ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХЕРСОНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

73000, м. Херсон, вул. Театральна, 18

тел. /0552/ 49-31-78

Веб сторінка : ks.arbitr.gov.ua/sud5024/

_________________________________________________________________________________________________________________________________________________________

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

26 січня 2017 року Справа № 923/1176/16

Господарський суд Херсонської області у складі судді Ярошенко В.П. при секретарі Бєловій О.С., розглянувши у відкритому судовому засіданні справу

за позовом Державної екологічної інспекції у Херсонській області, м. Херсон

до: Мирненського комунального підприємства "Селена", смт. Мирне Каланчацького району Херсонської області

про стягнення 417066 грн

за участю представників сторін:

від позивача - уповноважена особа ОСОБА_1, довір. від 30.12.2016

від відповідача - уповноважена особа ОСОБА_2, довір. від 07.12.2016

Державна екологічна інспекція у Херсонській області (позивач) звернулась з позовом до Мирненського комунального підприємства "Селена" (відповідач) про стягнення 417066 грн.

Відповідач згідно відзиву на позовну заяву позовні вимоги не визнає, мотивуючи відсутністю правових підстав для їх задоволення, позовну заяву вважає такою, що не відповідає фактичним обставинам справи.

Після закінчення розгляду справи в судовому засіданні оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення учасників судового процесу, суд

в с т а н о в и в:

Матеріали справи свідчать, що 22.12.2014 державними інспекторами з охорони навколишнього природного середовища Херсонської області відповідно до пункту "а" статті 20-2 Закону України "Про охорону навколишнього природного середовища", та Закону України "Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності" проведена позапланова перевірка дотримання вимог природоохоронного законодавства в галузі охорони атмосферного повітря, водних і земельних ресурсів щодо поводження з відходами та небезпечними хімічними речовинами Мирненським комунальним підприємством "Селена" (відповідач).

При проведенні перевірки дотримання вимог природоохоронного законодавства, позивачем встановлено, що згідно довідки ЄДРПОУ Серії АБ № 500315 основним видом діяльності відповідача є забір, очищення та постачання води. Водопостачання підприємством здійснюється з свердловин № 11-226, 11-227, 11-233, 11-314 на підставі дозволу на спеціальне водокористування № Укр. 11.28 ХРС, виданого 14.11.2014, з терміном дії до 01.01.2018. Термін дії попереднього дозволу на спеціальне водокористування № Укр. 6588-ХРС від 10.02.2011 закінчився 01.01.2014.

Позивач зазначає, що в ході здійснення перевірки, представниками позивача встановлений факт самовільного використання відповідачем водних ресурсів, що виразилось у тому, що у період з 01.01.2014 по 14.11.2014 відповідачем самовільно забрано 26000 метрів кубічних підземних вод без дозволу на спеціальне водокористування.

Позивач вказує, що своїми протиправними діями відповідача допущено порушення вимог природоохоронного законодавства, а саме: п.9 ч.1 ст. 44 Водного кодексу України та ст. 38 Закону України "Про охорону навколишнього природного середовища".

Позивачем на адресу відповідача була направлена претензія від 25.12.2014р. № 08-12/102 та розрахунок розміру збитків обумовлених самовільним використанням водних ресурсів без дозволу на спеціальне водокористування, з пропозицією добровільно відшкодувати збитки у розмірі 417066 грн, заподіяні державі внаслідок порушення ст.ст. 44, 111 Водного кодексу України та ст.ст. 68, 69 Закону України "Про охорону навколишнього природного середовища". Дана претензія залишена відповідачем без відповіді та реагування.

Отже, з урахуванням того, що відповідачем в добровільному порядку суму збитків у розмірі 417066 грн не відшкодовано, позивач вважає, що з відповідача підлягає стягненню вказана сума збитків.

Суд вважає, що позовні вимоги Державної екологічної інспекції у Херсонській області не підлягають задоволенню з наступних підстав.

Цивільно-правова відповідальність за порушення законодавства про надра регулюється вказаними Законами, Цивільним та Господарським кодексами України, іншими актами законодавства.

У відповідності до Водного кодексу України (ст.ст. 2, 3) правові відносини з використання вод в Україні для потреб населення і галузей економіки, відтворення водних ресурсів, охорони вод від забруднення, засмічення та вичерпання, запобігання шкідливим діям вод та ліквідації їх наслідків, поліпшення стану водних об'єктів, а також охорони прав підприємств, установ, організацій і громадян на водокористування, є сферою регулювання цього Кодексу, Законом України "Про охорону навколишнього природного середовища" та іншими актами законодавства. Усі води (водні об'єкти), у тому числі поверхневі води, підземні води та джерела, внутрішні морські води та територіальне море на території України становлять її водний фонд.

