ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

26 січня 2017 року м. Київ К/800/26428/16

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

головуючого Степашка О.І.

суддів: Олендера І.Я.

Островича С.Е.

за участю:

секретаря судового засідання Орєшко Ю.О.

представника позивача Катрича П.С.

представник відповідача Виростко А.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Калинівської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби у Вінницькій області

на постанову Вінницького окружного адміністративного суду від 12.11.2015

та ухвалу Вінницького апеляційного адміністративного суду від 14.09.2016

у справі № 2а/0270/4315/12

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Калинівський експериментальний завод деревинних матеріалів»

до Козятинської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби у Вінницькій області

про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, -

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Калинівський експериментальний завод деревинних матеріалів» (далі по тексту - позивач, ТОВ «Калинівський експериментальний завод деревинних матеріалів») звернулося до Вінницького окружного адміністративного суду з позовом до Козятинської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби у Вінницькій області (далі по тексту - відповідач, Козятинська ОДПІ ГУ ДФС у Вінницькій області) про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 29.08.2012 №0000622301, №0000632301 та №0000652301.

Постановою Вінницького окружного адміністративного суду від 12.11.2015, яка залишена без змін ухвалою Вінницького апеляційного адміністративного суду від 14.09.2016, позов задоволено.

В касаційній скарзі відповідач просить скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанцій і прийняти нове рішення про відмову у задоволенні позову, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права.

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Судами попередніх інстанцій зазначено, що відповідачем проведено документальну планову виїзну перевірку позивача з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.07.2009 по 31.03.2012, валютного та іншого законодавства за період з 01.07.2010 по 31.12.2011, за результатами якої складено акт від 15.08.2012 №59/22/05412693.

В акті перевірки зазначено наступні порушення позивачем вимог: 1) статті 185, 186, пункту 201.4 статті 201, пункту 198.6 статті 198, підпункту 14.1.36 пункту 14.1 статті 14, підпункту 14.1.27 пункту 14.1 статті 14, підпункту 14.1.191 пункту 14.1 статті 14, підпункту 14.1.231 пункту 14.1 статті 14, пункту 198.6 статті 198, пункту 192.1 статті 192, абзацу «а» підпункту 14.1.11 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України, внаслідок чого підприємством занижено податок на додану вартість на загальну суму 313802,00 грн.; 2) статті 8 Закону України «Про плату за землю», пункту 279.1 статті 279 Податкового кодексу України, чим занижено земельний податок (плату за землю) на загальну суму 6224,90 грн.; 3) підпункту 11.2.1 пункту 11.2 статті 11, підпункту 5.2.1 пункту 5.2 статті 5, підпунктів 4.1.1, 4.1.6 пункту 4.1 статті 4 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», підпункту 14.1.11 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України, пункту 5.1 статті 5, пункту 1.32 статті 1, підпункту 5.2.1 пункту 5.2 статті 5, підпункту 5.3.9 пункту 5.3 статті 5, пункту 6.1 статті 6 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», пункту 137.1 статті 137 Податкового кодексу України, внаслідок чого підприємством завищено від'ємне значення об'єкта оподаткування у 2009 році в сумі 6441589,00 грн., завищено від'ємне значення об'єкта оподаткування у 2010 році в сумі 7589062,00 грн., завищено від'ємне значення об'єкта оподаткування у І кварталі 2011 року в сумі 394605,00 грн., завищено від'ємне значення об'єкта оподаткування у ІІ-ІV кварталі 2011 року в сумі 501595,00 грн., завищено від'ємне значення об'єкта оподаткування у І кварталі 2012 року в сумі 2159904,00 грн., занижено податок на прибуток за 2010 рік в сумі 620314,00 грн., за І квартал 2011 року в сумі 294742,00 грн., а за І квартал 2012 року в сумі 15241,00 грн.; 4) статті 129, 130, 131 Податкового кодексу України; 5) пункту 9 статті 3 Закону України «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг».

