н\п 2/490/1795/2016 Справа № 490/2972/16-ц

Центральний районний суд м. Миколаєва

_________________________________________________________

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

08 грудня 2016 р. Центральний районний суд м. Миколаєва у складі:

головуючого - судді Гуденко О.А.,

при секретарі - Гудковій Є.С.,

за участю позивача , його представника ОСОБА_1, представника відповідачів ОСОБА_2, представника відповідача ОСОБА_3 - ОСОБА_4,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Миколаєві цивільну справу за позовом ОСОБА_5 до ОСОБА_3, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, Миколаївського міського пологового будинку № 1 , Управління охорони здоров'я Миколаївської міської ради про стягнення в солідарному порядку матеріальної та моральної шкоди, -

В С Т А Н О В И В:

13 березня 2016 р. ОСОБА_5 звернувся до суду із вищевказаним позовом, в якому просив стягнути солідарно з відповідачів матеріальну шкоду у розмірі 6872 грн. та моральну шкоду у розмірі 500 000 грн.

В обгрунтування позову посилався на те, внаслідок дій та бездіяльності медичного персоналу та адміністрації Миколаївського міського пологового будинку № 1 та настанням смерті його дружини ОСОБА_9, яка в цьому медичному закладі 26 грудня 2008 року народила живу доношену дитину, але внаслідок неналежного виконання своїх обов'язків медичним персоналом та представниками адміністрації пологового будинку померла 31 грудня 2008 року — є прямий причинно-наслідковий зв'язок.

Внаслідок смерті дружини та матері свого сина йому завдано значної моральної шкоди, яку він оцінює в 500000 грн. та просить стягнути солідарно з відповідачів, оскільки саме їх винними спільними діями та бездіяльністю була завдана така шкода.

Також він поніс матеріальні збитки у розмірі витрат на поховання.

Ухвалою суду від 27 жовтня 2016 року в якості співвідповідачів по справі за клопотанням представника позивача були залучені Миколаївський міський пологовий будинок № 1 та Управління охорони здоров'я Миколаївської міської ради.

В судовому засіданні позивач та його представник просили про задоволення позову, посилаючись на обставини справи. Наполягали на солідарному відшкодуванні шкоди, оскільки настання смерті ОСОБА_9 перебуває в прямому причинному зв'язку зі спільними діями усіх відповідачів. Зазначили, що оскільки жоден з відповідачів — лікарів не заперечували проти закриття кримінальної справи з не реабілітуючих підстав ( за спливом строків давності для притягнення до кримінальної відповідальності) , отже фактично відмовилися доводити свою невинуватість .

Відповідачі ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 позовні вимоги не визнали, просили відмовити у їх задоволенні з огляду на відсутність своєї вини у завданні шкоди та смерті дружини позивача.

Представник відповідачів ОСОБА_2 просив відмовити у задоволенні позову з огляду на положення ст. 1172 ЦК України, оскільки смерть ОСОБА_9 сталася в медичному закладі - Миколаївському міському пологовому будинку № 1, усі відповідачі під час лікування породіллі виконували свої посадові (службові) обов'язки, отже позов заявлено до неналежного відповідача, а його довірителі повинні бути в цій справі лише третіми особами. Також посилався на недоведеність вини лікарів пологового будинку належними та достеменними доказами.

Представник відповідача ОСОБА_3 просив відмовити у задоволенні позову з огляду на відсутність будь-яких винних дій чи бездіяльності головного лікаря Миколаївського міського пологового будинку № 1.

Представник Миколаївського міського пологового будинку № 1 в судове засідання не з'явився, повідомлявся судом належним чином неодноразово, про причини неявки суду не повідомив .

Представник Управління охорони здоров'я Миколаївської міської ради в судове засідання не з'явився, надав суду заяву про розгляд справи у їх відсутність та зазначив, що не є належним відповідачем по справі. Вказали , що пологовий будинок № 1 згідно установчих документів є самостійною юридичною особою, уповноваженою самостійно бути відповідачем в суді, а головний лікар несе персональну відповідальність за медичну, господарську та фінансову діяльність закладу.

Вислухавши пояснення сторін та їх представників, вивчивши матеріали цивільної справи та матеріали кримінального провадження №12013160020000464 від 24 січня 2015 року за обвинуваченням ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_6 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.140 КК України та кримінального провадження №1201515000000528 за обвинуваченням ОСОБА_3 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.140 КК України, судом встановлено наступне.

Відповідно до ст.ст.10, 60 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, мають рівні права щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд сприяє всебічному і повному з'ясуванню обставин справи: роз'яснює особам, які беруть участь у справі, їх права та обов'язки, попереджує про наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій і сприяє здійсненню їхніх прав у випадках, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

При цьому, закріплений у статті 10 ЦПК України принцип змагальності зобов'язує кожну сторону довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків встановлених законом. Доказами являються будь-які фактичні дані, які встановлюються на підставі пояснень сторін, третіх осіб, їхніх представників, допитаних як свідків, письмових доказів, речових доказів, зокрема звуко- і відеозаписів, висновків експертів (ст. 57 ЦПК України).

Ухвалою Центрального районного суду м. Миколаєва № 490/11611/15-к від 21 січня 2016 року кримінальне провадження №12013160020000464 від 24 січня 2015 року за обвинуваченням ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_6 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.140 КК України закрито. Звільнено ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_1, ОСОБА_8, ІНФОРМАЦІЯ_2, ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_3, від кримінальної відповідальності за вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст. 140 КК України на підставі ст.49 КК України у зв'язку із закінченням строків давності.

На підставі ст.ст.128, 129 КПК України цивільні позови потерпілих ОСОБА_10, ОСОБА_11 та ОСОБА_5 про відшкодування матеріальної та моральної шкоди було залишено без розгляду.

Ухвалою Центрального районного суду м. Миколаєва № 490/815/16-к від 20 лютого 2016 року кримінальне провадження №12013160020000464 від 24 січня 2015 року за обвинуваченням ОСОБА_3 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.140 КК України закрито. Звільнено ОСОБА_3 від кримінальної відповідальності за вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст. 140 КК України на підставі ст.49 КК України у зв'язку із закінченням строків давності.

