ІРПІНСЬКИЙ МІСЬКИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

з а о ч н е

27 січня 2017 року Ірпінський міський суд Київської області у складі:

головуючої судді Саранюк Л. П.,

при секретарі Кузнецовій К.П.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Ірпінського міського суду при судовому розгляді цивільну справу за позовом Першого заступника прокурора Київської області в інтересах держави в особі Кабінету Міністрів України до ОСОБА_1, треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача: Міністерство екології та природних ресурсів України, Національний природний парк «Голосіївський» про витребування земельної ділянки з чужого незаконного володіння, -

в с т а н о в и в:

Позивач в інтересах держави звернувся до суду із позовом мотивуючи свої вимоги тим, що Прокуратурою області під час виконання функцій, покладених законодавством на органи прокуратури, встановлені порушення вимог законодавства при відведенні Коцюбинською селищною радою Київської області земельних ділянок громадянам для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд.

Рішенням Коцюбинської селищної ради від 25.12.2008 № 1992/25-5 «Про затвердження проекту землеустрою та передачу у приватну власність земельної ділянки для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд по вул. Озерній, 9 в смт. Коцюбинське» ОСОБА_2 затверджено проект землеустрою щодо відведення та передачі у приватну власність земельної ділянки площею 0,15 га для вказаних цілей.

На підставі зазначеного рішення ОСОБА_2 видано державний акт серії ЯЖ № 903320 на право власності на земельну ділянку площею 0,15 га, кадастровий номер 3210946200:01:040:0005, цільове призначення - для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд.

В подальшому, на підставі договору купівлі – продажу земельної ділянки від 25.06.09, вказану земельну ділянку придбала ОСОБА_3, про що на державному акті серії ЯЖ №903320 на право власності на земельну ділянку зроблено відмітку про перехід права власності до ОСОБА_3

Вартість земельної ділянки за вказаним договором купівлі – продажу становить 57 475 грн.

Заочним рішенням Ірпінського міського суду Київської області від 29.07.13 за позовом прокурора м. Ірпеня визнано недійсним вказане рішення Коцюбинської селищної ради, визнано недійсним державний акт на право власності на земельну ділянку серії ЯЖ № 903320 виданий ОСОБА_2, з відміткою про перехід права власності до ОСОБА_3 та скасовано його державну реєстрацію.

Вищевказаним рішенням суду встановлено, що спірна земельна ділянка знаходиться поза межами смт. Коцюбинське, оскільки на момент прийняття рішення Коцюбинською селищною радою про надання у власність земельної ділянки першому власнику, межі смт. Коцюбинське у встановленому законом порядку не були визначені та не встановлені, а тому спірне рішення Коцюбинської селищної ради не відповідає вимогам земельного законодавства.

Таким чином, для даної справи є преюдиціальним той факт, що приймаючи рішення про передачу земельної ділянки першому набувачу у власність, Коцюбинська селищна рада перевищила свої повноваження та розпорядилась землею, яка не знаходилась у віданні цього органу місцевого самоврядування, тобто, першому власнику земельна ділянка передана у власність неуповноваженим органом.

В той же час, за інформацією управління Держземагенства від 10.12.14 № 01-04/2215 щодо нанесення на картографічні матеріали Національного природного парку «Голосіївський» спірних земельних ділянок, виділених Коцюбинською селищною радою та акту перевірки Державної інспекції сільського господарства в Київській області від 19.07.16 № А161/180 спірна земельна ділянка з кадастровим номером 3210946200:01:040:0005 відповідно до картосхеми, території перспективної для створення Святошинського-Біличанської філії НПП «Голосіївський» попереднього функціонального зонування попадає в 27 квартал.

Таким чином, на даний час спірна земельна ділянка розташована на землях природно-заповідного фонду, а саме, національного природного парку Голосіївський».

Враховуючи, що спірна земельна ділянка перебуває у власності ОСОБА_3, витребувати її в порядку ст.388 Цивільного кодексу України можливо лише за позовом розпорядника цієї земельної ділянки на даний час, яким є Кабінет Міністрів України.

Так, до прийняття Коцюбинською селищною радою вже скасованого рішення про надання у власність першому набувачу спірної земельної ділянки, остання належала до земель державної власності виходячи з наступного.

Як вже зазначалось вище, спірна земельна ділянка знаходиться на землях Святошинського лісопаркового господарства, тобто відносилась до земель лісогосподарського призначення.

