ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 грудня 2016 р.Справа №804/3583/16 Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого судді суддівВерба І.О. Барановського Р.А., Турлакової Н.В. при секретарі судового засіданняЧмоні А.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у місті Дніпрі адміністративну справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Військової частини польова пошта НОМЕР_1 , Міністерства оборони України про визнання незаконною відмови у звільненні та зобов`язання вчинити певні дії, -

ВСТАНОВИВ:

9 червня 2016 року до Дніпропетровського окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов ОСОБА_1 до Військової частини польова пошта НОМЕР_1 , у якому позивач просить суд:

- визнати незаконною відмову Військової частини польова пошта НОМЕР_1 , надану листом від 6 травня 2016 року №1706, стосовно звільнення ОСОБА_1 з військової служби за пунктом а) частини шостої статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» (закінчення строку контракту);

- зобов`язати Військову частину польова пошта НОМЕР_1 звільнити ОСОБА_1 з військової служби за пунктом а) частини шостої статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» (закінчення строку контракту) та виплатити належне йому грошове забезпечення.

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 16 серпня 2016 року залучено до участі у справі як другого відповідача Міністерство оборони України.

В обґрунтування позовних вимог позивачем зазначено, що:

- позивач 13.01.2011 року уклав контракт про проходження військової служби у Збройних силах України строком на 5 років, після спливу цього строку позивач написав рапорт до командира батальйону з проханням звільнити його з лав Збройних Сил України, у зв`язку з закінченням дії контракту;

- 06.05.2016 року позивач отримав відповідь від командира частини польова пошта НОМЕР_1 з відмовою у звільненні з лав Збройних Сил України на підставі «Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України», затвердженого Указом Президента України від 10.12.2008 року №1153/2008;

- позивач не погоджується з наданою відповіддю, оскільки згоди на продовження військової служби він не надав, додаткові угоди про продовження служби за контрактом на новий строк не підписував, позивач не є військовослужбовцем, прийнятим на військову службу наслідок чи під час проведення мобілізації.

Представником відповідача 1 надані суду письмові заперечення, в яких зазначено, що під час дії особливого періоду, а саме з моменту оголошення мобілізації до часу, визначеного пунктом 3 (після прийняття рішення про демобілізацію) статті 23 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», звільнення військовослужбовців з військової служби за контрактом у зв`язку з закінченням строку служби не передбачено.

Від представника відповідача 2 надійшли письмові пояснення, в яких просив відмовити в задоволенні позову, з обґрунтуванням позиції аналогічно викладеній відповідачем 1 в письмових запереченнях.

Від позивача та представника Міністерства оборони України надійшли клопотання про розгляд справи за їх відсутності.

Розглянувши подані документи і матеріали, з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд дійшов висновку, що адміністративний позов підлягає частковому задоволенню, виходячи із наступного.

З матеріалів справи вбачається та підтверджується сторонами, що між ОСОБА_1 (військовослужбовець) та Міністерством оборони України в особі тимчасово виконуючого обов`язки командира військової частини НОМЕР_2 полковника ОСОБА_2 укладено контракт, згідно умов якого ОСОБА_1 добровільно бере на себе зобов`язання з проходження військової служби у Збройних силах України протягом строку контракту відповідно до вимог, визначених законодавством, що регулює порядок проходження військової служби та цим контрактом. Відповідно пункту 3 цей контракт є строковим та укладається відповідно до строків, установлених законодавством, за погодженням сторін на 5 роки. Пунктом 4 визначено, що сторони зобов`язуються не пізніше ніж за три місяці до закінчення строку контракту повідомити одна одну про бажання або небажання укладати новий контракт чи відмову в його укладенні із зазначенням причин, передбачених нормативно-правовими актами. Контакт набрав чинності з 13.01.2011 року.

Позивач звернувся до командира військової частини польова пошта НОМЕР_1 , полковника ОСОБА_3 29 квітня 2016 року за вх. №2393 з проханням звільнити його з військової служби за контрактом у зв`язку з закінченням строку дії контракту.

