, як політично заангажованих осіб, з огляду на призначення їх Президентом України, а ОСОБА_20, крім того, з урахуванням його мандату народного депутата України від політичної партії «Блок Петра Порошенка» в 2014 - 2016 роках, посади Генерального прокурора України та засудження його 27.02.2012р. Печерським районним судом м. Києва у складі колегії суддів, в тому числі і судді ОСОБА_10;

Вища рада юстиції, складом якої прийнято рішення від 15.09.2016р., не відповідає вимогам частини першої ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та рішень Європейського Суду з прав людини про застосування цієї статті щодо законного і незалежного суду, оскільки переважну більшість членів Вищої ради юстиції складають не судді, а особи, призначені органами законодавчої та виконавчої влади;

в порушення ст. 32 Закону України «Про Вищу раду юстиції» її не було запрошено на засідання Вищої ради юстиції, яке відбулося 30.06.2016р. та на якому було прийнято рішення про відкриття дисциплінарного провадження стосовно неї; Регламент Вищої ради юстиції, затверджений рішенням від 30.07.2015р. № 355/15-15, яким встановлено, зокрема, процедуру проведення засідань Вищої ради юстиції та її Дисциплінарної секції, суперечить вище зазначеній статті; рішення від 15.09.2016р. прийнято з порушенням таємниці голосування з огляду на присутність члена Вищої ради юстиції ОСОБА_15, доповідача по дисциплінарному провадженню;

рішення від 15.09.2016р. прийняте без врахування її службової характеристики, показників роботи, наявних у неї доказів на підтвердження її доводів, зокрема письмових пояснень ОСОБА_12, що його зверненню із поданням до ТСК щодо проведення спеціальної перевірки судді ОСОБА_10 передувало отримання відповідного розпорядження з Прокуратури м. Києва, яке мало вибірковий характер, оскільки стосувалося тільки її з усього складу суддів Печерського районного суду м. Києва; її клопотання про виклик в засідання ОСОБА_12 було відхилено;

Указ Президента України від 29.09.2016р. про її звільнення з посади судді за порушення присяги прийнято тільки на підставі рішення Вищої ради юстиції від 15.09.2016р. без з'ясування дійсних обставин справи, тоді як висновок про порушення присяги в зазначеному рішенні є неконкретним, непослідовним, про що свідчить, зокрема посилання в рішенні на різну кількість розглянутих нею справ про адміністративні правопорушення як підстави для проведення стосовно неї спеціальної перевірки та звільнення.

Вища рада юстиції та Президент України в особі уповноважених осіб надали письмові заперечення на позовну заяву, в яких навели доводи на спростування вище викладених підстав позову, доводячи, що оскаржувані позивачем дії та акти вчинені (прийняті) в межах повноважень, на підставі та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Так, Вища рада юстиції зазначає, що подані до ТСК заяви ОСОБА_11 та прокурора Печерського району м. Києва щодо проведення спеціальної перевірки ОСОБА_10, як судді, яка розглядала справи про притягнення до адміністративної відповідальності, передбаченої ст. 122-2 КУпАП, осіб, які були учасниками масових акцій протесту в м. Києві під час Революції Гідності, розглянуті Вищою радою юстиції як уповноваженим органом відповідно до частини п'ятої ст. 2 Закону України «Про відновлення довіри до судової влади в Україні»; рішенню про внесення подання Президенту України про звільнення ОСОБА_10 з посади судді за порушення присяги передували перевірка фактів, викладених в зазначених заявах, під час якої були досліджені матеріали справ про адміністративні правопорушення Печерського районного суду м. Києва №№ 757/809/14-п, 757/875/14-п, 757/1423/14-п, 757/1661/14-п, 757/1424/14-п, 757/1654/14-п, постанови в яких приймала ОСОБА_10; висновок Дисциплінарної секції від 21.06.2016р. про наявність підстав для відкриття дисциплінарного провадження, який визнано обґрунтованим ухвалою Вищої ради юстиції від 30.06.2016р. Засідання Вищої ради юстиції, на якому було прийнято рішення від 15.09.2016р., голосування з питання прийняття цього рішення проведені з дотриманням процедури, встановленої ст. 32 Закону України «Про Вищу раду юстиції» та Регламенту, зокрема щодо забезпечення права позивача та її представника на участь у засіданні, надання пояснень та доказів на підтвердження своїх доводів, таємниці голосування, відсторонення від голосування члена Вищої ради юстиції ОСОБА_15, який безпосередньо проводив перевірку відповідно до автоматизованого розподілу заяв, скарг та матеріалів між членами Вищої ради юстиції.

У запереченні Президента України на позовну заяву зазначено, що Указ «Про призначення та звільнення суддів» від 29.09.2016р. щодо звільнення ОСОБА_10 з посади судді Печерського районного суду м. Києва за порушення присяги прийнятий на підставі чинного рішення Вищої ради юстиції від 15.09.2016р. та з врахуванням того, що ОСОБА_10 була призначена на цю посаду Указом Президента України від 19.11.2010р. № 1046 строком на п'ять років.

У судовому процесі ОСОБА_10 та її представник адвокат Демченко С.О. підтримали позов, обґрунтовуючи свої пояснення щодо цього посиланням на ті ж обставини, які зазначені як підстави позову в позовній заяві.

Представники Вищої ради юстиції та Президента України проти позову заперечують, просять залишити його без задоволення, надавши пояснення, які за змістом відповідають письмовим запереченням відповідачів на позов.

Заслухавши пояснення позивача, її представника, представників відповідачів, допитавши свідків, дослідивши письмові докази, приєднані до матеріалів справи, Вищий адміністративний суд України приходить до висновку, що підстави для задоволення позову відсутні.

У судовому процесі встановлено, що ОСОБА_10 призначена на посаду судді Печерського районного суду м. Києва Указом Президента України від 19.11.2010р. № 1046.

