ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

^{_____________________________________________________________________________________________}

^{П О С Т А Н О В А}

^{ІМЕНЕМ УКРАЇНИ}

"15" лютого 2017 р.

Справа № 915/92/16

Одеський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого судді: Величко Т.А.,

суддів: Мишкіної М.А., Таран С.В,

(Склад колегії сформовано на підставі протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями)

при секретарі: Колбасовій О.Ф.

за участю представників сторін:

від позивача – ОСОБА_1;

від відповідача – ОСОБА_2

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу

Державного підприємства “Адміністрація морських портів України” в особі Миколаївської філії державного підприємства “Адміністрація морських портів України”

на рішення господарського суду Миколаївської області від 12.12.2016р.

по справі №915/92/16

за позовом: Державного підприємства “Адміністрація морських портів України” в особі Миколаївської філії державного підприємства “Адміністрація морських портів України”

до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю “Грінтур-Екс”

про розірвання укладеного між сторонами договору від 10.07.2013 р. № А7-А про встановлення сервітуту,

ВСТАНОВИВ :

В лютому 2016р. Державне підприємство “Адміністрація морських портів України” в особі Миколаївської філії державного підприємства “Адміністрація морських портів України” звернулося до господарського суду Миколаївської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю “Грінтур-Екс” про припинення дії Договору №А7-А від 10.07.2013р. про встановлення сервітуту.

Позовні вимоги з посиланням на ст.ст. 403, 525, 526, 530 ЦК України обґрунтовано припиненням обставини, яка була підставою для встановлення сервітуту, а саме внесенням змін постановою Кабінету Міністрів України від 07.07.15 № 483 до додатку до постанови Кабінету Міністрів України від 03.06.13 №405 "Про затвердження переліку спеціалізованих послуг, що надаються у морському порту суб'єктами природних монополій, які підлягають державному регулюванню", якими встановлено інший спосіб доступу до причалів, та внесено доповнення щодо обмежень доступу до причалу, що використовується портовими операторами на підставі договорів оренди, концесії, спільної діяльності; затвердженням Наказом Міністерства інфраструктури України від 18.12.15 №541 тарифів на послуги із забезпечення доступу торгового оператора до причалу, що перебуває у господарському віданні адміністрації морських портів України.

Рішенням господарського суду Миколаївської області від 05.04.2016р., залишеним без змін постановою Одеського апеляційного господарського суду від 07.06.2016р. в задоволенні позову відмовлено.

Мотивуючи дане рішення місцевий господарський суд дійшов до висновку, з яким погодився суд апеляційної інстанції, що позивачем не доведено припинення обставин, які були підставами для встановлення сервітуту. Прийняття нормативно-правових актів не припинило обставин, які були підставами для встановлення сервітуту. Навпаки, вони були і залишаються: відповідач є власником і користувачем нерухомого та рухомого майна в тилу причалу №14 та безпосередньо на причалі №14, що використовується ним для здійснення навантажувально-розвантажувальних робіт (потреби, яка не могла і не може бути задоволена іншим способом як через причал №14 з використанням приналежної до нього причальної інфраструктури (підкранових і залізничних колій).

Постановою Вищого господарського суду України від 17.10.2016р. вказані судові рішення скасовані, справу передано на новий розгляд до господарського суду Миколаївської області.

Як зазначено касаційною інстанцією, суд першої інстанції, із висновками якого погодився й апеляційний господарський суд, відмовляючи у задоволенні позовних вимог про припинення договору про встановлення сервітуту, виходив із того, що позивачем не доведено припинення обставин, які були підставами для встановлення сервітуту. Зазначені висновки, колегія суддів визнала передчасними, оскільки вони усупереч положенням статті 43 ГПК України ґрунтуються на неповно встановлених обставинах справи.

Судами залишено поза увагою ту обставину, що серед майна, яке було передано за договором сервітуту, можливе перебування майна, яке підпадає під дію постанови Кабінету Міністрів України від 07.07.15 № 483, наказу Міністерства інфраструктури України "Про затвердження ОСОБА_3 на послуги із забезпечення доступу портового оператора до причалу, що перебуває у господарському віданні адміністрації морських портів України" від 18.12.15 №541, Розпорядження КМУ від 14.12.15 №1331-р.

При новому розгляді ухвалою господарського суду Миколаївської області від 02.11.2016р. прийнято справу №915/92/16 до провадження з призначенням до розгляду в судовому засіданні.

