ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

28 лютого 2017 року м. Київ К/800/12557/14

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

головуючого судді - Загороднього А.Ф.,

суддів: Заїки М.М., Кобилянського М.Г.,

розглянувши в попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Національного банку України

на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 11 листопада 2013 року

та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 13 лютого 2014 року

у справі №826/16625/13-а

за позовом ОСОБА_1

до Національного банку України

про зобов'язання надати повну і обґрунтовану відповідь на скаргу та провести перевірку діяльності платіжної організації,

встановив:

У жовтні 2013 року ОСОБА_1 звернувся до суду з адміністративним позовом до Національного банку України та просив визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо ненадання повної відповіді на скаргу позивача від 06.09.2013 року; зобов'язати відповідача вчинити дії щодо проведення перевірки діяльності платіжної організації «Western Union» в особі агента приватного акціонерного товариства «Українська фінансова група» на предмет порушення чинного законодавства України при проведенні грошових переказів та вжити заходів, передбачених чинним законодавством України.

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 11 листопада 2013 року, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 13 лютого 2014 року позов задоволено частково. Визнано протиправними дії Національного банку України щодо ненадання повної відповіді на скаргу позивача від 06.09.2013 року. Зобов'язано Національний банк України розглянути скаргу позивача та надати повну і обґрунтовану відповідь відповідно до Закону України «Про звернення громадян». В іншій частині позову відмовлено.

Відповідач, не погоджуючись з рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій звернувся з касаційною скаргою, в якій посилаючись на допущені судами порушення норм матеріального та процесуального права, просить скасувати судові рішення та прийняти нове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог.

Перевіривши доводи касаційної скарги, рішення судів першої та апеляційної інстанцій щодо застосування судами норм матеріального і процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційна скарга задоволенню не підлягає, з наступних підстав.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що 06 вересня 2013 року позивач звернувся до Національного банку України зі скаргою щодо порушень законодавства про платіжні системи і перекази коштів в Україні. Позивач повідомив, що він здійснив грошовий переказ через систему «Western Union» на суму 1800 доларів США, який призначений отримувачу - ОСОБА_2, країна призначення - Данія. Даний грошовий переказ здійснено в пункті обслуговування «Western Union» через комерційного агента приватне акціонерне товариство «Українська фінансова група». При перевірці стану здійсненого грошового переказу через електронну систему перевірки було виявлено, що грошові кошти знято невідомою особою на території Данії, при цьому заявлений отримувач грошових коштів ОСОБА_2 не виїжджала за межі країни.

В своїй скарзі позивач зазначив, що в таких діях компанії вбачаються порушення вимог законодавства, яким регулюється здійснення грошових переказів, а також порушення законодавства про захист інформації при проведенні грошового переказу через платіжну систему. Тому, позивач в скарзі просив Національний банк провести перевірку діяльності платіжної організації «Western Union» в особі агента ПАТ «Українська фінансова група» на предмет порушення чинного законодавства України при проведенні грошових переказів та вжити заходів, передбачених чинним законодавством України.

У відповідь на скаргу позивача, відповідач, листом №68-108/16353 від 07.10.2013 року повідомив позивача, що спори між установою - учасником платіжної системи та ініціатором розглядаються в судовому порядку.

Не погоджуючись з такою відповіддю та не вважаючи її відповіддю по суті скарги, позивач звернувся з даним позовом до суду.

Задовольняючи позов частково суди попередніх інстанцій виходили з того, що вимоги позивача в частині ненадання відповідачем відповіді на його скаргу є правомірними та обґрунтованими. Колегія суддів погоджується з таким висновком судів першої та апеляційної інстанцій та вважає їх обґрунтованими з огляду на наступне.

Так, відповідно до статті 3 Закону України «Про звернення громадян» скарга - це звернення з вимогою про поновлення прав і захист законних інтересів громадян, порушених діями (бездіяльністю), рішеннями державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, об'єднань громадян, посадових осіб.

Статтею 16 ЗУ «Про звернення громадян» встановлено, що скарга на дії чи рішення органу державної влади, органу місцевого самоврядування, підприємства, установи, організації, об'єднання громадян, засобів масової інформації, посадової особи подається у порядку підлеглості вищому органу або посадовій особі, що не позбавляє громадянина права звернутися до суду відповідно до чинного законодавства, а в разі відсутності такого органу або незгоди громадянина з прийнятим за скаргою рішенням - безпосередньо до суду.

