ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29 листопада 2016 року Справа № 910/31608/15

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

Рогач Л.І., - головуючого, доповідача Алєєвої І.В., Дроботової Т.Б.

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Київенерго"на постановуКиївського апеляційного господарського суду від 23.08.2016у справі№ 910/31608/15 Господарського суду міста Києваза позовомПублічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України"доПублічного акціонерного товариства "Київенерго"простягнення 340292025,81 грн.

за участю представників: позивачаГромніцький Ю.П. -предст. дов. від 13.05.2014;відповідачаКравчик С.М.- предст. дов. від 18.10.2016;

ВСТАНОВИВ:

17.12.2015 Публічне акціонерне товариство "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Публічного акціонерного товариства "Київенерго" про стягнення 173586013,56 грн. заборгованості за газ, спожитий у січні-грудні 2014 року, 60825151,22 грн. пені, 3% річних у розмірі 6684175,69 грн. та 99196685,16 грн. інфляційних втрат. Позов мотивовано неналежним виконанням відповідачем своїх зобов'язань за договором купівлі-продажу природного газу та обґрунтовано приписами статей 526, 611, 625 Цивільного кодексу України, статей 193, 231 Господарського кодексу України.

Відповідач надав відзив, у якому вказав про відсутність підстав для задоволення позовних вимог оскільки, за твердженням відповідача, розрахунки між сторонами мають здійснюватись з урахуванням приписів Закону України "Про засади функціонування ринку природного газу"; розрахунок інфляційних втрат, відсотків річних та пені здійснено позивачем невірно; позивачем не надано доказів в підтвердження якості переданого товару.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 06.04.2016 (суддя Нечай О.В.) позов задоволено частково; стягнуто з Публічного акціонерного товариства "Київенерго" на користь Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" заборгованість в розмірі 173586013,56 грн., інфляційні втрати в розмірі 80277366,86 грн., 3% річних в розмірі 6684175,69 грн. та пеню в розмірі 30412575,61 грн. В іншій частині позову відмовлено.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 23.08.2016 (судді: Кропивна Л.В. - головуючий, Суховий В.Г., Чорна Л.В.) рішення місцевого господарського суду скасовано частково, прийнято нове рішення, яким позовні вимоги Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" задоволено частково; стягнуто з Публічного акціонерного товариства "Київенерго" на користь Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" заборгованість у розмірі 173586013,56 грн., інфляційні втрати в розмірі 80277366,86 грн., 3% річних в розмірі 6684175,69 грн., пеню в розмірі 60825151,22 грн. та 172541,88 грн. судового збору за подання позову. В іншій частині в задоволенні позову відмовлено. Стягнуто з Публічного акціонерного товариства "Київенерго" на користь Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" судового збору у розмірі 200970,00 грн. за подання апеляційної скарги.

Не погоджуючись з висновками господарських судів попередніх інстанцій, Публічне акціонерне товариство "Київенерго" подало до Вищого господарського суду України касаційну скаргу, в якій просить рішення та постанову у справі скасувати, справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції. Обґрунтовуючи касаційну скаргу, скаржник посилається на неправильне застосування судами норм матеріального та процесуального права, зокрема, вказує, що суди всупереч приписам частини першої статті 27 Господарського процесуального кодексу України не залучили до участі у справі, як третю особу, орган державної влади; не врахували, що відповідач здійснював розрахунки згідно з приписами Закону України "Про засади функціонування ринку природного газу" та Порядку розподілу коштів, що надходять на поточні рахунки із спеціальним режимом використання для проведення розрахунків з постачальником природного газу, на якого покладено спеціальні обов'язки", затвердженого постановою КМУ від 18.06.2014 № 217, якими змінено порядок і строк проведення розрахунків за природний газ, поставлений відповідно до договору, відтак, відсутні підстави для застосування до відповідача відповідальності за несвоєчасну оплату.

У поданих додаткових поясненнях до касаційної скарги відповідач послався також на зміну умов договору купівлі-продажу природного газу, на підставі якого відбувається стягнення, відповідно до рішення Господарського суду міста Києва у справі № 910/11803/16, яке набрало законної сили та яким встановлено преюдиціальні обставини за змістом статті 35 Господарського процесуального кодексу України.