22.11.2016р. від ДП “Адміністрація морських портів України” в особі Миколаївської філії державного підприємства “Адміністрація морських портів України” надійшли письмові пояснення відповідно до яких зазначив, що припинення сервітуту жодним чином не вплине (в частині унеможливлення) на здійснення ТОВ “Грінтур-Екс” навантажувально-розвантажувальних робіт із використанням причалу. Тобто, надаючи спеціалізовану послугу ДП «АМПУ» забезпечує в повному обсязі виконання навантажувально-розвантажувальних робіт портовим оператором у відповідності до технологічної карти навантажувально-розвантажувальних робіт. Отже, все майно, яке передано за договором сервітуту, підпадає під дію Постанови КМУ №483, наказу МІУ №541 та Розпорядження КМУ №1331-р.

22.11.2016р. від ДП “Адміністрація морських портів України” в особі Миколаївської філії державного підприємства “Адміністрація морських портів України” надійшла заява про уточнення позовних вимог, відповідно до якої останній просив суд розірвати Договір від 10.07.2013р. №А7-А про встановлення сервітуту у зв’язку з припиненням сервітуту через припинення обставин, які були підставою для встановлення сервітуту.

Позивач зазначив, що з 01.01.2016р. припинена обставина, яка була підставою для укладення договору про встановлення сервітуту, а саме, що постановою Кабінету Міністрів України від 07.07.2015 р. № 483 (далі – постанова № 483), котрою внесено зміни до постанови Уряду України від 03.06.2013 р. № 405 “Про затвердження переліку спеціалізованих послуг, що надаються у морському порту суб’єктами природних монополій, які підлягають державному регулюванню”, встановлено спеціалізовану послугу - забезпечення доступу портового оператора до причалу, що перебуває у господарському віданні адміністрації морських портів України, - а наказом Міністерства інфраструктури України від 18.12.2013 р. № 541 затверджено ОСОБА_3 на послуги із забезпечення портового оператора до причалу, що перебуває у господарському віданні адміністрації морських портів України (далі - ОСОБА_3), котрі зареєстровано в Міністерстві юстиції України 22.12.2016 р. за № 1608/28053 і погоджено розпорядженням Кабінету Міністрів України від 14.12.2015 р. № 1331-р “Про погодження тарифів на спеціалізовану послугу із забезпечення доступу портового оператора до причалу, що перебуває у господарському віданні адміністрації морських портів України” (далі – ОСОБА_3), останнє, згідно цього ж розпорядження, набирає чинності з 01.01.2016 р. Ця послуга раніше не визначалася як спеціалізована послуга. Дана обставина, у відповідності до п. 4 ч. 1 ст. 406 ЦК України, є підставою для припинення встановленого сервітуту.

При поданні позову ДП «АМПУ» було враховано вимоги ЦК України, а саме:

1. При укладені Договору сторони не могли передбачити, що о7.07.2015р. Кабінет Міністрів України прийме постанову №483 про введення спеціалізованих послуг по забезпеченню доступу портового оператора до причалу, що перебуває у господарському віданні ДП “АМПУ”.

2. У Миколаївській області надання спеціалізованої послуги у морському порту може лише природний монополіст, а саме ДП “АМПУ”, і така послуга надається тільки основними засобами, на які встановлено право сервітуту ТОВ “Грінтур-Екс”, і останнє є споживачем цих спеціалізованих послуг.

3. ОСОБА_3, оплата спеціалізованої послуги по забезпеченню доступу портового оператора до причалу, яким портовий оператор користується на підставі договорів оренди, концесії, спільної діяльності, не справляється, тому не оплата такої спеціалізованої послуги, у разі її отримання ТОВ “Грінтур-Екс” як користувача причалом за договором сервітуту, призведе до нанесення збитків позивачу.

4. Спірним договором не передбачено, що ризик зміни обставин несе заінтересована сторона, тому що п. 14.3 ст. 14 цього договору передбачено лише ризики щодо ліквідації володільця та переходу до третіх осіб майнових прав.

Отже, все вищевикладене свідчить про наявність підстав для розірвання договору про встановлення сервітуту у зв’язку з припиненням дії обставин, які слугували підставою для встановлення сервітуту – укладення договору про встановлення сервітуту.