Згідно зі статтею 19 вказаного Закону, органи державної влади і місцевого самоврядування, підприємства, установи, організації незалежно від форм власності зобов'язані: об'єктивно, всебічно і вчасно перевіряти заяви чи скарги; у разі прийняття рішення про обмеження доступу громадянина до відповідної інформації при розгляді заяви чи скарги скласти про це мотивовану постанову; на прохання громадянина запрошувати його на засідання відповідного органу, що розглядає його заяву чи скаргу; скасовувати або змінювати оскаржувані рішення у випадках, передбачених законодавством України, якщо вони не відповідають закону або іншим нормативним актам, невідкладно вживати заходів до припинення неправомірних дій, виявляти, усувати причини та умови, які сприяли порушенням; забезпечувати поновлення порушених прав, реальне виконання прийнятих у зв'язку з заявою чи скаргою рішень; письмово повідомляти громадянина про результати перевірки заяви чи скарги і суть прийнятого рішення; вживати заходів щодо відшкодування у встановленому законом порядку матеріальних збитків, якщо їх було завдано громадянину в результаті ущемлення його прав чи законних інтересів, вирішувати питання про відповідальність осіб, з вини яких було допущено порушення, а також на прохання громадянина не пізніш як у місячний термін довести прийняте рішення до відома органу місцевого самоврядування, трудового колективу чи об'єднання громадян за місцем проживання громадянина; у разі визнання заяви чи скарги необгрунтованою роз'яснити порядок оскарження прийнятого за нею рішення; не допускати безпідставної передачі розгляду заяв чи скарг іншим органам; особисто організовувати та перевіряти стан розгляду заяв чи скарг громадян, вживати заходів до усунення причин, що їх породжують, систематично аналізувати та інформувати населення про хід цієї роботи.

При цьому, як вірно враховано судами першої та апеляційної інстанцій, відповідач в порушення ст. 19 Закону «Про звернення громадян», не об'єктивно та не всебічно перевірив факти, викладені позивачем у скарзі.

Так, зокрема, в своєму листі відповідач зазначив, що спори між установою - учасником платіжної системи та ініціатором розглядаються в судовому порядку. Проте, в своїй скарзі позивач ставив питання про порушення ПАТ «Українська фінансова група» вимог законодавства, яким регулюється здійснення грошових переказів, а також порушення законодавства про захист інформації при проведенні грошового переказу через платіжну систему. Відповідач помилково дійшов висновку, що подана позивачем скарга стосується спору між установою - учасником платіжної системи та позивачем. Тому, вказані дії відповідача щодо ненадання повної відповіді на скаргу позивача є протиправними.

Що стосується вимоги позивача про зобов'язання відповідача вчинити дії щодо проведення перевірки діяльності платіжної організації «Western Union» в особі агента приватного акціонерного товариства «Українська фінансова група» на предмет порушення чинного законодавства України при проведенні грошових переказів та вжити заходів, передбачених чинним законодавством України, слід зазначити про таке.

Національний банк України здійснює нагляд (оверсайт) платіжних систем та систем розрахунків (ст. 7 Закону «Про Національний банк України»).

Пунктом 41.1 статті 41 Закону «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні» визначено, що Національний банк здійснює нагляд (оверсайт) платіжних систем та систем розрахунків у частині їх діяльності в Україні відповідно до цього Закону, Закону України «Про Національний банк України» та нормативно-правових актів Національного банку України.

Об'єктами нагляду (оверсайту) платіжних систем є платіжні організації платіжних систем, клірингові та процесингові установи, учасники платіжних систем, інші особи, уповноважені надавати окремі види послуг або здійснювати операційні та інші технологічні функції в платіжних системах (п. 41.2 ст. 41 Закону «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні»).

Порядок здійснення нагляду платіжних систем визначається нормативно-правовими актами Національного банку (п. 41.4 ст. 41 вказаного Закону).

Відповідно до п. 41.5 ст. 41 зазначеного вище Закону, Національний банк має право проводити перевірки об'єктів нагляду (оверсайту) в порядку та у строки, встановлені нормативно-правовими актами Національного банку України.

Проте, станом на день вирішення даного спору, нормативно-правові акти Національного банку України з питань нагляду (оверсайту) платіжних систем, в тому числі порядку проведення перевірок об'єктів нагляду перебували в стадії розробки. Зазначене підтверджується наявним в матеріалах справи Планом підготовки проектів регуляторних актів Національного банку України на 2013 рік, затверджений Розпорядженням Національного банку № 689-р від 14.12.2012 року.

Таким чином, колегія суддів вважає правильним висновок судів щодо відмови в задоволенні позовних вимог про зобов'язання відповідача вчинити дії щодо проведення перевірки діяльності платіжної організації «Western Union» в особі агента приватного акціонерного товариства «Українська фінансова група» на предмет порушення чинного законодавства України при проведенні грошових переказів та вжити відповідних заходів.

З урахуванням зазначеного, доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального чи процесуального права, що призвело або могло б призвести до невірного вирішення спору, а тому оскаржувані рішення є законними та обґрунтованими, і підстави для їх скасування відсутні.

Керуючись статтями 220, 220¹, 223, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, -

ухвалив:

Касаційну скаргу Національного банку України відхилити.

Постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 11 листопада 2013 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 13 лютого 2014 року залишити без змін.

Ухвала може бути переглянута Верховним Судом України у порядку, строки та з підстав, передбачених главою третьою розділу ІV Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий А.Ф. Загородній

Судді М.М. Заїка

М.Г. Кобилянський