УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 лютого 2017 р.Справа № 804/1710/16Колегія суддів Харківського апеляційного адміністративного суду у складі

Головуючого судді: Тацій Л.В.

Суддів: Григорова А.М. , Подобайло З.Г.

за участю секретаря судового засідання Гришко Ю.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 12.08.2016р. по справі № 804/1710/16

за позовом ОСОБА_1

до Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду , Державної судової адміністрації України

про визнання протиправної бездіяльності та зобов'язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИЛА:

Позивач, ОСОБА_1, звернувся до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з позовом до Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду, Державної судової адміністрації України, в якому, з урахуванням уточнення позовних вимог, просила: визнати протиправною бездіяльність Державної судової адміністрації України щодо не здійснення дій з перерахування коштів, з урахуванням встановленого законом розміру посадового окладу, на адресу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду за період з 26 жовтня 2014 року по 28 березня 2015 року включно відповідно до ст.144 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» (в редакції з 26 жовтня 2014 року) та за період з 29 березня 2015 року до 09 вересня 2015 року, відповідно до ст. 147 Закону України «Про судоустрій та статус суддів» (в редакції у відповідності до Закону України «Про забезпечення права на справедливий суд»); зобов'язати Державну судову адміністрацію України здійснити дії з перерахування коштів, з урахуванням встановленого законом розміру посадового окладу, на адресу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду за період з 26 жовтня 2014 року по 28 березня 2015 року включно відповідно до ст.144 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» (в редакції з 26 жовтня 2014 року) та за період з 29 березня 2015 року до 09 вересня 2015 року, відповідно до ст. 147 Закону України «Про судоустрій та статус суддів» (в редакції у відповідності до Закону України «Про забезпечення права на справедливий суд»); визнати протиправною бездіяльність Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду в частині не врахування та невиплати ОСОБА_1 заробітної плати за період з 26 жовтня 2014 року по 28 березня 2015 року включно відповідно до ст.144 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» (в редакції з 26 жовтня 2014 року) та за період з 29 березня 2015 року до 09 вересня 2015 року, відповідно до ст. 147 Закону України «Про судоустрій та статус суддів» (в редакції у відповідності до Закону України «Про забезпечення права на справедливий суд»); зобов'язати Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд здійснити ОСОБА_1 перерахунок заробітної плати за період з 26 жовтня 2014 року по 28 березня 2015 року включно відповідно до ст.144 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» (в редакції з 26 жовтня 2014 року) та за період з 29 березня 2015 року до 09 версеня 2015 року, відповідно до ст. 147 Закону України «Про судоустрій та статус суддів» (в редакції у відповідності до Закону України «Про забезпечення права на справедливий суд») та виплатити її в повному обсязі з урахуванням усіх надбавок, які нараховуються залежно від розміру посадового окладу (місячна премія, надбавка за особливо важливу працю, надбавка за вислугу років, тощо).

Постановою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 12.08.2016р. по справі № 804/1710/16 позов залишено без задоволення.

Не погоджуючись з вищезазначеним рішенням позивач подала апеляційну скаргу, відповідно до якої просить постанову суду першої інстанції скасувати та прийняти нову, якою позов задовольнити у повному обсязі.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги зазначила, що в період з 26.10.2014 р. по 28.03.2015 р. розмір посадових окладів працівників апаратів судів мав визначатись відповідно до абз. 2 ч. 1 ст. 144 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" у редакції Закону України "Про прокуратуру", а з 29.03.2015 р. по 08.09.2015 р. - відповідно до абз. 2 ч. 1 ст. 147 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" в редакції Закону України "Про забезпечення права на справедливий суд", а відтак, відповідач, виплачуючи позивачу заробітну плату з розміру посадового окладу у 1730 грн., діяв не на підставі та не у спосіб, визначені чинним законодавством. При цьому, такі дії відповідача звужують обсяг прав і свобод, що суперечить ст.22 Конституції України, порушуючи права позивача на отримання заробітної плати, встановленої законом. Вказує, що нарахування заробітної плати виходячи з посадового окладу, що встановлений постановою Кабінету Міністрів України № 268 від 09.03.2006 року, є неправомірним, оскільки у випадку суперечності підзаконного акту нормам закону слід застосовувати норми закону, оскільки він має вищу юридичну силу, аніж постанови Кабінету Міністрів України. Та обставина, що Кабінет Міністрів України не виконав обов'язки, покладені на нього пунктом 13 розділу ІІ Перехідних положень Закону України "Про забезпечення права на справедливий суд" щодо приведення своїх нормативно-правові акти у відповідність до вимог цього Закону, на думку позивача, не є підставою для невиплати заробітної плати у розмірі, встановленому законом.