У відзиві та письмових поясненнях від 22.11.2016р., 06.12.2016р., 09.12.2016р. ТОВ “Грінтур-Екс” просило суд відмовити у задоволенні позову ДП «АМПУ» в особі Миколаївської філії державного підприємства “Адміністрація морських портів України” та зазначило, що:

- позивачем не наведено доказів припинення обставин, які були підставою встановлення сервітуту на момент укладення договору;

- потреба ТОВ “Грінтур-Екс” у здійсненні навантажувально-розвантажувальних робіт через причал № 14 з використанням причальної інфраструктури на даний час не відпала, тому що ТОВ “Грінтур-Екс” є портовим оператором і здійснює свої функції, в тому числі з використанням власного нерухомого майна, розташованого на суміжній земельній ділянці в тиловій частині причалу № 14 і технологічно поєднаного з цим причалом, а також рухомого майна, котре технологічно поєднано із зазначеним нерухомим майном товариства та причальною інфраструктурою;

- постанова Кабінету Міністрів України та наказ Міністерства інфраструктури України, на які є посилання у позові, не припиняють обставин, котрі були підставами для укладення сторонами спірного договору сервітуту;

- позивачем не доведено наявності одночасно умов, передбачених ч. 2 ст. 625 ЦК України, за наявності котрих можливе розірвання спірного договору сервітуту.

09.12.2016р. від ДП «АМПУ» в особі Миколаївської філії державного підприємства “Адміністрація морських портів України” надійшли додаткові письмові пояснення відповідно до яких просив суд задовольнити позов в повному обсязі.

Рішенням господарського суду Миколаївської області від 12.12.2016р. (суддя Коваль Ю.М.) у задоволенні позову відмовлено повністю.

На думку господарського суду, позивачем не доведено обставин, що сервітут перешкоджає забезпеченню ДП “АМПУ” рівного доступу всіх портових операторів до причалу № 14.

Безпідставними є твердження позивача про те, що виконання договору сервітуту призведе до нанесення збитків позивачу, оскільки ці твердження також ґрунтується на ототожнені договору сервітуту з договором оренди. Суд дійшов висновку, що виконання договору сервітуту не порушує співвідношення майнових інтересів сторін і не позбавляє заінтересовану сторону того, на що вона розраховувала при його укладанні.

Також суд зазначив, що позивачем не доведено наявності одночасного існування всіх чотирьох умов, передбачених ч. 2 ст. 652 ЦК України, необхідних для розірвання договору у зв’язку з істотною зміною обставин. Таким чином, позивачем, усупереч ст.33 ГПК України, не надано суду доказів щодо наявності підстав для розірвання укладеного між сторонами договору сервітуту, які були б передбачені законом або самим договором сервітуту, а тому в задоволенні позову відмовлено.

В апеляційній скарзі, не погоджуючись з висновком суду, в особі Миколаївської філії державного підприємства “Адміністрація морських портів України” просить скасувати рішення господарського суду Миколаївської області від 12.12.2016р. у справі №915/92/16 повністю і прийняти нове рішення, яким позовні вимоги позивача задовольнити в повному обсязі.

Як зазначає скаржник, рішення у справі №915/92/16 прийняте за неповного з’ясування обставин, що мають значення для справи, які місцевий господарський суд визнав встановленими, неправильним застосуванням норм матеріального та процесуального права з огляду на таке:

- прослідковується «власне міркування, перекручування фактів» судом щодо правової позиції позивача, викладеної в позовній заяві та наданих поясненнях при розгляді справи судом;

- суд вийшов за межі предмету позову, вказавши «спірний сервітут», так як право сервітуту взагалі не оспорювалося позивачем;

- суд у своєму рішенні вказує лише на права відповідача згідно з договором про встановлення сервітуту, проте зовсім не звертає увагу на те, що права Володільця (позивача) є пріоритетними і в першу чергу причалом та причальною інфраструктурою для задоволення власних виробничих потреб користується позивач, в господарському віданні якого знаходиться нерухоме майно;

- судом першої інстанції зовсім не враховано той факт, що у проміжках часу, коли здійснювались навантажувальні роботи, розповсюджувався правовий режим надання позивачем спеціалізованої послуги по забезпеченню доступу портового оператору до причалу, а не дія сервітуту;

- судом прийнято лише доводи відповідача та встановлено, що в інший спосіб як через причал №14 технологічний процес здійснено бути не може та не наведено з яких підстав судом не прийнято до уваги доводи позивача, що починаючи з 01.01.2016р. зазначений процес може здійснюватися у законодавчо встановлений спосіб шляхом надання ДП «АМПУ» спеціалізованої послуги забезпечення доступу портового оператора до причалів, що перебувають у господарському віданні ДП «АМПУ» відповідно до умов постанови №483 та наказу №541;

- судом проігноровано докази та пояснення Адміністрації, що в свою чергу призвело до неправильного застосування ч.2 ст. 652 ЦК України, постанови КМУ №483 від 07.07.2015р., №405 від 03.06.2013р., розпорядження Антимонопольного комітету України №874-р від 28.11.2012р. «Про затвердження Порядку складання та ведення зведеного переліку суб’єктів природних монополій».

