ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07 грудня 2016 року

Справа № 803/1471/16

Волинський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого-судді Димарчук Т.М.,

при секретарі судового засідання Гуцалюк І.О,

за участю представників позивача ОСОБА_1, ОСОБА_2,

представників відповідача ОСОБА_3, ОСОБА_4,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Луцьку адміністративну справу за позовом Державного підприємства "Ратнівське лісомисливське господарство" до Головного управління ДФС у Волинській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,

ВСТАНОВИВ:

Державне підприємство “Ратнівське лісомисливське господарство” (далі – ДП “Ратнівське ЛГ”, підприємство, позивач) звернулось з адміністративним позовом до Головного управління ДФС у Волинській області (далі – ГУ ДФС у Волинській області, відповідач) про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 16 вересня 2016 року: № 000436312, яким позивачу нараховано 510 грн. штрафних санкцій податку із доходів фізичних осіб; № 000433312, яким підприємству визначено суму грошового зобов’язання з податку на доходи фізичних осіб у розмірі 753 208, 16 грн. (з них 730801, 17 грн. за штрафними санкціями та 22 406, 99 грн. пені) ; №0003831401, яким збільшено суму грошового зобов’язання з частини чистого прибутку (доходу) господарських організацій на 296 200 грн.; № НОМЕР_1, яким позивачу збільшено суму грошового зобов’язання з ПДВ із вироблених в Україні товарів (робіт, послуг) на 424 257 грн.; №0003811401, яким позивачу збільшено суму грошового зобов’язання з податку на прибуток підприємств і організацій, що перебувають у державній власності на 260 881 грн.; №0001781400, яким за порушення вимог валютного законодавства застосовано штрафні санкції в розмірі 1 700 грн.; № НОМЕР_2, яким позивачу нараховано пеню у розмірі 1 157 752, 71 грн. за порушення термінів розрахунків у сфері зовнішньоекономічної діяльності.

В обґрунтування позовних вимог ДП «Ратнівське ЛГ» вказує на протиправність висновків податкового органу, викладених в акті № 373/03-20-14-01/00991503 від 26 серпня 2016 року про результати планової виїзної документальної перевірки позивача з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01 січня 2013 року по 31 березня 2016 року щодо непідтвердження взаємовідносин із фірмою “ZORTEX BUSINESS LLP” (Великобританія), оскільки остання ліквідована з 15 липня 2014 року. Позивач зазначає, що факт виконання господарських операцій із вищевказаним іноземним контрагентом повністю підтверджується первинними документами бухгалтерського та податкового обліку, а доводи ГУ ДФС у Волинській області суперечать вимогам Закону України “Про міжнародне приватне право”. Відтак, підприємство вказує на відсутність порушень термінів розрахунків в іноземній валюті та декларування валютних цінностей позивачем, з огляду на що висновки податкового органу в цій частині є необгрунтованими. Крім того, податковим повідомленням-рішенням № 000433312 від 16 вересня 2016 року ГУ ДФС у Волинській області визначено грошове зобов’язання позивачу з податку на доходи фізичних осіб – штрафних (фінансових) санкцій в сумі 730 801, 17 грн. на підставі пункту 127.1 статті 127 ПК України за несплату (неперерахування) податків платником податків, у тому числі податковим агентом, до або під час виплати доходу на користь іншого платника податків за період з 01 січня 2013 року по 31 березня 2016 року. При цьому з акту перевірки слідує, що інспекторами було встановлено саме невчасну сплату в бюджет нараховану і узгоджену суму податку. Порушення правил сплати (перерахування) податків регулює стаття 126 ПК України, відповідно до якої у разі якщо платник податків не сплачує узгоджену суму грошового зобов'язання протягом строків, визначених цим Кодексом, такий платник податків притягується до відповідальності у вигляді штрафу у відповідних розмірах. Таким чином, в діях ДП “Ратнівське ЛГ” відсутній склад правопорушення, за яке можливе притягнення до юридичної відповідальності на підставі пункту 127.1 статті 127 ПК України. Щодо податку на додану вартість позивач зазначає, що при визначенні завищення валових витрат на собівартість реалізованої продукції за 2015 і І квартал 2016 року інспекторами взято до уваги Рахунок 70 "Доходи від реалізації" і Рахунок 90 "Собівартість реалізації" за місячний період, а не квартальний, не враховано наявність дебіторської заборгованості за реалізований товар і залишків продукції на початок і кінець перевіреного періоду. При цьому, Законом України «Про бухгалтерський облік» встановлено, що періодом для складання фінансової звітності є календарний рік, квартал. Вказані в акті розбіжності між собівартістю та доходом від реалізації пояснюються з віднесенням на витрати «Збору за спеціальне використання лісових ресурсів», який відповідно до податкового кодексу нараховується один раз у квартал. Різниця між рахунками 70 і 90 не може констатувати того, що продукція продавалась нижче собівартості, оскільки при перевірці не було встановлено конкретного виду товару і руху цього товару на підприємстві, подальшої реалізації. В частині неправомірного віднесення до податкового кредиту за вересень 2015 року суми ПДВ у розмірі 5 508 грн. за результатами господарської діяльності з Товариством з обмеженою відповідальністю «Виробничо-торгова фірма «Авіас» (далі – ТзОВ ВТФ «Авіас») позивач вказує, що під час перевірки інспекторам було надано усі необхідні первинні документи бухгалтерського обліку для підтвердження правомірного віднесення суми до податкового кредиту, однак останніми безпідставно такі документи не були взяті до уваги. Позивач вважає також безпідставним та необґрунтованим податкове повідомлення-рішення № НОМЕР_3 в частині нарахування чистого прибутку (дивідендів), адже у 2013, 2014, 2015 роках дивіденди підприємством нараховувались за ставкою 15 % від податку на прибуток підприємства, як це було визначено чинним законодавством. У грудні 2015 року до складу витрат позивачем включено сформований резерв відпусток, однак, без зазначення вказаної суми у податковій декларації з податку на прибуток за 2015 рік. Під час проведення перевірки і до заперечень на акт перевірки підприємством надавався розрахунок суми віднесеної до резерву відпусток, однак ГУ ДФС у Волинській області його не взято до уваги і вказану суму було безпідставно виключено із витрат підприємства та віднесено до доходу. Отже, формування витрат, в тому числі формування собівартості придбаних (виготовлених) та реалізованих товарів (робіт, послуг), підтверджується первинними бухгалтерськими документами та відповідає Методичним рекомендаціям з формування собівартості продукції (робіт, послуг) на підприємствах, що належать до сфери управління Державного агентства лісових ресурсів України.

У судовому засіданні представник позивача уточнив (зменшив) позовні вимоги та просив визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення від 16 вересня 2016 року № 000433312, № НОМЕР_3, № НОМЕР_1, №0003811401, № НОМЕР_4, №0001771400 з підстав, викладених в адміністративному позові.

У поданих до суду запереченнях (том 2 а.с. 208-212) та в судовому засіданні представники ГУ ДФС у Волинській області адміністративний позов не визнали та просили відмовити у його задоволенні. При цьому пояснили, що під час перевірки ДП “Ратнівське ЛГ” було встановлено взаємовідносини позивача із фірмою-нерезидентом “ZORTEX BUSINESS LLP” (Великобританія), з якою протягом 2013-2014 років було укладено контракт з оплатою в іноземній валюті, предметом якого була поставка лісоматеріалів. Відповідно до даних з інформаційної мережі Інтернет фірма “ZORTEX BUSINESS LLP” припинила свою діяльність з 15 липня 2014 року. Вказана обставина також підтверджена листом Міністерства закордонних справ України, в якому зазначено про ліквідацію фірми “ZORTEX BUSINESS LLP” з 15 липня 2014 року. За таких обставин, податковий орган стверджує про те, що по усіх поставках деревини, які були здійснені після вказаної дати, фірма “ZORTEX BUSINESS LLP” не могла виступати покупцем. Відтак, перевіркою правомірно зроблено висновок про те, що позивачем занижено доходи за перевірений період по господарських взаємовідносинах із вказаною фірмою.

Під час перевірки також встановлено, що ДП “Ратнівське ЛГ” завищено задекларовані показники витрат, оскільки до складу адміністративних витрат безпідставно включено сформований по бухгалтерському обліку резерв відпусток за 2015 рік в сумі 614 972 грн. Контролюючий орган дійшов такого висновку, оскільки для перевірки вказаної суми витрат не було надано розрахунків суми резерву відпусток та сум погашених витрат, наказів на відпустки працівників. Крім того, встановлено що ДП “Ратнівське ЛГ” у 2014-2015 роках здійснено реалізацію лісопродукції за цінами, нижчими за витрати, понесені на виробництво такої продукції на суму 1 364 939 грн. Також позивачем завищено податковий кредит внаслідок невчасного включення до податкового кредиту сум згідно з податковими накладними, незареєстрованими в ЄРПН по взаємовідносинах із ТзОВ ВТФ «Авіас» на суму 5 508 грн. Крім того, перевіркою своєчасності перерахування до бюджету сум податку на доходи фізичних осіб встановлено, що ДП "Ратнівське ЛГ" несвоєчасно перераховувало до бюджету податок на доходи фізичних осіб з 01.01.2013 року по 31.03.2016 року у розмірі 1001251, 31 грн. У зв’язку із наведеним, контролюючим органом нараховано штрафні санкції за порушення сплати податку на доходи фізичних осіб на підставі пункту 127.1 статті 127 ПК України у розмірі 730 801, 17 грн. та нараховано пеню за п. 129.4 ст. 129 ПК України у розмірі 22406, 99 грн.

Окрім того, податковий орган вказує, що при перевірці ДП «Ратнівське ЛГ» були враховані висновки ревізії окремих питань фінансово-господарської діяльності підприємства за період з 01.09.2013 року по 31.08.2015 року, проведеною Володимир-Волинською об’єднаною державною фінансовою інспекцією (акт від 13.11.2015 року № 810-14-05 ), про заниження позивачем податку на прибуток на 32902 грн. Враховуючи вищевикладене, представники відповідача просили відмовити у задоволенні позовних вимог повністю.

Заслухавши пояснення осіб, які беруть участь у справі, дослідивши письмові докази, суд приходить до висновку, що адміністративний позов підлягає задоволенню частково з урахуванням наступного.

Судом встановлено, що з 22 липня 2016 року по 18 серпня 2016 року ГУ ДФС у Волинській області проведено планову виїзну документальну перевірку ДП «Ратнівське ЛГ» з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01 січня 2013 року по 31 березня 2016 року.

За результатами проведеної перевірки контролюючим органом складено акт №373/03-20-14-01/00991503 від 26 серпня 2016 року ( том 1, а.с. 19-107 ).

