ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28.02.2017Справа №910/24279/16

За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Фоззі-Фуд"

до Публічного акціонерного товариства "ВТБ Банк"

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача -

Товариство з обмеженою відповідальністю "У ХРОМОГО ПОЛА"

про визнання недійсними договорів

Суддя Турчин С.О.

Представники сторін:

від позивача: Діденко Ю.О. (довіреність)

від відповідача: Курінний С.Ю. (довіреність)

від третьої особи: не з'явився

ОБСТАВИНИ СПРАВИ :

Товариство з обмеженою відповідальністю "Фоззі-Фуд" (позивач) звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Публічного акціонерного товариства "ВТБ Банк" (відповідач) про визнання недійсними договорів про внесення змін до договору поруки № 101.5.59/10-ДП2 від 17.09.2010, а саме: договір про внесення змін № 3 від 13.11.2013, договір про внесення змін № 4 від 13.03.2014, договір про внесення змін № 5 від 30.04.2014, договір про внесення змін № 6 від 31.07.2014, договір про внесення змін № 7 від 12.09.2014, договір про внесення змін №8 від 06.10.2014, договір про внесення змін № 9 від 25.11.2014.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що спірні договори не спрямовані на реальне настання правових наслідків, оскільки сторонами було внесено зміни в зобов'язання, яке припинилося.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 03.01.2017 порушено провадження у справі № 910/24279/16, залучено до участі у справі третю особу, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача - Товариство з обмеженою відповідальністю "У ХРОМОГО ПОЛА" та призначено справу до розгляду на 02.02.2017.

02.02.2017 через відділ діловодства суду від відповідача надійшов відзив на позовну заяву.

У поданому відзиві відповідач заперечує проти задоволення позовних вимог та зазначає, що підписавши договір № 2 від 28.11.2011 про внесення до договору поруки позивач надав згоду щодо збільшення боргових зобов'язань. Таким чином, відповідач зазначає, що порука не є припиненою, а тому у задоволенні позовних вимог слід відмовити.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 02.02.2017 розгляд справи №910/24279/16 відкладено на 21.02.2017 на підставі ст. 77 Господарського процесуального кодексу України.

17.02.2017 через відділ діловодства суду від позивача надійшли додаткові пояснення по справі, які за своєю суттю є зміною підстав позову.

У додаткових письмових поясненнях позивач зазначає, що оскільки починаючи з 07.06.2013 кредитор не звернувся до поручителя з позовом протягом шестимісячного терміну, то починаючи з 07.12.2013 договір поруки є таким, що припинився. Таким чином, спірними договорами про внесення змін до договору поруки вносились зміни у неіснуюче зобов'язання.

В судове засідання 21.02.2017 з'явились представники позивача та відповідача. Представник позивача надав суду пояснення щодо поданих через відділ діловодства суду письмових додаткових пояснень та щодо обставин справи.

Представник відповідача надав суду пояснення щодо обставин справи та документи для долучення до матеріалів справи.

У додаткових поясненнях до відзиву відповідач зазначив, що 10.07.2013 направив на адресу позивача лист-вимогу про погашення заборгованості, тобто в шестимісячний строк кредитор пред'явив вимогу до поручителя. Після отримання вимоги позивачем від відповідача між сторонами укладено договір № 3 від 13.11.2013 про внесення змін до договору поруки, тобто, на думку відповідача, договором № 3 від 13.11.2013 про внесення змін до договору поруки було пролонговано дію договору поруки та перенесено повернення кредитної заборгованості на іншу дату, а отже підстави для подання позовної заяви про стягнення заборгованості з поручителя зникли.

В судове засідання 21.02.2017 представник третьої особи не з'явися, витребуваних документів не надав, про причини неявки суд не повідомив.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 21.02.2017 розгляд справи відкладено на 28.02.2017 на підставі ст. 77 Господарського процесуального кодексу України.

У судовому засіданні 28.02.2017 представник позивача надав заяву про зміну підстав позову та зазначив, що договір поруки є припиненим також на підставі ч. 4 ст. 559 ЦК України та надав відповідні пояснення щодо цього.