Згідно інформації Українського державного проектного лісовпорядного виробничого об’єднання ВО «Укрдержліспроект» від 08.10.14, спірна територія була лісами ще з радянських часів. Так, на підставі Постанови ЦК КПУ і Ради Міністрів УРСР від 20.06.1956 року № 673 та рішення виконкому Київської міської ради від 07.08.1956 року № 1186 створено Святошинське лісопаркове господарство, яке ввійшло до складу управління земельної зони м. Києва. Загальна площа Святошинського лісопаркового господарства на момент створення становила 14167 га. Згідно розпорядження Київської міської державної адміністрації № 2715 від 17.12.01 на виконання рішення Київської міської ради від 02.10.01 № 59/1493, перейменовано: Київське державне комунальне об’єднання зеленого будівництва «Київзеленбуд» на Київське комунальне об’єднання зеленого будівництва та експлуатацій «Київзеленбуд»; державне комунальне підприємство Святошинське лісопаркове господарство на комунальне підприємство «Святошинське лісопаркове господарство». Лісовпорядні роботи проводились в 1945-46, 1952-59, 1969, 1979, 1989, 1999, 2009 роках.

Таким чином, з урахуванням інформації ВО «Укрдержліспроект» та наведених вище законодавчих положень, спірна територія була і залишається землями лісогосподарського призначення.

З урахуванням того, що спірна земельна ділянка знаходиться поза межами смт. Коцюбинське, враховуючи вимоги п. 12 Перехідних положень Земельного кодексу України (в редакції станом на момент прийняття спірних рішень Коцюбинської селищної ради), остання і після прийняття нового Земельного кодексу України продовжувала перебувати у державній власності, а отже селищна рада не мала права нею розпоряджатись.

А з огляду на те, що на даний час спірна земельна ділянка відноситься до лісових земель та розташована на території об’єкту природно-заповідного фонду, розпорядником її є Кабінет Міністрів України.

Відповідно до ст. 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутись до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути відновлення становища, яке існувало до порушення, визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, їхніх посадових і службових осіб.

Таким чином, викладені вище обставини, за яких ОСОБА_3 була придбана спірна земельна ділянка, виключають добросовісність останньої, та надають підстави суду витребувати у неї ділянку в порядку ст. 388 Цивільного кодексу України за будь-яких умов.

У зв’язку з вищевикладеним позивач просить витребувати з незаконного володіння ОСОБА_3 на користь держави в особі Кабінету Міністрів України земельну ділянку площею 0,15 га з кадастровим номером 3210946200:01:040:0005, вартістю 54 475 гривень. Судові витрати по справі покласти на відповідача.

В судовому засіданні представник прокуратури позовні вимоги підтримав у повному обсязі та просив їх задовольнити.

Представник Кабінету Міністрів України в судове засідання не з’явився, про час, дату та місце слухання справи повідомлений належним чином.

Відповідач в судове засідання не з’явився, про час, дату та місце слухання справи повідомлявся належним чином, що підтверджується оголошенням в газеті «Урядовий кур’єр», причину неявки суду не повідомив, а тому суд вважає за можливе розглянути дану справу за його відсутності та відповідно до вимог ст. 224 ЦПК України, суд вважає за можливе ухвалити заочне рішення в судовому засіданні.

Представник третьої особи по справі, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача – Міністерство екології та природних ресурсів України в судове засідання не з’явився, про час, дату, та місце слухання справи повідомлений належним чином, що підтверджується розпискою в матеріалах справи.

Представник третьої особи по справі – Національного природного парку «Голосіївський» в судове засідання не з’явився, про час, дату, та місце слухання справи повідомлений належним чином, що підтверджується розпискою в матеріалах справи.

Суд, вислухавши учасників судового розгляду, дослідивши письмові докази по справі, вважає позов таким, що не підлягає до задоволення по слідуючих підставах:

Відповідно до ст.3 ЦПК України «Кожна особа має право у порядку,встановленому цим Кодексом,звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав,свобод чи інтересів.У випадках,встановлених законом,до суду можуть звертатися органи та особи,яким надано право захищати права,свободи та інтереси інших осіб,або державні чи суспільні інтереси».

Відповідно до ст. 11 ч. 1 ЦПК України «Суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб,поданим відповідно до цього Кодексу,в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі».

