-
скопійовано
-
-
-
-
-
скопійовано
-
-
Справа
№ 127/26811/15-ц Провадження № 22-ц/772/399/2017
Головуючий в суді першої інстанції ОСОБА_1
Категорія 53
Доповідач Шемета Т. М.
АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
17 березня 2017 року
м. Вінниця
Колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Вінницької області у складі:
головуючої Шемети Т. М.,
суддів: Панасюка О.С., Рибчинського В.П.,
за участі: секретаря судового засідання Куленко О.В.,
позивача ОСОБА_2
представника відповідача ОСОБА_3,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі судових засідань № 2 Апеляційного суду Вінницької області цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до Київського національного торговельно-економічного університету в особі Вінницького торговельно-економічного інституту про стягнення заборгованості по заробітній платні,
за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 26 грудня 2016 року, -
в с т а н о в и л а :
Позивач звернувся до суду з вказаним позовом до Київського національного торговельно-економічного університету (КНТЕУ) в особі Вінницького торговельно-економічного інституту.
Неодноразово пояснюючи, доповнюючи та збільшуючи позовні вимоги (остаточна заява а.с.77-79, т.2), ОСОБА_2 просив стягнути з відповідача 375 209,58 грн., які складаються з наступного: заборгованість з невиплаченої заробітної плати в розмірі 4 089,29 грн. за період 2011 – 2012 років, яка полягає в тому, що йому не було оплачені відповідачем листи непрацездатності №312528 за період з 29.12.2011 року по 16.01.2012 року та не оплачено вимушений прогул в листопаді 2011 року; середній заробіток за час затримки виплати заробітної плати - 266 802,14 грн.; індексація - 1 290,02 грн.; компенсація – 3 031,10 грн.; моральна шкода в розмірі 100 000 грн..
Позовні вимоги ОСОБА_2 до КНТЕУ в особі Вінницького торговельно-економічного інституту про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу в листопаді 2011 року та правильності нарахування і виплати заробітної плати за період з жовтня 2011 року по 01.12.2011 року були виділено в окреме провадження та перебувають на розгляді, що підтверджено ухвалою Вінницького міського суд Вінницької області від 23.009.2016 року та листом Вінницького міського суду від 13.03.2017 року № 127/26811/15-ц, наданим на вимогу апеляційного суду.
Рішенням Вінницького міського суду Вінницької області від 26.12.2016 року в задоволенні позову ОСОБА_2 відмовлено через його безпідставність та внаслідок спливу строку позовної давності.
З таким рішенням суду ОСОБА_2 не погодився, подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати оскаржуване рішення та постановити нове по суті позовних вимог. Апеляційну скаргу обґрунтовує тим, що по-перше, судом було неправомірно виділено частину позовних вимог в інше провадження. По-друге, зазначає що суд неповно з’ясував обставини справи, безпідставно вважав що він не перебував на лікарняному в 2012 році, те, що він не здав лікарняний лист в університет. Невірно суд послався і на застосування наслідків пропуску строку позовної давності, не взяв до уваги що строк позовної давності за вимогами про відшкодування шкоди, спричиненої ушкодженням здоров’я, не застосовується.
В судовому засіданні апеляційного суду ОСОБА_2 подану апеляційну скаргу підтримав з викладених у ній підстав. Представник відповідача ОСОБА_3 заперечив проти апеляційної скарги, просить її відхилити, а оскаржуване рішення залишити без змін.
Колегія суддів, заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення осіб що з’явились, перевіривши законність і обґрунтованість оскаржуваного рішення в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції вважає, що апеляційна скарга підлягає до часткового задоволення, з огляду на таке:
По справі встановлено наступні факти:
ОСОБА_2 перебував у трудових відносинах з відповідачем та працював на посаді доцента кафедри психології, соціології та права з 15.10.2011 року по 14.10.2012 року (наказ про призначення за строковим трудовим договором на а.с. 46 т.1).
Наказом № 340 к від 15.10.2012 рок ОСОБА_2 був звільнений у зв’язку із закінченням строку трудового договору з виплатою компенсації за невикористану відпустку 24 календарні дні за 2011-2012 н.р. та за 7 календарних днів невикористаної відпустки за 2012-2013 н.р. (копія наказу а.с.48, т.1).
Пред’являючи позов, ОСОБА_2 зазначив, що при звільненні з роботи йому не був оплачений листок непрацездатності № 312538, яким підтверджено що з 29.12.2011 року по 16.01.2012 року він був звільнений від роботи через хворобу.