Також відповідач подав клопотання про зупинення провадження у цій справі до набрання законної сили рішенням Господарського суду міста Києва у справі №910/14909/16, до вирішення спору у якій неможливо вирішити пов'язаний спір у справі № 910/31608/16.

Судова колегія відхилила клопотання про зупинення провадження у справі з тих підстав, що відповідно до меж своїх повноважень суд касаційної інстанції не має права приймати докази, які відсутні в матеріалах справи, та встановлювати обставини справи, які не досліджувались судами попередніх інстанцій.

Заслухавши доповідь судді - доповідача, пояснення представників сторін, присутніх у судовому засіданні, перевіривши наявні матеріали справи на предмет правильності юридичної оцінки обставин справи та повноти їх встановлення в судових рішеннях, колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню частково з таких підстав.

Відповідно до статті 1117 Господарського процесуального кодексу України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Касаційна інстанція не має права встановлювати чи вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду або відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

Як встановили господарські суди попередніх інстанцій та вбачається з обставин справи, 09.12.2013 Публічне акціонерне товариство "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" (продавець) та Публічне акціонерне товариство "Київенерго" (покупець) уклали договір купівлі-продажу природного газу № 1246/14-БО-41, відповідно до умов якого продавець зобов'язувався передати у власність покупцю у 2014 році природний газ, ввезений на митну територію України Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" за кодом згідно з УКТ ЗЕД 2711 21 00 00, а покупець - прийняти та оплатити цей природний газ, на умовах цього договору. Згідно з пунктом 2.1 договору продавець передає покупцеві для СВП "Київські теплові мережі" ПАТ "Київенерго" з 01.01.2014 по 31.12.2014 газ обсягом до 197360,00 тис. куб. м.

Згідно з пунктами 2.3 та п. 2.4 Договору за розрахункову одиницю газу приймається один кубічний метр, приведений до стандартних умов: (t) = 20 градусів Цельсія, тиск газу (Р) = 760 мм ртутного стовпчика (101,325 кПа). Фізико хімічні показники газу, який передається продавцем покупцеві в пунктах приймання-передачі, указаних у пункті 3.1 цього Договору, повинні відповідати вимогам ГОСТу 5542-87 "Газы горючие природные для промышленного и коммунально-бытового назначения. Технические условия".

Відповідно до пункту 3.4 Договору не пізніше 5-го числа місяця, наступного за місяцем продажу газу, покупець зобов'язується надати продавцеві підписані та скріпленні печатками покупця та газотранспортного підприємства три примірники акта приймання-передачі газу, у якому зазначаються фактичні обсяги використаного газу, його фактична ціна та вартість. Продавець не пізніше 8-го числа зобов'язується повернути покупцеві та газотранспортному підприємству по одному примірнику оригіналу акта, підписаний уповноваженим представником та скріплений печаткою, або надати в письмові формі вмотивовану відмову від підписання акта. Акти є підставою для статочних розрахунків між сторонами.

За пунктом 6.1 договору оплата здійснюється покупцем виключно грошовими коштами шляхом 100% поточної оплати протягом місяця поставки газу. Остаточний розрахунок за фактично переданий газ здійснюється до 14-го числа (включно) місяця, наступного за місяцем поставки газу.

Відповідно до пункту 7.2 Договору у разі невиконання покупцем умов пункту 6.1 цього Договору він зобов'язується сплати продавцю, крім суми заборгованості, пеню у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня від суми простроченого платежу за кожний день прострочення платежу.

В подальшому сторони укладали додаткові угоди до договору купівлі-продажу природного газу № 1246/14-БО-41, якими погоджували ціну газу та тарифи на транспортування природного газу магістральними та розподільчими трубопроводами.

Місцевий господарський суд встановив, що за даними актів приймання-передачі природного газу на виконання умов договору позивач поставив відповідачу протягом січня-грудня 2014 року природний газ на загальну суму 468039285,28 грн., що сторони не заперечують.

Однак, відповідно до наданого позивачем розрахунку, оплату за поставлений газ відповідач здійснював з порушенням строків оплати та не у повному обсязі, а розмір заборгованості станом на день розгляду спору складає 173586013,56 грн.

