ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Держпром, 8-й під'їзд, майдан ОСОБА_1, 5, м. Харків, 61022,

тел. приймальня (057) 715-77-21, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41

________________________________________________________________________

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"25" січня 2017 р.

Справа № 922/4383/16

Господарський суд Харківської області у складі:

судді Прохорова С.А.

при секретарі судового засідання Яковенко Ю.В.

розглянувши матеріали справи

за позовом

Заступника керівника Лозівської місцевої прокуратури Харківської області, м. Лозова в інтересах держави

до

1 - Близнюківська Райдержадміністрація смт. Близнюки , 2 - Приватне АТ "Плодовод" с. Садове 3-я особа , що не заявляє самостійних вимог на стороні відповідачів - Близнюківська селищна рада, смт. Близнюки

про

визнання недійсним договору

за участю представників:

прокурора - Горгуль Н.В. за посвідченням №036152 від 29.10.2015

першого відповідача - не з'явився

другого відповідача - ОСОБА_2 за довіреністю від 10.01.2017

третьої особи - не з'явився

ВСТАНОВИВ:

Заступник керівника Лозівської місцевої прокуратури Харківської області звернувся до господарського суду Харківської області з позовом в інтересах держави до Близнюківської Райдержадміністрації (перший відповідач) та до ПАТ "Плодовод" (другий відповідач) в якому просить суд визнати недійсним договір б/н від 15.12.2007 між Близнюківською районною державною адміністрацією та ПрАТ “Плодовод” щодо оренди земельної ділянки кадастровий номер 6320655100:02:000:0001.

Ухвалою суду від 22 грудня 2016 року було порушено провадження по справі та призначено розгляд справи на 11 січня 2016 року.

Від третьої особи надійшло клопотання (вх. №3 від 03.01.2017) про розгляд справи без участі представника Близнюківської селищної ради, відповідно до змісту вказаного клопотання, проти позовних вимог третя особа не заперечує.

Прокуратурою, через канцелярію суду, було надано документи на виконання вимог ухвали суду про порушення провадження по справі (вх. №306 від 11.01.2017).

Першим відповідачем на електронну адресу суду за вх. № 55 від 10.01.20187 було направлено клопотання про розгляд справи без участі його представника та документи на виконання вимог ухвали суду про порушення провадження по справі.

Другий відповідач надав суду заперечення на позовну заяву (вх. № 563 від 10.01.2017) відповідно до яких просить суд відмовити в задоволенні позову прокурора та заяву про застосування строків позовної давності при розгляді справи (вх. № 565 від 10.01.2017) .

Розгляд справи було відкладено на 23 січня 2017 року.

Від першого відповідача до суду надійшло клопотання (вх. № 1298 від 16.01.2017) про долучення до матеріалів справи доказів, поданих до суду, які досліджені судом та долучені до матеріалів справи. У вказаному клопотанні, перший відповідач просить розглядати справу без участі його представника.

Прокурором надані до суду заперечення на заяву другого позивача про застосування строку позовної давності та відзив стосовно заперечень другого відповідача (вх. № 1934 від 23.01.2017), які були досліджені судом та долучені до матеріалів справи.

Від першого відповідача також надійшла заява про застосування до позовних вимог строків позовної давності при розгляді справи (вх. № 169 від 23.01.2017 на електронну адресу та вх. №2506 від 25.01.2017 до канцелярії суду).

В судовому засіданні, яке розпочалося 23 січня 2017 року було оголошено перерву до 25 січня 2017 року.

Прокурор звернувся до суду з клопотанням (вх. № 2237 від 24.01.2017) про долучення до матеріалів справи копій заперечень в.о. керівника Лозівської місцевої прокуратури, які досліджені судом та долучені до матеріалів справи.

Норми ст. 22 Господарського процесуального кодексу України зобов'язують сторони добросовісно користуватись належними їм процесуальними правами.

В силу вимог ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов'язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.