Підставою для таких висновків відповідачем слугувало: невіднесення до складу валового доходу суми безповоротної фінансової допомоги у вигляді отриманих від ПП «Камп» коштів за частку в статутному капіталі позивача до моменту внесення змін до державного реєстру; невключення до складу валового доходу в четвертому кварталі 2009 року суми кредиторської заборгованості перед ТОВ «Мехтехпромсервіс» у розмірі 3513594,00 грн., яке припинене 12.05.2009 у зв`язку з визнанням його банкрутом, а також нездійсненням одночасного зменшення валових витрат на вартість отриманих від названого товариства послуг з обслуговування обладнання; невключення до складу валового доходу кредиторської заборгованості перед ПП «Камп» у розмірі 1730887,00 грн., за якою минув строк позовної давності; безпідставне списання дебіторської заборгованості у розмірі 106990,00 грн., щодо якої не вживались заходи з її стягнення; завищення задекларованих показників у рядку 04.9 «від'ємне значення об'єкта оподаткування попереднього податкового року» декларацій з податку на прибуток підприємства за 2010 рік у розмірі 9233486,00 грн. та за перший квартал 2011 року в розмірі 4797165,00 грн.

Крім того, контролюючий орган дійшов висновку про порушення позивачем підпунктів 14.1.27, 14.1.36, 14.1.191, 14.1.231 пункту 14.1 статті 14, статей 185, 186, пункту 198.6 статті 198, пункту 201.4 статті 201 Податкового кодексу України з огляду на неправомірне формування податкового кредиту з податку на додану вартість на підставі податкових накладних, виписаних на його адресу ТОВ «Баварія Груп» за нікчемним правочином.

Зазначений висновок відповідачем зроблено з огляду на акт перевірки контрагента позивача № 249/22-3/37264220 від 07.05.2012, в якому викладено думку про те, що укладені вказаним суб'єктом господарювання з ТОВ «Ріоніт» правочини не спрямовані на реальне настання правових наслідків, що, на переконання відповідача, обумовлює і нікчемність договору на поставку природного газу, укладеного між позивачем та ТОВ «Баварія Груп».

На підставі висновків акту перевірки відповідачем прийняті податкові повідомлення-рішенння від 29.08.2012: №0000622301, яким збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток приватних підприємств на 1089186,00 грн.; №0000652301, яким зменшено суму від'ємного значення об'єкта оподаткування по податку на прибуток в сумі 17086755,00 грн.; №0000632301, яким збільшено суму грошового зобов'язання позивача за податком на додану вартість по вітчизняних товарах/роботах/послугах на суму 392252,00 грн.

Задовольняючи позовні вимоги, суди попередніх інстанцій виходили з наступного, з чим погоджується суд касаційної інстанції.

Щодо правомірності прийняття податкового повідомлення-рішення від 29.08.2012 №0000632301, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання за податком на додану вартість по вітчизняних товарах/роботах/послугах на суму 392252,00 грн., слід зазначити наступне.

Судами встановлено, що позивач та ТОВ «Баварія-груп» перебували у фінансово-господарських правовідносинах щодо постачання позивачу газу на умовах договору. Поставка газу відбувається по ланцюгу від ТОВ «Ріоніт», який співпрацює з ВАТ «Горохівський цукровий завод» та ТОВ «Алекс-А ЛТД».

Також судом встановлено, що між позивачем та ТОВ «Баварія групп» укладено договір на постачання природного газу від 30.06.2011 №Б-24.

Згідно із статтею 1 Закону України від 16.07.1999 №996-XIV «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» (далі по тексту - Закон № 996-XIV) первинним документом є документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Відповідно до частини 1 статті 9 Закону №996-XIV підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.

Отже, визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

Вимога щодо реальних змін майнового стану платника податків як обов'язкова ознака господарської операції кореспондує з нормами Податквого кодексу України.

Порядок формування податкового кредиту, підстави його виникнення та порядок визначення сум податку, що підлягають відшкодуванню з Державного бюджету України, регламентований ст. 198 та ст. 200 Податкового кодексу України.

Згідно з пунктом 198.2 статті 198 Податкового кодексу України, датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

За змістом пунктом 198.3 статті 198 Податкового кодексу України, податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Як встановлено судами першої та апеляційної інстанцій, документами, які підтверджують факт поставки позивачу природного газу в серпні 2011 року та реальність здійснення операцій, є договір поставки товару, видаткова накладна, акти приймання - передачі природного газу, двосторонній акт подачі - прийняття природного газу та довідка про використання газу, а також платіжні документи за отриманий товар.

