ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06 грудня 2016 року Справа № 904/11145/15

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

Головуючий суддя Судді:Могил С.К. (доповідач), Малетич М.М., Грек Б.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Міністерства оборони України на постанову Київського апеляційного господарського суду від 27.09.2016 та рішення господарського суду міста Києва від 01.06.2016 у справі № 904/11145/15 господарського суду міста Києваза позовомтовариства з обмеженою відповідальністю "Нікопольська зернова компанія"до:1. Міністерства оборони України, 2. приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "Дім страхування",простягнення 81 658, 84 грн.,за участю представників

позивача: Ратушного В.В.,

відповідача-1: Остапенка В.В.,

відповідача-2: не з`явились,

В С Т А Н О В И В :

У грудні 2015 року товариство з обмеженою відповідальністю "Нікопольська зернова компанія" звернулось до господарського суду Дніпропетровської області з позовом до публічного акціонерного товариства "Євраз Баглійкокс" та приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "Дніпроінмед" про стягнення 81 658, 84 грн., а саме: 31 658, 84 грн. майнової шкоди з відповідача-1 та 50 000 грн. страхового відшкодування з відповідача-2.

Ухвалою господарського суду Дніпропетровської області від 17.03.2016 замінено первісного відповідача-1 публічне акціонерне товариство "Євраз Баглійкокс" належним відповідачем-1 Міністерством оборони України. Передано справу за підсудністю до господарського суду міста Києва.

Позивачем в травні 2016 року подано до господарського суду міста Києва заяву про перерозподіл позовних вимог між відповідачами, в якій він просив стягнути з відповідача-1 майнову шкоду в розмірі 32 168, 84 грн. та з відповідача-2 страхове відшкодування в розмірі 49 490 грн.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 18.05.2016 змінено назву відповідача-2 з приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "Дніпроінмед" на приватне акціонерне товариство "Страхова компанія "Дім страхування".

Рішенням господарського суду міста Києва від 01.06.2016, залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 27.09.2016, позов задоволено. Стягнуто з відповідача-1 на користь позивача 32 658, 84 грн. відшкодування та з відповідача-2 на користь позивача 49 000 грн. відшкодування.

Не погоджуючись з рішенням місцевого та постановою апеляційного господарських судів, відповідач-1 звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить їх скасувати та прийняти нове рішення про відмову в позові.

В обґрунтування заявлених вимог скаржник посилається на порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права.

Переглянувши в касаційному порядку оскаржені судові рішення колегія суддів дійшла висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги з огляду на таке.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, 03.10.2014 відбулось зіткнення автомобіля "ЗАЗ" (д.н. НОМЕР_1 ) з автомобілем "УАЗ" (д.н. НОМЕР_2 ), що знаходився під керуванням ОСОБА_1 , внаслідок чого автомобілі отримали механічні пошкодження.

ДТП сталася в результаті порушення водієм ОСОБА_1 п.п. 2.9, 10.1 Правил дорожнього руху, що підтверджується постановою Заводського районного суду м. Дніпродзержинська від 17.11.2014 у справі № 208/8780/14-п, відповідно до якої ОСОБА_1 визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 Кодексу України про адміністративні правопорушення.

Власником автомобіля марки "ЗАЗ" (д.н. НОМЕР_1 ) на момент ДТП був позивач, що підтверджується свідоцтвом про реєстрацію транспортного засобу.

Згідно з висновком № 2903/15/15 від 31.03.2015 експертного дослідження про визначення вартості майнової шкоди, спричиненої в результаті ДТП (проведеного судовим експертом Дроздовим Ю.В.), вартість відновлювального ремонту автомобіля "ЗАЗ" (д.н. НОМЕР_1 ) складає 81 658, 84 грн.

Цивільно-правова відповідальність власника транспортного засобу за шкоду, заподіяну життю, здоров`ю, майну третіх осіб внаслідок експлуатації транспортного засобу "УАЗ" (д.н. НОМЕР_2 ) на момент скоєння ДТП була застрахована відповідачем-2 на підставі договору обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів (поліс АС/8975739), яким передбачено ліміт відповідальності за шкоду, заподіяну майну 50 000,00 грн.

