ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД _{79018, м. Львів, вул. Чоловського, 2; e-mail: inbox@adm.lv.court.gov.ua; тел.: (032)-261-58-10}

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

23 січня 2017 року № 813/4337/16

м.Львів

ОСОБА_1 окружний адміністративний суд у складі:

Головуючого-судді Сакалоша В.М.,

за участю секретаря судового засідання Присташ І.М.,

представника позивача ОСОБА_2,

представника відповідача ОСОБА_3,

представника третьої особи 2 ОСОБА_4,

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом В.о. керівника ОСОБА_1 місцевої прокуратури №1 до ОСОБА_1 міської ради, за участю третьої особи яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача ОСОБА_1 комунального підприємства «ОСОБА_1 центральний парк культури і відпочинку ім. Б. Хмельницького» за участю третьої особи яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача ОСОБА_5 з обмеженою відповідальністю «Круаель» про визнання протиправним та скасування рішення органу місцевого самоврядування, -

В С Т А Н О В И В :

На розгляд ОСОБА_1 окружного адміністративного суду надійшла позовна заява В.о. керівника ОСОБА_1 місцевої прокуратури №1 (надалі - позивач) до ОСОБА_1 міської ради (надалі - відповідач), за участю третьої особи яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача ОСОБА_1 комунального підприємства «ОСОБА_1 центральний парк культури і відпочинку ім. Б. Хмельницького» (надалі - третя особа 1) за участю третьої особи яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача ОСОБА_5 з обмеженою відповідальністю «Круаель» (надалі - ТзОВ «Круаель», третя особа 2), в якій просить:

-визнати протиправною та скасувати ухвалу ОСОБА_1 міської ради №992 від 15.09.2016 року «Про надання ТзОВ «Круаель» дозволу на виготовлення технічної документації із землеустрою щодо встановлення меж частини земельної ділянки на вул. Д.Вітовського, 43-а, на яку буде поширюватись право сервітуту у межах пам’ятки садово-паркового мистецтва місцевого значення ОСОБА_1 центрального парку культури і відпочинку ім. Б.Хмельницького».

Ухвалами суду від 12.12.2016 року у даній адміністративній справі відкрито провадження, закінчено підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду. Хід розгляду справи відображений в ухвалах суду, а в судовому засідання 23 січня 2016 року проголошено вступну і резолютивну частини постанови.

Позовні вимоги позивача мотивовані тим, що при вивченні ОСОБА_1 місцевою прокуратурою №1 ухвал ОСОБА_1 міської ради встановлено, що ухвалою ОСОБА_1 міської ради №922 від 15.09.2016 року «Про надання ТзОВ «Круаель» дозволу на виготовлення технічної документації із землеустрою щодо встановлення меж частини земельної ділянки на вул. Д.Вітовського, 43-а, на яку буде поширюватись право сервітуту у межах пам’ятки садово-паркового мистецтва місцевого значення ОСОБА_1 центрального парку культури і відпочинку ім. Б.Хмельницького» ТзОВ «Круаель» надано дозвіл на виготовлення документації із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки площею 0,1474 га на вул. Д.Вітовського, 43-а у м.Львові на яку буде поширюватися право сервітуту. На переконання позивача вищевказана ухвала суперечить вимогам чинного земельного законодавства і підлягає скасуванню. Окрім цього зазначає, що у разі надання ОСОБА_1 міською радою земельної ділянки ТзОВ «Круаель» для обслуговування будівлі вирішиться питання про постійне користування земельною ділянкою, яке позбавить землекористувача - ЛКП «ОСОБА_1 центральний парк культури і відпочинку ім. Б.Хмельницького» можливості самостійно використовувати ділянку надану йому для збереження та використання, а тому вказане не може вирішуватись шляхом укладення договору про встановлення сервітуту. Враховуючи те, що у даному випадку йдеться про надання дозволу щодо відведення земельної ділянки для обслуговування будівлі, то передача земельної ділянки по вул. Д.Вітовського, 43-а у м.Львові шляхом установлення сервітуту суперечить Земельному кодексу України.

