open Про систему
  • Друкувати
  • PDF
  • DOCX
  • Копіювати скопійовано
  • Надіслати
  • Шукати у документі
  • PDF
  • DOCX
  • Копіювати скопійовано
  • Надіслати
Справа № 331/5277/16-ц
Моніторити
Постанова /15.07.2019/ Касаційний цивільний суд Ухвала суду /29.06.2017/ Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ Ухвала суду /13.05.2017/ Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ Ухвала суду /28.03.2017/ Апеляційний суд Запорізької областіАпеляційний суд Запорізької області Ухвала суду /28.03.2017/ Апеляційний суд Запорізької областіАпеляційний суд Запорізької області Ухвала суду /20.01.2017/ Апеляційний суд Запорізької областіАпеляційний суд Запорізької області Ухвала суду /16.01.2017/ Апеляційний суд Запорізької областіАпеляційний суд Запорізької області Рішення /07.12.2016/ Жовтневий районний суд м. ЗапоріжжяЖовтневий районний суд м. Запоріжжя Рішення /07.12.2016/ Жовтневий районний суд м. ЗапоріжжяЖовтневий районний суд м. Запоріжжя Ухвала суду /30.08.2016/ Жовтневий районний суд м. ЗапоріжжяЖовтневий районний суд м. Запоріжжя
emblem
Справа № 331/5277/16-ц
Вирок /23.01.2018/ Верховний Суд Постанова /15.07.2019/ Касаційний цивільний суд Ухвала суду /29.06.2017/ Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ Ухвала суду /13.05.2017/ Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ Ухвала суду /28.03.2017/ Апеляційний суд Запорізької областіАпеляційний суд Запорізької області Ухвала суду /28.03.2017/ Апеляційний суд Запорізької областіАпеляційний суд Запорізької області Ухвала суду /20.01.2017/ Апеляційний суд Запорізької областіАпеляційний суд Запорізької області Ухвала суду /16.01.2017/ Апеляційний суд Запорізької областіАпеляційний суд Запорізької області Рішення /07.12.2016/ Жовтневий районний суд м. ЗапоріжжяЖовтневий районний суд м. Запоріжжя Рішення /07.12.2016/ Жовтневий районний суд м. ЗапоріжжяЖовтневий районний суд м. Запоріжжя Ухвала суду /30.08.2016/ Жовтневий районний суд м. ЗапоріжжяЖовтневий районний суд м. Запоріжжя

07.12.2016

Провадження №2/331/1297/2016

ЄУН 331/5277/16-ц

рішення

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07 грудня 2016 року м. Запоріжжя

Жовтневий районний суд м. Запоріжжя у складі головуючого судді Антоненко М.В., при секретарі Андрієнко С.О., розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за первісним позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням та зобовязання зареєструватися за певною адресою та за зустрічним позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1, Департамента реєстраційних послуг Запорізької міської ради, ОСОБА_3 підприємства «Наше місто», треті особи: Департамент житлово-комунального господарства Запорізької міської ради, ОСОБА_3 підприємства «Основаніє» про усунення перешкод у користуванні житловим приміщенням, визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням та виселення, визнання незаконною та скасування реєстрації місця проживання особи, визнання незаконним оформлення особового рахунку, -

Встановив:

Позивач за первісним позовом ОСОБА_1 звернувся до суду із позовною заявою до ОСОБА_2 про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням та зобовязання зареєструватися за певною адресою.

В обґрунтування вимог зазначено, що квартира № 129, що розташована по вул. Українська буд. 8-А, була надана дідові позивача (ОСОБА_4) на підставі ордеру № 3532 від 25.09.1972 року на сімю з чотирьох осіб: ОСОБА_2 (дружина наймача), ОСОБА_5 (син наймача), ОСОБА_6 (син наймача), який у 1973 році був знятий з реєстрації, так як виїхав на навчання до Російської Федерації і з того часу до України не повертався.

15.09.1990 року ОСОБА_5 (батько позивача) уклав шлюб із ОСОБА_7, яка у якості члена сімї наймача житлового приміщення оселилась у квартирі № 129 і проживає в ній без реєстрації по теперішній час.

ОСОБА_2 не мешкає за місцем реєстрації достатньо довгий час понад 20 років, цей факт підтверджується Довідкою № 1172 від 30.07.2015 року, що складена на підставі ОСОБА_8 від 29.07.2015 року, та Довідки № 551 від 29.03.2016 року, що складена на підставі ОСОБА_8 від 28.03.2016 року.

З травня 2002 року ОСОБА_2 разом із своїм чоловіком проживала у ІНФОРМАЦІЯ_1, де на свій розсуд зробили поточний ремонт, будь-хто інший, крім ОСОБА_2 і ОСОБА_4 квартирою № 78 не користувався та будь-яких перешкод у користуванні нею їм не чинив це підтверджується тим, що після смерті дідуся 24.05.2009 року ОСОБА_2 самостійно залишилась проживати в квартирі № 78.

В спірній квартирі позивач проживає з часу свого народження, а саме з 18.06.1991 року, спочатку позивач користувався квартирою у якості члена сімї наймача житлового приміщення, а потім у 07.05.2008 році був зареєстрований, за згодою всіх наймачів, за весь період проживання у вказаній квартирі, жодних непорозумінь, або заперечень щодо такого проживання з боку ОСОБА_2 не поступало, однак після смерті батька позивача ОСОБА_5 (18.01.2013 року) ОСОБА_2 стала висловлювати вимоги щодо виселення ОСОБА_1 з квартири № 129.