За висновками акту перевірки відповідачем встановлені наступні порушення ДП «Ратнівське ЛГ»:

- підпунктів 14.1.27, 14.1.36 пункту 14.1 статті 14, пунктів 138.1, 138.2 статті 138, підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139, пунктів 44.1, 44.2 статті 44, підпункту 134.1.1 пункту 134.1 статті 134, пункту 135.1 статті 135 ПК України, в результаті чого ДП “Ратнівське ЛГ” занижено податок на прибуток на 397 646 грн., з яких: 11 679 грн. за 2013 рік, 161 543 грн. за 2014 рік, 176 441 грн. за 2015 рік, 47 983 грн. за І квартал 2016 року;

- підпункту 14.1.179 пункту 14.1. статті 14, статті 185, пункту 187.1 статті 187, пункту 188.1 статті 188, пунктів 198.1, 198.2 статті 198, статті 199, пункту 201.10 статті 201 ПК України в результаті чого ДП “Ратнівське ЛГ” занижено ПДВ на 387 394 грн., з яких: 30 855 грн. за квітень 2013 року, 3 588 грн. за липень 2013 року, 600 грн. за грудень 2013 року, 80 028 грн. за червень 2014 року, 9 561 грн. за липень 2014 року, 50 995 грн. за жовтень 2014 року, 69 335 грн. за грудень 2014 року, 12805 грн. за вересень 2015 року, 2058 грн. за жовтень 2015 року, 7 258 грн. за листопад 2015 року, 76 276 грн. за грудень 2015 року, 12 399 грн. за січень 2016 року, 14 785 грн. за лютий 2016 року, 16 851 грн. за березень 2016 року;

- пункту 1 Порядку відрахування до державного бюджету частини чистого прибутку (доходу) державними унітарними підприємствами та їх об’єднаннями, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 138 від 23 лютого 2011 року, Закону України «Про управління об’єктами державної власності», пункту 153.3 статті 153 ПК України в результаті чого ДП “Ратнівське ЛГ” занижено відрахування частини чистого прибутку всього в сумі 490 804 грн., з яких: 9 221 грн. за 2013 рік, 134 620 грн. за 2014 рік, 147 034 грн. за 2015 рік, 199 929 грн. за І квартал 2016 року;

- статті 1 Закону України «Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті», Постанови Правління Національного банку України «Про зміну строків розрахунків за операціями з експорту та імпорту товарів і запровадження обов’язкового продажу надходжень в іноземній валюті» № 270 від 12 травня 2014 року, Постанови Правління Національного банку України «Про врегулювання ситуації на валютному ринку України» №515 від 20 серпня 2014 року, Постанови Правління Національного банку України «Про врегулювання ситуації на валютному ринку України» № 734 від 20 листопада 2014 року;

- пункту 1 статті 9 Декрету Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання та валютного контролю» № 15-93 від 19 лютого 1993 року, частини третьої статті 1 Указу Президента України «Про невідкладні заходи щодо повернення в Україну валютних цінностей, що незаконно знаходяться зі її межами» № 319/94 від 18 червня 1994 року, наказу Міністерства фінансів України «Про затвердження форми Декларації про валютні цінності, доходи та майно, що належить резиденту України і знаходиться за її межами» № 207 від 25 грудня 1995 року;

- підпункту «а» пункту 176.2 статті 176, підпунктів 168.1.2, 168.1.4 пункту 168.1 статті 168 ПК України в результаті чого ДП “Ратнівське ЛГ” несвоєчасно перераховано до бюджету податок на доходи фізичних осіб з 01 січня 2013 року по 31 березня 2016 року в сумі 1 560 786 грн. 23 коп., в тому числі 1 001 251 грн. 31 коп. за період з 01 вересня 2013 року по 31 березня 2016 року, з яких: 131 546 грн. 70 коп. за вересень-грудень 2013 року, 408 951 грн. 89 коп. за січень-грудень 2014 року, 439 583 грн. 40 коп. за січень грудень 2015 року, 21 169 грн. 32 коп. за січень-березень 2016 року, за прострочення встановлених строків сплати вказаного податку нараховано пеню в розмірі, визначеному підпунктом 129.1.1 пункту 129.1 статті 129 ПК України, в сумі 22 406 грн. 99 коп.

На підставі акта перевірки № 373/03-20-14-01/00991503 від 26 серпня 2016 року та за результатами розгляду заперечень на акт перевірки, ГУ ДФС у Волинській області прийнято, зокрема, податкові повідомлення-рішення від 16 вересня 2016 року (том 1, а.с. 184, 185, 186, 187, 188, 189):

- № 000433312, яким позивачу визначено суму грошового зобов’язання з податку на доходи фізичних осіб в розмірі 753 208 грн. 16 коп. (з них: 730 801 грн. 17 коп. за штрафними (фінансовими) санкціями, 22 406 грн. 99 коп. пені);

- № НОМЕР_3, яким ДП «Ратнівське ЛГ» збільшено суму грошового зобов’язання з частини чистого прибутку (доходу) господарських організацій на 296 200 грн. (з них: 236 960 грн. за основним платежем, 59 240 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями);

- № НОМЕР_1, яким підприємству збільшено суму грошового зобов’язання з ПДВ із вироблених в Україні товарів (робіт, послуг) на 424 257 грн. (з них: 282 838 грн. за основним платежем, 141 419 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями);

№ НОМЕР_5, яким позивачу збільшено суму грошового зобов’язання з податку на прибуток підприємств і організацій, що перебувають у державній власності на 260 881 грн. (з них: 174 270 грн. за основним платежем, 86 611 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями);

- № НОМЕР_4, яким до ДП «Ратнівське ЛГ» за порушення вимог валютного законодавства застосовано штрафні санкції в розмірі 1 700 грн.;

- № НОМЕР_2, яким підприємству збільшено суму грошового зобов’язання за платежем: пеня за порушення термінів розрахунків у сфері зовнішньоекономічної діяльності у розмірі 1 157 752 грн. 71 коп.

Як свідчить акт перевірки № 373/03-20-14-01/00991503 від 26 серпня 2016 року, податковий орган встановив, зокрема, здійснення позивачем протягом 2013-2014 років зовнішньоекономічних операцій із фірмою-нерезидентом “ZORTEX BUSINESS LLP” (Великобританія). ГУ ДФС у Волинській області зазначає, що фірма “ZORTEX BUSINESS LLP” згідно з інформацією, викладеною на офіційному інтернет-сайті Великобританії, ліквідована з 15 липня 2014 року. Вказані обставини також підтверджуються листом Міністерства закордонних справ України.

Як стверджує відповідач, кошти в сумі 59 590 доларів США, в гривневому еквіваленті становить 785 373 грн. 29 коп., що надійшли від вищевказаної фірми-нерезидента в рахунок оплати за поставлений товар в період з 15 липня 2014 року по 18 листопада 2014 року, не можуть бути зараховані як оплата за поставлений товар. Вказані обставини, на думку податкового органу, свідчать про заниження ДП “Ратнівське ЛГ” доходів в розмірі 59 590 доларів США, що гривневому еквіваленті становить 785 373 грн. 29 коп., порушення граничних термінів розрахунків в іноземній валюті та недотримання порядку декларування валютних цінностей.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам щодо взаємовідносин між ДП “Ратнівське ЛГ” та фірмою “ZORTEX BUSINESS LLP”, суд дійшов до наступних висновків.

Судом встановлено, що 03 липня 2013 року між ДП “Ратнівське ЛГ” як продавцем та фірмою “ZORTEX BUSINESS LLP” (Великобританія) як покупцем укладено зовнішньоекономічний контракт № RT-ZB-2013, предметом якого є поставка на умовах CPT-Одеса (згідно з правилами Інкторемс - 2010) пиловника соснового в кількості 1000 м.куб. (а.с. 196-197 том 1).

Пунктом 3.1 контракту визначено, що ціна на товар встановлюється в доларах США за 1 м.куб на умовах СРТ, ОСОБА_1 і становить: пиловник сосновий ІІ-го і ІІІ-го сортів діаметром 20-24 см – 68 дол. США/м.куб.; пиловник сосновий ІІ-го і ІІІ-го сортів діаметром 26-34 см – 78 дол. США/м.куб.; пиловник сосновий ІІ-го і ІІІ-го сортів діаметром від 36 см – 78 дол. США/м.куб.

Пунктами 4, 5 контракту встановлено, що платежі за поставлену партію товару (100% передоплата) здійснюється в доларах США шляхом банківського переказу на валютний рахунок продавця. Всі витрати і збори щодо здійснення переказу валюти, пов’язані з виконанням даного контракту, на території покупця оплачуються покупцем, на території продавця - оплачуються за рахунок продавця. Поставка товару здійснюється залізничним транспортом: - станція призначення: ст. Одеса-порт Одеської з/д, код станції 400409, отримувач: адміністрація Одеського морського порта м.Одеса, Митна площа, 1 ТзОВ УУТ, код отримувача 1387 ТзОВ “Український Універсальний Термінал” для фірми “ZORTEX BUSINESS LLP” (Великобританія).

Строк дії контракту - до 31 грудня 2013 року. Згідно з додатком № 3 від 30 грудня 2013 року (том 1 , а.с. 199 ) до вказаного контракту строк його дії продовжувався до 31 грудня 2014 року. Зміни і доповнення до даного контракту дійсні тільки у тому випадку, якщо зафіксовані в письмовій формі і підписані сторонами. Після підписання контракту всі попередні переговори і переписка втрачають силу. Всі доповнення, які передані засобами факсимільного зв’язку дійсні при наявності однієї оригінальної печатки (пункт 9 контракту).

До вказаного контракту вносились зміни і доповнення відповідно до умов додаткових угод № 2 від 11 листопада 2013 року, № 3 від 30 грудня 2013 року, № 4 від 28 лютого 2014 року, № 6 від 31 березня 2014 року, № 8 від 05 травня 2014 року, № 9 від 12 травня 2014 року, № 11 від 15 липня 2014 року, № 12 від 14 жовтня 2014 року (а.с. 198-205 том 1). Відповідно до умов додаткової угоди від № 2 від 11 листопада 2013 року, № 6 від 31 березня 2013 року, № 8 від05 травня 2014 року, № 11 від 15 липня 2014 року, № 12 від 14 жовтня 2014 року отримувачем товару визначено ТзОВ “Продовольча компанія АМ” (м. Одеса, Мукачівський пров., 6/5, 1) для фірми “ZORTEX BUSINESS LLP” (Великобританія); додатковими угодами № 3 від 30 грудня 2013 року, № 4 від 28 лютого 2014 року, № 8 від 05 травня 2014 року, № 9 від 12 травня 2014 року, № 11 від 15 липня 2014 року, № 12 від 14 жовтня 2014 року сторонами змінювались кількість поставленого товару, ціна товару.

На виконання умов даного контракту позивачем протягом 2013-2014 років здійснювались поставки деревини, що підтверджується рахунками фактури, вантажними митними деклараціями (ВМД), специфікаціями та вантажно-митними деклараціями (том 3 а.с.20-49).