Окрім цього, згідно інформації відділу Держземагенства у м.Львові, а також ухвал ОСОБА_1 міської ради №3569 від 10.07.2014 року «Про погодження меж пам’ятки садово-паркового мистецтва місцевого значення ОСОБА_1 центрального парку культури і відпочинку ім. Б.Хмельницького» дозволу на виготовлення технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельних ділянок на місцевості ОСОБА_1 центрального парку культури і відпочинку ім. Б.Хмельницького», земельна ділянка по вул. Д.Вітовського, 43-а у м.Львові входить у межі пам’ятки садово-паркового мистецтва місцевого значення ОСОБА_1 центрального парку культури і відпочинку ім. Б.Хмельницького. Відповідно до ст.60, 61, 63 Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища» ці штучно створені обути підлягають особливій охороні. Так, парки пам’ятки садово-паркового мистецтва частиною першою ст.3 Закону «Про природно-заповідний завод України» віднесено до природно-заповідного фонду України. Статтею 9 цього ж Закону визначено вичерпний перелік видів використання територій та обкатів природно-заповідного фонду, серед якого відсутнє обслуговування будівлі. Відтак, просить адміністративний позов задовольнити повністю.

Представник позивача в судовому засіданні позовні вимоги підтримала у повному обсязі з підстав, наведених у позові та просила позов задовольнити у повному обсязі.

Позиція відповідача викладена у письмових запереченнях на позов та обґрунтовується тим, що 12.05.2000 року між управлінням ресурсів ОСОБА_1 міської ради та ТзОВ «Круаель» укладено договір купівлі-продажу будівлі (споруди, приміщення), яка підлягає продажу за конкурсом. Відповідно до п.1.1 Договору управлінням ресурсів ОСОБА_1 міської ради продало ТзОВ «Круаель» у власність кінотеатр «Дружба» площею 622,9 кв.м. про вул.Д.Вітовського,43-а. Відповідно до реєстраційного посвідчення від 30.05.2000 року право власності на кінотеатр «Дружба» площею 622,9 кв.м. по вул. Д.Вітовського, 43-а зареєстровано за ТзОВ «Круаель» на підставі вищевказаного договору купівлі-продажу. Відтак, ТзОВ «Круаель», а саме власник кінотеатру «Дружба» площею 622,9 кв.м. по вул. Д.Вітовського, 43-а, який набував право власності на будівлю звернувся з метою отримання дозволу на виготовлення технічної документації із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки на яку буде поширюватись право сервітуту на платній умові у розмірі орендної плати терміном на 10 років для обслуговування нежитлової будівлі у межах пам’ятки садово-паркового мистецтва місцевого значення ОСОБА_1 центрального парку культури і відпочинку ім. Б.Хмельницького. Таким чином, з моменту отримання права власності на житловий будинок (будівлю або споруду), виникають фактичні правовідносини по використанню земельної ділянки, на якій він розташований, так як експлуатація житлового будинку неможлива без використання земельної ділянки, на якій він розташований. Просить відмовити у задоволенні позову у повному обсязі.

Представник відповідача в судовому засіданні проти позову заперечила з підстав, наведених у письмових запереченнях на позов.

Третя особа - Львівське комунальне підприємство «ОСОБА_1 центральний парк культури і відпочинку ім. Б.Хмельницького» явку уповноважених представників у судове засідання не забезпечило, хоча належним чином було повідомлено про дату, час та місце судового засідання. Однак жодних пояснень по суті позовної заяви від підприємства не надходило.