Фактичне виконання господарських операцій між позивачем та ТОВ «Баварія груп», підтверджується оформленими належним чином первинними бухгалтерськими документами, копії яких містяться в матеріалах справи.

Разом з тим, висновки податкового органу про нереальність господарської операції за договором поставки природного газу грунтуються на висновках акту ДПІ у Печерському районі м. Києва про результати перевірки ТОВ «Баварія-груп» при здійсненні господарських операцій з ТОВ «Ріоніт» за період з 01.08.2011 по 31.08.2011. У даному акті вказано на нікчемність правочинів. В акті також є посилання на те, що ДПІ у Печерському районі м. Києва, в свою чергу, отримано акт перевірки ДПІ у Шевченківському районі м. Києві щодо проведеної перевірки господарської діяльності ТОВ «Ріоніт» з ВАТ «Горохівський цукровий завод» та ТОВ «Алекс-А ЛТД», в висновках якого зазначено нікчемність угод поставок товарів.

Податковим органом, у свою чергу, не наведено переконливих доводів, що ґрунтуються на об'єктивній інформації та спростовують факти господарської діяльності, засвідчені наведеними документами.

Не поставлено контролюючим органом під сумнів і добросовісність ТОВ «Калинівський експериментальний завод деревинних матеріалів» як платника податків, не представлено належних доказів на підтвердження можливої фіктивності його контрагентів або відсутності в них активу, реалізованого позивачу, не наведено будь-яких доводів щодо здійснення товариством розглядуваних операцій за відсутності розумних економічних причин (ділової мети) та наміру одержати економічний ефект тощо.

Отже, висновки контролюючого органу про неправомірне формування податкового кредиту з податку на додану вартість на підставі податкових накладних, виписаних ТОВ «Баварія Груп» за нікчемним правочином є безпідставними та не містять будь-якого документального підтвердження.

При цьому, як видно із акту перевірки, позивачем також віднесено до складу податкового кредиту суми податку на додану вартість за березень 2012 року в сумі 6667 грн., які не підтверджені належним чином оформленими податковими накладними.

Оскільки, представники позивача не спростували зазначений факт та не надали суду належним чином оформлені податкові накладні на спростування встановлених перевіркою порушень податкового законодавства, відтак суд погоджується із висновками відповідача про порушення позивачем підпункту14.1.181 пункту 14.1 статті 1, пунктів 198.2, 198.3 статті 19, пункту 201.1 статті 201 Податкового кодексу України, в результаті чого завищено податковий кредит з податку на додану вартість за березень 2012 року на суму 6667,00 грн.

Визначаючись щодо законності не включення позивачем до складу валового доходу кредиторської заборгованості перед ПП «Камп» у розмірі 1730887,00 грн., слід зазначити наступне.

В акті перевірки відповідачем зазначено порушення позивачем вимог абзацу «а» підпункту 14.1.11 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України, за яким безнадійна заборгованість - це заборгованість за зобов'язаннями, щодо яких минув строк позовної давності.

В свою чергу, станом на 01.04.2009 позивач перед ПП «Камп» заборгував 1730887,00 грн. Визнаючи та підтверджуючи наявне грошове зобов`язання, позивач 11.01.2012 звернувся до директора ПП «Камп» з гарантійним листом, яким просив відстрочити погашення кредиторської заборгованості в сумі 1758575,00 грн. до 01.06.2013. Письмовою відповіддю від 12.01.2012 позивача повідомлено, що ПП «Камп» згодне відстрочити момент погашення заборгованості до 01.06.2013.

Відповідно до статті 257 Цивільного кодексу України, строк загальної позовної давності встановлюється тривалістю у 3 роки.

Отже, оскільки заборгованість розміром 1758575,00 грн. числилась станом на 01.04.2009, то позовна давність закінчилась 01.04.2012, проте відповідно до частини 1 статті 264 Цивільного кодексу України, перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов'язку. Частиною 3 вказаної статті передбачено, що після переривання перебіг позовної давності починається заново.

Час, що минув до переривання перебігу позовної давності, до нового строку не зараховується.

Направлення позивачем гарантійного листа ПП «Камп» судами попередніх інстанцій вірно розцінено, як вчинення дії, що свідчить про визнання ним свого боргу, а тому час, що минув з 01.04.2009 по 11.01.2012, до трьох років тривалості позовної давності не зараховується, а з 11.01.2012 починається новий її перебіг.

