Провадження номер № 2/0186/32/17

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 січня 2017 року Першотравенський міський суд Дніпропетровської області в складі:

головуючої судді Кривошеї С. С.

при секретарі: Кравченко А.Г.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Першотравенську цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення моральної шкоди,

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА _1 звернулась до Першотравенського міського суду Дніпропетровської області з позовом до ОСОБА_2 про стягнення моральної шкоди.

В обґрунтування позову зазначає, що 20 квітня 2016 року об 11 годині 05 хвилин відповідач ОСОБА_2, перебуваючи біля будинку №61-а по вулиці Молодіжній міста Першотравенська, Дніпропетровської області, порушуючи громадський порядок, образив людську гідність та громадську мораль, вимазав її обличчя собачим лайном. У зв’язку з чим, постановою Першотравенського міського суду від 15 червня 216 року його було визнано винним у скоєнні адміністративного правопорушення, передбаченого ст.173 КУпАП, та накладено на нього штраф на користь держави в розмірі 102,00 грн.

Своїми протиправними діями щодо неї, відповідач наніс їй душевні страждання. Все це відбувалось на очах дітей, які грали на дитячому майданчику їх батьків, а також інших осіб, які перебували на майданчику. Її син також тяжко переніс образу своєї матері, так як над ним постійно насміхаються інші діти. Вона є молодою незаміжньою жінкою, на даний час у місті про цей випадок знають багато молодих юнаків та дівчат та не бажають у зв’язку з цим спілкуватися з нею, відпускаючи у її сторону посмішки. Все це завдає їй душевні страждання. Моральну шкоду вона оцінює у 100 000,00 грн.

У судове засідання позивач ОСОБА_1 не з’явилась, надала суду заяву, в якій просить розглянути справу за її відсутності, позовні вимоги підтримала у повному обсязі.

Відповідач ОСОБА_2 позовні вимоги не визнав, надав суду заперечення відповідно до яких, вважає, що позов до нього є безпідставним та необґрунтованим, а тому необхідно відмовити позивачу в задоволенні позовних вимог у повному обсязі, виходячи з наступних підстав:

По перше - позивач помилково вважає, що його було притягнуто до відповідальності та визнано винним у протиправній поведінці відносно неї. Насправді його було притягнуто до адміністративної відповідальності за дрібне хуліганство.

За нормами ст. 173 КУпАП, дрібне хуліганство, тобто нецензурна лайка в громадських місцях, образливе чіпляння до громадян та інші подібні дії, що порушують громадський порядок і спокій громадян. (Із змінами, внесеними згідно із законами України від 07.02.97 р. № 55/97- ВР, від 02.12.2010 р. № 2744-УІ)

1.Об'єктом даного адміністративного проступку є суспільні відносини у сфері охорони громадського порядку.

2.Об'єктивна сторона правопорушення виражається у нецензурній лайці в громадських місцях, образливому чіплянні до громадян та інших подібних діях, що порушують громадський порядок і спокій громадян (формальний склад).

3.Суб'єкт адміністративного проступку - загальний (фізична осудна особа, яка досягла 16-річного віку).

4.Суб'єктивна сторона правопорушення визначається ставленням до наслідків і характеризується наявністю вини у формі прямого чи непрямого умислу.

5.Пленум Верховного Суду України у своїй Постанові "Про судову практику у справах про хуліганство" від 22 грудня 2006 року № 10 узагальнив судову практику щодо розгляду, зокрема, адміністративних справ про хуліганство, і дійшов наступних висновків. Своєчасний і правильний розгляд кримінальних та адміністративних справ про хуліганство є дієвим засобом захисту нормальних умов життя людей, поновлення порушених прав потерпілих.

Якщо таке порушення не супроводжувалось особливою зухвалістю або винятковим цинізмом, його необхідно кваліфікувати як дрібне хуліганство за ст. 173 Кодексу України про адміністративні правопорушення.

За ознакою особливої зухвалості хуліганством може бути визнано таке грубе порушення громадського порядку, яке супроводжувалось, наприклад, насильством із завданням потерпілій особі побоїв або заподіянням тілесних ушкоджень, знущанням над нею, знищенням чи пошкодженням майна, зривом масового заходу, тимчасовим припиненням нормальної діяльності установи, підприємства чи організації, руху громадського транспорту тощо, або такс, яке особа тривалий час уперто не припиняла. Хуліганством, яке супроводжувалось винятковим цинізмом, можуть бути визнані дії, поєднані з демонстративною зневагою до загальноприйнятих норм моралі, наприклад, проявом безсоромності чи грубої непристойності, знущанням над хворим, дитиною, особою похилого віку або такою, яка перебувала у безпорадному стані, та ін.