У січні 2014 року Печерським районним судом м. Києва у складі судді ОСОБА_10 були розглянуті справи про адміністративне правопорушення, передбачене ст. 122-2 КУпАП, з ухваленням постанов про притягнення до адміністративної відповідальності, встановленої зазначеною статтею, та з призначенням адміністративного стягнення у вигляді позбавлення права керування транспортними засобами строком на 6 місяців таких громадян: ОСОБА_11 (постанова від 15.01.2014р. у справі № 757/809,14-п), ОСОБА_22 (постанова від 21.01.2014р. у справі № 757/1424/14-п), ОСОБА_23 (постанова від 22.01.2014р. у справі № 757/1423/14-п), ОСОБА_24 (постанова від 28.01.2014р. у справі № 757/1654/14-п), ОСОБА_25 (постанова від 28.01.2014р. у справі № 757/1661/14-п), ОСОБА_26 (постанова від 28.01.2014р. у справі № 757/875/14-п).

11 квітня 2014 року набрав чинності Закон України «Про відновлення довіри до судової влади в Україні» від 08.04.2014р. № 1188-VIII (Закон № 1188-VIII), яким визначені правові та організаційні засади проведення спеціальної перевірки суддів судів загальної юрисдикції як тимчасового посиленого заходу з використанням існуючих процедур розгляду питань про притягнення суддів судів загальної юрисдикції до дисциплінарної відповідальності і звільнення з посади у зв'язку з порушенням присяги з метою підвищення авторитету судової влади України та довіри громадян до судової гілки влади, відновлення законності і справедливості.

Згідно з пунктом 4 частини першої ст. 3 цього Закону суддя суду загальної юрисдикції підлягає перевірці у разі прийняття ним одноособово або у колегії суддів рішень про накладення адміністративних стягнень на осіб, які були учасниками масових акцій протесту в період з 21 листопада 2013 року до дня набрання чинності цим Законом, у вигляді позбавлення права керування транспортними засобами на підставі ст. 122-2 КУпАП за невиконання водіями вимог працівника міліції про зупинку транспортного засобу та про залишення зазначених рішень без змін судом апеляційної інстанції в період з 21 листопада 2013 року до дня набрання чинності цим Законом.

Частинами першою, другою ст. 2 Закону № 1188-VIII встановлено, що перевірка суддів проводиться протягом одного року з дня формування складу Тимчасової спеціальної комісії з перевірки суддів судів загальної юрисдикції, що утворюється у порядку, визначеному статтею 4 цього Закону; заяви про проведення перевірки індивідуально визначеного судді (суддів) згідно із статтею 3 цього Закону подаються юридичними або фізичними особами у письмовій формі до Тимчасової спеціальної комісії протягом шести місяців з дня опублікування в газеті "Голос України" повідомлення про її утворення.

Тимчасова спеціальна комісія діє при Вищій раді юстиції. Діяльність Тимчасової спеціальної комісії припиняється після закінчення строку, визначеного у статті 2 цього Закону (норми частин чотирнадцятої та п'ятнадцятої ст. 4 Закону № 1188-VIII).

Частиною п'ятою ст. 2 зазначеного Закону передбачено, що заяви, щодо яких Тимчасова спеціальна комісія не встигла прийняти рішення до закінчення своїх повноважень, передаються до Вищої ради юстиції для продовження їх розгляду за загальною процедурою.

Розгляд Вищою радою юстиції заяв ОСОБА_11 та прокурора Печерського району м. Києва про проведення спеціальної перевірки стосовно судді Печерського районного суду м. Києва ОСОБА_10 у зв'язку з ухваленням судових рішень у вище вказаних справах про адміністративне правопорушення, які надійшли до ТСК 09.12.2014р. та 12.12.2014р. відповідно та які 13.05.2014р. були передані до Вищої ради юстиції як такі, по яких Комісія не встигла прийняти рішення до закінчення своїх повноважень, відповідає наведеним нормам Закону № 1188-VIII, які є спеціальними по відношенню до норм ст. 94 Закону «Про судоустрій і статус суддів» (Закон від 07.07.2010р. № 2453-VI з наступними змінами) в регулюванні відносин щодо розгляду заяв про проведення спеціальної перевірки суддів судів загальної юрисдикції, в тому числі суддів місцевих судів, в межах встановлених Законом № 1188-VIII процедур в цілях відновлення довіри до судової влади. Звернення прокурора із заявою до ТСК про проведення спеціальної перевірки не суперечить Закону № 1188-VIII, хоча прямо і не передбачено цим Законом. Відповідно до пункту другого ст. 4 Закону України «Про прокуратуру» від 05.11.1991р. № 1789-ХІІ в редакції, чинній до 25 квітня 2015 року, діяльність органів прокуратури спрямована на всемірне утвердження верховенства закону, зміцнення правопорядку і має своїм завданням захист від неправомірних посягань гарантованих Конституцією, іншими законами України та міжнародними правовими актами соціально-економічних, політичних, особистих прав і свобод людини та громадянина. Та обставина, що звернення прокурора Печерського району м. Києва із заявою до ТСК про проведення спеціальної перевірки стосовно судді ОСОБА_10 було здійснено за розпорядженням Прокуратури м. Києва, про що засвідчив свідок ОСОБА_12, сама по собі не свідчить про упередженість щодо неї з огляду на факт прийняття нею судових рішень, передбачених пунктом 4 частини першої ст. 3 Закону № 1188-VIII. Свідок ОСОБА_12 показав, що підстав для невиконання такого розпорядження як неправомірного не було, а зібрана з метою виконання розпорядження інформація підтвердила, що суддею ОСОБА_10 були прийняті такого роду судові рішення, зокрема у справах про адміністративне правопорушення №№ 757/1424/14-п, 757/1423/14-п, 757/1654/14-п, 757/1661/14-п, № 757/875/14-п, які і були вказані у заяві до ТСК від 12.12.2014р.

Те, що постанови у вище зазначених справах були ухвалені щодо учасників масових акцій протесту під час Революції Гідності, підтверджується, зокрема показаннями свідків ОСОБА_11, ОСОБА_24, фактом звільнення громадян ОСОБА_26, ОСОБА_22 та ОСОБА_25 згідно з постановами Печерського районного суду м. Києва від 06.03.2014р., винесеними під головуванням судді ОСОБА_10, від відповідальності за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 122-2 КУпАП, на підставі ст. 4 Закону України «Про недопущення переслідування та покарання осіб з приводу подій, які мали місце під час проведення мирних зібрань, та визнання такими, що втратили чинність, деяких законів України». Цим самим спростовується довід позивача, що для проведення стосовно неї спеціальної перевірки відповідно до Закону № 1188-VIII підстав не було.

