Справа № 201/12628/16-ц

Провадження № 2/201/378/2017

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

28 лютого 2017 року Жовтневий районний суд міста Дніпропетровська в складі:

головуючого - судді Ходаківського М.П.,

за участі секретаря судового засідання Бігдан А.І.,

представника позивача ОСОБА_1,

представника відповідача ОСОБА_2,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду в місті Дніпрі цивільну справу за позовом ОСОБА_3 до Приватного підприємства «Вега Авто» про визнання дій протиправними, зобовязання вчинити дії, стягнення середньомісячної заробітної плати за час вимушеного прогулу та відшкодування моральної шкоди,-

В С Т А Н О В И В:

У вересні 2016 року ОСОБА_3 (далі ОСОБА_3С.) звернувся до суду із зазначеним позовом до Приватного підприємства «Вега Авто» (далі ПП «Вега Авто») про визнання протиправними дій ПП «Вега-Авто» та зобовязання повернути ОСОБА_3 трудову книжку із внесеним до неї записом про його звільнення за власним бажанням, зобовязання підприємства сплатити йому середньомісячну заробітну плату за вимушений час прогулу з 01 січня 2016 року по 15 квітня 2016 року, яка складає 19565 грн., та зобовязати відповідача відшкодувати йому моральну шкоду завдану за період з 01 січня 2016 року по 08 серпня 2016 року у розмірі 30000 грн. Свої позовні вимоги мотивував тим, що він з вересня 2015 року влаштувався на роботу на посаді водія-експедитора ПП «Вега-Авто», за ним був закріплений автомобіль, у якому в період його використання він помічав несправності та який у грудні 2015 року зламався прямо посеред траси. З огляду на те, що у нього виникли проблеми із здоровям, а також на те, що його не влаштовували умови праці, він вирішив звільнитися із займаної посади і про своє рішення повідомив керівництво підприємства та 17 грудня 2015 року після повернення із відрядження передав закріплений за ним автомобіль співробітнику компанії. Проте через деякий час директор ПП «Вега Авто» повідомив йому про те, що переданий ним автомобіль перебуває у несправному стані та він повинен сплатити 30188,94 грн. за його ремонт, після чого його звільнять і повернуть трудову книжку. У подальшому 31 грудня 2015 року він направив заяву про звільнення та цей лист із заявою було отримано ПП «Вега-Авто» 05 січня 2016 року. Ураховуючи, що його не було звільнено за власним бажанням просив визнати дії ПП «Вега-Авто» незаконними і повернути йому трудову книжку із внесеним до неї записом про його звільнення за власним бажанням, стягнувши на його користь середньомісячну заробітну плату за вимушений час прогулу та моральну шкоду, оскільки при затримці видачі трудової книжки з вини власника або уповноваженого ним органу працівникові сплачується середній заробіток за весь час вимушеного прогулу, а незаконні дії відповідача призвели до завдання йому моральної шкоди

Згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 08 вересня 2016 року указану цивільну справу було розподілено судді Черновському Г.В., але у звязку із звільненням указаного судді з посади судді Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська розпорядженням керівника апарату призначено повторний автоматизований розподіл справи, яка згідно із протоколом від 03 жовтня 2016 року була передана для розгляду судді Ходаківському М.П.

Ухвалою Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 04 жовтня 2016 року суддя Ходаківський М.П. прийняв до свого провадження цивільну справу та призначив дату та час її судового розгляду.

Представник позивача у судовому засіданні позовні вимоги повністю підтримала та просила їх задовольнити з підстав наведених у позові та озвучених у судовому засіданні.

Представник відповідача у судовому засіданні у задоволенні позовних вимог просив відмовити, посилаючись на необґрунтованість заявлених у справі позовних вимог та відсутність порушеного права позивача, у ході розгляду справи представником відповідача надано письмові заперечення на позов, які долучено до матеріалів справи.

Суд, заслухавши пояснення представника позивача та представника відповідача, дослідивши матеріали справи, оцінивши докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, обєктивному та безпосередньому їх дослідженні, дійшов наступних висновків.

Судом встановлено і це підтверджується матеріалами справи, що наказом (розпорядженням) № 15 від 14 вересня 2015 року ОСОБА_3 прийнято на роботу із 15 вересня 2015 року на посаду водія автотранспортних засобів ПП «Вега-Авто» (а.с. 15).

Згідно із наказом ПП «Вега-Авто» від 10 грудня 2015 року № 1012-КОМ ОСОБА_3 відправлено у відрядження строком на 6 днів (з 10 грудня 2015 року по 15 грудня 2015 року) з метою надання автотранспортних послуг з перевезення вантажу (а.с. 65).

Також як встановлено судом наказом (розпорядженням) № 18/1 від 21 грудня 2015 року ОСОБА_3 було звільнено із посади водія автотранспортних засобів за втрату довіри до матеріально відповідальної особи за п. 2 ст. 41 КЗпП України (а.с. 70).

Як вбачається із матеріалів справи, ПП «Вега-Авто» 21 грудня 2015 року направило ОСОБА_3 за адресою його місця реєстрації, яка співпадає із указаною ним у позові адресою, примірник наказу про звільнення № 18/1 від 21 грудня 2015 року та повідомлення про необхідність отримання трудової книжки та розрахунку, що підтверджується описом до цінного листа та фіскальним чеком про напрвлення цих документів (а.с. 71).

Відповідно до частини першої статті 3 ЦПК України, частини першої статті 16 ЦК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Частиною першою статті 15 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

З урахуванням цих норм правом на звернення до суду за захистом наділена особа в разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів, а також у разі звернення до суду органів і осіб, уповноважених захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні та суспільні інтереси. Суд повинен установити, чи були порушені, не визнані або оспорені права, свободи чи інтереси цих осіб, і залежно від установленого вирішити питання про задоволення позовних вимог або відмову в їх задоволенні.