Колегія суддів, перевіривши наявні матеріали справи (фактичні обставини справи) на предмет правильності їх юридичної оцінки господарським судом та заслухавши пояснення присутніх в засіданні представників сторін, дійшла висновку, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає, виходячи з такого.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, 10.07.2013р. між Державним підприємством “Адміністрація морських портів України” в особі Миколаївської філії державного підприємства “Адміністрація морських портів України” (Володілець) та ТОВ “Грінтур-Екс” (Користувач)було укладено договір про встановлення сервітуту №А7-А.

Преамбулою вказаного договору встановлено, що його укладено у зв’язку з необхідністю виконання Користувачем (відповідачем) комплексу робіт і послуг, пов’язаних з перевалкою вантажів (навантажувально-розвантажувальних робіт) через причал №14 та з використанням причальної інфраструктури (залізничні колії та підкранові колії), а також забезпечення Володільцем (позивачем) можливості користування Користувачем вказаними причалами та причальною інфраструктурою.

Сервітут встановлюється щодо користування причалом та причальною інфраструктурою, які розташовані за адресою: 54020, м. Миколаїв, вул. Заводська, 23 (п.1.1. договору).

Відповідно до п.2.1 договору сервітут встановлюється для можливості здійснення Користувачем навантажувально-розвантажувальних робіт через причал з використанням причальної інфраструктури.

Пунктом 3.1 договору сервітуту встановлено, що видом права сервітуту є право користування майном (причалом та причальною інфраструктурою) згідно з Планом-схемою причалу №14 та причальної інфраструктури (Додаток №1, який є невід’ємною частиною цього договору), наступною довжиною:

- причал №14 (інв. №1031041) - 238,0 м.п., технологічна ширина 19,80 м.п.;

- залізничні колії №53, 54 (інв. №№1031089, 1031090) - 519,59 м.п.;

- підкранові колії (інв. №1031070) - 222,7 м.п. у дві нитки.

Сервітут полягає у можливості вільного та безперешкодного користування користувачем причалом та причальною інфраструктурою, визначених вище у п.3.1 даного договору (п.3.2. договору).

Відповідно до п.4.1 договору зміст сервітуту полягає у наданні права користування причалом та причальною інфраструктурою згідно з п.3.1 договору.

Сервітут є строковим та оплатним (п.4.2. договору).

Сервітут, встановлений за даним договором, є речовим правом користувача, має абсолютний характер і підлягає захисту від неправомірних дій невизначеного кола осіб відповідно до діючого законодавства України. Сервітут не позбавляє володільця, щодо якого він встановлений, права володіння та користування причалом та причальною інфраструктурою (п.п.4.4, 4.5 договору сервітуту).

ОСОБА_3 із положеннями п.8.6 договору, володілець приймає на себе обов’язок повідомляти письмово Користувача про укладення договорів сервітуту, оренди або інших договорів щодо об’єкту сервітуту або окремих його частин протягом трьох днів з дня укладення відповідного договору.

Володілець має право вимагати припинення сервітуту у випадках, встановлених діючим законодавством України (п.9.1.4. договору).

Вказаний договір набирає чинності з моменту підписання уповноваженими представниками сторін та скріплення печатками сторін та діє протягом 10 (десяти) років з набуття чинності. У випадку якщо Користувач не пізніше ніж за один місяць до закінчення терміну дії договору не повідомить Володільця про намір припинити його дію, договір вважається автоматично пролонгований ще на 10 (десять) років на тих самих умовах (п.14.1. договору).

Пунктом 14.4 договору встановлено, що одностороннє розірвання даного договору з ініціативи володільця не допускаються. Користувач має право припинити цей договір в односторонньому порядку шляхом направлення володільцю письмового повідомлення про відмову від сервітуту, встановленого цим договором. У такому разі договір вважається припиненим після спливу п’яти днів з дати набуття чинності відповідною додатковою угодою.

Сторони встановили, що цей договір може бути припинений за взаємною згодою сторін шляхом укладення відповідної додаткової угоди до договору, підписаної уповноваженими представниками сторін та скріпленої печатками. Цей договір вважається припиненим з дати набуття чинності відповідної додаткової угоди (п.14.5. договору).

Цей договір також припиняється також у разі припинення сервітуту у випадках, передбачених чинним законодавством України, а також у випадку передання об’єкта сервітуту Користувачу в оренду (п.14.6. договору).

Додатковою угодою №1 від 08.08.2013р. до договору від 10.07.2013р. №А7-А сторонами внесено зміни в частині розміру та порядку внесення плати за сервітут, режиму експлуатації тощо.