За висновками суду, в матеріалах справи достатньо документів, які мають значення для правильного вирішення спору, в судові засідання з'являлися представники прокуратури та відповідача які надавали пояснення, докази на підтвердження власних правових позицій, внаслідок чого справа може бути розглянута за результатами повного та всебічного розгляду спору.

Стаття 129 Конституції України встановлює, що судді при здійсненні правосуддя незалежні і підкоряються лише закону. Змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості - є однією із основних засад судочинства.

Відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відповідно до ч. 1 ст. 43 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об’єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

З 'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представників прокуратури та другого відповідача, всебічно та повно дослідивши надані учасниками судового процесу докази, суд встановив наступне.

Лозівською місцевою прокуратурою в ході вивчення стану законності рішень, прийнятих органами державної влади та місцевого врядування при розпорядженні землями сільськогосподарського призначення, встановлено, що між Близнюківською районною державною адміністрацією та ПрАТ «Плодовод» 15.12.2007 укладено договір оренди земельної ділянки сільськогосподарського призначення, кадастровий номер 6320655100:02:000:0001 площею 182,074 га на території Близнюківської селищної ради Близнюківського району.

Відповідно до п. 2 ст. 121 Конституції України, на прокуратуру України покладається представництво в суді інтересів держави та громадянина у випадках, визначених законом.

Статтею 123 Конституції України передбачено, що організація і порядок діяльності органів прокуратури визначається законом.

Згідно з вимогами ч. З ст. 23 Закону України “Про прокуратуру” (від 14.10.2014 № 1697-VII в редакції Закону від 02.07.2015 №578-УІІІ) (далі - Закон), прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі, порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.

Частиною 6 ст. 23 Закону під час здійснення представництва інтересів громадянина або держави у суді прокурор має право в порядку, передбаченому процесуальним законом та законом, що регулює виконавче провадження: звертатися до суду з позовом (заявою, поданням); вступати у справу, порушену за позовом (заявою, поданням) іншої особи, на будь-якому етапі судового провадження; ініціювати перегляд судових рішень, у тому числі у справі, порушеній за позовом (заявою, поданням) іншої особи; брати участь у розгляді справи; подавати цивільний позов під час кримінального провадження у випадках та порядку, визначених кримінальним процесуальним законом; брати участь у виконавчому провадженні при виконанні рішень у справі, в якій прокурором здійснювалося представництво інтересів громадянина або держави в суді; з дозволу суду ознайомлюватися з матеріалами справи в суді та матеріалами виконавчого провадження, робити виписки з них, отримувати безоплатно копії документів, що знаходяться у матеріалах справи чи виконавчого провадження.

Згідно з ч. З ст. 2 Господарського процесуального кодексу України прокурор, який звертається до господарського суду в інтересах держави, в позовній заяві самостійно визначає, в чому полягає порушення інтересів держави, та обґрунтовує необхідність їх захисту, а також вказує орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах. У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до господарського суду прокурор зазначає про це в позовній заяві. Прокурор, який звертається до господарського суду в інтересах держави, повинен обґрунтувати наявність підстав для здійснення представництва інтересів держави в суді.

Відповідно до рішення Конституційного суду України від 08.04.1999 №3- рп/9 (п.2, 3 Резолютивної частини):

- під поняттям “орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах”, зазначеним у частині другій статті 2 Господарського процесуального кодексу України, потрібно розуміти орган державної влади чи орган місцевого самоврядування, якому законом надано повноваження органу виконавчої влади;

- під представництвом прокуратурою України інтересів держави в господарському суді за змістом п.2 ст. 121 Конституції України та ст.ст. 2, 29 ГПК України треба розуміти правовідносини, в яких прокурор, реалізуюче визначені Конституцією України та законами України повноваження, вчиняє в суді процесуальні дії з метою захисту інтересів держави.