Відповідно до ч. 4 ст. 22 ГПК України, до початку розгляду господарським судом справи по суті позивач має право змінити предмет або підставу позову шляхом подання письмової заяви.

Вказана заява позивача прийнята судом до розгляду.

Представник позивача у судовому засіданні 28.02.2017 підтримав позовні вимоги, просив суд їх задовольнити.

Представник відповідача проти задоволення позову заперечив.

Представник третьої особи в судове засідання не з'явився, про час та місце розгляду справи повідомлявся належним чином.

Враховуючи вищенаведене та те, що наявні у матеріалах справи документи достатні для прийняття повного та обґрунтованого судового рішення, в судовому засіданні 28.02.2017 було оголошено вступну та резолютивну частини рішення, відповідно до ст. 85 ГПК України.

Розглянувши надані документи та матеріали, заслухавши пояснення представників сторін, з'ясувавши обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши в сукупності докази, які мають значення для розгляду справи та вирішення спору по суті, суд

ВСТАНОВИВ:

27.06.2008 між Відкритим акціонерним товариство "ВТБ Банк" (назву якого було змінено на Публічне акціонерне товариство "ВТБ Банк") (далі - кредитор) та Товариством з обмеженою відповідальністю "У Хромого Пола" (далі - позичальник) укладено кредитний договір № 10.05/08-СК (далі - кредитний договір), відповідно до умов якого кредитор надає позичальнику кредит у вигляді строкового кредиту, а позичальник зобов'язується належним чином використати та повернути кредитору суму кредиту, а також сплатити проценти за користування кредитом, комісії та інші платежі згідно умов кредитного договору та виконати інші зобов'язання в порядку та строки, визначені кредитним договором.

Сума кредиту за кредитним договором становить 650000 доларів США (п. 1.1 кредитного договору).

Пунктом 1.2 кредитного договору встановлено строк кредитування - по 26.06.2015 року (включно).

Сторонами неодноразово вносились зміни до кредитного договору.

Відповідно до п. 5.3 кредитного договору (в редакції договору № 5 від 28.11.2011 про внесення змін до кредитного договору) банк набуває право вимагати від позичальника достроково повернути виданий позичальнику кредит у випадку виникнення будь-якої несприятливої події, а позичальник зобов'язаний незважаючи на положення п. 1.1. цього Договору виконати таку вимогу банку і повернути отриманий кредит в повному обсязі, сплатити плату за кредит, штрафні санкції і договірні санкції, що підлягають сплаті позичальником на користь банку згідно умов цього договору, в строк не пізніше 30 банківських днів з моменту отримання відповідної вимоги. Якщо дострокове погашення відбувається внаслідок настання несприятливої події згідно п. 5.1.13.1, 5.1.16, 5.1.17 кредитного договору, позичальник зобов'язаний незважаючи на положення п. 1.1. цього Договору виконати таку вимогу банку і повернути отриманий кредит в повному обсязі, сплатити плату за кредит, штрафні санкції і договірні санкції, що підлягають сплаті позичальником на користь банку згідно умов цього договору, в строк не пізніше 60 банківських днів з моменту отримання відповідної вимоги.

Відповідно до пункту 7.12 кредитного договору (в редакції договору № 5 від 28.11.2011 про внесення змін до кредитного договору) позовна давність до вимог про сплату штрафних та договірних санкцій, визначених пунктами 7.1-7.10 кредитного договору, становить один рік.

З метою забезпечення виконання зобов'язань ТОВ "У ХРОМОГО ПОЛА" за кредитним договором, 17.09.2010 між Публічним акціонерним товариством "ВТБ Банк" (далі - банк) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Фоззі-Фуд" (далі - поручитель) укладено договір поруки № 101.5.59/10-ДП2 (далі - договір поруки), за умовами якого поручитель поручився перед банком за виконання позичальником зобов'язань, що виникли на підставі кредитного договору або можуть виникнути на підставі нього у майбутньому (пункт 1.1 договору поруки).