На підставі ст.ст.128, 129 КПК України цивільні позови потерпілих ОСОБА_10, ОСОБА_11 та ОСОБА_5 про відшкодування матеріальної та моральної шкоди було залишено без розгляду.

Суд звертає увагу на те, що при вирішенні питання про закриття кримінальної справи відносно відповідачів, жоден з останніх не заперечував проти винесення такого рішення.

Суд також звертає увагу, що за наявності підстав, передбачених ст.49 КК України, суд може закрити кримінальну справу у зв'язку із закінченням строків давності. Однак, звільнення від кримінальної відповідальності у зв'язку із закінченням строків давності не має реабілітуючого характеру, тому закон надає йому право заперечувати проти закриття справи (провадження) і в такому разі судовий розгляд продовжується у загальному порядку. Відповідачі та їх захисники клопотання прокурора підтримали та просили звільнити їх від кримінальної відповідальності і закрити відносно них кримінальну справу. Суд прийшов до висновку про те, що обвинувачені, розуміючи зміст процесуальних дій, що відбувались під час підготовчого судового засідання, маючи безумовне та гарантоване законодавством право на судовий розгляд провадження та перевірку судом обґрунтованості обвинувачення у вчиненні ними кримінального правопорушення, таким правом не скористалися та не заперечували проти закриття провадження за нереабілітуючих підстав.

При цьому, з точки зору цивільного судочинства Ухвала суду про закриття кримінальної справи з нереабілітуючих підстав, зумовлює виникнення у потерпілих (позивачів) цивільно-процесуального права на пред'явлення позову, а відносини з відшкодування шкоди трансформуються в деліктні зобов'язання щодо відшкодування шкоди завданої злочином.

Судом встановлено, що 02 червня 2008 року до жіночої консультації №1 м. Миколаєва, що є структурним підрозділом пологового будинку №1 м. Миколаєва (далі - ЖК №1), в терміні 7 тижнів вагітності звернулася та своєчасно стала на облік вагітна ОСОБА_9, ІНФОРМАЦІЯ_4.

В анамнезі в 1988 році вагітна мала оперовану вроджену ваду серця - відкрита артеріальна протока та дефект міжпередсердної перетинки. Захворювання в анамнезі потягло за собою встановлення ОСОБА_9 вкрай високого (7 балів) ступеню ризику виникнення перинатальної та материнської патології (за А.Coopland) та зумовило, у відповідності до Наказу МОЗ України №503 "Про удосконалення амбулаторно акушерсько-гінекологічної допомоги в Україні", необхідність постійного обліку та контролю з боку лікаря-терапевта та лікаря акушера-гінеколога, які повинні були організовувати лікувально-діагностичний процес, надавати лікувально-діагностичну допомогу вагітній та вирішити питання про можливість виношування вагітності і пологорозрішення.

В терміні 26-27 тижнів вагітності лікарем-терапевтом ОСОБА_12, яка фактично була лікуючим лікарем ОСОБА_9 з терапевтичного боку, вагітну ОСОБА_9 направлено на консультацію до Національного інституту педіатрії, акушерства та гінекології (НІПАГ) для вирішення питання щодо можливості виношування вагітності. Згідно висновку НІПАГ від 23 жовтня 2008 року, з огляду на термін та неможливість переривання вагітності ОСОБА_9 рекомендовано госпіталізацію на пологи в терміні 37-38 тижнів до НІПАГ м. Києва, як до медичного закладу вищої акредитації.

15 грудня 2008 року з терміном 34-35 тижнів вагітності ОСОБА_9, з метою проведення метаболічної терапії та підготовки до пологів у НІПАГ м. Києва, направлено терапевтом до відділення патології вагітних пологового будинку №1 м. Миколаєва.

22 грудня 2008 року ОСОБА_9 з терміном 35-36 тижнів вагітності прибула та була оформлена на лікування у відділення патології вагітних пологового будинку №1 м. Миколаєва. При госпіталізації у відділення акушерської патології пологового будинку у ОСОБА_9 також був встановлений вкрай високий (7 балів) ступінь ризику виникнення перинатальної та материнської патології (за А.Coopland).

З 23 грудня 2008 року вагітна стала виказувати скарги на загальну слабкість, посилення задухи.

В терміні 36-37 тижнів у вагітної ОСОБА_9 передчасно розпочалася пологова діяльність. Так, 26 грудня 2008 року о 04:00 годині вагітна ОСОБА_9 прибула до пологового будинку №1 м. Миколаєва з відходженням навколоплідних вод. З огляду на наявність пороку серця та на передчасний початок пологової діяльності, а також на те, що план пологів терапевтом заздалегідь розроблений не був, було скликано консиліум лікарів за участю терапевта, на якому було розроблено план ведення пологів. Консиліумом було вирішено вести пологи консервативно в операційній під постійним кардіомоніторингом та наглядом лікарів. Лікар-кардіолог терапевтом на пологи не викликався.

26 грудня 2008 року о 09:35 годині ОСОБА_9 самостійно природним шляхом народила живу доношену дитину-хлопчика, вагою 2800 г. Після пологів, 26 грудня 2008 року о 10:20 годині та 20:00 годині у ОСОБА_9 проявилися та зберігалися клінічні ознаки недостатнього кровообігу: акроціаноз обличчя та нігтьових фаланг, коливання артеріального тиску з 100\60 до 145\90 мм.рт.ст., задуха при незначних фізичних навантаженнях, тахікардія до 110 ударів в хвилину. Дане вказувало на недостатність кровообігу і було першими ознаками некомпенсованої серцево-судинної діяльності, що було зумовлено фізичною та емоціональною напругою, обумовленою пологами.

29 грудня 2008 року ОСОБА_9 надійшла до 2-го акушерського пологового відділення пологового будинку №1 м. Миколаєва. При цьому ОСОБА_9 при надходженні до відділення виказувала скарги на задуху, прискорене серцебиття, у породіллі мав місце акроціаноз, тобто мали місце ознаки наростаючої серцевої недостатності.

