Справа № 572/3230/16-ц

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

26 січня 2017 року Сарненський районний суд Рівненської області

в складі:

головуючого судді - ВЕДЯНІНОЇ Т.О.

при секретарі - ШЕВНІ І.С.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Сарни справу за позовом ОСОБА_1 до КОМУНАЛЬНОГО ЗАКЛАДУ «СТРАШІВСЬКА ТУБЕРКУЛЬОЗНА ЛІКАРНЯ» РІВНЕНСЬКОЇ ОСОБА_2 про визнання незаконним та скасування наказу, поновлення на роботі, стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу,-

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернулась до суду із позовом, в якому просить визнати незаконним та скасувати наказ № 75 від 26 вересня 2016 року про звільнення позивача з 30 вересня 2016 року у звязку із скороченням штату працівників та ліжкового фонду закладу на підставі п.1 ст.40 КЗпП України, поновити позивача на роботі - на посаді молодшої медичної сестри палатної КЗ «Страшівська туберкульозна лікарня» Рівненської обласної ради, стягнути з відповідача на користь позивача заробітну плату за час вимушеного прогулу.

В судовому засіданні позивач ОСОБА_1 та представник позивача ОСОБА_3 заявлені позивачем позовні вимоги підтримали в повному обсязі.

Позивач пояснила, що вона була працевлаштована на посаді молодшої медсестри палатної у КЗ «Страшівська туберкульозна лікарня». У липні в лікарні відбулись загальні збори, на яких керівництво вказаного закладу повідомило, що має відбутись оптимізація КЗ, внаслідок чого відбудеться скорочення посад. Внаслідок вказаної оптимізації було скорочено посаду позивача, через що ОСОБА_1 була звільнена. Своє звільнення позивач вважає незаконним, посилаючись на ті обставини, що вона мала переважне право залишитись на роботі перед іншими працівниками, що працюють на посадах молодшої медсестри палатної. Крім цього, позивач зазначає, що її звільнення було проведено незаконно без попередньої згоди профспілкової організації, так як таких зборів не відбувалось взагалі.

Представник позивача підтримав позицію довірителя.

Представники відповідача ОСОБА_4 та ОСОБА_5 не визнали заявлені позивачем вимоги повністю.

Представник відповідача ОСОБА_4 пояснив, що на підставі наказу МОЗ України та розпорядження Управління охорони здоровя Рівненської ОДА стосовно оптимізації ліжкового фонду закладів охорони здоровя, керівником КЗ «Страшівська туберкульозна лікарня» були проведені збори трудового колективу, на яких розглядалось питання зміни чисельності та умов праці у вказаному закладі. Обрана на вказаних зборах комісія визначила перелік посад, що підлягали скороченню та рекомендувала керівництву закладу попередити відповідних працівників про наступне звільнення, що і було зроблено керівництвом КЗ. Зі слів представника відповідача у КЗ дійсно мало місце скорочення чисельності працівників, позивача своєчасно було повідомлено про наступне вивільнення, яке було проведено за згодою профспілкового комітету, крім цього, позивачу було запропоновано іншу посаду, від якої остання відмовилась. Таким чином, вивільнення ОСОБА_1 проведено у відповідності до вимог законодавства, а тому підстав для її поновлення на роботі немає.

Заслухавши пояснення сторін, дослідивши надані докази, суд дійшов до наступного.

Із позовної заяви та пояснень сторін вбачається, що ОСОБА_1 дійсно працювала на посаді молодшої медсестри палатної КЗ «Страшівська туберкульозна лікарня», що не заперечується відповідачем.

Наказом № 75 від 26 вересня 2016 року по КЗ «Страшівська туберкульозна лікарня» ОСОБА_1 була звільнена з посади молодшої медсестри палатної КЗ «Страшівська туберкульозна лікарня» на підставі п.1 ст.40 КЗпП України в звязку із скороченням штату працівників та ліжкового фонду закладу.

Пунктом 1 статті 40 КЗпП України встановлено, що трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом у випадку змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.

