ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

20 лютого 2017 року м. Київ К/800/36368/16

Суддя Вищого адміністративного суду України Мойсюк М.І., розглянувши касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Вінницького окружного адміністративного суду від 3 жовтня 2016 року та ухвалу Вінницького апеляційного адміністративного суду від 30 листопада 2016 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції у Вінницькій області, Головного управління Міністерства внутрішніх справ України у Вінницькій області про зобов'язання вчинити певні дії, -

в с т а н о в и в:

У червні 2016 року ОСОБА_1 звернувся з позовом до Головного управління Національної поліції у Вінницькій області, Головного управління Міністерства внутрішніх справ України у Вінницькій області (далі - ГУ НП, ГУ МВС відповідно) в якому просив стягнути на його користь 174462,75 гривень середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, 36845,08 гривень компенсації за несвоєчасно виплачену заробітну плату, 2015,04 гривень втрат внаслідок інфляційних процесів у зв'язку з невиплатою середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, три відсотки річних в розмірі 795,75 гривень (далі - спірні кошти) та 10000,00 гривень завданої моральної шкоди.

В обґрунтування своїх вимог зазначав, що має право на спірні кошти, а тому відмова відповідачів у виплаті таких не ґрунтується на вимогах закону, порушує його права, відтак ОСОБА_1 просив про задоволення позову.

Постановою Вінницького окружного адміністративного суду від 3 жовтня 2016 року, залишеною без змін ухвалою Вінницького апеляційного адміністративного суду від 30 листопада 2016 року, у задоволенні позову відмовлено.

Позивач подав касаційну скаргу в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального та порушення норм процесуального права, просить ухвалені ними судові рішення скасувати та задовольнити позов.

Ухвалою судді Вищого адміністративного суду України від 27 грудня 2016 року зазначену касаційну скаргу залишено без руху, з підстав її невідповідності вимогам статті 213 Кодексу адміністративного судочинства України.

Скаржнику, у строк до 11 січня 2017 року запропоновано усунути зазначені в ухвалі недоліки та роз'яснено, що у випадку їх невиконання касаційну скаргу буде повернуто.

У встановлений судом процесуальний строк скаржником виконано вимоги ухвали у повному обсязі, однак у відкритті касаційного провадження у цій справі необхідно відмовити враховуючи наступне.

За правилами частини 1 статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

При цьому, згідно з положеннями частини 3 статті 211 Кодексу адміністративного судочинства України, підставами касаційного оскарження є порушення судом норм матеріального чи процесуального права.

Відмовляючи у задоволенні позову суду першої інстанції, з висновками якого погодився і апеляційний суд, на підставі наявних у справі даних встановив і правильно виходив з того, що відповідачі, відмовляючи позивачу у виплаті спірних коштів, діяли на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, при цьому прав позивача не порушили.

Як встановлено судами, 15 травня 2007 року постановою Тульчинського районного суду, залишеною без змін ухвалами Київського апеляційного адміністративного суду від 12 лютого 2009 року та Вищого адміністративного суду України від 5 квітня 2011 року, визнано неправомірним наказ начальника ГУ МВС від 30 серпня 2006 року № 164 о/с про звільнення ОСОБА_1 з посади, поновлено останнього на службі із стягненням на його користь з ГУ МВС середнього заробітку в розмірі 4852,12 гривень за час вимушеного прогулу за період з 30 серпня 2006 року по 15 травня 2007 року.

Наказом начальника ГУ МВС від 14 жовтня 2010 року № 181 о/с позивача поновлено на посаді, встановлено посадовий оклад 650 гривень, надбавку за виконання особливо важливих завдань у розмірі 50 відсотків посадового окладу та надбавку за вислугу років.

В подальшому, 25 листопада 2010 року позивача звільнено з органів внутрішніх справ у запас Збройних Сил України згідно з пунктом «б» статті 64 (через хворобу) Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ.

