ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

79014, м. Львів, вул. Личаківська, 128

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

01.02.2017р. Справа№ 914/3078/16

За позовом: Публічного акціонерного товариства «Львівобленерго», м.Львів

до відповідача: Яворівської квартирно-експлуатаційної частини району, Львівська область, м.Яворів

про стягнення 33815,38 грн.

суддя Гоменюк З.П.

секретар судового засідання Кохановська Ю.І.

за участю представників:

позивача: ОСОБА_1, представник (довіреність №119-4533/2 від 12.12.2016 р.);

відповідача: ОСОБА_2, представник (довіреність від 06.06.2016 р.)

Учасникам процесу роз’яснено їхні процесуальні права та обов’язки, зокрема, право заявляти відводи. Учасникам процесу права та обов’язки зрозумілі, відводу не заявлено.

На розгляд Господарського суду Львівської області подано позов Публічного акціонерного товариства «Львівобленерго», м. Львів до Яворівської квартирно-експлуатаційної частини району, Львівська область, м.Яворів про стягнення 33815,38 грн.

Ухвалою суду від 08.12.2016 р. порушено провадження у справі, призначено її до розгляду на 21.12.2016 р. В судовому засіданні 21.12.2016 р. оголошено перерву до 01.02.2017 р.

В судових засіданнях представник позивача підтримав позовні вимоги, пояснив, що між сторонами було укладено договір про постачання електричної енергії, на виконання якого позивач здійснював постачання електроенергії відповідачеві, проте відповідач в порушення умов договору не здійснював вчасної оплати за поставлену йому активну електричну енергію та перетікання реактивної електричної енергії. У зв’язку з порушенням строків оплати, позивач просив суд стягнути з відповідача 23455,44 грн. пені, 2583,70 грн. 3% річних та 7776,24 грн. інфляційних нарахувань.

Представник відповідача в судових засіданнях проти позову заперечив, просив в задоволенні позовних вимог відмовити. На підтвердження своїх заперечень зазначив, що Яворівська КЕЧ району є бюджетною державною установою в структурі Міністерства оборони України та фінансується виключно за кошти Державного бюджету України, а несвоєчасне виконання зобов’язань щодо оплати виникло не з вини відповідача та не завдало шкоди позивачеві. Крім того, представник відповідача підтримав подані клопотання, в яких просив суд скористатись правом, передбаченим ст.83 Господарського процесуального кодексу України та ч.2 ст.233 Господарського кодексу України, і у випадку задоволення позовних вимог, зменшити розмір штрафних санкцій на розсуд суду до 100% від загального розміру штрафних санкцій.

Представник позивача проти такого клопотання заперечив, просив відмовити в його задоволенні.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, повно та об’єктивно дослідивши докази в їх сукупності, суд встановив наступне.

29.09.2006 р. між Відкритим акціонерним товариство «Львівобленерго», яке в подальшому відповідно до вимог Закону України «Про акціонерні товариства» змінило найменування на Публічне акціонерне товариство «Львівобленерго» (постачальник, позивач у справі) та Яворівською квартирно-експлуатаційною частиною району (споживач, відповідач у справі) укладено договір про постачання електричної енергії №90100, відповідно до розділу 1 якого постачальник зобов’язався продавати електричну енергію споживачу для забезпечення потреб електроустановок споживача з приєднаною потужністю, зазначеною в додатку №9 «Графік зняття показів засобів обліку електричної енергії», а споживач зобов’язався оплачувати постачальнику вартість використаної (купленої) електричної енергії та здійснювати інші платежі згідно з умовами цього договору.

Договір набрав чинності з дня його підписання і укладався на строк до 31.12.2007 р. Договір вважався щоразу продовженим на наступний календарний рік, якщо за місяць до закінчення терміну дії договору жодною із сторін не буде заявлено про припинення його дії або перегляд його умов (п.9.4. договору).

Відповідно до п.2.1. договору, під час виконання умов цього договору, а також вирішення всіх питань, що не обумовлені цим договором, сторони зобов’язуються керуватися чинним законодавством України та Правилами користування електричною енергією (далі – ПКЕЕ).

