КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"19" січня 2017 р. Справа№ 910/12920/16

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Калатай Н.Ф.

суддів: Чорногуза М.Г.

Мальченко А.О.

при секретарі Вінницькій О.В.

За участю представників:

від позивача: не з'явились

від відповідача: Лисенко Д.В. - представник за довіреністю № 1720 від 27.05.2016

розглянувши у відкритому судовому засіданні

апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства «Українська пожежно-страхова компанія»

на рішення Господарського суду міста Києва від 07.09.2016

у справі № 910/12920/16 (суддя Нечай О.В)

за позовом Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «ПЗУ Україна»

до Приватного акціонерного товариства «Українська пожежно-страхова компанія»

про стягнення суми страхового відшкодування

ВСТАНОВИВ:

Позов заявлено про стягнення з відповідача страхового відшкодування в сумі 31 624,04 грн., яке позивачем як страховою організацією за укладеним з ОСОБА_4 договором добровільного страхування наземних транспортних засобів № АМ.097925 від 24.03.2045 було виплачено в зв'язку з пошкодженням автомобіля «Мерседес Бенц S 350», державний номерний знак НОМЕР_1, внаслідок ДПТ, що сталася з вини ОСОБА_6 - водія автомобіля «Міцубісі L 200», державний номерний знак НОМЕР_2, цивільно-правова відповідальність осіб, які на законних підставах керують яким, застрахована у відповідача згідно з полісом обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів АІ № 1223928.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 07.09.2016, повний текст якого складений 23.09.2016, у справі № 910/12920/16 позов задоволено повністю.

Рішення суду ґрунтується на тому, що матеріалами справи належним чином підтверджується заборгованість відповідача перед позивачем щодо розміру збитків, завданих пошкодженням транспортного засобу.

При цьому суд першої інстанції не погодився з доводами відповідача, що позивач не звертався до нього із заявою про виплату страхового відшкодування, а тому позовну заяву слід вважати заявою про виплату страхового відшкодування, яка мала бути подана впродовж одного року з дати ДТП, виходячи з того, що право вимоги до особи, яка відповідальна за завдані страхувальнику збитки, переходить до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, у межах фактичних витрат та у межах загального строку позовної давності від дня страхового випадку внаслідок заміни кредитора у зобов'язанні з відшкодування шкоди, а тому помилковим є посилання відповідача на положення п.п. 37.1.4 п. 37.1 ст. 37 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», згідно з яким підставою для відмови у здійсненні страхового відшкодування (регламентної виплати) є неподання заяви про страхове відшкодування впродовж одного року, якщо шкода заподіяна майну потерпілого, оскільки воно не застосовується до даних правовідносин.

Не погоджуючись з вказаним рішенням, Приватне акціонерне товариство «Українська пожежно-страхова компанія» звернулось до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення Господарського суду міста Києва від 07.09.2016 у справі № 910/12920/16 скасувати та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити.

В апеляційній скарзі відповідач посилається на ті саме обставини, що й під час розгляду справи в суді першої інстанції, а саме на те, що відповідно до п.п. 37.1.4 п. 37.1 ст. 37 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» підставою для відмови у здійсненні страхового відшкодування (регламентної виплати) є неподання заяви про страхове відшкодування впродовж одного року, якщо шкода заподіяна майну потерпілого, і трьох років, якщо шкода заподіяна здоров'ю або життю потерпілого, з моменту скоєння дорожньо-транспортної пригоди, а відтак, позивач для отримання страхового відшкодування повинен був звернутися до відповідача із заявою про виплату страхового відшкодування в межах одного року з дати ДТП, беручи до уваги той факт, що шкода заподіяна майну потерпілого, в той час як неподання заяви про страхове відшкодування впродовж одного року відповідно до п.п. 37.1.4 п. 37.1. Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» є підставою для відмови у здійсненні страхового відшкодування (регламентної виплати), а відтак, враховуючи, що позивач з такою заявою протягом року до відповідача не звертався, відповідач не мав обов'язку виплачувати страхове відшкодування позивачу у зв'язку з пропуском останнім однорічного строку на подання відповідної заяви, оскільки внаслідок проведеної страхової виплати відбувається заміна кредитора в зобов'язанні, а тому продовжує існувати зобов'язання із заміненим кредитором.