Представник третьої особи - ОСОБА_5 з обмеженою відповідальністю «Круаель» в судовому засіданні проти позову заперечив з підстав, наведених у письмових поясненнях на позов. Окрім цього зазначив, що Земельним кодексом України (надалі – ЗК України) встановлений вичерпний перелік суб’єктів набуття права постійного користування земельними ділянками і ТзОВ «Круаель» не є таким суб’єктом в розумінні ч.2 ст.92 ЗК України. Так, право постійного користування не може бути обмежене певним строком в силу прямої вказівки ЗК України. Окрім цього, оскаржуваною ухвалою передбачено встановлення сервітуту на платній основі, на визначений термін, з конкретно визначеною метою та з переліком обмежень. Водночас, встановлення земельного сервітуту не може мати наслідком позбавлення власника земельної ділянки, щодо якої встановлений земельний сервітут, прав на володіння, користування та розпорядження нею в силу прямої вказівки ч.3 ст.98 ЗК України. Разом із тим, перелік видів земельних сервітутів, встановлений статтею 99 ЗК України не є вичерпним, а тому встановлення земельного сервітуту для обслуговування будівлі не суперечить Земельному кодексу України.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з’ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, заслухавши пояснення представників сторін, суд вважає, що у задоволенні адміністративного позову слід відмовити, виходячи з наступного.

Судом встановлено, що ухвалою ОСОБА_1 міської ради №922 від 15.09.2016 року «Про надання ТзОВ «Круаель» дозволу на виготовлення технічної документації із землеустрою щодо встановлення меж частини земельної ділянки на вул.Д.Вітовського, 43-а, на яку буде поширюватись право сервітуту у межах пам’ятки садово-паркового мистецтва місцевого значення ОСОБА_1 центрального парку культури і відпочинку ім. Б.Хмельницького» ТзОВ «Круаель» надано дозвіл на виготовлення документації із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки площею 0,1474 га на вул. Д.Вітовського, 43-а, на яку буде поширюватися право сервітуту на платній умові у розмірі орендної плати, терміном на 10 років для обслуговування нежитлової будівлі (з обмеженнями без права капітального будівництва; без права огородження ділянки; без права зміни цільового призначення ділянки) у межах пам’ятки садово-паркового мистецтва місцевого значення ОСОБА_1 центрального парку культури і відпочинку ім. Б.Хмельницького.

Окрім цього, як вбачається із матеріалів справи 12.05.2000 року між управлінням ресурсів ОСОБА_1 міської ради та ОСОБА_5 з обмеженою відповідальністю «Круаель» укладено договір №249 купівлі-продажу будівлі (споруди, приміщення), яка підлягає продажу за конкурсом (надалі - Договір). Пунктом 1 цього Договору передбачено, що продавець, відповідно до п.3 ухвали ОСОБА_1 міської ради №290 від 24.06.1999 року, зобов'язується передати у власність покупцю будівлю кінотеатру «Дружба» площею 622,9 кв.м., яка згідно з проведеним розрахунком складає цілу ідеальну частку, знаходиться за адресою: м.Львів, вул. Д.Вітовського, 43-а, належить територіальній громаді м.Львова в особі ОСОБА_1 міської ради на підставі ухвали №288 ХІІ-ї сесії 1-го демократичного скликання ОСОБА_1 обласної ради народних депутатів від 12.05.1993 року (об'єкт продажу), а покупець зобов'язується прийняти зазначену будівлю і сплатити ціну, відповідно до умов, що визначені в цьому Договорі.

Відповідно до акту приймання-передачі від 12.05.2000 року №249 Управлінням ресурсів ОСОБА_1 міської ради виконані зобов'язання щодо передачі ОСОБА_5 з обмеженою відповідальністю «Круаель» у власність об'єкта продажу, що знаходиться за адресою: м. Львів, вул. Д.Вітовського, 43-а.