За умовами п.2.3.3. та п.2.3.4. споживач зобов’язався оплачувати постачальнику вартість електричної енергії згідно з умовами додатків №2 «Порядок розрахунків» та №9 «Графік зняття показів засобів обліку електричної енергії», а також здійснювати оплату за послуги з компенсації перетікання реактивної електричної енергії між електромережею постачальника та електроустановками споживача згідно з додатком №7а (7б) «Порядок розрахунків за перетікання реактивної електроенергії».

Згідно з п.7.1. договору, облік електроенергії, спожитої споживачем та (або) субспоживачами, приєднаними до електричних мереж споживача, здійснюється згідно з вимогами ПУЕ та ПКЕЕ.

Відповідно до п.7.5. договору, на підставі показів засобів обліку електричної енергії та умов додатка №9 «Графік зняття показів засобів обліку електричної енергії» оформлюються такі документи: акт про використану електричну енергію (акт про прийняття-передавання товарної продукції); акт результатів замірів електричної потужності.

В п. 1 додатку №2 до договору «Порядок розрахунків» сторони погодили, що розрахунок споживача з постачальником електричної енергії за регульованим тарифом здійснюється за чинними тарифами, які встановлюються відповідно до положень нормативно-правових документів НКРЕ, згідно з договором про постачання електричної енергії.

Розрахунковим періодом вважається період з 20 числа попереднього місяця до 19 числа поточного місяця (включно) та прирівнюється до календарного. (п.2 додатку).

За умовами п.2 додатку, величина коштів, яку має оплатити споживач за спожиту протягом розрахункового періоду електричну енергію, визначається як добуток обсягу електричної енергії, спожитої (переданої) між датами зняття показів засобів обліку, на тариф, який діяв на кінець розрахункового періоду.

Остаточний розрахунок споживача за електричну енергію спожиту протягом розрахункового періоду здійснюється на підставі виставленого постачальником електричної енергії рахунка, відповідно до даних про фактичне споживання електричної енергії визначеного за показами розрахункових засобів обліку, які фіксуються у терміни, передбачені договором та/або розрахунковим шляхом у випадках, передбачених ПКЕЕ. Під час визначення суми платежу остаточного розрахунку за поточний розрахунковий період враховуються суми проведеної в попередніх та поточному розрахункових періодах оплати споживання електричної енергії за поточний розрахунковий період. (п.4 додатку).

Згідно з п.5 додатку, плата за перевищення договірних величин споживання електричної енергії та потужності проводяться споживачем на зазначений у договорі поточний рахунок із спеціальним режимом використання постачальника електричної енергії. Плата за перетікання реактивної електричної енергії, за передачу (транспортування) електричної енергії, яка постачається постачальником електричної енергії за нерегульованим тарифом, плата за надання споживачу додаткових послуг, плата у рахунок відшкодування завданих збитків, сума пені, сума боргу з врахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення та 3% річних сплачуються на поточний рахунок постачальника електричної енергії, який зазначається у договорі.

Відповідно до п. 6 додатку, рахунки на оплату платежів, передбачених даним договором, виписуються постачальником електричної енергії та надаються споживачу. Тривалість періоду для оплати отриманих рахунків має не перевищувати 5 операційних днів з дня отримання рахунку. Дата оплати рахунка (здійснення розрахунку) визначається датою, на яку були зараховані кошти на поточний рахунок із спеціальним режимом використання постачальника електричної енергії за регульованим тарифом.

Обсяг фактично спожитої за розрахунковий період електричної енергії, з урахуванням розрахункової величини втрат на ділянці мережі від місця встановлення засобів обліку до межі балансової належності електромереж, визначається згідно з умовами договору за показами розрахункових засобів обліку, знятих відповідно до додатку №9 «Графік зняття показів засобів обліку електричної енергії» (п. 8. додатку).

Крім того, відповідно до Методики обчислення плати за перетікання реактивної електроенергії між електропередавальною організацією та її споживачами (затверджена наказом Мінпаливенерго України від №19 від 17.01.02 р., погоджена НКРЕ, зареєстрована в Міністерстві юстиції України 01.02.02 р. за №93/6381) сторонами було укладено було укладено додаток №7а до договору «Порядок розрахунків за перетікання реактивної електроенергії», згідно з яким споживач зобов’язувався здійснювати оплату за послуги з компенсації перетікання реактивної електричної енергії.