По друге - застосування норм ст. 1167 ЦК України можливе лише з врахуванням норм ст.23 ЦК України.

Відповідно до загальних підстав відповідальності обов'язковому з'ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправна поведінка заподіювана, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправною поведінкою заподіювача та вина.

Визначення моральної шкоди міститься у ст. 23 ЦК та в Постанові Пленуму Верховного Суду № 4 від 31 березня 1995 року «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди». Так під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань або інших негативних явищ, завданих фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб. Зокрема, під немайновою шкодою, завданою юридичній особі, слід розуміти втрати немайнового характеру, що настали у зв'язку з приниженням її ділової репутації, посяганням на фірмове найменування, товарний знак, виробничу марку, розголошенням комерційної таємниці, а також вчиненням дій, спрямованих на зниження престижу чи підрив довіри до її діяльності (п. 3).

Протиправна поведінка особи, яка завдала моральної шкоди, може полягати у: завданні каліцтва або іншого ушкодження здоров'я; протиправної поведінки щодо членів сім'ї чи близьких родичів потерпілого; знищенні чи пошкодженні майна; у приниженні честі, гідності, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.

Також обов'язковою підставою для деліктної відповідальності за завдання моральної шкоди є встановлення причинного зв'язку між шкодою і протиправною поведінкою особи.

Моральна шкода відшкодовується лише за наявності вини особи, яка завдала шкоди. Про необхідність врахування вини закріплюється також в законах України «Про туризм» (ст.ст. 21, 33), «Про інформацію» (ст. 49), «Про наукову і науково-технічну експертизу» (ст. 35) та ін. Проте особа (фізична або юридична) звільняється від відповідальності по відшкодуванню моральної шкоди, якщо доведе, шо остання завдана не з її вини.

При завданні особі моральної шкоди, обов'язок по її відшкодуванню покладається на винних осіб незалежно від того, чи була завдана потерпілому майнова шкода та чи відшкодована вона.

Відповідальність особи, яка завдала шкоди без вини, може мати місце лише у випадках, спеціально передбачених законодавством.

У частині 2 ст. 1167 ЦК передбачені випадки відшкодування моральної шкоди незалежно від вини органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, фізичної або юридичної особи: а) якщо шкоди завдано каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю фізичної особи внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки; б) якщо шкоди завдано фізичній особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу дізнання, попереднього (досудового) слідства, прокуратури або суду; в) в інших випадках, встановлених законом.

Так, незалежно від вини моральна шкода відшкодовується, якщо шкода завдана каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю фізичної особи внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки, її відшкодування здійснюється за правилами ст. 1187 ЦК України. Однак, якщо шкода завдана життю або здоров'ю фізичної особи володільцями джерел підвищеної небезпеки внаслідок їх взаємодії, то моральна шкода відшкодовується залежно від ступеня їх вини за правилами ст. 1188 ЦК України. Також, якщо шкода завдана майну фізичної особи, то права на відшкодування моральної шкоди без вини у потерпілого не виникає.

Безвинна відповідальність за завдання моральної шкоди незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів дізнання, попереднього (досудового) слідства, прокуратури або суду обмежена випадками незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування як запобіжного заходу тримання під вартою або підписки про невиїзд, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту або виправних робіт. Відшкодування моральної шкоди проводиться в порядку, визначеному ст. 1176 ЦК України.

За наведеними нормами законодавства виходить, що у суду не має правових підстав для задоволення позовних вимог, оскільки його було притягнуто до адміністративної відповідальності за ст.173 КУпАП - порушення громадського порядку та спокою громадян а не за протиправні дії відносно позивача. На момент звернення позивача до суду з вказаним позовом, його не було визнано судовим рішенням або вироком винним у вчиненні протиправних дій відносно позивача, а позивача не було визнано потерпілою від його протиправних дій.

Частиною 3 статті 10 Цивільного процесуального кодексу України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Натомість, позивачем не надано суду жодних доказів на підтвердження тих обставин на які вона посилається у своєму позові.

У судове засідання 18 січня 2017 року відповідач ОСОБА_2 не з’явився, направив суду заяву про розгляд справи за його відсутності, заявлені вимоги не визнає, та просить суд відмовити у задоволенні позову.