Крім того, основною метою ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод є попередження свавільного захоплення власності, конфіскації, експропріації та інших порушень безперешкодного користування своїм майном. При цьому в своїх рішеннях Європейський суд з прав людини постійно вказує на необхідність дотримання справедливої рівноваги між інтересами суспільства та необхідністю дотримання фундаментальних прав окремої людини. Необхідність забезпечення такої рівноваги відображено у статті 1, зокрема вказано на необхідність дотримання обґрунтованої пропорційності між застосованими заходами та переслідуваною метою, якої намагаються досягти шляхом позбавлення особи її власності.

При цьому Європейський суд з прав людини у своїй практиці зауважує, що при визначенні суспільних інтересів завдяки безпосередньому знанню суспільства та його потреб національні органи мають певну свободу розсуду, оскільки вони першими виявляють проблеми, які можуть виправдовувати позбавлення власності в інтересах суспільства, та знаходять засоби для їх вирішення.

Отже, створена Конвенцією система захисту покладає саме на національні органи влади обов'язок визначальної оцінки щодо існування проблеми суспільного значення, яка виправдовує як заходи позбавлення права власності, так і необхідність запровадження заходів з усунення несправедливості.

На необхідність визначення справедливої рівноваги між інтересами суспільства і конкретної особи звертав увагу і Верховний Суд України у постанові від 18.10.2013 у справі № 6-92цс13 за позовом прокурора про визнання державного акта на право власності на земельну ділянку недійсним, скасування державної реєстрації права власності на земельну ділянку та її повернення.

Положеннями Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод і практики Європейського суду з прав людини забезпечено врахування принципу справедливої рівноваги між суспільними інтересами та необхідністю дотримання прав власників.

Прокурор зазначає, що, пред'являючи позов у вказаній справі, він виходить саме з необхідності вирішення проблем суспільного значення, існування яких виправдовує застосування механізму повернення спірної земельної ділянки.

Таким чином, суд погоджується, що звернення прокурора до суду в цих спірних правовідносинах спрямоване саме на задоволення суспільної потреби у відновленні законності при вирішенні суспільно значимого питання про повернення у володіння та розпорядження держави земельної ділянки, з урахуванням принципу справедливої рівноваги між суспільними інтересами та необхідністю дотримання прав власників.

Ці дії включають подання прокурором до господарського суду позовної заяви, його участь у розгляді справи за позовною заявою, а також у розгляді судом будь-якої іншої справи за ініціативою прокурора чи за визначенням суду, якщо це необхідно для захисту інтересів держави.

Про обов'язок прокурора зазначити у позовній заяві про відсутність такого органу також вказано в абз. 4 п.1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України “Про деякі питання участі прокурора у розгляді справ, підвідомчих господарським судам” від 23.03.2012 №7 (у редакції, викладеній у пункті 6 постанови пленуму Вищого господарського суду України “Про внесення до деяких постанов пленуму Вищого господарського суду України доповнень і змін, що стосуються участі прокурора у судовому процесі” від 16.01.2013 №2). У даному випадку такий орган відсутній, оскільки особа, яка наділена відповідними повноваженнями виступає у якості відповідача.

Прокурор вказує, що вищевказаний договір оренди земельної ділянки укладено із порушенням вимог земельного законодавства, у зв'язку з чим просить визнати його недійсним.

Надаючи правову кваліфікацію обставинам справи, суд виходив з наступного.

Вимогами ст. 13 Закону України «Про оцінку земель» (у редакції, яка була чинною на момент виникнення спірних правовідносин) передбачено, що для визначення розміру орендної плати за земельні ділянки державної і комунальної власності проведення нормативної грошової оцінки земельних ділянок с обов'язковим.

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про оренду землі» (у редакції, яка була чинною на момент виникнення спірних правовідносин) оренда землі це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для проведення підприємницької та інших видів діяльності.

Відповідно до ч. 1 ст. 15 Закону України «Про оренду землі» (у редакції, яка була чинною на момент виникнення спірних правовідносин) однією з істотних умов договору оренди землі є орендна плата із зазначенням її розміру, індексації, форм платежу, строків, порядку її внесення і перегляду та відповідальності за її несплату.