Ухвалою від 11.11.2016 колегією суддів Київського апеляційного господарського суду у складі: головуючий суддя - Коршун Н.М., судді Ткаченко Б.О., Зеленін В.О. поновлено Приватному акціонерному товариству «Українська пожежно-страхова компанія» строк подання апеляційної скарги, апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства «Українська пожежно-страхова компанія» прийнято до розгляду та порушено апеляційну провадження, розгляд справи призначено на 19.12.2016.

Розпорядженням Керівника апарату суду від 19.12.2016 № 09-52/6550/16, у зв'язку з звільненням у відставку головуючого судді (судді-доповідача) Коршун Н.М., відповідно до підпункту 2.3.50 пункту 2.3 Положення про автоматизовану систему документообігу суду призначено повторний автоматизований розподіл справи № 910/12920/16.

Згідно з Протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 19.12.2016 апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства «Українська пожежно-страхова компанія» у справі № 910/12920/16 призначено колегії суддів у складі: Калатай Н.Ф. (головуючий), судді Агрикова О.В., Чорногуз М.Г.

Ухвалою від 20.12.2016 колегією суддів Київського апеляційного господарського суду в складі: головуючий суддя - Калатай Н.Ф., судді Агрикова О.В., Чорногуз М.Г. апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства «Українська пожежно-страхова компанія» прийнято до свого провадження.

Розпорядженням № 09-53/55/17 від 10.01.2017, у зв`язку з перебуванням судді Агрикової О.В., яка не є головуючим суддею (суддею-доповідачем) на лікарняному призначено повторний автоматизований розподіл справи № 910/12920/16.

Згідно з протоколом автоматичної зміни складу колегії суддів від 10.01.2017 апеляційна скарга Приватного акціонерного товариства «Українська пожежно-страхова компанія» у справі № 910/12920/16 передана на розгляд колегії суддів у складі: Калатай Н.Ф. (головуючий), судді Мальченко А.О., Чорногуз М.Г.

Ухвалою від 11.01.2017 колегією суддів Київського апеляційного господарського суду в складі: головуючий суддя - Калатай Н.Ф., судді Малтьченко А.О., Чорногуз М.Г. апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства «Українська пожежно-страхова компанія» прийнято до свого провадження.

Позивач в судове засідання представників не направив, про причини неявки суду не повідомив.

Враховуючи належне повідомлення всіх учасників про час і місце судового розгляду апеляційної скарги, а також те, що явка представників сторін в судове засідання не визнана обов'язковою, колегія суддів дійшла висновку про розгляд апеляційної скарги у відсутність представників позивача за наявними матеріалами апеляційного провадження.

Під час розгляду справи представник відповідача апеляційну скаргу підтримав у повному обсязі.

Дослідивши матеріали апеляційної скарги, матеріали справи, заслухавши пояснення представника відповідача, з урахуванням правил ст. ст. 99, 101 Господарського процесуального кодексу України, згідно з якими апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення господарського суду у повному обсязі, колегія суддів встановила таке.

24.03.2015 позивач як Страховик та ОСОБА_4 як Страхувальник та Вигодонабувач уклали договір добровільного страхування наземних транспортних засобів № АМ.097925 (а.с. 15) (далі Договір), предметом якого є майнові інтереси Страхувальника, що не суперечать законодавству України, пов'язані з володінням, користуванням і розпорядженням транспортним засобом - автомобілем «Мерседес Бенц S 350», державний номерний знак НОМЕР_1 (далі Автомобіль).

В п. 9 Договору сторонами погоджено, що строк дії Договору з 00 год. 00 хв. 25.03.2015 по 24 год. 00 хв. 24.03.2016.

04.07.2015 о 10 годині 10 хвилин в м. Одесі по вулиці Дніпровська дорога (біля будинку № 96) відбулася дорожньо-транспортна пригода (ДТП) за участю Автомобіля (вказаний транспортний засіб був припаркований - примітка суду) та автомобіля «Міцубісі L 200», державний номерний знак НОМЕР_2 (далі Автомобіль 1), під керуванням ОСОБА_6.

В результаті ДТП пошкоджено застрахований позивачем Автомобіль.

Згідно з замовленим позивачем у Фізичної особи-підприємця ОСОБА_9 (сертифікат суб'єкта оціночної діяльності ФДМ України НОМЕР_3 дійсний до 19.07.2016) експертним автотоварознавчим дослідженням, за результатами якого 17.07.2015 складено Звіт № 1247/15 з оцінки вартості матеріального збитку, нанесеного власнику Автомобіля, пошкодженого в результаті ДТП (а.с. 24-50), вартість відновлювального ремонту Автомобіля, пошкодженого в ДТП, становить 108 943,15 грн., вартість матеріального збитку, заподіяного власникові Автомобіля внаслідок ДТП, станом на 07.07.2015 складає 46 901,21 грн.