Оплата за придбану деревину проведена шляхом перерахування іноземної валюти на рахунки позивача, відкриті в ПАТ “Приватбанк”, про що свідчать платіжні доручення в іноземній валюті (том 3 а.с. 50- 72).

Таким чином, досліджені судом первинні документи повністю підтверджують факт здійснення господарських операцій між ДП “Ратнівське ЛГ” та фірмою “ZORTEX BUSINESS LLP” щодо поставки деревини протягом 2013-2014 років згідно укладеного контракту № RT-ZB-2013 від 03 липня 2013 року.

Суд критично оцінює доводи ГУ ДФС у Волинській області про те, що сума 59 590 доларів США, що у гривневому еквіваленті становить 785 373 грн. 29 коп., які надійшли на валютний рахунок ДП “Ратнівське ЛГ”, як розрахунки за продукцію по контракту № RT-ZB-2013 від 03 липня 2013 року з фірмою “ZORTEX BUSINESS LLP”, в силу неможливості їх отримання від компанії “ZORTEX BUSINESS LLP”, неможливості їх повернення, є за складом їх визнання в бухгалтерському обліку іншими доходами, з огляду на наступне.

Відповідно до підпункту 14.1.56 пункту 14.1 статті 14 ПК України доходи - загальна сума доходу платника податку від усіх видів діяльності, отриманого (нарахованого) протягом звітного періоду в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах як на території України, її континентальному шельфі у виключній (морській) економічній зоні, так і за їх межами.

Згідно з пункту 135.1 статті 135 ПК України доходи, що враховуються при обчисленні об’єкта оподаткування, включаються до доходів звітного періоду за датою, визначеною відповідно до статті 137, на підставі документів, зазначених у пункті 135.2 цієї статті, та складаються з: доходу від операційної діяльності, який визначається відповідно до пункту 135.4 цієї статті; інших доходів, які визначаються відповідно до пункту 135.5 цієї статті, за винятком доходів, визначених у пункті 135.3 цієї статті та у статті 136 цього Кодексу.

Пунктом 135.2 статті 135 ПК України передбачено, що доходи визначаються на підставі первинних документів, що підтверджують отримання платником податку доходів, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Підпунктом 14.1.211 пункту 14.1 статті 14 ПК України визначено, що ввезення товарів на митну територію України, вивезення товарів за межі митної території України - це сукупність дій, пов’язаних із переміщенням товарів через митний кордон України у будь-який спосіб у відповідному напрямку, відповідно до Митного кодексу України.

Згідно зі статтею 1 Закону України “Про зовнішньоекономічну діяльність” експорт (експорт товарів) - це продаж товарів українськими суб’єктами зовнішньоекономічної діяльності іноземним суб’єктам господарської діяльності (у тому числі з оплатою в негрошовій формі) з вивезенням або без вивезення цих товарів через митний кордон України.

У відповідності до статті 82 Митного кодексу України експорт (остаточне вивезення) це митний режим, відповідно до якого українські товари випускаються для вільного обігу за межами митної території України без зобов’язань щодо їх зворотного ввезення.

Частиною 1 статті 246 Митного кодексу України передбачено, що метою митного оформлення є забезпечення дотримання встановленого законодавством України порядку переміщення товарів, транспортних засобів комерційного призначення через митний кордон України, а також забезпечення статистичного обліку ввезення на митну територію України, вивезення за її межі і транзиту через її територію товарів. Приписами частини 1 статті 248 Митного кодексу України визначено, що митне оформлення розпочинається з моменту подання органу доходів і зборів декларантом або уповноваженою ним особою митної декларації або документа, який відповідно до законодавства її замінює, та документів, необхідних для митного оформлення, а в разі електронного декларування з моменту отримання органом доходів і зборів від декларанта або уповноваженої ним особи електронної митної декларації або електронного документа, який відповідно до законодавства замінює митну декларацію.

Як встановлено судом та підтверджується матеріалами справи, експорт деревини на користь “ZORTEX BUSINESS LLP” засвідчений належним чином оформленими митним органом ВМД, які відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 2 травня 2012 року № 450 “Питання, пов’язані із застосуванням митних декларацій” не визнавались недійсними. Позивач включив до складу доходів відповідних звітних періодів кошти, отримані від фірми “ZORTEX BUSINESS LLP” як оплату за поставлену деревину. Відтак, повторне включення відповідачем вказаних коштів до складу інших доходів підприємства є необґрунтованим та не узгоджується з нормами ПК України.

Водночас висновок податкового органу про заниження позивачем доходу за 2014 рік зроблений на підставі того, що фірма “ZORTEX BUSINESS LLP” з 15 липня 2014 року ліквідована. При цьому, підставою для таких висновків відповідача слугували лист Міністерства закордонних справ України від 24 лютого 2015 року № 630/17-200-490, матеріали кримінального провадження № 32015000000000072 та інформація офіційного сайту Великобританії - Companies House, розміщеного за інтернет- адресою http://wck2.companieshouse.gov.uk.

Однак, такі висновки відповідача суд вважає передчасними, з огляду на наступне.

Так, статтею 2 Закону України “Про міжнародне приватне право” встановлено, що цей Закон застосовується до таких питань, що виникають у сфері приватноправових відносин з іноземним елементом: 1) визначення застосовуваного права; 2) процесуальна правоздатність і дієздатність іноземців, осіб без громадянства та іноземних юридичних осіб; 3) підсудність судам України справ з іноземним елементом; 4) виконання судових доручень; 5) визнання та виконання в Україні рішень іноземних судів.

Згідно з частинами 1, 2 статті 25 Закону України “Про міжнародне приватне право” особистим законом юридичної особи вважається право держави місцезнаходження юридичної особи. Для цілей цього Закону місцезнаходженням юридичної особи є держава, у якій юридична особа зареєстрована або іншим чином створена згідно з правом цієї держави.

Відповідно до статті 26 Закону України “Про міжнародне приватне право” цивільна правоздатність та дієздатність юридичної особи визначається особистим законом юридичної особи.

За змістом підпункту 14.1.122. пункту 14.1. статті 14 ПК України нерезиденти - це: а) іноземні компанії, організації, утворені відповідно до законодавства інших держав, їх зареєстровані (акредитовані або легалізовані) відповідно до законодавства України філії, представництва та інші відокремлені підрозділи з місцезнаходженням на території України; б) дипломатичні представництва, консульські установи та інші офіційні представництва інших держав і міжнародних організацій в Україні; в) фізичні особи, які не є резидентами України.

Згідно з пунктом 103.4 статті 103 ПК України підставою для звільнення (зменшення) від оподаткування доходів із джерелом їх походження з України є подання нерезидентом з урахуванням особливостей, передбачених пунктами 103.5 і 103.6 цієї статті, особі (податковому агенту), яка виплачує йому доходи, довідки (або її нотаріально засвідченої копії), яка підтверджує, що нерезидент є резидентом країни, з якою укладено міжнародний договір України (далі - довідка), а також інших документів, якщо це передбачено міжнародним договором України.

Підпунктом (і) пункту 1 статті 3 Конвенції між Урядом України і Урядом Сполученого Королівства Великобританії і Північної Ірландії про усунення подвійного оподаткування та запобігання податковим ухиленням стосовно податків на доход і на приріст вартості майна від 10.02.1993 (набрала чинності 11.08.1993) термін “компетентний орган” означає, у відношенні Сполученого Королівства, Управління внутрішніх доходів або його повноважного представника, і, у відношенні України, Міністерство фінансів України або його повноважного представника.

Відповідно до частини 1 статті 4 Конвенції між Урядом України і Урядом Сполученого Королівства Великобританії і Північної Ірландії про усунення подвійного оподаткування та запобігання податковим ухиленням стосовно податків на доход і на приріст вартості майна, для цілей цієї Конвенції термін “резидент однієї Договірної Держави” означає особу, яка за законодавством цієї Держави підлягає оподаткуванню в ній на підставі місця проживання, постійного місця перебування, місця знаходження керівного органу, місця реєстрації або будь-якого аналогічного критерію; цей термін, разом з тим, не включає будь-яку особу, яка підлягає оподаткуванню в цій Державі, тільки якщо ця особа одержує доходи або приріст вартості майна з джерел у цій Державі.

Згідно з пунктом 103.5 статті 103 ПК України довідка видається компетентним (уповноваженим) органом відповідної країни, визначеним міжнародним договором України, за формою, затвердженою згідно із законодавством відповідної країни, і повинна бути належним чином легалізована, перекладена відповідно до законодавства України.

Проаналізувавши наведені норми законодавства, суд дійшов висновку, що посилання відповідача на лист Міністерства закордонних справ України від 24 лютого 2015 року № 630/17-200-490 (том 2, а.с. 182) як на безумовний доказ ліквідації компанії “ZORTEX BUSINESS LLP” є необґрунтованими.

Разом з тим, судом встановлено, що згідно Протоколу зборів партнерів Компанії “ZORTEX BUSINESS LLP” від 14 липня 2014 року відбулась зміна реєстраційної адреси компанії в межах однієї країни – Об’єднане Королівство Великобританія з Англії: WORLD TRADE CENTRE TOWER 42 25 OLD BROAD STREET LONDON England EC2N 1HQ United Kingdom на Шотландія: Suite 20 12 South Bridge Edinburg Scotland EH1 1DD United Kingdom (а.с. 193 том 1), на що посилається в своєму акті перевірки податковий орган (а.с. 96 том 1). Також про наявність діючої компанії “ZORTEX BUSINESS LLP” за адресою розташування в Шотландії свідчить і інформація, викладена на офіційному сайті Великобританії - Companies House (http://wck2.companieshouse.gov.uk).

Також судом не беруться до уваги посилання податкового органу на матеріали досудового розслідування кримінального провадження № 3201500000000072 за ознаками статті 212 Кримінального кодексу України з огляду на наступне.

Відповідно до статті 69 Кодексу адміністративного судочинства України (КАС України) доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових і речових доказів, висновків експертів.

Докази суду надають особи, які беруть участь у справі. Суд може запропонувати надати додаткові докази або витребувати додаткові докази за клопотанням осіб, які беруть участь у справі, або з власної ініціативи.

Частиною 4 статті 72 КАС України визначено, що вирок суду у кримінальному провадженні або постанова суду у справі про адміністративний проступок, які набрали законної сили, є обов’язковими для адміністративного суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, щодо якої ухвалений вирок або постанова суду, лише в питаннях, чи мало місце діяння та чи вчинене воно цією особою.

Відповідно до вимог статті 94 Кримінального процесуального кодексу України оцінка доказів, зібраних у межах кримінальної справи, належить до компетенції слідчого та суду.