Відповідно до п. 2.1 договору поруки, у випадку порушення позичальником взятих на себе зобов'язань за кредитним договором, поручитель і позичальник несуть солідарну відповідальність перед банком у повному обсязі зобов'язань позичальника за кредитним договором, включаючи повернення кредиту, сплату нарахованих процентів за користування кредитом, комісій, неустойки (пені, штрафів) та відшкодування збитків, пов'язаних з порушенням виконання зобов'язань позичальником.

Згідно п. 5.1. Договору поруки, цей договір набирає чинності з дати його підписання сторонами та скріплення печатками банку та поручителя (у випадку наявності у поручителя печатки) і діє до повного виконання зобов'язання за кредитним договором.

В подальшому між сторонами вносились зміни до договору поруки шляхом укладення договорів про внесення змін до договору поруки , зокрема: № 1 від 30.05.2011, № 2 від 28.11.2011, № 3 від 13.11.2013, № 4 від 13.03.2014, № 5 від 30.04.2014, № 6 від 31.07.2014, № 7 від 12.09.2014, № 8 від 06.10.2014 та № 9 від 25.11.2014.

10.09.2013 між банком та позичальником було укладено договір № 8 про внесення змін до кредитного договору, відповідно до якого було внесено зміни в п. 7.12 кредитного договору та збільшено позовну давність до вимог про сплату штрафних санкцій до 18 місяців.

Позивач, звертаючись до суду з даним позовом зазначає, що станом на 10.09.2013 він не надавав письмової згоди на збільшення строку позовної давності, внаслідок збільшення якого збільшився й обсяг відповідальності позивача. Отже, на думку останнього, з 10.09.2013 на підставі частини 1 статті 559 ЦК України Договір поруки припинив свою чинність, і до нього вже не можна було вносити зміни.

Крім того, 25.02.2013 банком було направлено Товариству з обмеженою відповідальністю "У ХРОМОГО ПОЛА" (позичальнику) лист-вимогу

№ 1392/1-2 щодо дострокового повернення позичальником отриманого кредиту в повному обсязі, в якій останній вимагав сплатити кредит, штрафні і договірні санкції в строк не пізніше 60 банківських днів з моменту отримання цієї вимоги.

Таким чином, позивач зазначає, що оскільки кредитор не звернувся до поручителя з вимогою про погашення заборгованості протягом шести місяців із дня настання обов'язку позичальника виконати основне зобов'язання, то договір поруки припинився.

Отже, позивач зазначає, що договори про внесення змін № 3 від 13.11.2013, № 4 від 13.03.2014, № 5 від 30.04.2014, № 6 від 31.07.2014, № 7 від 12.09.2014, д №8 від 06.10.2014, № 9 від 25.11.2014 є недійсними з огляду на відсутність правовідносин поруки станом на день їх укладення та внесення змін у зобов'язання, яке припинилося.

Дослідивши наявні матеріали справи, оцінюючи надані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог, з наступних підстав.

Відповідно до частини 1 статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

В силу норм статті 627 Цивільного кодексу України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Частиною 7 статті 179 Господарського кодексу України передбачено, що господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.

Відповідно до частини 2 статті 16 Цивільного кодексу України одним із способів захисту цивільного права може бути, зокрема, визнання правочину недійсним.

У відповідності до норм статті 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 Цивільного кодексу України. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним.

Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Згідно зі статтею 203 Цивільного кодексу України визначено загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, а саме: зміст правочину не може суперечити Цивільному кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Отже, вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов'язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин.

Відповідно до ч. 1 ст. 559 Цивільного кодексу України, частини 1 статті 559 ЦК України порука припиняється, зокрема, у разі зміни зобов'язання без згоди поручителя, внаслідок чого збільшується обсяг його відповідальності.

Відповідно до змісту статей 559, 598 Цивільного кодексу України припинення зобов'язання поруки означає такий стан сторін правовідношення, при якому в силу передбачених законом обставин суб'єктивне право і кореспондуючий йому обов'язок перестають існувати.

