САМАРСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М. ДНІПРОПЕТРОВСЬКА

Справа № 206/2007/16-ц

Провадження № 2/206/620/16

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"07" грудня 2016 р.

Самарський районний суд м. Дніпропетровська в складі: головуючого-судді Зайченко С.В., при секретареві Колтаковій М.К., Щербині Є.С., розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Дніпро цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3, третя особа - приватний нотаріус Дніпропетровського міського нотаріального округу Білоконь Раїса Василівна про визнання договору про сплату аліментів на дітей недійсним, за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3, третя особа - приватний нотаріус Дніпропетровського міського нотаріального округу Білоконь Раїса Василівна про визнання шлюбного договору недійсним та за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про стягнення аліментів на утримання дружини до досягнення дитиною трьох років та за зустрічним позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_2, третя особа приватний нотаріус Дніпропетровського міського нотаріального округу Білоконь Раїса Василівни про визнання недійсним шлюбного договору та договору про сплату аліментів, -

ВСТАНОВИВ:

Позивач ОСОБА_2 звернулася до суду з вказаним позовами, в яких уточнивши позовні вимоги просила стягнути з ОСОБА_3 на її користь аліменти на її утримання у твердій грошовій сумі у розмірі 350 грн. щомісяця, починаючи з 19 квітня 2016 року і до досягнення дитиною трьох років, визнати недійсним шлюбний договір від 05 грудня 2015 року, укладений між нею та ОСОБА_3, посвідчений приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Білоконь Р.В. за реєстровим НОМЕР_2, визнати недійсним договір про сплату аліментів на дітей від 09 лютого 2016 року, укладений між нею та ОСОБА_3 на утримання малолітньої дитини ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_1, посвідчений приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Білоконь Р.В., за реєстровим НОМЕР_3, мотивуючи тим, що 07 листопада 2009 року між нею та відповідачем був укладений шлюб. У шлюбі з відповідачем народився сина - ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_1. Рішенням суду від 12 січня 2016 року, яке набрало законної сили 25 січня 2016 року шлюб між ними було розірвано. Дитина зареєстрована та проживає разом з нею. Усі обов'язки щодо утримання та виховання дитини на цей час вона несе самостійно. На даний час вона не працює, а знаходиться у відпустці по догляду за дитиною. Відповідач в свою чергу маючи змогу надавати матеріальну допомогу на її утримання, в добровільному порядку цього не робить. У зв'язку з чим вважає, що в неї є всі права для стягнення з відповідача аліментів на її утримання. Також нею та відповідачем під час шлюбу за спільні кошти була придбана квартира АДРЕСА_1. Право власності на цю квартиру за договором купівлі-продажу було оформлено лише на відповідача. Однак отримане за час шлюбу майно є спільним. У квітні 2015 року вона завагітніла від відповідача. Період її вагітності проходив дуже важко, з постійною загрозою викидня плоду, загрозою передчасних пологів, загрозою переривання вагітності, постійними кровотечами. При цьому, відповідач добре обізнаний про стан її здоров'я, користуючись її безпорадним станом, застосовував до неї фізичне насильство та психологічний тиск, вимагаючи від неї, на восьмому місяці її вагітності, підписати шлюбний договір. Обраний відповідачем час для укладання шлюбного договору, свідчить про його жорстоке ставлення до неї та до майбутньої дитини. Це навіть змусило її звернутися з заявою до поліції. Вона як жінка, турбувалася лише за ненароджену дитину та боялася її втратити, тому під впливом цих тяжких обставин, їй нічого не залишалося, як підписати на вимогу відповідача у нотаріуса шлюбний договір, щоб позбавитись від психологічного тиску та фізичних знущань з боку відповідача, що спричинили їй неймовірні страждання. Отже під впливом цих тяжких обставин і вкрай невигідних для неї умов між нею та відповідачем був 05 грудня 2015 року укладений шлюбний договір. Шлюбний договір ставить її у надзвичайно невигідне матеріальне становище, оскільки повністю позбавив її права спільної сумісної власності. Щодо договору про сплату аліментів, то він також підлягає визнанню недійсним, оскільки договір безпосередньо порушує права їх малолітньої дитини. Так в договорі зазначено, що аліменти та додаткові витрати повинні бути сплачені батьком батькові. Таким чином, аліменти по спірному договору відповідачем взагалі не повинні сплачуватись. Всі ці обставини і стали причиною для звернення до суду з дійсними позовними вимогами.

