ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ПОЛТАВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

36000, м.Полтава, вул.Зигіна, 1, тел. (0532) 610-421, факс (05322) 2-18-60, E-mail inbox@pl.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06.12.2016 Справа №917/2633/15

м. Полтава

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Еко Лідер", вул. Олександра Мишути, буд. 2, офіс 418, м. Київ,02140

до відповідача ОСОБА_1 акціонерного товариства "Полтавське хлібоприймальне підприємство", вул. Рибчанська, б. 31,м. Полтава, 36009

треті особи які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача : 1. Державна фітосанітарна інспекція України в Полтавській області, провулок Заячий, б.10Б, м. Полтава, 36009

2. Державна установа "Полтавська обласна фітосанітарна лабораторія", провулок Заячий, б.10Б, м. Полтава, 36009

про стягнення 704532,31 грн.

Суддя Пушко І.І.

Представники :

Від позивача: ОСОБА_2, довіреність №7 від 04.07.2016 року;

Від відповідача: ОСОБА_3, довіреність від 25.05.2015 року;

ОСОБА_4, довіреність від 05.12.2016 року;

Від третіх осіб: 1) ОСОБА_5, довіреність від 12.09.2016 року №1197;

ОСОБА_6, доручення № Л16/01-310 від 30.11.2016 року;

2) ОСОБА_7, довіреність № Л16/01-302 від 21.11.2016 року.

Рішення приймається після перерви, оголошеної в судовому засіданні 01.12.2016 року.

Суть справи: Розглядається позовна заява про стягнення з відповідача збитків у розмірі 704 532,31 грн. у зв'язку з порушенням відповідачем своїх господарських зобов'язань по договору складського зберігання сільськогосподарської продукції №П-50/09 від 03.09.2014р. в частині видачі (відвантаження) товару належної якості.

Справа розглядається судом повторно.

Рішенням господарського суду Полтавської області №917/2633/15 від 25.04.2016 року в задоволенні позову Товариства з обмеженою відповідальністю "Еко Лідер" було відмовлено.

Постановою Харківського апеляційного господарського суду від 02.06.2016 року апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Еко Лідер" залишено без задоволення, рішення господарського суду Полтавської області від 25.04.2016 року залишено без змін.

Постановою Вищого господарського суду України від 03.08.2016 року касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Еко Лідер" задоволено, рішення господарського суду Полтавської області від 25.04.2016 року та постанову Харківського апеляційного господарського суду від 02.06.2016 року у справі № 917/2633/15 скасовано, а справу направлено на новий розгляд до господарського суду першої інстанції. При цьому Вищий господарський суд України звернув увагу на те, що суду слід з'ясувати наведені в цій постанові обставини справи, дослідити наявні у справі докази, дати їм, та доводам сторін належну правову оцінку, та ухвалити законне та обґрунтоване рішення.

Відповідно до п. 2.3.50. Положення про автоматизовану систему документообігу суду, затвердженого рішенням Ради суддів України від 26.11.2010 року № 30 (з наступними змінами), було здійснено повторний автоматизований розподіл справи, за наслідком якого справа передана на розгляд судді Пушку І.І.

Під час нового розгляду справи представник позивача в судовому засіданні на задоволенні позовних вимог наполягає, з підстав, викладених у позовній заяві та у письмових поясненнях, долучених до матеріалів справи (том 2, а.с.43-45, 88, 126-128; том 4, а.с.26) в яких позивач зазначає, що у зв'язку з порушенням відповідачем своїх господарських зобов'язань та установлених вимог щодо здійснення господарської діяльності та видачею (відвантаженням) відповідачем товару неналежної якості, позивачу були завдані збитки.

Представник відповідача у відзиві на позов (том 1 а.с.218-221), доповненні до відзиву (том 2, а.с.2-4) та у письмових поясненнях (том 4, а.с.12-13) проти задоволення позову заперечує з посиланням на те, що Полтавське ХПП як зерновий склад виконало умови договору зберігання належним чином, передане позивачем на зберігання зерно було повернуте у стані, не гіршому, ніж прийнято від позивача, а тому посилається на відсутність підстав для стягнення збитків з відповідача у вигляді понесених ним додаткових витрат.

Третя особа 1 – Державна фітосанітарна інспекція у Полтавській області надала письмові заперечення на позовну заяву (том 2, а.с.129-132), в яких зазначено, зокрема, наступне:

- відбір зразків об'єктів регулювання було проведено держінспектором згідно ГОСТ ДСТУ 3355-96 у присутності представника ПП "ОСОБА_2 - ОСОБА_2" із залізничних вагонів, поставлених на завантаження ПрАТ "Полтавське ХПП" після проведення інспектування Карлівської дільниці, та які направлені вподальшому на проведення фітосанітарної експертизи до відділу фітосанітарного аналізу ДУ "Полтавська фітолабораторія". Представники ПП "ОСОБА_2 -ОСОБА_2" не оскаржували процедуру відбору зразків для проведення фітосанітарної експертизи та самі результати вищезазначеної експертизи;

- у визначений законодавством термін, тобто протягом 48 годин з моменту одержання висновку фітосанітарної експертизи, заявником ПП “Атланта-Агро” не було пред'явлено претензій та не подавалася заява про оскарження результатів фітосанітарної експертизи, згідно з Порядком проведення повторної фітосанітарної (арбітражної) експертизи, затвердженим наказом Мінагрополітики України 29.11.2006 №715; вантаж був оформлений та відправлений до Білорусі згідно виданих в установленому порядку фітосанітарних сертифікатів;

- у період з 20.06.2015 по 25.06.2015р, вагони із об'єктами регулювання були зупинені на станції Гомель Білоруської Залізничної дороги. Власником вантажу та “ГУ “Гомельская областная государственная инспекция по семеноводству, карантину и защите растений” не повідомлено третю особу 1 про затримання вантажу на станції Гомель Белоруської залізничної дороги, внаслідок чого фахівці інспекції не були присутні та не приймали участь при відкритті вагонів, відборі проб, вирішенні спірних питань на станції Гомель Белоруської Залізничної дороги;