Факт виконання позивачем своїх обов’язків за договором підтверджується актами про обсяги спожитої (переданої) споживачу (субспоживачу) Яворівської КЕЧ району електричної енергії протягом розрахункового періоду за період з 20.12.2015 р. по 20.09.2016 р. (оригінали актів оглянуто в судовому засіданні, засвідчені копії долучено до матеріалів справи). Вказані акти підписані без зауважень уповноваженими особами та скріплені печатками сторін.

Крім того, в матеріалах справи наявні засвідчені копії отриманих відповідачем рахунків за активну та реактивну енергію за січень – вересень 2016 року включно.

Як вбачається з матеріалів справи, зокрема розрахунку, доданого до позову, а також не заперечується відповідачем, оплата вартості поставленої електричної енергії та послуг з компенсації перетікання реактивної електричної енергії здійснювалася відповідачем з порушенням строків, встановлених договором та додатками до нього.

Пунктом 7 додатку №2 до договору «Порядок розрахунків» сторони погодили, що у разі несвоєчасної оплати платежів, обумовлених даним договором, постачальник електричної енергії проводить споживачу нарахування пені, суму боргу з врахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення та 3% річних від простроченої суми.

Як встановлено сторонами в п.4.2.1. договору, за внесення платежів, передбачених цим договором, з порушенням термінів, визначених відповідним додатком, споживач сплачує постачальнику пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ за кожний день прострочення платежу, враховуючи день фактичної оплати.

Позивач, керуючись згаданим положенням договору, заявив до стягнення з відповідача пеню в сумі 23455,44 грн. (21225,71 грн. пені за порушення термінів оплати вартості активної електроенергії та 2229,73 грн. пені за порушення термінів оплати послуг з компенсації перетікання реактивної електричної енергії).

Крім того, позивач згідно умов ст.625 ЦК України нарахував відповідачеві 2583,70 грн. 3% річних (2308,09 грн.3% річних по активній електроенергії та 275,61 грн. 3% річних по реактивній енергії), а також 7776,24 грн. інфляційних нарахувань (6821,53 грн. інфляційних нарахувань по активній електроенергії та 954,71 грн. по реактивній електроенергії).

Станом на день розгляду справи судом, належні докази повної або часткової сплати відповідачем заявленої до стягнення заборгованості в матеріалах справи відсутні.

При прийнятті рішення суд виходив з такого.

Згідно зі ст. 509 Цивільного кодексу України, України, зобов’язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов’язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов’язку. Зобов’язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Відповідно до ст. 11 ЦК України, однією з підстав виникнення зобов’язань, є, зокрема, договори та інші правочини.

Як передбачено ст.174 Господарського кодексу України однією з підстав виникнення господарського зобов’язання є господарський договір та інші угоди, передбачені законом, а також угоди не передбачені законом, але які йому не суперечать.

Відповідно до ч. 1 ст. 626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов’язків.

Сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (ч. 1 ст. 626 ЦК України).

Частиною першою статті 714 ЦК України встановлено, що за договором постачання енергетичними та іншими ресурсами через приєднану мережу одна сторона (постачальник) зобов’язується надавати другій стороні (споживачеві, абонентові) енергетичні та інші ресурси, передбачені договором, а споживач (абонент) зобов’язується оплачувати вартість прийнятих ресурсів та дотримуватись передбаченого договором режиму її використання, а також забезпечити безпечну експлуатацію енергетичного та іншого обладнання.

Також згідно з ч.1 ст.275 ГК України, за договором енергопостачання енергопостачальне підприємство (енергопостачальник) відпускає електричну енергію, пару, гарячу і перегріту воду (далі – енергію) споживачеві (абоненту), який зобов’язаний оплатити прийняту енергію та дотримуватися передбаченого договором режиму її використання, а також забезпечити безпечну експлуатацію енергетичного обладнання, що ним використовується.

Положеннями ч.7 ст.276 ГК України встановлено, що оплата енергії, що відпускається, здійснюється відповідно до умов договору. Договір може передбачати попередню оплату, планові платежі з наступним перерахунком або оплату, що проводиться за вартість прийнятих ресурсів.

Частинами першою та другою ст.26 Закону України «Про електроенергетику» передбачено, що споживання енергії можливе лише на підставі договору з енергопостачальником. Споживач енергії зобов’язаний додержуватися вимог нормативно-технічних документів та договору про постачання енергії.

