Справа № 513/683/16-ц

Провадження № 2/513/39/17

Саратський районний суд Одеської області

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

29 березня 2017 року Саратський районний суд Одеської області у складі: судді Бучацької А.І., секретаря Златіної О.І., за участю: представника позивача ОСОБА_1, розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в смт. Сарата цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 з обмеженою відповідальністю "Піреус Авто" про захист прав споживачів та визнання недійсним договору лізингу від 03 червня 2016 року № 805135,

В С Т А Н О В И В:

11 липня 2016 року позивач звернувся до суду з позовом до відповідача ТОВ «Піреус Авто», в якому просить визнати недійсним (нікчемним) договір лізингу № 805135 від 03 червня 2016 року з додатками, укладений між ними; стягнути з відповідача на користь позивача 72000 гривень та судові витрати.

Свої вимоги він обґрунтував тим, що 03 червня 2016 року між ним та ТОВ «Піреус Авто» укладено договір майнового лізингу, предметом якого є автомобіль "Peugeot Expert Tepee" вартістю 364 000 гривень.

Укладений договір він вважає таким, що суперечить принципам добросовісності, а умови договору вважає несправедливими та такими, що істотно порушують його права, оскільки під час укладання договору представник ТОВ «Піреус Авто» надав йому хибну, недостовірну інформацію щодо умов договору та умов надання послуг відповідачем. Він не зрозумів, що сплачена ним сума 72000 гривень є "вартістю фінансування"- одноразовою платою на користь лізингодавця за організацію та оформлення договору.

Вважає, що положення пунктів 2.3, 3.4, 5.2, 5.4, підпунктів а), в) пункту 8.2.1, пунктів 8.2.3, 8.3, 8.8, 8.13, 8.14, 8.15 розділу 12 договору лізингу є несправедливими та недійсними, оскільки суперечать вимогам законів "Про захист прав споживачів", "Про фінансовий лізинг". порушують принципи свободи договору, справедливості, розумності та добросовісності та є несправедливими умовами договору.

В судовому засіданні представник позивача підтримав позов та просив його задовольнити, надав згоду на заочний розгляд справи.

Відповідачу ОСОБА_3 з обмеженою відповідальністю "Піреус Авто" судові повістки неодноразово надсилались за адресою місцезнаходження, що зазначена в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців: 01010, м. Київ, вул. Івана Мазепи, буд № 3. Проте повертались з відміткою, що відповідач за даною адресою відсутній (а.с.88, 101,142, 145-146, 154-155).

За змістом ч.5 ст. 74 ЦПК України вважається, що судовий виклик був вручений відповідачу належним чином.

Згідно до ч.4 ст.169 ЦПК України у разі повторної неявки в судове засідання відповідача, повідомленого належним чином, суд вирішує справу на підстави наявних в ній даних чи доказів (постановляє заочне рішення).

Враховуючи зазначені обставини справи та норми закону, а також те, що представник позивача надав згоду на заочний розгляд справи, суд розглянув справу на підставі наявних у ній даних чи доказів (постановив заочне рішення).

Вислухавши пояснення представника позивача, дослідивши та оцінивши письмові докази, суд приходить до наступних висновків.

Відповідно до ч. 3 ст.10, ч. 1 ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.

За змістом ст.627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні його умов.

Відповідно до ст. 526 ЦК України зобов'язання повинні виконуватися належним чином відповідно до умов договору або вимог закону.

Згідно з ч. 1 ст. 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Відповідно до ст. ст. 526, 629 цього Кодексу зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Судом встановлено, що 03 червня 2016 року між ОСОБА_2 та ТОВ «Піреус Авто» було укладено договір майнового лізингу № 80135 з додатками, відповідно до якого товариство зобовязалось придбати у свою власність та передати позивачу у користування автомобіль «Peugeot Expert Tepee» модель 2,0 HDi, а ОСОБА_4 зобовязався сплачувати лізингові платежів відповідно до умов договору.

Пунктом 5.1 договору передбачено, що предмет лізингу передається в користування лізингоодержувачеві протягом строку, який становить від п'яти до ста двадцяти робочих днів з моменту сплати лізингоодержувачем на рахунок лізингодавця першого лізингового платежу, платежу за передачу предмета лізингу та витрат за послуги реєстрації у відповідних органах державної реєстрації транспортних засобів.