В матеріалах справи наявне також і реєстраційне посвідчення від 30.05.2000 року, видане ОСОБА_1 обласним державним комунальним бюро технічної інвентаризації та експертної оцінки, згідно якого будівля кінотеатру «Дружба» пл. 622,9 кв.м. належить на праві колективної власності ОСОБА_5 з обмеженою відповідальністю «Круаель» та інформаційна довідка з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно №78526187 від 20.01.2017 року, якими підтверджується, що ТзОВ «Круаель» є власником нерухомого майна, будівлі кінотеатру площею 622,9 кв.м., що знаходиться за адресою: м. Львів, вул. Вітовського, 43-а.

Відповідно до ч.1 ст.377 Цивільного кодексу України, до особи, яка набула право власності на житловий будинок (крім багатоквартирного), будівлю або споруду, переходить право власності, право користування на земельну ділянку, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення в обсязі та на умовах, встановлених для попереднього землевласника (землекористувача).

Відтак, у разі правомірного набуття права власності на житловий будинок (крім багатоквартирного), будівлю або споруду, у власника цього будинку (будівлі або споруди) виникає право, а у відповідного суб'єкту владних повноважень кореспондуючий обов'язок, щодо передачі власнику цього будинку (будівлі або споруди) земельної ділянки, на якій він розташований.

Відповідно до ч.2 ст.120 ЗК України, якщо жилий будинок, будівля або споруда розміщені на земельній ділянці, що перебуває у користуванні, то в разі набуття права власності на ці об'єкти до набувача переходить право користування земельною ділянкою, на якій вони розміщені, на тих самих умовах і в тому ж обсязі, що були у попереднього землекористувача.

Як вбачається із наявної в матеріалах справи довідки від 21.04.2016 року із звітності з кількісного обліку земель про наявність земель та розподіл їх за власниками земель, землекористувачами, угіддями, виданої Відділом Держгеокадастру у м. Львові, земельна ділянка на вул. Д.Вітовського, 43-а у м. Львові входить в межі земельної ділянки, яка знаходиться в користуванні парку культури ім. Б. Хмельницького без належно оформлених правовстановлюючих документів на земельну ділянку.

Отже, ОСОБА_5 з обмеженою відповідальністю «Круаель» є користувачем частини земельної ділянки на вул. Д.Вітовського, 43-а, оскільки володіє на праві власності нерухомим майном, будівлею кінотеатру, площею 622,9 кв.м. Відтак, доводи позивача на предмет того, що ТзОВ «Круаель» не має право ініціювати встановлення земельного сервітуту, оскільки не є власником (користувачем) суміжної (сусідньої) земельної ділянки є безпідставними, необгрунтованими та спростовуються матеріалами справи.

Оскільки ТзОВ «Круаель» є користувачем лише земельної ділянки на якій розміщена будівля, яка належить товариству на праві власності, тому для забезпечення доступу та обслуговування цієї земельної ділянки, єдиним способом є встановлення земельного сервітуту.

Відповідно до ст.401 Цивільного кодексу України право користування чужим майном (сервітут) може бути встановлене щодо земельної ділянки, інших природних ресурсів (земельний сервітут) або іншого нерухомого майна для задоволення потреб інших осіб, які не можуть бути задоволені іншим способом.

Сервітут може належати власникові (володільцеві) сусідньої земельної ділянки, а також іншій, конкретно визначеній особі (особистий сервітут). Згідно зі ст.404 цього кодексу право користування чужою земельною ділянкою або іншим нерухомим майном полягає у можливості проходу, проїзду через чужу земельну ділянку, прокладання та експлуатації ліній електропередачі, зв'язку і трубопроводів, забезпечення водопостачання, меліорації тощо. Особа має право вимагати від власника (володільця) сусідньої земельної ділянки, а в разі необхідності - від власника (володільця) іншої земельної ділянки надання земельного сервітуту.

Таким чином, право земельного сервітуту встановлюється як виняток у разі, якщо задовольнити потребу у цьому землекористуванні неможливо в інший спосіб.

Згідно ч.1 ст.98 Земельного кодексу України право земельного сервітуту - це право власника або землекористувача земельної ділянки на обмежене платне або безоплатне користування чужою земельною ділянкою (ділянками).