31 грудня 2008 року о 10:00 годині стан ОСОБА_9 відмічався як погіршений, мали місце підвищення артеріального тиску до 130\90; 140\100, пульс 104 удари на хвилину та посилення задухи.

31 грудня 2008 року о 12:45 годині у ОСОБА_9 відмічено посилення задухи та відчуття тяжкості в правому підребер'ї, тобто стан продовжував погіршуватись. Стан відмічено як середньої тяжкості. Артеріальний тиск - 140\100. Незважаючи на погіршення стану лікар-кардіолог для консультації, встановлення стану хворої, питання щодо лікування не викликався, питання щодо госпіталізації до спеціалізованого відділення не вирішувалося.

Лише о 13:00 годині 31 грудня 2008 року було вирішено викликати бригаду швидкої медичної допомоги для зняття електрокардіограми (ЕКГ) та викликати для консультації кардіолога.

О 13:30 годині того ж дня ОСОБА_9 зроблено ЕКГ, відмічалося збільшення ознак перевантаження правого шлуночка серця. Однак, незалежно від погіршення стану, хворій продовжується лікування згідно листка призначень, корекція не застосовувалась. Питання щодо госпіталізації не вирішувалось.

О 15:20 годині стан ОСОБА_9 зазначається "без змін", оглянута кардіологом. Відмічено прогресування погіршення стану хворої. Рекомендовано лікування та нагляд продовжити в палаті інтенсивної терапії під постійним кардіомоніторингом в відділенні кардіології міської лікарні №1.

О 16:30 годині стан ОСОБА_9 погіршився та потребував нагляду і лікування в реанімаційному відділенні. За висновком огляду кардіолога хвору направлено для госпіталізації до кардіологічного відділення міської лікарні №1.

Того ж дня, о 17:05 годині на непристосованому для госпіталізації легковому автомобілі ( як визнали сторони в судовому засіданні, це був звичайний автомобіль, ОСОБА_9 самостійно, просто при підтримці «під руки” спускалася та сідала до автомобіля) її було доставлено та госпіталізовано до відділення реанімації міської лікарні №1 м. Миколаєва.

Стан ОСОБА_9 при надходженні до реанімації був вкрай тяжкий, свідомість спутана, ЧДД 36 в хвилину, АТ 90\50 мм.рт.ст. О 17:10 годині зафіксовано клінічну смерть ОСОБА_9 Реанімаційні заходи позитивного ефекту не дали, та о 17:35 годині зафіксовано біологічну смерть ОСОБА_9

Так, згідно з висновком Кримського республіканського бюро СМЕ №75 від 31 серпня 2011 року смерть ОСОБА_9 настала внаслідок гострої декомпенсації хронічної серцево-судинної недостатності на фоні вродженого пороку серця.

Експертна комісія вважає, що:

- декомпенсація серцевої діяльності у ОСОБА_9 настала в ранньому післяпологовому періоді, внаслідок фізичного та емоційного напруження, обумовленого пологами;

- наявність уродженої вади серця у ОСОБА_9 не є абсолютним показником для переривання вагітності;

- медичний нагляд за вагітною проводився не в повному обсязі: у терміні 32-34 тижня вагітності необхідно було провести повторне ЄХО КГ - дослідження серця з метою уточнення функціонування серцево-судинної системи. У післяпологовому періоді стан ОСОБА_9 відмічається лікарем як задовільний, низькі цифри артеріального тиску, однак хворій призначають препарат, який понижує тиск. Таким чином відмічено протиріччя між статусом хворої та призначеним лікуванням. Ураховуючи наявність у ОСОБА_9 зростаючої серцевої недостатності вона повинна була бути направлена лікуючим лікарем для подальшого нагляду та лікування в спеціалізоване кардіологічне відділення;

- інфузійна терапія була призначена ОСОБА_9 вірно, однак призначення та введення серцевого глюкозита - корглюкон 31 грудня 2008 року о 08:00 годині показано не було, так як в даному випадку збільшується навантаження на праві відділи серця та могло усугубити гіпертензію в малому кругу кровообігу;

- тактика зниження артеріального тиску обрана не вірно, так як згідно з стандартами надання медичної допомоги хворим з гіпертонією препарати для пониження тиску призначаються хворим при підвищенні тиску понад 140\100;

- 31 грудня 2008 року о 15:30 годині після огляду кардіолога, ураховуючи погіршення стану хворої, рішення питання щодо подальшого її лікування прийнято необґрунтовано. Транспортування хворої здійснювалося на непристосованому автотранспорті без медичного супроводу, під час транспортування хвора пересувалася самостійно. Відсутність своєчасного лікування, збільшення фізичного навантаження в період транспортування хворої з пологового будинку могли сприяти виникненню декомпенсації серцево-судинної діяльності;

- при наявності вродженої вади серця гемодинамічні порушення характеризуються скиданням крові з лівого передсердя в праве, що призводить до навантаження малого кругу кровообігу. Основним ускладненням є прогресування серцевої недостатності. Лікуючий лікар зобов'язаний був знати про основні ускладнення вказаного вище захворювання;

- 26 грудня 2008 року після пологів хвора з вадою серця та зростаючими ознаками серцевої недостатності повинна була бути переведена для подальшого лікування в спеціалізоване кардіологічне відділення, згідно з Наказом МОЗ України № 620 вагітні (породіллі) з патологією серця переводяться в профільне відділення третього рівня надання медичної допомоги. Після огляду кардіолога, 31 грудня 2008 року ОСОБА_9 повинна була бути проведена корекція лікування з урахуванням призначення спеціаліста.