- інформація щодо невідповідності вантажу та екстрені дії регулюються Міжнародним стандартом з фітосанітарних заходів № 13 п.5 : “Час надання нотифікації” - нотифікації повинні надаватись негайно при підтвердженні факту невідповідності чи необхідності екстреної дії та здійснення фітосанітарних заходів. В разі значної затримки з підтвердженням причини нотифікації (наприклад, ідентифікація організму) можливе надання попередньої нотифікації”. Але фактично нотифікаційне повідомлення надійшло до третьої особи 1 через півроку з моменту затримки вагонів, лише в листопаді 2015р., чим порушено вимоги міжнародних стандартів з фітосанітарних правил. При з'ясуванні обставин, які викладені в нотифікаційному повідомленні ДУ “Головної державної інспекції з насінництва, карантину та захисту рослин” Республіки Білорусь від 05.11.2015 №04-9/2789(копії додаються), виявилось, що проводились фітосанітарні процедури на замовлення ПП “Атланта-Агро” на партію вантажу кукурудзи 560 т та 524,8 т відповідно. Після лабораторної експертизи за висновками ФЛ-16/003413 -В від 16.06.15 р. та ФЛ-16/003480-В від 18.06.15р. були виписані фітосанітарні сертифікати, при цьому в вище згаданих партіях регульованих шкідливих організмів не виявлено;

- згідно із Законом України “Про карантин рослин” в Розділі І Загальні положення, стаття 1 Визначення термінів, термін “реімпорт” відсутній, тому при повернені партії вантажу з Республіки Білорусь, повторна видача сертифікатів проводилась як для імпорту товару згідно заявки ПП “Атланта-Агро”.

Третя особа 2 – Державна установа “Полтавська обласна фітосанітарна лабораторія” у письмових запереченнях на позов (т. 2, а.с. 32-35) зазначила, що всі процедури, які проводилися спеціалістами під час проведення фітосанітарної експертизи у представлених зразках відповідали вимогам міжнародних стандартів та діючому законодавству України, методичним рекомендаціям та інструкціям; висновки фітосанітарної експертизи та фітосанітарні сертифікати на кожну партію є дійсними.

Резолютивна частина рішення оголошена згідно ст. 85 Господарського процесуального кодексу України 06.12.2016 року.

Повне рішення складено та підписано 12.12.2016 року.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши представників сторін та третіх осіб, суд встановив:

На підставі договору складського зберігання сільськогосподарської продукції №50/09 від 03.09.2014 р. (далі - Договір зберігання, том 1, а.с. 16-21), укладеного між відповідачем (ОСОБА_8 склад) та позивачем (Поклажодавець), відповідач в період з 21 травня 2015 року по 28 травня 2015 року прийняв на відповідальне зберігання від ТОВ “ЕКО ЛІДЕР” (позивача) зерно кукурудзи 3 класу в загальній кількості 1 060 880 кг (далі – ОСОБА_9). ОСОБА_9 згідно п.2.7. Договору зберігання та складських квитанцій був прийнятий відповідачем на Карлівський дільниці ПрАТ “Полтавське ХПП” - Полтавська обл., м. Карлівка, вул. Заводська, 1а (далі - ОСОБА_8 склад).

ОСОБА_9 фактично був переданий на ОСОБА_8 склад постачальниками позивача (ТОВ “Наталине Поле”, Фермерське господарство ЦІП”), та в подальшому переоформлений на особовий рахунок позивача на ОСОБА_8 складі на підставі актів приймання передачі № 153 від 27.05.2015, № 157 від 28 травня 2015 року та № 154 від 28.05.2015. (т. 1, а.с. 22-24), згідно умов “Інструкції про ведення обліку й оформлення операцій із зерном і продуктами його переробки на хлібоприймальних та зернопереробних підприємствах” затвердженої Наказом Міністерства аграрної політики України від 13 жовтня 2008 року N 661.

Відповідно до вищезазначених актів прийому-передачі та на підставі Договору зберігання, відповідачем було прийнято від позивача на знеособлене зберігання ОСОБА_9 у загальній кількості 1 060 880 кг, у зв'язку з чим Поклажодавцю було надано складські квитанції № 1079 від 27.05.2015р. за кількістю ОСОБА_9 595 680 кг (серія та номер бланка АФ № 516939), № 1083 від 28.05.2015р. за кількістю ОСОБА_9 224 730 кг (серія та номер бланка АФ№ 516943), №1086 від 28.05.2015р. за кількістю ОСОБА_9 240 470 кг (серія та номер бланка АФ № 516946) (т. 1, а.с. 25-27).

В даних складських квитанціях було зазначено, що ОСОБА_9 на ОСОБА_8 складі було передано на знеособлене зберігання за показниками якості, що відповідають базисним нормам показників якості для кукурудзи 3 класу (кормові потреби), згідно з вимогами ДСТУ 4525:2006, та визначено відсоток сміттєвої домішки, який склав для ОСОБА_9, переданого по складській квитанції № 1079 1,8 %, для ОСОБА_9, переданого по складським квитанціям №№ 1083, 1086 - відповідно 2,0 %.

В даних складських квитанціях зроблене також посилання на документи, що засвідчують якість зерна, якими є картки аналізу зерна № 163 від 28 травня 2015 року, № 160 від 27 травня 2015 року та № 161 від 27 травня 2015 року (т. 1, а.с. 28-30). У вказаних картках відображено склад сміттєвої домішки по фракціям (в т.ч. відображено наявність органічної домішки), при цьому зазначено, що шкідлива домішка становить 0,00, тобто невиявлена.

У період з 17 червня по 19 червня 2015 року відповідач за заявкою позивача видав (відвантажив) частину ОСОБА_9 в кількості 979 700 кг. ОСОБА_9 відбувалась шляхом його завантаження на ОСОБА_8 складі на залізничний транспорт з метою подальшого експорту в Республіку Білорусь.

Транспортування ОСОБА_9 здійснювалось залізничним транспортом на підставі договору транспортного експедирування № 47/14 від 16.10.2014 та додатку до нього № 21 від 28 травня 2015 року, укладеного позивачем з ПП “АТЛАНТА АГРО” (далі - Експедитор), за реквізитами, визначеними в додатку №21 до вказаного договору (т.1, а.с. 80-87).

Відвантажений ОСОБА_9 перевозився визначеним позивачем експедитором зі ст. Карлівка у пункт призначення ст. Хоробичи (експ.) на виконання зовнішньоекономічного контракту № 12/5 від 12.05.2015р., укладеного позивачем (постачальником) з покупцем – індивідуальним підприємцем ОСОБА_10, Республіка Білорусь (т. 1, а.с. 31), що підтверджується копіями відповідних вантажних митних декларацій та залізничних накладних (том 1, а.с.32-35, 36-79).

При відправленні вагонів, Експедитором за дорученням Позивача було отримано у Державній фітосанітарній інспекції Полтавської області фітосанітарні сертифікати на всю партію товару.