В свою чергу відповідач ОСОБА_3 звернувся до суду з зустрічним позовом та уточнивши позовні вимоги просить, визнати фіктивним та недійсним без застосування будь-яких наслідків шлюбний договір від 05.12.2015 року, реєстровий № НОМЕР_2, укладений між ним та ОСОБА_2, посвідчений приватним нотаріусом ДМЕО Білоконь Р.В. та договір про сплату аліментів на дітей від 09.02.2016 року, реєстровий НОМЕР_3, укладений між ОСОБА_2 та ним, посвідчений приватним нотаріусом ДМЕО Білоконь Р.В., мотивуючи тим, що він перебував у зареєстрованому шлюбі з відповідачем. З 2015 року шлюбні відносини між ними були фактично припинені. За час шлюбу відповідачка завагітніла та народила дитину ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_1. Обговорюючи питання щодо поділу спільно нажитого майна та майбутньої долі ще не народженої дитини, ним та відповідачем було прийнято рішення, що він в добровільному порядку передасть свою частину права власності на квартиру в рахунок сплати аліментів. Для виконання цієї домовленості вони у нотаріуса підписали низку фіктивних правочинів,зокрема шлюбний договір, договір позики, договір іпотеки, договір про сплату аліментів. Укладаючи ці договори вони заздалегідь знали , що вони не будуть виконані, так як не мають на меті і не спрямовані на реальне настання правових наслідків, тобто вони є фіктивними.

Представник позивача-відповідача ОСОБА_2 уточнені позовні вимоги підтримав. Зустрічний позов визнав частково, оскільки не був згодний з наведеними підставами для визнання спірних договорів недійсними.

Представник відповідач-позивача ОСОБА_6 позов ОСОБА_2 визнала частково, оскільки не була згодна з наведеними підставами для визнання спірних договорів недійсними. Була згодна зі сплатою аліментів на утримання дружини в твердій грошовій сумі, оскільки ОСОБА_3 постійної роботи не має, а працює за строковими трудовими договорами. Наполягали на задоволенні зустрічного позову.

Третя особа приватний нотаріус Дніпропетровського міського нотаріального округу Білоконь Р.В. в судове засідання не з'явилась, про час та місце розгляду справи була повідомлена належним чином, про причини неявки суд не повідомила.

Позивачка ОСОБА_2 допитана в судовому засіданні в якості свідка пояснила, що коли вона повідомила чоловіка про вагітність, то він відреагував агресивно, був проти. Сімейні відносини між ними припинились з квітня 2015 року. Чоловік відносився до неї дуже погано бив, принижував, рідко приходив додому. Якось ОСОБА_3 їй зателефонував і сказав, що знає про наявність грошей у її матері (22 тис. доларів США) та якщо вона йому їх віддасть то він залишить її в спокої. Після цього ОСОБА_3 домовився про зустріч у нотаріуса, куди вона прийшла з мамою та подругою. В той момент вона себе погано почувала та їй було байдуже, що підписувати. Тоді ж ОСОБА_3 були передані грошові кошти, які дала їй мати.

Свідок ОСОБА_7 в судовому засіданні пояснила, що її донька ОСОБА_2 завагітніла в 2015 році. Вагітність була тяжкою. ОСОБА_3 знущався над її донькою, вимагав від неї гроші. Гроші, які у нотаріуса передавали ОСОБА_3 були її, вона їх збирала 7 років.

Свідок ОСОБА_8 в судовому засіданні пояснила, що коли ОСОБА_3 дізнався, що ОСОБА_2 вагітна, то її ізбив. Коли підписувався шлюбний договір 5 грудня 2015 року вона також була присутньою у нотаріуса.