Відповідно до ст. 29 Водного кодексу України передбачено організаційно-економічні заходи щодо забезпечення раціонального використання і охорони вод та відтворення водних ресурсів у формі видачі дозволів на спеціальне водокористування, встановлення ставок зборів за спеціальне водокористування, відшкодування у встановленому порядку збитків, заподіяних водним об'єктам у разі порушення вимог законодавства.

Право на здійснення спеціального водокористування відповідно до ст. 49 Водного кодексу України виникає на підставі дозволу. Дозвіл на спеціальне водокористування видається державними органами охорони навколишнього природного середовища - у разі використання води водних об'єктів загальнодержавного значення. Спеціальне водокористування є платним.

Як вбачається з матеріалів справи, відповідач надає послуги з водопостачання на території смт. Мирне із свердловин № 11-226, 11-227, 11-233, 11-314 через башти та водопровідну систему, котрі йому передані на праві господарського відання за угодою від 16.05.2011, укладеною з Мирненською селищною радою Херсонської області.

Водопостачання підприємством здійснюється з свердловин № 11-226, 11-227, 11-233, 11-314 на підставі дозволу на спеціальне водокористування № Укр. 11.28 ХРС, виданого 14.11.2014, з терміном дії до 01.01.2018. Термін дії попереднього дозволу на спеціальне водокористування № Укр. 6588-ХРС від 10.02.2011 закінчився 01.01.2014.

Крім того, право відповідача на здійснення централізованого водопостачання підтверджується ліцензією, виданою 16.06.2016 Херсонською обласною державною адміністрацією.

У період з 01.01.2014 по 14.11.2014 відповідачем забрано 26000 метрів кубічних підземних вод без дозволу на спеціальне водокористування.

Відповідно до положень ч.1 ст. 50 Водного кодексу України строки спеціального водокористування встановлюються органами, які видали дозвіл на спеціальне водокористування.

Відповідно до п.2 ч.1 ст. 55 Водного кодексу України право юридичних та фізичних осіб на спеціальне водокористування припиняється у разі закінчення строку спеціального водокористування.

Стаття 55 Водного кодексу України встановлює вичерпні підстави для припинення права спеціального водокористування, до якого не включено такої підстави як закінчення строку дії спеціального дозволу на користування надрами.

Порядок припинення визначається згідно з положеннями ст. 56 Водного кодексу України, згідно якої припинення права на спеціальне водокористування в усіх випадках здійснюється органом, що видав дозвіл на спеціальне водокористування.

Таким чином, право спеціального водокористування відповідача, що виникло на підставі Дозволу на спеціальне водокористування № Укр. 6588-ХРС з терміном дії до 01.01.2014, повинно було припинитись шляхом прийняття органом, що видав дозвіл, відповідного рішення згідно встановленого ст. 56 Водного кодексу України порядку.

Аналогічний припис міститься в п. 9 Порядку погодження та видачі дозволів на спеціальне водокористування, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 13.03.2002р. № 321.

Як встановлено судом, орган, що видав дозвіл не приймав рішення про припинення відповідачем спеціального водокористування.

Наявність у відповідача дозволу на спеціальне водокористування, на думку суду, виключає можливість застосування цивільно-правової відповідальності до відповідача у формі стягнення збитків.

Загальні підстави відповідальності за завдану майнову шкоду визначені ст. 1166 Цивільного кодексу України, відповідно до якої майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

Частиною 2 ст. 22 ЦК України визначено, що збитками є:

1) втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки);

2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

У досліджуваних судом відносинах відсутні правові підстави для застосування до відповідача відповідальності, передбаченої пунктом "з" ст. 68 Закону України "Про охорону навколишнього природного середовища", оскільки відсутня кваліфікуюча ознака правопорушення, а саме - самовільне спеціальне використання природних ресурсів. Фактично і юридично спеціальне використання природних ресурсів (води) відповідач здійснював з 01.01.2014 по 14.11.2014 при наявності дозволу, а не самовільно.