При цьому, до компетенції податкового органу в тому числі в процесі перевірки не входить оцінка доказів, зібраних у межах кримінального провадження у випадку відсутності їх оцінки уповноваженим органом. Висновки, викладені в акті перевірки щодо порушення підприємством вимог податкового законодавства, не можуть ґрунтуватися лише на висновках перевірки контрагента в частині неможливості здійснення господарських операцій цією юридичною особою та матеріалах кримінального провадження без ухвалення відповідного рішення судом.

Таким чином, висновок податкового органу про реалізацію деревини невстановленим особам, спростовується дослідженими в судовому засіданні доказами. Водночас надана суду первинна документація підтверджує факт господарських відносин позивача із фірмою “ZORTEX BUSINESS LLP”. Про правомірність взаємовідносин із компанією “ZORTEX BUSINESS LLP” свідчить й те, що після 15 липня 2014 року дану компанію обслуговували іноземні банки, а митні органи України після виконання усіх належних митних процедур здійснювали митне оформлення вантажів та випускали їх за межі території України. Митна служба України без жодних заперечень здійснювала митне оформлення вантажів для компанії “ZORTEX BUSINESS LLP” як до, так і після 15 липня 2014 року, що підтверджено долученими до матеріалів справи копіями ВМД.

За таких обставин суд зазначає, що твердження відповідача про ліквідацію “ZORTEX BUSINESS LLP” не знайшли своє підтвердження в ході з'ясування обставин у справі по суті. Як наслідок, суму в розмірі 785 373 грн. 29 коп. відповідачем безпідставно було кваліфіковано як інші доходи, а тому доводи контролюючого органу про заниження позивачем доходів за 2014 рік на вказану суму є необґрунтованими.

Згідно з положенням частини першої статті 1 Закону України “Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті” виручка резидентів у іноземній валюті підлягає зарахуванню на їх валютні рахунки в уповноважених банках у строки виплати заборгованостей, зазначені в контрактах, але не пізніше 180 календарних днів з дати митного оформлення (виписки вивізної вантажної митної декларації) продукції, що експортується, а в разі експорту робіт (послуг), прав інтелектуальної власності - з моменту підписання акта або іншого документа, що засвідчує виконання робіт, надання послуг, експорт прав інтелектуальної власності.

Частиною першою статті 4 Закону України “Про порядок здійснення розрахунків іноземній валюті” встановлено відповідальність за порушення резидентами строків, передбачених статтею 1 цього Закону, у формі пені за кожний день прострочення у розмірі 0,3 відсотка суми неодержаної виручки (вартості недопоставленого товару) в іноземній валюті, перерахованої у грошову одиницю України за валютним курсом Національного банку України на день виникнення заборгованості.

Крім того, статтею 9 Декрету Кабінету Міністрів України “Про систему валютного регулювання і валютного контролю” передбачено обов’язок резидентів задекларувати у Національному банку України валютні цінності та інше майно, яке перебуває за межами України. Водночас відповідальність за недекларування таких валютних цінностей передбачена статтею 16 цього Декрету.

Враховуючи надану вище оцінку висновкам контролюючого органу щодо ліквідації фірми “ZORTEX BUSINESS LLP”, які судом визнані необґрунтованими, суд не погоджується з висновками контролюючого органу щодо недотримання позивачем термінів розрахунків з нерезидентом та порушення порядку декларування валютних цінностей.

На підставі вищевикладеного, суд дійшов висновку, що податкові повідомлення-рішення від 16 вересня 2016 року №0001771400, яким підприємству збільшено суму грошового зобов’язання за платежем: пеня за порушення термінів розрахунків у сфері зовнішньоекономічної діяльності у розмірі 1 157 752, 71 грн. та № НОМЕР_4, яким за порушення вимог валютного законодавства до позивача застосовано штрафні санкції в розмірі 1 700 грн. є протиправними та такими, що підлягають скасуванню.

Враховуючи те, що на визначення грошового зобов’язання з податку на прибуток підприємств і організацій, що перебувають у державній власності у розмірі 260 881 грн. (в тому числі 174270 грн. за основним платежем та 86611 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями) мали безпосередній вплив висновки контролюючого органу щодо суми інших доходів по фірмі “ZORTEX BUSINESS LLP” за 2013-2014 роки, які не знайшли свого підтвердження під час судового розгляду, про що зазначено вище, не може вважатись обґрунтованим і збільшення грошового зобов’язання з податку на прибуток підприємств та застосування штрафних (фінансових) санкцій за вказаним платежем, а тому податкове повідомлення рішення №0003811401 від 16 вересня 2016 року є протиправним та таким, що підлягає скасуванню.

Відповідно до пункту 1 Порядку відрахування до державного бюджету частини чистого прибутку (доходу) державними унітарними підприємствами та їх об’єднаннями, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 23.02.2011 №138, частина чистого прибутку (доходу), що відраховується державними унітарними підприємствами та їх об’єднаннями (крім державного підприємства обслуговування повітряного руху України “Украерорух” відповідно до Закону України “Про приєднання України до Багатосторонньої угоди про сплату маршрутних зборів”, а також державних підприємств “Міжнародний державний центр “Артек” і “Український дитячий центр “ОСОБА_3 гвардія”) до державного бюджету за відповідний період, визначається виходячи з обсягу чистого прибутку (доходу), розрахованого згідно з положеннями (стандартами) бухгалтерського обліку, у розмірі:

30 відсотків - державними підприємствами, що є суб’єктами природних монополій, та державними підприємствами, плановий розрахунковий обсяг чистого прибутку яких перевищує 50 млн. гривень;

15 відсотків - іншими державними унітарними підприємствами.

Пунктами 2, 3 Порядку відрахування до державного бюджету частини чистого прибутку (доходу) державними унітарними підприємствами та їх об’єднаннями, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 23.02.2011 №138, передбачено, що частина чистого прибутку (доходу) сплачується державними унітарними підприємствами та їх об’єднаннями до державного бюджету наростаючим підсумком щоквартальної фінансово-господарської діяльності за відповідний період у строк, встановлений для сплати податку на прибуток підприємств.

Частина чистого прибутку (доходу), що підлягає сплаті до державного бюджету, визначається державними унітарними підприємствами та їх об’єднаннями відповідно до форми розрахунку, встановленої Державною податковою службою, та зазначається у декларації з податку на прибуток підприємства.

На визначення частини чистого прибутку мали безпосередній вплив висновки контролюючого органу щодо суми інших доходів по фірмі “ZORTEX BUSINESS LLP” за 2013-2014 рік, акт державної фінансової інспекції від 13.11.2015 року № 810-1405 та віднесення до складу адміністративних витрат резерву відпусток.

Зокрема, як вбачається з акту №373/03-20-14-01/00991503 від 26 серпня 2016 року (том 1 а.с. 39) в ході перевірки встановлено, що ДП «Ратнівське ЛГ» до складу адміністративних витрат включено сформований по бухгалтерському обліку резерв відпусток у розмірі 614 971 грн.

В бухгалтерському обліку дані операції відображені наступною проводкою:

Дт 92 «Адміністративні витрати»-Кт 47 «Забезпечення майбутніх витрат і платежів».

Відповідно до п.16 Положення (стандарт) бухгалтерського обліку 11 "Зобов'язання" сума забезпечення (зобов'язання з невизначеними сумою або часом погашення на дату балансу) визначається за обліковою оцінкою ресурсів (за вирахуванням суми очікуваного відшкодування), необхідних для погашення відповідного зобов'язання, на дату балансу.

Відповідно до Інструкції «Про застосування плану рахунків бухгалтерського обліку активів, капіталу, зобов'язань і господарських операцій підприємств і організацій» затвердженої наказом Міністерства фінансів України 30.11.1999 №291 на рахунку 47 "Забезпечення майбутніх витрат і платежів" ведеться узагальнення інформації про рух коштів, які за рішенням підприємства резервуються для забезпечення майбутніх витрат і платежів і включення їх до витрат поточного періоду (за винятком суми забезпечення, що включається до первісної вартості основних засобів).

За кредитом рахунку відображається нарахування забезпечень, за дебетом - їх використання.

На субрахунку 471 "Забезпечення виплат відпусток" ведеться облік руху та залишків коштів на оплату чергових відпусток працівникам. Сума забезпечення визначається щомісячно як добуток фактично нарахованої заробітної плати працівникам і відсотку, обчисленого як відношення річної планової суми на оплату відпусток до загального планового фонду оплати праці. На цьому субрахунку також узагальнюється інформація про забезпечення обов'язкових відрахувань (зборів) від забезпечення виплат відпусток на відрахування на загальнообов'язкове державне соціальне страхування.

Відповідно до п.23 Положення (стандарт) бухгалтерського обліку 16 "Витрати" до складу елемента "Витрати на оплату праці" включаються заробітна плата за окладами й тарифами, премії та заохочення, матеріальна допомога, компенсаційні виплати, оплата відпусток та іншого невідпрацьованого часу, інші витрати на оплату праці.

Відповідно до п.17 Положення (стандарт) бухгалтерського обліку 11 "Зобов'язання" Забезпечення використовується для відшкодування лише тих витрат, для покриття яких воно було створено.

З пояснень представника відповідача у судовому засіданні вбачається, що для перевірки позивачем не було надано порядок розрахунку суми сформованого по бухгалтерському обліку резерву відпусток та суми погашених витрат, накази на відпустку працівників тощо.

Під час розгляду справи судом встановлено, що резерв відпусток за 2015 рік був сформований та по бухгалтерському обліку включений до складу витрат (том 3 а.с. 10). Підтвердженням цього є первинні бухгалтерські документи, а саме форма 2 Звіту «Про фінансові результати» в рядку 2350 складає 2243 тис. грн., а фінансовий результат у податковій декларації з податку на прибуток у рядку 04 – 2892 тис. грн..

Станом на момент проведення перевірки даний резерв відпусток фактично був використаний (тобто працівники скористались відпустками). Підтвердженням цього є накази про відпустки, які були оглянуті у судовому засіданні. Податки по використаних відпустках (резерву відпусток) були сплачені підприємством у повному обсязі.

Фактично податковий орган, винісши податкове повідомлення рішення № НОМЕР_3 від 16.09.2016 року вдається до подвійного оподаткування, адже на момент перевірки резерв відпусток був використаний і податки сплачені, що не заперечує контролюючий орган.

Як ствердили у судовому засіданні представники позивача ОСОБА_1 та головний бухгалтер підприємства ОСОБА_5, розрахунок резерву відпусток надавався перевіряючому не лише під час перевірки, але й під час розгляду заперечення на акт перевірки.

В судовому засіданні перевіряючий ревізор-інспектор пояснив, що йому не було надано розрахунку резерву відпусток, і саме це стало причиною донарахувань частини чистого прибутку (доходу) господарських організацій у розмірі 92246 грн., і заявив, що аби такий розрахунок йому було надано під час перевірки, то такого б порушення не було. Таким чином, ДП «Ратнівське ЛГ» притягнуто до відповідальності не по факту вчинення самого господарського порушення , а по факту ненадання розрахунку.