За змістом ч. 1 ст. 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Зазначеною статтею передбачені способи захисту цивільних прав і інтересів осіб. Виходячи з загальних положень права власності власнику належить права володіння, користування та розпорядження своїм майном. Захист прав власності регулюється нормами Цивільного кодексу України.

Статтею 47 Конституції України проголошується, що кожен має право на житло. Держав гарантує не тільки свободу його придбання, але й можливість стабільного користування житлом його недоторканість, а також недопущення примусового позбавлення житла, не інакше, як н підставі закону і за рішенням суду.

Згідно ч. 4 ст. 9 ЖК УРСР. ніхто не може бути виселений із займаного жилого приміщення, або обмежений у праві користування жилим приміщенням інакше як з підстав і в порядку передбачених законом.

Враховуючи той факт, що ОСОБА_9 на сьогоднішній день не мешкає за місцем реєстрації. що суттєво впливає на взаємовідносини позивача з комунальними службами та іншими підприємствами по наданню послуг. В звязку із чим, позивач несе додаткові витрати по квартплаті і комунальним платежам за кількістю зареєстрованих осіб у квартирі, так як ОСОБА_2 не приймає будь-якої участі по утриманню квартири, в якій вона зареєстрована, що в черговий раз підтверджує її формальний характер реєстрації у квартирі.

Крім того, в звязку із тривалою відсутністю ОСОБА_2, як за фактичним місце проживання, так і за місцем реєстрації, позивач був вимушений звернутися до правоохоронну органів з заявою про її розшук.

Слідчим СВ Орджонікідзевського РВ ЗМУ ГУ МВС України в Запорізькій області старшим лейтенантом міліції ОСОБА_10 розпочато 08.01.2014 року досудове розслідування №12014080060000105. За даним досудовим провадженням 16.01.2014 року було винесено Постанову про закриття, в звязку із тим, що ОСОБА_9 повідомила про те, що вона не бажає проживати, ані за місцем фактичного проживання, а за місцем реєстрації, крім того вона відмовилась повідомити адресу свого місце перебування.

Згідно до положень ст. 107 Житлового кодексу УРСР, у разі вибуття наймача та член його сімї на постійне проживання до іншого населеного пункту або в інше жиле приміщення тому ж населеному пункті договір найму жилого приміщення вважається розірваним з дня вибуття. Якщо з жилого приміщення вибуває не вся сімя, то договір найму жилого приміщення не розривається, а член сімї, який вибув, втрачає право користування цим жилим приміщенням дня вибуття.

Ст. 383 Цивільного кодексу України передбачено, що власник квартири має право використовувати помешкання для власного проживання та проживання членів своєї сімї. Ст. 3 Сімейного кодексу України визнає сімю спільне проживання осіб, що повязані спільна побутом та мають взаємні права та обовязки.

Згідно із ч. 1 ст. 29 Цивільного кодексу України, місцем проживання фізичної особи житловий будинок, квартира, інше приміщення, придатне для проживання в ньому, відповідному населеному пункті, в якому фізична особа проживає постійно, переважно або тимчасово. З вище викладеного випливає наступне, ОСОБА_9 у спірній квартири не прожив більше шести місяців, не здійснює оплату за користування жилим приміщенням і комунальні послуги, не несе інших витрат по утриманню спірної квартири і, як випливає з матеріалі доданих до позовної заяви, не приймає участь у спільному побуті.

Крім того у своїй позовній заяві ОСОБА_2 вказала, що адресою для листування з нею, як із позивачем по справі вул. Ентузіастів, 18/16, яка і є на сьогодні її фактичним місцем її проживання, а отже, враховуючи вищенаведене відповідачка вважається такою, що втратила право користування квартирою 129 в будинку 8-А по вулиці Українській у м. Запоріжжі. Таку ж саму позицію викладено у п. 11 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 2 від 12.04.85 року зі змінами від 25.12.1992 і 25.05.1998 р. «Про деякі питання, що виникли в практиці застосування судами Житлового кодексу України».

Відповідно до ч. 1 ст. 6 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» громадянин України, а також іноземець чи особа без громадянства, які перебувають в України на законних підставах, зобовязані протягом десяти днів після прибуття до нового місця проживання зареєструвати місце проживання.

Відповідно до ч.1 ст. 7 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» зняття з реєстрації місця проживання здійснюється протягом семи днів на підставі заяви особи, запиту органу реєстрації за новим місцем проживання особи, остаточного рішення суду (про позбавлення права власності на житлове приміщення або права користування житловим приміщенням, визнання особи безвісно відсутньою або померлою), свідоцтва про смерть.

Відповідно до ст. 108 Житлового кодексу України договір найму жилого приміщення в будинках державного і громадського житлового фонду може бути розірвано на вимогу наймодавця лише з підстав, установлених законом, і тільки в судовому порядку, крім випадків виселення з будинків, що загрожують обвалом.

У звязку з тим, що ОСОБА_2 порушує вимоги ч. 1 ст. 6 , ч. 1 ст. 7 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні», враховуючі, що мешкає у іншій квартирі з належними умовами для проживання, а реєстрація у квартирі ОСОБА_1 має лише формальний (фіктивних) характер, а тому, отримання такого рішення необхідне для зняття ОСОБА_2 з реєстрації у відповідності до ст. 7 ч. 1 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні».

Посилаючись на вищенаведені обставини, позивач ОСОБА_1 просить суд, визнати ОСОБА_11 такою, що втратила право користування квартирою № 129 в будинку 8-А по вул. Українській, в м. Запоріжжя; зобовязати ОСОБА_11 зареєструватись за адресою вул. Ентузіастів 18/16.