6 травня 2016 року командиром військової частини польова пошта НОМЕР_1 , полковником ОСОБА_3 надано відповідь за №1706, якою повідомлено, що для звільнення з військової служби не достатньо підстав та послався на статтю 252 «Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України», затвердженого Указом Президента України від 10.12.2008 року №1153/2008, відповідно до якої у разі оголошення мобілізації, усі військовослужбовці, які перебувають на цей час на військовій службі у Збройних Силах України, звільненню в запас не підлягають.

4 липня 2016 року командиром військової частинипольова пошта НОМЕР_1 прийнято наказ №181, яким продовжено строк контракту про проходження військової служби з 13 січня 2016 року до закінчення особливого періоду або оголошення рішення про демобілізацію.

Правовідносини, що склалися між сторонами у цій справі, врегульованоКонституцією України,обов`язок, «Про оборону України», «Про мобілізаційну підготовку і мобілізацію»,Указами Президента України «Про часткову мобілізацію»таЗаконами України «Про затвердження Указу Президента України «Про часткову мобілізацію».

Відповідно достатті 19 Конституції Україниоргани державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбаченіКонституцієюта законами України.

Частиною 1, 2, 4обов`язок(даліЗакон №2232-XII) передбачено, що військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України, іноземців та осіб без громадянства, пов`язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності; проходження військової служби здійснюється громадянами України у добровільному порядку(за контрактом) або за призовом; порядок проходження військової служби, права та обов`язки військовослужбовців визначаються цим та іншими законами, відповідними положеннями про проходження військової служби, що затверджуються Президентом України, та іншими нормативно-правовими актами.

Згідно вказаногоЗаконудля громадян України, які приймаються на військову службу за контрактом та призначаються на посади, установлюються строки військової служби в календарному обчисленні.

Пунктом «б» частини 6статті 23 Закону №2232-XIIвстановлено, що звільнення військовослужбовців з військової служби здійснюється щодо військовослужбовців, які проходять військову службу за контрактом, - на підставах передбачених частиною шостою з урахуванням випадків, визначених частиною восьмою цієї статті.

За загальним правилом пункту «а» частини 6статті 23 цього Законуконтракт припиняється (розривається), а військовослужбовці, які проходять військову службу за контрактом, звільняються з військової служби у зв`язку із закінченням строку контракту.

Відповідно до пункту 2 частини 9статті 23 Закону №2232-XIIу разі настання особливого періоду, для військовослужбовців, які проходять військову службу за контрактом, дія контракту продовжується понад встановлені строки на період до оголошення демобілізації, крім випадків, визначених абзацом другим частини третьої цієї статті та частиною восьмою статті 26 цьогоЗакону.

Частиною 3статті 23 Закону №2232-XIIпередбачено, що для громадян, які приймаються на військову службу за контрактом у разі виникнення кризової ситуації, що загрожує національній безпеці, оголошення рішення про проведення мобілізації та (або) введення правового режиму воєнного стану та призначаються на посади, строк військової служби в календарному обчисленні встановлюється до закінчення особливого періоду або до оголошення рішення про демобілізацію; для військовослужбовців строкової військової служби та військовослужбовців військової служби за призовом під час мобілізації, на особливий період, які під час дії особливого періоду вислужили не менше 11 місяців, осіб, звільнених з військової служби під час дії особливого періоду, які приймаються на військову службу за контрактом у період з моменту оголошення мобілізації до часу введення воєнного стану (настання воєнного часу) або оголошення рішення про демобілізацію, строк військової служби в календарному обчисленні встановлюється шість місяців.

Строк проходження військової служби для таких військовослужбовців може бути продовжено за новими контрактами на строк шість місяців.

У разі закінчення особливого періоду або оголошення рішення про демобілізацію дія таких контрактів припиняється достроково.

Частина 8статті 26 Закону №2232-XIIпередбачає підстави звільнення військовослужбовців під час особливого періоду:

- з моменту оголошення мобілізації до часу, визначеного пунктами 2 та 3 (пункт 1),

- воєнного стану(пункт 2),

- після прийняття рішення про демобілізації (пункт 3).