Суд, вивчивши матеріали справи, вважає, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню з наступних підстав.

Як передбачено ст. 3 ЦПК України та ст. 15 ЦК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутись до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законами України (ст. 4 ЦПК України). Способи захисту визначені ст. 16 ЦК України.

Суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі (ст. 11 ч.1 ЦПК України).

Відповідно до положень ст.ст. 10, 60 ЦПК України, кожна сторона зобов’язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених ст. 61 цього Кодексу. Докази надаються сторонами та іншими особами, що беруть участь у справі. Доказування не може ґрунтуватись на припущеннях.

Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування (ч.ч.2,3 ст. 58 ЦПК України). Крім того, обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування (ч.2 ст. 59 ЦПК України). При ухваленні рішення суд, відповідно до ст. 212 ЦПК України, оцінює докази з урахуванням вимог статей 58 та 59 ЦПК України про їх належність та допустимість.

Згідно ч.4 ст.61 ЦПК України постанова суду у справі про адміністративне правопорушення обов’язкова для суду, що розглядає справу про цивільно-правові наслідки дій особи, стосовно якої ухвалено постанову, з питань, чи мали місце ці дії та чи вчинені вони цією особою.

Загальні положення про особисті немайнові права фізичної особи визначені главою 20 Книги другої ЦК України. Зокрема, статтею 275 ЦК передбачено, що фізична особа має право на захист свого особистого немайнового права від протиправних посягань інших осіб. Захист особистого немайнового права здійснюється способами, встановленими главою 3 цього Кодексу. Захист особистого немайнового права може здійснюватися також іншим способом відповідно до змісту цього права, способу його порушення та наслідків, що їх спричинило це порушення.

Конституція України визнає честь і гідність людини найвищою соціальною цінністю, а також проголошує право кожного на повагу до його гідності (ст.ст. 3, 28). Статтями 297, 299 ЦК України закріплено право фізичної особи на повагу до її гідності та честі, недоторканість ділової репутації. Гідність, честь чи ділова репутація - є морально-етичними категоріями й одночасно особистими немайновими правами, яким закон надає значення самостійних об'єктів судового захисту.

Так, під гідністю слід розуміти визнання цінності кожної фізичної особи як унікальної біопсихосоціальної цінності, з честю пов'язується позитивна соціальна оцінка особи в очах навколишніх, яка ґрунтується на відповідності її діянь (поведінки) загальноприйнятим уявленням про добро і зло, а під діловою репутацією фізичної особи розуміється набута особою суспільна оцінка її ділових і професійних якостей при виконанні нею трудових, службових, громадських чи інших обов'язків.

Вибір способу захисту особистого немайнового права, зокрема, - права на повагу до гідності та честі, права на недоторканість ділової репутації, належить позивачеві. Особа, право якої порушено, може обрати загальний спосіб захисту (гл. 3 ЦК, ст.ст. 22, 23 ЦК), за яким особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права має право на їх відшкодування (ст. 22 ЦК). Збитками є реальні збитки та упущена вигода. Крім того, особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав, яка полягає, в: фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна; у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи (ст. 23 ЦК).

Також передбачено спеціальні способи захисту свого права, визначені законом, який регламентує конкретні цивільні правовідносини. До таких спеціальних способів захисту належить спростування недостовірної інформації та/або право на відповідь (ст.277 ЦК), заборона поширення інформації, якою порушуються особисті немайнові права (ст.278 ЦК) та інші.

Пунктом 3 постанови Пленуму ВСУ №4 від 31.03.1995р. із змінами та доповненнями «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди», визначено, що під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб. Відповідно до чинного законодавства моральна шкода може полягати, зокрема: у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації, моральних переживаннях у зв'язку з ушкодженням здоров'я, у порушенні права власності (в тому числі інтелектуальної), прав, наданих споживачам, інших цивільних прав, у зв'язку з незаконним перебуванням під слідством і судом, у порушенні нормальних життєвих зав’язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків.

Відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов'язковому з'ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з'ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору (абз.2 п.5 згаданої постанови №4 від 31.03.1995р.).

Тобто, умовами виникнення зобов'язання з відшкодування шкоди є: шкода; протиправність поведінки завдавача шкоди; наявність причинного зв'язку між протиправною поведінкою завдавача шкоди та її результатом - шкодою; вина завдавача шкоди. При відсутності хоча б однієї із вказаних умов, зобов’язання з відшкодування шкоди не виникає.