Виписка з історії хвороби № 2802, видана гр.. ОСОБА_2, свідчить про те, що ОСОБА_2 знаходився у Вінницькому обласному диспансері радіаційного захисту населення у неврологічному відділенні з 29.12.2011 року по 16.01.2012 року, що підтверджується листком непрацездатності ( а.с. 3-4 т. 1).
Розрахунок нарахованої заробітної плати ОСОБА_2, за період з 01.09.2011 року по 15.10.2012 року (а.с. 6 – 7 т.1, а.с.14 т.2) свідчить про те, що лікарняні за період з 29.12.2011 року по 16.01.2012 року йому не нараховувались і не виплачувались, за цей період йому була нарахована та виплачена заробітна плата, що не заперечується позивачем.
Таким чином, факт тимчасової втрати працездатності ОСОБА_2 в період з 29.12.2011 року по 16.01.2012 року включно та факт його неоплати роботодавцем є доведеним.
Стосовно оплати листка непрацездатності слід зазначити наступне:
Відповідно до ст. 21 Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими похованням» від 18.01.2001 № 2240-III, підставою для фінансування страхувальників робочими органами відділень Фонду є оформлена за встановленим зразком заява-розрахунок, що містить інформацію про нараховані застрахованим особам суми матеріального забезпечення за їх видами. Районні, міжрайонні, міські виконавчі дирекції відділень Фонду здійснюють фінансування страхувальників-роботодавців протягом десяти робочих днів після надходження заяви.
Частиною 5 статті 32 Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування», передбачено, що матеріальне забезпечення виплачується у разі, якщо звернення за його призначенням надійшло не пізніше дванадцяти календарних місяців з дня встановлення інвалідності, закінчення відпустки у зв'язку з вагітністю та пологами, смерті застрахованої особи або члена сім'ї, який перебуває на її утриманні.
Відповідно до Правил внутрішнього розпорядку у ВТЕІ КНТЕУ та встановленого порядку кожний працівник в разі хвороби зобов'язаний повідомити свого безпосереднього керівника. По завершенню лікування листок непрацездатності (працівник, який хворів) надається до відділу кадрів ВТЕІ КНТЕУ для відповідного оформлення та наступної передачі у бухгалтерську службу для проведення нарахувань і оплати лікарняних.
Висновок суду першої інстанції про те, що надання позивачем до матеріалів справи копії лікарняного листа серії АВУ № 312538 (на а.с. 4) свідчить про наявність вказаного лікарняного листа у позивача та про ненадання його позивачем адміністрації відповідача для нарахування соціальних виплат по ньому, - є надуманим, так як наявність в особи копії будь-якого документу не є апріорі доказом того, що оригінал цього документу знаходиться саме в неї.
Позивач стверджує, що він здав листок непрацездатності, а собі залишив копію. Однак вказане твердження спростовується наступним:
Журналом реєстрації лікарняних листків співробітників Вінницького торговельно-економічного інституту Київського національного торговельно-економічного університету за 2012 рік доведено, що ОСОБА_2 не здавав впродовж 2012 року до моменту звільнення листок непрацездатності роботодавцеві для його оплати (витяг з Журналу на а.с. 26-28, т.1).
Отже, при винесенні наказу про звільнення 15.10.2012 року ОСОБА_2, роботодавцеві не було відомо про існування такого листка непрацездатності, заробітна плата ОСОБА_2 за період з 29.12.2011 року по 16.01.2012 року включно виплачена в повному обсязі, що не заперечується самим ОСОБА_2 та підтверджено Довідкою про доходи ОСОБА_2 (а.с.13, т.2), Розрахунком нарахованої та виплаченої заробітної плати ОСОБА_2 (а.с.14, т.2).
Отже, оскільки позивач не здав листок непрацездатності № 312538, яким підтверджено що з 29.12.2011 року по 16.01.2012 року він був звільнений від роботи через хворобу, за цей період йому було нараховано та виплаченою заробітна плата, при звільненні з роботи йому були виплачені всі належні до сплати суми, про неоплату вказаного лікарняного листа ОСОБА_2 не заявляв, - висновок суду першої інстанції про відмову в задоволенні позову є вірним та ґрунтується на встановлених обставинах по справі і постановлений з вірним застосуванням норм матеріального права.
Доводи ОСОБА_2, що роботодавець порушив правила обліку робочого часу: не зважаючи на хворобу, табелював його як особу що працює, - є порушенням з боку працівників, відповідальних за облік робочого часу, однак не впливає на обов’язок ОСОБА_2 попередити про хворобу роботодавця та від обов’язку по закінченню лікування здати лікарняний лист роботодавцеві.