Таким чином, розглядаючи трудові спори, повязані із звільненням за п.1 ст.40 КЗпП України, суд зобовязаний зясувати : чи дійсно у відповідача відбулися зміни в організації виробництва і праці, зокрема, ліквідація, реорганізація або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників; чи додержано власником або уповноваженим ним органом норм законодавства, що регулюють вивільнення працівника, які є докази щодо змін в організації виробництва і праці про те, що працівник відмовився від переведення на іншу роботу або що власник або уповноважений ним орган не має можливості перевести працівника з його згоди на іншу роботу на тому самому підприємстві, в установі, організації, чи не користувався вивільнюваний працівник переважним правом на залишення на роботі та чи попереджував ся він за два місяці про наступне вивільнення, про що вказано у п.19 Постанови Пленуму Верховного суду України від 6 листопада 1992 року «Про практику розгляду судами трудових спорів».

Із наданих відповідачем доказів, а саме : наказу № 144 від 13 квітня 2016 року із додатком та супровідного листа із додатком за підписом начальника Управління охорони здоровя Рівненської ОДА встановлено, що головного лікаря КЗ «Страшівська туберкульозна лікарня», в тому числі, зобовязано провести оптимізацію ліжкового фонду згідно розрахунків та визначених термінів, проведених управлінням охорони здоровя облдержадміністрації. Вказана оптимізація здійснюється на виконання постанови КМУ №1024 від 25 листопада 2015 року «Про затвердження нормативу забезпечення стаціонарними лікарнянии ліжками у розрахунку на 10 тис. населення», наказу Міністерства охорони здоровя України від 1 лютого 2016 року №51 «Про затвердження ОСОБА_6 щодо забезпечення стаціонарними лікарняними ліжками у розрахунку на 10 тис. населення» та розпорядження голови Рівненської ОДА № 148 від 25 березня 2016 року «Про заходи щодо оптимізації ліжкового фонду закладів охорони здоровя області», відповідно до яких у КЗ «Страшівська туберкульозна лікарня» до 1 червня 2016 року підлягають згортанню 40 ліжок.

Факт скорочення чисельності працівників КЗ «Страшівська туберкульозна лікарня» підтверджується наданими відповідачем копіями штатних розписів КЗ станом на 1 травня 2016 року та станом на 1 жовтня 2016 року, із яких встановлено, що за вказаний період було скорочено стаціонарне відділення легеневого туберкульозу № 2, внаслідок чого кількість посад молодшої медсестри палатної зменшилась з 9,5 посад до 4,5 посад.

На виконання наказу № 144 від 13 квітня 2016 року у КЗ «Страшівська туберкульозна лікарня» 12 липня 2016 року були проведені загальні збори трудового колективу, на яких працівників КЗ ознайомили із нормативними документами, що передбачають оптимізацію ліжкового фонду даного закладу. На вказаних зборах було вирішено створити комісію з питань оптимізації штатної чисельності та зміни умов праці в закладі, попередити працівників про майбутнє вивільнення.

На зазначених зборах була присутня також і позивач, що доводиться копією протоколу засідання №1 від 12 липня 2016 року та списком присутніх на зборах працівників КЗ.

13 липня 2016 року на засіданні комісії з питань оптимізації штатної чисельності та зміни умов праці в закладі, склад якої затверджено наказом головного лікаря № 40 від 12 липня 2016 року, прийнято рішення про скорочення у КЗ 28 посад, в тому числі і 4,75 посади молодшої медичної сестри палатної, про що свідчать копії протоколу № 2 та наказу № 40, наданих суду відповідачем.

Вказані вище посади скорочені з 1 жовтня 2016 року наказом № 41 від 13 липня 2016 року головного лікаря КЗ «Страшівська туберкульозна лікарня».

Статтею 42 КЗпП України передбачено, що при скороченні чисельності чи штату працівників у звязку із змінами в організації виробництва і праці переважне право на залишенні на роботі надається працівникам з більш високою кваліфікацією та продуктивністю праці.

При визначенні поняття працівника з більш високою кваліфікацією і продуктивністю праці, використовуються ознаки, які в сукупності характеризують виробничу діяльність працівників : наявність певної освіти, стаж і досвід роботи, ставлення до роботи, якість виконуваної роботи тощо.

В обґрунтування заявлених вимог позивач посилалась на те, що мала переважне право на залишення на посаді перед іншими працівниками, що займали таку ж посаду, враховуючи більший досвід та стаж роботи позивача.