У відповідності до ст.99 Земельного кодексу України власники або землекористувачі земельних ділянок можуть вимагати встановлення таких земельних сервітутів: а)право проходу та проїзду на велосипеді; б)право проїзду на транспортному засобі по наявному шляху; в)право на розміщення тимчасових споруд (малих архітектурних форм); г)право прокладати на свою земельну ділянку водопровід із чужої природної водойми або через чужу земельну ділянку; ґ)право відводу води зі своєї земельної ділянки на сусідню або через сусідню земельну ділянку; д)право забору води з природної водойми, розташованої на сусідній земельній ділянці, та право проходу до природної водойми; е)право поїти свою худобу із природної водойми, розташованої на сусідній земельній ділянці, та право прогону худоби до природної водойми; є)право прогону худоби по наявному шляху; ж) право встановлення будівельних риштувань та складування будівельних матеріалів з метою ремонту будівель та споруд; з)інші земельні сервітути.

Варто також зазначити, що в матеріалах справи наявна копія ухвали ОСОБА_1 міської ради від 16.09.2004 року «Про погодження ТзОВ «Круаель» обмеженого сервітутного землекористування земельною ділянкою на вул. Д.Вітовського, 43-а у м.Львові», на підставі якої укладено відповідний договір.

Більше того, із тексту оскаржуваної ухвали ОСОБА_1 міської ради, останньою передбачені умови встановлення сервітуту на земельну ділянку у м. Львові по вул. Д.Вітовського, 43-а, зокрема, платна основа, термін - 10 років, мета - для обслуговування нежитлової будівлі. Крім цього, встановлені обмеження, зокрема, без права капітального будівництва, без права огородження ділянки, без права зміни цільового призначення земельної ділянки.

Отже, оскаржуваною ухвалою передбачено встановлення сервітуту на платній основі, на визначений термін, з конкретно визначеною метою та з переліком обмежень. Відтак, стверджуючи, що встановлення ТзОВ «Круаель» сервітуту призведе до постійного користування земельною ділянкою позивач підміняє поняття «права постійного користування» в розумінні ст.92 ЗК України та поняття «сервітуту» в розумінні ст. 98 ЗК України та довільно тлумачить згадані норми на свою користь. Крім цього, встановлення земельного сервітуту не може мати наслідком позбавлення власника земельної ділянки, щодо якої встановлений земельний сервітут, прав володіння, користування та розпорядження нею в силу прямої вказівки ч.3 ст.98 ЗК України.

Крім цього, перелік видів земельних сервітутів, встановлений статтею 99 ЗК України не є вичерпним, а тому встановлення земельного сервітуту для обслуговування будівлі не суперечить ЗК України.

Що стосується тверджень позивача про те, що встановлення сервітуту для обслуговування будівлі суперечить Закону України «Про природно-заповідний фонд України» суд зазначає наступне.

Відповідно до ч.2 ст.4 Закону України «Про природно-заповідний фонд України», регіональні ландшафтні парки, зони - буферна, антропогенних ландшафтів, регульованого заповідного режиму біосферних заповідників, землі та інші природні ресурси, включені до складу, але не надані національним природним паркам, заказники, пам'ятки природи, заповідні урочища, ботанічні сади, дендрологічні парки, зоологічні парки та парки-пам'ятки садово-паркового мистецтва можуть перебувати як у власності Українського народу, так і в інших формах власності, передбачених законодавством України.

Аналогічні положення містяться у частині 3 ст. 20 Закону України «Про природно-заповідний фонд України», відповідно до якої до складу територій національних природних парків можуть включатися ділянки землі та водного простору інших землевласників та землекористувачів.

Абзацом 1 ч.1 ст.21 Закону України «Про природно-заповідний фонд України» встановлено, що на території національних природних парків з урахуванням природоохоронної, оздоровчої, наукової, рекреаційної, історико-культурної та інших цінностей природних комплексів та об'єктів, їх особливостей встановлюється диференційований режим щодо їх охорони, відтворення та використання згідно з функціональним зонуванням.