Порушення, відмічені експертами, допущені з боку медичних працівників могли стати причиною виникнення декомпенсації серцевої діяльності у ОСОБА_9

Висновок експертної групи Кримського республіканського бюро СМЕ підтверджується висновком експерта №598\11 Головного бюро судово-медичної експертизи Міністерства охорони здоров'я України від 29 жовтня 2011 року:

- у ОСОБА_9 мала місце хронічна серцево-судинна недостатність, що виникла на фоні вродженої вади серця у вигляді відкритого артеріального протока (пластика 1988 року), та дефекту міжпередсердної перетинки, яка в післяпологовому періоді ускладнилася гострою декомпенсацією серцево-судинної діяльності, що і призвело до настання смерті;

- 22 грудня 2008 року о 08:40 годині при госпіталізації у відділення акушерської патології у ОСОБА_9 був встановлений вкрай високий (7 балів) ступінь ризику виникнення перинатальної та материнської патології. Відповідно до додатку 1 до Методичних рекомендацій щодо організації надання стаціонарної акушерсько-гінекологічної та неонатологічної допомоги, затвердженого Наказом МОЗ від 29 грудня 2003 року №620: розродження вагітних високого та вкрай високого ступеня акушерського та перинатального ризику, з важкою екстрагенітальною патологією, забезпечується в лікувальних закладах третього рівня. До цього рівня відносяться міські, обласні пологові будинки, перинатальні центри та центри репродуктивного здоров'я, які є клінічними базами кафедр акушерства та гінекології третього та четвертого рівня акредитації, а також пологові будинки відділення обласних лікарень, які мають у своєму складі відділення акушерської реанімації та інтенсивної терапії новонароджених; інститут ПАГ АМН України. Тобто, у даному випадку жінку для родорозродження необхідно було направити в лікувальний заклад третього рівня, що не було виконано;

- в допологовому періоді, після госпіталізації, незважаючи на постійні скарги вагітної на прискорене серцебиття та задуху при помірному фізичному навантаженні, не було забезпечено постійний моніторинг стану жінки, що є недопустимим;

- після пологів 26 грудня 2008 року о 10:20 годині та 20:00 годині у жінки мали місце: помірний акроціаноз, підвищення артеріального тиску до 140/95, а в подальшому на фоні постійної оксигенації та консервативної терапії відмічався ціаноз (синюшність) обличчя, нігтьових фаланг, коливання артеріального тиску, що вказувало на недостатність кровообігу і було першими ознаками декомпенсації серцево-судинної діяльності та потребувало проведення інтенсивної терапії в умовах відділення інтенсивної терапії, що не було зроблено. Лікувальні заходи, застосовані 31 грудня 2008 року були запізнілими і уже не могли змінити фатальний перебіг патологічного процесу;

- гіпотензивний препарат клофелін призначався жінці в терапевтичних дозах 26 грудня 2008 року та 31 грудня 2008 року і сприяв зниженню артеріального тиску при показниках А/Т 130\90 та 140\100 мм.рт.ст. не може вважатися обґрунтованою;

- 31 грудня 2008 року о 12:45 годині відмічено погіршення стану жінки та призначено інфузійну терапію, яка не була її протипоказана, але була недостатньою. О 16:30 годині відмічено прогресування погіршення стану ОСОБА_9 та рекомендовано нагляд та лікування в реанімаційному відділенні, що було запізнілим;

- в період часу з 14:30 години до 17:00 години 31 грудня 2008 року лікувальні заходи не застосовувалися;

- 31 грудня 2008 року в період часу з 15:30 години до 16:20 години лікарем-кардіологом вказано, що шкіра жінки бліда, акроціаноз, частота серцевих скорочень від 50 до 120 ударів за 1 хвилину, А\Т - 90\60, на ЕКГ відмічалося збільшення ознак перевантаження правого шлуночка серця. Тобто стан жінки був вкрай важким, транспортування її в інший лікарняний заклад було протипоказано, або ж, у крайньому випадку, повинно відбуватися в лежачому положенні реанімобілем. Транспортування її непристосованим автотранспортом сприяло наростанню незворотних процесів та настанню смерті;

- питання переводу ОСОБА_9 повинно було вирішуватися консиліумом лікарів відразу після пологів, з обов'язковим записом його рішення в Історію пологів, що не було проведено;

- за умови усунення вище перерахованих порушень зі сторони різних лікарів та адміністрації пологового будинку №1 збереження життя ОСОБА_9 було б можливим. Відповідальність за надання медичної допомоги хворому (породіллі) несе лікуючий лікар, завідувач відділення та адміністрація лікувального закладу. Таким чином недоліки в наданні медичної допомоги зі сторони відповідних медичних працівників та адміністрації пологового будинку №1 знаходяться в причинному зв'язку з настанням смерті жінки.

Наведене підтверджується також і додатковим висновком експерта №91\14 Головного бюро судово-медичної експертизи Міністерства охорони здоров'я України від 04 листопада 2014 року.

Відповідальними за діагностично-лікувальну допомогу ОСОБА_9 був ряд медичних працівників пологового будинку №1 м. Миколаєва, у тому числі:

- завідуючий відділенням акушерської патології пологового будинку №1 м. Миколаєва, оскільки "він вирішує питання переводу хворих зі стаціонару в стаціонар", згідно з п.п.7.7 "Положення про завідуючого пологовим відділенням стаціонару", затвердженого головним лікарем пологового будинку №1 м. Миколаєва;

- лікар акушер-гінеколог відділення акушерської патології пологового будинку №1 м. Миколаєва, основними завданнями якого, згідно з п.п.5.1, 5.7 "Примірного положення про лікаря акушера-гінеколога акушерського відділення", затвердженого Наказом МОЗ України №620, є "надання кваліфікованої планової та невідкладної стаціонарної акушерсько-гінекологічної допомоги", відповідно до "нормативів надання стаціонарної акушерсько-гінекологічної та неонатологічної допомоги";

- лікар-терапевт жіночої консультації №1 м. Миколаєва, як відповідальний "за своєчасну госпіталізацію хворих у відповідності з діагнозом та станом хворого", згідно з "Посадовою інструкцією лікаря-терапевта жіночої консультації №1 м. Миколаєва", затвердженою головним лікарем пологового будинку №1 м. Миколаєва;

- заступник головного лікаря з медичної частини пологового будинку №1 м. Миколаєва, який, згідно з п.п.4.4, 4.5 "Посадової інструкції заступника головного лікаря з медичної частини міського пологового будинку №1", затвердженої головним лікарем пологового будинку №1 м. Миколаєва "несе відповідальність за несвоєчасне та неякісне надання медичної допомоги населенню та "за неякісні та помилкові дії підпорядкованого йому персоналу", завданням та обов'язком якого є "організація роботі пологового будинку, відповідно до Положення про пологовий будинок, посадової інструкції, наказів".