Відповідно до ст. 60 ЦПК України»Кожна сторона зобов»язана довести ті обставини,на які вона посилається як на підставі своїх вимог і заперечень,крім випадків,встановлених ст. 61 цього Кодексу».

Відповідно до ст. 61 ч. 3 ЦПК України «Обставини,встановлені судовим рішенням у цивільній,господарській або адміністративній справі,що набрало законної сили,не доказуються при розгляді інших справ,у яких беруть участь ті самі особи або особа,щодо якої встановлено ці обставини».

В судовому засіданні було встановлено, що Рішенням Коцюбинської селищної ради від 25.12.2008 № 1992/25-5 «Про затвердження проекту землеустрою та передачу у приватну власність земельної ділянки для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд по вул. Озерній, 9 в смт. Коцюбинське» ОСОБА_2 затверджено проект землеустрою щодо відведення та передачі у приватну власність земельної ділянки площею 0,15 га для вказаних цілей.

На підставі зазначеного рішення ОСОБА_2 видано державний акт серії ЯЖ № 903320 на право власності на земельну ділянку площею 0,15 га, кадастровий номер 3210946200:01:040:0005, цільове призначення - для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд.

В подальшому, на підставі договору купівлі – продажу земельної ділянки від 25.06.09, вказану земельну ділянку придбала ОСОБА_3, про що на державному акті серії ЯЖ №903320 на право власності на земельну ділянку зроблено відмітку про перехід права власності до ОСОБА_3

Вартість земельної ділянки за вказаним договором купівлі – продажу становить 57 475 грн.

Заочним рішенням Ірпінського міського суду Київської області від 29.07.13 за позовом прокурора м. Ірпеня визнано недійсним вказане рішення Коцюбинської селищної ради, визнано недійсним державний акт на право власності на земельну ділянку серії ЯЖ № 903320 виданий ОСОБА_2, з відміткою про перехід права власності до ОСОБА_3 та скасовано його державну реєстрацію.

Позивач, ставлячи питання про витребування вказаної земельної ділянки із чужого незаконного володіння, посилається на ті обставини, що спірна земельна ділянка відноситься до земель лісогосподарського призначення, розташована на території об’єкту природно-заповідного фонду - Національного природного парку «Голосіївський» та незаконно вибула із власності держави в особі Кабінету Міністрів України.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з ч. 1 ,2,3 п г ст. 152 Земельного кодексу України Держава забезпечує громадянам та юридичним особам рівні умови захисту прав власності на землю.Власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю,навіть якщо ці порушення не пов»язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою,і відшкодування завданих збитків.Захист прав громадян і юридичних осіб на земельні ділянки здійснюються шляхом визнання недійсним рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування.»

Відповідно до ст.ст. 76, 77 Земельного кодексу України (в редакції 1990 року) землями лісового фонду визнаються землі, вкриті лісом, а також не вкриті лісом, але надані для потреб лісового господарства. Землі лісового фонду використовуються за цільовим призначенням для ведення лісового господарства.

У ст. 17 Лісового кодексу України передбачено, що у постійне користування ліси на землях державної власності для ведення лісового господарства без встановлення строку надаються спеціалізованим державним лісогосподарським підприємствам, іншим державним підприємствам, установам та організаціям, у яких створено спеціалізовані лісогосподарські підрозділи.

Статтею 55 Земельного кодексу України визначено, що до земель лісогосподарського призначення належать землі, вкриті лісовою рослинністю, а також не вкриті лісовою рослинністю, нелісові землі, які надані та використовуються для потреб лісового господарства. До земель лісогосподарського призначення не належать землі, зайняті: зеленими насадженнями у межах населених пунктів, які не віднесені до категорії лісів; окремими деревами і групами дерев, чагарниками на сільськогосподарських угіддях, присадибних, дачних і садових ділянках.

Відповідно до ст. 56 Земельного кодексу України землі лісогосподарського призначення можуть перебувати у державній, комунальній та приватній власності.

Громадянам та юридичним особам за рішенням органів місцевого самоврядування та органів виконавчої влади можуть безоплатно або за плату передаватись у власність замкнені земельні ділянки лісогосподарського призначення загальною площею до 5 гектарів у складі угідь селянських, фермерських та інших господарств. Громадяни і юридичні особи в установленому порядку можуть набувати у власність земельні ділянки деградованих і малопродуктивних угідь для залісення.