Позивач 04.03.2015 звернувся з листом № 66 до відповідача-2, в якому просив останнього забезпечити явку його представника для участі в огляді пошкодженого при ДТП автомобіля марки "ЗАЗ" (д.н. НОМЕР_1 ). Зазначений лист отримано відповідачем-2 11.03.2015, що підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення.

В подальшому позивач звернувся до відповідача-2 із заявою від 27.04.2015, в якій просив здійснити страхове відшкодування оціненої матеріальної шкоди. Зазначена заява отримана відповідачем-2 13.05.2015, що підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення.

Проте відповідач-2 суму страхового відшкодування не сплатив, що і стало підставою для звернення з даним позовом до нього про стягнення страхового відшкодування в межах ліміту відповідальності за вирахуванням франшизи та до відповідача-1 про стягнення різниці між фактичним розміром шкоди і сумою страхової виплати.

Задовольняючи позовні вимоги, суди попередніх інстанцій виходили з їх обґрунтованості та доведеності.

Колегія суддів касаційної інстанції погоджується з висновками судів попередніх інстанцій з огляду на таке.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 1188 Цивільного кодексу України шкода, завдана внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки, відшкодовується на загальних підставах, а саме: шкода, завдана одній особі з вини іншої особи, відшкодовується винною особою.

Згідно зі ст. 1194 Цивільного кодексу України особа, яка застрахувала свою цивільну відповідальність, у разі недостатності страхової виплати (страхового відшкодування) для повного відшкодування завданої нею шкоди зобов`язана сплатити потерпілому різницю між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою (страховим відшкодуванням).

Відповідно до п. 22.1. ст. 22 Закону України "Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" у разі настання страхового випадку страховик у межах страхових сум, зазначених у страховому полісі, відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, заподіяну внаслідок дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров`ю, майну третьої особи.

Відповідно до ч. 1 ст. 1172 Цивільного кодексу України юридична або фізична особа відшкодовує шкоду, завдану їхнім працівником під час виконання ним своїх трудових (службових) обов`язків.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що автомобіль марки "УАЗ" 3163-337 (д.н. НОМЕР_3 ) належить на праві власності публічному акціонерному товариству "Євраз Баглійкокс", однак відповідно до вимог Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію", Положення про військово-транспортний обов`язок (затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 1921 від 28.12.2000), Указу Президента України "Про часткову мобілізацію" (затвердженого Законом України № 1595-VII від 22.07.2014) та наряду військового комісару Дніпродзержинського об`єднаного міського військового комісаріату Хамази Є.А. публічне акціонерне товариство "Євраз Баглійкокс" передало вказаний автомобіль у військову частину польової пошти НОМЕР_4 , що підтверджується актом приймання-передачі автотранспортного засобу від 04.09.2014, актом технічного стану від 04.09.2014 та довідкою про прийом машин, що належать публічному акціонерному товариству "Євраз Баглійкокс", копії яких наявні в матеріалах справи.

Відповідно до ч.ч. 1, 3 ст. 3 Закону України "Про Збройні Сили України" Міністерство оборони України є центральним органом виконавчої влади і військового управління, у підпорядкуванні якого перебувають Збройні Сили України. Організаційно Збройні Сили України складаються з органів військового управління, з`єднань, військових частин, військових навчальних закладів, установ та організацій.

Правовий режим майна, закріпленого за військовими частинами, закладами, установами та організаціями Збройних Сил України, і повноваження органів військового управління та посадових осіб щодо управління цим майном визначений Законом України "Про правовий режим майна у Збройних Силах України".

Так, згідно з ч. 2 ст. 3 Закону України "Про правовий режим майна у Збройних Силах України" з моменту надходження майна до Збройних Сил України і закріплення його за військовою частиною Збройних Сил України воно набуває статусу військового майна. Військові частини використовують закріплене за ними військове майно лише за його цільовим та функціональним призначенням. Облік, інвентаризація, зберігання, списання, використання та передача військового майна здійснюються у спеціальному порядку, що визначається Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до ч. 2 ст. 2 цього ж Закону Міністерство оборони України як центральний орган управління Збройних Сил України здійснює відповідно до закону управління військовим майном, у тому числі закріплює військове майно за військовими частинами (у разі їх формування, переформування), приймає рішення щодо перерозподілу цього майна між військовими частинами Збройних Сил України, в тому числі у разі їх розформування.