В судовому засіданні позивач ОСОБА_1 та його представник позов підтримали, наполягали на задоволенні позовних вимо.

Відповідач ОСОБА_2 та її представник в судовому засіданні проти позову заперечували, вважали позовні вимоги необґрунтованими, пояснили суду, що відповідачка в квартирі АДРЕСА_1 не проживає у звязку з тим, що позивач ОСОБА_1 створює перешкоди ОСОБА_2 у проживанні у вказаній квартирі. Заявили зустрічний позов.

Суд заслухавши пояснення учасників процесу, вивчивши надані сторонами докази, дійшов наступних висновків.

Фактичні обставини справи підтверджуються письмовими доказами вивченим та оголошеними в судовому засіданні:

- копією довідки № 1172 від 30.07.2015 року, згідно з якою ОСОБА_1 зареєстрований в ІНФОРМАЦІЯ_2, ОСОБА_2 за вказаною адресою фактично не проживає з 1995 р.;

- копією ОСОБА_8 від 29.07.2015 року, згідно з яким ОСОБА_2 ІНФОРМАЦІЯ_3 за вказаною адресою фактично не проживає з 1995 р.; копіями Довідки № 551 від 29.03.2016 року та ОСОБА_8 від 28.03.2016 року з аналогічним змістом;

- копією постанови про закриття провадження від 16.01.2014р.; копією ордеру № 3532 від 25.09.1972 року.

Відповідно до статті 47 Конституції України, кожен має право на житло. Держава створює умови, за яких кожний громадянин матиме змогу побудувати житло, придбати його у власність або взяти в оренду. Ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше як на підставі закону за рішенням суду.

Згідно з ч.-ч. 4,5 статті 9 ЖК України, ніхто не може бути виселений із займаного жилого приміщення або обмежений у праві користування жилим приміщенням інакше як з підстав і в порядку, передбачених законом.

Житлові права охороняються законом, за винятком випадків, коли вони здійснюються в суперечності з призначенням цих прав чи з порушенням прав інших громадян або прав державних і громадських організацій.

Частиною 2 ст. 107 ЖК України передбачено, що у разі вибуття наймача та членів його сімї на постійне проживання до іншого населеного пункту або в інше жиле приміщення в тому ж населеному пункті договір найму жилого приміщення вважається розірваним з дня вибуття. Якщо з жилого приміщення вибуває не вся сімя, то договір найму жилого приміщення не розривається, а член сімї, який вибув, втрачає право користування цим жилим приміщенням з дня вибуття.

Пунктом 11 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 2 від 12.04.85 року «Про деякі питання, що виникли в практиці застосування судами Житлового кодексу України» передбачено, що відповідно до ст.107 ЖК ( 5464-10 ) наймач або член його сімї, який вибув на інше постійне місце проживання, втрачає право користування жилим приміщенням з дня вибуття, незалежно від предявлення позову про це.

На ствердження вибуття суд може брати до уваги будь-які фактичні дані, які свідчать про обрання стороною іншого постійного місця проживання (повідомлення про це в листах, розписка, переадресовка кореспонденції, утворення сімї в іншому місці, перевезення майна в інше жиле приміщення, виїзд в інший населений пункт, укладення трудового договору на невизначений строк тощо).

Згідно з ч. 1 cт. 57 ЦПК України, доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Статтею 58 ЦПК України передбачено, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень.

Частиною 2 ст.59 ЦПК передбачено, що обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Згідно зі ст.60 ЦПК України, кожна сторона зобовязана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Згідно з ч. 3 ст.61 ЦПК України, обставини, встановлені судовим рішенням у цивільній, господарській або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Згідно з рішенням Апеляційного суду Запорізької області від 24.12.2013 р. по цивільній справі за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Жовтневого районного суду м. Запоріжжя від 07.11.2013 р. у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 та комунального підприємства «Основаніє» про вселення, та за зустрічними вимогами ОСОБА_1 до ОСОБА_2, третя особа комунальне підприємство «Основаніє» про визнання особи як такої, що втратила право користування житловим приміщенням та за вимогами ОСОБА_7 Леонідівнидо ОСОБА_2, треті особи ОСОБА_1, КП «Основаніє» про визнання права користування житловим приміщенням і визнання особи такою, що втратила права користування житловим приміщенням: - апеляційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити, - рішення Жовтневого районного суду м. Запоріжжя від 07.11.2013 р. у цій справі скасувати та ухвалити нове рішення; - відмовити ОСОБА_1 у задоволенні заявлених вимог у цій справі; - відмовити ОСОБА_7 у задоволенні заявлених позовних вимог у цій справі; - позовні вимоги ОСОБА_2 задовольнити, вселити ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_3 в квартиру АДРЕСА_2, в м. Запоріжжі.

Судом по вказані їй цивільній справі встановлено, що в квартирі АДРЕСА_1, зареєстровані позивач ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_3 та відповідач ОСОБА_1

У лютому 2001 р. відповідач набув право користування житловим приміщенням за згодою всіх членів сімї, які проживали в квартир на час поселення.

На той час у спірній квартирі мешкали: позивач, її чоловік, їх син, його дружина ОСОБА_7 - позивач за окремими вимогами та онук відповідач по справі.

У червні 2001 р. для десятирічного ОСОБА_1 була придбана у особисту власність окрема квартира АДРЕСА_3.

У спірній трьохкімнатній квартирі залишились проживати син, його дружина та малолітній відповідач.

ОСОБА_4 чоловік позивача, помер 24.05.2009 р., а син ОСОБА_5, пішов з життя 18.01.2013 р.