Орендна плата відповідно до ст. 21 Закону України «Про оренду землі» (у редакції, яка була чинною на момент виникнення спірних правовідносин) - це платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою; річна орендна плата за земельні ділянки, які перебувають у державній або комунальній власності, не може бути меншою за розмір земельного податку, що встановлюється Законом України «Про плату за землю», та перевищувати 10 відсотків їх нормативної грошової оцінки.

Вимогами ст. 13 Закону України «Про оцінку земель» (у редакції, яка була чинною на момент виникнення спірних правовідносин) передбачено, що для визначення розміру орендної плати за земельні ділянки державної і комунальної власності проведення нормативної грошової оцінки земельних ділянок с обов'язковим.

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про оренду землі» (у редакції, яка була чинною на момент виникнення спірних правовідносин) оренда землі це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для проведення підприємницької та інших видів діяльності.

Відповідно до ч. 1 ст. 15 Закону України «Про оренду землі» (у редакції, яка була чинною на момент виникнення спірних правовідносин) однією з істотних умов договору оренди землі є орендна плата із зазначенням її розміру, індексації, форм платежу, строків, порядку її внесення і перегляду та відповідальності за її несплату.

Орендна плата відповідно до ст. 21 Закону України «Про оренду землі» (у редакції, яка була чинною на момент виникнення спірних правовідносин) - це платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою; річна орендна плата за земельні ділянки, які перебувають у державній або комунальній власності, не може бути меншою за розмір земельного податку, що встановлюється Законом України «Про плату за землю», та перевищувати 10 відсотків їх нормативної грошової оцінки.

При цьому, відповідно до ч. 3 ст. 18 Закону України «Про оцінку земель» (у редакції, яка була чинною на момент виникнення спірних правовідносин) нормативна грошова оцінка земельних ділянок проводиться юридичними особами, які є розробниками документації із землеустрою відповідно до Закону України «Про землеустрій»; склад осіб, що можуть бути замовниками та розробниками документації із землеустрою, визначено статтею 26 Закону України «Про землеустрій». Статтею 22 зазначеного Закону передбачено, що підставами здійснення землеустрою можуть бути як рішення органів виконавчої влади або місцевого самоврядування щодо проведення робіт з землеустрою, так і договори, укладені між землевласниками (землекористувачами) та розробниками документації із землеустрою. Земельно-оціночні роботи при здійсненні землеустрою виконуються з метою визначення якісних характеристик, економічної цінності та вартості земель у порядку, встановленому законом. Оцінка земель проводиться для порівняльного аналізу і прогнозу ефективності використання землі як природного ресурсу та основного засобу виробництва, а також при здійсненні цивільно-правових угод, для визначення розміру земельного податку, втрат сільськогосподарського і лісогосподарського виробництва, справляння державного мита та в інших випадках, визначених законом (стаття 38 Закону).

З наведених вище положень вбачається, що обов'язок зі сплати орендної плати є нормативно регульованим і не може визначатися чи змінюватися та припинятися сторонами договору за власним волевиявленням з порушенням умов та порядку, передбачених чинним законодавством; дотримання порядку визначення орендної плати відповідно до проведеної нормативної грошової оцінки є чинником економічного регулювання земельних відносин, визначення економічно обґрунтованих надходжень до місцевих бюджетів та можливості подальшої індексації відповідних надходжень, виконання вимог статті 627 Цивільного кодексу України щодо справедливості укладеного договору шляхом забезпечення застосування рівного підходу при визначенні орендної плати незалежно від особи - учасника правовідносин; порушення цього порядку суперечить частині 1 статті 13 Закону України «Про оцінку земель».

Отже, нормативна грошова оцінка земель с основою для визначення розміру орендної плати для земель державної та комунальної власності, а договір у цій частині суперечить приписам чинного законодавства.