Статтями 7, 8 Лісового кодексу України визначено, що ліси, які знаходяться в межах території України, є об'єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника на ліси здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених Конституцією України.

Ліси можуть перебувати в державній, комунальній та приватній власності. У державній власності перебувають усі ліси України, крім лісів, що перебувають у комунальній або приватній власності.

Відповідно до ст. 57 Земельного кодексу України земельні ділянки лісогосподарського призначення за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування надаються в постійне користування спеціалізованим державним або комунальним лісогосподарським підприємствам, іншим державним і комунальним підприємствам, установам та організаціям, у яких створено спеціалізовані підрозділи, для ведення лісового господарства.

Частиною першою ст. 17 Лісового кодексу також встановлено, що у постійне користування ліси на землях саме державної власності, для ведення лісового господарства, без встановлення строку надаються спеціалізованим державним лісогосподарським підприємствам, іншим державним підприємствам, установам та організаціям, у яких створено спеціалізовані лісогосподарські підрозділи.

Частиною четвертою ст. 17 Лісового кодексу передбачено, що право постійного користування лісами посвідчується державним актом на право постійного користування земельною ділянкою.

Згідно ст. 13 Земельного кодексу України, до повноважень Кабінету Міністрів України в галузі земельних відносин належить, серед іншого, і розпорядження землями державної власності в межах, визначених цим Кодексом.

Компетенція Кабінету Міністрів України визначена ст.ст. 122, 149 Земельного кодексу України.

Зокрема, відповідно до ч. 9 ст. 149 Земельного кодексу України, Кабінет Міністрів України вилучає земельні ділянки державної власності, які перебувають у постійному користуванні, серед іншого і ліси для нелісогосподарських потреб, а також земельні ділянки природоохоронного призначення, крім випадків, визначених частинами п'ятою - восьмою цієї статті, та у випадках, визначених статтею 150 цього Кодексу.

Як вже зазначалось раніше, заочним рішенням Ірпінського міського суду Київської області від 29.07.13 за позовом прокурора м. Ірпеня визнано недійсним вказане рішення Коцюбинської селищної ради від 25.12.08 №1992/25-5 та визнано недійсним державний акт на право власності на земельну ділянку серії ЯЖ № 903320 виданий ОСОБА_2, з відміткою про перехід права власності до ОСОБА_3 та скасовано його державну реєстрацію.

Даним судовими рішенням було встановлено, що спірна земельна ділянка не відноситься до земель лісогосподарського призначення. Як вбачається із зазначеного рішення Ірпінського міського суду Київської області, суд не прийняв до уваги посилання позивача-прокурора м. Ірпеня на ті обставини, що спірна земельна ділянка відноситься до земель лісового фонду, що дана земельна ділянка перебувала в постійному користуванні КП «Святошинське лісопаркове господарство», що не було проведено процедури вилучення та зміни цільового призначення спірної земельної ділянки із земель лісового фонду на землі житлової забудови, а також що не була проведена експертизи по проекту землеустрою, поскільки постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 23.12.11, що залишена в силі ухвалою Вищого адміністративного суду України від 09.10.12 у справі за позовом Київської міської ради до Державного управління навколишнього природного середовища в м. Києві, Київського обласного управління лісового та мисливського господарства, Ірпінської міської ради, Коцюбинської селищної ради, за участю прокуратури м. Києва, треті особи – Державне агентство земельних ресурсів України, КП «Святошинське лісопаркове господарство», КП КОР «Обласний лісгосп», Київська обласна державна адміністрація, Державне управління охорони навколишнього природного середовища в Київській області, Державне агентство лісових ресурсів України, про визнання бездіяльності протиправною, рішень нечинними та їх скасування, зобов’язання вчинити дії було встановлено, що у КП «Святошинське лісопаркове господарство» відсутні правовстановлюючі документи на спірні території, зокрема, КП «Святошинське лісопаркове господарство» не є державним лісогосподарським підприємством та у останнього відсутні документи, що підтверджують право користування на раніше надані землі.

Відповідно до ст. 61 ч. 3 ЦПК України «Обставини, встановлені судовим рішенням у цивільній, господарській або адміністративній справі, що набрало законної сили,не доказуються при розгляді інших справ,у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини».