Постановою Кабінету Міністрів України від 07.07.2015р. №483 внесено зміни в додаток до постанови Кабінету Міністрів України від 03.06.2013р. №405 «Про затвердження переліку спеціалізованих послуг, що надаються у морському порту суб’єктами природних монополій, які підлягають державному регулюванню», доповнивши його абзацом такого змісту: «забезпечення доступу портового оператора до причалу, що перебуває у господарському віданні адміністрації морських портів України, крім причалу, що використовується портовим оператором на підставі договору оренди, концесії, спільної діяльності, укладеного відповідно до законодавства».

Наказом Міністерства інфраструктури України «Про затвердження ОСОБА_3 на послуги із забезпечення доступу портового оператора до причалу, що перебуває у господарському віданні адміністрації морських портів України» від 18.12.2015р. №541, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 22.12.2015р. за №1608/28053, затверджено відповідні тарифи, розрахунок плати тощо.

Розпорядженням Кабінету Міністрів України «Про погодження тарифів на спеціалізовану послугу із забезпечення доступу портового оператора до причалу, що перебуває у господарському віданні адміністрації морських портів України» №1331-р від 14.12.2015 року погоджено встановлені Міністерством інфраструктури в установленому порядку тарифи на спеціалізовані послуги із забезпечення доступу портового оператора до причалу, що перебуває у господарському віданні адміністрації морських портів України, крім причалу, що використовується портовим оператором на підставі договору оренди, концесії, спільної діяльності, укладеного відповідно до законодавства.

Позивач направив на адресу відповідача лист №18-06/6886 від 23.12.2015р. разом із трьома примірниками додаткової угоди №2 до договору сервітуту №А7-А з пропозицією щодо його розірвання. Також позивачем на адресу відповідача направлявся лист №18-06/6900 від 23.12.2015р. та два примірника договору про забезпечення доступу портового оператора до причалу.

В матеріалах справи містяться листи №4166 від 21.12.2015 та №4220 від 29.12.2015р., яким відповідач повідомив позивача про те, що заперечує проти розірвання договору сервітуту та підписання договору про забезпечення доступу портового оператору до причалу.

Вказана обставина зумовила позивача звернутись з позовом до господарського суду про розірвання договору від 10.07.2013р. №А7-А про встановлення сервітуту у зв’язку з припиненням сервітуту через припинення обставин, які були підставою для встановлення сервітуту.

Пунктом 2 ч.1 ст.395 ЦК України встановлено, що речовими правами на чуже майно є право користування (сервітут).

За своїм змістом сервітут є правом на чужу річ і його сутність полягає у обмеженому користуванні чужою річчю у межах та спосіб, встановлених законами чи договором між сервітуарієм та власником речі або особою, якій майно було передане власником, а також на інших підставах, встановлених законом.

Відповідно до ч.1 ст.401 ЦК України право користування чужим майном (сервітут) може бути встановлене щодо земельної ділянки, інших природних ресурсів (земельний сервітут) або іншого нерухомого майна для задоволення потреб інших осіб, які не можуть бути задоволені іншим способом.

Частиною 1 ст.402 ЦК України визначено, сервітут може бути встановлений договором, законом, заповітом або рішенням суду.

Приписами частин 1-5 ст.403 ЦК України встановлено, що сервітут визначає обсяг прав щодо користування особою чужим майном. Сервітут може бути встановлений на певний строк або без визначення строку. Особа, яка користується сервітутом, зобов’язана вносити плату за користування майном, якщо інше не встановлено договором, законом, заповітом або рішенням суду. Сервітут не підлягає відчуженню. Сервітут не позбавляє власника майна, щодо якого він встановлений, права володіння, користування та розпоряджання цим майном.

Правочин підлягає державній реєстрації лише у випадках, встановлених законом (ч.1 ст.201 ЦК України).

Відповідно до п.2 ч.1 ст.4 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» державній реєстрації прав підлягають: речові права, похідні від права власності - право користування (сервітут).

Спірний сервітут зареєстровано у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно за № 7901272, що підтверджується витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію іншого речового права (т. 2, ас. 88).

Об’єктом сервітуту за спірним договором є причал № 14 (інв. № 1031041), загальною довжиною 238,0 м.п., загальною технологічною шириною 19,80 м.п., та причальною інфраструктурою: залізничними коліями №№ 53, 54 (інв. №№ 1031089, 1031090), загальною довжиною 519,59 м.п. та підкрановими коліями (інв. № 1031070) загальною довжиною 222,7 м.п. у дві нитки, котрі обліковуються на балансі ДП “АМПУ”.