Відсутність проведеної ПрАТ «Плодовод» нормативної грошової оцінки підтверджується наданою Близнюківською районною радою та Близнюківською селищною радою про те, що рішення щодо затвердження районною радою ПрАТ «Плодовод» нормативно-грошової оцінки земельної ділянки не приймалося.

Таким чином, спірний договір укладено з порушенням приписів ст. 13 Закону України «Про оцінку земель» (у редакції, яка була чинною на момент виникнення спірних правовідносин), ст. ст. 15, 21 Закону України «Про оренду землі» (у редакції, яка була чинною на момент виникнення спірних правовідносин), а саме без проведення нормативної грошової оцінки земельної ділянки, що є обов'язковим у разі визначення розміру орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності. Оскільки, орендну плату встановлено без проведення нормативної грошової оцінки, то договір оренди земельних ділянок підлягають визнанню недійсним у зв'язку із недодержанням сторонами в момент вчинення цього правочину встановленого законом порядку.

Аналогічну позицію висвітлено у постанові Судової палати у господарських справах і Судової палати у цивільних справах у справі №3-297гс15 в якій зазначено, що спірний договір укладено з порушенням приписів ст. 13 Закону України «Про оцінку земель», ст. ст. 15, 21 Закону України «Про оренду землі», а саме: без проведення нормативної грошової оцінки земельної ділянки, що є обов'язковим у разі визначення розміру орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності. А також Верховним Судом України в постановах від 08.04.2015 у справі № 3-41гс15, від 20.05.2015 у справі № 3-70гс15, від 01.07.2015 у справі № 916/1736/14, від 22.05.2013р. № 6-11цс13.

Відповідно до ч. 1 ст. 632 Цивільного кодексу України, ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін. У випадках, визначених законом, застосовуються ціни (тарифи, ставки тощо), які встановлюються або регулюються уповноваженими органами державної влади або органами місцевого самоврядування.

Таким чином, законодавець чітко визначив, що нормативна грошова оцінка земель с основою для визначення розміру орендної плати для земель державної та комунальної власності.

Згідно з ч. 1 ст. 215 Цивільного кодексу України, підставою недійсності правочину с недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені ч.ч. 1-3, 5 та 6 ст. 203 нього Кодексу. Зокрема, відповідно до ч. 1 вказаної статті зміст правочину не може суперечити ньому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства.

Відповідно до ст. 21 1 Земельного кодексу України, наслідком укладання угод з порушенням законодавства є визнання такої угоди судом недійсною. Статтями 203, 228 ЦК України передбачено, що правочини не можуть суперечити цивільно - правовому законодавству, не повинні бути спрямовані на порушення інтересів і пошкодження майна держави, територіальної громади, незаконним заволодінням ним, а тому, при таких обставинах, договір визнається недійсним.

Відповідно до ч. 1. ст. 216 Цивільного кодексу України, недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема годі, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.

Згідно ч. 3 ст. 228 Цивільного кодексу України, у разі недодержання вимоги щодо відповідності правочину інтересам держави і суспільства, його моральним засадам такий правочин може бути визнаний недійсним. Якщо визнаний судом недійсний правочин було вчинено з метою, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то при наявності умислу у обох сторін - в разі виконання правочину обома сторонами - в дохід держави за рішенням суду стягується все одержане ними за угодою, а в разі виконання правочину однією стороною з іншої сторони за рішенням суду стягується в дохід держави все одержане нею і все належне - з неї першій стороні на відшкодування одержаного. При наявності умислу лише у однієї із сторін все одержане нею за правочином повинно бути повернуто іншій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного за рішенням суду стягується в дохід держави.