Вказаними фітосанітарними сертифікатами № 75/16-046/ВХ-548737 від 17.06.2015 (вагон 95794376), № 75/16-046/ВХ-548744 від 17.06.2015 (вагон 95756938), № 75/16-046/ВХ-548738 від 17.06.2015 (вагон 95528659), № 75/16-046/ВХ-548739 від 17.06.2015 (вагон 95618716), № 75/16-046/ВХ-548740 від 17.06.2015 (вагон 95528212), №75/16-046/ВХ-548741 від 17.06.2015 (вагон 95794319), № 75/16-046/ВХ-548743 від 17.06.2015 (вагон 95678348), №75/16-046/ВХ-548742 від 17.06.2015 (вагон 95379186), № 75/16-046/ВХ-548753 від 19.06.2015 (вагон 95529020), 75/16-046/ВХ-548750 від 19.06.2015 (вагон 95324018), № 75/16-046/ВХ-548752 від 19.06.2015 (вагон 95380135), № 75/16-046/ВХ-548749 від 19.06.2015 (вагон 95680039), №75/16-046/ВХ-548754 від 19.06.2015 (вагон 95679122), № 75/16-046/ВХ-548755 від 19.06.2015 (вагон 95395059) Державна ветеринарна і фітосанітарна служба України засвідчила, що зазначені в них рослини були перевірені та/або пройшли експертизу у відповідності до необхідних офіційних процедур і вважаються вільними від шкідливих організмів, що є карантинними для країни-імпортера, та відповідають діючим фітосанітарним вимогам країни – імпортера, включаючи і регульовані не карантинні шкідливі організми (т. 1, а.с. 96-110).

З актів розкриття вагонів № № 851,852,855,856,857,858,859,860 від 21.06.2015 року; №№ 911,912,913,914,915,916 від 24.06.2015 року, № 917 від 25.06.2015 року вбачається, що у період часу з 20.06.2015 року по 25.06.2015 рік вказані вище вагони були зупинені на ст. Гомель Білоруської залізничної дороги для здійснення фітосанітарного контролю по відношенню підкарантинної продукції, у зв'язку з чим для відбору проб здійснено розкриття вагонів шляхом зняття однієї ЗПУ з кожного вагону, та встановлення нової ЗПУ ст. Гомель після відбору проб (т.1, а.с. 111-125).

За результатами проведення контролю відповідними фітосанітарними органами Республіки Білорусь, у всіх 15 ваганах було виявлено підкарантинний об'єкт - амброзію полинолисту, що підтверджується свідоцтвами про проведення карантинної експертизи № 192-и від 22.06.2015, №196-и від 25.06.2015р., № 198-и від 26.06.2015 (т. 1, а.с. 126-128) та актами карантинного фітосанітарного контролю №№ 03/23-15/0942 - 03/23-15/0949 від 22.06.2015; №№ 03/23-150998 - 03/23-15/1001 від 25.06.2015; 03/23-15/1017 від 26.06.2015 (т. 1 а.с. 129-140), якими відповідними органами було приписано здійснити повернення товару постачальнику (позивачу).

Як зазначає позивач, у подальшому відвантажений ОСОБА_9 у складі 15 вагонів був повернутий вантажовідправнику (експедитору) до станції відправлення Карлівка на підставі актів загальної форми № 700 П від 22.06.2015, № 710 від 25.06.2015, № 731 П від 26.06.2015 та актів повернення № 03/23-15-0060 - №03/23-15-067 від 22.06.2015 року, № 03/23-15-0068 - 03/23-15-0073 від 25.06.2015, № 03/23-15-0074 від 26.06.2015 (т.1 а.с. 141-155). Повернуті вагони з ОСОБА_9 у кількості 15 штук надійшли до ст. Карлівка у період з 30.06.2015р. по 03.07.2015р.

Як вбачається з матеріалів справи, для проведення огляду транспорту та ОСОБА_9, проведення контрольного визначення якості, експертизи (ідентифікації) ОСОБА_9 та здійснення митних процедур (здійснення митного контролю) на території ПрАТ “Полтавський ХПП” (Карлівська дільниця) на підставі рішення Полтавської митниці ДФС № 80602/376 від 26.06.2015р. було створено тимчасову зону митного контролю на строк до 10.08.2015 р.

За результатами досліджень залізничних вагонів-зерновозів з зерном кукурудзи на території тимчасової зони митного контролю, проведених Полтавською ТПП, надано експертні висновки № В-3059 від 01.07.2015р. та № В-3135 від 04.07.2015р., згідно яких встановлено, що надана на дослідження партія ОСОБА_9, що надійшла у зазначених вище вагонах, є партією ОСОБА_9, обсягами 524 800 кг та 454 900 кг, яка раніше експортувалась до Республіки Білорусь (т. 1, а.с. 157-158).

За дорученням позивача, інспектором фітосанітарного контролю Державної фітосанітарної інспекції Полтавської області та незалежним сюрвеєром ТОВ “ПРО КОНТРОЛ ЛТД” було проведено дослідження за фактом повернення ОСОБА_9 з вищезазначених підстав.

На підставі вказаного дослідження, Полтавською обласною фітосанітарною лабораторією надані висновки фітосанітарної експертизи № ФЛ 16/003725-В від 04.07.2015р. та № ФЛ 16/000571-1 від 04.07.2015р. (т.1 а.с. 159-160), а ТОВ “ПРО КОНТРОЛ ЛТД” видані сертифікати якості за результатами дослідження сюрвеєра від 02.07.-06.07.2016р. № РС1400100029, № РС1400100030, № РС1400100031, № РС1400100032, № РС1400100033, № РС1400100034, № РС1400100035, № РС1400100036, № РС1400100037, № РС1400100038, № РС1400100039, № РС1400100040, № РС1400100041, № РС1400100042, № РС1400100043 стосовно наявності в підкарантинному ОСОБА_9 карантинного об'єкта - амброзії полинолистої.

За результатами проведеної фітосанітарної експертизи Полтавською обласною фітосанітарною лабораторією було виявлено (підтверджено) наявність карантинного об'єкту – насіння амброзії полинолистої у 8 вагонах, саме №№ 95528659, 95528212, 95678348, 95379186, 95324018, 95380135, 95679122, 95620357, а незалежним сюрвеєром ТОВ “ПРО КОНТРОЛ ЛТД” – у 5 вагонах, а саме №№ 95618716, 95528212, 95529020, 95324018, 95620357, тобто дані двох самостійних незалежних експертиз щодо виявлення вказаного карантинного об'єкту співпали по 3-х вагонах, а по 5 вагонам карантинний об'єкт не був виявлений ними взагалі.