Термін "порука", застосований законодавцем у частині 1 статті 559 Цивільного кодексу України , використовується в розумінні зобов'язального правовідношення поруки, з припиненням якого втрачає чинність договір поруки.

Зі змісту зазначеної норми вбачається, що припинення поруки спричинюють такі зміни умов основного зобов'язання, які призвели або можуть призвести до збільшення обсягу відповідальності поручителя. Таке збільшення відповідальності поручителя внаслідок зміни основного зобов'язання виникає у разі підвищення розміру процентів; відстрочення виконання, що призводить до збільшення періоду, за який нараховуються проценти за користування чужими грошовими коштами; установлення (збільшення розміру) неустойки тощо.

Водночас порука не припиняється, якщо поручитель надав свою згоду на зміну умов основного зобов'язання. Згода поручителя надається в порядку та у спосіб, який передбачений договором поруки.

Однак, як встановлено судом, укладаючи 17.09.2010 договір поруки, позивач поручився за виконання позичальником зобов'язань, що виникли або можуть виникнути у майбутньому на підставі кредитного договору та будь-яких додаткових договорів до нього (в т.ч. і тих, що збільшують боргові зобов'язання).

Отже, будучи ознайомленим зі змістом кредитного договору (пункт 3.1. Договору поруки), позивач знав про можливе укладення в майбутньому будь-яких додаткових угод до кредитного договору, та знав про те, що такі додаткові угоди будуть невід'ємною частиною кредитного договору.

Крім того, суд зазначає, що посилання позивача щодо збільшення обсягу відповідальності внаслідок збільшення строку позовної давності судом відхиляються з огляду на те, що збільшення строку позовної давності за договірними штрафними санкціями не свідчить про збільшення обсягу відповідальності поручителя.

Таким чином, суд дійшов висновку що станом на 10.09.2013 порука за договором поруки № 101.5.59/10-ДП2 від 17.09.2010 на підставі частини 1 статті 559 ЦК України не припинилася.

Щодо посилань позивача на припинення договору поруки на підставі частини 4 статті 559 ЦК України, то суд зазначає наступне.

За змістом частини четвертої статті 559 ЦК України порука припиняється після закінчення строку, встановленого в договорі поруки. У разі, якщо такий строк не встановлено, порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання не пред'явить вимоги до поручителя. Якщо строк основного зобов'язання не встановлений або встановлений моментом пред'явлення вимоги, порука припиняється, якщо кредитор не пред'явить позову до поручителя протягом одного року від дня укладення договору поруки.

Отже, порука - це строкове зобов'язання, і незалежно від того, встановлений строк її дії договором чи законом, його сплив припиняє суб'єктивне право кредитора.

Пунктом 5.1 договору поруки передбачено, що цей договір набирає чинності з дати його підписання сторонами та скріплення печатками банку та поручителя (у випадку наявності у поручителя печатки) і діє до повного виконання зобов'язання за кредитним договором.

Відповідно до частини першої статті 251 ЦК України строком є певний період у часі, зі спливом якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення.

Строк визначається роками, місяцями, тижнями, днями або годинами (частина перша статті 252 ЦК України).

Терміном є певний момент у часі, з настанням якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення. Термін визначається календарною датою або вказівкою на подію, яка має неминуче настати (ч. 2 ст. 251, ч. 2 ст. 252 ЦК України).

Проте, згідно з п. 4.1.7 постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 1 від 24.11.2014 "Про деякі питання практики вирішення спорів, що виникають з кредитних договорів", умова договору про дію поруки до повного виконання забезпеченого зобов'язання не може розглядатися як установлення строку дії поруки. У цьому випадку відповідно до частини четвертої статті 559 ЦК України порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання не пред'явить вимоги до поручителя.

Отже, враховуючи положення п. 5.1 договору поруки, в даному випадку підлягають застосуванню норми частини четвертої статті 559 ЦК України про те, що порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання не пред'явить вимоги до поручителя.