Позивач - державне підприємство, утворене відповідно до законодавства, що забезпечує функціонування морських портів, утримання та використання об’єктів портової інфраструктури державної форми власності, виконання інших покладених на нього завдань безпосередньо і через свої філії, що утворюються в кожному морському порту (адміністрація морського порту) (ст. 1 Закону України “Про морські порти України”).

ОСОБА_3 статуту, затвердженого наказом Міністерства інфраструктури України від 24.03.2014 р. № 149, з урахуванням змін, затверджених наказом Міністерства інфраструктури України від 05.10.2015 р. № 401 (а.с. 40-78), ДП “АМПУ” є державним унітарним підприємством і діє, як державне комерційне підприємство, створене відповідно до розпорядження Кабінету Міністрів України від 04.03.2013 р. № 133-р “Про погодження пропозиції щодо реорганізації державних підприємств морського транспорту” та входить до сфери управління Міністерства інфраструктури України (п. 1.1 статуту ДП “АМПУ”).

Майно підприємства є державною власністю і закріплюється за ним на праві господарського відання. Здійснюючи право господарського відання, підприємство володіє, користується та розпоряджається закріпленим за ним майном відповідно до вимог, передбачених законодавством України, нормативно-правовими актами Уповноваженого органу управління та цим статутом (п. 4.2 статуту ДП “АМПУ”).

Законом України “Про морські порти України” визначено, що державні стратегічні об’єкти портової інфраструктури та інше державне майно, закріплене за адміністрацією морських портів України, належать їй на праві господарського відання. Адміністрація морських портів України володіє, користується та розпоряджається закріпленим за нею державним майном з урахуванням його цільового призначення, а також обмежень правомочностей щодо розпорядження таким майном, визначених цим Законом, іншими законодавчими актами, її статутом (ч. 3 ст. 23 Закону).

Указаним Законом також передбачено, що причали можуть бути об’єктом оренди та можуть передаватися у концесію у складі єдиних майнових комплексів.

Відповідно до ст. 136 ГК України право господарського відання є речовим правом суб’єкта підприємництва, який володіє, користується і розпоряджається майном, закріпленим за ним власником (уповноваженим ним органом), з обмеженням правомочності розпорядження щодо окремих видів майна за згодою власника у випадках, передбачених цим Кодексом та іншими законами. Власник майна, закріпленого на праві господарського відання за суб’єктом підприємництва, здійснює контроль за використанням та збереженням належного йому майна безпосередньо або через уповноважений ним орган, не втручаючись в оперативно-господарську діяльність підприємства. Щодо захисту права господарського відання застосовуються положення закону, встановлені для захисту права власності. Суб’єкт підприємництва, який здійснює господарську діяльність на основі права господарського відання, має право на захист своїх майнових прав також від власника.

Відповідно до ч. 5 ст. 75 ГК України державне комерційне підприємство не має права безоплатно передавати належне йому майно іншим юридичним особам чи громадянам, крім випадків, передбачених законом. Відчужувати майнові об’єкти, що належать до основних фондів, державне комерційне підприємство має право лише за попередньою згодою органу, до сфери управління якого воно належить, і лише на конкурентних засадах, якщо інше не встановлено законом. Розпоряджатися в інший спосіб майном, що належить до основних фондів, державне комерційне підприємство має право лише у межах повноважень та у спосіб, що передбачені цим Кодексом та іншими законами.

ОСОБА_3 чинного законодавства, причал – гідротехнічна споруда, яка має швартовні та відбійні пристрої і призначена для стоянки та обслуговування суден, обслуговування пасажирів, у тому числі для їх посадки на судна і висадки з суден, проведення вантажно-розвантажувальних робіт, тобто безпосередньо забезпечує здійснення відповідачем його основної діяльності (п. 12 ст. 1 Закону України “Про морські порти України”).

Визначення причалу також наводиться в Правилах безпеки для працівників суден портового і службово-допоміжного флоту рибного господарства, затверджених наказом від 24.01.2007 р. № 13 Державного комітету України з промислової безпеки, охорони праці та гірничого нагляду, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 06.02.2007 р. за № 101/13368, згідно яких причалом є комплекс споруд, призначений для безпечної стоянки, оброблення та обслуговування суден.

Виходячи із аналізу наведеного законодавства, статуту ДП “АМПУ”, умов укладеного між сторонами договору сервітуту, вбачається, що сервітут встановлено щодо частини причалу, включаючи причальну інфраструктуру, як складову об’єкта нерухомого майна, закріпленого за позивачем, а не причалу як цілісного майнового комплексу, і, що законодавство не містить прямої заборони на встановлення сервітуту щодо частини причалу, включаючи його причальну інфраструктуру.