В подальшому 7 вагонів, в яких фітосанітарною експертизою Полтавської обласної фітосанітарної лабораторієї не було виявлено насіння амброзії полинолистої, були повторно відвантажені позивачем до Республіки Білорусь, та повернуті не були, за відсутності претензій органів фітосанітарного нагляду країни-імпортера до їх змісту, на що посилається сам позивач в тексті своє апеляційної скарги (том 3, а.с.11). Таким чином, фактично серед зазначених 7 вагонів були повторно відвантажені вагони №№ 95618716, 95324018, в яких Полтавською обласною фітосанітарною лабораторією не було виявлено (підтверджено) наявність карантинного об'єкту, але наявність такого карантинного об'єкту була виявлена незалежним сюрвеєром ТОВ “ПРО КОНТРОЛ ЛТД”, що не завадило їх повторному переміщенню через митний кордон Республіки Білорусь та проходженню ними фітосанітарного контролю з боку компетентних органів цієї держави. При цьому позивач не посилається на те, що ним здійснювалися будь-які додаткові заходи щодо очищення ОСОБА_9, який містився у цих вагонах, від карантинних об'єктів, зокрема, від насіння амброзії полинолистої.

На думку позивача, ОСОБА_8 склад (відповідач) порушив свої господарські зобов’язання та установлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності в частині видачі (відвантаження) товару належної якості.

Враховуючи вищевикладене, позивач вважає свої права порушеними та просить стягнути з відповідача на відшкодування збитків свої витрати, пов’язані зі сплатою ПДВ при ввозі (поверненні) ОСОБА_9 на митну територію України в розмірі 368 572,31 грн.; витрати, пов’язані з оплатою транспортних послуг при перевезенні товару (8 вагонів) за маршрутом зі ст. Карлівка до ст. Хоробичі у розмірі 156 112,00 грн.; витрати по оплаті транспортних послуг при поверненні та переадресації товару (8 вагонів) у сумі 179 848,00 грн.

Таким чином, загальна сума збитків, яка заявлена позивачем до стягнення, складає 704 532,31 грн.

Під час розгляду по суті заявлених позовних вимог судом приймається до уваги наступне.

Частиною 1 статті 22 Цивільного кодексу України (далі – ЦК України) визначено, що особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування.

Відповідно до ч. 2 статті 22 ЦК України збитками є втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

Згідно статті 611 ЦК України, у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: припинення зобов'язання внаслідок односторонньої відмови від зобов'язання, якщо це встановлено договором або законом, або розірвання договору; зміна умов зобов'язання; сплата неустойки; відшкодування збитків та моральної шкоди.

За змістом статей 224, 225 Господарського кодексу України (далі –ГК України), учасник господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання або установлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності, повинен відшкодувати завдані цим збитки суб'єкту, права або законні інтереси якого порушено.

Під збитками розуміються витрати, зроблені управненою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також не одержані нею доходи, які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобов'язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною.

До складу збитків, що підлягають відшкодуванню особою, яка допустила господарське правопорушення, включаються: вартість втраченого, пошкодженого або знищеного майна, визначена відповідно до вимог законодавства; додаткові витрати (штрафні санкції, сплачені іншим суб'єктам, вартість додаткових робіт, додатково витрачених матеріалів тощо), понесені стороною, яка зазнала збитків внаслідок порушення зобов'язання другою стороною; неодержаний прибуток (втрачена вигода), на який сторона, яка зазнала збитків, мала право розраховувати у разі належного виконання зобов'язання другою стороною; матеріальна компенсація моральної шкоди у випадках, передбачених законом.

Аналіз наведених норм матеріального права дає підстави для висновку, що особа, яка порушила зобов'язання, несе цивільно-правову відповідальність, зокрема у вигляді відшкодування збитків.

Для застосування такої міри відповідальності як відшкодування збитків необхідною є наявність всіх чотирьох загальних умов відповідальності, а саме: протиправної поведінка боржника, що полягає у невиконанні або неналежному виконанні ним зобов'язання; наявність шкоди (збитки - це грошове вираження шкоди); причинного зв'язку між протиправною поведінкою та завданою шкодою; вини боржника.

Наявність всіх вищезазначених умов є обов'язковою для прийняття судом рішення про відшкодування завданої шкоди.

При цьому наявність протиправної поведінка боржника, розмір збитків (шкоди) та наявність причинного зв'язку між ними має довести сторона, яка їх зазнала, а відсутність хоча б одного з вищевказаних елементів цивільного правопорушення звільняє заподіювача шкоди від відповідальності.

Предметом спору у справі є питання наявності підстав покладення на відповідача обов'язку по відшкодуванню збитків, завданих позивачу внаслідок виявлення в зерні кукурудзи, повернутого зі зберігання, карантинного об’єкту – амброзії полинолистої.

В обґрунтування позовних вимог позивач в позовній зазначає, що відповідач порушив свої договірні зобов’язання за Договором зберігання в частині видачі ОСОБА_9 (зерна кукурудзи) належної якості, а саме, видавши (повернувши) зі зберігання ОСОБА_9 зараженим карантинним об'єктом - амброзією полинолистою.

Відповідно до ч.1 ст. 936 ЦК України, за договором зберігання одна сторона (зберігач) зобов'язується зберігати річ, яка передана їй другою стороною (поклажодавцем), і повернути її поклажодавцеві у схоронності.

Ч. 1 ст. 949 ЦК України передбачено, що зберігач зобов'язаний повернути поклажодавцеві річ, яка була передана на зберігання, або відповідну кількість речей такого самого роду та такої самої якості.

Умовами укладеного між сторонами Договору зберігання передбачено, що відповідач в межах цього договору діє як ОСОБА_8 склад.

Особливості зберігання зерна зерновим складом, який є також товарним складом відповідно до вимог ст.956 ЦК України, визначаються, окрім норм, що містяться у §2 глави 66 ЦК України, також Законом України "Про зерно та ринок зерна в Україні".

Згідно ст. 32 Закону України "Про зерно та ринок зерна в Україні", зерновий склад зобов'язаний повернути поклажодавцеві або особі, зазначеній ним як одержувач, зерно у стані, передбаченому договором складського зберігання та законодавством.

Відповідно до ч.3 статті 24 цього Закону, при прийманні зерна на зберігання зерновий склад зобов'язаний здійснити аналіз його якості.

В статті 43 Закону "Про зерно та ринок зерна в Україні", зазначено, якщо зерновий склад приймає зерно на зберігання без видачі простого або подвійного складського свідоцтва, то для підтвердження прийняття зерна на зберігання він повинен видати складську квитанцію.