Однак, відповідно до ст.60 ЦПК України кожна сторона зобовязана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.

В порушення вказаної норми позивачем не надано жодного доказу на доведення наявності у неї певних переваг перед іншими працівниками стосовно наявності у неї певної освіти, більш сумлінного ставлення до роботи.

В свою чергу в обґрунтування прийнятого рішення щодо звільнення саме позивача відповідачем надано перелік молодших сестер палатних КЗ «Стршівська туберкульозна лікарня», яким було надано перевагу в залишенні на роботі при проведенні скорочення штатних одиниць та оптимізацією відділення легеневого туберкульозу № 2. Згідно із наданим списком Перевагу перед позивачем було надано ОСОБА_7, яка має більший стаж роботи за даною посадою, а також ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_6, які при меншому стажі роботи, аніж у ОСОБА_1, мають утриманців. Слід також прийняти до уваги, що працівники, яким було надано переважне право на залишення на посаді перед позивачем, не мають в складі сімї інших працездатних осіб.

Позивач посилалась на ті обставини, що її чоловік, ОСОБА_11 не працює, а тому лише вона утримувала родину, на підтвердження чого надала довідку № 3470 від 26 вересня 2016 року, видану Люхчанською сільською радою.

Суд не може прийняти до уваги таку мотивацію з тих причин, що чоловік відповідача 1963 року, а тому є особою працездатного віку, в той час, як у інших працівників із зазначених відповідачем у переліку, інших працездатних членів сімї немає.

Таким чином, суд вважає, що відповідачем обґрунтовано було надано перевагу іншим працівникам при вирішенні питання залишення на роботі, так як вони мали перевагу перед позивачем відповідно до п.1, п.2 ч.2 ст.42 КЗпП України.

Крім цього, позивач посилалась на ті обставини, що при вирішенні питання звільнення її з роботи відповідач не дотримався вимог законодавства в частині отримання згоди профспілкової організації.

Дійсно, частиною 1 статті 43 КЗпП України встановлено, що розірвання трудового договору з підстав, передбачених в тому числі п.1 ст.40 КЗпП України може бути проведено лише за попередньою згодою профспілкового органу, первинної профспілкової організації, членом якої є працівник.

Подання про надання згоди на розірвання трудових договорів із працівниками на підставі п.1 ст.40 КЗпП України скеровано до профспілкової організації КЗ відповідно до наказу № 42 від 18 липня 2016 року, копія якого досліджена судом.

Копія протоколу № 13 від 5 вересня 2016 року засідання профспілкового комітету КЗ «Страшівська туберкульозна лікарня» свідчить про те, що вказаного числа профспілковим комітетом КЗ було надано згоду на розірвання трудового договору, в тому числі і з ОСОБА_1, на підставі п.1 ст.40 КЗпП України.

ОСОБА_1 зазначала, що її не було повідомлено про час проведення засідання профспілкового комітету, оскільки вона у цей час перебувала на лікарняному, на підтвердження чого позивачем надано копії лікарняних листів, що доводять факт перебування позивача на лікарняному з 8 серпня по 22 вересня 2016 року.

Частиною 2 статті 43 КЗпП України встановлено, що подання власника або уповноваженого ним органу має розглядатись у присутності працівника, на якого воно внесено.

Однак, сам по собі розгляд профспілковим органом подання власника або уповноваженого ним органу про дачу згоди на звільнення працівника у його відсутності не може бути підставою для визнання рішення профспілкового органу недійсним, якщо таке рішення прийнято відповідно з Статутом професійних спілок.

Також, позивач зазначала, що засідання профспілкової організації у КЗ взагалі не відбувалась, на підтвердження чого просила допитати свідка ОСОБА_12

Допитана в суді свідок ОСОБА_12 показала, що вона особисто вважає, що засідання профспілкової організації не проводилось, так як вона про таке засідання не чула від жодного працівника КЗ.

Суд не може прийняти до уваги покази свідка, так як судом встановлено, що вона не є уповноваженою особою виборного органу профспілкової організації, на засідання профспілкової організації, яке відбувлась у КЗ 5 вересня 2016 року свідок не запрошувалась, питання стовно неї на цьому засіданні не вирішувалось.