Правові засади здійснення у Збройних Силах України господарської діяльності визначено Законом України "Про господарську діяльність у Збройних Силах України", ч. 1 ст. 5 якого передбачено, що за невиконання чи неналежне виконання договірних зобов`язань, а також за шкоду і збитки, заподіяні довкіллю, правам та інтересам фізичних і юридичних осіб та державі, військова частина як суб`єкт господарської діяльності несе відповідальність, передбачену законом та договором.

Відповідно до п. 2 Порядку реєстрації військових частин як суб`єктів господарської діяльності у Збройних Силах, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України № 749 від 03.05.2000, реєстрації підлягають військові частини, заклади, установи та організації Збройних Сил, які здійснюють господарську діяльність з метою одержання додаткових джерел фінансування життєдіяльності військ (сил) для підтримання на належному рівні їх бойової та мобілізаційної готовності, шляхом включення до реєстру військових частин як суб`єктів господарської діяльності.

Водночас судами попередніх інстанцій встановлено, що відповідно до довідки № 19/02-01 від 19.02.2016 ракетних військ і артилерії Командування Сухопутних військ Збройних Сил України військова частина польової пошти НОМЕР_4 не є суб`єктом господарювання в Збройних Силах України.

З листа ІНФОРМАЦІЯ_1 № 950 від 29.02.2016 вбачається, що 16.05.2014 ОСОБА_1 відповідно до Указу Президента України "Про часткову мобілізацію" було призвано до лав Збройних Сил України.

За таких обставин колегія суддів касаційної інстанції погоджується з висновком місцевого та апеляційного господарських судів, що володільцем автомобіля марки "УАЗ" (д.н. НОМЕР_3 ) після його надходження до військової частини, яка не є суб`єктом господарювання, став відповідач-1 та саме він і повинен відшкодовувати шкоду, завдану військовослужбовцем у зв`язку зі здійсненням ним своїх повноважень.

Отже, особами відповідальними за завдану ОСОБА_1 шкоду є відповідач-2, як страховик цивільно-правової відповідальності за шкоду, заподіяну життю, здоров`ю, майну третіх осіб внаслідок експлуатації транспортного засобу "УАЗ" (д.н. НОМЕР_2 ) в межах передбачених в полісі № АС/8975739 страхових сум, та відповідач-1 в частині збитків, що не покриваються за рахунок страхового відшкодування.

Враховуючи викладене, колегія суддів погоджується з висновком місцевого та апеляційного господарських судів щодо виникнення у позивача права вимоги до відповідача-2 в межах обов`язкового ліміту відповідальності страховика за вирахуванням франшизи, а відтак, є правомірним задоволення позову про стягнення з відповідача-2 страхового відшкодування в розмірі 49 000 грн.

Також суди дійшли правомірного висновку, що відповідач-1 є особою, відповідальною за завдані позивачу збитки в тій частині, що не підлягає відшкодуванню відповідачем-2, як страховиком.

Викладені в касаційній скарзі доводи відповідача-1 стосовно того, що сума страхового відшкодування має бути визначена з урахуванням коефіцієнту фізичного зносу, не приймаються до уваги, оскільки вони були предметом дослідження в судах попередніх інстанції та обґрунтовано ними відхилені. Касаційна ж інстанція, в силу вимог ст. 1117 Господарського процесуального кодексу України, не наділена повноваженням з переоцінки доказів у справі.

Згідно з ч. 2 ст. 1117 Господарського процесуального кодексу України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

З огляду на викладене, колегія суддів касаційної інстанції не вбачає підстав для скасування рішень господарських судів у даній справі, оскільки в межах касаційного провадження скаржником не доведено порушення або неправильного застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, а викладені у касаційній скарзі доводи не спростовують висновків місцевого та апеляційного господарських судів.

Керуючись ст.ст. 1119, 11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України,

П О С Т А Н О В И В :

Касаційну скаргу залишити без задоволення, постанову Київського апеляційного господарського суду від 27.09.2016 - без змін.

Головуючий суддяМогил С.К.Судді:Малетич М.М. Грек Б.М.