У судовому процесі не встановлено обставин, які б свідчили про порушення Вищою радою юстиції нормативно встановленої процедури на стадії відкриття дисциплінарного провадження стосовно позивача. Так, згідно з рішенням Вищої ради юстиції «Про розподіл між членами Вищої ради юстиції переданих Тимчасовою спеціальною комісією з перевірки судді судів загальної юрисдикції матеріалів за заявами, щодо яких нею не прийняті рішення» від 31.03.2016р. № 758/0/15-16 розподіл переданих ТСК таких матеріалів здійснюється між усіма членами Вищої ради юстиції.

Відповідно до протоколів автоматизованого розподілу матеріалів між членами Вищої ради юстиції від 13.05.2016р. заяви ОСОБА_11 та прокурора Печерського району м. Києва ОСОБА_12 (за унікальними номерами Л-3287/0/7-14 та 2940/0/8-15 відповідно) були передані для розгляду члену Вищої ради юстиції ОСОБА_15 При цьому не було порушено вимогу щодо автоматизованого розподілу заяви прокурора, як стверджує позивач. Пунктом 2.5 Положення про автоматизовану систему визначення члена Вищої ради юстиції при здійсненні ним повноважень відповідно до законів України, затвердженого рішенням Вищої ради юстиції від 30.07.2015р. № 356/0/15-15, встановлено, що скарги (заяви) щодо поведінки судді, які стосуються розгляду однієї судової справи (скарги/заяви різних заявників стосовно одного й того самого судді або скарги (заяви) на суддів різних судових інстанцій, що здійснювали судочинство в одній судовій справі), розподіляються члену Вищої ради юстиції, визначеному автоматизованою системою для перевірки першої такої скарги (заяви), перевірка якої членом Вищої ради юстиції не завершена.

Передача члену Вищої ради юстиції ОСОБА_15, визначеного автоматизованим розподілом для розгляду заяви ОСОБА_11, також заяви прокурора Печерського району м. Києва відповідає наведеній нормі.

Випадки, у яких член Вищої ради юстиції зобов'язаний відмовитися від проведення перевірки відомостей, викладених у зверненні до Вищої ради юстиції або рішенні Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, передбачені ст. 19-1 Закону України «Про Вищу раду юстиції» від 05.11.1991р. № 1789-ХІІ (з доповненнями згідно із Законом України від 12.02.2015 р. N 192-VIII) (Закон № 1789-ХІІ втратив чинність з 5 січня 2017 року). Такими випадками є: 1) якщо він перебуває у дружніх чи інших особистих стосунках із суддею чи прокурором, стосовно якого має здійснюватися перевірка; 2) якщо він причетний до справ, які розглядав чи розглядає такий суддя; 3) за наявності конфлікту інтересів; 4) за наявності інших обставин, що викликають сумнів у його неупередженості.

Призначення ОСОБА_15 членом Вищої ради юстиції Президентом України в порядку, встановленому ст. 9 Закону № 1789-ХІІ, на що посилається позивач в обґрунтування доводу про його політичну заанґажованість, а відтак й упередженість по відношенню до неї при проведенні перевірки заяв ОСОБА_11 та прокурора Печерського району м. Києва, за відсутності доказів, які б підтверджували, що така перевірка проведена поверхово, односторонньо чи не об'єктивно, не може бути підставою, яка б викликала сумнів у його неупередженості. Як свідчать надані суду Вищою радою юстиції матеріали дисциплінарної справи відносно судді ОСОБА_10, перевірка, за результатами якої член Вищої ради юстиції ОСОБА_15 зробив висновок від 10.06.2016р. щодо пропозиції рекомендувати Вищій раді юстиції прийняти ухвалу про відкриття дисциплінарного провадження, проведена всебічно з витребуванням з Печерського районного суду м. Києва світлокопій матеріалів справ про адміністративне правопорушення №№ 757/809/14-п, 757/1424/14-п, 757/1423/14-п, 757/1654/14-п, 757/1661/14-п, № 757/875/14-п в повному обсязі, повідомленням ОСОБА_10 про проведення перевірки та обставин, яких вона стосується, та із забезпеченням можливості надати пояснення (а.с. 7-13, 19-35, 189 т.2-й; а.с. 18- 249, т.3-й; а.с. 1-147, т.4-й).

Відповідно до ст. 2 Закону № 1789-ХІІ повноваження, організація і порядок діяльності Вищої ради юстиції визначаються Конституцією України та цим Законом. Вища рада юстиції затверджує регламент Вищої ради юстиції, положеннями якого регулюються процедурні питання здійснення нею передбачених Конституцією України та цим Законом повноважень. Частиною п'ятою ст. 32 цього Закону встановлено вимогу щодо обов'язкового запрошення судді, справа якого розглядається, на засідання Вищої ради юстиції. Регламентом Вищої ради юстиції, затвердженим рішенням Вищої ради юстиції від 30.07.2015р. № 355/0/15-15 (з наступними змінами; Регламент втратив чинність згідно з рішенням Вищої ради юстиції від 24.01.2017р. № 52/0/15-17), передбачено своєчасне запрошення на засідання Ради осіб, якщо їх право участі в засіданні передбачене законом (пункт 36 Регламенту). В той же час, абзацом другим пункту 35-1 Регламенту (цим пунктом Регламент доповнено рішенням Вищої ради юстиції від 09.06.2016р. № 1179/0/15-15) встановлено, що засідання секції проводяться шляхом розгляду питань порядку денного та прийняття висновку без участі осіб, щодо яких розглядається відповідне питання, та зацікавлених осіб, якщо рішенням секції не визначено інший порядок проведення засідання. Регламент Вищої ради юстиції прийнятий в установленому Законом № 1789-ХІІ порядку. Дискреційні повноваження Вищої ради юстиції щодо участі вказаних осіб в засіданні секції відповідає сутності процедури розгляду питання секцією Ради як попередньої, підготовчої, на якій приймається рішення рекомендаційного характеру для Ради, а не рішення, що має правове значення.