Крім того, експертна група МОЗ України під час перевірки щодо випадку смерті ОСОБА_9, прийшла до висновку, що даний випадок належить до категорії материнської смертності та підтвердила висновки судово-медичних комісійних експертиз. Експертною комісією було визнано, що обрана лікарська тактика надання допомоги ОСОБА_9 була необґрунтованою, смерть породіллі була попереджуваною.

Згідно інструкцій МОЗ України, при надходженні до відділення за результатами анамнезу, даних обмінної карти та проведеного обстеження заповнюються історія хвороби та вагітна, відповідно до показань, скеровується до певного відділення. Так, у ОСОБА_9 мав місце вкрай високий рівень ризику. Згідно з п.2.11 Наказу №620 МОЗ України, акушерська допомога вагітним (породіллям) з високим прогнозованим ступенем ризику надається в акушерських стаціонарах 3 рівня.

Згідно пояснень учасників процесу , в м. Миколаєві відсутні акушерські стаціонари 3 рівня, про що була обізнана як сама ОСОБА_9 , яка достовірно знала, що їй рекомендовано народжувати в НІПАГ м. Києва, так і відповідачі.

Наказом начальника Управління охорони здоров'я м. Миколаєва № К-366 від 16.07.2007 ОСОБА_3 призначено на посаду головного лікаря Миколаївського міського пологового будинку № 1 - закладу перинатальної допомоги 2 рівня, на якій він перебуває до теперішнього часу.

Відповідно до п.п. 2.1, 2.4, 4.1, 4.2, 5.1, 5.2 "Посадової інструкції головного лікаря пологового будинку № 1", затвердженої начальником Управління охорони здоров'я міста Миколаєва, обіймаючи вказану посаду, ОСОБА_3 здійснює безпосереднє керівництво діяльністю підпорядкованих йому медичних закладів пологового будинку № 1 міста Миколаєва та структурних підрозділів, несе повну відповідальність за якість і культуру медичного обслуговування вагітних, породіль, гінекологічних хворих, зобов'язаний забезпечувати належний рівень організації надання невідкладної медичної допомоги і постійну готовність пологового будинку до надання невідкладної акушерсько-гінекологічної допомоги.

У своїй роботі, згідно п.п. 5, 6.3, 6.4, 6.9, 7.1, 8.1, 11 "Примірного положення про головного лікаря пологового будинку", затвердженого Наказом МОЗ України № 620 від 29.12.2013 "Про організацію надання стаціонарної акушерсько-гінекологічної та неопаталогічної допомоги в Україні" (далі Наказ № 620), ОСОБА_3, як головний лікар, зобов'язаний забезпечувати розробку, заходи щодо організації кваліфікованої акушерсько-гінекологічної допомоги та несе відповідальність за якість надання медичної допомоги жінкам і новонародженим, організацію праці персоналу, організацію взаємозв’язку у роботі структурних підрозділів пологового будинку з амбулаторною ланкою акушерсько-гінекологічної служби підпорядкованої території та іншими лікувально-профілактичними закладами, забезпечувати умови для надання невідкладної акушерсько-гінекологічної та неопатологічної допомоги, постійно контролювати діяльність структурних підрозділів та пологового будинку, ведення облікової та звітної документації.

Наказом начальника управління охорони здоров'я м. Миколаєва №25-К від 12.03.1998 року ОСОБА_6 призначена на посаду заступника головного лікаря з медичної частини Миколаївського міського пологового будинку №1, на якій вона перебуває до теперішнього часу.

Так, згідно з посадовою інструкцією заступника головного лікаря з медичної частини, затвердженої головним лікарем пологового будинку №1 м. Миколаєва, посадовими обов'язками ОСОБА_6 є організація лікувально-діагностичного процесу, консультативної та профілактичної допомоги населенню, яке проживає на території обслуговування пологового будинку, організація надання медичної допомоги, діагностики, лікування та реабілітація хворих.

ОСОБА_6, як заступник головного лікаря з медичної частини зобов'язана організовувати роботу пологового будинку, згідно посадової інструкції, наказів, розпоряджень, інструкцій та вказівок органів охорони здоров'я; організовувати роботу підпорядкованим їй підрозділам пологового будинку у відповідності до нормативних документів, надавати лікувально-діагностичну допомогу вагітним, роділлям, породіллям, новонародженим, безпосередньо керувати лікувально-профілактичною і санітарно-протиепідемічною роботою всіх структурних підрозділів пологового будинку.

У відповідності до п.5 "Примірного положення про заступника головного лікаря пологового будинку з медичної частини", Наказу №620 МОЗ України від 29 грудня 2003 року "Про організацію надання стаціонарної акушерсько-гінекологічної та неонатальної допомоги в Україні" , основними завданнями діяльності заступника головного лікаря є організація роботи підпорядкованих йому підрозділів пологового будинку у відповідності до нормативних документів; забезпечення спадкоємності між підрозділами пологового будинку, жіночої консультації (поліклініки), іншими лікувально-профілактичними закладами а обстеженні та лікуванні жінок і новонароджених; організація лікувально-діагностичної допомоги вагітним, роділлям, породіллям, новонародженим, гінекологічним хворим; організація готовності пологового будинку до надання невідкладної акушерсько-гінекологічної та неонатологічної допомоги.

ОСОБА_6 повинна забезпечувати готовність пологового будинку до надання невідкладної акушерсько-гінекологічної допомоги; здійснювати заходи щодо зниження захворюваності і смертності вагітних, роділь, породіль; організовувати та особисто брати участь у проведенні консиліумів. Крім цього, ОСОБА_6, як заступник головного лікаря з медичної частини, несе відповідальність за несвоєчасне та неякісне надання медичної допомоги населенню, за неякісні дії підпорядкованого їй персоналу.

При цьому, ОСОБА_6, як заступник головного лікаря з медичної частини, на підставі п. 6.11 Наказу № 620 МОЗ України, організовувала та проводила медичні наради, конференції для спеціалістів пологового будинку та структурних підрозділів, а відповідно не могла бути не проінформованою щодо перебування на обліку вагітної з екстрагенітальною патологією.