Згідно ч. 2 ст. 1050 ЦК України якщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів належних йому.

Відповідно до п. 5.3 кредитного договору (в редакції договору № 5 від 28.11.2011 про внесення змін до кредитного договору) банк набуває право вимагати від позичальника достроково повернути виданий позичальнику кредит у випадку виникнення будь-якої несприятливої події, а позичальник зобов'язаний незважаючи на положення п. 1.1. цього Договору виконати таку вимогу банку і повернути отриманий кредит в повному обсязі, сплатити плату за кредит, штрафні санкції і договірні санкції, що підлягають сплаті позичальником на користь банку згідно умов цього договору, в строк не пізніше 30 банківських днів з моменту отримання відповідної вимоги. Якщо дострокове погашення відбувається внаслідок настання несприятливої події згідно п. 5.1.13.1, 5.1.16, 5.1.17 кредитного договору, позичальник зобов'язаний незважаючи на положення п. 1.1. цього Договору виконати таку вимогу банку і повернути отриманий кредит в повному обсязі, сплатити плату за кредит, штрафні санкції і договірні санкції, що підлягають сплаті позичальником на користь банку згідно умов цього договору, в строк не пізніше 60 банківських днів з моменту отримання відповідної вимоги.

З матеріалів справи та наданих сторонами доказів вбачається, що банк звернувся до Товариства з обмеженою відповідальністю "У ХРОМОГО ПОЛА" з листом-вимогою вих. № 1392/1-2 від 25.02.2013.

У зазначеному листі-вимозі банк, з посиланням на п. 5.3 кредитного договору, вимагав від позичальника виконати порушене зобов'язання та повністю повернути отриманий кредит в повному обсязі, сплатити плату за кредит, штрафні санкції і договірні санкції строк не пізніше 60 банківських днів з моменту отримання вимоги.

Таким чином, звернувшись до позичальника з листом-вимогою вих. № 1392/1-2 від 25.02.2013 банк скористався своїм правом на дострокове повернення кредиту та змінив строк виконання основного зобов'язання.

Лист-вимога вих. № 1392/1-2 від 25.02.2013 отримана Товариством з обмеженою відповідальністю "У ХРОМОГО ПОЛА" 06.03.2013, що підтверджується вхідною відміткою на листі № 15.

Таким чином, враховуючи дату отримання позичальником вимоги про виконання зобов'язання, а також строку, встановленого у вимозі, для виконання зобов'язання, суд дійшов висновку, що позичальник повинен був виконати основне зобов'язання за кредитним договором до 05.06.2013.

При цьому, позивач зазначає, що позичальник повинен був виконати зобов'язання до 06.06.2013, однак суд не погоджується з таким твердженням, оскільки вірною датою є 05.06.2013, яка визначена з урахуванням розпорядження Кабінету Міністрів України №1043-р від 19.12.2012 «Про перенесення робочих днів у 2013 році».

У разі якщо кредитор змінив строк виконання основного зобов'язання, направивши боржнику вимогу про повне дострокове погашення заборгованості за кредитом, процентів за користування кредитом та інших платежів, при цьому договором поруки не визначено строк, після закінчення якого порука припиняється, шестимісячний строк, передбачений частиною четвертою статті 559 ЦК України, для пред'явлення вимоги поручителю обчислюється від дня дострокового повного погашення заборгованості, зазначеного кінцевим строком у вимозі кредитора до боржника.

Враховуючи зазначені вище приписи, банк повинен був звернутися до поручителя з вимогою у строк до 05.12.2013.

Суд зазначає, що у постанові Верховного Суду України від 17.09.2014 у справі 6-53цс14 викладено наступну правову позицію:

"З огляду на преклюзивний характер строку поруки й обумовлене цим припинення права кредитора на реалізацію даного виду забезпечення виконання зобов'язань застосоване в другому реченні частини четвертої статті 559 ЦК України словосполучення "пред'явлення вимоги" до поручителя протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання як умови чинності поруки слід розуміти як пред'явлення кредитором у встановленому законом порядку протягом зазначеного строку саме позовної, а не будь-якої іншої вимоги до поручителя. Зазначене положення при цьому не виключає можливість пред'явлення кредитором до поручителя іншої письмової вимоги про погашення заборгованості за боржника, однак і в такому разі кредитор може звернутися з такою вимогою до суду протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання.