Разом з тим, суд зазначає, що відповідач не надав належних та допустимих доказів про те, що позивачем такий розрахунок не надавався. Зокрема, згідно п. 4.2 Порядку оформлення результатів документальних перевірок дотримання законодавства України з питань державної митної справи, податкового, валютного та іншого законодавства платниками податків - юридичними особами та їх відокремленими підрозділами, затвердженого Наказом Міністерства фінансів України 20 серпня 2015 року N 727 у разі відмови посадових осіб платника податків або його законних представників надати копії документів посадовій особі контролюючого органу така особа складає акт у довільній формі, що засвідчує факт відмови, із зазначенням посади, прізвища, імені, по батькові посадової особи платника податків, уповноваженої здійснювати від його імені юридичні дії (його законного представника), та переліку документів, які йому запропоновано подати, факт складання такого акта відображається в акті (довідці) документальної перевірки.

В акті перевірки відсутнє посилання на акт про ненадання документів, а також суду такий акт не надавався.

Враховуючи те, що на визначення грошового зобов’язання частини чистого прибутку мали безпосередній вплив висновки контролюючого органу щодо суми інших доходів по фірмі “ZORTEX BUSINESS LLP” за 2013-2014 рік, та висновки відповідача щодо безпідставного віднесення до складу адміністративних витрат сформованого по бухгалтерському обліку резерву відпусток, які не знайшли свого підтвердження під час судового розгляду, про що зазначено вище, не може вважатись обґрунтованим і збільшення грошового зобов’язання з частини чистого прибутку (доходу) господарських організацій (державних унітарних підприємств) та застосування штрафних санкцій за вказаним платежем.

Щодо визначення контролюючим органом грошового зобов’язання позивачу з податку на доходи фізичних осіб у розмірі 753 208 грн. 16 коп. (з них: 730 801 грн. 17 коп. за штрафними (фінансовими) санкціями, 22 406 грн. 99 коп. пені), то суд зазначає наступне.

Як слідує з акту №373/03-20-14-01/00991503 від 26 серпня 2016 року (том 1 а.с. 75) перевіркою своєчасності перерахування до бюджету сум податку на доходи фізичних осіб встановлено, що ДП «Ратнівське ЛГ» несвоєчасно перераховувало до бюджету податок на доходи фізичних осіб під час виплати доходу на користь іншого платника податків за період з 01.01.2013 року по 31.03.2016 року у розмірі 1001251, 31 грн., чим порушено пп.а, п. 176.2 ст.176, пп. 168.1.2, пп. 168.1.4, п. 168.1 ст. 168 ПК України. При цьому, платник самостійно не нараховував і не перераховував до бюджету пеню, за прострочення встановлених строків сплати податку у розмірах, визначених п. 129.4 ст. 129 ПК України.

Спірні правовідносини регулюються приписами Податкового кодексу України (в редакції, чинній на момент виникнення даних відносин), зокрема:

п.54.2 ст.54 - грошове зобов'язання щодо суми податкових зобов'язань з податку, що підлягає утриманню та сплаті (перерахуванню) до бюджету в разі нарахування/виплати доходу на користь платника податку - фізичної особи, вважається узгодженим податковим агентом або платником податку, який отримує доходи не від податкового агента, в момент виникнення податкового зобов'язання, який визначається за календарною датою, встановленою розділом IV цього Кодексу для граничного строку сплати податку до відповідного бюджету.

п.57.1 ст.57 - платник податків зобов'язаний самостійно сплатити суму податкового зобов'язання, зазначену у поданій ним податковій декларації, протягом 10 календарних днів, що настають за останнім днем відповідного граничного строку, передбаченого цим Кодексом для подання податкової декларації, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Податковий агент зобов'язаний сплатити суму податкового зобов'язання (суму нарахованого (утриманого) податку), самостійно визначеного ним з доходу, що виплачується на користь платника податку - фізичної особи та за рахунок такої виплати, у строки, передбачені цим Кодексом.

пп. 168.1.4., п. 168.1 ст.168- якщо оподатковуваний дохід надається у негрошовій формі чи виплачується готівкою з каси податкового агента, податок сплачується (перераховується) до бюджету протягом банківського дня, що настає за днем такого нарахування (виплати, надання).

пп.168.1.5 п.168.1 ст.168 - якщо оподатковуваний дохід нараховується податковим агентом, але не виплачується (не надається) платнику податку, то податок, який підлягає утриманню з такого нарахованого доходу, підлягає перерахуванню до бюджету податковим агентом у строки, встановлені цим Кодексом для місячного податкового періоду.

абз. “а” п.171.2 ст.171 особою, відповідальною за нарахування, утримання та сплату (перерахування) до бюджету податку з інших доходів, є, зокрема, податковий агент - для оподатковуваних доходів з джерела їх походження в Україні.

абз. “а” п.176.2 ст.176 - особи, які відповідно до цього Кодексу мають статус податкових агентів, зобов'язані, зокрема, своєчасно та повністю нараховувати, утримувати та сплачувати (перераховувати) до бюджету податок з доходу, що виплачується на користь платника податку та оподатковується до або під час такої виплати за її рахунок.

Під час судового розгляду справи з’ясовано, що в період з 01.01.2013 року по 31.03.2016 року позивачем несвоєчасно перераховано до бюджету нарахований податок з доходів фізичних осіб у загальній сумі 1001251,31 грн., в тому числі: за вересень-грудень 2013 року – 131 546,70 грн.; за січень-грудень 2014 року – 408 951,89 грн.; за січень-грудень 2015 року – 439 583,40 грн. та за січень-березень 2016 року – 21 169,32 грн. (том.1. а.с.75).

Наведені обставини сторонами не спростовані та знаходять своє підтвердження матеріалами справи, у тому числі складеним актом перевірки.

Разом з тим, на думку суду, при застосуванні штрафних (фінансових) санкцій за несвоєчасну сплату самостійно визначеного податкового зобов’язання з ПДФО у розмірі 730801, 17 грн. на підставі ст.127 ПК України, відповідачем не дотримані норми податкового законодавства України.

Так, згідно п.126.1 ст.126 ПК України, у разі, якщо платник податків не сплачує узгоджену суму податкового зобов'язання та/або авансових внесків з податку на прибуток підприємств протягом строків, визначених цим Кодексом, такий платник податків притягується до відповідальності у вигляді штрафу у таких розмірах: при затримці до 30 календарних днів включно, наступних за останнім днем строку сплати суми грошового зобов'язання, - у розмірі 10 відсотків погашеної суми податкового боргу;при затримці більше 30 календарних днів, наступних за останнім днем строку сплати суми грошового зобов'язання, - у розмірі 20 відсотків погашеної суми податкового боргу.

В той же час, п.127.1 ст.127 ПК України передбачено, що ненарахування і неутримання та/або несплата (неперерахування) податків платником податків, у тому числі податковим агентом, до або під час виплати доходу на користь іншого платника податків, - тягнуть за собою накладення штрафу у розмірі 25 відсотків суми податку, що підлягає нарахуванню та/або сплаті до бюджету. Ті самі дії, вчинені повторно протягом 1095 днів, - тягнуть за собою накладення штрафу у розмірі 50 відсотків суми податку, що підлягає нарахуванню та/або сплаті до бюджету. Дії передбачені абзацом першим цього пункту, вчинені протягом 1095 днів втретє та більше, - тягнуть за собою накладення штрафу у розмірі 75 відсотків суми податку, що підлягає нарахуванню та/або сплаті до бюджету.

Положення ст.126 ПК України щодо застосування штрафної санкції застосовується у випадку, коли має місце несвоєчасність сплати платником податків узгодженої суми грошового зобов'язання. При цьому розмір такої санкції прямо залежить від часу затримки такої сплати.

Тобто, у разі, якщо платник податків не сплачує суми самостійно визначеного грошового зобов'язання протягом строків, передбачених ПК України такий платник податків притягується до відповідальності відповідно до ст.126 ПК України.

Положення ст. 127 ПК України встановлюється як міра відповідальності, яка покладається на платника податків, в тому числі і на податкового агента, саме за не нарахування податків, до або під час виплати доходу на користь іншого платника податків. Тобто, склад порушення передбачає, що нарахування, сплата чи утримання податку не відбулися до чи на момент виплати доходу.

У даному випадку позивач своєчасно нарахував ПДФО, тобто узгодив податкові зобов’язання по цьому податку, однак не здійснив його перерахування до бюджету у визначені законом строки.

При цьому, факт вчинення порушення вимог пп.168.1.5 п.168.1 ст.168 ПК України позивачем не заперечується.

Як наслідок, у діях позивача відсутній склад правопорушення, за яке передбачено санкції по зазначеному п.127.1 ст.127 ПК України, оскільки порушення правил нарахування, утримання та сплати (неперерахування) податків у джерела виплати має місце тоді, коли платником податків не нараховано і в подальшому не сплачено податки до бюджету.

За таких обставин, суд дійшов висновку про безпідставність застосування відповідачем до ДП «Ратнівське ЛГ» штрафних (фінансових) санкцій на підставі ст.127 ПК України.

Оскільки, вказані штрафні (фінансові) санкції за ст. 127 ПК України до ДП «Ратнівське ЛГ» застосовані безпідставно, тому спірне податкове повідомлення-рішення від 16 вересня 2016 року №000433312 в частині нарахування штрафних санкцій у розмірі 730 801,17 грн. є протиправним та підлягає скасуванню.

Разом з тим, суд вважає за необхідне вказати, що не може підміняти собою державний орган, рішення якого оскаржується, приймаючи замість рішення, яке визнається протиправним, інше рішення, яке б відповідало закону, та давати вказівки, які б свідчили про вирішення питань, які належать до компетенції такого суб’єкта владних повноважень.

Скасування спірного податкового повідомлення-рішення у частині не позбавляє можливості контролюючого органу прийняти нове рішення про застосування штрафних (фінансових) санкцій у зв’язку із несвоєчасною сплатою позивачем до бюджету ПДФО, обравши правильну підставу застосування таких санкцій.

Як вбачається з матеріалів адміністративної справи, при визначенні грошового зобов’язання з податку на доходи фізичних осіб контролюючим органом відповідно до п.129.4 ст. 129 ПК України ДП «Ратнівське ЛГ» нараховано пеню за прострочення строків сплати податку на доходи фізичних осіб за період з 01.09.2013 року по 31.03.2016 року в сумі 22 406,99 грн.

Відповідно до пп.14.1.162. п.14.1 ст. 14 ПК України пеня – це сума коштів у вигляді відсотків, нарахованих на суми грошових зобов'язань, не сплачених у встановлені законодавством строки.

Відповідно до пп. 129.1.1. п.129.1. ст.129 ПК України пеня нараховується: після закінчення встановлених цим Кодексом строків погашення узгодженого грошового зобов'язання на суму податкового боргу нараховується пеня.