Наказом начальника Управління охорони здоров'я м. Миколаєва К-286 від 01 серпня 2008 року ОСОБА_7 призначено на посаду завідуючого 2 акушерським відділенням пологового будинку №1 м. Миколаєва, який належить до 2 рівня акредитації.

Згідно посадової інструкції ОСОБА_7, затвердженої головним лікарем пологового будинку №1 м. Миколаєва, її посадовими обов'язками є організація та координація діяльності медичних працівників, забезпечення високої якості лікувально-діагностичного та реабілітаційного процесу, повноцінного обслуговування вагітних та породіль, проведення своєчасних та в повній мірі профілактичних заходів, направлених на підтримання та укріплення здоров'я населення, організація диспансеризації населення, проведення аналізу захворюваності населення.

У своїй роботі, ОСОБА_7 повинна керуватися чинним законодавством України про охорону здоров'я та нормативно-правовими актами, що визначають діяльність органів управління та закладів охорони здоров'я, надавати допомогу вагітним та породіллям, систематично контролювати за правильністю діагностики та повноти лікувальних заходів, шляхом персонального огляду хворих та експертної оцінки "Індивідуальних карт амбулаторного хворого"; приймати рішення про скерування пацієнтів на вищі рівні надання медичної допомоги, доводити до відома головного лікаря та заступника головного лікаря з медичної частини про усі випадки у відділенні та про прийняті заходи; проводити лікувально-профілактичні заходи, направлені на попередження ускладнень вагітності, післяродового періоду.

ОСОБА_7, яка була завідуючою акушерським відділенням пологового будинку та за сумісництвом лікуючим лікарем ОСОБА_9, керуючись вимогами Посадової інструкції лікаря-акушер-гінеколога пологового відділення, була зобов'язана провести діагностику стану, вести спостереження за вагітними, породіллями, надати рододопомогу, виявляти ранні ускладнення вагітності та пологів, лікувати та наглядати за породіллями.

Наказом начальника Управління охорони здоров'я м. Миколаєва №176-К від 02 жовтня 1995 року ОСОБА_8 призначено на посаду лікаря-терапевта пологового будинку №1 м. Миколаєва, на якій вона перебуває до теперішнього часу.

Перебуваючи на даній посаді ОСОБА_8, згідно посадової інструкції лікаря-терапевта, затвердженої головним лікарем пологового будинку №1 м. Миколаєва, зобов'язана надавати лікувально-діагностичну та консультативну допомогу хворим відповідного профілю, своєчасно та кваліфіковано проводити обстеження, лікування хворих свого профілю, проводити ургентну госпіталізацію хворих з наданням їм на догоспітальному етапі невідкладної допомоги. Лікар-терапевт зобов'язаний забезпечити динамічний нагляд за вагітними жінками, їх лікування, своєчасну госпіталізацію хворих у відповідності з їх діагнозом, вести медичну документацію, залучати лікарів інших спеціальностей для проведення консультації хворим. Крім того, лікар-терапевт несе відповідальність за неналежне виконання або невиконання своїх посадових обов'язків, помилкові дії чи бездіяльність, неприйняття рішень, що входять у сферу її компетенції, а також за невикористання або неповне використання своїх функціональних обов'язків; за неякісне ведення медичної документації та недостовірність інформації, що міститься в документах.

Таким, чином, суд вважає встановленим, що незважаючи на хворобу в анамнезі, проведення повного обстеження, постійний моніторинг стану та консультація кардіолога вагітній з екстрагенітальною патологією ОСОБА_9 лікарями та посадовими особами Миколаївського міського пологового будинку № 1 забезпечено не було. До того ж 22 грудня 2008 року ОСОБА_9 з терміном 35 тижнів вагітності була госпіталізована для проведення метаболічної терапії у відділення патології вагітних з метою підготовки до пологів — відповідачі були достовірно обізнані щодо неготовності пологового будинку в разі необхідності надання невідкладної медичної допомоги хворим з екстрагенітальними патологіями.

Так, ураховуючи показники здоров'я, та з огляду на хворобу в анамнезі стан ОСОБА_9, згідно з п.2.4 Наказу МОЗ України №620 "Про організацію надання стаціонарної акушерсько-гінекологічної та неонатологічної допомоги в Україні" та Протоколом надання медичної допомоги хворим з уродженими вадами серця згідно Наказу №436 МОЗ України від 03 липня 2006 року в ранній післяпологовий період потребував її негайної госпіталізації для подальшого обстеження і лікування в спеціалізоване кардіологічне відділення. Навіть не викликався спеціаліст лікар-кардіолог на консультацію, пологи та після пологів.

Усупереч даного Наказу та п.п.1.4; 2.7 посадової інструкції, ОСОБА_7, як лікуючий лікар та завідувач відділенням, не організувала та не прийняла заходів для госпіталізації ОСОБА_9 до профільного відділення, як того потребував її стан. Лікування породіллі з екстрагенітальною патологією продовжили в пологовому будинку №1 м. Миколаєва - медичному закладі 2 (другого) рівня.

28 грудня 2008 року стан породіллі ОСОБА_9 погіршився. Терапевтом ОСОБА_8 викликана ЛШМД, знято ЕКГ. Госпіталізація до спеціалізованого відділення, яка передбачена п.п.2.4, 2.5 Наказу №620 МОЗ України про перевід вагітних (проділь) з патологією серця після пологів до профільного відділення третього рівня для надання медичної допомоги, проведена не була; хоча б госпіталізацію до спеціалізованого відділення та консультація кардіолога проведена не була.

29 грудня 2008 року на третю добу після пологів ОСОБА_9, з триваючими скаргами на задуху, прискореним серцебиттям та присутнім акроціанозом, переведено до другого акушерського відділення пологового будинку №1. Стан залишався без змін, була присутня наростаюча серцева недостатність.

30 грудня 2008 року стан ОСОБА_9 залишався без змін, тобто мали місце ознаки наростаючої серцевої недостатності, але їй продовжили інфузійну терапію, раніше призначену терапевтом. Корекція лікування лікарем не проводилася.