Задовольняючи частково позовні вимоги, місцевий господарський суд дійшов висновку, що відповідач всупереч статей 525, 526 Цивільного кодексу України та статті 193 Господарського кодексу України неналежним чином виконав свої зобов'язання по оплаті отриманого за договором купівлі-продажу природного газу, у зв'язку з чим позивач відповідно до умов договору та положень законодавства нарахував пеню, інфляційні та 3 % річних згідно з доданим розрахунком.

Місцевий господарський суд визнав доведеним факт наявності у відповідача заборгованості за отриманий газ у розмірі 173586013,56 грн., водночас, здійснивши перерахунок заявлених до стягнення інфляційних втрат, суд дійшов висновку, що позовні вимоги в цій частині підлягають задоволенню частково, а також визнав за можливе зменшити розмір заявленої до стягнення пені на 50%, враховуючи майновий стан відповідача.

Переглядаючи справу в повному обсязі за приписами статті 101 Господарського процесуального кодексу України, суд апеляційної інстанції, розглянув та відхилив клопотання відповідача про зупинення провадження до розгляду справи № 910/14909/16 про визнання недійсним одностороннього правочину позивача про зарахування зустрічних однорідних вимог, вказавши, що правочин, вчинений 01.08.2016, не стосується рішення у даній справі, прийнятого 06.04.2016.

Водночас суд апеляційної інстанції погодився з встановленими місцевим судом обставинами справи та зазначив, що з огляду на відсутність доказів на підтвердження обставин, які звільняють відповідача від виконання грошових зобов'язань перед позивачем за поставлений газ в період з січня 2014 року по грудень 2014 року, висновок суду першої інстанції про задоволення позову в частині стягнення з відповідача заборгованості з оплати газу в розмірі 173586013,56 грн. є вірним та обґрунтованим.

Натомість, оцінивши співвідношення розміру заявлених штрафних санкцій із розміром стягуваного основного боргу, врахувавши, що природний газ не є газом власного виробітку, а ввезений на митну територію України, апеляційний суд не знайшов підстав для зменшення пені, та визнав мотиви, наведені у рішенні суду першої інстанції для такого зменшення такими, що не відповідають змісту частини третьої статті 551 Цивільного кодексу України та статті 233 Господарського кодексу України, а відтак рішення в частині змінення розміру пені на 50% скасовано з прийняттям нового рішення про стягнення пені у повному обсязі.

У відповідності до статті 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. За статтями 525, 526 ЦК України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Стаття 629 Цивільного кодексу України передбачає, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Частина перша статті 199 Господарського кодексу України передбачає, що виконання господарських зобов'язань забезпечується заходами захисту прав та відповідальності учасників господарських відносин, передбаченими цим Кодексом та іншими законами. До відносин щодо забезпечення виконання зобов'язань учасників господарських відносин застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України.

Порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання) (стаття 610 Цивільного кодексу України). Частиною першою статті 216 Господарського кодексу України встановлено, що учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Згідно з частиною другою статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Суди з'ясували, що спірні правовідносини сторін склалися у сфері господарської діяльності на ринку природного газу.

З касаційної скарги вбачається, що заперечення відповідача зводяться переважно до неврахування судами попередніх інстанцій положень Закону України "Про засади функціонування ринку природного газу" (чинного на час укладення договору та протягом періоду спірних правовідносин з постачання газу у 2014 році), яким передбачались особливості регулювання спірних відносин, зокрема, щодо встановленого порядку перерахування коштів з поточних рахунків із спеціальним режимом використання для проведення розрахунків з постачальником природного газу.

Колегія суддів зазначає, що Законом України "Про засади функціонування ринку природного газу" передбачалось, що постачання природного газу - це господарська діяльність на ринку природного газу, що підлягає ліцензуванню і полягає в наданні послуг та пов'язана з реалізацією природного газу безпосередньо споживачам на підставі укладених з ними договорів; газопостачальним підприємством (постачальник) є суб'єкт господарювання, що на підставі ліцензії здійснює постачання природного газу безпосередньо споживачам згідно з укладеними договорами; споживач - це юридична особа або фізична особа - підприємець, яка отримує природний газ відповідно до договору про постачання природного газу та використовує його як паливо або сировину (стаття 1 Закону).

