Справа № 369/10486/15-ц

Головуючий у І інстанції Усатов Д. Д.

Провадження № 22-ц/780/261/17

Доповідач у 2 інстанції ОСОБА_1

Категорія 43

26.01.2017

УХВАЛА

Іменем України

26 січня 2017 року колегія суддів судової палати в цивільних справах апеляційного суду Київської області у складі :

головуючого судді – Білоконь О.В.,

суддів: Верланова С.М., Савченка С.І.,

при секретарі Воробей В.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Києві цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 05 жовтня 2016 року у справі за позовом Державного закладу «Дитячий спеціалізований (спеціальний) санаторій «Барвінок» Міністерства охорони здоров’я України до ОСОБА_2, третя особа Міністерство охорони здоров’я України, про усунення перешкод у користуванні майном шляхом виселення ,-

встановила:

У вересні 2015 року позивач звернувся до суду з вказаним позовом, посилаючись на таке.

Позивачеві - Державному закладу «Дитячий спеціалізований (спеціальний) санаторій «Барвінок» Міністерства охорони здоров’я України на праві господарського відання передано комплекс будівель та споруд за адресою: Київська область, Києво-Святошинський район, м. Боярка, вул. Хрещатик, 160.

До складу вказаних об'єктів входить чотирьохквартирний відомчий житловий будинок літер «Г» для тимчасового поселення працівників, що не мають власного житла, на період їх роботи в санаторії, в якому квартиру № 2 площею 78 кв.м. займає відповідач ОСОБА_2, який працював у санаторії до 2102 року.

02 січня 2014 року між сторонами було укладено договір на право проживання вказаною квартирою, який закінчився 31 грудня 2014 року.

Позивач вказав, що укладення вищевказаного договору суперечило Статуту позивача, адже не передбачало передачу відомчого житла в користування сторонній особі; крім того, передача майна санаторію в оренду відповідачеві здійснена без письмового погодження Міністерства охорони здоров'я України.

Оскільки відповідач добровільно залишити квартиру відмовляється позивач просив виселити ОСОБА_2 із спірної квартири без надання йому іншого житлового приміщення.

Рішенням Києво-Святошинського районного суду Київської області від 05 жовтня 2016 року позов задоволено.

Виселено ОСОБА_2 з квартири № 2 в буд. № 160 літ. «Г» по вул. Хрещатик в м. Боярка Києво-Святошинського району Київської області без надання іншого житлового приміщення.

Вирішено питання про судові витрати.

Не погодившись з рішення суду, позивач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду з підстав його незаконності та необґрунтованості, порушення судом норм матеріального та процесуального права, за неповного з’ясування обставин, що мають значення для справи, невідповідності висновків суду обставинам справи та ухвалити нове про відмову в задоволенні позову.

В обґрунтування апеляційної скарги зазначають, що чотирьохквартирний житловий будинок № 160 літ. «Г» по вул. Хрещатик в м. Боярка Києво-Святошинського району Київської області є гуртожитком, в квартиру № 2 якого ОСОБА_2 вселився у 2008 році на підставі ордеру у зв»язку з тим, що працював у позивача на посаді

Оскільки відповідач більше п’яти років проживає у гуртожитку, він не може бути виселений з нього без надання іншого житла з огляду на положення ст.ст. 1,19 Закону України «Про забезпечення реалізації житлових прав мешканців гуртожитку».

Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення з таких підстав.

Відповідно до вимог ст.213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, яким суд виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно з законом.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з’ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Вказаним вимогам рішення суду відповідає з наступних підстав.

Ухвалюючи рішення про задоволення позову, суд першої інстанції виходив із того, що відповідач без законних підстав проживає у квартирі житлового будинку, який передано позивачеві на праві господарського відання і не є гуртожитком, тому підлягає виселенню без надання іншого житла.

Колегія суддів із вказаними висновками погоджується, оскільки вони є обґрунтованими і відповідають вимогам закону.

Судом першої інстанції встановлено та з матеріалів справи вбачається, що відповідач ОСОБА_2 з 11 серпня 2004 року по 3 січня 2012 працював у Державному закладі «Дитячий спеціалізований (спеціальний) санаторій «Барвінок» Міністерства охорони здоров’я України на посадах завідуючого складом, робітника по ремонту будівель.

На період роботи у вказаному закладі, 2 вересня 2008 року ОСОБА_2 видано ордер на кв. № 2 гуртожитку по вул. Хрещатик, буд. 160, на підставі якого він вселився до вказаної квартири та зареєстрував своє місце проживання за даною адресою.

Відповідно до положень ст. 27 ЖК УРСР для проживання робітників, службовців, студентів, учнів, а також інших громадян у період роботи або навчання можуть використовуватись гуртожитки.

Під гуртожитки надаються спеціально споруджені або переобладнані для цієї мети жилі будинки. Жилі будинки реєструються як гуртожитки у виконавчому комітеті районної, міської, районної в місті Ради народних депутатів.

Відповідно до на п. 22 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 2 від 12 квітня 1985 року «Про деякі питання, що виникли в практиці застосування судами Житлового кодексу», вирішуючи спори про виселення з гуртожитків, судам слід з'ясовувати, чи є гуртожитком приміщення, яке займає відповідач. Для цього, зокрема, необхідно витребувати дані про те, чи перебуває будинок, в якому розміщено таке приміщення, у віданні позивача; чи побудований він як гуртожиток або спеціально для нього переобладнаний; чи є дозвіл санепідстанції на його заселення як гуртожитку; чи зареєстрований він як гуртожиток у виконкомі районної, міської, районної в місті Ради; чи видавався відповідно до Положення про гуртожиток ордер на зайняття жилої площі в гуртожитку; чи укомплектований будинок (жиле приміщення) меблями, спеціальним устаткуванням, інвентарем, культурно-побутовими предметами, необхідними для проживання, занять і відпочинку громадян, чи є штати для обслуговування гуртожитку, як оплачується проживання і т.п.