Ухвала Вищої ради юстиції про відкриття дисциплінарної справи згідно з частиною 2 ст. 27 Закону № 1789-ХІІ є процедурним актом, який, так само як висновок Дисциплінарної секції, не є правовим актом. Правові наслідки для особи створює рішення Вищої ради юстиції, прийняте з питань, визначених в частині першій цієї статті, в тому числі про подання щодо звільнення судді з посади.

У зв'язку з цим суд відхиляє довід позивача про порушення її прав внаслідок не запрошення її на засідання Дисциплінарної секції, за результатами яких Вищій раді юстиції було рекомендовано відкрити дисциплінарну справу стосовно неї (висновок від 21.06.2016р.) та внести подання Президентові України про її звільнення з посади судді Печерського районного суду м. Києва (висновок від 12.07.2016р.), та в засіданні Вищої ради юстиції від 30.06.2016р., на якому постановлено ухвалу про відкриття дисциплінарної справи.

Дисциплінарна справа стосовно судді ОСОБА_10 відкрита ухвалою Вищої ради юстиції від 30.06.2016р. за заявами ОСОБА_11 та прокурора Печерського району м. Києва ОСОБА_12 (а.с. 244-248, т. 1-й). Участь позивача в засіданні Вищої ради юстиції 15.09.2016р., на якому була розглянута дисциплінарна справа, була забезпечена, зокрема перенесенням розгляду 21.07.2016р.та 04.08.2016 р. у зв'язку з її клопотаннями.

Рішенням від 15.09.2016р., прийнятим за результатами розгляду дисциплінарної справи, постановлено внести подання Президентові України про звільнення ОСОБА_10 з посади судді Печерського району м. Києва за порушення присяги. Такий висновок вмотивований тим, що, ухвалюючи постанови про притягнення до адміністративної відповідальності громадян ОСОБА_11, ОСОБА_22, ОСОБА_23, ОСОБА_24, ОСОБА_25, ОСОБА_26, вона допустила цілу низку порушень, які повністю нівелювали встановлені законом гарантії, що унеможливлюють притягнення до адміністративної відповідальності особи, яка не вчиняла правопорушення, зокрема: на обґрунтування доведеності вини вказаних осіб у вчиненні правопорушення послалась на рапорти інспектора ДАІ та протоколи про адміністративні правопорушення, в яких не зазначено причину зупинки транспортних засобів; не встановила, чи були вимоги інспектора ДАІ щодо зупинки правомірними, тоді як відповідальність за ст. 122-2 КУпАП може застосовуватися лише при наявності визначених законом підстав для зупинки транспортного засобу; надаючи перевагу рапортам та протоколам про адміністративні правопорушення над поясненнями зазначених осіб, які не визнавали свою вину та заперечували факт руху за маршрутом та в той час, які зафіксовані в рапортах та протоколах, не взяла до уваги ідентичність змісту рапортів, складання їх за допомогою технічних засобів та очевидну відмінність підписів особи, від імені яких вони складені ( інспектора ДАІ ОСОБА_27), складання протоколів не за місцем виявлення правопорушення, за збігом певного часу та особами, якими правопорушення не були особисто виявлені чи які спостерігали за правопорушенням; відсутність в них підписів особи, яка притягається до адміністративної відповідальності (громадян ОСОБА_26, ОСОБА_22, ОСОБА_25); ігнорувала пояснення зазначених осіб, що вони не чули і не бачили вимог про зупинку і що їх ніхто не переслідував, тоді як склад правопорушення за ст. 122-2 КУпАП передбачає умисну форму вини; порушила презумпцію невинуватості особи, яка притягається до адміністративної відповідальності; застосувала найбільш суворий вид адміністративного стягнення, передбачений цією статтею. Вища рада юстиції визнала доведеним факт обізнаності ОСОБА_10, що протоколи про адміністративні правопорушення були складені стосовно громадян ОСОБА_11, ОСОБА_22, ОСОБА_23, ОСОБА_24, ОСОБА_25, ОСОБА_26 як учасників масових акцій протесту, які мали місце в м. Києві 29 грудня 2013 року.

Обставини, які в рішенні від 15.09.2016р. вказані як підстава внесення подання Президентові України про звільнення ОСОБА_10 з посади судді, підтверджуються дослідженими в судовому процесі доказами.

Так, згідно з постановами Печерського районного суду м. Києва про притягнення до адміністративної відповідальності громадян ОСОБА_11, ОСОБА_22, ОСОБА_23, ОСОБА_24, ОСОБА_25, ОСОБА_26, винесеними під головуванням ОСОБА_10, ці особи визнані винними у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 122-2 КУпАП, яке полягало в тому, що вони 29.12.2013р. в 17 год.40 хв. - 18 год.10хв., керуючи легковими автомобілями та рухаючись по Надніпрянському шосе - Залізничному шосе в м. Києві, не виконали вимогу працівника ДАІ про зупинку транспортного засобу, яка подавалась за допомогою жезла та свистка, продовжили рух в автоколоні, чим порушили пункт 2.4 Правил дорожнього руху. Висновок суду про доведеність вини вказаних громадян у вчиненні адміністративного правопорушення обґрунтований рапортами старшого інспектора СОМ ДТП ВДАІ Печерського РУ ГУМВС України в м. Києві капітана міліції ОСОБА_27 від 29.12.2013р., протоколами про адміністративне правопорушення, обліковими картками приватного автотранспортного засобу про реєстрацію за цими громадянами вказаних в рапортах легкових автомобілів. При визначенні виду і міри адміністративного стягнення суд врахував, як зазначено в постановах, характер вчиненого правопорушення, зокрема умисну форму вини, ступінь вини, а також те, що родовим об'єктом адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 122-2 КУпАП, є суспільні відносини, що забезпечують нормальну діяльність органів державної влади, що, за висновком суду, підвищує його суспільну небезпеку.

Статтею 19 Конституції України встановлено, що правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством.

Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Пунктом 2.4 Правил дорожнього руху, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 10.10.2001р. № 1306 (з наступними змінами), визначені обов'язки водія транспортного засобу для забезпечення безпеки дорожнього руху. Логічним продовженням вимог цього пункту є пункт 2.4, який зобов'язує водія зупинитися на вимогу працівника міліції, пред'явити для перевірки документи, зазначені в пункті 2.1 Правил; дати можливість перевірити номери агрегатів і комплектність транспортного засобу; оглянути транспортний засіб відповідно до законодавства за наявності на те законних підстав, у тому числі провести з використанням спеціальних пристроїв (приладів) перевірку технічного стану транспортних засобів, які відповідно до законодавства підлягають обов'язковому технічному контролю.

Згідно зі статтею 122-2 КУпАП (в редакції, чинній до 08.08.2015р.) невиконання водіями вимог працівника міліції, а водіями військових транспортних засобів - вимог посадової особи військової інспекції безпеки дорожнього руху Військової служби правопорядку у Збройних Силах України про зупинку транспортного засобу, - тягне за собою накладення штрафу від дев'яти до одинадцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або позбавлення права керування транспортними засобами на строк від трьох до шести місяців.

Системний аналіз норми цієї статті у взаємозв'язку з наведеними конституційними нормами, нормами пунктів 2.3 та 2.4 Правил дорожнього руху дають підстави для висновку, що встановлена нею відповідальність настає за умисне невиконання водіями законних вимог працівника міліції.

Разом з тим, в постановах про притягнення до відповідальності ОСОБА_11, ОСОБА_22, ОСОБА_23, ОСОБА_24, ОСОБА_25, ОСОБА_26 не встановлено, у зв'язку з чим працівник ДАІ вимагав їх зупинки та чи правомірної була ця вимога. Це при тому, що зазначені особи свою вину не визнали, заперечували рух в напрямку та в час, вказані в рапортах та в протоколах про адміністративне правопорушення. Як свідчать приєднані до справи світлокопії протоколів про адміністративне правопорушення, вони були складені інспекторами СОМ ДТП ВДАІ Печерського РУ ГУМВС України в м. Києві ОСОБА_28, ОСОБА_29, ОСОБА_30, ОСОБА_31, ОСОБА_32 03.01.2014р., 05.01.2014р, 07.01.2014р., 14.01.2014р., 16.01.2014р. з виходом за місцем проживання ОСОБА_11, ОСОБА_22, ОСОБА_23, ОСОБА_24, ОСОБА_25, ОСОБА_26 на підставі рапортів старшого інспектора СОМ ДТП ВДАІ Печерського РУ ГУМВС України в м. Києві капітана міліції ОСОБА_27 від 29.12.2013р. начальнику Управління ДАІ ГУ МВС України в м. Києві полковнику міліції ОСОБА_33, які не містять резолюції останнього та будь-яких даних про їх реєстрацію в Управлінні ДАІ ГУ МВС України в м. Києві відповідно до Інструкції з діловодства в системі органів Міністерства внутрішніх справ України, затвердженої наказом МВС України від 23.08.2012р. № 747. За змістом ці рапорти відрізняються лише даними щодо автомобіля, виконані з використанням технічного засобу; вчинені на них підписи від імені ОСОБА_27 візуально сприймаються як відмінні.

Інспектори СОМ ДТП ВДАІ Печерського РУ ГУМВС України в м. Києві, які склали протоколи про адміністративні правопорушення, не були їх очевидцями. Як зазначено в їх рапортах, протоколи були складені в процесі відпрацювання автомобілів, які блокували рух в м. Києві (а.с. 49, 84 т. 4-й).

Такі очевидні недоліки рапортів та протоколів про адміністративне правопорушення не могли бути залишені поза увагою суду, а враховуючи заперечення особою не тільки своєї вини, а й події правопорушення, не могли бути доказами винуватості особи у вчиненні правопорушення та притягнення її до відповідальності без належної їх перевірки із застосуванням всіх передбачених процесуальним законодавством засобів доказування. Поза увагою судді ОСОБА_10 не могло і не повинно було залишитися, що рапорти працівників ДАІ та протоколи про адміністративне правопорушення стосуються однорідних подій, які відбулися в один день, в короткий проміжок часу та в одному місці, що створювало об'єктивні підстави для сумніву в їх достовірності, вимагало з'ясування дійсних підстав для їх складання. Натомість, зазначеним рапортам та протоколам була надана перевага над доказами, які були надані суду ОСОБА_11, ОСОБА_24, ОСОБА_23 на підтвердження доводів про свою невинуватість, фактично без обґрунтування, чому вони, як докази, більш переконливі для суду. Зокрема, в постанові від 22.01.2014р. зазначено, що, незважаючи на заперечення ОСОБА_23 вини у вчиненні правопорушення, його вина доведена повністю і підтверджується зібраними та перевіреними в ході судового розгляду справи доказами. Такими доказами в постанові вказані рапорт інспектора ОСОБА_27, протокол про адміністративне правопорушення, дані якого підтверджені показаннями свідка ОСОБА_34 (а.с. 97-99, т.4-й). Разом з тим, як свідчить протокол судового засідання від 21.01.2014р., свідок ОСОБА_34 показав, що він не був присутній при події правопорушення, а протокол про адміністративне правопорушення складався фактично в режимі телефонної розмови з ОСОБА_23; свідок не зміг назвати причини вимоги про зупинку ОСОБА_23 29.12.2013р. Заперечуючи факт свого перебування 29.12.2013р. на Набережному шосе, ОСОБА_23 заявляв, що це може підтвердити його батько. Суд, однак, цього свідка не допитав (а.с. 94-96, т. 4-й). Клопотання ОСОБА_24 про відкладення розгляду справи у зв'язку з неможливістю явки свідка ОСОБА_35, якого вона просила допитати з метою спростування рапортів працівників ДАІ та протоколу про адміністративне правопорушення, складеного щодо неї, не було задоволено, розгляд справи 28.01.2013р. здійснено в її відсутність (а.с. 177, 185, т. 3-й). Так само були притягнуті до адміністративної відповідальності без заслуховування їх пояснень судом ОСОБА_22, ОСОБА_26, ОСОБА_25 Пояснення цих осіб з приводу звинувачення їх у порушенні пункту 2.4 Правил дорожнього руху у справах про адміністративне правопорушення відсутні, в тому числі і в протоколах про адміністративне правопорушення (а.с. 226 т.3-й, а.с. 3-4, 47-48 т. 4-й). Зафіксована в протоколах інформація щодо відмови ОСОБА_26, ОСОБА_25 надати пояснення та підписати протокол не викликала, однак, у суду сумніву (хоча з огляду на однаковість підстав для притягнення до адміністративної відповідальності, ідентичність змісту рапортів інспектора ОСОБА_27 щодо обставин правопорушення та складання протоколів, які повторювались із справи у справу, розглянуті суддею протягом незначного проміжку часу, для цього були всі підстави) та була визнана достовірною тільки на підставі рапортів інспекторів ДАІ, які їх склали.