Згідно зі складеним позивачем Страховим актом № UA2015070400004/L01/01 від 03.08.2015 (а.с. 52), з урахуванням розрахунку страхового відшкодування (а.с. 51) та того, що франшиза за Договором щодо збитків, завданих ДТП, становить 0 грн., до виплати в якості страхового відшкодування призначено 32 124,04 грн.

Зі змісту вказаних розрахунку та страхового акту слідує, що розмір страхового відшкодування, що його призначено до виплати позивачем, визначений виходячи з вартості відновлювального ремонту Автомобіля з врахуванням фізичного зносу замінених деталей.

Згідно ч. 1 ст. 25 Закону України «Про страхування» (в редакції на дату спірної ДТП) здійснення страхових виплат і виплата страхового відшкодування проводиться страховиком згідно з договором страхування на підставі заяви страхувальника (його правонаступника або третіх осіб, визначених умовами страхування) і страхового акта (аварійного сертифіката), який складається страховиком або уповноваженою ним особою (аварійним комісаром) у формі, що визначається страховиком.

В заяві про настання страхового випадку (а.с. 17-21) Страхувальник просить виплатити страхове відшкодування за вказаними ним банківськими реквізитами.

Згідно з наявним в матеріалах справи платіжним дорученням № 34621 від 04.08.2015 (а.с. 53) страхове відшкодування в сумі 32 124,042 грн. перераховано позивачем за вказаними Страхувальником у заяві про настання страхового випадку реквізитами.

З відмітки банку на вказаному платіжному доручення слідує, що воно банком проведено, а отже, страхове відшкодування позивачем виплачене в повному обсязі відповідно до умов Договору.

Статтею 993 ЦК України передбачено, що до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, в межах фактичних затрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за заподіяний збиток.

Відповідно до ст. 27 ЗУ «Про страхування», до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, в межах фактичних затрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за заподіяний збиток.

Відповідно до ч. 1 ст. 1188 ЦК України шкода, завдана внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки, відшкодовується на загальних підставах, а саме, шкода, завдана одній особі з вини іншої особи, відшкодовується винною особою.

Винуватцем дорожньо-транспортної пригоди, внаслідок якої пошкоджено Автомобіль, визнано ОСОБА_6, що підтверджується постановою Суворівського районного суду м. Одеси від 30.07.2015 у справі № 523/10618/15-п, № провадження 3/523/3617/15 (а.с. 19) та довідкою про дорожньо-транспортну пригоду № 675140417 (а.с. 36)

Відповідно до ч. 2 ст. 1187 ЦК України шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.

З наявної в матеріалах справи копії полісу обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів АІ № 1223928 (далі Поліс) (а.с. 103) слідує, що в період з 25.01.2015 до 24.01.2016 (дата спірної ДТП 04.07.2015) цивільно-правова відповідальність щодо Автомобіля 1 була застрахована відповідачем (страхувальник ОСОБА_6).

Зазначений факт відповідачем не заперечується.

Пунктом 3 частини другої статті 11 ЦК України передбачено, що завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі є підставою виникнення цивільних прав і обов'язків.

Відносини у сфері обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, зокрема, порядок виплати такого відшкодування та дії сторін при настанні страхового випадку, регулюються Законом України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» (далі Закон).

За правилами ст. 22 Закону (тут і далі в редакції, чинній на момент виплати позивачем страхового відшкодування), обов'язок відшкодувати шкоду при настанні страхового випадку покладено на страховика, яким застраховано цивільно-правову відповідальність особи, винної у настанні такого випадку.

Згідно ч. 4 ст. 36 Закону виплата страхового відшкодування (регламентна виплата) здійснюється безпосередньо потерпілому (іншій особі, яка має право на отримання відшкодування) або погодженим з ним особам, які надають послуги з ремонту пошкодженого майна, сплатили страхове відшкодування за договором майнового страхування (крім регламентної виплати, передбаченої підпунктом "а" пункту 41.1 статті 41 цього Закону), лікування потерпілих та інші послуги, пов'язані з відшкодуванням збитків.

Відповідно, вказані особи мають право на звернення до страховика з відповідними вимогами.

Стаття 1 Закону встановлює, що володіння забезпеченим транспортним засобом вважається правомірним, якщо інше не встановлено законом або рішенням суду.