Відповідач ТОВ “Грінтур-Екс” є портовим оператором, що не заперечується сторонами.

ОСОБА_3 п. 11 ст. 1 Закону України “Про морські порти України” портовий оператор (стивідорна компанія) - суб’єкт господарювання, що здійснює експлуатацію морського терміналу, проводить вантажно-розвантажувальні роботи, обслуговування та зберігання вантажів, обслуговування суден і пасажирів, а також інші пов’язані з цим види господарської діяльності.

Судом першої інстанції встановлено, що підставою для укладення між сторонами у справі договору сервітуту була потреба ТОВ “Грінтур-Екс” у здійсненні навантажувально-розвантажувальних робіт через причал № 14 з використанням приналежної до нього причальної інфраструктури, котру не було можливості задовольнити іншим способом, так як відповідач є власником нерухомого майна, розташованого на суміжній земельній ділянці в тиловій частині причалу № 14 і технологічно поєднаного з цим причалом, а також рухомого майна, котре технологічно поєднано із зазначеним нерухомим майном товариства та причальною інфраструктурою, що підтверджується наявними в матеріалах справи правовстановлюючими документами на право власності та право користування ТОВ “Грінтур-Екс” нерухомим та рухомим майном (т. 2, а.с. 9-82).

За твердженням сторін укладення договору сервітуту було вигідним обом сторонам зазначеного правочину.

Позивач, обґрунтовуючи позовні вимоги, вважає, що наявні обставини, котрі, згідно законодавства України, зокрема ст.ст. 406, 651, 652 ЦК України, можуть бути підставами для розірвання укладеного між сторонами договору сервітуту.

Статтею 406 ЦК України встановлено вичерпний перелік підстав для припинення сервітуту, а саме:

1) поєднання в одній особі особи, в інтересах якої встановлений сервітут, і власника майна, обтяженого сервітутом;

2) відмови від нього особи, в інтересах якої встановлений сервітут;

3) спливу строку, на який було встановлено сервітут;

4) припинення обставини, яка була підставою для встановлення сервітуту;

5) невикористання сервітуту протягом трьох років підряд;

6) смерті особи, на користь якої було встановлено особистий сервітут.

Сервітут може бути припинений за рішенням суду на вимогу власника майна за наявності обставин, які мають істотне значення.

Власник земельної ділянки має право вимагати припинення сервітуту, якщо він перешкоджає використанню цієї земельної ділянки за її цільовим призначенням. Сервітут може бути припинений в інших випадках, встановлених законом.

ОСОБА_3 приписів ст.651 ЦК України, зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом. Договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом.

Статтею 652 ЦК України встановлено, що у разі істотної зміни обставин, якими сторони керувалися при укладенні договору, договір може бути змінений або розірваний за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті зобов’язання. Зміна обставин є істотною, якщо вони змінилися настільки, що, якби сторони могли це передбачити, вони не уклали б договір або уклали б його на інших умовах.

Якщо сторони не досягли згоди щодо приведення договору у відповідність з обставинами, які істотно змінились, або щодо його розірвання, договір може бути розірваний, а з підстав, встановлених частиною четвертою цієї статті, - змінений за рішенням суду на вимогу заінтересованої сторони за наявності одночасно таких умов:

1) в момент укладення договору сторони виходили з того, що така зміна обставин не настане;

2) зміна обставин зумовлена причинами, які заінтересована сторона не могла усунути після їх виникнення при всій турботливості та обачності, які від неї вимагалися;

3) виконання договору порушило б співвідношення майнових інтересів сторін і позбавило б заінтересовану сторону того, на що вона розраховувала при укладенні договору;

4) із суті договору або звичаїв ділового обороту не випливає, що ризик зміни обставин несе заінтересована сторона.

Аналізуючи вказані вище норми права, суд апеляційної інстанції дійшов до висновку, що закон пов’язує можливість розірвання договору безпосередньо не з наявністю істотної зміни обставин, а з одночасною наявністю чотирьох умов, визначених ч.2 ст.652 ЦК України, при істотній зміні обставин.

Отже, позивач, звертаючись до суду з вимогою про розірвання договору від 10.07.2013р. №А7-А про встановлення сервітуту у зв’язку з припиненням сервітуту через припинення обставин, які були підставою для встановлення сервітуту за рішенням суду позивач зобов’язаний був довести належними та допустимими доказами одночасну наявність усіх чотирьох умов, визначених у ч.2 ст.652 ЦК України, відповідно до яких укладений між сторонами договір А7-А про встановлення сервітуту від 10.07.2013 року може бути розірваний за рішенням суду та докази для припинення дії сервітуту на підставі п.4 ст.406 ЦК України.