При прийнятті відповідачем від позивача на зберігання зерна кукурудзи за складськими квитанціями № 1079 від 27.05.2015р. за кількістю ОСОБА_9 595 680 кг (серія та номер бланка АФ № 516939), № 1083 від 28.05.2015р. за кількістю ОСОБА_9 224 730 кг (серія та номер бланка АФ№ 516943), №1086 від 28.05.2015р. за кількістю ОСОБА_9 240 470 кг (серія та номер бланка АФ № 516946), сторонами були визначені якісні характеристики ОСОБА_9, переданого на зберігання, шляхом віднесення його до 3 класу (кормові потреби), з посиланням на норми держстандарту ДСТУ 4525:2006, а також визначено відсоткові показники вологості, зернової та сміттєвої домішок.

Як свідчить таблиця 2 “Вимоги до зерна кукурудзи” п. 5.1 ДСТУ 4525:2006 “Кукурудза. Технічні умови” (в редакції змін, внесених 12.01.2008р.), слово “амброзія” було виключено з переліку шкідливих домішок, визначених вказаним ДСТУ, наявність яких не дозволена для використання зерна кукурудзи для будь-яких потреб, в т.ч. кормових ( том 1, а.с. 233).

Таким чином, відповідно до діючого на момент виникнення спірних правовідносин держстандарту, наявність амброзії у складі зерна кукурудзи не є забороненою, при цьому ДСТУ 4525:2006 не визначає максимально допустимий відсотковий розмір домішок насіння амброзії у складі сміттєвої домішки, структура якої визначена в п.3.1.2, п.3.2.3 та в таблиці 2 п. 5.1 держстандарту ДСТУ 4525:2006.

В обґрунтування позовних вимог позивач в письмових поясненнях (том 2, а.с. 44-45) та його представник в судовому засіданні посилаються на те, що амброзія полинолиста є шкідливим організмом за визначенням, яке надане в ст.1 Закону України “Про карантин рослин”, тому, на думку позивача, вона має відноситися до фракції “шкідлива домішка” у складі сміттєвої домішки, визначеної ДСТУ 4525:2006. Оскільки в картках аналізу зерна, (які зазначені як документи, що засвідчують якість зерна, у відповідних складських квитанціях, виданих відповідачем), було зазначено про відсутність шкідливої домішки у зерні кукурудзи, прийнятому на зберігання, позивачем робиться висновок про те, що виявлення в подальшому насіння амброзії полинолистої свідчить про видачу відповідачем зі зберігання ОСОБА_9 неналежної якості, тобто зерна кукурудзи, якість якого погіршилася по відношенню до якості, визначеної на момент передачі на зберігання.

Таке твердження позивача визнається судом необґрунтованим в зв'язку з наступним.

За визначенням термінів, яке дається в ст. 1 Закону України "Про карантин рослин", карантинний організм – вид шкідливого організму, який у разі занесення або обмеженого поширення на території України може завдати значної шкоди рослинам і рослинним продуктам. В цій же статті зазначеного Закону передбачено, що шкідливий організм – будь-який вид, штам або біотип рослин, тварин, патогенний агент, шкідливий для рослин чи продуктів рослинного походження, у тому числі комахи, кліщі, грибки, бактерії, віруси, нематоди та бур'яни.

Таким чином, Закон України “Про карантин рослин” визначає під карантинним організмами такі шкідливі організми, які є шкідливими саме для рослин чи продуктів рослинного походження, а не для людей чи тварин.

В той же час, п.3.1.2.3 ДСТУ 4525:2006 визначено, що шкідлива домішка (як складова частина сміттєвої домішки) – це домішка рослинного походження, шкідлива для здоров'я людини і тварин.

Більш того, перелік організмів, які складають саме шкідливу домішку для зерна кукурудзи, прямо визначений в абзаці п'ятому п. 3.2.3 ДСТУ 4525:2006 (том 1, а.с. 229, 233), серед яких амброзія полинолиста відсутня.

Амброзія полинолиста дійсно віднесена до переліку регульованих шкідливих організмів, затвердженого наказом Міністерства аграрної політики України № 716 від 29.11.2006 р. (з наступними змінами), виданим відповідно до ст.25 Закону України “Про карантин рослин”, та міститься в п.2 розділу “Бур'яни” переліку А-2 “Карантинні організми, обмежено поширені в Україні”, затвердженого вказаним наказом.

Разом з тим, належність амброзії полинолистої як бур'яну до числа карантинних організмів, які є шкідливими для рослин чи продуктів рослинного походження, та які підпадають під дію Закону України “Про карантин рослин”, саме по собі не означає, що її насіння є шкідливим для здоров'я людини і тварин, та підлягає занесенню до фракції “шкідлива домішка” у складі смітної домішки кукурудзи, відповідно до ДСТУ 4525:2006. Таким чином, підстави віднесення насіння амброзії полинолистої до фракції “шкідлива домішка” як окремої складової частини смітної домішки кукурудзи не обґрунтовані позивачем посиланням на діюче законодавство України, а ґрунтуються на здійсненні його довільного тлумачення на свій розсуд.

Посилання позивача на те, що відповідно до п. 2 Інструкції з виявлення, локалізації та ліквідації вогнищ карантинних бур'янів, затвердженої наказом Міністерства аграрної політики України від 27.01.2005 № 40 (далі – Інструкція № 40), карантинні бур'яни - види бур'янів, які засмічують сільськогосподарські угіддя, луки, пасовища, узбіччя доріг, зростають на всіх типах ґрунтів і завдають значної шкоди сільському господарству та небезпечні для домашніх тварин і здоров'я людини, що, на думку позивача, означає можливість віднесення будь-якого карантинного бур'яну (в тому числі амброзії полинолистої) до фракцій шкідливої домішки за визначенням діючого ДСТУ 4525:2006, не може бути визнане судом обґрунтованим.

Як зазначено в тексті наказу Міністерства аграрної політики України від 27.01.2005р. № 40, яким затверджено вказану Інструкцію, його видано на підставі Закону України “Про карантин рослин”. В той же час, визначення змісту поняття “карантинний бур'ян” в п.2 Інструкції суперечить визначенню карантинного організму та шкідливого організму, яке наведено в ст.1 Закону України “Про карантин рослин”, оскільки значно розширює його зміст по відношенню до визначення, встановленого вказаним Законом.

За таких обставин, вищезгадана Інструкція № 40 у вказаній частині не може бути застосована господарським судом відповідно до ч.2 ст.4 ГПК України, як така, що не відповідає вимогам закону.

Суд погоджується з доводами представників відповідача, висловленими в судовому засіданні, що в разі наявності насіння амброзії полинолистої в зерні кукурудзи, воно при аналізі якості такого зерна має відображатися у складі смітної домішки не як шкідлива домішка, а як складова частина органічної домішки – насіння дикорослих неотруйних рослин ( п.3.1.2.2 ДСТУ 4525:2006), що передбачено також абзацом третім п.3.2.3 ДСТУ 4525:2006 (том 1, а.с. 228-229).