Моральна шкода, завдана фізичній особі неправомірними діями, відшкодовується особою, яка її завдала за наявності її вини, крім випадків, встановлених ч.2 цієї статті (ч.1 ст.1167ЦК). Відповідно до ст. 280 ЦК України, якщо фізичній особі внаслідок порушення її особистого немайнового права завдано майнової та (або) моральної шкоди, ця шкода підлягає відшкодуванню.

Як вбачається з матеріалів справи, постановою Першотравенського міського суду Дніпропетровської області від 15 червня 2016 року відповідач ОСОБА_2 був притягнутий до адміністративної відповідальності за ст.173 КУпАП, з накладанням на нього адміністративного стягнення у вигляді штрафу на користь держави в розмірі 102 гривні 00 копійок.

Згідно даної постанови, ОСОБА_2 визнано винним у тому, що 20 квітня 2016 року об 11 годині 05 хвилин, він перебуваючи біля будинку №61-а по вул. Молодіжній, м. Першотравенська, Дніпропетровської області, вимазав обличчя ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, собачим лайном, чим порушив громадський порядок та образив людську гідність та громадську мораль. Потерпілою від вищезазначеного адміністративного правопорушення визнано ОСОБА_1.

З урахуванням того, що вина відповідача та протиправність його дій встановлені постановою суду, що набрала законної сили, суд вважає, що позивачу завдана моральна шкода, яка полягає у моральних стражданнях останньої та спричинена неправомірними діями відповідача ОСОБА_2, які були скоєні відповідачем відносно позивачки в громадському місці в світлу пору доби та в присутності інших осіб.

ОСОБА_1 отримала моральну шкоду, яка виразилася в моральних стражданнях та переживаннях, порушенні душевної рівноваги, у зв’язку з тим, що вона була ображена та принижена діями останнього, а саме тим, що ОСОБА_2 розмазав їй по обличчю собаче лайно.

Разом з тим, суду не надані докази, що об’єктивно свідчили б про істотність заподіяної позивачу моральної шкоди і настання внаслідок протиправних дій відповідача суттєвих негативних наслідків для її психологічного та фізичного стану.

Виходячи з засад розумності, виваженості та справедливості, враховуючи характер і обсяг страждань, яких зазнала ОСОБА_1 у зв’язку із вчиненням правопорушення відносно неї, суд приходить до висновку про те, що відшкодування моральної шкоди у розмірі 100 000,00 грн. є надмірною та вважає обґрунтованим визначення відшкодування заподіяної позивачці моральної шкоди у розмірі 3500,00 грн. Визначаючи розмір відшкодування моральної шкоди суд також враховує, що відповідач є пенсіонером та інвалідом 3 групи.

Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд виходить з такого.

Відповідно до ст.79 Цивільного процесуального кодексу України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов’язаних з розглядом справи.

Частиною 1 ст. 88 ЦПК України встановлено, що стороні, на користь якої ухвалено рішення, суд присуджує з другої сторони понесені нею і документально підтверджені судові витрати. Якщо позов задоволено частково, судові витрати присуджуються позивачеві пропорційно до розміру задоволених позовних вимог, а відповідачеві - пропорційно до тієї частини позовних вимог, у задоволенні яких позивачеві відмовлено.

Судом встановлено, що при подачі позову, позивач сплатила судовий збір у розмірі 1450 грн. 00 коп. Докази на підтвердження понесення позивачем інших витрат в матеріалах справи відсутні.

З урахуванням викладеного, з відповідача підлягає стягненню судовий збір пропорційно до задоволеної частини вимог за подання до суду позовної вимоги немайнового характеру з ціною позову 100 000,00 грн. у розмірі 50 грн.75 коп. (3500 : 100000,00 х 1450,00).

В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 10,11, 209,212, 214-215 ЦПК України, ст.ст. 60, 61, 63, 65 СК України, суд

В И Р І Ш И В:

Позовну заяву ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення моральної шкоди задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_2, уродженця ІНФОРМАЦІЯ_3, на користь ОСОБА_1, в рахунок відшкодування моральної шкоди у розмірі 3500 (три тисячі п’ятсот) гривень 00 копійок.

Стягти з ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_2, уродженця ІНФОРМАЦІЯ_3, на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 50 (п’ятдесят) гривень 75 копійок.

В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Апеляційного суду Дніпропетровської області через Першотравенський міський суд протягом десяти днів з дня його проголошення.

Особи, які брали участь у справі але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Суддя : С.С. Кривошея.