Позивачем таких доказів в порушення приписів ст.33 ГПК України суду не надано.

Місцевим господарським судом встановлено, що здійснення відповідачем своєї господарської діяльності з перевалки вантажів на морський транспорт (морські судна) технологічно неможливе в інший спосіб як через причал №14.

Відповідно до ч.1 ст.12 Закону України «Про морські порти України» причал - гідротехнічна споруда, яка має швартовні та відбійні пристрої і призначена для стоянки та обслуговування суден, обслуговування пасажирів, у тому числі для їх посадки на судна і висадки з суден, проведення вантажно-розвантажувальних робіт.

Таким чином, обставиною, яка була підставою для встановлення сервітуту для ТОВ «Грінтур-Екс», була і залишається потреба у здійсненні навантажувально-розвантажувальних робіт, які технологічно поєднані з нерухомим майном, що знаходиться в тилу причалу №14 та з використанням належної до нього причальної інфраструктури (підкранових та залізничних колій).

Колегія суддів вважає безпідставними доводи скаржника, що договір сервітуту підлягає припиненню на підставі п.4 ч.1 ст. 406 ЦК України, оскільки прийняття Постанови КМУ №483 від 07.07.2015р. та Розпорядження Кабінету Міністрів України №1331-р від 14.12.2015р. не є припиненням обставин, які були підставою для встановлення сервітуту на причал №14 та причальну інфраструктуру.

Крім того, вказані вище нормативні акти не містять прямої вказівки стосовно припинення дії уже існуючих правовідносин між сторонами, що витікають із сервітуту, або зміни умови їх існування.

Суд апеляційної інстанції вважає, що виконання сторонами договору сервітуту ніяким чином не порушує співвідношення майнових інтересів сторін та не позбавляє заінтересовану сторону того, на що вона розраховувала при укладенні договору, оскільки позивачем не надано доказів невиконання відповідачем умов договору сервітуту від 10.07.2013р. щодо оплати за користування чужим майном, а Наказ Міністерства інфраструктури України від 18.12.2015р. №541 не має відношення до плати, яка передбачена договором про встановлення сервітуту.

Сервітут не позбавляє володільця (позивача) права володіння та користування причалом та причальною інфраструктурою. Тому, позивач має право використовувати об’єкти сервітуту у своїй господарській діяльності на власний розсуд (п.4.5. договору).

Пунктом 8.6. договору сервітуту сторони встановили, що позивач має право укладати договори сервітуту, оренди, інші договори щодо об’єкту сервітуту або окремих його частин, але має обов’язок повідомити про укладення таких договорів відповідача. Обставини, які були підставою для встановлення сервітуту, продовжують існувати та станом на сьогоднішній день не припинилися, речове право користування (сервітут), встановлене договором, пройшло державну реєстрацію, відповідач не відмовлявся від договору, належним чином вносить плату за користування сервітутом та продовжує її сплачувати.

Отже, вказане виключає можливість припинення встановленого сервітуту на підставі п.4. ч.1 ст.406 ЦК.

При розгляді справи судом апеляційної інстанції скаржником не надано ніяких додаткових пояснень та відповідних доказів, які б спростували висновки, викладені в рішенні суду першої інстанції, та всупереч вимог ст.33 Господарського процесуального кодексу України не доведені ті обставини, на які скаржник посилався, як на підставу своїх вимог.

З урахуванням наведених правових положень та встановлених обставин даної справи, колегія суддів вважає доводи апеляційної скарги необґрунтованими, оскільки вони спростовуються зібраними по справі доказами та не відповідають вимогам закону, що регулює спірні правовідносини.

На підставі викладеного, колегія суддів приходить до висновку, що судом першої інстанції було повно та всебічно з’ясовано обставини, що мають значення для справи, надано їм належну правову оцінку та винесено рішення з дотриманням норм матеріального і процесуального права, що дає підстави для залишення його без змін.

Керуючись ст. ст. 99, 101, 103-105 ГПК України,

суд постановив:

Апеляційну скаргу Державного підприємства “Адміністрація морських портів України” в особі Миколаївської філії державного підприємства “Адміністрація морських портів України” залишити без задоволення, рішення господарського суду Миколаївської області від 12.12.2016р. у справі 915/92/16 – без змін.

Постанова в порядку ст. 105 Господарського Процесуального Кодексу України набирає законної сили з дня її прийняття.

Постанова апеляційної інстанції може бути оскаржена у касаційному порядку.

Головуючий суддя Т.А. Величко

Суддя М.А. Мишкіна

Суддя С.В. Таран