При цьому, судом приймається до уваги, що за ДСТУ 4525:2006 не підлягають визначенню найменування дикорослих рослин, насіння яких становить таку органічну домішку. Також суд звертає увагу на те, що наявність органічної домішки в певних обсягах (відсотках) була встановлена в картках аналізу зерна, які зазначені як документи, що засвідчують якість зерна у відповідних складських квитанціях, виданих відповідачем на момент прийняття від позивача ОСОБА_9 на зберігання, що не виключає наявність насіння амброзії полинолистої в ОСОБА_9, переданому на зберігання відповідачу.

Посилання позивача на те, що виявлення в ОСОБА_9, переданому зі зберігання, насіння амброзії полинолистої свідчить про погіршення якості ОСОБА_9, переданого на зберігання відповідачу, могло бути визнане обґрунтованим лише у випадку, якщо позивач довів би той факт, що таке насіння було відсутнє як складова частина органічної домішки у складі зерна кукурудзи на момент прийняття його на зберігання. Відповідні докази були витребувані у сторін п.3 ухвали господарського суду Полтавської області від 09.11.2016р., але надані суду не були. Таким чином, позивач не довів, що серед складових частин органічної домішки, виявленої ОСОБА_8 складом при прийнятті ОСОБА_9 на зберігання, було відсутнє насіння амброзії полинолистої.

Судом приймається до уваги, що в п.2.1 Договору зберігання сторони по справі не визначили наявність насіння карантинних рослин в складі смітної домішки ОСОБА_9, і, зокрема, насіння амброзії полинолистої, тією обставиною, яка виключає передачу на зберігання відповідного зерна з наявністю такої домішки. У цьому ж пункті Договору зберігання сторонами визначено, що якість продукції визначається лабораторією ОСОБА_8 складу. П.5.6 Договору зберігання також передбачено, що якість продукції, яка повертається поклажедавцю зі зберігання, визначається лабораторією ОСОБА_8 складу.

Надана відповідачем копія свідоцтва №181-13 від 13.12.2013р. про атестацію виробничо-технологічної лабораторії Карлівської дільниці ПрАТ “Полтавське ХПП” (том 1, а.с.222-225), яке було чинним в момент виникнення та в період існування спірних правовідносин між сторонами по справі, свідчить, що зазначена лабораторія ОСОБА_8 складу (відповідача) не має права на проведення аналізу з визначення вмісту амброзії полинолистої у складі смітної домішки кукурудзи. Позивач не був позбавлений права ознайомитися з переліком вимірювань, на проведення яких була атестована в установленому порядку вищезазначена лабораторія ОСОБА_8 складу (відповідача) в момент укладення Договору зберігання та передачі ОСОБА_9 на зберігання відповідачу, а також до моменту відвантаження зазначеного ОСОБА_9 на виконання експортного контракту.

Відповідно до ч.2 ст.959 ЦК України позивач мав право протягом усього часу зберігання взяти проби ОСОБА_9 для визначення його зараженості карантинними рослинами, але своїм правом не скористався.

В письмових поясненнях від 05.12.2016 р. (том 4, а.с.26) позивач посилається на те, що, на його думку, обов'язок ОСОБА_8 складу з визначення вмісту карантинних бур'янів в зерні, що передається на зберігання, витікає із змісту “Инструкции о работе производственных (технологических) лабораторий предприятий Министерства заготовок СССР”, яка була затверджена наказом Міністерства хлібопродуктів СРСР від 16.08.1979р., зокрема, п.4.5 вказаної Інструкції, відповідно до якого виробнича (технологічна) лабораторія має здійснювати аналізи відібраних проб на кількість та характер домішок (в т.ч. карантинних бур'янів).

Таке посилання не може бути визнане судом обґрунтованим враховуючи наступне.

По-перше, вказана Інструкція регламентує дії виробничих (технологічних) лабораторій “предприятий Министерства заготовок СССР”, до числа яких лабораторія ОСОБА_8 складу відповідача не відноситься.

По-друге, нормативні акти СРСР не віднесені до актів цивільного законодавства згідно з положеннями ст. 4 ЦК України, також такі акти не включені до переліку актів, які можуть регулювати господарські відносини відповідно до ст.7 ГК України.

Крім того, слід зазначити, що постановою Верховної Ради України від 12.09.1991р. № 1545-ХІІ “Про порядок тимчасової дії на території України окремих актів законодавства Союзу РСР” було передбачено, що до прийняття відповідних актів законодавства України на території республіки застосовуються акти законодавства Союзу РСР з питань, які не врегульовані законодавством України, за умови, що вони не суперечать Конституції і законам України.

Разом з тим, організаційні основи карантину рослин, права і обов'язки юридичних та фізичних осіб, спрямовані на запобігання занесенню та поширенню карантинних рослин на території України, на час виникнення та існування спірних правовідносин врегульовані діючим законодавством України, а саме Законом України “Про карантин рослин”, а також підзаконними актами, виданими на його виконання, зокрема, Інструкцією №40, про яку йшлося вище.

Вказаними нормативними актами, зокрема, ст.12 Закону України “Про карантин рослин”, яка визначає обов'язки осіб щодо карантину рослин, на відповідача не покладено обов'язок визначення вмісту та ідентифікації найменувань карантинних бур'янів в зерні, що передається на зберігання.

Положеннями п.п.1.3, 5, 6.1 держстандарту України ДСТУ 3355-96 “Продукція сільськогосподарська рослинна. Методи відбору проб у процесі карантинного огляду” (том 2, а.с.15-24) передбачено, що відбір проб та проведення карантинної експертизи здійснюється державними інспекторами пункту карантину рослин, а не суб'єктами господарювання.

Посилання позивача на те, що відповідачем були допущені порушення п.п. 5.2, 5.6 вказаної вище Інструкції № 40 є необґрунтованим, оскільки позивачем не доведено посиланням на будь-які докази той факт, що державним інспектором з карантину рослин застосовувалися по відношенню до належного відповідачу ОСОБА_8 складу певні карантинні (фітосанітарні) заходи, спрямовані на ліквідацію вогнищ карантинних рослин, і, зокрема, – аброзії полинолистої, а відповідач не спряв проведенню таких заходів, або не дотримувався спрямованих до нього карантинних вимог відповідних посадових осіб (державних інспекторів з карантину рослин).