Встановивши що відповідач не несе відповідальності за неоплату листка непрацездатності, суд вірно відмовив і в стягненні моральної шкоди, та як підставами для такого стягнення позивачем було зазначено саме порушення його прав щодо оплати праці,
Стосовно доводів ОСОБА_2 про те, що суд неправомірно розділив заявлені ним вимоги та вимоги про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу в листопаді 2011 року та правильності нарахування і виплати заробітної плати за період з жовтня 2011 року по 01 грудня 2011 року неправомірно були передані на розгляд іншому судді, - слід зазначити, що вони не впливають на вірність прийнятого по даній справі рішення, виходячи з наступного:
Дійсно ці вимоги були ним заявлені одночасно з позовом який є предметом розгляду в даній справі. Однак ухвалою Вінницького міського суду від 12.05.2016 року (а.с.206-207, т.1) було закрито провадження у справі стосовно вимог про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу в листопаді 2011 року та правильності нарахування і виплати заробітної плати за період з жовтня 2011 року по 01 грудня 2011 року.
Ухвалою Апеляційного суду Вінницької області від 13.06.2016 року ухвалу Вінницького міського суду від 12.05.2016 року про закриття провадження в частині позовних вимог було скасовано та направлено справу до Вінницького міського суду для продовження розгляду (а.с.236, т.1).
Відповідно до ч.1 ст. 21 ЦПК України суддя, який брав участь у вирішенні справи в суді першої інстанції, не може брати участь у новому її розгляді судом першої інстанції після скасування ухвали про закриття провадження у справі. В зв’язку з цим позовні вимоги ОСОБА_2 в частині стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу в листопаді 2011 року та правильності нарахування і виплати заробітної плати за період з жовтня 2011 року по 01 грудня 2011 року були передані шляхом авторозподілу іншому судді та на даний час справа перебуває на розгляді, що підтверджено ухвалою Вінницького міського суд Вінницької області від 23.009.2016 року та листом Вінницького міського суду від 13.03.2017 року № 127/26811/15-ц, наданим на вимогу апеляційного суду.
Щодо твердження ОСОБА_2 в апеляційній скарзі про невірне застосування судом першої інстанції наслідків пропуску строку звернення ним до суду слід зазначити таке:
Представником відповідача до суду першої інстанції до вирішення справи по суті було подано заяву про застосування наслідків спливу строку позовної давності (а.с.62-63, т.2).
Наслідки спливу позовної давності закріплені в ст. 267 ЦК України, частина четверта якої передбачає, що сплив позовної давності, про застосування якої заявлено сторонами у спорі, є підставою для відмови у позові.
Така підстава для відмови у позові є самостійною підставою та застосовується в разі, коли позов є обґрунтованим, однак позивач звернувся до суду після спливу позовної давності.
Як роз’яснив в абз. 3 п. 11 Постанови від 18.12.2009 року № 14 «Про судове рішення в у цивільній справі» Пленум Верховного Суду України, «Встановивши, що строк для звернення з позовом пропущено без поважної причини, суд у рішенні зазначає про відмову в позові з цих підстав, якщо про застосування позовної давності заявлено стороною у спорі, зробленою до ухвалення ним рішення, крім випадків, коли позов не доведено, що є самостійною підставою для цього».
Розглядаючи справу та дійшовши висновку про безпідставність, заявлених вимог ОСОБА_2, суд першої інстанції цих положень закону та роз’яснень Верховного Суду України не врахував та невірно послався ще й на таку підставу відмови в задоволенні позову як сплив позовної давності.
Тому в цій частині доводи апеляційної скарги є підставними, ухвалене по справі рішення підлягає зміні: з мотивувальної частини рішення слід виключити посилання на сплив позовної давності як на підставу відмови в задоволенні позову.
В решті рішення суду першої інстанції є вірним, ґрунтується на встановлених обставинах по справі, постановлене з правильним застосуванням норм матеріального та процесуального права.
На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 307, 308, 313-315, 317, 319, 324 ЦПК України, колегія суддів, -
в и р і ш и л а :
Апеляційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити частково.
Рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 26 грудня 2017 рокузмінити: виключити з мотивувальної частини рішення посилання на сплив позовної давності як на підставу відмови в задоволенні позову.
В решті рішення залишити без змін.
Рішення набирає законної сили з моменту його проголошення, на рішення може бути подана касаційна скарга до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання ним законної сили.
Головуюча підпис ОСОБА_4
Судді: підпис ОСОБА_5
підпис ОСОБА_6
Згідно з оригіналом
Головуюча суддя Т. М. Шемета
скопійовано
-
скопійовано
-