Віждповідачі в надісланих до суду письмових запереченнях просили суд апеляційної інстанції вимоги апеляційної скарги залишити без задоволення, а оскаржувану постанову суду першої інстанції - без змін. Зазначили, що Законом України "Про судоустрій і статус суддів" в період, за який позивач просить здійснити перерахунок та виплату коштів, дійсно було закріплене право працівника апарату суду, посада якого віднесена до п'ятої категорії посад державних службовців, на посадовий оклад у розмірі 30 відсотків від посадового окладу судді місцевого суду з коефіцієнтом 1,3. Однак, протягом спірного періоду законодавчого механізму реалізації даного права не було, оскільки не були внесені відповідні зміни до постанови Кабінету Міністрів України від 09.03.2006 року № 268 "Про упорядкування структури та умов оплати праці працівників апарату органів виконавчої влади, органів прокуратури, судів та інших органів". А відтак, за таких обставин у відповідача відсутні юридично обґрунтовані підстави встановлювати та виплачувати посадові оклади у розмірах інших, ніж це було передбачено додатком 47 постанови Кабінету Міністрів України від 09.03.2006 року № 268 "Про упорядкування структури та умов оплати праці працівників апарату органів виконавчої влади, органів прокуратури, судів та інших органів" (в редакцій, чинній на час виникнення спірних відносин). Законом України "Про судоустрій і статус суддів", Бюджетним кодексом України передбачено, що суди фінансуються згідно з кошторисом, а видатки на заробітну плату здійснюються в межах фонду заробітної плати. У зв'язку з тим, що були відсутні бюджетне фінансування та механізм нарахування та виплати позивачу заробітної плати, такі виплати не проводились.

Сторони в судове засідання апеляційної інстанції не прибули, про дату, час та місце апеляційного розгляду справи повідомлені належним чином, надіслали до суду клопотання про розгляд за відсутності сторін.

Відповідно до ч. 4 ст. 196 КАС України, неприбуття в судове засідання сторін або інших осіб, які беруть участь у справі, належним чином повідомлених про дату, час та місце апеляційного розгляду, не перешкоджає судовому розгляду справи.

Згідно з ч. 1 ст. 41 КАС України, у разі неявки у судове засідання всіх осіб, які беруть участь у справі, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши в межах апеляційної скарги рішення суду першої інстанції, доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на таке.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджено під час розгляду справи в суді апеляційної інстанції, що ОСОБА_1 є державним службовцем, працює в апараті Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду з 20019 року, з вересня 2013 року призначена на посаду заступника начальника відділу документального забезпечення.

Вважаючи, що заробітну плату у спірний період відповідач нараховував у меншому розмірі, ніж встановлено Законами України "Про судоустрій і статус суддів", "Про забезпечення права на справедливий суд" позивач звернулась до суду з даним позовом.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що нарахування та виплата заробітної плати позивачу протягом спірного періоду здійснювалась у відповідності до вимог чинного законодавства, з урахуванням відсутності бюджетного фінансування та механізму здійснення нарахування заробітної плати, а відтак, відповідач, виплачуючи позивачеві заробітну плату з розміру посадового окладу у розмірі 1730 грн. (в період з 26.10.2014 р. по 31.08.2015 р.) та 3273 грн. (в період з 01.09.2015 р. по 08.09.2015 р.), діяв на підставі та у спосіб, що визначені чинним законодавством.

Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції, з огляду на таке.

26 жовтня 2014 року набрав чинності Закон України "Про прокуратуру", яким внесено зміни до ч. 1 ст. 144 Закону України "Про судоустрій і статус суддів", зокрема, передбачено, що розмір посадового окладу працівника апарату суду, посада якого віднесена до шостої категорії посад державних службовців, установлюється в розмірі 30 відсотків посадового окладу судді місцевого суду, посадові оклади працівників апарату суду, посади яких віднесені до кожної наступної категорії посад державних службовців, установлюються з коефіцієнтом 1,3 пропорційно посадовим окладам працівників апарату суду, посади яких віднесені до попередньої категорії посад державних службовців.

Абзацом 2 підпункту 1 і абзацом 3 підпункту 2 пункту 13 розділу XIII "Перехідні положення" Закону України "Про прокуратуру" на Кабінет Міністрів України покладено обов'язок у тримісячний строк з дня, наступного за днем опублікування цього Закону, привести свої нормативно-правові акти у відповідність із цим Законом та у двомісячний строк - внести на розгляд Верховної Ради України пропозиції щодо приведення законодавчих актів у відповідність із цим Законом, у тому числі з метою забезпечення збільшення видатків Державного бюджету України на оплату праці працівників апаратів судів та встановлення їм посадових окладів у розмірі, не меншому за передбачені Законом України "Про судоустрій і статус суддів".