Позивачем також не доведено порушення відповідачем п.п.5.7.5 зазначеної Інструкції № 40, відповідно до якого зерновий склад зобов'язаний забезпечити умови зберігання, які унеможливлюють засмічення карантинними об'єктами зерна поклажодавців, що вже перебуває на зберіганні, при прийомці товару від інших поклажодавців, оскільки, як було встановлено судом, позивач не довів, що передане ним на зберігання зерно кукурудзи шляхом переоформлення зерна, отриманого ОСОБА_8 складом від інших зберігачів (ТОВ “Наталине Поле”, Фермерське господарство ЦІП”), та яке зберігалося у знеособленому вигляді, не було засмічене карантинним об'єктом (насінням амброзії полинолистої) у складі органічної домішки як складової частини смітної домішки на момент прийняття його ОСОБА_8 складом на зберігання.

Також судом приймається до уваги, що відповідно до частини 3 ст.959 ЦК України, товарний склад або поклажедавець при поверненні товару має право вимагати його огляду та перевірки якості. В абзаці другому цієї ж норми передбачено, що якщо при поверненні товару він не був спільно оглянутий або перевірений товарним складом та поклажедавцем, поклажедавець має заявити про нестачу або пошкодження товару у письмовій формі одночасно з його одержанням, а щодо нестачі та пошкодження, які не могли бути виявлені при звичайному способі прийняття товару – протягом трьох днів після його одержання. У разі відсутності заяви поклажодавця вважається, що товарний склад повернув товар відповідно до умов договору.

П. 5.10 Договору зберігання, укладеного між сторонами по справі, також передбачено, що всі претензії з приводу кількості та якості (в т.ч. пошкодження) продукції, поклажодавець має заявляти у письмовій формі одночасно з її одержанням. У разі відсутності такої заяви поклажодавця, вважається, що ОСОБА_8 склад повернув продукцію відповідно до умов договору, після чого будь-які претензії щодо якості чи кількості переданої продукції ОСОБА_8 складом не приймаються.

Таким чином, як ч.3 ст.959 ЦК України, так і умовами Договору зберігання передбачена матеріально-правова презумпція виконання товарним складом умов договору зберігання в частині повернення переданого на зберігання товару належної якості. За своїм правовим змістом така презумпція - це встановлене законом припущення стосовно наявності певного юридичного факту при існуванні іншого юридичного факту, а саме – відсутності письмової заяви поклажедавця стосовно недоліків переданого на зберігання товару на момент його одержання, або на протязі трьох днів після його одержання.

Позивачем не надано доказів подання такої письмової заяви в установлений законом термін ним самим, або уповноваженою ним особою, якою у спірних правовідносинах виступав експедитор - ПП “АТЛАНТА АГРО” , що діяв на підставі укладеного з позивачем договору транспортного експедитування № 47/14 від 16.10.2014р. та додатку до нього № 21 від 28 травня 2015 року.

За таких обставин, визначена законом презумпція виконання товарним складом умов договору зберігання не спростована позивачем в установленому порядку, а тому факт повернення відповідачем переданого на зберігання ОСОБА_9 у стані, що відповідав умовам Договору зберігання, визнається судом встановленим. Відповідно до ч.5 ст.35 ГПК України, факти, які відповідно до закону вважаються встановленими, не доводяться при розгляді справи.

При цьому судом також приймається до уваги, що відсутність у ОСОБА_9 шкідливих організмів, які є карантинними для країни-імпортера, на момент повернення його відповідачем зі зберігання уповноваженій позивачем особі (експедитору ПП “АТЛАНТА АГРО”), була підтверджена Державною ветеринарною і фітосанітарною службою України шляхом видачі фітосанітарних сертифікатів на всю партію товару (т. 1, а.с. 96-110). Зазначені сертифікати не були оспорені та визнані недійсними в установленому порядку за заявою позивача чи уповноваженої ним особи, так само дії відповідних посадових осіб Державної ветеринарної і фітосанітарної служби України щодо процедури відбору зразків ОСОБА_9, результатів їх експертизи та видачі відповідних фітосанітарних сертифікатів не визнавались неправомірними, про що зазначає сам позивач в своїх письмових поясненнях від 21.04.2016р., наданих суду (том 2, а.с.128).

Стосовно посилання позивача на те, що фітосанітарними органами Республіки Білорусь було виявлено підкарантинний об'єкт - амброзію полинолисту в усіх 15 вагонах, до яких було завантажено ОСОБА_9, що підтверджується свідоцтвами про проведення карантинної експертизи № 192-и від 22.06.2015, №196-и від 25.06.2015р., № 198-и від 26.06.2015 (Т. 1, а.с. 126-128) та актами карантинного фітосанітарного контролю №№ 03/23-15/0942 - 03/23-15/0949 від 22.06.2015; №№ 03/23-150998 - 03/23-15/1001 від 25.06.2015; 03/23-15/1017 від 26.06.2015 (Т. 1 а.с. 129-140), суд зазначає, що таке виявлення підкарантинного об'єкту мало місце вже після повернення ОСОБА_9 зі зберігання, тобто після того, як правовідносини між сторонами за Договором зберігання припинилися їх виконанням належним чином відповідно ст.599 ЦК України, і не може слугувати доказом порушення відповідачем умов Договору зберігання. При цьому, сам по собі факт такого виявлення підкарантинного об'єкту фітосанітарними органами Республіки Білорусь не спростовує як факту недоведеності позивачем відсутності амброзії полинолистої у ОСОБА_9 на момент передачі його на зберігання відповідачу, який був встановлений судом, так і визначеної ч.3 ст.959 ЦК України матеріально-правової презумпції виконання ОСОБА_8 складом (відповідачем) умов договору зберігання, яка не спростована позивачем в порядку та у спосіб, що визначені законом.

За таких обставин, суд вважає, що позивачем не доведено факт протиправної поведінки відповідача, що полягає у невиконанні або неналежному виконанні ним умов укладеного між сторонами по справі Договору зберігання, що само по собі є достатньою підставою для відхилення заявлених вимог про стягнення збитків.

Разом з тим, суд приймає до уваги, що позивачем не доведено також і наявність причинного зв'язку між діями відповідача, які він вважає протиправними та такими, що порушують умови Договору зберігання, та витратами, які складають суму заявлених до відшкодування збитків в межах даної справи.