Аналіз вищенаведених норм права дозволяє зробити висновок про те , що закінчення дії строку контракту є підставою для його розірвання у тому випадку, якщо не було виявлено бажання військовослужбовця укласти новий контракт, при цьому в односторонньому порядку продовження дії строку контракту на проходження військової служби понад встановлений контрактом строк можливо лише виключно у разі настання особливого періоду.

На думку суду, особливості продовження строку військової служби та підстав звільнення з військової служби є підставою виникнення цього спору та пов`язано із початком та закінченням особливого періоду, а також питанням чи у всіх випадках оголошення мобілізації в подальшому прийматиметься рішення про демобілізацію.

Визначення особливого періоду надано встатті 1 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію»таЗаконі України «Про оборону України».

Так, відповідно достатті 1 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію»особливий періодце період функціонування національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України, інших військових формувань, сил цивільного захисту, підприємств, установ і організацій, а також виконання громадянами України свого конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, який настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.

Стаття 1 Закону України «Про оборону України»передбачає, що особливий період - це період, що настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи моменту введення воєнного стану в Україні або окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний стан і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.

Крім цього, встатті 1 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію»надано визначення мобілізації та демобілізації.

Мобілізаціяце комплекс заходів, здійснюваних з метою планомірного переведення національної економіки, діяльності органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на функціонування в умовах особливого періоду, а Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - на організацію і штати воєнного часу.

Мобілізація може бути загальною або частковою та проводиться відкрито чи приховано.

Демобілізація - комплекс заходів, рішення про порядок і терміни проведення яких приймає Президент України, спрямованих на планомірне переведення національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на роботу і функціонування в умовах мирного часу, а Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - на організацію і штати мирного часу.

Таким чином, відповідно до вищезазначених норм права, особливий період настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію та охоплює час мобілізації, а у випадку оголошення війни - воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.

Суд зазначає, що в розглянутому періоді в Україні не оголошено воєнний час, отже й, відсутні підстави для вирішення питання про переведення економіки, органів влади, юридичних осіб та військових формувань в умови мирного стану (часу), а саме - демобілізації.

Виконуючим обов`язки Президента України 17.03.2014 року було видано Указ «Про часткову мобілізацію» №303/2014, яким оголошено та проведено частково мобілізацію протягом 45 діб, цей указ набрав чинності після затвердження його Верховною Радою України Законом України «Про затвердження Указу «Про часткову мобілізацію» №1126-VII від 17.03.2014 року, який набрав чинності 18.03.2014 року.

Указом Виконуючого обов`язки Президента України №454/2014 від 06.05.2014 року «Про часткову мобілізацію» оголошено та проведено часткову мобілізацію протягом 45 діб із дня набрання чинності цим Указом, який набрав чинності після затвердження його Верховною Радою України Законом України «Про затвердження Указу «Про часткову мобілізацію» №1240-VII від 06.05.2014 року, який набрав чинності 07.05.2014 року.

Указом Президента України №607/2014 від 21.07.2014 року «Про часткову мобілізацію»оголошено та проведено часткову мобілізацію протягом 45 діб із дня набрання чинності цим Указом, який набрав чинності після затвердження його Верховною Радою України Законом України «Про затвердження Указу «Про часткову мобілізацію» №1595-VII від 22.07.2014 року, який набрав чинності 24.07.2014 року.

Указом Президента України №15/2015 від 14.01.2015 року «Про часткову мобілізацію»оголошено та проведено протягом 2015 року часткову мобілізацію у три черги протягом 210 діб із дня набрання чинності цим Указом, який набрав чинності після затвердження його Верховною Радою України Законом України «Про затвердження Указу «Про часткову мобілізацію» №113-VIII від 15.01.2015 року, який набрав чинності 20.01.2015 року.