Нарахування пені розпочинається:

а) при самостійному нарахуванні суми грошового зобов'язання платником податків - після спливу 90 днів, наступних за останнім днем граничного строку сплати грошового зобов'язання, визначеного цим Кодексом;

б) при нарахуванні суми грошового зобов'язання контролюючими органами - від першого робочого дня, наступного за останнім днем граничного строку сплати грошового зобов'язання, визначеного у податковому повідомленні-рішенні згідно із цим Кодексом;

Відповідно до п.129.4. ст.129 ПК України пеня, визначена підпунктом 129.1.1 пункту 129.1 цієї статті, нараховується на суму податкового боргу (включаючи суму штрафних санкцій за їх наявності та без урахування суми пені) із розрахунку 120 відсотків річних облікової ставки Національного банку України, діючої на день виникнення такого податкового боргу або на день його (його частини) погашення, залежно від того, яка з величин таких ставок є більшою, за кожний календарний день прострочення у його сплаті.

Відповідно до п.129.5. ст.129 ПК України зазначений розмір пені застосовується щодо всіх видів податків, зборів та інших грошових зобов'язань, крім пені, яка нараховується за порушення строку розрахунку у сфері зовнішньоекономічної діяльності, що встановлюється відповідним законодавством.

Як вбачається з позовної заяви та підтверджено представником позивача в судовому засіданні ДП «Ратнівське ЛГ» своєчасно нарахувало ПДФО, тобто узгодило податкові зобов’язання по даному податку, однак із порушенням місячного строку здійснило його перерахунок до бюджету, що призвело до порушення строків сплати податку до бюджету.

Крім того, представник відповідача в судовому засіданні пояснив, що розрахунок пені проведено на нарахований податок з доходів фізичних осіб без врахування застосованих штрафних санкцій, що підтверджується розрахунком повноти і своєчасності перерахування до бюджету сум утриманого податку з доходів фізичних осіб за період з 01.01.2013 року по 31.03.2016 року та нарахування пені наведеним у додатку №1 до акту перевірки (т.2, а.с.214-216).

Таким чином, суд приходить до висновку, що податковим органом правомірно нараховано Державному підприємству «Ратнівське ЛГ» пеню за прострочення строків сплати податку на доходи фізичних осіб за період з 01.09.2013 року по 31.03.2016 року в сумі 22 406,99 грн.

Щодо правової оцінки реалізації лісопродукції за цінами нижчими за витрати понесені на виробництво такої продукції на 1 364939 грн., то суд приходить до таких висновків.

ДП “Ратнівське ЛГ” належить до сфери управління Державного агентства лісових ресурсів України і у своїй діяльності керується Методичними рекомендаціями з формування собівартості продукції (робіт, послуг) на підприємствах, що належать до сфери управління Державного агентства лісових ресурсів України, затверджених наказом Державного агентства лісових ресурсів України від 14.05.2013 №124, а до 24 травня 2013 року керувалось Інструкцією по плануванню, обліку і калькулюванню собівартості продукції (робіт, послуг) на підприємствах лісового господарства України, затвердженої наказом Міністерства лісового господарства України від 17.07.1996 №72.

Судом встановлено, що в ході перевірки мало місце лише арифметичне співставлення відповідачем даних бухгалтерського обліку, а саме рахунку 70 «Доходи від реалізації» і рахунку 90 «Собівартість» за окремі місяці, а саме за червень 2014 року, вересень 2014 року, грудень 2014 року та грудень 2015 року, на підставі чого контролюючий орган дійшов висновку про реалізацію ДП «Ратнівське ЛГ» лісопродукції за цінами нижчими за витрати, понесені на виробництво такої продукції.

Згідно п. 135.1 , 132.2, ст. 135 ПК України ( в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин) доходи, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, включаються до доходів звітного періоду за датою, визначеною відповідно до статті 137, на підставі документів, зазначених у пункті 135.2 цієї статті, та складаються з:

доходу від операційної діяльності, який визначається відповідно до пункту 135.4 цієї статті;

інших доходів, які визначаються відповідно до пункту 135.5 цієї статті, за винятком доходів, визначених у пункті 135.3 цієї статті та у статті 136 цього Кодексу.

Доходи визначаються на підставі первинних документів, що підтверджують отримання платником податку доходів, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Відповідно до п.п. 135.4.1, п. 135.4. ст. 135 дохід від операційної діяльності визнається в розмірі договірної (контрактної) вартості, але не менше ніж сума компенсації, отримана в будь-якій формі, в тому числі при зменшенні зобов'язань, та включає:

дохід від реалізації товарів, виконаних робіт, наданих послуг, у тому числі винагороди комісіонера (повіреного, агента тощо); особливості визначення доходів від реалізації товарів, виконаних робіт, наданих послуг для окремих категорій платників податків або доходів від окремих операцій встановлюються положеннями цього розділу.

Пунктом 138.1 статті 138 ПК України визначено, що витрати, які враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, складаються із: витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6-138.9, підпунктами 138.10.2 - 138.10.4 пункту 138.10, пунктом 138.11 цієї статті; інших витрат, визначених згідно з пунктом 138.5, підпунктами 138.10.5, 138.10.6 пункту 138.10, пунктами 138.11, 138.12 цієї статті, пунктом 140.1 статті 140 і статтею 141 цього Кодексу; крім витрат, визначених у пунктах 138.3 цієї статті та у статті 139 цього Кодексу.

Відповідно до підпункту 138.1.1 пункту 138.1 статті 138 ПК України витрати операційної діяльності включають: собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та інші витрати, що беруться для визначення об'єкта оподаткування з урахуванням пунктів 138.2, 138.11 цієї статті, пунктів 140.2 - 140.5 статті 140, статей 142 і 143 та інших статей цього Кодексу, які прямо визначають особливості формування витрат платника податку.

Пунктом 138.4 статті 138 ПК України визначено, що витрати, що формують собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг, крім нерозподільних постійних загальновиробничих витрат, які включаються до складу собівартості реалізованої продукції в періоді їх виникнення, визнаються витратами того звітного періоду, в якому визнано доходи від реалізації таких товарів, виконаних робіт, наданих послуг.

Собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг формується за правилами пункту 138.6 (собівартість придбаних та реалізованих товарів) та пункту 138.8 (собівартість виготовлених і реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг) статті 138 ПК України (в редакції від 01.01.2013, яка діяла до 01.01.2015).

Відповідно до пункту 138.8 статті 138 ПК України собівартість виготовлених та реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг складається з витрат, прямо пов’язаних з виробництвом таких товарів, виконанням робіт, наданням послуг, а саме: прямих матеріальних витрат; прямих витрат на оплату праці; амортизації виробничих основних засобів та нематеріальних активів, безпосередньо пов’язаних з виробництвом товарів, виконанням робіт, наданням послуг; загальновиробничі витрати, які відносяться на собівартість виготовлених та реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг відповідно до положень (стандартів) бухгалтерського обліку; вартості придбаних послуг, прямо пов’язаних з виробництвом товарів, виконанням робіт, наданням послуг; інших прямих витрат, у тому числі витрат з придбання електричної енергії (включаючи реактивну).

Відповідно до пункту 138.2 цієї статті ПК України витрати, які враховуються для визначення об’єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов’язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом ІІ зазначеного Кодексу.

Статтею 9 Закону України “Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні” та пункту 1.2 глави 1 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 №88 (далі – Положення), установлено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій та проведення записів в облікових регістрах є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій та повинні містити певні обов’язкові реквізити. Первинні документи – це документи, створені у письмовій або електронній формі, що фіксують та підтверджують господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації (власника) на їх проведення.

Пунктом 2.4 глави 2 Положення визначено, що первинні документи повинні мати такі обов’язкові реквізити: найменування підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), дата і місце складання, зміст та обсяг господарської операції, одиниця виміру господарської операції (у натуральному та/або вартісному виразі), посади і прізвища осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення, особистий чи електронний від характеру операції та технології обробки даних до первинних документів можуть бути підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Залежно від характеру операції й технології обробки даних до первинних документів можуть бути включені додаткові реквізити: ідентифікаційний код підприємства, установи з Державного реєстру, номер документа, підстава для здійснення операцій, дані про документ, що засвідчує особу-одержувача тощо.

Первинними документами, що підтверджують собівартість послуги є документи, які підтверджують витрати щодо кожної статті калькуляції. Наприклад, витрати на оплату праці працівників, які безпосередньо займаються наданням тієї чи іншої послуги, підтверджуються відомістю про нарахування заробітної плати; витрати на матеріали, запчастини тощо – накладною, яка підтверджує передачу запасів зі складу до виробничого підрозділу, та актом, який підтверджує фактичне витрачання запасів у виробничому підрозділі при наданні послуг з ремонту (у цьому акті зазначаються, зокрема, найменування використаних запасів (матеріалів, запасних частин), їх кількість, облікова ціна та сума в розрізі кожного найменування, номер (шифр) або найменування замовлення, для виготовлення якого вони витрачені, обсяг наданих послуг).

Також відповідно до Положення (стандарт) бухгалтерського обліку 16 “Витрати”, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 31.12.1999 №318, собівартість реалізованих товарів визначається за Положенням (стандартом) бухгалтерського обліку 9 “Запаси”.

Пунктами 11-19 Положення 16 “Витрати” визначено, що собівартість реалізованої продукції (робіт, послуг) складається з виробничої собівартості продукції (робіт, послуг), яка була реалізована протягом звітного періоду, нерозподілених постійних загальновиробничих витрат та наднормативних виробничих витрат.

До виробничої собівартості продукції (робіт, послуг) включаються: прямі матеріальні витрати; прямі витрати на оплату праці; інші прямі витрати; змінні загальновиробничі та постійні розподілені загальновиробничі витрати.

Виробнича собівартість продукції зменшується на справедливу вартість супутньої продукції, яка реалізується, та вартість супутньої продукції в оцінці можливого її використання, що використовується на самому підприємстві.

Перелік і склад статей калькулювання виробничої собівартості продукції (робіт, послуг) установлюються підприємством.

Витрати, пов’язані з операційною діяльністю, які не включаються до собівартості реалізованої продукції (товарів, робіт, послуг), поділяються на адміністративні витрати, витрати на збут та інші операційні витрати.

До адміністративних витрат відносяться такі загальногосподарські витрати, спрямовані на обслуговування та управління підприємством. Витрати операційної діяльності групуються за такими економічними елементами: матеріальні затрати; витрати на оплату праці; відрахування на соціальні заходи; амортизація; інші операційні витрати.

До складу елемента “Матеріальні затрати” включається вартість витрачених у виробництві (крім продукту власного виробництва): сировини й основних матеріалів; купівельних напівфабрикатів та комплектуючих виробів; палива й енергії; будівельних матеріалів; запасних частин; тари й тарних матеріалів; допоміжних та інших матеріалів.