Як видно з акту приймання в експлуатацію Державною приймальною комісією закінченого будівництвом дитячого тубсанаторію «Барвінок» на 350 ліжко-місць від 21 грудня 1979 року, яке затверджене рішенням виконавчого комітету Києво-Святошинської районної ради народних депутатів № 340 від 24 грудня 1979 року, вказаний санаторій прийнято в експлуатацію у складі, серед іншого майна, 4-квартирний відомчий житловий будинок літер «Г», що розташований за адресою: вул. Хрещатик, буд. 160, м. Боярка Києво-Святошинського району Київської області, що був прийнятий в експлуатацію 21.12.1979 р., як частина майнового комплексу позивача.

Саме як житловий будинок у складі майна санаторію зареєстровано право власності Міністерства охорони здоров»я на це майно, яке перебуває в повному господарському віданні ДЗ «Дитячий спеціалізований (спеціальний) санаторій «Барвінок» Міністерства охорони здоров»я України», що вбачається з витягу з державного реєстру речових прав на нерухоме майно ( а.с.247 , т.1).

Враховуючи зазначене, колегія суддів вважає безпідставними доводи апелянта що житлове приміщення, право на яке ОСОБА_2 набув у 2008 році на підставі ордеру, є кімнатою у гуртожитку.

Рішення органів місцевого самоврядування про надання дозволу на строкове, останній раз до 2009 року, використання житлового будинку за адресою: Київська область, Києво-Святошинський район, м. Боярка, вул. Хрещатик, 160, літера «Г», як гуртожитку для одиноких працівників санаторію ( 1980 року, № 136 від 22.08.1988 року, № 18 від 26.01.1993 року, № 90/2 від 20.07.2004 року ) не є доказами того, що вказаний житловий будинок є гуртожитком.

Матеріали справи не містять даних про те, що вказаний житловий будинок був зареєстрований як гуртожиток у виконкомі Боярської міської Ради народних депутатів відповідно до вимог ст. 27 ЖК УРСР, отже, висновок суду першої інстанції про те, житловий будинок по вул. Хрещатик, буд. 160, літера Г в м. Боярка Києво - Святошинського району Київської області не є гуртожитком ґрунтується на матеріалах справи і вимогах закону.

За таких обставин, є безпідставними доводи апеляційної скарги про те, що відповідач ОСОБА_2 не може бути виселений зі спірного приміщення без надання іншого житла, з огляду на те, що спірна приміщенням не є жилою площею гуртожитку, отже, на нього не розповсюджуються гарантії, передбачені ст.ст. 1,19 Закону України «Про забезпечення реалізації житлових прав мешканців гуртожитку».

Відповідно до ч. 1 ст. 109 ЖК України встановлено, що виселення із займаного жилого приміщення допускається з підстав, установлених законом.

В ст. 391 ЦК України закріплено, що власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.

Оскільки ОСОБА_2 набув право користування спірним жилим приміщенням у зв»язку з роботою в санаторії, зі звільненням за власним бажанням 3 січня 2012 року він таке право втрати, тому власник має законні підстави заявляти вимоги про його виселення.

Договір про право проживання мешканця, укладений 2 січня 2014 року між ОСОБА_2 та Державному закладу «Дитячий спеціалізований (спеціальний) санаторій «Барвінок» Міністерства охорони здоров’я України щодо передачі в найм ОСОБА_2 вказаного приміщення ( а.с.7-8) такоє не є доказом законності проживання в ньому відповідача.

З матеріалів справи вбачається, що згідно з п. 6.1 вищевказаного договору після закінчення строку найму мешканець зобов’язаний передати наймодавцю приміщення протягом п’яти днів з моменту закінчення строку найму за актом приймання -передачі. Проте, строк дії договору закінчився 31.12.2014 року відповідач квартиру не повертає, продовжує нею безпідставно користуватись, не є працівником ДЗ «ДСС «Барвінок», добровільно залишити квартиру відмовляється,

Ухвалюючи рішення по справі, суд обґрунтовано виходив з вказаних положень закону та дійшов правильного висновку про задоволення позову, враховуючи, що відповідач не має будь-яких пільг щодо виселення з обов»язковим наданням іншого житла.

Доводи апелянта про порушення судом норм матеріального та процесуального права при його ухваленні, на думку апеляційного суду, не знайшли свого підтвердження при розгляді справи, оскільки повністю спростовуються зазначеними належними та допустимими доказами по справі.

Колегія суддів вважає необґрунтованими доводи апеляційної скарги про незаконність оскаржуваного судового рішення оскільки вони не відповідають вказаним вище вимогам закону.

Інших доводів в обґрунтування апеляційної скарги не апелянт не зазначив.

Перевіряючи законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та враховуючи, що обставини справи судом встановлені відповідно до наданих пояснень сторін та письмових доказів, що містяться в матеріалах справи, колегія суддів дійшла висновку, що рішення постановлене з дотриманням вимог матеріального і процесуального права, а тому апеляційну скаргу слід відхилити, а рішення суду залишити без змін.

Керуючись ст.ст.303, 307, 308, 314, 315 ЦПК України, колегія судів,

ухвалила:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 відхилити.

Рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 05 жовтня 2016 року залишити без змін.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з моменту її проголошення.

Головуючий

Судді :