Отже, виходячи з положень другого речення частини четвертої статті 559 ЦК України слід дійти висновку про те, що вимогу до поручителя про виконання ним солідарного з боржником зобов'язання за договором повинно бути пред'явлено в судовому порядку в межах строку дії поруки, тобто протягом шести місяців з моменту настання строку погашення чергового платежу за основним зобов'язанням (якщо умовами договору передбачено погашення кредиту періодичними платежами) або з дня, встановленого кредитором для дострокового погашення кредиту в порядку реалізації ним свого права, передбаченого частиною другою статті 1050 ЦК України, або з дня настання строку виконання основного зобов'язання (у разі якщо кредит повинен бути погашений одноразовим платежем)".

Згідно із ч. 1 ст. 111-28 Господарського процесуального кодексу України, висновок щодо застосування норм права, викладений у постанові Верховного Суду України, має враховуватися іншими судами загальної юрисдикції при застосуванні таких норм права.

Матеріали справи не містять доказів звернення банку з позовом до поручителя у строк з 06.06.2013 по 05.12.2013.

Відповідач, заперечуючи проти вказаного факту зазначив, що 10.07.2013 направив на адресу позивача лист-вимогу № 5237/1-2, що підтверджує факт пред'явлення вимоги поручителю.

Однак, суд зазначає, що, по-перше, відповідачем не надано жодного доказу на підтвердження направлення позивачу листа-вимоги № 5237/1-2; по-друге,відповідач повинен був у визначений строк пред'явити до поручителя позов, що підтверджується наведеними вище висновками Верховного суду України.

Таким чином, враховуючи відсутність доказів звернення відповідача до позивача, як до поручителя, із позовом у строк до 05.12.2013, суд дійшов висновку, що відносини поруки припинилися з 06.12.2013.

Відповідач, заперечуючи проти припинення поруки також зазначив, що після отримання вимоги позивачем, в шестимісячний строк з дня настання строку виконання основного зобов'язання, між позивачем та відповідачем укладено договір № 3 від 13.11.2013 про внесення змін до договору поруки.

Так, за твердженням відповідача, відповідно до договору № 3 від 13.11.2013 про внесення змін до Договору поруки, позивач поручився перед банком за виконання позичальником зобов'язань, що виникли на підставі кредитного договору та всіх додаткових угод до кредитного договору, в тому числі договору № 9 від 13.11.2013. Тобто договором № 9 від 13.11.2013 про внесення змін до кредитного договору та договором № 3 від 13.11.2013 про внесення змін до договору поруки було пролонговано дію договору поруки та перенесено повернення кредитної заборгованості на іншу дату.

Проте, суд не погоджується з наведеними доводами відповідача, з огляду на наступне.

Договором № 3 від 13.11.2013 про внесення змін до договору поруки, укладеного після закінчення 60-денного строку виконання основного зобов'язання за кредитним договором, що був встановлений у листі-вимозі № 1392/1-2 від 25.02.2013, внесено зміни, зокрема, в п. 1.2: «Згідно кредитного договору банк надає позичальнику кредит у вигляді не відновлювальної кредитної лінії з лімітом кредитування в сумі 650000,00 дол. США на строк до 13 травня 2014 року включно зі сплатою процентів за користування кредитом у розмірі 12% річних, або в іншому розмірі, передбаченому Кредитним договором».

Тобто, п. 1.2 договору поруки містить лише опис зобов'язання за яке поручився поручитель за договором поруки.

Під виконанням сторонами зобов'язання слід розуміти здійснення ними дій з реалізації прав і обов'язків, що випливають із зобов'язання, передбаченого договором. Тобто, "основне зобов'язання" - це не зміст кредитного договору, а реально існуючі правовідносини, зміст яких складають права та обов'язки сторін кредитного договору.