Відповідно до пункту 10 Положення (стандарт) бухгалтерського обліку 9 “Запаси”, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 20.10.1999 №246, первісною вартістю запасів, що виготовляються власними силами підприємства, визнається їхня виробнича собівартість, яка визначається за Положенням (стандартом) бухгалтерського обліку 16 “Витрати”.

Починаючи з 01.08.2011 року згідно зі змінами, внесеними до податкового законодавства України, підприємствам було дозволено включати в собівартість продукції загальновиробничі витрати за правилами, передбаченими Положенням (стандартом) бухгалтерського обліку 16 “Витрати”. Оскільки визначити загальновиробничі витрати, які відносяться безпосередньо до реалізованої продукції неможливо, розподіл загально виробничих витрат здійснюється згідно коефіцієнтів, що спеціально розраховані для Декларації з прибутку за наступною формулою: Об Дт 901/Об Дт 23.

Судом встановлено, що в акті перевірки № 373/03-20-14-01/00991503 від 26 серпня 2016 року податковим органом сформульовано висновок про реалізацію лісопродукції за цінами, нижчими за витрати, понесені на виробництво такої продукції, на підставі лише арифметичного співставлення відповідачем даних бухгалтерського обліку, а саме рахунку 70 «Доходи від реалізації» і рахунку 90 «Собівартість» за окремі місяці, без дослідження (навіть вибірково) договорів купівлі-продажу, договорів про надання послуг, видаткових накладних, актів виконаних робіт, виписок по рахунках в банку, платіжних доручень та без дослідження первинних документів щодо витрат на послуги, роботи та продукцію за кожною статтею калькуляції окремо.

Перевіряючим інспектором брались до уваги при визначення доходів та витрат проміжок часу місяць, однак, згідно Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» періодом для складання фінансової звітності є календарний рік. Проміжна звітність складається щоквартально з наростаючим підсумком з початку звітного року. З даних бухгалтерського обліку про дохід та собівартість продукції за показниками поквартальної звітності вбачається, що на підприємстві не було продажу готової продукції та товарів за цінами, нижчими за собівартість.

Також встановлено, що ДП «Ратнівське ЛГ» є платником збору за спеціальне використання лісових ресурсів, який відповідно до податкового кодексу нараховується один раз на квартал. Зокрема, збір за спеціальне використання лісових ресурсів платився у червні 2014 року, вересні 2014 року, грудні 2014 року, грудні 2015 року, що не було досліджено податковим органом.

Відповідно до пп. 14.1.202 пункту 14.1 ст. 14 ПК України продаж (реалізація) товарів - будь-які операції, що здійснюються згідно з договорами купівлі-продажу, міни, поставки та іншими господарськими, цивільно-правовими договорами, які передбачають передачу прав власності на такі товари за плату або компенсацію незалежно від строків її надання, а також операції з безоплатного надання товарів.

Водночас, представник відповідача не зміг навести хоча б одну господарську операцію, яка б свідчила про реалізацію лісопродукції за цінами, нижчими за витрати понесені на виробництво також продукції, оскільки жодні первинні документи, відносно цього порушення, ним не досліджувалось.

Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку, що нарахування податку на додану вартість позивачу у розмірі 272987 грн. є неправомірним і підлягає скасуванню.

Щодо правомірності віднесення Державним підприємством «Ратнівське ЛГ» сум ПДВ до податкового кредиту по взаємовідносинах з «ВТФ «Авіас» у вересні 2015 року, суд зазначає наступне.

Як передбачено підпунктом 14.1.181 пункту 14.1 статті 14 ПК України, податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Відповідно до п.185.1 ст.185 Пк України об'єктом оподаткування є операції платників податку з: а) постачання товарів, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу, у тому числі операції з передачі права власності на об'єкти застави позичальнику (кредитору), на товари, що передаються на умовах товарного кредиту, а також з передачі об'єкта фінансового лізингу в користування лізингоотримувачу/орендарю; б) постачання послуг, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу; в) ввезення товарів на митну територію України; г) вивезення товарів за межі митної території України; е) постачання послуг з міжнародних перевезень пасажирів і багажу та вантажів залізничним, автомобільним, морським і річковим та авіаційним транспортом.

З метою оподаткування цим податком до операцій з ввезення товарів на митну територію України та вивезення товарів за межі митної території України прирівнюється поміщення товарів у будь-який митний режим, визначений Митним кодексом України.

Правові підстави віднесення сум податку на додану вартість до податкового кредиту визначено статтею 198 Податкового кодексу України, пунктом 198.1 якої визначено, що право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Пунктами 198.2. та 198.3 статті 198 ПК України визначено, що датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше; дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг.

Податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті.

Нарахування податкового кредиту здійснюється незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Відповідно до пункту 198.6 статті 198 ПК України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені зареєстрованими в Єдиному реєстрі податкових накладних податковими накладними чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу. У разі коли на момент перевірки платника податку контролюючим органом суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними у абзаці першому цього пункту документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу.

Податкові накладні, отримані з Єдиного реєстру податкових накладних, є для отримувача товарів/послуг підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

У разі якщо платник податку не включив у відповідному звітному періоді до податкового кредиту суму податку на додану вартість на підставі отриманих податкових накладних, зареєстрованих в Єдиному реєстрі податкових накладних, таке право зберігається за ним протягом 365 календарних днів з дати складення податкової накладної.

Суми податку, сплачені (нараховані) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, зазначені в податкових накладних, зареєстрованих в Єдиному реєстрі податкових накладних з порушенням терміну реєстрації, відносяться до податкового кредиту за звітний податковий період, в якому зареєстровано податкову накладну в Єдиному реєстрі податкових накладних, але не пізніше:

ніж через 365 календарних днів з дати складення податкової накладної;

для платників податку, що застосовують касовий метод, - ніж через 60 календарних днів з дати списання коштів з банківського рахунка платника податку;

для банківських установ при одержанні ними права власності на заставне майно.

Відповідно до пункту 201.10 статті 201 ПК України при здійсненні операцій з постачання товарів/послуг платник податку - продавець товарів/послуг зобов'язаний в установлені терміни скласти податкову накладну, зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних та надати покупцю за його вимогою.

Податкова накладна, складена та зареєстрована в Єдиному реєстрі податкових накладних платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, є для покупця таких товарів/послуг підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Підтвердженням продавцю про прийняття його податкової накладної та/або розрахунку коригування до Єдиного реєстру податкових накладних є квитанція в електронному вигляді у текстовому форматі, яка надсилається протягом операційного дня.

З метою отримання податкової накладної/розрахунку коригування, зареєстрованих в Єдиному реєстрі податкових накладних, покупець надсилає в електронному вигляді запит до Єдиного реєстру податкових накладних, за яким отримує в електронному вигляді повідомлення про реєстрацію податкової накладної/розрахунку коригування в Єдиному реєстрі податкових накладних та податкову накладну/розрахунок коригування в електронному вигляді. Такі податкова накладна/розрахунок коригування вважаються зареєстрованими в Єдиному реєстрі податкових накладних та отриманими покупцем.

Покупцю товарів/послуг податкова накладна / розрахунок коригування можуть бути надані продавцем таких товарів/послуг в електронній формі з дотриманням вимог законодавства щодо електронного документообігу та електронного цифрового підпису.

Відсутність факту реєстрації платником податку - продавцем товарів/послуг податкових накладних в Єдиному реєстрі податкових накладних та/або порушення порядку заповнення обов'язкових реквізитів податкової накладної, передбачених пунктом 201.1 статті 201 цього Кодексу, не дає права покупцю на включення сум податку на додану вартість до податкового кредиту та не звільняє продавця від обов'язку включення суми податку на додану вартість, вказаної в податковій накладній, до суми податкових зобов'язань за відповідний звітний період.

У разі порушення продавцем/покупцем товарів/послуг порядку заповнення та/або порядку реєстрації в Єдиному реєстрі податкових накладних податкової накладної та/або розрахунку коригування покупець/продавець таких товарів/послуг має право додати до податкової декларації за звітний податковий період заяву із скаргою на такого продавця/покупця. Таке право зберігається за ним протягом 365 календарних днів, що настають за граничним терміном подання податкової декларації за звітний (податковий) період, у якому не надано податкову накладну або порушено порядок її заповнення та/або порядок реєстрації в Єдиному реєстрі. До заяви додаються копії товарних чеків або інших розрахункових документів, що засвідчують факт сплати податку у зв'язку з придбанням таких товарів/послуг або копії первинних документів, складених відповідно до Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", що підтверджують факт отримання таких товарів/послуг.

Перевіркою Державного підприємства «Ратнівське ЛГ» встановлено формування податкового кредиту з податку на додану вартість по фінансово-господарських взаємовідносинах з Товариством з обмеженою відповідальністю «ВТФ «Авіас» (код 32560942).

Як вбачається з акту перевірки до податкового кредиту з ПДВ за вересень 2015 року ДП «Ратнівське ЛГ» включено наступні податкові накладні отримані від ТОВ «ВТФ «Авіас», а саме: від 17.09.2015 року №50/103 на суму ПДВ 1 441,67 грн., від 22.09.2015 року № 61/103 на суму ПДВ 2 916,67 грн. та від 29.09.2015 року № 91/103 на суму ПДВ 1 150,00 грн., всього на загальну суму ПДВ – 5 508,34 грн.

Віднесення ПДВ в сумі 5 508,34 грн. по вищевказаних податкових накладних до податкового кредиту з ПДВ за вересень 2015 року підтверджується також декларацією з ПДВ за вересень 2015 року та розшифровкою податкових зобов’язань та податкового кредиту в розрізі контрагентів, де у ОСОБА_6 «Податковий кредит» в рядку 36 зазначена сума податку на додану вартість - 5 508,34 грн. віднесена до податкового кредиту на підставі накладних отриманих від ТОВ «ВТФ «Авіас» (індивідуальний податковий номер 325609404637)(т.2. а.с.99-107).

Однак, як вбачається з витягу з Єдиного реєстру податкових накладних № 315055 від 06.09.2016 року податкові накладні ТОВ «ВТФ «Авіас» від 17.09.2015 року №50/103 на суму ПДВ 1 441,67 грн., від 22.09.2015 року № 61/103 на суму ПДВ 2 916,67 грн. та від 29.09.2015 року № 91/103 на суму ПДВ 1 150,00 грн. були внесені продавцем до Єдиного реєстру податкових накладних в жовтні 2015 року, а саме: дата реєстрації у 13.10.2015 року (т.3 а.с.4).

Враховуючи вищевикладене, ДП «Ратнівське ЛГ» не мало права відносити суму ПДВ 5 508,34 грн. до податкового кредиту за вересень 2015 року, оскільки пунктом 198.6 статті 198 ПК України визначено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені зареєстрованими в Єдиному реєстрі податкових накладних податковими накладними чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу. Крім того, пунктом 201.10 статті 201 ПК України чітко зазначено, що відсутність факту реєстрації платником податку - продавцем товарів/послуг податкових накладних в Єдиному реєстрі податкових накладних та/або порушення порядку заповнення обов'язкових реквізитів податкової накладної, передбачених пунктом 201.1 статті 201 цього Кодексу, не дає права покупцю на включення сум податку на додану вартість до податкового кредиту та не звільняє продавця від обов'язку включення суми податку на додану вартість, вказаної в податковій накладній, до суми податкових зобов'язань за відповідний звітний період.