Є помітним і те, що у 2013 році між сторонами стали виникати конфлікти щодо розмежування прав користування житловими приміщеннями з одночасним зверненням до правоохоронних органів.

Позивач твердив, що власна квартира онука, до якої вона поселилася з чоловіком, не була постійним її місцем проживання, вона ніколи не відмовлялась від спірної квартири і про це свідчить її постійна реєстрація за спірною адресою. Переїзд був зумовлений домовленістю всіх дорослих членів сімї щодо зручностей використання житлових приміщень для житлово - побутових потреб.

Оцінюючи здобуті в судовому засіданні докази, в їх сукупності, суд дійшов висновку про те, що твердження позивача ОСОБА_1 стосовно того, що його бабуся ОСОБА_2 вибула на інше постійне місце проживання, зокрема, в АДРЕСА_4, не підтверджується жодним належним доказом.

Не проживання ОСОБА_2 ІНФОРМАЦІЯ_4, обумовлено тривалим конфліктом відповідачки з її онуком ОСОБА_1, наявність такого конфлікту сторонами не заперечується. Вказані обставини, відповідно до чинного законодавства, не можуть бути підставою для визнання ОСОБА_2 такою, що втратила право користування житловим приміщенням в порядку ст. 107 ЖК України.

Не підлягає задоволенню вимога ОСОБА_1 про зобовязання ОСОБА_2 зареєструватись за адресою: вул. Ентузіастів 18/16, оскільки, як слід з ч. 1 ст. 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу, тоді як ОСОБА_1 звернувся до суду за вирішенням прав іншої особи без її згоди та без відповідних повноважень.

Як слід з рішення Апеляційного суду Запорізької області від 24.12.2013 р., відповідач ОСОБА_1 наполягав на визнанні ОСОБА_2 такою, що втратила право користування житловим приміщенням у звязку з її вибуттям в інше жиле приміщення в порядку ст. 107 ЖК України в АДРЕСА_5, тоді як в даному провадженні позивач ОСОБА_1, вважає, що його бабуся ОСОБА_2 постійно проживає в ІНФОРМАЦІЯ_5.

ОСОБА_2 звернулась до суду із зустрічним позовом, який нею уточнювався, до ОСОБА_1, Департаменту реєстраційних послуг Запорізької міської ОСОБА_11, ОСОБА_3 підприємства «Наше місто», треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору Департамент житлово-комунального господарства Запорізької міської ради, ОСОБА_3 підприємство «Основаніє», про усунення перешкод у користуванні житловим приміщенням, визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням та виселення, визнання незаконною та скасування реєстрації місця проживання особи, визнання незаконним оформлення особового рахунку.

В обґрунтування вимог зазначено, що ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_6, зареєстрована за адресою: м. Запоріжжя, Українська, 8-А, кв.129.

25.09.1972 p., на підставі рішення № 22 від 13.09.1972 р. заводу «Дніпроспецсталь» її чоловіку - ОСОБА_4, був виданий ордер №3532 про право зайняття АДРЕСА_6.

Відповідно до п.10, ч.1 та ч.2 ст.15 Житлового кодексу України, виконавчі комітети районних, міських, районних у містах ОСОБА_9 народних депутатів у межах і в порядку, встановлених законодавством Союзу PCP, цим Кодексом та іншими актами законодавства Української PCP, на території району, міста, району в місті видають ордери на жилі приміщення (частина перша статті 58, частина перша статті 122, частина друга статті 141).

Виконавчі комітети районних, міських, районних у містах ОСОБА_9 народних депутатів вирішують й інші питання в галузі використання і забезпечення схоронності житлового фонду, віднесені до їх відання законодавством Союзу PCP і Української PCP.

Згідно статті 64 Житлового кодексу України, члени сімї наймача, які проживають разом з ніш, користуються нарівні з наймачем усіма правами і несуть усі обовязки, що випливають з договору найму жилого приміщення. Повнолітні члени сімї несуть солідарну з наймачем майнову відповідальність за зобовязаннями, що випливають із зазначеного договору.

До членів сімї наймача належать дружина наймача, їх діти і батьки. Членами сімї наймача може бути визнано й інших осіб, якщо вони постійно проживають разом з наймачем і ведуть з ним спільне господарство.

Згідно вищевказаного ордера, у квартирі були зареєстровані: дружина основного наймача - ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_3, син основного наймача - ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_7, син основного наймача - ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_8, які належать до членів сімї наймача згідно вимог законодавства.

На основного наймача - ОСОБА_6 ОСОБА_3 підприємством «Основаніє» відкрито особовий рахунок №22001387 для сплати відповідних комунальних послуг.

24.05.2009 р. ОСОБА_4 помер, про що свідчить свідоцтво про смерть за актовим записом №4738.

18.01.2013 р. помер син - ОСОБА_5, про що свідчить свідоцтво про смерть за актовим записом №398.

ОСОБА_6 був знятий з реєстрації у звязку з вибуттям на інше місце проживання багато років тому та наразі його місце знаходження невідомо.

Отже, ОСОБА_2 залишилась єдиним членом сімї наймача у квартирі.

У звязку з тим, що ОСОБА_4 (основний наймач), на якого був відкритий особовий рахунок, помер, з метою подальшої сплати комунальних послуг на законних підставах, вона звернулась до КП «Основаніє» з заявою про переоформлення особового рахунку на її імя, але їй було відмовлено у прийнятті заяви, у звязку з тим, що начебто у квартирі, крім ОСОБА_1 зареєстрований онук - ОСОБА_1, а отже на переоформлення особового рахунку потрібна його згода.