Суд дійшов висновку, що викладення п. 1.2 договору поруки в новій редакції не є зміною строку повернення кредиту, як і не є зміною строку дії договору поруки.

На час підписання договору № 3 від 13.11.2013 про внесення змін до договору поруки вимога банку до позичальника залишалась чинною, строк виконання основного зобов'язання залишався зміненим листом-вимогою вих. № 1392/1-2 від 25.02.2013.

Додаткова угода № 3 від 13.11.2013 про внесення змін до договору не містить посилань на те, що строк виконання основного зобов'язання, встановлений листом-вимогою вих. № 1392/1-2 від 25.02.2013 змінюється.

Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку, що Додаткова угода № 3 від 13.11.2013 про внесення змін до договору не свідчить про продовження строку дії договору поруки, як і не свідчить про встановлення іншого строку виконання основного зобов'язання, ніж встановлений банком у листі-вимозі вих. № 1392/1-2 від 25.02.2013.

За змістом ст. ст. 559, 598 ЦК України припинення зобов'язання поруки означає такий стан сторін правовідношення, за якого в силу передбачених законом обставин суб'єктивне право і кореспондуючий йому обов'язок перестають існувати. Термін "порука", застосований законодавцем у ч. 1 ст. 559 ЦК України, використовується в розумінні зобов'язальних правовідносин поруки, з припиненням яких втрачає чинність договір поруки.

Припинення зобов'язання є останньою стадією його існування. Під припиненням зобов'язання розуміють припинення правового зв'язку між його сторонами, звільнення їх від прав та обов'язків, що становлять зміст зобов'язання. Тобто, кредитор втрачає право вимагати від боржника виконання передбачених у зобов'язанні дій, а боржник звільняється від обов'язку виконувати такі дії під загрозою застосування до нього мір відповідальності.

Припинення зобов'язання має остаточний характер, чинне цивільне законодавство не передбачає можливості відновлення вже припиненого зобов'язання.

За загальними нормами цивільного законодавства зміна договору допускається тільки за існуючим правовідношенням.

Враховуючи викладене, оскільки судом встановлено, що відносини поруки припинилися з 06.12.2013, то договори про внесення змін № 4 від 13.03.2014, № 5 від 30.04.2014, № 6 від 31.07.2014, № 7 від 12.09.2014, №8 від 06.10.2014, № 9 від 25.11.2014 не спрямовані на реальне настання правових наслідків, оскільки останніми вносились зміни в зобов'язання, припинилось.

Відповідно до пункту 2 частини 2 статті 16 Цивільного кодексу України одним із способів захисту судом цивільних прав та інтересів може бути визнання правочину недійсним.

Відповідно до ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Згідно із ч. 1 статті 32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Частиною 1 статті 33 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відповідно до ст. 34 Господарського процесуального кодексу України господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Враховуючи вищевстановлені судом обставини, суд дійшов висновку, що договори про внесення змін № 4 від 13.03.2014, № 5 від 30.04.2014, № 6 від 31.07.2014, № 7 від 12.09.2014, №8 від 06.10.2014, № 9 від 25.11.2014 є недійсними, оскільки неможливо внести зміни у правовідносини, які припинилися.

Проте, що стосується вимоги позивача про визнання недійсним договору № 3 від 13.11.2013 про внесення змін до договору поруки, то суд зазначає, що договір № 3 укладено сторонами 13.11.2013, а відносини поруки припинилися з 06.12.2013.

Тобто спірний договір № 3 від 13.11.2013 було укладено сторонами в період, коли договір поруки був чинний.

Оскільки єдиною підставою для визнання недійсним договору № 3 від 13.11.2013 про внесення змін до договору поруки позивач зазначає припинення правовідносин поруки, та враховуючи встановлення судом дати припинення правовідносин поруки - 06.12.2013, правові підстави для визнання недійсним договору № 3 від 13.11.2013 про внесення змін до договору поруки відсутні, а тому суд дійшов висновку про відмову у задоволенні позовних вимог в цій частині.