Таким чином, висновки відповідача, з урахуванням періоду, за який проводився перевірка, суперечать вимогам законодавства, а заборгованість позивача перед контрагентом у сумі 1730887,00 грн. на момент проведення перевірки не набула стану безнадійної заборгованості. У зв'язку із чим, у позивача не виникло обов'язку включати таку заборгованість до рядку декларації «Інші доходи».

Щодо зменшення контролюючим органом валових витрат підприємства на суму 106990,00 грн., з огляду на безпідставність списання дебіторської заборгованості, суд зазначає наступне.

Так, позивачу контрагенти заборгували 106990,00 грн., з метою оплати заборгованості, позивач направив претензії: у ІІ кварталі 2011 року - ТОВ «Сільф», ДП «Білоцерківський лісгосп», у ІІІ кварталі 2011 року - ФОП ОСОБА_4, ТОВ «Арт-ліс», КП «Тарний комбінат», СПД ОСОБА_5, ПП «Україна», а також у ІV кварталі 2011 року - СПД ОСОБА_6 та ОСОБА_7 Після отримання вказаних претензій, контрагенти відповіді не надали, борг не погасили.

В силу підпункту14.1.11 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України, безнадійна заборгованість - це заборгованість, що відповідає одній з таких ознак: а) заборгованість за зобов'язаннями, щодо яких минув строк позовної давності; б) прострочена заборгованість, що не погашена внаслідок недостатності майна фізичної особи, за умови, що дії кредитора, спрямовані на примусове стягнення майна боржника, не призвели до повного погашення заборгованості; в) заборгованість суб'єктів господарювання, визнаних банкрутами у встановленому законом порядку або припинених як юридичні особи у зв'язку з їх ліквідацією; г) заборгованість, яка виявилася непогашеною внаслідок недостатності коштів, одержаних після звернення кредитором стягнення на заставлене майно відповідно до закону та договору, за умови, що інші дії кредитора щодо примусового стягнення іншого майна позичальника, визначені нормативно-правовими актами, не призвели до повного покриття заборгованості; ґ) заборгованість, стягнення якої стало неможливим у зв'язку з дією обставин непереборної сили, стихійного лиха (форс-мажорних обставин), підтверджених у порядку, передбаченому законодавством; д) прострочена заборгованість померлих фізичних осіб, а також осіб, які у судовому порядку визнані безвісно відсутніми, недієздатними або оголошені померлими, а також прострочена заборгованість фізичних осіб, засуджених до позбавлення волі.

Проте, до суду із позовом про стягнення заборгованості товариство не зверталось, інших заходів для стягнення суми не вживало, а тому, враховуючи вищезазначене положення, є всі підстави вважати наявну заборгованість в розмірі 106990,00 грн. безнадійною, що дозволяє позивачу списати її.

Таким чином, податковий орган помилково кваліфікував зазначене як порушення податкового законодавства.

Щодо заниження позивачем валових доходів внаслідок невіднесення інших доходів безповоротної фінансової допомоги у вигляді отриманих від ПП «Камп» коштів в загальній сумі 1126832,00 грн. , слід зазначити таке.

Згідно з п. 1.2 статуту позивача, одним із засновників є мале приватне підприємство «Камп».

Процедура відступлення передбачена ст. 53 Закону України «Про господарські товариства», відповідно до якої учасник товариства з обмеженою відповідальністю має право продати чи іншим чином відступити свою частку (її частину) у статутному капіталі одному або кільком учасникам цього товариства.

Відчуження учасником товариства з обмеженою відповідальністю своєї частки (її частини) третім особам допускається, якщо інше не встановлено статутом товариства.

Встановлено, що належну частку статутного фонду вибувших засновників, користуючись переважним правом купівлі, придбано ПП «Камп».

Рішення Зборів засновників товариства оформлене протоколом № 24 від 10.08.2010. Зазначеним рішенням вирішено продати частки паїв вибувших засновників приватному підприємству «Камп», а також доручено директору товариства провести державну перереєстрацію змін до установчих документів.

Водночас, за результатами проведеної перевірки позивача, податковий орган з'ясував, що протягом серпня 2010 року-лютого 2011 року, ТОВ «Камп» перераховано на користь позивача кошти згідно з наявними платіжними дорученнями на загальну суму 1126832,00 грн.