Згідно із п. 5.1 Правил користування електричною енергією, затверджених Постановою Національної комісії з питань регулювання електроенергетики України від 31.07.1996 р. №28, договір про постачання електричної енергії є основним документом, який регулює відносини між постачальником електричної енергії за регульованим тарифом, що здійснює свою діяльність на закріпленій території, і споживачем та визначає зміст правових відносин, прав та обов’язків сторін. Споживання електричної енергії без договору не допускається.

Остаточний розрахунок споживача за електричну енергію, спожиту протягом розрахункового періоду, здійснюється на підставі виставленого постачальником електричної енергії, рахунка відповідно до даних про фактичне споживання електричної енергії визначеного за показами розрахункових засобів обліку, які фіксуються у терміни, передбачені договором, та/або розрахунковим шляхом у випадках, передбачених цими Правилами (п.6.11. Правил).

Аналогічну умову щодо остаточного розрахунку споживача сторони визначили в п.4 додатку №2 до договору «Порядок розрахунків».

Відповідно до п. 6 додатку, рахунки на оплату платежів, передбачених даним договором, виписуються постачальником електричної енергії та надаються споживачу. Тривалість періоду для оплати отриманих рахунків має не перевищувати 5 операційних днів з дня отримання рахунку. Дата оплати рахунка (здійснення розрахунку) визначається датою, на яку були зараховані кошти на поточний рахунок із спеціальним режимом використання постачальника електричної енергії за регульованим тарифом.

Згідно з ч.1 ст.530 ЦК України, якщо у зобов’язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до ст. 526 ЦК України, зобов’язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких вимог – відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Аналогічні вимоги встановлені ст. 193 ГК України.

Судом встановлено, що рахунки на оплату в строки, передбачені договором, відповідачем оплачені не були.

Не заслуговують на увагу твердження відповідача, викладені у відзиві на позов та уточненні до відзиву, про те, що затримка в оплаті виникла не з вини відповідача, так як Яворівська КЕЧ району фінансується виключно за рахунок коштів Державного бюджету України та не володіє коштами на оплату заявлених до стягнення позивачем штрафних санкцій за несвоєчасне виконання умов договору.

Пунктом 1.10 Постанови пленуму Вищого господарського суду України №14 від 17.12.2013 р. «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов’язань» роз’яснено що за загальним правилом, закріпленим у частині першій статті 625 ЦК України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов’язання через відсутність у нього необхідних коштів, оскільки згадане правило обумовлено замінністю грошей як їх юридичною властивістю. Тому у випадках порушення грошового зобов’язання суди не повинні приймати доводи боржника з посилання на неможливість виконання грошового зобов’язання через відсутність необхідних коштів (стаття 607 ЦК України) або на відсутність вини (статті 614, 617 ЦК України чи стаття 218 ГК України).

Також суд звертає увагу відповідача на те, що для господарсько-правових відносин характерна юридична рівність сторін, тобто суб’єкт господарювання, який фінансується за рахунок коштів Державного бюджету, не має будь-яких привілеїв чи пільг в межах виконання зобов’язань, взятих на себе за договором.

Відповідно до ч.1 ст.96 ЦК України юридична особа самостійно відповідає за своїми зобов’язаннями.

Відсутність бюджетних коштів не виправдовує бездіяльність відповідача і не є підставою для звільнення від відповідальності за порушення договірного зобов’язання (аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду України від 15.05.2012 р. №11/446 та в рішенні Європейського суду з прав людини від 18.10.2005 р. у справі «Терем ЛТД, Чечеткін та Оліус проти України»).

Згідно зі ст.617 ЦК України, особа, яка порушила зобов’язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов’язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили. Не вважається випадком, зокрема, недодержання своїх обов’язків контрагентом боржника, відсутність на ринку товарів, потрібних для виконання зобов’язання, відсутність у боржника необхідних коштів.

Доказів наявності зазначених у ст. 617 ЦК України обставин, які є підставами звільнення від відповідальності за порушення зобов’язання відповідачем не подано.

Згідно зі ст.610 ЦК України, порушенням зобов’язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов’язання (неналежне виконання).

Частиною 1 ст. 612 ЦК України визначено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов’язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Статтею 525 ЦК України передбачено, що одностороння відмова від зобов’язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Як вказано у ч.1 ст.625 ЦК України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов’язання.