Відповідно до п.8.2.1 договору та Додатку № 2 до нього перший лізинговий платіж складається із: а) комісійної винагороди лізингодавця за організаційні заходи, пов'язані з підготовкою та укладенням цього договору, що становить 20% вартості предмета лізингу, тобто 72800 гривень; б) авансу ціни предмета лізингу, що визначений в розмірі 50% вартості предмета лізингу- 182000 грн.; щомісячний платіж 15166,67 грн.; в) платіж у вигляді винагороди лізингодавця за передачу предмета лізингу, як платіж, що покриває витрати лізингодавця, пов'язані з організацією передачі предмета лізингу на користь лізингоотримувача, що визначається в розмірі 3% вартості предмета лізингу та складає 10920 грн. (а.с. 11-25).

03 червня 2016 року позивач ОСОБА_2 сплатив на рахунок ТОВ «Піреус Авто» вартість фінансування по вказаному договору в розмірі 72800 грн., що підтверджено квитанцією від 03.06.2016 року ( а.с. 26).

Після сплати даного платежу протягом пяти днів позивач не отримав предмет лізингу, а представник відповідача послався на те, що договором передбачено передачу автомобіля в користування лізингоодержувачу протягом строку від 5 до 120 робочих днів з моменту сплати останнім першого лізингового платежу, а сплачена позивачем вартість фінансування - 72800 грн. є лише платою за укладення договору, що не повертається.

Згідно із частиною другою статті 1 Закону України «Про фінансовий лізинг» за договором фінансового лізингу лізингодавець зобов'язується набути у власність річ у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов і передати її у користування лізингоодержувачу на визначений строк не менше одного року за встановлену плату (лізингові платежі).

Згідно ч.1 ст. 806 ЦК України за договором лізингу одна сторона (лізингодавець) передає або зобов'язується передати другій стороні (лізингоодержувачеві) у користування майно, що належить лізингодавцю на праві власності і було набуте ним без попередньої домовленості із лізингоодержувачем (прямий лізинг), або майно, спеціально придбане лізингодавцем у продавця (постачальника), відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов (непрямий лізинг), на певний строк і за встановлену плату (лізингові платежі).

За частиною другою статті 806 ЦК України до договору лізингу застосовуються загальні положення про найм (оренду) з урахуванням особливостей, встановлених цим параграфом та законом. До відносин, пов'язаних з лізингом, застосовуються загальні положення про купівлю-продаж та положення про договір поставки, якщо інше не встановлено законом.

Частиною 1 ст.203 ЦК України встановлено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.

Відповідно до ч.1,2 ст. 215 ЦК України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Стаття 18 Закону України «Про захист прав споживачів» містить самостійні підстави визнання недійсними умов договорів, що обмежують права споживача.

Так, за змістом частини п'ятої цієї норми у разі визнання окремого положення договору несправедливим, включаючи ціну договору, таке положення може бути визнано недійсним або змінено, а не сам договір.

У разі коли зміна окремих положень або визнання їх недійсними зумовлює зміну інших положень договору, на вимогу споживача такі положення підлягають зміні або договір може бути визнаний недійсним у цілому (частина шоста статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів»).

Визначення поняття «несправедливі умови договору» закріплено в частині другій статті 18 цього Закону. Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов'язків на шкоду споживачу.

Таким чином, умови договору кваліфікуються як несправедливі, якщо вони одночасно, по-перше, порушують принцип добросовісності (пункт 6 частини першої статті 3, частина третя статті 509 ЦК України); по-друге, призводять до істотного дисбалансу договірних прав та обов'язків сторін; по-третє, завдають шкоди споживачеві.

Несправедливими згідно із частиною третьою статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів»№ 1023-ХІІ є, зокрема, умови договору про: виключення або обмеження прав споживача стосовно продавця (виконавця, виробника) або третьої особи у разі повного або часткового невиконання чи неналежного виконання продавцем (виконавцем, виробником) договірних зобов'язань, включаючи умови про взаємозалік, зобов'язання споживача з оплати та його вимог у разі порушення договору з боку продавця (виконавця, виробника); встановлення жорстких обов'язків споживача, тоді як надання послуги обумовлене лише власним розсудом виконавця; надання можливості продавцю (виконавцю, виробнику) не повертати кошти на оплату, здійснену споживачем, у разі відмови споживача укласти або виконати договір, без встановлення права споживача на одержання відповідної компенсації від продавця (виконавця, виробника) у зв'язку з розірванням або невиконанням ним договору (пункти 2-4); надання продавцю (виконавцю, виробнику) права в односторонньому порядку змінювати умови договору на власний розсуд або на підставах, не зазначених у договорі (пункт 11); визначення ціни товару на момент його поставки споживачеві або надання продавцю (виконавцю, виробнику) можливості збільшувати ціну без надання споживачеві права розірвати договір у разі збільшення ціни порівняно з тією, що була погоджена на момент укладення договору (пункт 13).