Проте контролюючий орган дійшов висновку, що перераховані кошти вважаються безповоротною фінансовою допомогою, а тому повинні включитись до складу валового доходу до моменту внесення змін до державного реєстру.

Разом з тим судами встановлено, що між позивачем (Позичальник) та ТОВ «Камп» (Позикодавець) укладені довогори безповоротної фінансової домоги на загальну суму 1126832,00 грн., які перераховані на рахунок позивача.

При цьому, відповідно до умов зазначених довогорів, предметом є надання Позичальнику фінансову підтримку (допомогу) у вигляді грошових коштів в розмірі, встановленому договором. Позичальник в свою чергу зобов'язується повернути кошти у визначений договором строк.

Статтею 1046 Цильного кодексу України визначено, що за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.

Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Враховуючи те, що ТОВ «Камп» кошти у сумі 1126832,00 грн. надано позивачу на поворотній основі, а останній в свою чергу зобов'язується повернути такі кошти з моменту пред'явлення Позикодавцем вимоги, суди дійшли вірного висновку, що природа походження правочину укладеного між сторонами наділена усіма ознаками позики, а тому розцінення податковим органом зазначених коштів як безповоротної фінансової допомоги є помилковим.

Отже, відповідачем протиправно кошти у сумі 1126832,00 грн. включено до валового доходу підприємство та, відповідно, нараховано податок.

Крім того, щодо дотримання позивачем порядку складення податкової звітності за І квартал 2011 року, враховуючи дані про валові витрати за ІV квартал 2009 року, слід зазначити наступне.

Розрахунок об'єкта оподаткування за перший квартал 2011 року здійснювався на підставі чинних до 01.04.2011 норм Закону України від 28.12.1994 №334/94-ВР «Про оподаткування прибутку підприємств» (далі по тексту - Закон №334/94-ВР).

Пунктом 6.1 статті 6 Закону №334/94-ВР визначено, що якщо об'єкт оподаткування платника податку з числа резидентів за результатами податкового року має від'ємне значення об'єкта оподаткування (з урахуванням суми амортизаційних відрахувань), сума такого від'ємного значення підлягає включенню до складу валових витрат першого календарного кварталу наступного податкового року. Розрахунок об'єкта оподаткування за наслідками півріччя, трьох кварталів та року здійснюється з урахуванням від'ємного значення об'єкта оподаткування попереднього року у складі валових витрат таких податкових періодів наростаючим підсумком до повного погашення такого від'ємного значення.

У 2010 році зазначена норма застосовувалася з урахуванням пункту 22.4 статті 22 Закону №334/94-ВР, якою було визначено обмеження щодо врахування у складі валових витрат у порядку статті 6 даного Закону сум від'ємного значення об'єкта оподаткування з податку на прибуток, яке утворилося станом на 01.01.2010.

Водночас, як передбачено абзацом другим пункту 22.4 статті 22 Закону №334/94-ВР, у 2011 році сума від'ємного значення, яка відповідно до абзацу першого цього пункту не була врахована у складі валових витрат, та від'ємне значення об'єкта оподаткування, яке виникло у 2010 році, підлягають включенню до складу валових витрат у порядку, встановленому статтею 6 цього Закону, без обмежень, встановлених цим пунктом.

Отже, у 2011 році встановлені пунктом 22.4 статті 22 Закону №334/94-ВР обмеження щодо можливості врахування всієї суми від'ємного значення об'єкта оподаткування з податку на прибуток у складі валових витрат не застосовувалися.

При цьому, прямо передбачалося право врахувати у складі валових витрат першого кварталу 2011 року всю суму від'ємного значення об'єкта оподаткування, що виникло у 2010 році.

Таким чином, відповідно до зазначених законодавчих норм до складу валових витрат першого кварталу 2011 року підлягали включенню всі суми від'ємного значення об'єкта оподаткування з податку на прибуток - як ті, що утворилися станом на 01.01.2010 так і суми, які виникли у попередніх роках.

Отже, розрахунок об'єкта оподаткування за перший квартал 2011 року повинен був здійснюватися з урахуванням у складі валових витрат цього податкового періоду всіх сум від'ємного значення, що утворилися станом на 01.01.2011.