Враховуючи, що судовими рішеннями, яке набрало законної сили у справі, по якій брали участь ті самі особи, встановлені обставини, що спірна земельна ділянка з кадастровим номером 3210946200:01:040:0005 не відноситься до земель лісогосподарського призначення, то дані обставини відповідно до ч. 3 ст. 61 ЦПК України не доказуються при розгляді даної справи.

Крім того, необхідно звернути увагу на ті обставини, що спірна земельна ділянка по вул. Озерній, 9 в смт. Коцюбинське передавалась у власність ОСОБА_2 рішенням Коцюбинської селищної ради у 2008р. Позивач при подачі позову до суду не надав жодного доказу на підтвердження тих обставин, що станом на 2008 р. спірна земельна ділянка обліковувалась як землі лісового господарства або ліси для нелісогосподарських потреб, або земельні ділянки природоохоронного призначення і що станом на 2008 р. розпорядником спірної земельної ділянки була держава в особі Кабінету Міністрів України.

Позивач посилається на ті обставини, що земельна ділянка з кадастровим номером 3210946200:01:040:0005 розташована на території об’єкту природно-заповідного фонду- Національного природного парку «Голосіївський», з даного приводу позивач посилається на акт від 19.08.2016р (а.с.26-28), згідно якого спірна земельна ділянка відповідно до картосхеми території перспективної для створення Святошинсько-Біличанської філії НПП «Голосіївський» попереднього функціонального зонування попадає у 27 квартал, також до позову додано схему розширення Національного природного парку «Голосіївський» та схему земельних ділянок наданих згідно рішень Коцюбинської селищної ради (а.с.29-30). Однак, у судовому засіданні було встановлено, що межі національного природного парку «Голосїївський» відповідно до Указу Президента України від 01.05.14 № 446/2014 «Про зміну меж національного природного парку «Голосіївський», згідно якого територію парку було розширено на 6462,62 га за рахунок земель Київського комунального об’єднання зеленого будівництва та експлуатації зелених насаджень «Київзеленбуд» не визначені і зазначений акт від 19.08.2016 р. вказує лише про попереднє функціональне зонування. Також не надано доказів тих обставин, що спірна земельна ділянка з кадастровим номером 3210946200:01:040:0005 розташована на території вказаного парку. Крім того, необхідно звернути увагу, що Указ Президента України № 446/2014 «Про зміну меж національного природного парку «Голосіївський» був виданий 01.05.14р, а у власність особі спірна земельна ділянка передавалась у 2008р.

Частина перша статті 15 Цивільного кодексу України закріплює право кожної особи на захист свого права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Положення цієї статті базуються на нормах Конституції України, які закріплюють обов'язок держави забезпечувати захист: прав усіх суб’єктів права власності і господарювання (стаття 13), захист прав і свобод людини і громадянина судом (частина перша статті 55).

Відповідно до статті 125 ЗК України право власності на земельну ділянку виникає після одержання її власником документа, що посвідчує право власності та його державної реєстрації, а відповідно до статті 126 ЗК України (в редакції на час отримання земельної ділянки відповідачем) таким документом був державний акт, форма якого затверджується Кабінетом Міністрів України.

Згідно із частиною третьою статті 152 ЗК України захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом: визнання прав; відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав; визнання угоди недійсною; визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування; відшкодування заподіяних збитків; застосування інших, передбачених законом, способів.

У разі видання органом виконавчої влади або органом місцевого самоврядування акта, яким порушуються права особи щодо володіння, користування чи розпорядження належною їй земельною ділянкою, такий акт визнається недійсним (стаття 155 ЗК України).

За положеннями глави 16 ЦК України правочин може бути визнано недійсним з підстав визначених законом. У випадку визнання недійсним правочину може бути визнано недійсними і правовстановлюючий документ, який посвідчує право власності на майно.

Як роз'яснив Пленум Верховного Суду України в абзаці другому пункту 2 постанови від 16 квітня 2004 року № 7 «Про практику застосування судами земельного законодавства при розгляді цивільних справ», виходячи з положень статей 8, 124 Конституції України, статей 26, 30, 87-90, 97, 100, 102, 118, 123, 128. 143-146, 149, 151, 153-158, 161, 210, 212 ЗК України, глав 27, 33, 34 ЦК України, статті 15 ЦПК України, статті 12 Господарського процесуального кодексу України судам підвідомчі (підсудні) справи за заявами, зокрема, з приводу володіння, користування, розпорядження земельними ділянками, що перебувають у власності громадян чи юридичних осіб, і визнання недійсними державних актів про право власності та право постійного користування земельними ділянками: про визнання недійсними угод купівлі-продажу, дарування, застави, обміну, ренти земельних ділянок, договорів довічного утримання, за якими набувачеві передаються у власність земельні ділянки, укладених із порушенням встановленого законом порядку.