Враховуючи, що матеріли справи не містять жодних доказів того, що ОСОБА_6 неправомірно володів Автомобілем 1 під час скоєння спірної ДТП, його володіння забезпеченим транспортним засобом (Автомобіль 1) під час спірної ДТП вважається правомірним.

Отже, в даному випадку саме відповідач як страховик цивільно-правової відповідальності осіб, які правомірно володіють Автомобілем 1, тобто і ОСОБА_6 (особи, яка визнана винною у спірній ДТП), має відшкодовувати збитки, що були завдані внаслідок спірної ДТП, а позивач як особа, яка виплатила страхове відшкодування особі, якій завдано збитків внаслідок спірної ДТП, набув право вимоги, яке ця особа, має до особи, відповідальної за заподіяний збиток.

Щодо розміру заявленого до стягнення страхового відшкодування слід зазначити таке.

Пунктом 22.1 ст. 22 Закону передбачено, що при настанні страхового випадку страховик відповідно до лімітів відповідальності страховика відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, яка була заподіяна у результаті дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров'ю, майну третьої особи.

Статтею 29 Закону встановлено, що у зв'язку з пошкодженням транспортного засобу відшкодовуються витрати, пов'язані з відновлювальним ремонтом транспортного засобу з урахуванням зносу, розрахованого у порядку, встановленому законодавством, включаючи витрати на усунення пошкоджень, зроблених навмисно з метою порятунку потерпілих внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, з евакуацією транспортного засобу з місця дорожньо-транспортної пригоди до місця проживання того власника чи законного користувача транспортного засобу, який керував транспортним засобом у момент дорожньо-транспортної пригоди, чи до місця здійснення ремонту на території України. Якщо транспортний засіб необхідно, з поважних причин, помістити на стоянку, до розміру шкоди додаються також витрати на евакуацію транспортного засобу до стоянки та плата за послуги стоянки.

За правилами абз. 2 п. 12.1 ст. 12 Закону, сума спірного страхового відшкодування має бути зменшена на суму франшизи.

Зі змісту витягу з Полісу слідує, що ліміт відповідальності відповідача як страховика за шкоду, завдану майну, становить 50 000 грн., франшиза - 500 грн.

Отже, враховуючи вказані вище обставини, позивач має право на стягнення з відповідача виплаченого страхового відшкодування в сумі 31 624,04 грн. (32 124,04-500).

За таких обставин, суд першої інстанції правомірно і обґрунтовано задовольнив позовні вимоги та стягнув з відповідача виплачене за наслідками спірної ДТП страхове відшкодування в сумі 31 624,04 грн.

Щодо посилань відповідача на те, що відповідно до п.п. 37.1.4 п. 37.1 ст. 37 Закону підставою для відмови у здійсненні страхового відшкодування (регламентної виплати) є неподання заяви про страхове відшкодування впродовж одного року, якщо шкода заподіяна майну потерпілого, і трьох років, якщо шкода заподіяна здоров'ю або життю потерпілого, з моменту скоєння дорожньо-транспортної пригоди, а відтак, позивач для отримання страхового відшкодування повинен був звернутися до відповідача із заявою про виплату страхового відшкодування в межах одного року з дати ДТП, беручи до уваги той факт, що шкода заподіяна майну потерпілого, в той час як неподання такої заяви впродовж одного року відповідно до п.п. 37.1.4 п. 37.1. Закону є підставою для відмови у здійсненні страхового відшкодування (регламентної виплати), а відтак, враховуючи, що позивач з такою заявою протягом року до відповідач не звертався, відповідач не має обов'язку виплачувати страхове відшкодування позивачу, у зв'язку з пропуском останнім однорічного строку на подання відповідної заяви, оскільки внаслідок проведеної страхової виплати відбувається заміна кредитора в зобов'язанні, а тому продовжує існувати зобов'язання із заміненим кредитором, слід зазначити таке.