За приписами статті 12 Закону України "Про засади функціонування ринку природного газу" постачання природного газу здійснюється відповідно до договору, за яким постачальник зобов'язується поставити споживачеві природний газ, якісні характеристики якого визначено стандартами, в обсязі та порядку, передбачених договором, а споживач зобов'язується сплачувати вартість прийнятого природного газу в розмірі, строки та порядку, передбачених договором.

При цьому частиною одинадцятою статті 18 вказаного вище Закону визначено порядок розрахунків за природний газ всіма категоріями споживачів з гарантованим постачальником природного газу, зокрема, і теплогенеруючими організаціями, що купують природний газ у гарантованого постачальника для виробництва теплової енергії, які зобов'язані оплачувати вартість спожитого газу з урахуванням особливостей, визначених у статті 19-1 Закону України "Про теплопостачання"; зазначені положення законодавства (як і постанова Кабінету Міністрів України від 18.06.2014 № 217 "Про затвердження порядку розподілу коштів, що надходять на поточні рахунки із спеціальним режимом використання для проведення розрахунків з постачальником природного газу, на якого покладено спеціальні обов'язки") не встановлюють строків здійснення розрахунків всупереч умовам укладеного сторонами договору.

Таким чином, за результатами перевірки розрахунків позивача та здійсненого перерахунку сум інфляційних, суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованого висновку про задоволення позовних вимог щодо стягнення з відповідача суми основного боргу, трьох відсотків річних, інфляційних та наявності підстав для застосування до відповідача відповідальності у вигляді пені.

Доводи касаційної скарги в частині неправомірності встановлення судами строків здійснення розрахунків не спростовують належно та повно встановлених судом істотних обставин справи та законності правових висновків відповідно до наведених вище положень законодавства; відповідач помилково посилається на порушення судами приписів частини першої статті 27 Господарського процесуального кодексу України в частині незалучення до участі у справи органу державної влади, що здійснює управління корпоративними правами, оскільки така вимога стосується справ щодо майна; зміна судовим рішенням умов договору не стосується періоду спірних правовідносин за 2014 рік.

Водночас судова колегія зазначає, що частиною третьою статті 551 Цивільного кодексу України встановлено, що розмір неустойки може бути зменшено за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення, а відповідно до статті 233 Господарського кодексу України у разі, якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно зі збитками кредитора, суд має право зменшити розмір штрафних санкцій, взявши при цьому до уваги ступінь виконання зобов'язання боржником, майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні, інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу, а у разі, якщо порушення боржника не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір штрафних санкцій.

Також згідно з пунктом 3 статті 83 Господарського процесуального кодексу України господарському суду при прийнятті рішення надано право зменшувати у виняткових випадках розмір неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання. Із змісту вказаної статті вбачається, що господарський суд має право зменшувати у виняткових випадках розмір неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання. Вирішуючи питання про зменшення розміру пені, яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання суд повинен об'єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеня виконання зобов'язань, причини неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення у виконанні зобов'язання, невідповідності розміру пені наслідкам порушення, негайного добровільного усунення винною стороною порушення та його наслідків.

Згідно зі статтями 4-2, 43, пунктами 2 і 3 частини першої статті 84 Господарського процесуального кодексу України правосуддя здійснюється на засадах рівності учасників судового процесу, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному та об'єктивному розгляді справи в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом, а рішення відповідно до його частини має містити стислий виклад заяв, пояснень, клопотань сторін, обставини справи, встановлені господарським судом, докази, на підставі яких прийнято рішення, доводи, за якими господарський суд відхилив клопотання і докази сторін; відповідно за статтею 105 Господарського процесуального кодексу України у постанові має бути викладено, зокрема, обставини справи, встановлені апеляційною інстанцією, висновки за результатами розгляду апеляційної скарги, у разі скасування або зміни рішення місцевого господарського суду - доводи, за якими апеляційна інстанція не погодилась з висновками суду першої інстанції.