Враховуючи вищезазначені Укази Президента України, особливий період, визначення якого наведено встаттях 1 Законів України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію»та «Про оборону України»в Україні діяв з 18.03.2014 року по 02.05.2014 року, з 07.05.2014 року по 21.06.2014 року, з 24.07.2014 року по 07.09.2014 року, з 20.01.2015 року по 22.08.2015 року.

Доводи відповідачів, що закінчення особливого періоду має здійснюватись шляхом оголошення Указу Президента України «Про демобілізацію», у зв`язку із чим особливий період не закінчується періодами, визначенимиУказами Президента України «Про часткову мобілізацію», та триває по сьогоднішній день - суд вважає помилковими з огляду на наступне.

Так, контракт укладений до виникнення особливого періоду. При цьому, відсутня пряма норма, яка пов`язує закінчення особливого періоду виключно із демобілізацією.

Як зазначалось вище, з 04.09.2014 року внесені зміни дообов`язок, шляхом доповнення частиною 3, відповідно до якої для громадян, які приймаються на військову службу за контрактом у разі:

- виникнення кризової ситуації, що загрожує національній безпеці,

- оголошення рішення про проведення мобілізації та (або)

- введення правового режиму воєнного стану та призначаються на посади,

строк військової служби в календарному обчисленні встановлюється до закінчення особливого періоду або до оголошення рішення про демобілізацію.

У разі закінчення особливого періоду або оголошення рішення про демобілізацію дія таких контрактів припиняється достроково.

Як зазначено вище, календарний строк контракту позивача закінчився 13.01.2016 року.

В цей час продовжувалась кризова ситуація, що загрожує національній безпеці України, однак, закінчився строк, на який оголошено останню хвилю часткової мобілізації (до 22.08.2015 року), нове рішення про проведення мобілізації не приймалось, як і рішення про введення воєнного стану, отже, суд доходить висновку, що станом на 12.01.2016 року закінчився особливий період, у зв`язку із чим були відсутні підстави для продовження строку контракту військовослужбовця.

З цих же підстав відсутності особливого періоду 13.01.2016 року, відсутні й підстави для продовження строку контракту на період до оголошення демобілізації, що визначено частиною 9статті 23 Закону №2232-XII.

Так, чинне законодавство України не пов`язує у виключній формі закінчення особливого періоду із прийняттям рішенням про демобілізацію, до якої (демобілізації) також не відносяться окремі випадки звільнення осіб, прийнятих на службу за призивом або за контрактом під час дії особливого періоду та на такий період, оскільки рішення саме про «демобілізацію» вказаних осіб Указом Президента України на час розгляду справи не приймалось. Також про це свідчить норма частини 7статті 23 Закону №2232-XII.

Прийняття рішення про демобілізацію прямо пов`язано із закінченням раніше введеного воєнного стану (настання воєнного часу), що випливає із абзацу третього пункту 1 частини 9статті 23 вказаного Закону.

На думку суду, настання особливого періоду пов`язано із оголошенням мобілізації, що в подальшому випливає або в 1) закінчення особливого періоду із спливом періоду на який оголошено мобілізацію або в 2) введення воєнного стану ((настання воєнного часу), що в подальшому потребує демобілізації як переходу до мирного стану (часу)).

Підтвердженням такого висновку є перелік випадків звільнення військовослужбовців під час дії особливого періоду з військової служби, визначений у пункті 3 частини 8статті 26 Закону №2232-XII.

Так, після прийняття рішення про демобілізацію підлягають звільненню:

а) призвані на військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, а також які вислужили встановлені строки строкової військової служби, військової служби за призовом осіб офіцерського складу, у строки, визначені рішенням Президента України;

б) у зв`язку із закінченням строку контракту, укладеного під час особливого періоду, та небажанням проходити військову службу за новим контрактом.

Інші підстави звільнення після прийняття рішення про демобілізацію не передбачені.

Таким чином, у разі прийняття правової позиції відповідачів, суд доходить висновку про відсутність кореспонденції норм права (частини 3 та 9 статей23та пункту 3 частини 8 статті26 Закону №2232-XII) щодо строку продовження строку контракту на час до закінчення особливого періоду та підстав звільнення військовослужбовців за контрактом, що пов`язуються із наявністю рішення про демобілізацію.