Про це ОСОБА_2 дізналась лише при спробі переоформлення особового рахунку.

Разом з тим, як стало відомо, у квітні 2016 р. КП «Основаніє» здійснило переоформлення особового рахунку на ОСОБА_1 начебто за особистої письмової заяви (згоди), але ніякої згоди на такі дії ОСОБА_2 не надавала, отже переоформлення особового рахунку на ОСОБА_1 було здійснено КП «Основаніє» без її згоди та відома.

Статтею 65 Житлового кодексу України чітко визначено, що наймач вправі в установленому порядку за письмовою згодою всіх членів сімї, які проживають разом з ним, вселити в займане ним жиле приміщення свою дружину, дітей, батьків, а також інших осіб. На вселення до батьків їх неповнолітніх дітей зазначеної згоди не потрібно.

Особи, що вселилися в жиле приміщення як члени сімї наймача, набувають рівного з іншими членами сімї права користування жилим приміщенням, якщо при вселенні між цими особами, наймачем та членами його сімї, які проживають з ним, не було іншої угоди про порядок користування жилим приміщенням.

Частиною 2 статті 64 Житлового кодексу України чітко встановлено коло осіб, які є членами сімї наймача, а саме: до членів сімї наймача належать дружина наймача, їх діти і батьки. Членами сімї наймача може бути визнано й інших осіб, якщо ми постійно проживають разом з наймачем і ведуть з ним спільне господарство.

Оскільки наймачем квартири був ОСОБА_4, згідно вимог законодавства, онук - ОСОБА_1 не є членом сімї, крім цього, в квартирі він ніколи не проживав, оскільки мав власне приватизоване житло та проживав з матірю за адресою: м. Запоріжжя, вул. Українська, 8- А, кв. 78, про що свідчить договір купівлі-продажу від 21.06.2001 р. зареєстрований приватним нотаріусом ЗМНО в реєстрі за №1868.

Вирішуючи питання щодо реєстрації місця проживання (прописки) особи в житловому приміщенні (в даному випадку ОСОБА_1О.), орган реєстрації, на який законом покладено функції здійснення такої реєстрації, був зобовязаний отримати письмову згоду всіх членів сімї, проте ОСОБА_2 такої згоди ніколи не надавала.

Виходячи з вищезазначеного, реєстрація ОСОБА_1 в квартирі є незаконною, протиправною та такою, яка здійснена з грубим порушенням вимог законодавства.

Одразу після смерті сина - ОСОБА_5, який проживав у квартирі №129 до моменту смерті, ОСОБА_1 разом зі своєю матірю ОСОБА_7 фізично вигнали ОСОБА_2 з квартири №129 без речей та засобів для існування, привласнили мої грошові заощадження, накопичені за довгі роки праці та пригрозили фізичною розправою у випадку, якщо ОСОБА_2 спробує увійти до своєї оселі. Маючі усі підстави побоюватись за своє життя та відчуваючи реальну загрозу життю та здоровю, з січня 2013 р. та до теперішнього моменту вона вимушена перебувати у осіб, які проявили милосердя та небайдужість та погодились на її тимчасове перебування у їхній квартирі.

Багаточисельні звернення до правоохоронних органів, органів прокуратури та суду, не дали жодних результатів. Усі заяви та скарги були проігноровані та залишені без розгляду.

Попри існуючі рішення судів про вселення (рішення апеляційного суду Запорізької області від 24.12.2013 р. по справі №22-ц-778/6026/13 (ЄУН №331/1979/13-ц) та ухвала ВССУ від 09.04.2014 р. по справі №6-2819св14) Відповідач - 1 - ОСОБА_1 та його мати - ОСОБА_7 до теперішнього моменту продовжують чинити перешкоди у користуванні житлом та не надають доступу до квартири, змінивши замки у вхідних дверях та встановивши сигналізацію, тим самим перешкоджають та умисно не виконують рішення суду, що набрали законної сили.

Відповідно до Закону України №888-УІІІ від 10.10.2015, який набув чинності 04.04.2016 р. «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо розширення повноважень органів місцевого самоврядування та оптимізації надання адміністративних послуг», повноваження та функції реєстрації/зняття з реєстрації місця проживання фізичних осіб делеговано органу місцевого самоврядування, а саме - Департаменту реєстраційних послуг Запорізької міської ОСОБА_9.

Згідно Рішення виконавчого комітету Запорізької міської ради №494 від 26.08.2016 р. обєкти житлового та нежитлового фонду, благоустрою та обладнання вилучено з господарського відання ОСОБА_3 підприємства «Основаніє» та передані в господарське відання Комунальному підприємству «Наше місто».

Посилаючись на вищенаведені обставини, позивач за зустрічним позовом ОСОБА_2 просить суд, визнати незаконними та протиправними дії ОСОБА_1, щодо чинення перешкод у користуванні ОСОБА_2 квартирою розташованою за адресою: АДРЕСА_7; визнати ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_9 (паспорт: серія СТ №037185, виданий Жовтневим РВ УМВС України в Запорізькій області 07.05.2008 р.) таким, що втратив право користування житловим приміщенням за адресою: АДРЕСА_8 та виселити без надання іншого житлового приміщення; визнати незаконною реєстрацію місця проживання ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_9 (паспорт: серія СТ №037185, виданий Жовтневим РВ УМВС України в Запорізькій області 07.05.2008 р.) за адресою: АДРЕСА_7; Зобовязати Департамент реєстраційних послуг Запорізької міської ОСОБА_11 скасувати реєстрацію місця проживання ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_9 (паспорт: серія СТ №037185, виданий Жовтневим РВ УМВС України в Запорізькій області 07.05.2008 р.) за адресою: АДРЕСА_7; визнати незаконними дії ОСОБА_3 підприємства «Основаніє» щодо переоформлення особового рахунку ОСОБА_4 на ОСОБА_1; Зобовязати ОСОБА_3 підприємство «Наше місто» здійснити переоформлення особового рахунку ОСОБА_4 на ОСОБА_2.