Верховний Суд України в постанові від 09 грудня 2015 року у справі № 6-849цс15, яка є обовязковою для усіх субєктів правозастосування, вказав, що з урахуванням ч. 1 ст. 3 ЦПК України, ч. 1 ст. 15 ЦК України правом на звернення до суду за захистом наділена особа в разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів, а також у разі звернення до суду органів і осіб, яким надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні та суспільні інтереси. Суд повинен установити, чи були порушені, невизнані або оспорені права, свободи чи інтереси цих осіб, і залежно від установленого вирішити питання про задоволення позовних вимог або відмову в їх задоволенні.

Звертаючись з позовом до суду у цій справі ОСОБА_3 зазначив про те, що він направив до відповідача заяву про звільнення за власним бажанням, але у матеріалах справи лише наявне рекомендоване повідомлення про вручення поштового відправлення, виплату поштового переказу про вручення ПП «Вега-Авто» 05 січня 2016 року певного поштового відправлення, але доказів того, що було направлено у цьому відправленні та про те, що було направлено саме заяву про звільнення за власним бажанням ОСОБА_3 суду не надано, тому у суду немає можливості перевірити факт отримання ПП «Вега-Авто» заяви від ОСОБА_3 про його звільнення за власним бажанням.

До того ж, суд звертає увагу на те, що ще наказом (розпорядженням) № 18/1 від 21 грудня 2015 року ОСОБА_3 було звільнено із посади водія автотранспортних засобів за втрату довіри до матеріально відповідальної особи за п. 2 ст. 41 КЗпП України, тобто до дати указаної ним про подання заяви про звільнення за власним бажанням.

Суд відзначає, що у цій справі позивач не оспорював цього наказу і позовних вимог про його незаконність не заявляв.

Відповідно до приписів ст. 36 КЗпП України підставами припинення трудового договору є розірвання трудового договору з ініціативи працівника (ст. 38, 39), з ініціативи власника або уповноваженого ним органу (ст. 40, 41) або на вимогу профспілкового чи іншого уповноваженого на представництво трудовим колективом органу (ст. 45).

Відповідно до ст. 47 КЗпП України власник або уповноважений ним орган зобовязаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в ст. 116 цього Кодексу.

Статтею 116 Кодексу передбачено, що при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації провадиться в день звільнення.

Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після предявлення звільненим працівником вимоги про розрахунок.

У п. 32 постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 06 листопада 1992 року «Про практику розгляду судами трудових спорів» указано, що оскільки згідно зі ст. 235 КЗпП України оплаті підлягає вимушений прогул, вимоги працівника про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку підлягають задоволенню в тому разі і за той період, коли з вини власника або уповноваженого ним органу була затримана видача трудової книжки або неправильне формулювання причин звільнення в трудовій книжці перешкоджало працевлаштуванню працівника.

Відповідно до п. 4.2 Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженої спільним наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України № 58 від 29 липня 1998 року, якщо працівник відсутній на роботі в день звільнення, то власник або уповноважений ним орган в цей день надсилає йому поштове повідомлення із вказівкою про необхідність отримання трудової книжки, пересилання трудової книжки поштою з доставкою на зазначену адресу допускається тільки за письмовою згодою працівника.

Отже, зважаючи на те, що позивача було звільнено 21 грудня 2016 року за іншою підставою ніж визначена ним і ним взагалі не надано доказів направлення підприємству заяви про звільнення за власним бажанням, його вимоги про визнання дії ПП «Вега-Авто» незаконними і повернути йому трудову книжку із внесеним до неї записом про його звільнення за власним бажанням задоволенню не підлягають.

До того ж, суд звертає увагу на те, що позивач просить зобовязати повернути йому трудову книжку саме із записом про звільнення за власним бажанням, а не у звязку із його звільненням.

При цьому ним взагалі не надано доказів звернення до відповідача і відмови підприємства щодо видачі трудової книжки, а заяви про направлення йому трудової книжки поштовим звязком ним до відповідача не надавалося.

Що стосується позовної вимоги про відшкодування завданої позивачу моральної шкоди, то вона також задоволенню не підлягає з огляду на наступне.

Статтею 237-1 КЗпП України передбачено, що відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику провадиться у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

Відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов'язковому з'ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд зокрема повинен з'ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.

Ураховуючи, що судом при розгляді цієї справи не встановлено факту порушення прав позивача ПП «Вега-Авто», то і підстав для стягнення на його користь моральної шкоди із підприємства немає.

Оцінюючі всі докази досліджені судом під час розгляду справи в їх сукупності, та приймаючи до уваги приписи законодавства, що регулюють спірні правовідносини, суд дійшов висновку про необґрунтованість предявлених позовних вимог, що є підставою для відмови у задоволенні позову.

Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат, на підставі ст. 88 ЦПК України, приймаючи до уваги результат вирішення справи, судові витрати не підлягають стягненню.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 8, 10, 11, 60, 74-76, 88, 169, 197, 212, 213, 214, 215 ЦПК України, суд, -

В И Р І Ш И В:

У задоволенні позову ОСОБА_3 до Приватного підприємства «Вега Авто» про визнання дій протиправними, зобовязання вчинити дії, стягнення середньомісячної заробітної плати за час вимушеного прогулу та відшкодування моральної шкоди відмовити.

Рішення може бути оскаржене до апеляційного суду Дніпропетровської області протягом десяти днів з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні в судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Вступна та резолютивна частина рішення проголошена у судовому засіданні 28 лютого 2017 року. Повний текст рішення складено та підписано 03 березня 2017 року.

Суддя М.П.Ходаківський