Разом з цим, з 28.03.2015 р. набрав чинності Закон України "Про забезпечення права на справедливий суд" від 12.02.2015 р., № 192-VIII, яким Закон України "Про судоустрій і статус суддів" викладено в новій редакції.

Абзацом 2 ч. 1 ст. 147 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" в редакції Закону України від 12.02.2015 року № 192-VIII закріплено аналогічну норму про те, що розмір заробітної плати працівників апаратів судів, ДСА, Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, Національної школи суддів України, їхнє побутове забезпечення і рівень соціального захисту визначаються законом і не можуть бути меншими, ніж у відповідних категорій державних службовців органів законодавчої та виконавчої влади. При цьому розмір посадового окладу працівника апарату суду, посада якого віднесена до шостої категорії посад державних службовців, установлюється в розмірі 30 відсотків посадового окладу судді місцевого суду. Посадові оклади працівників апарату суду, посади яких віднесені до кожної наступної категорії посад державних службовців, установлюються з коефіцієнтом 1,3 пропорційно посадовим окладам працівників апарату суду, посади яких віднесені до попередньої категорії посад державних службовців.

Підпунктом 2 пункту 13 Перехідних положень Закону України "Про забезпечення права на справедливий суд", Кабінет Міністрів України зобов'язано у тримісячний строк з дня набрання чинності цим Законом привести свої нормативно-правові акти у відповідність із цим Законом.

Наведене узгоджується із положеннями частин сьомої, восьмої статті 33 Закону України від 16 грудня 1993 року № 3723-XII "Про державну службу" (у редакції, чинній на час виникнення спірних відносин; далі по тексту - Закон № 3723-XII), згідно з якими умови оплати праці державних службовців, розміри їх посадових окладів, надбавок, доплат і матеріальної допомоги визначаються Кабінетом Міністрів України. Джерелом формування фонду оплати праці державних службовців є Державний бюджет України та інші джерела, визначені для цієї мети положеннями про органи державної виконавчої влади, затвердженими указами Президента України та постановами Кабінету Міністрів України.

Аналогічні положення закріплено також частиною другою статті 8 Закону України від 24 березня 1995 року № 108/95-ВР "Про оплату праці" (у редакції, чинній на час виникнення спірних відносин; далі по тексту - Закон № 108/95-ВР), яка передбачає, що умови та розміри оплати праці працівників установ та організацій, що фінансуються з бюджету, визначаються Кабінетом Міністрів України.

Оплата праці працівників установ та організацій, що фінансуються з бюджету, здійснюється на підставі законодавчих та інших нормативних актів України, генеральної, галузевих, регіональних угод, колективних договорів у межах бюджетних асигнувань та інших позабюджетних доходів. Обсяги витрат на оплату праці працівників установ та організацій, що фінансуються з бюджету, затверджуються одночасно з бюджетом (стаття 13 Закону № 108/95-ВР).

За правилами ст. 142 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" (у редакції до 28 березня 2015 року), фінансування всіх судів в Україні здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України. Функції головного розпорядника коштів Державного бюджету України щодо фінансового забезпечення діяльності судів здійснює, зокрема, ДСА. Суди загальної юрисдикції фінансуються згідно з кошторисами і щомісячними розписами видатків, затвердженими відповідно до вимог цього Закону, у межах річної суми видатків, передбачених Державним бюджетом України на поточний фінансовий рік, у порядку, встановленому Бюджетним кодексом України (далі по тексту БК України) (ст. 143 Закону України "Про судоустрій і статус суддів"). Аналогічні правила закріплені і у статях 145, 146 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" у редакції з 28 березня 2015 року.

З 01 січня 2015 року пунктом 9 Прикінцевих положень Закону України від 28 грудня 2014 року № 80-VІІІ "Про Державний бюджет України на 2015 рік" (далі - Закон № 80-VІІІ) визначено, що норми і положення, зокрема, частини першої статті 144 Закону № 2453-VІ застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного та місцевого бюджетів та бюджетів фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування, а з 13 березня 2015 року передбачено, що норми і положення Закону України "Про судоустрій і статус суддів" застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевого бюджетів та бюджетів фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування.

На час виникнення спірних відносин схема посадових окладів працівників апарату суду була закріплена постановою Кабінету Міністрів України від 09.03.2006 року № 268 "Про упорядкування структури та умов оплати праці працівників апарату органів виконавчої влади, органів прокуратури, судів та інших органів", зокрема Додатком 47, який залишався незмінним до 9 вересня 2015 року.

Отже, Кабінет Міністрів України покладені на нього абзацом другим підпункту 1 пункту 13 розділу XIII Закону № 1697-VII та підпунктом 2 пункту 13 Перехідних положень Закону № 192-VІІІ обов'язки щодо приведення його нормативно-правових актів у відповідність із цими законами у тримісячний строк не виконав.