Свідок ОСОБА_9 в судовому засіданні пояснив, що був присутнім у нотаріуса 5 грудня 2015 року, тоді ж там був ОСОБА_3, ОСОБА_2, її мати та жінка адвокат.

Заслухав доводи сторін, покази свідків, дослідив письмові докази по справі, дав їм оцінку в їх сукупності, суд прийшов до наступного.

07.11.2009 року між сторонами був зареєстрований шлюб, який рішенням суду від 12 січня 2016 року між ними розірваний (а.с.14).

Від цього шлюбу сторони мають дитину - ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_2 (а.с.11).

Відповідно довідки КП «Житлове господарство Самарського району» Дніпропетровської міської ради 3793 від 29.03.2016 року - дитина ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_2 проживає разом з матір'ю ОСОБА_2 за адресою: АДРЕСА_1 (а.с.12)

Згідно до ч. 2,4,6 ст. 84 СК України, дружина, з якою проживає дитина, має право на утримання від чоловіка - батька дитини до досягнення дитиною трьох років. Право на утримання вагітна дружина, а також дружина, з якою проживає дитина, має незалежно від того, чи вона працює, та незалежно від її матеріального становища, за умови, що чоловік може надавати матеріальну допомогу. Право на утримання вагітна дружина, а також дружина, з якою проживає дитина, має і в разу розірвання шлюбу.

В судовому засіданні встановлено, що ОСОБА_3 має змогу надавати ОСОБА_2 матеріальну допомогу на її утримання до досягнення дитиною трьох років.

Також, ОСОБА_3 не заперечував проти розміру аліментів, який просить стягувати з нього ОСОБА_2

Враховуючи викладене, суд приходить до висновку про стягнення з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 аліментів в розмірі 350 грн. на її утримання, щомісяця до досягнення дитиною трьох років.

Разом з цим, розглядаючи інші позовні вимоги, судом встановлено таке.

За час шлюбу сторін, 22.04.2011 року ОСОБА_3 придбав на своє ім'я квартиру АДРЕСА_1 та зареєстрував за собою право власності на неї (а.с.48-50).

05.12.2015 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_2 був укладений шлюбний договір, який посвідчений приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Білоконь Р.В. та зареєстрований в реєстрі за НОМЕР_2 (а.с.16).

Позивач ОСОБА_2 звертаючись з позовом, як на підставу визнання вищезазначеного договору недійсним посилалась, що він був укладений під впливом тяжких обставин, на вкрай невигідних для неї умовах та ставить її у надзвичайно невигідне матеріальне становище.

Згідно з частинами першою, дев'ятою статті 7 СК України сімейні відносини регулюються цим кодексом та іншими нормативно-правовими актами на засадах справедливості, добросовісності та розумності, відповідно до моральних засад суспільства.

Серед загальних засад регулювання сімейних відносин у частині другій статті 7 СК України закріплена можливість урегулювання цих відносин за домовленістю (договором) між їх учасниками.

У статті 64 СК України передбачено право дружини та чоловіка на укладення договорів між собою. Так, дружина та чоловік мають право на укладення між собою усіх договорів, які не заборонені законом, як щодо майна, що є їхньою особистою приватною власністю, так і щодо майна, яке є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Окремим видом договірного регулювання сімейних відносин подружжя є шлюбний договір.

Так, відповідно до частини першої статті 93 СК України шлюбний договір регулює майнові відносини між подружжям, визначає їхні майнові права та обов'язки.

У частинах четвертій, п'ятій статті 93 СК України містяться обмеження щодо змісту шлюбного договору: по-перше, договір не повинен ставити одного із подружжя у надзвичайно невигідне матеріальне становище порівняно із законодавством; по-друге, за шлюбним договором не може передаватись у власність одному із подружжя нерухоме майно та інше майно, право на яке підлягає державній реєстрації.