Згідно зі ст. 245 КУпАП завданням провадження в справах про адміністративні правопорушення є, зокрема, своєчасне, всебічне, повне і об'єктивне з'ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності з законом. Статтею 252 цього Кодексу встановлено, що орган (посадова особа) оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному дослідженні всіх обставин у справи в їх сукупності, керуючись законом і правосвідомістю.

Вимоги цих процесуальних норм не були виконані суддею ОСОБА_10, підтвердженням чого є, зокрема скасування постановами Апеляційного суду м. Києва від 27.02.2014р., від 18.03.2014р. та від 19.05.2014р. постанов Печерського районного суду м. Києва від 22.01.2014р., від 28.01.2014р. та від 15.01.2014р. про притягнення до адміністративної відповідальності ОСОБА_23, ОСОБА_24, ОСОБА_11 відповідно із закриттям провадження у справах на підставі пункту 1 частини першої ст. 247 КУпАП у зв'язку з відсутністю в їх діях складу адміністративного правопорушення та події адміністративного правопорушення. Суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що рапорти та протоколи про адміністративні правопорушення спростовуються доказами, які надали суду ОСОБА_23, ОСОБА_24, ОСОБА_11 (показання свідків, письмові докази) та які суд витребував за їх та за власною ініціативою. Так, допитаний Апеляційним судом м. Києва при розгляді апеляційної скарги ОСОБА_11 свідок ОСОБА_27 заперечив факт складання ним рапорту від 29.12.2013р. (а.с.139-141, т.3-й). Ці показання відповідають показанням свідка ОСОБА_29 від 18.03.2015р. в досудовому розслідуванні в кримінальному провадженні за № 42015100000000131 про те, що ОСОБА_27 зі сторони керівництва поступило прохання підписати вже підготовлені від його імені рапорти про не виконання водіями вимоги щодо зупинки транспортних засобів 29.12.2013р. на Надніпрянському шосе, давались вказівки щодо термінового складання протоколів про адміністративне правопорушення за ст. 122-2 КУпАП (а.с.143-150, т. 1-й).

Встановлена ст. 62 Конституції України презумпція невинуватості особи у вчиненні злочину як одна із гарантій прав і свобод людини і громадянина є загальною і в однаковій мірі поширюється на всі випадки звинувачення особи з боку держави та застосування до неї примусу від імені держави. Громадяни ОСОБА_11, ОСОБА_22, ОСОБА_23, ОСОБА_24, ОСОБА_25, ОСОБА_26 були притягнуті до адміністративної відповідальності не тільки попри презумпцію невинуватості, а й з визнанням їх вини умисною в посяганні на суспільні відносини, що забезпечують нормальну діяльність органів державної влади, що, як зазначено в постановах про притягнення до відповідальності, підвищує його суспільну небезпеку. Такий обвинувальний уклін у висновках Печерського районного суду м. Києва в постановах про притягнення до відповідальності зазначених громадян із застосуванням до них найбільш суворого стягнення, передбаченого ст. 122-2 КУпАП, не відповідає принципу верховенства права, сутність якого полягає в пріоритетності основних прав і свобод людини.

Згідно зі статтею 2 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.

Важливість виконання судом цього завдання різко зростає в умовах суспільної напруги, викликаної політичною кризою в державі, оскільки при напруженому соціальному середовищі підвищується ризик порушення основних прав і свобод людини. В умовах такого роду особливо підвищується роль судді, який зобов'язаний використати свій особливий професійний статус з метою не допустити свавілля з боку влади по відношенню до людини, особливо за вираження нею поглядів, протесту щодо цієї влади. З 21 листопада 2013 року до кінця лютого 2014 року в Україні проходила Революція Гідності, яка супроводжувалась масовими акціями протесту громадян проти влади діючого в той час Президента ОСОБА_36 29 грудня 2013 року відбулася мирна масова акція протесту громадян, які на автомобілях вирушили з Києва до села Нові Петрівці Вишгородського району Київської області, де була розташована резиденція ОСОБА_36 «ІНФОРМАЦІЯ_1». Ця акція була широко висвітлена інформаційними засобами, які також повідомляли і про випадки переслідувань осіб, які прийняли в ній участь, із притягненням їх до відповідальності за порушення Правил дорожнього руху. З огляду на це непереконливим є твердження ОСОБА_10 про її необізнаність щодо подій 29 грудня 2013 року. Та обставина, що матеріали справ про адміністративні правопорушення відносно ОСОБА_11, ОСОБА_22, ОСОБА_23, ОСОБА_24, ОСОБА_25, ОСОБА_26 не містять інформації щодо їх участі у вище вказаній акції протесту, не знімала з неї як судді обов'язку встановити дійсні причини порушення питання про притягнення їх до адміністративної відповідальності, витлумачити будь-який сумнів в доказах вини цих осіб на їх користь. Разом з тим, свідки ОСОБА_11 та ОСОБА_24 показали, що розгляд суддею ОСОБА_10 адміністративних матеріалів щодо них був здійснений у спосіб, за якого вони не отримали впевненості, що були почуті судом і що суд захистить їх від переслідування за участь у подіях 29 грудня 2013 року. Судовий розгляд справ вони сприйняли як складову такого переслідування, а тому і не заявляли про участь у вказаних подіях.