Згідно з частинами першою та другою статті 23 Бюджетного кодексу України, будь-які бюджетні зобов'язання та платежі з бюджету здійснюються лише за наявності відповідного бюджетного призначення, якщо інше не передбачено законом про Державний бюджет України. Бюджетні призначення встановлюються законом про Державний бюджет України (рішенням про місцевий бюджет) у порядку, визначеному цим Кодексом.

Відповідно до частини першої статті 51 Бюджетного кодексу України, керівники бюджетних установ утримують чисельність працівників, військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та здійснюють фактичні видатки на заробітну плату (грошове забезпечення), включаючи видатки на премії та інші види заохочень чи винагород, матеріальну допомогу, лише в межах фонду заробітної плати (грошового забезпечення), затвердженого для бюджетних установ у кошторисах.

Враховуючи наведене, оскільки з 26 жовтня 2014 року по 09 вересня 2015 року Кабінетом Міністрів України зміни до постанови № 268 щодо умов оплати праці, зокрема розмірів окладів працівників апарату суду, не внесено, а Законами України від 16 січня 2014 року № 719-VІІ "Про Державний бюджет України на 2014 рік" та № 80-VІІІ "Про державний бюджет України на 2015 рік" видатки на реалізацію положень абзацу другого частини першої статті 144 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" ( в редакції з 26 жовтня 2014 року), частини першої статті 147 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" (у редакції з 28 березня 2015 року) не передбачено, відповідач не мав правових підстав для перерахунку та виплати заробітної плати працівників апарату суду поза межами видатків державного бюджету на оплату праці таких працівників у розмірах інших, ніж встановлено Кабінетом Міністрів України.

Аналогічний висновок щодо застосування норм матеріального права викладений у постановах Верховного Суду України від 12 липня 2016 року у справі № 820/4648/15, від 13 липня 2016 року у справах № 820/4653/15 та № 818/3372/15, яка прийнята за результатами розгляду заяви про перегляд судового рішення з підстав, передбачених п. 1 ч. 1 ст. 237 Кодексу адміністративного судочинства України, висновки якої, в силу ч. 2 ст. 161, ч. 1 ст. 244-2 Кодексу адміністративного судочинства України є обов'язковими для врахування.

Таким чином, наведені положення дають підстави для висновку, що відповідачів наділено правом самостійно, без правового врегулювання та фінансової можливості, здійснювати перерахунок посадового окладу позивачу та виплату заробітної плати у відповідному розмірі.

Колегія суддів відмічає, що рішенням Конституційного Суду України від 26.12.2011 р. № 20-рп/2011, визначено, що одним з визначальних елементів у регулюванні суспільних відносин у соціальній сфері є додержання принципу пропорційності між соціальним захистом громадянина та фінансовими можливостями держави, а також гарантування права кожного на достатній життєвий рівень (абзац сьомий підпункту 2,1 пункту 2 Рішення). При цьому Конституційним Судом України взято до уваги статтю 22 Загальної декларації прав людини, за якою розміри соціальних виплат і допомоги встановлюються з урахуванням фінансових можливостей держави.

Конституційний Суд України також зазначив, що передбачені законами соціально - економічні права не є абсолютними. Механізм реалізації цих прав може бути змінений державою, зокрема, через неможливість їх фінансового забезпечення шляхом пропорційного перерозподілу коштів з метою збереження балансу інтересів усього суспільства. Крім того, такі заходи можуть, бути обумовлені необхідністю запобігання чи усунення реальних загроз економічній безпеці України, що згідно з частиною першою ст. 17 Конституції України є найважливішою функцією держави.

З огляду на наведене, колегія суддів зазначає, що виплата позивачеві заробітної плати в період з 26.10.2014 року по 08.09.2015 року включно, виходячи з розміру посадового окладу у 1730 грн. та та 3273 грн, в даному випадку, не може вважатися звуженням прав позивача та не є підставою для визнання дій відповідачів неправомірними.

Враховуючи викладене вище, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про відмову в задоволенні позовних вимог в повному обсязі.

У відповідності до ст. 159 КАС України судове рішення повинне бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до ст. 200 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову або ухвалу суду без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справа та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

На підставі викладеного, колегія суддів, погоджуючись з висновками суду першої інстанції, вважає, що суд дійшов вичерпних юридичних висновків щодо встановлення фактичних обставин справи і правильно застосував до спірних правовідносин норми матеріального та процесуального права.

Керуючись ст.ст. 160, 167, 195, 196, п.1 ч.1 ст. 199, ст.200, п.1 ч.1 ст.205, ст.ст.206, 209, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 12.08.2016р. по справі № 804/1710/16 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня складання ухвали у повному обсязі шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Головуючий суддя Тацій Л.В.Судді Григоров А.М. Подобайло З.Г. Повний текст ухвали виготовлений 21.02.2017 р.