Обовязковою умовою, яка має бути дотримана власником або уповноваженим ним органом при розірванні трудового договору із працівником на підставі п.1 ст.40 КЗпП України, є обовязок використати можливість переведення працівника на іншу роботу на тому самому підприємстві, установі, організації (ч.2 ст.40 КЗпП України).

Згідно із ч.1 ст.32 КЗпП України переведення на іншу роботу на тому самому підприємстві, в установі, організації, а також переведення на роботу на інше підприємство, в установу, організацію або в іншу місцевість, хоча б разом з підприємством, установою, організацією, допускається тільки за згодою працівника.

Працівник не підлягає звільненню за скороченням штату, якщо запропоновану роботу в цьому випадку він не може виконувати за станом здоровя.

ОСОБА_1 адміністрацією КЗ було запропоновано посаду підсобного робітника 0,75 посадового окладу з 1 жовтня 2016 року, від якої позивач відмовилась, що вбачається із наданої відповідачем копії повідомлення від 29 липня 2016 року.

Із змісту наказу №43 від 18 липня 2016 року вбачається, що інших посад, рівноцінних посаді займаній на момент звільнення ОСОБА_1, яку адміністрація закладу могла б їй запропонувати як альтернативну, не було.

В обґрунтування відмови від зайняття посади підсобного робітника позивач вказувала, що вона бажала залишитись на своїй посаді, через що відмовилась від запропонованої посади робітника, додавши також, що запропонована посада не може бути зайнята нею за станом здоровя. Судом не приймається до уваги така аргументація, так як вказана позиція позивача не доведена документально.

Чинним законодавством, а саме ч.1 ст.49-2 КЗпП України встановлено, що про наступне вивільнення працівників персонально попереджують не пізніше ніж за два місяці.

Із наданої відповідачем копії наказу № 42 від 18 липня 2016 року вбачається, що за даним наказом про наступне звільнення на підставі п.1 ст.40 КЗпП України була попереджена 29 липня 2016 року, в тому числі і ОСОБА_1, яка відмовилась від підпису у даному наказі, про що свідчить відповідний акт № 1 від 29 липня 2016 року, копія якого надана відповідачем.

Таким чином, в ході розгляду справи за позовом ОСОБА_1 судом із наданих доказів встановлено, що її звільнення здійснено з дотриманням вимог трудового законодавства України, а тому відсутні підстави для задоволення її позову про скасування наказу та поновлення на роботі.

Позивачем, також ставиться вимога про стягнення з відповідача на її користь середнього заробітку за час вимушеного прогулу з моменту звільнення до часу прийняття рішення судом у цій справі.

За змістом ч.2 ст.235 КЗпП України суд може стягнути на користь працівника середній заробіток за час вимушеного прогулу.

Однак, оскільки суд дійшов до висновку стосовно відсутності порушень трудових прав позивача, вимога про стягнення на її користь середнього заробітку за час вимушеного прогулу також не підлягає до задоволення.

З огляду на наведене, позовні вимоги ОСОБА_1 не підлягають до задоволення за їх безпідставністю.

На підставі наведеного, ст.ст. 40, 42, 43 КЗпП України, керуючись ст.ст. 60, 212-215 ЦПК України, суд,-

ВИРІШИВ :

У задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до КОМУНАЛЬНОГО ЗАКЛАДУ «СТРАШІВСЬКА ТУБЕРКУЛЬОЗНА ЛІКАРНЯ» РІВНЕНСЬКОЇ ОСОБА_2 про визнання незаконним та скасування наказу № 75 від 26 вересня 2016 року про звільнення позивача з 30 вересня 2016 року у звязку із скороченням штату працівників та ліжкового фонду закладу на підставі п.1 ст.40 КЗпП України, поновлення позивача на роботі - на посаді молодшої медичної сестри палатної КЗ «Страшівська туберкульозна лікарня» Рівненської обласної ради, стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу - відмовити повністю, за безпідставністю позовних вимог.

Рішення може бути оскаржено до апеляційного суду Рівненської області протягом десяти днів з моменту його проголошення.

Cуддя підпис

Копія вірно

Суддя Сарненського районного суду

Рівненської області ОСОБА_13