У порушення положень своїх Посадових інструкцій ні ОСОБА_7, ні ОСОБА_8, як лікуючі лікарі, не надали кваліфіковану медичну допомогу породіллі, не вжили заходів щодо діагностування її стану, проведення консультації спеціаліста. Кардіолог, незважаючи на присутні ознаки серцевої недостатності для консультації ОСОБА_9 викликаний не був.

Усупереч вимогам п.4.8 Наказу № 620, в порушення п. 2.13 посадової інструкції ОСОБА_3 лікарняну раду не організував та не провів, незважаючи на тяжкий стан хворої, не проконтролював роботу підпорядкованого йому персоналу, не розробив заходів щодо надання повноцінної допомоги породіллі.

З огляду на наведене, у порушення п.3.6 Наказу №620 МОЗ України жодним з лікарів пологового будинку, включаючи головного лікаря, не було організовано надання повноцінної спеціалізованої допомоги жінці - адже співпраця з лікарем-кардіологом (огляд, надання консультації, призначення лікування) була відсутня.

31 грудня 2008 року о 10:00 годині стан ОСОБА_9 відмічався як погіршений, мали місце підвищення артеріального тиску до 130\90; 140\100, пульс 104 удари на хвилину та посилення задухи. О 12:45 годині стан продовжував погіршуватись.

З огляду на обставини та хворобу в анамнезі, відповідачами повинні були прийняті заходи для організації негайної госпіталізації хворої до спеціалізованого відділення. ОСОБА_12 стан ОСОБА_9 в медичних документах відмічається як задовільний. При цьому ОСОБА_8 призначає хворій препарат, що понижує артеріальний тиск - клофелін, а також морфін, що застосовується при лівошлуночкової недостатності, що є суперечним між призначеним лікуванням та станом відміченим терапевтом. Як встановлено у вищезазначених висновках експертизи - тактика зниження артеріального тиску не є обґрунтованою. Незважаючи на погіршення стану лікар-кардіолог для консультації, встановлення стану хворої, питання щодо лікування не викликався, питання щодо госпіталізації до спеціалізованого відділення не вирішувалося.

Лише о 13:00 годині 31 грудня 2008 року було вирішено викликати бригаду швидкої медичної допомоги для зняття електрокардіограми (ЕКГ) та викликати для консультації кардіолога. Як встановлено вищезазначеними висновками експертиз - прийняття такого рішення є запізнілим та несвоєчасним. Незалежно від погіршення стану, хворій продовжується лікування згідно листка призначень, корекція не застосовувалась. Питання щодо госпіталізації надалі не вирішувалось.

Лише о 15:20 годині ОСОБА_9, у присутності ОСОБА_6, оглянуто кардіологом, яким відмічено прогресування погіршення стану хворої. Рекомендовано лікування та нагляд продовжити в палаті інтенсивної терапії під постійним кардіомоніторингом в відділенні кардіології міської лікарні №1.

О 16:30 годині стан ОСОБА_9 погіршився та потребував нагляду та лікування в реанімаційному відділенні. Стан відмічено як тяжкий. За висновком огляду кардіолога хвору в присутності заступника головного лікаря ОСОБА_6, головного лікаря ОСОБА_3 направлено на госпіталізацію до кардіологічного відділення міської лікарні №1.

При цьому суд не може прийняти до уваги пояснення відповідачів ОСОБА_7 та ОСОБА_6 щодо того, що мати ОСОБА_9, яка за фахом є кардіологом, перебуваючи з нею в палаті самостійно вирішувала хід її лікування та перешкоджала її госпіталізації до кардіологічного відділення через неможливість годувати дитину груддю — адже таке не підтверджено жодними достеменними доказами і про таке взагалі немає зазначення в медичній картці породіллі.

Матеріалами справи підтверджується, що адміністрацією пологового будинку у порушення п.п.2.4, 2.7, 2.11, 2.14, 2.21, 2.33, 3.4.2 Наказу №620 МОЗ України, у порушення вимог "Протоколу надання медичної допомоги хворим з вродженими вадами серця", затвердженого Наказом МОЗ України №436 від 03 липня 2006 року "Про затвердження протоколів надання медичної допомоги за спеціальністю "Кардіологія", а також п.п.7.7 "Положення про завідуючого пологовим відділенням стаціонару", затвердженого головним лікарем пологового будинку №1 м. Миколаєва, ОСОБА_7 та у порушення п.п. 1.1, 2.1, 2.2, 2.3, 2.4, 2.5, 2.6 посадової інструкції ОСОБА_6, незважаючи на погіршення стану ОСОБА_9, з 29 грудня 2008 року до 31 грудня 2008 року не забезпечили її скерування на вищі рівні надання медичної допомоги, а саме лікувальний заклад 3-4 рівня; вчасно не довели до відома заступника головного лікаря з медичної частини про патологію породіллі та її стан, а в свою чергу заступником головного лікаря з медичної частини та головним лікарем не було забезпечено та організовано направлення породіллі для подальшого обстеження і лікування в спеціалізоване кардіологічне відділення. Нагляд кардіолога хворої з серцевою патологією був відсутній як під час пологів, так і після них.

Отже, незважаючи на тяжкий стан хворої, консультація кардіолога впродовж 5 діб після пологів проведена не була, консиліум не проводився - і тим самим заходи, направлені на попередження ускладнення післяродового періоду ОСОБА_9 - на належному рівні у відповідності до положень вищезазначених наказів МОЗ України ( п.3, п.3.6, п. 4.2, п.4.8 Наказу №620 МОЗ України) - відповідачами організовані не були, що потягло за собою неякісне та несвоєчасне надання медичної допомоги породіллі. Таке доводить наявність прямого причинного зв'язку між вказаними порушеннями та настанням наслідків у вигляді смерті ОСОБА_9 є підставою для покладення на винну особу цивільно - правової відповідальності, зокрема підставою для стягнення матеріальної та моральної шкоди.

Як встановлено судом, усі відповідачі ОСОБА_3, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8 на момент смерті ОСОБА_9 перебували у трудових відносинах з Миколаївським міським пологовим будинком № 1.