Згідно з пунктом четвертим частини 4 ст. 54 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» (в редакції, чинній до 29.03.2015р., - дата набрання чинності Законом від 12.02.2015р. № 192-VIII, яким Закон № 2453-VI викладено в новій редакції) суддя зобов'язаний додержуватися присяги судді.

Зміст присяги судді встановлено частиною 1 ст. 55 цього Закону (в зазначеній вище редакції): об'єктивно, безсторонньо, неупереджено, незалежно та справедливо здійснювати правосуддя, підкоряючись лише закону та керуючись принципом верховенства права, чесно і сумлінно виконувати обов'язки судді, дотримуватися морально-етичних принципів поведінки судді, не вчиняти дій, що порочать звання судді та принижують авторитет судової влади.

Наведені вище обставини здійснення суддею ОСОБА_10 правосуддя у справах про адміністративні правопорушення відносно громадян ОСОБА_11, ОСОБА_22, ОСОБА_23, ОСОБА_24, ОСОБА_25, ОСОБА_26 підтверджують правильність висновку Вищої ради юстиції про недотримання нею присяги судді у зв'язку із вчиненням дій, які викликають сумнів у її об'єктивності, неупередженості та незалежності, через що принижують авторитет судової влади, та про наявність у зв'язку з цим підстав для внесення подання Президентові України про її звільнення з посади судді. Висновок про це в рішенні від 15.09.2016р. вмотивований вище викладеними обставинами та нормами права, зокрема нормами Закону України «Про судоустрій і статус суддів» в редакції від 07.07.2010р. зі змінами, чинними станом на січень 2014 року (на час розгляду справ про адміністративні правопорушення), що відповідає правилу дії закону в часі. Посилання в рішенні на розгляд ОСОБА_10 десяти справ про притягнення до адміністративної відповідальності осіб з позбавленням прав на управління транспортними засобами на максимальний строк, чотири з яких були виявлені під час здійснення перевірки заяв ОСОБА_11 та прокурора Печерського району м. Києва, не потягло покладення на позивача відповідальності з перевищенням меж, встановлених Законом № 1789-ХІІ, оскільки висновок Вищої ради юстиції про порушення нею присяги стосується саме розгляду справ про адміністративні правопорушення, які вказані в зазначених заявах.

Рішення від 15.09.2016р. Вищою радою юстиції прийнято у складі 15 її членів, з результатом голосування: 13 - «за» прийняття рішення, 2 - «проти». Член Вищої ради юстиції ОСОБА_15 в голосуванні участі не брав, що відповідає нормі частини другої ст. 30 Закону України «Про Вищу раду юстиції» в редакції Закону України від 12.02.2015 р. N 192-VIII.

Відповідно до пункту 42 Регламенту Вищої ради юстиції якщо інше не встановлене законом, прийняття Радою рішень відбувається шляхом відкритого голосування у приміщенні (нарадчій кімнаті), бути присутніми у якому іншим особам забороняється.

Інших правил щодо осіб, які можуть бути присутні під час голосування, правовими нормами не встановлено. Відтак, перебування члена Вищої ради юстиції ОСОБА_15 в нарадчій кімнаті під час прийняття рішення не є процедурним порушенням, зокрема порушенням таємниці нарадчої кімнати, на що посилається позивач.

Результати голосування дають підстави не погодитися з доводами позивача, що рішення від 15.09.2016р. прийнято Вищою радою юстиції упереджено з огляду на участь у голосуванні членів Ради ОСОБА_16, ОСОБА_17, ОСОБА_18, яким вона заявляла відвід. При відсутності доказів, які б підтверджували вплив цих осіб на волевиявлення інших членів Ради, які брали участь у голосуванні, чи-то залежність будь-якого роду інших членів Ради від них, одна лише їх участь у голосуванні не є прямим підтвердженням такого впливу. Навіть з огляду на попередні висловлювання цими членами Ради свого ставлення до звільнення позивача чи можливе їх особливе ставлення до неї, при прийнятті рішення 13-ти голосами виключення їх голосів не вплинуло б на результат голосування. Що ж стосується членів Ради ОСОБА_20 та ОСОБА_37, яким позивач теж заявляла відвід, то вони не брали участь у голосуванні з питання її звільнення, доказів їхнього впливу на інших членів Ради суду не надано.

Довід позивача про політичну складову в поведінці членів Вищої ради юстиції, призначених Президентом України, а відтак і про їх упередженість щодо неї не знайшов підтвердження в судовому процесі. Встановлені судом обставини розгляду справ про адміністративні правопорушення відносно ОСОБА_11, ОСОБА_22, ОСОБА_23, ОСОБА_24, ОСОБА_25, ОСОБА_26 не залишають сумніву щодо безпідставності доводів такого роду. До того ж, вирок Печерського районного суду м. Києва від 28.03.2013р., ухвалений під головуванням судді ОСОБА_10, про засудження громадянина ОСОБА_38 за частиною 3 ст. 357, частинами 3,4 ст. 358, частиною 1 ст. 263 Кримінального кодексу України до 6 років позбавлення волі, на який вона посилається як на приклад розгляду нею справ із політичною складовою в контексті доводу про політичну упередженість до неї, був скасований ухвалою Вищого спеціалізованого суду з розгляду цивільних і кримінальних справ від 11.03.2014р. з підстав порушення права підсудного на захист (а.с. 115-120, т. 2-й). Ця обставина також ставить під сумнів довід позивача про упередженість до неї у зв'язку із здійсненням правосуддя.

Надаючи оцінку доводу позивача про не відповідність рішення Вищої ради юстиції від 15.09.2016р. пункту 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та рішенню Європейського Суду з прав людини від 09.01.2013р. у справі «Олександр Волков проти України», суд виходить з того, що до внесення змін до Конституції України Законом від 02.06.2016р. № 1401-VШ, який набрав чинності з 30.09.2016р., Вища рада юстиції мала статус конституційного органу. Статтею 131 Конституції України в редакції, чинній до внесення змін цим Законом, був визначений склад Вищої ради юстиції та порядок її формування, в тому числі з призначенням членів Вищої ради юстиції Верховною Радою України та Президентом України, з входженням до складу Вищої ради юстиції за посадою Голови Верховного Суду України, Міністра юстиції України та Генерального прокурора України.