Зі змісту рішення місцевого господарського суду вбачається, що воно містить стислий виклад клопотання відповідача з посиланням на відповідні докази; місцевий господарський суд, приймаючи рішення, скористався правом, передбаченим статтею 83 Господарського процесуального кодексу України, виклавши відповідні обставини у судовому рішенні. Так, суд взяв до уваги майновий стан позивача, відповідно до інформації, що знаходиться на офіційному сайті позивача (ел. адреса: http://www.naftogaz.com), яка відображена в "Проміжній скороченій окремій фінансовій звітності станом на та за дев'ять місяців, що закінчилися 30 вересня 2015 року", за яким в Проміжному звіті про фінансові результати (Звіт про сукупний дохід) за 9 місяців 2015 року Форма № 2 ФІНАНСОВІ РЕЗУЛЬТАТИ чистий фінансовий результат НАК "Нафтогаз України" за 2015 рік становив 233670 тис. грн. прибутку, та майновий стан відповідача відповідно до Звіту про фінансові результати (Звіт про сукупний дохід) за січень - вересень 2015 року, за яким відповідач мав фінансовий результат у вигляді збитків у 2014 році 375925 тис. грн., а в 2015 році 640744 тис. грн. Також суд врахував, що несвоєчасність розрахунків за поставлений природний газ відповідачем зумовлена, зокрема, значною дебіторською заборгованістю за поставлену теплову енергію бюджетними організаціями, для вироблення теплової енергії яким і використовується придбаний відповідачем природний газ за договором, і яка станом на 01.11.2015 перевищила 1 млрд 532,4 млн грн., з яких заборгованість бюджетних організацій складає понад 67 відсотків; при цьому мали місце об'єктивні незалежні від волі сторін обставини (нормативно-правова неврегульованість взаємовідносин сторін щодо порядку оплати вартості поставленого природного газу за договором), що, в тому числі, стало причиною прострочення виконання відповідачем свого грошового зобов'язання за договором; відповідач вживав заходи щодо виконання зазначеного зобов'язання, визначена судом сума пені є співрозмірною з порушенням грошового зобов'язання за Договором, допущеним відповідачем.

З матеріалів справи вбачається, що в підтвердження своїх доводів про наявність підстав для зменшення штрафних санкцій відповідач посилався на докази в підтвердження свого майнового стану, а також інші обставини, що перешкоджали своєчасному здійсненню ним розрахунків за договором; зі змісту судових рішень вбачається, що суди дослідили надані відповідачем докази та вмотивовано їх відхилили, що спростовує доводи касаційної скарги, разом з тим, матеріали справи не містять доказів на підтвердження інших обставин, на які посилався відповідач, про що також відзначено у судових рішеннях.

Переглядаючи справу, суд апеляційної інстанції, не спростував доводи відповідача щодо наявності об'єктивних причин, що унеможливлювали здійснення своєчасних розрахунків протягом спірного періоду у зв'язку з правовою неврегульованістю взаємовідносин сторін щодо порядку оплати вартості поставленого природного газу за договором та відповідні висновки місцевого господарського суду.

Рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги процесуального законодавства і всебічно перевіривши обставини, вирішив справу у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин; обґрунтованим визнається рішення, в якому повно відображені обставини, які мають значення для даної справи, висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, дослідженими в судовому засіданні.

Перевіривши у відповідності до частини 2 статті 1115 Господарського процесуального кодексу України юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення у постанові апеляційного господарського суду, колегія суддів дійшла висновків про те, що апеляційний господарський суд в порядку статей 43, 99, 101 Господарського процесуального кодексу України розглядаючи справу, неповно відобразив встановлені місцевим господарським судом обставини справи, пов'язані з застосуванням ним права на зменшення розміру належної до стягнення пені, не розглянув всебічно, повно та об'єктивно в судовому процесі всі обставини справи в їх сукупності, в зв'язку з чим невірно скасував рішення місцевого господарського суду.

З огляду на викладене, постанова апеляційного господарського суду підлягає скасуванню, а рішення місцевого господарського суду - залишенню в силі.

На підставі викладеного, керуючись статтями 1115, 1117, пунктом 6 статті 1119, статтями 11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Київенерго" задовольнити частково.

Постанову Київського апеляційного господарського суду від 23.08.2016 у справі №910/31608/15 Господарського суду міста Києва скасувати.

Рішення Господарського суду міста Києва від 06.04.2016 залишити в силі.

Головуючий Л. Рогач

Судді: І. Алєєва

Т.Дроботова