Таким чином, суд прийшов до висновку, що ПрАТ «Плодовод» уклало вищевказаний договір оренди земельної ділянки з порушенням приписів ст. ст. 13, 18 Закону України «Про оцінку земель» (у редакції, яка була чинною на момент виникнення спірних правовідносин), ст. ст. 15, 21 Закону України «Про оренду землі» (у редакції, яка була чинною на момент виникнення спірних правовідносин), а саме: без проведення нормативної грошової оцінки земельної ділянки, що є обов'язковим у разі визначення розміру орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності, у зв'язку з чим договір оренди земельних ділянок відповідно до ст. ст. 203, 215, 216, 228 Цивільного кодексу України підлягає визнанню недійсним у зв'язку із недодержанням сторонами в момент вчинення цього правочину встановленого законом порядку.

Стосовно поданих відповідачами заяв про застосування наслідків пропуску строків позовної давності, суд зазначає наступне.

Відповідно до вимог ч. ч. 1, 5 ст. 261 Цивільного кодексу України передбачено, що перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права.

Згідно з правовою позицією Верховного Суду України, викладеною у постанові від 10.06.2015 у справі № 6-267нс15, для визначення моменту виникнення права на позов важливим є як об'єктивні (сам факт порушення права), так і суб'єктивні (особа дізналася або повинна була дізнатися про це порушення) моменти.

За змістом ст.ст. 256, 261 ЦК України позовна давність є строком пред'явлення позову як безпосередньо особою, право якої порушено, гак і тими суб'єктами, які уповноважені законом звертатися до суду з позовом в інтересах іншої особи - носія порушеного права (інтересу).

Разом із тим відповідно до правової позиції Верховного Суду України, викладеної у постанові від 01.07.2015 у справі № 6-178цс15, при цьому як у випадку пред'явлення позову самою особою, право якої порушено, так і у випадку пред'явлення позову в інтересах цієї особи іншим уповноваженим на це особою, відлік позовної давності обчислюється з одного і того ж моменту: коли особа довідалася або могла довідатися про порушення її права або про особу, яка його порушила.

Лозівською місцевою прокуратурою Харківської області про порушення вимог земельного законодавства під час відведення спірної земельної ділянки ПрАТ «Плодовод» дізнались у липні 2016 року, після надходження відповідної інформації з Близнюківської районної ради інформацією від 19.07.2016 № 01-53/34.

Згідно з п.4.1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України №10 від 29.05.2013 «Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів» Початок перебігу позовної давності визначається за правилами статті 261 ЦК України. Якщо у передбачених законом випадках з позовом до господарського суду звернувся прокурор, що не є позивачем, то позовна давність обчислюватиметься від дня, коли про порушення свого права або про особу, яка його порушила, довідався або мав довідатися саме позивач, а не прокурор. У таких випадках питання про визнання поважними причин пропущення позовної давності може порушуватися перед судом як прокурором, так і позивачем у справі.

У разі коли згідно із законом позивачем у справі виступає прокурор (частина друга статті 29 ГПК), позовна давність обчислюється від дня, коли про порушення або про особу, яка його допустила, довідався або мав довідатися відповідний прокурор.

Так, відповідно до ст. 13 Закону України «Про оцінку земель» передбачено, що для визначення розміру орендної плати за земельні ділянки державної і комунальної власності проведення нормативної грошової оцінки земельних ділянок є обов'язковим.

Так, відповідно до ч. 2 ст. 18 Закону України «Про оцінку земель» нормативна грошова оцінка земельних ділянок проводиться: розташованих у межах населених пунктів незалежно від їх цільового призначення - не рідше ніж один раз на 5-7 років; розташованих за межами населених пунктів земельних ділянок сільськогосподарського призначення - не рідше ніж один раз на 5-7 років, а несільськогосподарського призначення - не рідше ніж один раз на 7-10 років.

При цьому, ні під час укладання оспорюваного договору оренди, ні на даний час нормативна грошова оцінка орендованих земельних ділянок не проведена. За таких обставин наявне триваюче правопорушення, що характеризується безперервністю його учинення протягом певного часу. Таке порушення безперервно зберігається невизначено тривалий час з початку його вчинення.