Відповідно до ч.1 ст.229 ГК України, учасник господарських відносин у разі порушення ним грошового зобов’язання не звільняється від відповідальності через неможливість виконання і зобов’язаний відшкодувати збитки, завдані невиконанням зобов’язання, а також сплатити штрафні санкції відповідно до вимог, встановлених цим Кодексом та іншими законами.

На переконання суду, посилання відповідача на те, що він є бюджетною структурою та не володіє коштами для погашення штрафних санкцій не є тією обставиною (подією), яка звільняє його від передбаченої законом та умовами договору відповідальності за неналежне виконання зобов’язання.

Як визначено частиною першою статті 611 ЦК України, у разі порушення зобов’язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Відповідно до ч.1 та ч.3 ст.549 ЦК України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов’язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов’язання за кожен день прострочення виконання.

Зазначені норми Цивільного кодексу України кореспондують приписам, встановленим Господарським кодексом України.

Так, згідно з ч. 1 ст. 230 ГК України, штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов’язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов’язання.

Частиною 4 ст. 231 ГК України встановлено, що у разі, якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором.

Як встановлено сторонами в п.4.2.1. договору, за внесення платежів, передбачених цим договором, з порушенням термінів, визначених відповідним додатком, споживач сплачує постачальнику пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ за кожний день прострочення платежу, враховуючи день фактичної оплати.

Позивач, керуючись згаданим положенням договору, заявив до стягнення з відповідача пеню в сумі 23455,44 грн. (21225,71 грн. пені за порушення термінів оплати вартості активної електроенергії та 2229,73 грн. пені за порушення термінів оплати послуг з компенсації перетікання реактивної електричної енергії).

Здійснивши перерахунок пені, суд прийшов до висновку, що така розрахована позивачем вірно. Разом з тим, розглянувши клопотання відповідача про зменшення розміру штрафних санкцій, суд зазначає наступне.

Статтею 233 Господарського кодексу України суду надано право зменшувати розмір штрафних санкцій у разі, якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов’язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов’язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу. Якщо порушення зобов’язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.

Частина 3 ст.551 Цивільного кодексу України також містить норму, за якою розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

Аналогічна норма передбачена і в п.3 ч.1 ст.83 Господарського процесуального кодексу України: господарський суд має право зменшувати у виняткових випадках розмір неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов’язання.

Таким чином, суд має право, виходячи з конкретних обставин справи, зменшити розмір штрафних санкцій, але не звільняти повністю боржника від їх сплати.

Зазначені норми законодавства ставлять право суду на зменшення неустойки в залежність від співвідношення її розміру і збитків.

При цьому слід враховувати, що правила ст. 551 ЦК України та ст. 233 ГК України направлені на запобігання збагаченню кредитора за рахунок боржника, недопущення заінтересованості кредитора у порушенні зобов’язання боржником.

Наявність у кредитора можливості стягувати із споживача надмірні грошові суми як неустойку спотворює її дійсне правове призначення, оскільки із засобу розумного стимулювання боржника виконувати основне грошове зобов’язання неустойка перетворюється на несправедливо непомірний тягар для споживача та джерело отримання невиправданих додаткових прибутків кредитором.

Пункт 6 ч.1 ст.3 ЦК України до загальних засад цивільного законодавства відносить принципи справедливості, добросовісності та розумності.

Частиною 3 ст.509 ЦК України встановлено, що зобов’язання має грунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

Пунктом 3.17.4 Постанови пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011, № 18 «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» роз’яснено, що вирішуючи, в тому числі й з власної ініціативи, питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов’язання (пункт 3 статті 83 ГПК), господарський суд повинен об’єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеню виконання зобов’язання, причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов’язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов’язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної сторони (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов’язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідків) тощо.

Беручи до уваги те, що заборгованість не мала тривалого характеру, врахувавши той факт, що станом на день подання позовної заяви відповідач за електричну енергію розрахувався в повному обсязі, а також зважаючи на заявлені позивачем вимоги про стягнення 3% річних та інфляційних втрат і відсутність доказів завдання позивачеві збитків внаслідок невиконання зобов’язання, оцінюючи інтереси як боржника, так і кредитора, суд дійшов висновку використати своє право, надане йому ч.3 ст.551 ЦК України, ч.1 ст.233 ГК України, п.3 ч.1 ст.83 ГПК України, зменшити розмір нарахованої позивачем пені на 50% і стягнути з відповідача пеню в сумі 11727,72 грн.