Таким чином, суд приходить до висновку, що податковим органом правомірно винесено податкове повідомлення-рішення № НОМЕР_1 від 16.09.2016 року в частині збільшення ДП «Ратнівське ЛГ» суми грошового зобов’язання з податку на додану вартість у розмірі 8262, 00 грн. (з них 5 508 грн. за основним платежем, 2754, 00 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями).

Аналізуючи досліджені в судовому засіданні докази в їх сукупності, суд дійшов висновку, що ГУ ДФС у Волинській області не довело правомірність своїх висновків щодо відсутності взаємовідносин позивача із фірмою “ZORTEX BUSINESS LLP” внаслідок її ліквідації, продаж продукції позивачем нижче собівартості та безпідставного включення до складу витрат сформованого резерву відпусток, а відтак донарахування ДП «Ратнівське ЛГ» грошових зобов’язань за вищевказаними операціями є протиправним.

Водночас в силу пункту 83.1 статті 83 ПК України для посадових осіб органів державної податкової служби під час проведення перевірок підставами для висновків є: 83.1.1. документи, визначені цим Кодексом; 83.1.2. податкова інформація; 83.1.3. експертні висновки; 83.1.4. судові рішення; 83.1.5. виключено; 83.1.6. інші матеріали, отримані в порядку та у спосіб, передбачені цим Кодексом або іншими законами, контроль за дотриманням яких покладений на органи державної податкової служби.

Як свідчить акт перевірки відповідача та розрахунок штрафних санкцій (т.2 а.с.213), підставою для донарахування ДП “Ратнівське ЛГ” в частині податку на прибуток підприємства у розмірі 32902 грн., частини чистого прибутку (доходу) господарських організацій (державних унітарних підприємств та їх об’єднань) у розмірі 26 908 грн. та податку на додану вартість у розмірі 4343 грн. став акт від 13.11.2015 року №810-14-05 ревізії окремих питань фінансово-господарської діяльності позивача за період з 01.09.2013 по 31.08.2015, проведеної Володимир-Волинською об’єднаною державною фінансовою інспекцію (том 2 а.с. 157-177).

Однак, суд відхиляє покликання відповідача на акт Володимир-Волинської об’єднаної державної фінансової інспекції від 13.11.2015 року №810-14-05 у зв’язку з наступним.

Статтею 2 Закону України “Про основні засади здійснення державного фінансового контролю в Україні” передбачено, зокрема, що державний фінансовий контроль забезпечується органом державного фінансового контролю через проведення державного фінансового аудиту, перевірки державних закупівель та інспектування.

Інспектування здійснюється у формі ревізії, яка полягає у документальній і фактичній перевірці певного комплексу або окремих питань фінансово-господарської діяльності підконтрольної установи, та повинна забезпечувати виявлення наявних фактів порушення законодавства, встановлення винних у їх допущенні посадових і матеріально відповідальних осіб. Результати ревізії викладаються в акті (стаття 4 Закону України “Про основні засади здійснення державного фінансового контролю в Україні”).

Статтею 7 Закону України “Про основні засади здійснення державного фінансового контролю в Україні” передбачено координацію діяльності органу державного фінансового контролю, зокрема, з органами доходів і зборів.

Так, пунктом 6 Порядку координації одночасного проведення планових перевірок (ревізій) контролюючими органами та органами державного фінансового контролю, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 23.10.2013 №805, визначено, що у разі виявлення органом державного фінансового контролю в ході проведення планової виїзної ревізії фактів, що можуть свідчити про порушення вимог податкового або іншого законодавства, контроль за додержанням яких покладено на контролюючі органи, інформація про такі факти подається відповідному контролюючому органові.

Аналізуючи вищевикладене, слід дійти висновку, що акт ревізії фінінспекції не є безумовною підставою для прийняття податковим органом рішення про донарахування платнику податків грошових зобов’язань, оскільки акт ревізії не встановлює порушення вимог податкового законодавства. Органи фінансового контролю не наділені повноваженнями здійснювати перевірку підконтрольних установ в частині дотримання ними вимог податкового законодавства, така компетенція належить виключно податковим та митним органам.

Водночас акт перевірки ДП “Ратнівське ЛГ” № 373/03-20-14-01/00991503 від 26 серпня 2016 року свідчить про те, що відповідач не перевіряв інформацію наведену в акті ревізії Володимир-Волинської ОДФІ, не встановлював обставин, чи вплинули виявлені в ході ревізії порушення на правильність ведення податкового обліку підприємства і, як наслідок, правильність сплати відповідних податків до бюджету. В судовому засіданні представник відповідача, посилаючись на акт ревізії Володимир-Волинської ОДФІ вцілому, не зміг пояснити суть порушень, які призвели до заниження позивачем податку на прибуток у розмірі 32 902 грн., частини чистого прибутку у розмірі 26 908 грн. та податку на додану вартість у розмірі 4 343 грн. З пояснень перевіряючого інспектора Кривицького П.В. вбачається, що він не досліджував господарські операції та порушення описані в акті ревізії Володимир-Волинської ОДФІ та не перевіряв жодних первинних документів, оскільки, вважав, що для притягнення позивача до відповідальності достатньо посилання на акт фінінспекції. Перевіряючий також не з ’ясовував, чи були усунуті виявленні порушення по акту Держфінінспекції на момент податкової перевірки.

Суд також вважає за необхідне зазначити, що відповідно до пунктів 3-5 Порядку оформлення результатів документальних перевірок дотримання законодавства України з питань державної митної справи, податкового, валютного та іншого законодавства платниками податків - юридичними особами та їх відокремленими підрозділами затвердженого Наказом Міністерства фінансів України 20 серпня 2015 року N 727, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 26 жовтня 2015 р. за N 1300/27745 (далі Порядок) акт документальної перевірки повинен містити систематизований виклад виявлених під час перевірки фактів порушень норм законодавства з питань державної митної справи, податкового, валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи.

В акті документальної перевірки викладаються всі суттєві обставини фінансово-господарської діяльності платника податків, які стосуються фактів виявлених порушень законодавства з питань державної митної справи, податкового, валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи.

Факти виявлених порушень законодавства з питань державної митної справи, податкового, валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, викладаються в акті документальної перевірки чітко, об'єктивно та повною мірою з посиланням на первинні документи, регістри податкового та бухгалтерського обліку, фінансової та іншої звітності, інші документи, пов'язані з обчисленням і сплатою податків, зборів, платежів, ведення/складання яких передбачено законодавством, або отримані від інших суб'єктів господарювання, органів державної влади, у тому числі іноземних держав, правоохоронних органів, а також податкову інформацію, що підтверджують наявність зазначених фактів.

У порушення вищевикладеного, в акті перевірки ДП “Ратнівське ЛГ” № 373/03-20-14-01/00991503 від 26 серпня 2016 року є лише загальні посилання на акт Державної фінансової інспекції, однак чітко не викладено зміст порушення з посиланням на конкретні пункти і статті законодавчих актів, що порушені платником податків, не зазначено період (місяць, квартал, рік) діяльності платника податків та операцію, в результаті якої здійснено це порушення, не зазначено первинних документів, на підставі яких вчинено записи з обліку, та інші документи, пов'язані з обчисленням і сплатою податків і зборів, та докази, що підтверджують наявність факту порушення.

Враховуючи викладене, суд вважає, що висновки ревізії ДП “Ратнівське ЛГ” не можуть бути підставою для прийняття відповідачем податкових повідомлень-рішень без попереднього дослідження податковим органом викладених в акті ревізії обставин, відтак донарахування відповідачем грошових зобов’язань за актом Володимир-Волинської ОДФІ №810-14-05 від 13.11.2015 року є необґрунтованим та передчасним.

Таким чином, приймаючи до уваги досліджені судом докази в їх сукупності, суд дійшов висновку, що ГУ ДФС у Волинській області не у повній мірі довело правомірність прийняття оскаржуваних позивачем податкових повідомлень-рішень, з огляду на що адміністративний позов підлягає частковому задоволенню шляхом прийняття постанови про визнання протиправними та скасування повністю податкових повідомлень-рішень відповідача від 16 вересня 2016 року №0003831401, №0003811401, №0001781400 та №0001771400, а також визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 16 вересня 2016 року №000433312 в частині нарахування штрафних санкцій у розмірі 730 801,17 грн. та № НОМЕР_1 у розмірі 415 995,00 грн.

Згідно із частиною першою, третьою статті 94 КАС України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб’єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати за рахунок бюджетних асигнувань суб’єкта владних повноважень, що виступав стороною у справі, або якщо стороною у справі виступала його посадова чи службова особа.

Якщо адміністративний позов задоволено частково, судові витрати здійснені позивачем, присуджуються йому відповідно до задоволених вимог, а відповідачу – відповідно до тієї частини вимог, у задоволенні яких позивачеві відмовлено.

Таким чином, за рахунок бюджетних асигнувань ГУ ДФС у Волинській області на користь ДП “Ратнівське ЛГ”, відповідно до задоволених позовних вимог, слід присудити судовий збір у розмірі 42 957,60 грн., сплаченого відповідно до платіжного доручення №2408 від 18.10.2016 року (т.2 а.с.148).

Керуючись статтями 11, 17, 158 частиною третьою статті 160, статтями 162, 163 Кодексу адміністративного судочинства України, на підставі Податкового кодексу України, суд

ПОСТАНОВИВ:

Адміністративний позов задовольнити частково.

Визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення Головного управління ДФС у Волинській області від 16 вересня 2016 року №0003831401, №0003811401, №0001781400 та №0001771400.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Головного управління ДФС у Волинській області від 16 вересня 2016 року №000433312 в частині нарахування штрафних санкцій у розмірі 730 801,17 грн.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Головного управління ДФС у Волинській області від 16 вересня 2016 року №0003821401 у розмірі 415 995,00 грн.

В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Присудити на користь Державного підприємства "Ратнівське лісомисливське господарство" за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДФС у Волинській області судовий збір в сумі 42 957,60 грн. (сорок дві тисячі дев’ятсот п’ятдесят сім гривень 60 копійок).

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого статтею 186 КАС України, якщо таку апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку повністю або частково шляхом подання апеляційної скарги до Львівського апеляційного адміністративного суду через Волинський окружний адміністративний суд. Апеляційна скарга на постанову суду подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до Львівського апеляційного адміністративного суду.

ОСОБА _7 Димарчук

Повний текст постанови виготовлено 12 грудня 2016 року.