Таким чином, висновок відповідача щодо завищення задекларованих показників у рядку 04.9 Декларації «від'ємне значення об'єкта оподаткування попереднього податкового року за 1 квартал 2011 року» є неправомірним.

Щодо невключення позивачем до складу валового доходу в четвертому кварталі 2009 року суми кредиторорської заборгованості перед ТОВ «Медтехпромсервіс» у розмірі 3513594,00 грн., слід зазначити таке.

Положеннями п.1.23 ст. 1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» встановлено, що безоплатно надані товари (роботи, послуги) це товари, що надаються платником податку згідно з договорами дарування, іншими договорами, які не передбачають грошової або іншої компенсації вартості таких матеріальних цінностей і нематеріальних активів чи їх повернення, або без укладення таких угод; роботи та послуги, які надаються платником податку без вимоги про компенсацію їх вартості; товари, передані юридичній чи фізичній особі на відповідальне зберігання і використані нею в її виробничому або господарському обороті.

У відповідності до ст. 609 Цивільного кодексу України, зобов`язання припиняється ліквідацією юридичної особи (боржника або кредитора), крім випадків, коли законом або іншими нормативно-правовими актами виконання зобовязання ліквідованої юридичної особи покладається на іншу юридичну особу, зокрема за зобовязаннями про відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоровя або смертю.

Зазначене дає підстави для висновку про те, що сума заборгованості платника податку перед іншою особою (кредиторська заборгованість) включається до складу валового доходу платника, якщо відпали передбачені законом підстави для стягнення такої заборгованості, у звязку з чим товари (роботи, послуги), з придбанням яких у платника податку виникла кредиторська заборгованість, фактично отримані ним безоплатно.

Даний факт має місце в усіх випадках, коли стягнення кредиторської заборгованості з платника податку виключається, зокрема, у випадку припинення юридичної особи-кредитора.

Контролюючим органом під час здійснення перевірки встановлено, що станом на 01.07.2009 у позивача обліковується кредиторська заборгованість перед ТОВ «Мехтехпромсервіс» у розмірі 3513594,00 грн. за отримані, але не оплачені послуги з обслуговування обладнання.

12.05.2009 названу юридичну особу припинено у зв`язку з визнанням її банкрутом.

Отже, з дати припинення кредитора поставлені ним послуги вважаються для позивача такими, що надані безоплатно. Відтак, суд погоджується із висновками відповідача про те, що позивач було зобов`язаний збільшити на їх вартість суму валового доходу в тому податковому періоді, в якому відбулась ліквідація контрагента.

Також, судами першої та апеляційної інстанцій вірно не взяв до уваги, посилання відповідача про необхідність зменшення в зазначеному випадку позивачем валових витрат на вартість послуг, отриманих від ТОВ «Мехтехпромсервіс», оскільки чинне на час виникнення спірних правовідносин податкове законодавство не містить застережень щодо обов`язку платника податку за наведених обставин здійснювати будь-яке коригування у бік зменшення валових витрат.

В ході розгляду справи, судами попередніх інстанцій було витребувано у відповідача детальний розрахунок нарахованої податковим органом суми основного платежу та суми штрафних (фінансових) санкцій, визначених оскарженими податковими повідомленнями-рішеннями, за кожним окремим епізодом.

Однак, відповідачем вимоги суду не виконано та не надано витребуваний розрахунок.

За таких обставин та з урахуванням вимог частини 3 статті 2, частини 2 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України, суди дійшли обґрунтованого висновку щодо наявності підстав для задоволення позову.

Враховуючи викладене, Вищий адміністративний суд України дійшов висновку про те, що судами першої та апеляційної інстанцій належним чином з'ясовані обставини справи та надано їм правильну юридичну оцінку. Порушень норм матеріального та процесуального права, які могли б призвести до зміни чи скасування рішень судів першої та апеляційної інстанцій не встановлено.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 221, 223, 224, 230 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу Калинівської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби у Вінницькій області залишити без задоволення.

Постанову Вінницького окружного адміністративного суду від 12.11.2015 та ухвалу Вінницького апеляційного адміністративного суду від 14.09.2016 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути переглянута Верховним Судом України у випадках, встановлених Кодексом адміністративного судочинства України.

Головуючий

(підпис)

О.І. Степашко

Судді

(підпис)

І.Я. Олендер

(підпис)

С.Е. Острович