Оскільки в такому разі йдеться про так зване триваюче правопорушення, позов може бути пред'явлений у будь-який час незалежно від того, коли почалося порушення його прав.

Крім того, оскільки прокурор дізнався про порушення вимог чинного законодавства лише в липні 2016 року, початок перебігу позовної давності слід обраховувати з моменту, коли органи прокуратури дізнались про факт порушення вимог земельного законодавства.

Стосовно поданих відповідачами заперечень згідно позовних вимог, суд зазначає наступне.

Дотримання належного економічного регулювання земельних відносин, забезпечення надходжень платежів з орендної плати до місцевих бюджетів у законодавчо визначених межах шляхом їх вірного правового (в тому числі договірного) врегулювання, що виключає невизначеність у правовідносинах сторін, безпосередньо належить до інтересів держави. Аналогічне твердження міститься у Постанові Вищого господарського суду України від 02.12.2014 у справі №916/2287/14.

Відповідно до ст. 13 Закону України «Про оцінку земель» передбачено, що для визначення розміру орендної плати за земельні ділянки державної і комунальної власності проведення нормативної грошової оцінки земельних ділянок є обов'язковим.

Відповідно до ст. 23 вказаного Закону технічна документація нормативно грошової оцінки земельних ділянок, розташованих за межами населених пунктів, затверджується районними радами.

Проте, у договорі оренди земельних ділянок державної форми власності, укладених між Близнюківською районною державною адміністрацією та ПрАТ «Плодовод», розмір орендної плати встановлено з порушенням вимог ст.13 Закону України «Про оцінку земель», а саме без проведення нормативної грошової оцінки земельної ділянки, що є обов'язковим у разі визначення розміру орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності.

При цьому, вказана в договорі оренди нормативна грошова оцінки землі є не обґрунтована та не зрозуміло чим передбачена та як вона була розрахована.

Крім того, жодним чином не підтверджує законність укладення договорів оренди землі вказівка представника позивача, що грошову оцінку земель сільськогосподарського призначення в Україні проведено станом на 01.07.1995, зокрема нормативна грошова оцінка 1 га ріллі по Харківській області станом на 01.07.1995 становила 3859,7 грн.

Так, відповідно до ч. 2 ст. 18 Закону України «Про оцінку земель» нормативна грошова оцінка земельних ділянок проводиться: розташованих у межах населених пунктів незалежно від їх цільового призначення - не рідше ніж один раз на 5-7 років; розташованих за межами населених пунктів земельних ділянок сільськогосподарського призначення - не рідше ніж один раз на 5-7 років, а несільськогосподарського призначення - не рідше ніж один раз на 7-10 років.

З урахування вказаного, крім того, що під час укладання договору мала бути проведена нормативна грошова оцінка, та ще і через 5-7 років відповідачі повинні були хоча б раз повторно провести нормативно грошову оцінку землі.

При цьому, ні під час укладення договору, ні протягом їх дії нормативна грошова оцінка не була розрахована, а орендна плата сплачувалась виходячи із необґрунтованих чисел.

В ухвалі Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 22 травня 2013 року у справі № 6-22189св12 висловлено вказано, що нормативна грошова оцінка земельних ділянок проводиться обов'язково у разі визначення розміру орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності, що передбачено статтею 13 Закону України «Про оцінку земель». При цьому суд касаційної інстанції зазначив, що оскільки орендну плату встановлено без проведення нормативної грошової оцінки, то договір оренди земельної ділянки підлягає визнанню недійсним у зв'язку із недодержанням сторонами в момент вчинення цього правочину встановленого законом порядку.

Відповідно до частини 1 статті 632 Цивільного кодексу України ціна в договору встановлюється за домовленістю сторін. У випадках, визначених законом, застосовуються ціни (тарифи, ставки тощо), які встановлюються або регулюються уповноваженими органами державної влади або органами місцевого самоврядування.

Згідно з частиною 1 статті 15 Закону України «Про оренду землі» однією з істотних умов договору оренди землі є орендна плата із зазначенням її розміру, індексації, форм платежу, строків, порядку її внесення і перегляду та відповідальності за її несплату.