Законом «Про забезпечення права на справедливий суд» від 12.02.2015р. № 192-VІІІ до Закону «Про Вищу раду юстиції» внесено ряд змін, спрямованих на підвищення гарантій прав суддів, зокрема: встановлено порядок добору кандидатів для призначення членів Вищої ради юстиції Президентом України за результатами проведення відкритого конкурсу, а Верховною Радою України - відповідно до Регламенту Верховної Ради України (згідно зі статтею 208-1 Закону «Про Регламент Верховної Ради України» в редакції Закону від 12.02.2015р. № 192- VІІІ рішення про призначення членів Вищої ради юстиції приймаються таємним голосуванням) (статі 6-3, 6-4); встановлено, що два з трьох призначених Президентом України та Верховною Радою України, та один з двох призначених з'їздом адвокатів України, з'їздом представників юридичних вищих навчальних закладів та наукових установ, всеукраїнською конференцією працівників прокуратури членів Вищої ради юстиції повинні бути суддями або суддями у відставці (статі 8, 9, 10, 11, 12, 13); встановлено вимогу щодо дотримання політичної нейтральності при доборі членів Вищої ради юстиції (стаття 6-1), обмеження щодо членства Вищої ради юстиції, зокрема стосовно осіб, які були членами Вищої ради юстиції до набрання чинності Законом України "Про відновлення довіри до судової влади в Україні", крім членів Вищої ради юстиції, які входять до складу Вищої ради юстиції за посадою (стаття 7).

Склад діючої Вищої ради юстиції сформований на підставі наведених правових норм.

Згідно з нормами ст. 9 Кодексу адміністративного судочинства України суд вирішує справи відповідно до Конституції та законів України, міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України; пріоритетність міжнародних договорів, в разі встановлення ними інших правил, визнається щодо законів України.

Враховуючи наведене, а також те, що висновок Європейського Суду з прав людини в рішенні від 09.01.2013р. у справі «Олександр Волков проти України», так само як і в рішенні від 19.01.2017р. у справі «Куликов та інші проти України» стосуються рішень про звільнення суддів, прийнятих Вищою радою юстиції, склад якої був сформований до набрання чинності Законом "Про відновлення довіри до судової влади в Україні" та Законом «Про забезпечення права на справедливий суд», підстави для оцінки рішення від 15.09.2016р. як такого, що не відповідає практиці Європейського Суду з прав людини щодо застосування пункту 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, відсутні.

Згідно зі статтею 111 Закону «Про судоустрій і статус суддів» у редакції Закону від 12.02.2015р. № 192 -VІІІ суддя суду загальної юрисдикції може бути звільнений з посади органом, який його обрав або призначив, виключно з підстав, визначених частиною п'ятою статті 126 Конституції України, за поданням Вищої ради юстиції.

Відповідно до пункту 5 частини п'ятої статті 126 Конституції України в редакції, чинній до 30.09.2016р., суддя звільняється з посади у зв'язку з порушенням ним присяги судді.

Порушення присяги є безумовною підставою для звільнення судді безвідносно до будь-яких інших обставин, в тому числі попередньої професійної діяльності судді, його характеристики впродовж цієї діяльності.

Звільнення судді за поданням Вищої ради юстиції є дискреційним повноваженням Президента України.

Відповідно до частини другої ст. 32 Закону «Про Вищу раду юстиції» у редакції Закону від 12.02.2015р. № 192 -VІІІ провадження щодо звільнення судді за порушення присяги проводиться за правилами і у строки, передбачені для здійснення дисциплінарного провадження. Такий строк, як встановлено частиною четвертою ст. 96 цього Закону, не може бути більшим, ніж три роки з дня вчинення проступку. З огляду на те, що до 29.03.2015р. (дана набрання чинності Законом № 192 -VІІІ) нормами законодавства не було встановлено строк притягнення до відповідальності за порушення присяги, в силу положень ст. 58 Конституції України норма частини другої ст. 32 Закону «Про Вищу раду юстиції» підлягає застосуванню при вирішенні питання щодо дотримання Вищою радою юстиції та Президентом України при прийнятті актів щодо звільнення позивача строку давності притягнення до відповідальності. Виходячи із встановлених обставин, зазначені акти прийняті в межах такого строку.

Частиною третьою ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України встановлені критерії оцінки рішення, дії чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень як правомірних. Відповідно до цих критеріїв рішення, дія чи бездіяльність повинні бути прийняті (вчинені): на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

На підставі встановлених у справі обставин суд приходить до висновку, що рішення Вищої ради юстиції від 15.09.2016р. та Указ Президента України від 29.09.2016р. щодо звільнення ОСОБА_10 відповідають вище наведеним критеріям.

Позовна вимога про визнання протиправною дії Вищої ради юстиції щодо прийняття рішення від 15.09.2016р. фактично є однопредметною з вимогою про визнання незаконним та скасування цього рішення, оскільки рішення суб'єкта владних повноважень є результатом вчинення певних дій, і саме рішення, як результат таких дій, створює правові наслідки. У зв'язку з цим висновок про правомірність рішення від 15.09.2016р. та підстави, з яких цей висновок зроблено судом, стосуються і дії щодо його прийняття

Керуючись статями 160, 162, 163, 171-1 Кодексу адміністративного судочинства України, Вищий адміністративний суд України

ПОСТАНОВИВ:

У задоволенні позову ОСОБА_10 до Вищої ради юстиції, Президента України про визнання протиправними дій, незаконними та скасування рішення Вищої ради юстиції від 15.09.2016 року «Про внесення подання Президентові України про звільнення судді Печерського районного суду міста Києва Царевич Оксани Ігорівни та Указу Президента України від 29.09.2016 «Про призначення та звільнення суддів» у частині звільнення ОСОБА_10 з посади судді Печерського районного суду міста Києва у зв'язку з порушенням присяги судді відмовити.

Постанова набирає законної сили після закінчення десятиденного строку для подання заяви про її перегляд Верховним Судом України, якщо таку заяву не буде подано.

Головуючий суддя:Є.А. Усенко Судді: Л.І. Бившева Н.Є. Маринчак І.Я. Олендер Т.М. Шипуліна