Відповідно до ст.1172 ЦК України юридична або фізична особа відшкодовує шкоду, завдану їхнім працівником під час виконання ним своїх трудових (службових) обов'язків.

Таким чином, саме Миколаївський міський пологовий будинок № 1, як самостійна юридична особа, є належним відповідачем, що не позбавляє дану установу права регресної вимоги до винних осіб у разі виконання деліктного зобов'язання. А тому суд приходить до висновку про необхідність задоволення позову саме до вказаного відповідача, а в задоволенні позову до інших відповідачів необхідно відмовити у зв'язку з безпідставністю позовних вимог.

Відповідно до ст.22, 1166 ЦК України, особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування; майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

Зазначені норми є загальними для відшкодування шкоди в деліктному зобов'язанні.

Статтею 132 КЗпП України передбачено, що за шкоду, заподіяну підприємству, установі, організації при виконанні трудових обов'язків, працівники, крім працівників, що є посадовими особами, з вини яких заподіяно шкоду, несуть матеріальну відповідальність у розмірі прямої дійсної шкоди, але не більше свого середнього місячного заробітку. Матеріальна відповідальність понад середньомісячний заробіток допускається лише у випадках, зазначених у законодавстві, зокрема п.3 ст.134 КЗпП Українипередбачено, що відповідно до законодавства працівники несуть матеріальну відповідальність у повному розмірі шкоди, заподіяної з їх вини підприємству, установі, організації, у випадках, коли шкоди завдано діями працівника, які мають ознаки діянь, переслідуваних у кримінальному порядку.

Оскільки в силу ст.1191 ЦК України особа, яка відповідає за шкоду, заподіяну з вини іншого, має право зворотної вимоги (регресу) до винної особи.

Суд зазначає, що положення ст.1172 ЦК України стосуються відшкодування як майнової, так і моральної шкоди. Також, у п.8 постанови Пленуму Верховного Суду України "Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди" від 31 березня 1995 року №4 (зі змінами) визначено, що за моральну (немайнову) шкоду, заподіяну працівником під час виконання трудових обов'язків, відповідальність несе організація, з якою цей працівник перебуває у трудових відносинах, а останній відповідає перед нею в порядку регресу.

Відповідно до вимоги чинного законодавства України (ст. 23, ст. 1167 ЦК України) особа, якій завдано збитків, має також право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності та справедливості. Моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов'язана з розміром цього відшкодування. Моральна шкода відшкодовується одноразово, якщо інше не встановлено договором або законом.

Суд дійшов до висновку, що позивачеві спричинена моральна шкода, яка полягає у душевних стражданнях, які пов'язані зі смертю дружини та матері їх спільного новонародженого сина, він отримав стресс, біль, горе, значні душевні страждання , пов'язані з втратою близької людини, усвідомленням того, що син ніколи не побачить і не отримує виховання та любові рідної матері, все вищевикладене суттєво порушило його особисті права і життєві плани, призвело до порушення його нормальних життєвих зв'язків, вимагало від нього додаткових зусиль для організації його з новонародженим сином подальшого життя.

У п. 9 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 31.03.1995 року №4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» роз'яснено, що розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров'я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану, тощо. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.

Відповідно до чинного законодавства моральна шкода може полягати, зокрема: у моральних переживаннях у зв'язку з ушкодженням здоров'я, у порушенні нормальних життєвих зв'язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків.

Обговорюючи розмір відшкодування позивачеві моральної шкоди, суд, виходячи з засад розумності, виваженості та справедливості, вважає, що заявлений позивачами розмір відшкодування моральної шкоди - 500 000,00грн. є надмірним. Суд враховує безпосередню причину смерті ОСОБА_9, яка також мала надвисокі ризики при виношуванні та народженні дитини внаслідок вродженої вади серця, і те, що спричинені позивачеві моральні страждання, стресова ситуація внаслідок смерті дружини та матері сина безумовно змінила його нормальний життєвий ритм. Суд приходить до висновку, що необхідним та достатнім розміром грошового відшкодування моральної шкоди за вказаних обставин є відшкодування моральної шкоди в сумі 250 000,00грн.

В частині позовних вимог ОСОБА_5 щодо стягнення витрат на поховання (матеріальної шкоди), суд погоджується з їх обґрунтованістю та вважає їх такими, що підлягають задоволенню, виходячи з наступного.

Статтею 1201 ЦК України передбачено що, особа, яка завдала шкоди смертю потерпілого, зобов'язана відшкодувати особі, яка зробила необхідні витрати на поховання та на спорудження надгробного пам'ятника, ці витрати. Допомога на поховання, одержана фізичною особою, яка зробила ці витрати, до суми відшкодування шкоди не зараховується.

Надана до суду в якості доказів копія квитанції до прибуткового касового ордеру № 1133к на ритуальні послуги на суму 6872 грн., сплачені ОСОБА_5, є належним та допустимим доказом понесення витрат на поховання .

Відповідно до ст. 212 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жоден доказ не має для суду наперед встановленого значення. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.

З урахуванням викладено, суд за результатами повного та всебічного дослідження наданих сторонами у справі доказів, на підставі внутрішнього переконання прийшов до висновку про часткове задоволення позовних вимог, з мотивів, наведених вище.

Судові витрати, у урахуванням ст. 88 ЦПК України, підлягають стягненню з відповідача на користь держави.

Керуючись ст.ст.14, 209, 212-215 ЦПК України, суд

В И Р І Ш И В:

Позов ОСОБА_5 - задовольнити частково.

Стягнути з Миколаївського міського пологового будинку № 1 на користь ОСОБА_5 6872 грн. 00 коп. у відшкодування матеріальної шкоди та 250 000 грн. компенсації моральної шкоди.

В іншій частині вимог позову відмовити.

Стягнути з Миколаївського міського пологового будинку № 1 на користь держави судовий збір у розмірі 2568 грн. 72 коп.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до апеляційного суду Миколаївської області через Центральний районний суд м. Миколаєва шляхом подачі протягом десяти днів з дня проголошення рішення апеляційної скарги.

Суддя Центрального районного суду

м. Миколаєва О.А. Гуденко