Підсумовуючи вищевикладене, суд задовольняє позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "Фоззі-Фуд" частково.

Судовий збір за розгляд справи відповідно до ст. 49 ГПК України покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись ст. ст. 4, 32-34, 43, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд,

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити частково.

Визнати недійсним договір № 4 від 13.03.2014 про внесення змін до Договору поруки № 101.5.59/10-ДП2 від 17.09.2010, укладений між Публічним акціонерним товариством "ВТБ Банк" (01004, м. Київ, бульвар Тараса Шевченка/вул. Пушкінська, буд. 8/26; ідентифікаційний код 14359319) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Фоззі-Фуд" (08132, Київська обл., м. Вишневе, вул. Промислова, буд. 5; ідентифікаційний код 32294926).

Визнати недійсним договір № 5 від 30.04.2014 про внесення змін до Договору поруки № 101.5.59/10-ДП2 від 17.09.2010, укладений між Публічним акціонерним товариством "ВТБ Банк" (01004, м. Київ, бульвар Тараса Шевченка/вул. Пушкінська, буд. 8/26; ідентифікаційний код 14359319) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Фоззі-Фуд" (08132, Київська обл., м. Вишневе, вул. Промислова, буд. 5; ідентифікаційний код 32294926).

Визнати недійсним Договір № 6 від 31.07.2014 про внесення змін до Договору поруки № 101.5.59/10-ДП2 від 17.09.2010, укладений між Публічним акціонерним товариством "ВТБ Банк" (01004, м. Київ, бульвар Тараса Шевченка/вул. Пушкінська, буд. 8/26; ідентифікаційний код 14359319) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Фоззі-Фуд" (08132, Київська обл., м. Вишневе, вул. Промислова, буд. 5; ідентифікаційний код 32294926).

Визнати недійсним Договір № 7 від 12.09.2014 про внесення змін до Договору поруки № 101.5.59/10-ДП2 від 17.09.2010, укладений між Публічним акціонерним товариством "ВТБ Банк" (01004, м. Київ, бульвар Тараса Шевченка/вул. Пушкінська, буд. 8/26; ідентифікаційний код 14359319) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Фоззі-Фуд" (08132, Київська обл., м. Вишневе, вул. Промислова, буд. 5; ідентифікаційний код 32294926).

Визнати недійсним Договір № 8 від 06.10.2014 про внесення змін до Договору поруки № 101.5.59/10-ДП2 від 17.09.2010, укладений між Публічним акціонерним товариством "ВТБ Банк" (01004, м. Київ, бульвар Тараса Шевченка/вул. Пушкінська, буд. 8/26; ідентифікаційний код 14359319) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Фоззі-Фуд" (08132, Київська обл., м. Вишневе, вул. Промислова, буд. 5; ідентифікаційний код 32294926).

Визнати недійсним Договір № 9 від 25.11.2014 про внесення змін до Договору поруки № 101.5.59/10-ДП2 від 17.09.2010, укладений між Публічним акціонерним товариством "ВТБ Банк" (01004, м. Київ, бульвар Тараса Шевченка/вул. Пушкінська, буд. 8/26; ідентифікаційний код 14359319) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Фоззі-Фуд" (08132, Київська обл., м. Вишневе, вул. Промислова, буд. 5; ідентифікаційний код 32294926).

Стягнути з Публічного акціонерного товариства "ВТБ Банк" (01004, м. Київ, бульвар Тараса Шевченка/вул. Пушкінська, буд. 8/26; ідентифікаційний код 14359319) на користь Товариством з обмеженою відповідальністю "Фоззі-Фуд" 08132, Київська обл., м. Вишневе, вул. Промислова, буд. 5; ідентифікаційний код 32294926) 8268,00 грн. витрат зі сплати судового збору.

Після набрання рішенням законної сили видати наказ.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повний текст рішення складено та підписано 06.03.2017.

Суддя С.О. Турчин