В такому випадку суд мав би констатувати відсутність підстав звільнення позивача до досягнення ним граничного віку проходження служби або отримання несумісної із службою хворобою, у разі неприйняття Президентом України рішення про демобілізацію, за наявності одного лише факту часткової та обмеженої періодом мобілізації, що прямо свідчило б про дискримінацію позивача та порушення судом вищенаведених норм матеріального права у формі їх неправильного застосування.

Вирішуючи позовні вимоги про розірвання контракту про проходження військової служби у Збройних Силах України від 13 січня 2011 року з моменту вступу в законну силу рішення суду за даним позовом, та зобов`язання військової частини провести розрахунок, віддати трудову книжку та звільнити позивача у запас на підставі пункту «а» частини шостоїобов`язоксуд задовольняє їх часткового, оскільки до компетенції суду не відноситься розірвання контракту, а адміністративний суд є судом права, а не факту. Вирішивши питання про розірвання контракту суд прийняв би на себе дискреційні повноваження сторін договору.

З матеріалів справи вбачається, що позивач з рапортом про звільнення з військової служби у зв`язку з закінченням строку дії контракту звернувся 29.04.2016 року, тобто після закінчення строку контракту та після закінчення особливого періоду, який діяв до 22.08.2015 року, а тому у відповідача - військової частини були відсутні правові підстави для відмови у звільненні позивача з військової служби у запас за його рапортом у зв`язку з припиненням контракту, а тому дії військової частини, які полягають у відмові звільнити позивача з військової служби у зв`язку із незакінченням особливого періоду підлягають визнанню судом протиправними, а на захист порушеного права суд, зобов`язує військову частину прийняти наказ про звільнення позивача зі служби.

Як зазначено вище, судом встановлено, що під час розгляду справи командиром військової частини польова пошта НОМЕР_1 винесено наказ №181 від 4 липня 2016 року, пунктом 8 якого для позивача продовжено строк контракту про проходження військової служби з 13 січня 2016 року до закінчення особливого періоду або оголошення рішення про демобілізацію.

З системного аналізу матеріалів справи, виходячи із засад адміністративного судочинства, необхідності вжиття заходів на повний захист прав позивача, суд виходячи за межі позовних вимог визнає протиправним та скасовує вказаний наказ, який, у тому числі прийнятий на минуле.

Поряд з цим, суд відмовляє в задоволенні вимоги про зобов`язання відповідача виплатити належне позивачу грошове забезпечення, оскільки така вимога заявлена на майбутнє, однак захисту підлягають лише порушені права.

З огляду на викладене, суд дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог.

Керуючись статтями 11, 158-163 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Адміністративний позов ОСОБА_1 до Військової частини польова пошта НОМЕР_1 , Міністерства оборони України про розірвання контракту та зобов`язання вчинити певні дії задовольнити частково.

Визнати протиправними дії Військової частини польова пошта НОМЕР_1 щодо відмови у звільненні ОСОБА_1 з військової служби за пунктом а) частини шостої статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» (закінчення строку контракту).

Визнати протиправним та скасувати наказ Військової частини польова пошта НОМЕР_1 №181 від 4 липня 2016 року в частині пункту 8, яким сержанту ОСОБА_1 продовжено строк військової служби з 13 січня 2016 року до закінчення особливого періоду або оголошення рішення про демобілізацію.

Зобов`язати Військову частину польова пошта НОМЕР_1 прийняти наказ про звільнення ОСОБА_1 з військової служби за пунктом а) частини шостої статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» (закінчення строку контракту).

В іншій частині позовних вимог відмовити.

Постанова суду набирає законної сили відповідно до статті 254 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржена в порядку та у строки, встановлені статтею 186 Кодексу адміністративного судочинства України.

Повний текст постанови складений 19 грудня 2016 року.

Судді І.О. Верба Р.А. Барановський Н.В. Турлакова