В судовому засіданні позивач за зустрічним позовом ОСОБА_2 та її представник зустрічний позов підтримали, наполягали на задоволенні позовних вимог.

Відповідач ОСОБА_1 та його представник в судовому засіданні проти зустрічного позову заперечували, вважали вимоги ОСОБА_2 необґрунтованими.

Представники відповідачів - Департаменту реєстраційних послуг Запорізької міської ОСОБА_11 ОСОБА_3 підприємства «Наше місто», третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору - Департаменту житлово-комунального господарства Запорізької міської ради, ОСОБА_3 підприємство «Основаніє» в судовому засіданні зустрічний позов ОСОБА_1 визнали.

Представник КП «Наше місто» надав суду письмові пояснення згідно з якими, комунальне підприємство «Наше місто» Запорізької міської ради створено відповідно до Рішення Запорізької міської ради №25 від 25.05.2016 р.

Виконавчий комітет Запорізької міської ради рішенням від 24.06.2016 року №311 «Про визначення виконавця житлово-комунальних послуг», з 01.09.2016 р. визначив комунальне підприємство «Наше місто» Запорізької міської ради виконавцем житлово-комунальних послуг з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій.

Будинок № 8-а по вул. Українська м. Запоріжжя є власністю територіальної громади м. Запоріжжя, в особі Запорізької міської ради та знаходиться у господарському віданні комунального підприємства «Наше місто» Запорізької міської ради відповідно до рішень виконавчого комітету ЗМР від 15.08.2016 № 459 «Про передачу майна комунальної власності в господарське відання комунальному підприємству «Наше місто» Запорізької міської ради» та від 26.08.2016 року № 494 «Про вилучення обєктів житлового та нежитлового фонду, обєктів благоустрою та обладнання з господарського відання міського комунального підприємства «Основаніє» та передачу в господарське відання комунального підприємства «Наше місто» та затвердження актів приймання-передачі».

Відповідно до Конституції України кожен має право на житло. Ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше як на підставі закону за рішенням суду.

Відповідно до рішення Апеляційного суду Запорізької області від 24.12.2013 року підтверджено право ОСОБА_2 на законне проживання в ІНФОРМАЦІЯ_10, а саме зобовязано вселити ОСОБА_2 в спірну квартиру.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду з розгляду цивільних та кримінальних справ від 09.04.2014 апеляційна скарга ОСОБА_1 відхилена, але всупереч вищезазначеного рішення суду ОСОБА_1 з 2013 року по цей час чинить перешкоди для вселення ОСОБА_2 до спірної квартири. Цей факт був підтверджений комісійно при обстеженні 25.10.2016 року квартири в якій зареєстрована ОСОБА_2, а саме замки в квартиру АДРЕСА_9 змінені, зі слів сусідів ОСОБА_1 заперечує щодо мешкання ОСОБА_2 в квартирі, тобто, ОСОБА_1 неправомірно чинить перешкоди ОСОБА_2 в проживанні в квартирі.

Будинок №8а по вул. Українській належить до комунальної власності м. Запоріжжя та до 01.09.2016 року знаходився на балансі та обслуговуванні міського комунального підприємства «Основаніє».

За інформацією МКП «Основаніє», квартира АДРЕСА_9 належить до державного житлового фонду, в квартирі зареєстровані: ОСОБА_2 та ОСОБА_1.

Статтею 61 Житлового кодексу УРСР визначено, що договір найму укладається між балансоутримувачем (підприємство на балансі якого знаходиться будинок) та наймачем на підставі ордеру. Встановлено, що спочатку особовий рахунок на квартиру АДРЕСА_9 був оформлений на ОСОБА_4, який помер 24.05.2009.

На підставі ст. 106 Житлового кодексу УРСР, член сімї наймача вправі за згодою наймача та інших членів сімї, які проживають разом з ним, вимагати визнання його наймачем за раніше укладеним договором найму жилого приміщення замість попереднього наймача.

Таке ж право у разі смерті наймача або втрати ним права на жиле приміщення належить будь - якому членові сімї наймача. У разі відмови наймодавця у визнанні члена сімї наймачем за договором найму спір може бути вирішено в судовому порядку.

За інформацією МКП «Основаніє», у квітні 2016 до підприємства звернувся ОСОБА_1 з заявою про зміну особового рахунку. Згода ОСОБА_2 щодо зміни особового рахунку до МКП «Основаніє» не була надана.

Таким чином робітниками МКП «Основаніє» з порушенням статті 106 Житлового кодексу УРСР був змінений особовий рахунок на квартиру АДРЕСА_10 на ОСОБА_1.

Суд, заслухавши пояснення учасників процесу, вивчивши надані матеріали дійшов наступних висновків.

До зустрічного позову додано письмові докази, вивчені та оголошені в судовому засіданні: копія ордеру № 3532 від 25.09.1972 р., виданого ОСОБА_4; копія свідоцтва про смерть ОСОБА_4, який помер 24.05.09 р., копія свідоцтва про смерть ОСОБА_5, який помер 18.01.2013 р., копія договору від 21.06.01 р. купівлі-продажу квартири АДРЕСА_11.