Категорія "надзвичайно невигідне матеріальне становище", вжита у частині четвертій статті 93 СК України, має оціночний характер і підлягає доведенню стороною відповідно до частини третьої статті 10 ЦПК України.

Відповідно до ст. 103 СК України шлюбний договір може бути визнаний недійсним за рішенням суду з підстав, встановлених Цивільним кодексом України.

Підставами визнання шлюбного договору недійсним є, в основному, ті ж самі, що і для інших цивільно-правових правочинів.

З аналізу норм ЦК України та СК України можна дійти висновку, що одними із основних підстав визнання шлюбного договору недійсним, зокрема є:1) включення умов, які ставлять одного з подружжя у надзвичайно невигідне матеріальне становище (ч. 4 ст. 93 СК України) або укладення шлюбного договору під впливом тяжкої обставини (ст. 233 ЦК України); 2) укладення договору без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином (фіктивний правочин ст. 234 ЦК України), тощо.

Як встановлено судом, позивач-відповідач ОСОБА_2 на час укладання спірного шлюбного договору знаходилась на 8-му місяці вагітності.

З медичних документів, які містяться в матеріалах справи (а.с.51-54) вбачається, що вагітність ОСОБА_2 протікала складно, була загроза передчасних пологів, які б могли призвести до втрати дитини та створити в будь-який момент загрозу життю матері.

Знаходячись у такому тяжкому фізичному стані, остання перебувала ще і в складній психологічній ситуації, оскільки її сім'я фактично розпалась і вона була змушена заново перелаштовувати своє життя.

До того ж, включені в спірний шлюбний договір умови є вкрай невигідними для позивача-відповідача ОСОБА_2 та ставлять її у надзвичайно невигідне матеріальне становище, оскільки її єдине житло, яке придбано за час шлюбу з ОСОБА_3 та в якому вона проживала, як на день укладання шлюбного договору так і в якому проживає на теперішній час разом з дитиною, після розірвання шлюбу залишилось її чоловіку ОСОБА_3 (п.5.1 договору).

Таким чином, ця умова фактично позбавила її передбаченого законом права спільної сумісної власності подружжя.

Враховуючи встановлені обставини у справі, суд приходить до висновку, що в судовому засіданні знайшли своє підтвердження доводи позивача-відповідача ОСОБА_2, які є підставами для скасування спірного шлюбного договору.

Разом з цим, судом не встановлено наявність умислу сторін на укладання шлюбного договору без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином, тому і підстав для визнання його фіктивним суд не вбачає.

Окрім того, відповідач-позивач ОСОБА_3 в судовому засіданні зазначав, що шлюбний договір укладався, щоб квартира власником якої за цим договором становився він могла бути в подальшому передану ОСОБА_2 в рахунок сплати аліментів на утримання дитини.

З чого можливо зробити висновок, що спірний договір був націлений на створення та настання правових наслідків, а саме на набуття ОСОБА_3 одноособового права власності на спільне майно подружжя.

Враховуючи викладене, суд приходить до висновку, що позов ОСОБА_2 в частині визнання шлюбного договору недійсним підлягає задоволенню, а зустрічний позов ОСОБА_3 в частині визнання шлюбного договору недійсним задоволенню не підлягає.

Що стосується позовних вимог про визнання недійсним договору про сплату аліментів, то суд дійшов наступних висновків.

09.02.2016 року між батьками дитини - ОСОБА_3 та ОСОБА_2 був укладений договір про сплату аліментів на утримання дитини - ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_3, який посвідчений приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Білоконь Р.В. та зареєстрований в реєстрі за НОМЕР_3.

Відповідно до ст. 180 СК України батьки зобов'язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття.

Згідно з ч. 1 ст. 181 СК способи виконання батьками обов'язку утримувати дитину визначаються за домовленістю між ними.

Частиною 1 ст. 189 цього Кодексу батькам надано право укласти договір про сплату аліментів на дитину, умови якого (про розмір аліментів, строки їх виплати тощо) не повинні порушувати її права.

Договір має бути укладений письмово та підлягає нотаріальному посвідченню.