Постановою Вінницького апеляційного адміністративного суду від 29 вересня 2015 року у справі 802/2281/14-а стягнуто з ГУ МВС на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу при затриманні виконання рішення про поновлення на роботі у розмірі 26524,95 гривень за період з 16 травня 2007 року по 14 жовтня 2010 року.

Оскільки виплата грошового забезпечення за час затримки виконання судового рішення про поновлення на роботі за період з 16 травня 2007 року по 14 жовтня 2010 року була здійснена 3 березня 2016 року, позивач, вважаючи, що порушено його законні права та інтереси, звернувся до суду з даним адміністративним позовом.

Так, порядок проходження служби особами рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ, їх права і обов'язки визначено Положенням про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ, затвердженого постановою Кабінету Міністрів УРСР від 29 липня 1991 року № 114 (далі - Положення).

Відповідно до пункту 10 Положення особи рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ користуються всіма соціально-економічними, політичними та особистими правами і свободами, виконують усі обов'язки громадян, передбачені Конституцією та іншими законодавчими актами, а їх права, обов'язки і відповідальність, що випливають з умов служби, визначаються законодавством, Присягою, статутами органів внутрішніх справ і цим Положенням.

Частиною 1 статті 116 Кодексу законів про працю України, встановлено, що при звільненні працівника виплата всіх сум, що належить йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.

Згідно з частиною 1 статті 117 Кодексу законів про працю України, в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, що встановлено частиною 2 статті 117 Кодексу законів про працю України.

Як зазначалось вище, відповідним рішенням суду стягнуто з ГУ МВС на користь позивача середній заробіток за час вимушеного прогулу при затриманні виконання рішення про поновлення на роботі за період з 16 травня 2007 року по 14 жовтня 2010 року. Вказане судове рішення було виконано 3 березня 2016 року.

У зазначеній справі суд дійшов висновку про відсутність підстав щодо виплати належних сум грошового забезпечення при звільненні позивача 25 жовтня 2010 року на підставі статей 116, 117 Кодексу законів про працю України.

За правилами частини 1 статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України обставини, встановлені судовим рішенням в адміністративній, цивільній або господарській справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Також, суди попередніх інстанцій зауважили, що правові підстави отримання коштів у розмірі 26524,95 гривень виникли у позивача 25 вересня 2015 року в зв'язку з ухваленням судом відповідного рішення та не є тими виплатами, право на отримання яких у день звільнення закріплено статтею 116 Кодексу законів про працю України, а є компенсацією за несвоєчасне виконання судового рішення.

Окрім цього, відповідно до статті 1 Закону України від 3 липня 1991 року № 1282-XII «Про індексацію грошових доходів населення» (далі - Закон № 1282-XII) індексація грошових доходів населення - встановлений законами та іншими нормативно-правовими актами України механізм підвищення грошових доходів населення, що дає можливість частково або повністю відшкодовувати подорожчання споживчих товарів і послуг.

За змістом статті 2 Закону № 1282-XII індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані ними в гривнях на території України і які не мають разового характеру: пенсії; стипендії; оплата праці (грошове забезпечення); суми виплат, що здійснюються відповідно до законодавства про загальнообов'язкове державне соціальне страхування; суми відшкодування шкоди, заподіяної працівникові каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я, а також суми, що виплачуються особам, які мають право на відшкодування шкоди в разі втрати годувальника; розмір аліментів, визначений судом у твердій грошовій сумі.

З наведеного вбачається, що індексації за вказаним Законом підлягають грошові доходи громадян, одержані ними в гривнях на території України, які не мають разового характеру, тобто, виплати повинні проводитися на постійній основі.

За змістом статей 1-3 Закону України від 19 жовтня 2000 року № 2050-III «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати» (далі - Закон № 2050-III) підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи).

Компенсація громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати (далі - компенсація) провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період починаючи з дня набрання чинності цим Законом.