Орендна плата відповідно до статті 21 Закону України «Про оренду землі» - це платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою; розмір, форма і строки внесення орендної плати встановлюються за згодою сторін в договору оренди, крім строків внесення орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності, які встановлюються відповідно до Податкового кодексу України ( на час укладення договору - відповідно до Закону України «Про плату за землю»).

Отже, законодавець чітко визначив, що нормативна грошова оцінка земель є основою для визначення розміру орендної плати для земель державної та комунальної власності, а розрахована орендна плата, взята з необґрунтованої оцінки, яка вказана в договорі, порушує інтереси держави (орендодавця) на отримання законної плати за оренду.

Статтями 203, 228 ЦК України передбачено, що правочини не можуть суперечити цивільно-правовому законодавству, не повинні бути спрямовані на порушення інтересів і пошкодження майна держави, територіальної громади, незаконним заволодінням ним, а тому, при таких обставинах, договір визнається недійсним.

Враховуючи , що відповідачі в установленому статтями 32, 33 Господарського процесуального кодексу України порядку обставини, які повідомлені прокурором не спростували, суд дійшов висновку, що позовні вимоги обґрунтовані, підтверджуються наявними у матеріалах справи доказами та підлягають задоволенню у повному обсязі.

Відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, витрати зі сплати судового збору у розмірі 1378,00 грн., покладаються на відповідача.

Враховуючи викладене та керуючись статтями 6, 8, 19, 121, 124, 129 Конституції України, статтею 23 Закону України “Про прокуратуру”, статтями 1, 2, 12, 15, 22, 29, 33, 34, 43, 44, 49, 77, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, статтями 12, 93, 125, 126, 189, пункту 12 Перехідних положень Земельного кодексу України, статтями 15, 30 Закону України “Про оренду землі”, статтями 5, 13, 15, 21 Закону “Про оцінку земель”, статтями 629, 649, 651, 653, 654, 792 Цивільного кодексу України, статтями 179, 188, 193 Господарського кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити повністю.

Визнати недійсним договір б/н від 15.12.2007, укладений між Близнюківською районною державною адміністрацією (64801, Харківська область, Близнюківський район, смт. Близнюки, вул. Незалежності, 39, код ЄДРПОУ 04059533) та Приватним акціонерним товариством «Плодовод» (64809. Харківська область, Близнюківський район, село Садове, вул. Леніна, буд. 63, код ЄДРПОУ 00412333) щодо оренди земельної ділянки кадастровий номер 6320655100:02:000:0001.

Стягнути з Близнюківської районної державної адміністрації (64801, Харківська область, Близнюківський район, смт. Близнюки, вул. Незалежності, 39, код ЄДРПОУ 04059533) на користь прокуратури Харківської області (61050, м. Харків, вул. Богдана Хмельницького, 4, код 02910108, банк отримувач: Державна казначейська служба України м. Київ, код 820172, рахунок 35212041007171, код класифікації видатків бюджету - 2800) - 689,00 грн. судового збору.

Стягнути з Приватного акціонерного товариства «Плодовод» (64809. Харківська область, Близнюківський район, село Садове, вул. Леніна, буд. 63, код ЄДРПОУ 00412333) на користь прокуратури Харківської області (61050, м. Харків, вул. Богдана Хмельницького, 4, код 02910108, банк отримувач: Державна казначейська служба України м. Київ, код 820172, рахунок 35212041007171, код класифікації видатків бюджету - 2800) - 689,00 грн. судового збору.

Видати накази після набрання рішенням законної сили.

Повне рішення складено 30.01.2017 р.

Рішення господарського суду може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги до Харківського апеляційного господарського суду, яка подається через місцевий господарський суд протягом 10-денного строку з моменту складення та підписання повного тексту рішення.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Суддя

ОСОБА_1

(справа № 922/4383/16)