Метою зобов'язань по утриманню є забезпечення дитини утриманням, а не забезпечення інтересів платника і одержувача аліментів. В сімейному праві договір про сплату аліментів розглядається в першу чергу як інструмент виконання аліментного зобов'язання.

Договір про сплату аліментів не може містити умову про відмову від права на отримання аліментів на дитину. Така умова договору порушуватиме права дитини. Відмова від права є неправомірною (ст. 8 СК України, ст. 27 ЦК України). Тому така умова не може бути включеною в договір про сплату аліментів на дитину.

З аналізу спірного договору про сплату аліментів судом встановлено, що він містить умови, які порушують права дитини, а саме.

Пункт 2 Договору про сплату аліментів передбачає, що аліменти повинні бути сплачені батьком не пізніше 20 числа кожного поточного місяця за наступний місяць готівкою батькові за місцем його проживання.

Так пункт 3 цього ж договору передбачено, що додаткові витрати на дітей сплачуються батьком щомісяця в сумі 100 грн. готівкою батькові за місцем його проживання.

З цього можно дійти висновку, що умови договору фактично виключають обов'язок ОСОБА_3, як батька нести витрати по утриманню свого сина - ОСОБА_5, тобто позбавляють малолітнього передбаченого законом права на утримання.

Сімейне законодавство детально не визначає порядок визнання недійсним договору про сплату аліментів. Договір може бути визнаний недійсним відповідно до Цивільного кодексу України (ст. 8 СК України).

Відповідно до ст. 8 СК України якщо особисті немайнові та майнові відносини між подружжям, батьками та дітьми, іншими членами сім'ї та родичами не врегульовані цим Кодексом, вони регулюються відповідними нормами ЦК України, якщо це не суперечить суті правовідносин.

Відповідно ч.6 ст.203 ЦК України правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Відповідно до ч.1 ст.215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Таким чином, враховуючи, що між сторонами укладений правочин, який суперечить правам та інтересам їх малолітньої дитини, то суд приходить до висновку про задоволення вимог ОСОБА_2 в частині вимог про визнання договору про сплату аліментів на дітей недійсним.

Що стосується вимог ОСОБА_3 за зустрічним позовом про визнання договору про сплату аліментів на дітей недійсним з підстав фіктивності, то в їх задоволенні слід відмовити у зв'язку з недоведеністю, оскільки останнім в розумінні ст. ст.57-59 ЦПК України не було надано належних та допустимих доказів на підтвердження своїх вимог.

Питання судових витрат вирішити відповідно до ст. 88 ЦПК України.

Керуючись ст. ст. 209,212-215 ЦПК України, суд -

В И Р І Ш И В:

Позови ОСОБА_2 - задовольнити.

Стягнути з ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_4 (ідентифікаційний номер НОМЕР_1) на користь ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_5 (ідентифікаційний номер НОМЕР_1), аліменти на її утримання до досягнення дитиною ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_3, трьох років у розмірі 350 грн. щомісяця, починаючи з 19.04.2016 року.

Визнати недійсним шлюбний договір від 05 грудня 2015 року, укладений між ОСОБА_2 та ОСОБА_3, який посвідчений приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Білоконь Раїсою Василівною, за реєстровим НОМЕР_2,.

Визнати недійсним договір про сплату аліментів на дітей від 09 лютого 2016 року, укладений між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 на утримання малолітньої дитини ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_1, посвідчений приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Білоконь Раїсою Василівною, за реєстровим НОМЕР_3.

В задоволенні зустрічного позову ОСОБА_3 - відмовити.

Стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 витрати понесені нею по сплаті судового збору в розмірі 1102,40 грн.

Стягнути з ОСОБА_3 на користь держави витрати по сплаті судвого збору в розмірі 551,20 грн.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до апеляційного суду Дніпропетровської області через Самарський районний суд м. Дніпропетровська шляхом подачі апеляційної скарги в 10-денний строк з дня проголошення рішення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії рішення.

Рішення суду набирає чинності після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Суддя С. В. Зайченко