Суд зазначає, що порушення відповідачем зазначеної умови не тягне за собою цивільно-правової відповідальності за використання водних ресурсів, оскільки таке порушення саме по собі не призводить до завдання шкоди (збитків) охоронюваним законом обєктам природного середовища. Окрім того, суд звертає увагу позивача, що застосована ними Методика спрямована на реалізацію Директиви 2006/11/ЄС Європейського Парламенту та Ради від 15 лютого 2006 року про забруднення, спричинене деякими небезпечними речовинами, що скидаються до водного середовища Співтовариства, і розроблена відповідно до Водного кодексу України та Закону України "Про охорону навколишнього природного середовища", а також встановлює порядок визначення розмірів відшкодування збитків, заподіяних державі внаслідок порушення законодавства про охорону та раціональне використання саме водних ресурсів, а тому позов є безпідставним та необґрунтованим.

Отже, позивачем не доведено, що відсутність спеціального дозволу на спеціальне водокористування, призвело до втрати (знищення або пошкодження державного майна, власності), або ж до витрат, які держава зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки) чи неотриманні державою доходів, як суб'єктом цивільних відносин.

Крім того, у відповідності до п.1.3 Роз'яснення Вищого арбітражного суду України "Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних із застосуванням законодавства про охорону навколишнього природного середовища" № 02-5/744 від 27.06.2001р., розглядаючи справи про відшкодування шкоди, заподіяної внаслідок порушення природноресурсового, природоохоронного законодавства про забезпечення екологічної безпеки, господарські суди повинні обов'язково враховувати наявність таких умов відповідальності як безпосередній причинний зв'язок між відповідними діями (бездіяльністю) і шкодою та вина відповідача.

За змістом абз.2 п.6 Роз'яснення Вищого арбітражного суду України "Про деякі питання практики вирішення спорів пов'язаних з відшкодуванням шкоди" № 02-5/215 від 01.04.1994р., позивач повинен довести, що шкода заподіяна працівником відповідача саме під час виконання ним своїх трудових (службових) обов'язків, безпосередній причинний зв'язок між правопорушенням та заподіянням шкоди і розмір відшкодування. Водночас, позивач не повинен доказувати наявність вини відповідача у заподіянні шкоди (абз.5 п.6 вказаного Роз'яснення).

У відповідності до ч.1 ст. 1172 Цивільного кодексу України, юридична або фізична особа відшкодовує шкоду, завдану їхнім працівником під час виконання ним своїх трудових (службових) обов'язків.

За приписами ст. 14 Кодексу про адміністративні правопорушення, посадові особи підлягають адміністративній відповідальності за адміністративні правопорушення, зв'язані з недодержанням установлених правил у сфері охорони порядку управління, державного і громадського порядку, природи, здоров'я населення та інших правил, забезпечення виконання яких входить до їх службових обов'язків.

Суд також звертає увагу, що позивачем не було надано суду доказів, які б підтверджували, що відповідального працівника відповідача (згідно ст. 14 КпАП), тобто посадову особу Мирненського комунального підприємства "Селена" було притягнуто до адміністративної відповідальності за порушення законодавства про охорону навколишнього природного середовища, а саме, п.9 ст. 44 Водного кодексу України та ст. 68 Закону України "Про охорону навколишнього природного середовища".

Враховуючи вищезазначене слід відмітити, що суду не було подано докази, які свідчать про наявність всіх необхідних елементів для притягнення відповідача до відповідальності за заподіяння шкоди навколишньому природному середовищу, зокрема, відсутні докази, що свідчать про наявність причинного зв'язку між правопорушенням та шкодою завданою навколишньому природному середовищу.

Відповідно до положень ст.ст. 33, 34 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

Господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи.

Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Як наголошувалось вище, в деліктних правовідносинах наявність шкоди має довести позивач. Однак, із врахуванням вищевикладених обставин, суд вважає, що позивачем належними та допустимими доказами не доведено факт наявності шкоди, що і виключає відповідальність за заподіяну шкоду.

За таких фактичних обставин і правових підстав суд зазначає, що відповідач не допустив порушення водного законодавства, здійснює спеціальне водокористування з відповідним дозволом та здійснює плату за спеціальне водокористування відповідно до вимог закону, а тому суд дійшов висновку, що заявлені позивачем вимоги документально не підтверджені, а отже такі, що не підлягають задоволенню.

Відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України судові витрати покладаються на позивача.

Керуючись ст.ст. 44, 49, 82, 84, 85 Господарського процесуального кодексу України, суд

в и р і ш и в:

1. В задоволенні позовних вимог відмовити.

Повне рішення складено 27.01.2017.

Суддя В.П.Ярошенко