Частиною 2 статті 625 ЦК України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов’язання, на вимогу кредитора зобов’язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Судом проведено розрахунок заявлених до стягнення 3% річних, внаслідок чого встановлено, що сума 3% річних, яка підлягає стягненню з відповідача, відповідає сумі, визначеній позивачем при розрахунку та становить 2583,70 грн.

Щодо позовних вимог про стягнення інфляційних втрат в розмірі 7776,24грн. суд зазначає наступне.

Як зазначено у п.3.2. Постанови пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 р. №14 «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов’язань», індекс інфляції – це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць.

Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений названою Державною службою, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).

Нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов’язання.

В листі Верховного Суду України від 03.04.1997р. №62-97р «Рекомендації відносно порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ» зазначається, що індекс інфляції розраховується не на кожну дату місяця, а в середньому на місяць; тому умовно слід рахувати, що сума, внесена за період з 1 по 15 число відповідного місяця, наприклад, травня, індексується за період з врахуванням травня, а якщо з 16 по 31 число, то розрахунок починається з наступного місяця – червня.

З наведеного випливає, що найменший період визначення інфляційних нарахувань становить місяць, а тому прострочка платежу за менший період не тягне за собою таких нарахувань. Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що мала місце на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений Держкомстатом, за період прострочки.

Аналогічної практики дотримується і Вищий господарський суд України, зокрема, у своїй постанові від 10.07.2013 р. по справі №5002-33/4081-2012.

Як вбачається із доданих до позовної заяви розрахунків інфляційних втрат, позивач просить стягнути такі втрати з відповідача за періоди нарахування, кожен з яких є меншим від одного місяця (1 день, 2 дні, 3 дні, 9 днів, 11 днів тощо).

Перевіривши розрахунки, суд встановив, що позивач здійснив їх з порушенням вимог, які ставляться до порядку нарахування інфляційних втрат, відтак, позовні вимоги щодо стягнення інфляційних нарахувань задоволенню не підлягають.

Статтею 4³ ГПК України передбачено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами.

Відповідно до ст. 43 ГПК України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що грунтується на всебічному, повному і об’єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.

Згідно ст. 32 ГПК України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у встановленому законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

За умовами ст. 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

Згідно із ст. 34 ГПК України господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи.

Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Враховуючи наведене, суд дійшов висновку, що загальна сума заборгованості, яка підтверджена матеріалами справи та підлягає задоволенню складає 11727,72 грн. пені та 2583,70 грн. 3% річних. В задоволенні решти позовних вимог слід відмовити.

Оскільки витрати позивача, пов’язані зі сплатою судового збору, відшкодовуються за рахунок відповідача у сумі, сплаченій позивачем за позовною вимогою, яка підлягала б задоволенню, якби розмір неустойки судом не було зменшено, то судовий збір відповідно до ст.49 ГПК України слід покласти на відповідача пропорційно розміру задоволених позовних вимог та позовних вимог, які підлягали б задоволенню, у випадку якби судом не було зменшено розміру пені, яка підлягала стягненню з відповідача.

Керуючись ст.ст. 11, 96, 509, 525, 526, 530, 549, 551, 610, 611, 612, 617, 625, 626, 714 Цивільного кодексу України, ст.ст.174, 193, 229, 230, 231, 233, 275, 276 Господарського кодексу України, ст.ст.4³, 32, 33, 34, 43, 44, 49, 82, 83, 84, 85, 115, 116 Господарського процесуального кодексу України, суд –

ВИРІШИВ:

1. Позов задоволити частково.

2. Стягнути з Яворівської квартирно-експлуатаційної частини району, Львівська область, м.Яворів, вул.Львівська, 19 (ідентифікаційний код 07930854) на користь Публічного акціонерного товариства «Львівобленерго», м.Львів, вул.Козельницька, 3 (ідентифікаційний код 00131587) 11727,72 грн. пені, 2583,70 грн. 3% річних та 1232,06 грн. судового збору.

3. В задоволенні решти позову відмовити.

4. Наказ видати після набрання рішенням законної сили відповідно до ст.116 ГПК України.

В судовому засіданні 01.02.2017 р. оголошено вступну та резолютивну частини рішення. Повне рішення складено 06.02.2017 р.

Суддя Гоменюк З.П.