Під доходами у цьому Законі слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру: пенсії; соціальні виплати; стипендії; заробітна плата (грошове забезпечення) та інші. Сума компенсації обчислюється шляхом множення суми нарахованого, але не виплаченого громадянину доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов'язкових платежів) на індекс інфляції в період невиплати доходу (інфляція місяця, за який виплачується доход, до уваги не береться).

Водночас, згідно з положеннями пункту 2 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 17 липня 2003 року № 1078 (далі - Порядок, в редакції, яка діяла на час звернення позивача до суду та в редакції, яка діє станом на момент розгляду справи), індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані в гривнях на території України, які не мають разового характеру.

Відповідно до пункту 3 Порядку до об'єктів індексації, визначених у пункті 2, не відносяться, зокрема виплати, які обчислюються із середньої заробітної плати.

Згідно зі статтею 236 Кодексу законів про працю України у разі затримки власником або уповноваженим ним органом виконання рішення органу, який розглядав трудовий спір про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника, цей орган виносить ухвалу про виплату йому середнього заробітку або різниці в заробітку за час затримки.

На думку суду, враховуючи те, що в даному випадку середній заробіток за час вимушеного прогулу при затримці виконання рішення про поновлення на роботі має разовий характер, не нараховувався, а був стягнутий за судовим рішенням та фактично є сумою, яка обчислюються із середньої заробітної плати, а тому компенсація, визначена діючим законодавством, до даних коштів не застосовується.

Крім того, з набранням чинності судового рішення у справі у справі 802/2281/14-а спірні правовідносини між позивачем та ГУ МВС щодо оплати середнього заробітку за час затримки виконання судового рішення в сумі 26524,95 гривень за період з 16 травня 2007 року по 14 жовтня 2010 року перейшли у виконавчу сферу.

Решта вимог позову є похідними від вищевказаних, а відтак, за відсутності підстав для їх задоволення, також не підлягають задоволенню.

Враховуючи викладене, висновки судів попередніх інстанцій про відсутність підстав для задоволення позову узгоджуються з вимогами законодавства, яким врегульовано спірні правовідносини, відповідають дійсним обставинам справи та нормам матеріального і процесуального права, доводи касаційної скарги їх висновків не спростовують, такі ґрунтуються на помилковому трактуванні правових норм, а тому касаційна скарга є необґрунтованою і викладені в ній доводи не викликають необхідності перевірки матеріалів справи.

Відповідно до положень пункту 5 частини 5 статті 214 Кодексу адміністративного судочинства України суддя-доповідач відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційна скарга є необґрунтованою і викладені в ній доводи не викликають необхідності перевірки матеріалів справи.

За змістом цієї норми касаційна скарга повинна містити посилання на неправильне застосування судами норм матеріального права при вирішенні справи або порушення норм процесуального права.

Виходячи зі змісту касаційної скарги та оскаржуваних судових рішень, касаційна скарга є необґрунтованою, а викладені в ній доводи не викликають необхідності перевірки матеріалів справи, оскільки заявник не наводить підстав, які б дозволили вважати, що суди неправильно застосували норми матеріального або порушили норми процесуального права.

Керуючись пунктом 5 частини 5 статті 214 Кодексу адміністративного судочинства України, -

у х в а л и в :

У відкритті касаційного провадження у справі за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції у Вінницькій області, Головного управління Міністерства внутрішніх справ України у Вінницькій області про зобов'язання вчинити певні дії, за касаційною скаргою ОСОБА_1 на постанову Вінницького окружного адміністративного суду від 3 жовтня 2016 року та ухвалу Вінницького апеляційного адміністративного суду від 30 листопада 2016 року, відмовити.

Копію цієї ухвали разом з доданими до скарги матеріалами направити особі, яка подавала касаційну скаргу.

Ухвала оскарженню не підлягає.

Суддя Вищого адміністративного

суду України М.І. Мойсюк