Згідно ч. 3 ст. 9 Житлового кодексу, ніхто не може бути виселений із займаного жилого приміщення або обмежений у праві користування жилим приміщенням інакше як з підстав і в порядку, передбачених законом.

Згідно з ч. 3 ст.61 ЦПК України, обставини, встановлені судовим рішенням у цивільній, господарській або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Згідно з рішенням Апеляційного суду Запорізької області від 24.12.2013 р. по цивільній справі за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Жовтневого районного суду м. Запоріжжя від 07.11.2013 р. у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 та комунального підприємства «Основаніє» про вселення, та за зустрічними вимогами ОСОБА_1 до ОСОБА_2, третя особа комунальне підприємство «Основаніє» про визнання особи як такої, що втратила право користування житловим приміщенням та за вимогами ОСОБА_7 до ОСОБА_2, треті особи ОСОБА_1, КП «Основаніє» про визнання права користування житловим приміщенням і визнання особи такою, що втратила права користування житловим приміщенням: - апеляційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити, - рішення Жовтневого районного суду м. Запоріжжя від 07.11.2013 р. у цій справі скасувати та ухвалити нове рішення, - відмовити ОСОБА_1 у задоволенні заявлених вимог у цій справі, - відмовити ОСОБА_7 у задоволенні заявлених позовних вимог у цій справі; - позовні вимоги ОСОБА_2 задовольнити, - вселити ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_3 в квартиру АДРЕСА_2, в м. Запоріжжі.

Судом по вказані їй цивільній справі встановлено, що в квартирі АДРЕСА_1, зареєстровані позивач ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_3 та відповідач ОСОБА_1

У лютому 2001 р. відповідач набув право користування житловим приміщенням за згодою всіх членів сімї, які проживали в квартир на час поселення.

На той час у спірній квартирі мешкали: позивач, його чоловік, їх син, його дружина ОСОБА_7- позивач за окремими вимогами та онук відповідач по справі.

У червні 2001 р. для десятирічного ОСОБА_1 була придбана у особисту власність окрема квартира АДРЕСА_3.

У спірній трьохкімнатній квартирі залишились проживати син, його дружина та малолітній відповідач.

ОСОБА_4 чоловік позивача, помер 24.05.2009 р., а син ОСОБА_5, пішов з життя 18.01.2013 р.

Є помітним і те, що у 2013 році між сторонами стали виникати конфлікти щодо розмежування прав користування житловими приміщеннями з одночасним зверненням до правоохоронних органів.

Позивач твердив, що власна квартира онука, до якої вона поселилася з чоловіком, не була постійним її місцем проживання, вона ніколи не відмовлялась від спірної квартири і про це свідчить її постійна реєстрація за спірною адресою. Переїзд був зумовлений домовленістю всіх дорослих членів сімї щодо зручностей використання житлових приміщень для житлово - побутових потреб.

Враховуючи те, що в рішенні суду прямо вказано на те, що «у лютому 2001 р. відповідач (ОСОБА_1О.) набув право користування житловим приміщенням за згодою всіх членів сімї, які проживали в квартир на час поселення», твердження ОСОБА_2 про те, що реєстрація ОСОБА_1 в квартирі здійснена з грубим порушенням вимог законодавства, суд вважає безпідставним та таким, що не відповідає фактичним обставинам справи.

Відповідно до статті 129-1 Конституції України, суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обовязковим до виконання.

Відповідно до чинного законодавства, суд першої інстанції не має право будь-яким чином тлумачити, або ревізувати рішення Апеляційного суду, яке набрало законної сили.

Згідно зі статтею 15 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Статтею 16 ЦК України, передбачено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути:

- визнання права;

- визнання правочину недійсним;

- припинення дії, яка порушує право;

- відновлення становища, яке існувало до порушення;

- примусове виконання обов'язку в натурі;

- зміна правовідношення;

- припинення правовідношення;

- відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди;

- відшкодування моральної (немайнової) шкоди;

- визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб;

- суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.

Згідно з рішенням Апеляційного суду Запорізької області від 24.12.2013 р. позовні вимоги ОСОБА_2 задоволено та вселено ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_3 в квартиру АДРЕСА_12.

В обґрунтування того, що ОСОБА_1 чинить перешкоди ОСОБА_2 при вселенні в спірну квартиру, відповідачем надано суду акт від 25.10.2016 р., згідно з яким замки в квартиру АДРЕСА_13 змінені. При цьому, у вказаному акті відсутні як підпис Генерального директора КП «Наше місто», так і печатка цього підприємства, тобто, вказаний письмовий доказ є не належним.

В судовому засіданні ОСОБА_1 пояснив, що він не чинить перешкод ОСОБА_2 у вселенні, навпаки, сама ОСОБА_2 не бажає вселятись у спірну квартиру.

На підтвердження цього, ОСОБА_1 надав суду постанову про закриття кримінального провадження від 16.01.14 р., винесену слідчим СВ Орджонікідзевського РВ, згідно з якою «будучи опитаною ОСОБА_2 пояснила, що 24.12.2013 р., після засідання Апеляційного суду Запорізької області вона попрямувала до своїх друзів, де на даний час вона проживає. Як пояснила ОСОБА_2 адресу свого теперішнього місця проживання вона повідомляти не хоче, з родичами спілкуватись, також не має бажання. Зі слів ОСОБА_2 відносно неї ніякого кримінального правопорушення вчинено не було, а за місцем мешкання вона відсутня з власної ініціативи».

Чинним цивільним законодавством не передбачено такого способу захисту свого права як визнання незаконними та протиправними дій відповідача, щодо вчинення ним перешкод у користуванні житловим приміщенням особою, яка вселена у вказане приміщення на підставі рішення суду.