Верховний Суд України при дослідженні аналогічних обставин, а саме строку, протягом якого страхова організація, яка виплатила страхове відшкодування за договором добровільного страхування наземного транспорту має право на звернення до страхової організації, яка застрахувала цивільно-правову відповідальність осіб, які на законних підставах керують транспортним засобом, водій якого визнаний винним у ДТП (постанова від 15.04.2015 у справі № 910/9494/14), дійшов таких висновків:

- згідно з підпунктом 1.1 статті 1 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» страхувальники - юридичні особи та дієздатні громадяни, що уклали із страховиками договори обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності за шкоду, заподіяну життю, здоров'ю, майну третіх осіб під час експлуатації наземного транспортного засобу; страховики - страхові організації, що мають право на здійснення обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів відповідно до вимог, встановлених цим Законом та Законом України «Про страхування» (підпункт 1.2 статті 1 зазначеного Закону);

- відповідно до підпункту 37.1.4 пункту 37.1 статті 37 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» підставою для відмови у здійсненні страхового відшкодування (регламентної виплати) є неподання заяви про страхове відшкодування впродовж одного року, якщо шкода заподіяна майну потерпілого, і трьох років, якщо шкода заподіяна здоров'ю або життю потерпілого, з моменту скоєння дорожньо-транспортної пригоди;

- тобто наведена норма визначає можливість відмови страховика у виплаті страхового відшкодування страхувальнику в разі неподання заяви про страхове відшкодування впродовж встановлених строків, і не містить підстав для відмови у задоволенні вимоги страховика, який виплатив страхове відшкодування згідно з договором майнового страхування, до особи, відповідальної за завдані збитки, про відшкодування виплачених ним фактичних сум у межах, передбачених договором обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності.

Вказана правова позиція не суперечить правовій позиції, викладеній в постанові Верховного Суду України від 17.02.2016 у справі № 6-2471цс15, що її відповідачем надано як суду першої, так і суду апеляційної інстанції, оскільки предметом спору у справі № 6-2471цс15 були позовні вимоги про стягнення збитків, завданих ДТП, не з страхової організації, а безпосередньо з особи, винної у ДТП, а відтак, при розгляд цієї справи судом не досліджувались положення Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» щодо звернення постраждалої особи з заявою про страхове відшкодування впродовж встановлених цим законом строків, як такі, що не впливають на вирішення спору сторін по суті.

Відповідно до приписів ч. 1 ст. 111-28 ГПК України, висновок Верховного Суду України щодо застосування норми права, викладений у його постанові, прийнятій за результатами розгляду справи з підстав, передбачених пунктами 1 і 2 частини першої статті 111-16 цього Кодексу, є обов'язковим для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права. Висновок щодо застосування норм права, викладений у постанові Верховного Суду України, має враховуватися іншими судами загальної юрисдикції при застосуванні таких норм права. Суд має право відступити від правової позиції, викладеної у висновках Верховного Суду України, з одночасним наведенням відповідних мотивів.

Крім того, слід зазначити про таке.

Відповідно до рішення Конституційного Суду України від 9 липня 2002 року № 15-рп/2002 кожна особа має право вільно обирати незаборонений законом спосіб захисту прав і свобод, у тому числі й судовий. Можливість судового захисту не може бути поставлена законом, іншими нормативно-правовими актами у залежність від використання суб'єктом правовідносин інших засобів правового захисту. Держава може стимулювати вирішення правових спорів у межах досудових процедур, однак їх використання є правом, а не обов'язком особи, яка потребує такого захисту.

Після виплати страхового відшкодування позивач отримав право вимоги потерпілої особи, але не зобов'язаний звертатися безпосередньо до особи, відповідальної за заподіяний збиток, або до особи, у якої застраховано цивільно-правову відповідальність цієї особи, з вимогою виплати матеріального відшкодування. Відповідно до зазначених вище правових норм, позивач може реалізувати своє право шляхом подачі позову до суду.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного суду України №23/279 від 28.08.2012.

Відповідно до вимог статті 33 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень (ч.1). Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу (ч.2).

Відповідач належним чином не довів обставини, на які він посилається як на підставу для відмови у задоволенні позовних вимог.

Враховуючи вищевикладене, апеляційна скарга Приватного акціонерного товариства «Українська пожежно-страхова компанія» задоволенню не підлягає, рішення Господарського суду міста Києва від 07.09.2016 у справі № 910/12920/16 відповідає чинному законодавству, фактичним обставинам і матеріалам справи, підстав для його скасування не вбачається.

Судові витрати на подачу апеляційної скарги, відповідно до ст.ст. 44, 49 ГПК України, покладаються на Приватне акціонерне товариство «Українська пожежно-страхова компанія».

Керуючись статтями 99, 101-105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства «Українська пожежно-страхова компанія» на рішення Господарського суду міста Києва від 07.09.2016 у справі № 910/12920/16 залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 07.09.2016 у справі № 910/12920/16 залишити без змін.

3. Повернути до Господарського суду міста Києва матеріали справи № 910/12920/16.

Головуючий суддя Н.Ф. Калатай

Судді М.Г. Чорногуз

А.О. Мальченко