Зі змісту укладеного 03 червня 2016 року договору майнового лізингу вбачається, що в ньому містяться неоднозначні, незрозумілі і несправедливі положення, зокрема згідно п.12.11 договору у випадку розірвання договору лізингоодержувачем до підписання акту прийманні-передачі предмета лізингу, лізингодавець повертає сплачені кошти за вирахуванням штрафу за дострокове розірвання 20 % від сплаченої суми фінансового платежу. В такому випадку вартість фінансування договору лізингоодержувачем не повертається (а.с. 19).

Згідно п. 3.6 договору лізингодавець не відповідає перед лізингоодержувачем за невиконання будь-якого зобов'язання щодо якості, комплектності, справності предмета лізингу, його заміни, введення в експлуатацію, усунення несправностей протягом гарантійного строку, своєчасного та повного задоволення гарантійних вимог, монтажу тощо. За вищенаведеними зобов'язаннями відповідає продавець (а.с.12).

Отже, за невиконання своїх зобов'язань за договором фінансового лізингу лізингодавець не несе відповідальності, а, навпаки, отримує вигоду - штраф у розмірі 20 % від розміру авансового платежу та всю суму сплаченого фінансового платежу (пункти 3.6., 12.1 договору).

Відповідно до частини другої статті 6 Закону України «Про фінансовий лізинг» істотними умовами договору лізингу є: предмет лізингу; строк, на який лізингоодержувачу надається право користування предметом лізингу (строк лізингу); розмір лізингових платежів; інші умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Крім того, згідно положень статті 692 ЦК України споживач послуг, укладаючи такий договір, має право знати обсяг своїх фінансових зобов'язань та ціну транспортного засобу, який лізингодавець передає йому в користування за плату з правом викупу. При цьому ціна предмета лізингу є істотною умовою такого договору згідно вимог статей 638, 655, 691 ЦК України.

Відповідно до п. 3.4 договору, у разі зміни вартості предмета лізингу до моменту повної сплати першого лізингового платежу лізингоодержувачем, останній повинен одноразово сплатити різницю такої вартості до моменту купівлі предмету лізингу лізингодавцем з метою виплати не менше 50% від вартості предмету лізингу на момент його передачі. В такому випадку остаточна вартість предмета лізингу та поточні лізингові платежі будуть розраховані, визначені та встановлені в додатковій угоді до даного договору.

Згідно п.8.13. договору, в період строку дії даного договору розмір лізингової плати може індексуватись в залежності від: зміни законодавства, яке впливає на лізингову діяльність лізингодавця; збільшенням та/або зменшенням податків, зборів та інших обов'язкових платежів, пов'язаних з конвертацією гривні в іноземну валюту та змінами ситуації на грошовому ринку; переоцінки викупної (залишкової) вартості предмету лізингу, яка спричинена змінами вимог нормативно-правових актів України щодо переоцінки предмета лізингу; збільшення та/або зменшення розмірів податків з власників транспортних засобів та інших самохідних машин та/чи механізмів, в зв'язку із збільшенням митних зборів та інших бовязкових платежів, які впливають на вартість предмету лізингу, згідно умов договору поставки на момент проведення повного розрахунку лізингодавця з продавцем за придбання предмета лізингу.

Відповідно до п.8.15 договору, у разі зміни розмірів лізингових платежів лізингодавець та лізингоодержувач складають додаткову угоду до даного договору, а також на вимогу лізингодавця підписують акт коригування вартості предмета лізингу. У разі відмови лізингоодержувача від підписання такої додаткової угоди та/або акту коригування вартості предмета лізингу лізингодавець має право розірвати даний договір, після чого лізингоодержувач зобов'язаний повернути лізингодавцю предмет лізингу протягом 5 (п'яти) діб з моменту отримання від лізингодавця письмової пропозиції про зміну розмірів лізингових платежів, при цьому раніше сплачені лізингові платежі поверненню не підлягають.

Таким чином, відповідно до пунктів 3.4, 8.13 та 8.15 договору в разі зміни вартості предмета лізингу з моменту укладення договору сторони домовились та беруть на себе зобов'язання до купівлі транспортного засобу підписати додаток до цього договору із установленням щомісячних платежів, які розраховуються із ціни транспортного засобу на момент купівлі.

Отже, зі змісту оспорюваного договору вбачається, що сторони не погодили постачальника (продавця) автомобіля, остаточно не визначили вартості предмета лізингу, не погодили графіку сплати лізингових платежів згідно з додатком 3 до договору, на який робиться посилання у змісті договору фінансового лізингу, однак який до договору не додається.