Аналізуючи вищенаведені норми Конституції України, цивільного кодексу України, а також, приймаючи до уваги, що існує рішення суду про вселення, яке набрало законної сили, суд дійшов висновку про те, що позивачка ОСОБА_2 обрала неналежний спосіб захисту своїх прав, оскільки питання її вселення має здійснюватись в межах проведення виконавчих дій, згідно із законодавством України «Про виконавче провадження» .

Або, якщо ОСОБА_2 вважає, що відповідач ОСОБА_1 умисно не виконує рішення суду, або перешкоджає його виконанню, то згідно із чинним Кримінальним процесуальним кодексом України, вона може звернутись до правоохоронних органів із заявою про скоєння злочину, передбаченого ст.382 КК України

Відповідно до статті 64 ЖК України, члени сімї наймача, які проживають разом з ним, користуються нарівні з наймачем усіма правами і несуть усі обовязки, що випливають з договору найму жилого приміщення. Повнолітні члени сімї несуть солідарну з наймачем майнову відповідальність за зобовязаннями, що випливають із зазначеного договору.

До членів сімї наймача належать дружина наймача, їх діти і батьки. Членами сімї наймача може бути визнано й інших осіб, якщо вони постійно проживають разом з наймачем і ведуть з ним спільне господарство.

Статтею 106 ЖК України, встановлено, повнолітній член сімї наймача вправі за згодою наймача та інших членів сімї, які проживають разом з ним, вимагати визнання його наймачем за раніше укладеним договором найму жилого приміщення замість попереднього наймача. Таке ж право у разі смерті наймача або втрати ним права на жиле приміщення належить будь-якому членові сімї наймача.

У разі відмови наймодавця у визнанні члена сімї наймачем за договором найму спір може бути вирішено в судовому порядку.

Представники відповідачів - Департаменту реєстраційних послуг Запорізької міської ради, ОСОБА_3 підприємства «Наше місто», третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору - Департаменту житлово-комунального господарства Запорізької міської ради, ОСОБА_3 підприємство «Основаніє» в судовому засіданні визнали зустрічний позов ОСОБА_2 в частині визнання незаконними дій КП «Основаніє» щодо переоформлення особового рахунку ОСОБА_4 на ОСОБА_1 та зобовязання КП «Наше місто» здійснити переоформлення особового рахунку ОСОБА_4 на ОСОБА_2

В обґрунтування пояснили, що при переоформлені особового рахунку з померлого ОСОБА_4 на його онука ОСОБА_1 було допущено «помилку», тобто не отримано згоду ОСОБА_2

При цьому, в позові ОСОБА_2, навпаки, стверджує, що в КП «Основаніє» їй пояснили, що переоформлення особового рахунку на її онука ОСОБА_1 було здійснено, начебто, за її особистої письмової заяви (згоди).

Згідно з ч. 1 cт. 57 ЦПК України, доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Статтею 58 ЦПК України передбачено, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень.

Частиною 2 ст.59 ЦПК передбачено, що обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Згідно зі ст.60 ЦПК України, кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

А ні позивач за зустрічним позовом ОСОБА_2, наполягаючи на тому, що переоформлення особового рахунку на її онука ОСОБА_1 було здійснено з порушенням, а ні представники відповідачів (комунальних підприємств ) визнаючи позов в цієї частині, не надали суду жодного письмово доказу на підтвердження своєї позиції, а тому суд вважає їх заяви з цього приводу голослівними.

В звязку з цим, суд не приймає визнання позову відповідачами Департаменту реєстраційних послуг Запорізької міської ради, ОСОБА_3 підприємства «Наше місто», в частині переоформлення особового рахунку з ОСОБА_4 на ОСОБА_2, оскільки вказане питання зачіпає права відповідача ОСОБА_1, який категорично заперечував проти цієї вимоги.

Судом не приймаються до уваги показання свідків ОСОБА_12, ОСОБА_8, ОСОБА_13, ОСОБА_14, оскільки їх свідчення мають загальний характер та не стосуються предмету заявлених позовів (первісного та зустрічного).

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 10, 11, 212-215 ЦПК України, суд, -

ВИРІШИВ:

Відмовити у задоволенні первісного позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання незаконною та скасування реєстрації місця проживання особи, визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням та виселення у звязку із необґрунтованостю.

Відмовити у задоволенні зустрічного позову ОСОБА_2 до ОСОБА_1, Департамента реєстраційних послуг Запорізької міської ради, ОСОБА_3 підприємства «Наше місто», треті особи: Департамент житлово-комунального господарства Запорізької міської ради, ОСОБА_3 підприємства «Основаніє» про усунення перешкод у користуванні житловим приміщенням, визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням та виселення, визнання незаконною та скасування реєстрації місця проживання особи, визнання незаконним оформлення особового рахунку у звязку із необґрунтованістю.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до апеляційного суду Запорізької області через суд першої інстанції шляхом подачі в 10-денний строк з дня проголошення рішення апеляційної скарги.

Суддя: М.В. Антоненко

Джерело: ЄДРСР 63347097
Друкувати PDF DOCX
Копіювати скопійовано
Надіслати
Шукати у документі
  • PDF
  • DOCX
  • Копіювати скопійовано
  • Надіслати

Навчальні відео: Як користуватись системою

скопійовано Копіювати
Шукати у розділу
Шукати у документі

Пошук по тексту

Знайдено:

Зачекайте, будь ласка. Генеруються посилання на нормативну базу...

Посилання згенеровані. Перезавантажте сторінку