Зокрема, відповідно до абз.5 ч.1 ст.21 Закону України «Про природно-заповідний фонд України», господарська зона - у її межах проводиться господарська діяльність, спрямована на виконання покладених на парк завдань, знаходяться населені пункти, об'єкти комунального призначення парку, а також землі інших землевласників та землекористувачів, включені до складу парку, на яких господарська та інша діяльність здійснюється з додержанням вимог та обмежень, встановлених для зон антропогенних ландшафтів біосферних заповідників.

Таким чином, положення Закону передбачають знаходження на території парків земельних ділянок, які належать на праві власності громадянам, які мають право володіти, розпоряджатись та використовувати свої ділянки на власний розсуд, проте з дотриманням режиму охорони земель природно-заповідного фонду.

Отже, положення Закону України «Про природно-заповідний фонд України» лише містять певні обмеження у використанні земельних ділянок на території парків.

Також, частиною 4 ст.4 Закону України «Про природно-заповідний фонд України» встановлено, що у разі зміни форм власності на землю, на якій знаходяться заказники, пам'ятки природи, заповідні урочища, парки-пам'ятки садово-паркового мистецтва, землевласники зобов'язані забезпечувати режим їх охорони і збереження з відповідною перереєстрацією охоронного зобов'язання.

Відповідно до ч.6 ст.38 Закону України «Про природно-заповідний фонд України», власники або користувачі земельних ділянок, водних та інших природних об'єктів, оголошених парками-пам'ятками садово-паркового мистецтва, беруть на себе зобов'язання щодо забезпечення режиму їх охорони та збереження.

З огляду на зазначене, суд зазначає, що в ухвалі ОСОБА_1 міської ради від 15.02.2016 року №992 передбачені обмеження для встановлення сервітуту ТзОВ «Круаель», зокрема, без права капітального будівництва, без права огородження ділянки, без права зміни цільового призначення ділянки. За таких обставин встановлення земельного сервітуту ТзОВ «Круаель» жодним чином не порушує норми Закону України «Про природно-заповідний фонд України» та не суперечить цільовому призначенню земельної ділянки щодо якої встановлюється сервітут.

Відповідно до частини 1 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.

Частиною 3 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб’єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема, з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Відповідно до ст.6 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або інтереси. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи в адміністративному суді, до підсудності якого вона віднесена цим Кодексом. Відмова від права на звернення до суду є недійсною.

Частиною 1 ст.11 КАС України визначено, що розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюється на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно з ч.2 ст.71 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення. Відповідно до ч.2 цієї ж статті, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб’єкта владних повноважень обов’язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову. При цьому, суд вважає за потрібне наголосити на необхідності дотримуватися й позиції, висловленої у рішенні Європейського Суду з прав людини у п.53 рішення у справі “Федорченко та Лозенко проти України”, відповідно до якої суд при оцінці доказів керується критерієм доведення “поза розумними сумнівом”.

За наслідками розгляду справи суд дійшов висновку, що відповідач представив суду достатні та допустимі докази на спростування вищенаведених у позові обставин, у зв’язку з чим суд відмовляє у задоволенні позову у повному обсязі.

Відповідно до вимог ст. 94 КАС України, судові витрати слід залишити за позивачем.

Керуючись ст.ст.2, 7-14, 69-72, 86, 87, 94, 143, 158, 160-163, 167 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-

П О С Т А Н О В И В :

У задоволенні адміністративного позову відмовити повністю.

Апеляційна скарга подається до адміністративного суду апеляційної інстанції через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішення. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.

Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення, а в разі складення постанови у повному обсязі у відповідності до ч.3 ст.160 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішення за наслідками апеляційного провадження.

Суддя Сакалош В.М.

Повний текст постанови виготовлений та підписаний 27 січня 2017 року.