В тексті позовної заяви (том 1, а.с.4-5) позивач посилається на те, що зараженість товару карантинним об'єктом не допускається умовами укладеного ним зовнішньоекономічного контракту, що перешкоджало його виконанню позивачем. Саме з цією обставиною позивач пов'язує свої витрати по оплаті ПДВ з операції ввезення (повернення) ОСОБА_9 в митному режимі реімпорту відповідно до п.206.3 ст.206 Податкового кодексу України, яким передбачено оподаткування ПДВ операцій, що здійснюються відповідно до п.3 ч.2 ст.78 Митного кодексу України. В зазначеній нормі Митного кодексу України передбачено поміщення у митний режим реімпорту товарів, які були поміщені у митний режим експорту і повернуті особі, яка їх експортувала, у зв'язку з невиконанням (неналежним виконанням) умов зовнішньоекономічного договору, за яким зазначені товари експортувалися.

З цією ж обставиною позивач пов'язує і свої витрати по оплаті транспортних послуг, які становлять іншу складову частину збитків, вимоги про стягнення яких заявлені позивачем.

Суд звертає увагу, що ні п.4.1 зовнішньоекономічного контракту № 12/5 від 12.05.2015р., укладеного позивачем (постачальником) з покупцем – індивідуальним підприємцем ОСОБА_10, Республіка Білорусь, в якому містяться умови щодо якості товару, що підлягає передачі за цим контрактом, ні іншими положеннями зазначеного зовнішньоекономічного контракту не передбачена заборона наявності будь-яких підкарантинних об'єктів у складі смітної домішки, максимальний відсоток якої визначений в п.4.1 цього контракту. Вказаний контракт також не містить посилання на будь-які стандарти якості (України, Республіки Білорусь або міжнародні), яким має відповідати товар, що підлягає передачі за контрактом, а також не містить застережень щодо розподілу ризиків, які можуть настати в разі виявлення підкарантинних об'єктів відповідними державними органами країни імпортера у товарі, який є предметом контракту.

Позивачем не надано суду доказів, які б свідчили про наявність претензій до нього з боку покупця за цим зовнішньоекономічним контрактом, які б стосувалися якості товару і були пов'язані з фактом виявлення у ньому фітосанітарними органами Республіки Білорусь підкарантинного об'єкту - амброзії полинолистої.

Також судом приймається до уваги, що п.п.2.1, 3.2 зовнішньоекономічного контракту № 12/5 від 12.05.2015р. передбачено, що продавець відвантажує товар покупцю на умовах DAF – кордон України – кордон Республіки Білорусь, визначених правилами Інкотермс-2000. Умова поставки “DAF – UA Хоробичі” визначена також в розділі 20 “Умови поставки” відповідних митних декларацій (форма МД-2) (том 1, а.с.32-35), за якими уповноважений позивачем експедитор здійснював відвантаження товару покупцю за вказаним контрактом.

Відповідно до вимог Офіційних правил тлумачення торговельних термінів Міжнародної торгової палати в редакції 2000р. (Інкотермс-2000) (http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/988_007/page4), на які зроблене посилання в укладеному позивачем зовнішньоекономічному контракті, та які підлягають застосуванню судом як звичай ділового обороту, що зафіксований у документі ( ст.7 ЦК України), а також підлягають застосуванню відповідно до вимог ч.4 ст.265 ГК України, умови поставки за базисом DAF (Поставка до кордону) означають, що продавець виконав свої обов'язки щодо поставки, коли товар, що пройшов митне очищення для експорту, але ще не для імпорту, наданий у розпорядження покупця нерозвантаженим на прибулому транспортному засобі в названому місці та пункті на кордоні, але перед митним кордоном суміжної країни.

При цьому, ст.А.4 базису поставки DAF (Поставка до кордону) правил Інкотермс-2000 передбачає, що продавець зобов'язаний надати товар у розпорядження покупця нерозвантаженим на прибулому транспортному засобі в названому місці поставки на кордоні, у встановлену дату або в межах узгодженого періоду, а ст.А.5 визначено, що продавець несе всі ризики втрати або пошкодження товару до моменту здійснення його поставки у відповідності зі ст. А.4.

Згідно зі ст.Б.2 базису поставки DAF (Поставка до кордону), саме покупець зобов'язаний одержати на власний ризик і за власний рахунок будь-яку імпортну ліцензію чи інший офіційний дозвіл, або інші документи, і виконати, де це належить, усі митні формальності, необхідні для імпорту товару та його наступного транспортування.

Ст.Б.6 базису поставки DAF (Поставка до кордону) передбачено, що саме покупець зобов'язаний сплатити всі витрати, пов'язані з товаром, із моменту здійснення його поставки у відповідності зі статтею А.4, а також всі додаткові витрати внаслідок невиконання покупцем обов'язку прийняти поставку, здійснену у відповідності з статтею А.4.

Оскільки матеріалами справи підтверджується, що позивачем (продавцем) був наданий товар у розпорядження покупця за зовнішньоекономічним контрактом № 12/5 від 12.05.2015р. на прикордонному пункті Хоробичі (UA) на кордоні між Україною та Республікою Білорусь, з наданням документів, визначених п.5.4 цього контракту (серед яких – фітосанітарні сертифікати, видані компетентними державними органами України), тобто здійснена поставка товару відповідно до базису поставки DAF (Поставка до кордону), всі подальші ризики стосовно переміщення товару за межами кордону України по території Республіки Білорусь (в тому числі ризики витрат внаслідок дій компетентних державних органів цієї країни по відношенню до товару), мав нести не позивач (продавець), а покупець за вказаним контрактом, оскільки умовами контракту інше не передбачене.

Разом з тим, позивачем не надано суду доказів направлення ним покупцю за зовнішньоекономічним контрактом № 12/5 від 12.05.2015р. претензій з вимогами стосовно покладення на покупця відповідних витрат, пов'язаних з поверненням товару продавцю на вимогу фітосанітарних органів Республіки Білорусь, в тому числі тих витрат, які позивач просить стягнути з відповідача як збитки, та доказів відхилення покупцем таких претензій (вимог). Так само позивачем не надані суду і докази звернення до судових або арбітражних органів з приводу вирішення спору з покупцем стосовно відшкодування таких витрат за його рахунок.

За таких обставин, суд вважає, що понесені позивачем витрати, які він просить стягнути з відповідача як збитки, знаходяться в безпосередньому причинному зв'язку з власною бездіяльністю позивача, а не з діями відповідача, вчиненими в межах виконання Договору зберігання, укладеного між сторонами по справі.

Враховуючи всі вищевикладені обставини в сукупності, суд констатує, що заявлені позовні вимоги є необґрунтованими, а тому підлягають відхиленню в повному обсязі з покладенням судових витрат на позивача.

Керуючись ст.ст. 44, 49(ч. 5), 82-85 ГПК України, суд,

ВИРІШИВ:

В задоволенні позову відмовити повністю.

Повне рішення складено 12.12.2016 року.

Суддя Пушко І.І.