Таким чином, на момент укладення договору фінансового лізингу позивач був позбавлений можливості ознайомитися з обсягом своїх грошових зобов'язань та графіком лізингових платежів, що свідчить про невизначеність загального обсягу грошових зобов'язань лізингоодержувача.

Відповідно до ч.1 ст. 808 ЦК України, якщо відповідно до договору непрямого лізингу вибір продавця (постачальника) предмета договору лізингу був здійснений лізингоодержувачем, продавець (постачальник) несе відповідальність перед лізингоодержувачем за порушення зобов'язання щодо якості, комплектності, справності предмета договору лізингу, його доставки, заміни, безоплатного усунення недоліків, монтажу та запуску в експлуатацію тощо. Якщо вибір продавця (постачальника) предмета договору лізингу був здійснений лізингодавцем, продавець (постачальник) та лізингодавець несуть перед лізингоодержувачем солідарну відповідальність за зобов'язанням щодо продажу (поставки) предмета договору лізингу.

Таким чином, оскільки вибір продавця предмета лізингу за договором здійснює відповідач, тому що в договорі лізингу відсутні будь-які відомості про продавця товару, його найменування та місцезнаходження, куди має звертатись споживач у випадку порушення якості, комплектності та інших умов з продажу товару, то пункт 3.6 договору щодо усунення лізингодавця від відповідальності в частині якості, комплектності, справності тощо суперечить положенням статті 808 ЦК України.

Статтею 16 Закону України «Про фінансовий лізинг» передбачено, що лізингові платежі можуть включати: а) суму, яка відшкодовує частину вартості предмета лізингу; б) платіж як винагороду лізингодавцю за отримане у лізинг майно; в) компенсацію відсотків за кредитом; г) інші витрати лізингодавця, що безпосередньо пов'язані з виконанням договору лізингу.

Згідно цієї статті адміністративний платіж не відноситься до витрат лізингодавця, що безпосередньо пов'язані з виконанням договору лізингу.

Відповідно до 8.14 договору достроково погасити лізингові платежі можна не раніше ніж через 12 (дванадцять) календарних місяців після підписання акта приймання-передачі предмета лізингу між лізингодавцем та лізингоодержувачем. За дострокове погашення лізингових платежів у термін до 12 (дванадцяти) календарних місяців з моменту підписання акта приймання-передачі предмета лізингу лізингоодержувач сплачує штраф у розмірі 10 (десять) відсотків від суми дострокового погашення.

За змістом ч.5 ст.11 Закону України «Про захист прав споживачів», до договорів зі споживачами про надання споживчого кредиту застосовуються положення цього Закону про несправедливі умови в договорах, зокрема положення, згідно з якими передбачаються зміни в будь-яких витратах за договором, крім відсоткової ставки.

Аналіз цієї норми дає підстави для висновку, що положення договору фінансового лізингу є несправедливими, якщо містять умови про зміни у витратах, зокрема щодо плати за дострокове його погашення.

Таким чином, оспорюваний договір містить несправедливі умови, визначені частиною третьою статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів», а саме: встановлення жорстких обов'язків споживача, тоді як надання послуги обумовлене лише власним розсудом виконавця; надання можливості продавцю (виконавцю, виробнику) не повертати кошти на оплату, здійснену споживачем, у разі відмови споживача укласти або виконати договір, без встановлення права споживача на одержання відповідної компенсації від продавця (виконавця, виробника) у зв'язку з розірванням або невиконанням ним договору; надання продавцю (виконавцю, виробнику) права розірвати договір зі споживачем на власний розсуд, якщо споживачеві таке право не надається; надання продавцю (виконавцю, виробнику) права не повертати кошти на оплату ненаданої продукції у разі розірвання договору з ініціативи продавця (виконавця, виробника); установлення обов'язкових для споживача умов, з якими він не мав реальної можливості ознайомитися перед укладенням договору; надання продавцю (виконавцю, виробнику) можливості збільшувати ціну без надання споживачеві права розірвати договір у разі збільшення ціни порівняно з тією, що була погоджена на момент укладення договору.

Відповідно до ч.1,6 ст.19 Закону України «Про захист прав споживачів», нечесна підприємницька практика забороняється. Нечесна підприємницька практика включає: вчинення дій, що кваліфікуються законодавством як прояв недобросовісної конкуренції; будь-яку діяльність (дії або бездіяльність), що вводить споживача в оману або є агресивною. Правочини, здійснені з використанням нечесної підприємницької практики, є недійсними.