Отже, державні акти на право власності на земельні ділянки (на час виникнення спірних відносин) визнавалися документами, що посвідчують право власності й видавалися на підставі відповідних рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень або цивільно-правових угод. У спорах, пов'язаних із правом власності на земельні ділянки, недійсними можуть визнаватись як зазначені рішення, угоди на підставі яких видано відповідні державні акти, так і самі акти на право власності на земельні ділянки. Визнання недійсними тільки державних актів на право власності може мати місце уразі їх видання з порушенням вимог закону, усупереч рішень чи угод. У цьому разі таке визнання є належним та самостійним способом поновлення порушених прав у судовому порядку.

Таку саму правову позицію було висловлено Судовою палатою у цивільних справах Верховного Суду України в постанові від 26 вересня 2012 року (справа № 6-103цс12)

Відповідно до ч. 1 ст. 321 ЦПК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Відповідно до ч. 2 ст. 321 ЦПК України особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом.

Встановлено, що на підставі рішення Коцюбинської селищної ради ради ОСОБА_2 було видано державний акт серії ЯЖ № 903320, що посвідчує право особи на земельну ділянку, у послідуючому на вказаному державному акті на підставі договорів купівлі-продажу були зроблені відмітки про перехід права власності на спірну земельну ділянку до інших осіб, зазначений державний акт, що посвідчує права власності на земельну ділянку в судовому порядку не був визнаний недійсним.

Тому даний віндикаційний позов пред’явлений передчасно, оскільки без встановлення судом недійсності (невідповідності вимогам закону) правочину, як правової підстави придбання громадянином земельної ділянки, не можливо витребувати земельну ділянку у законного власника, який отримав її на підставі цього правочину.

Крім того, позивач просить витребувати спірну земельну ділянку на користь Кабінету Міністрів України відповідно до вимог ст. 387,388 ЦК України.

Відповідно до ст. 387 ЦК України «Власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно без відповідної правової підстави заволоділа ним».

Відповідно до ст. 388 ЦК України «Якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчуджувати,про що набувач не знав і не міг знати(добросовісний набувач),власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі якщо майно 3)вибуло із володіння власника або особи,якій він передав майно у володіння,не з їхньої волі іншим шляхом». Якщо майно було набуто безвідплатно в особи,яка не мала права його відчуджувати, власник має право витребувати його від добросовісного набувача у всіх випадках».

Відповідно до п. 22 постанови пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ «Про судову практику в справах про захист права власності та інших речових прав» від 07.02.2014 № 5 якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, власник має право витребувати це майно з незаконного володіння набувача (статті 387, 388 Цивільного кодексу України). Якщо в такій ситуації (саме так обґрунтовано підставу позову) пред’явлений позов про визнання недійсними договорів про відчуження майна, слід мати на увазі правила, встановлені статтями 387, 388 Цивільного кодексу України.

Крім цього, вищевказаною Постановою роз’яснено, що витребувати своє майно із чужого незаконного володіння має право лише власник, і лише якщо доведе факт незаконного вибуття майна з його володіння.

Враховуючи викладені вище обставини, а також ті обставини, що позивач не надав до суду доказів того, що спірна земельна ділянка з кадастровим номером 3210946200:01:040:0005 незаконно вибула із володіння держави в особі саме Кабінету Міністрів України, суд вважає позов безпідставним та таким, що не підлягає до задоволення.

На підставі ст.ст. 6,14,19,121,144 Конституції України, ст.ст. 16, 388 ЦК України, керуючись ст. ст. 3, 10, 60, 213-218 ЦПК України, суд,-

в и р і ш и в :

Першому заступнику прокурора Київської області в задоволенні позовних вимог відмовити.

Повний текст рішення буде виготовлено 01.02.2017 року.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до Апеляційного суду Київської області через суд першої інстанції шляхом подачі в 10-денний строк з дня виготовлення повного тексту рішення, апеляційної скарги. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Суддя:

ОСОБА_4