Пунктом 4 ч.1ст.34 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» передбачено, що діяльність з надання будь-яких фінансових послуг, що передбачають пряме або опосередковане залучення фінансових активів від фізичних осіб може здійснюватись лише фінансовими установами після отримання відповідної ліцензії від Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг.

Як видно з листа Національної комісії , що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг від 22.07.2016 року № 4717/16-12, інформація щодо відповідача ТОВ «Піреус Авто» до Державного реєстру осіб, які не є фінансовими установами, але мають право надавати окремі фінансові послуги, не вносилась (а.с. 89-92).

Відповідно до ч.2 ст. 806 ЦК України до договору лізингу застосовуються загальні положення про найм (оренду) з урахуванням особливостей, встановлених цим параграфом та законом. До відносин, пов'язаних з лізингом, застосовуються загальні положення про купівлю-продаж та положення про договір поставки, якщо інше не встановлено законом.

Відповідно до ст. 628 ЦК України, договір лізингу є змішаним договором та містить елементи договору оренди (найму) та договору купівлі-продажу транспортного засобу, що випливає зі змісту договору.

Згідно із ст. 799 ЦК України, договір найму транспортного засобу укладається у письмовій формі; договір найму транспортного засобу за участю фізичної особи підлягає нотаріальному посвідченню.

Відповідно до ч.1ст.220 ЦК України, у разі недодержання сторонами вимоги закону про нотаріальне посвідчення договору такий договір є нікчемним.

Враховуючи, що спірний договір не був нотаріально посвідченим, то відповідно до вимог ч.1ст.220 ЦК України, такий договір є нікчемним.

Аналогічні правові позиції викладена Верховним Судом України від 16 грудня 2015 року у справі № 6-2766цс15, та від 08 червня 2016 року у справі № 6-330цс16, які відповідно до ст. 360-7 ЦПК України є обов'язковою для всіх судів України.

У пункті 7 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» від 6 листопада 2009 року, роз'яснено, що у разі якщо під час розгляду спору про визнання правочину недійсним як оспорюваного та застосування наслідків його недійсності буде встановлено наявність підстав, передбачених законодавством, вважати такий правочин нікчемним, суд, вказуючи про нікчемність такого правочину, одночасно застосовує наслідки недійсності нікчемного правочину.

Відповідно до ч.1 ст.216 ЦК України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину.

Оскільки позивачем ОСОБА_2 03 червня 2017 року на виконання недійсного правочину сплачено 72000 гривен, то вказані кошти підлягають стягненню з відповідача ТОВ «Піреус Авто» на користь позивача ОСОБА_2

На підставі ст. 88 ЦПК України з відповідача на користь позивача належить стягнути документально підтверджені витрати на сплату судового збору в розмірі 551 гривня 20 копійок.

Керуючись ст.ст. 1, 2, 6, 16 Закону України «Про фінансовий лізинг», п.5 ч.1 ст.4, ч.ч.1,2 ст.7, п.4 ч.1 ст.34 Законом України "Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг", ст.ст.18, 22 Закону України «Про захист прав споживачів», ст.ст. 3, 6, 203, 215, 216, 220,227, 230, 627,628,799, 806 -808 ЦК України, ст.ст. 3-11, 15, 88, 212-215, 224-225 ЦПК України, суд

В И Р І Ш И В:

Позов задовольнити. Визнати недійсним договір майнового лізингу № 805135 від 03 червня 2016 року з додатками, укладений між ОСОБА_3 з обмеженою відповідальністю «Піреус Авто» та ОСОБА_2.

Стягнути з ОСОБА_3 з обмеженою відповідальністю «Піреус Авто», 01010, м. Київ, вул. І.Мазепи, 3, код ЄДРПОУ 36288330, р/р 26007604287500 в ПАТ "УкрСиббанк", МФО 351005 на користь ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, мешканця ІНФОРМАЦІЯ_2, паспорт серії КМ № 043929, виданий Саратським РВ УМВС України в Одеській області 02 грудня 2002 року, ідентифікаційний номер НОМЕР_1, 72000 (сімдесят дві тисячі) гривень.

Стягнути з ОСОБА_3 з обмеженою відповідальністю «Піреус Авто» на користь ОСОБА_2 судові витрати у сумі 551 (пятсот пятдесят одна) гривня 20 копійок.

Заява про перегляд заочного рішення може бути подана відповідачем до Саратського районного суду Одеської області протягом десяти днів з дня отримання його копії.

Рішення суду може бути оскаржено до апеляційного суду Одеської області через Саратський районний суд Одеської області шляхом подання апеляційної скарги протягом десяти днів після отримання копії рішення, а відповідачем - протягом десяти днів з дати постановлення ухвали про залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не буде подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Суддя А. І. Бучацька