ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25 жовтня 2016 року м. Київ

Колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України у складі:

головуючого

Гриціва М.І.,

суддів:

Волкова О.Ф., Кривенди О.В., Прокопенка О.Б.,

за участю: секретаря судового засідання Ключник А.Ю.,

представників:

позивача - ОСОБА_5., ОСОБА_6,

відповідача - Белінської О.В., Нарольської Т.С., -

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_9 до Вищої ради юстиції (далі - ВРЮ) про визнання незаконним та скасування рішення,

встановила:

У січні 2016 року ОСОБА_9 звернулася до Вищого адміністративного суду України як суду першої інстанції з позовом, у якому просила визнати незаконним та скасувати рішення ВРЮ від 17 грудня 2015 року № 1194/0/15-15 про внесення подання до Верховної Ради України (далі - ВРУ) про звільнення її з посади судді Святошинського районного суду міста Києва за порушення присяги (далі - Спірне рішення).

Свої вимоги обґрунтувала тим, що відповідач усупереч вимогам законодавства не прийняла ухвалу про залишення без розгляду висновку Тимчасової спеціальної комісії з перевірки суддів судів загальної юрисдикції (далі - ТСК) від 17 грудня

2015 року № 1194/0/15-15 (далі - Висновок), яким ТСК вирішила визнати в діях судді Святошинського районного суду міста Києва ОСОБА_9 порушення присяги, оскільки підставою для винесення Висновку стала заява заступника Генерального прокурора України, яка подана поза межами його повноважень та без достатніх підстав. ВРЮ не вирішила питання про застосування строків, у межах яких до судді можуть бути застосовані наслідки дисциплінарних справ, чим порушила її права на справедливий та неупереджений розгляд справи.

Вважає, що відповідач перевищив свої повноваження й усупереч вимогам чинного законодавства України здійснив оцінку доказів матеріалів справи та переглянув судове рішення, що належить виключно до компетенції судів вищих інстанцій, а не органів, які здійснюють дисциплінарне провадження.

Суд установив, що ОСОБА_9 у червні 1987 року обрана народним суддею Ленінградського районного народного суду міста Києва, присягу судді склала у лютому 1991 року. Постановою ВРУ від 19 червня 1997 року № 385/97-ВР призначена на посаду судді Ленінградського районного суду міста Києва безстроково.

Указом Президента України від 23 жовтня 2001 року № 1004/2001 переведена на посаду судді Святошинського районного суду міста Києва.

За наслідками розгляду заяви заступника Генерального прокурора України про проведення спеціальної перевірки щодо судді Святошинського районного суду міста Києва ТСК відповідно до Закону України від 8 квітня 2014 року № 1188-VII «Про відновлення довіри до судової влади в Україні» (далі - Закон № 1188-VII) склала Висновок про порушення ОСОБА_9 присяги судді. За результатами розгляду цього висновку ВРЮ прийняла Спірне рішення.

Підставою для проведення перевірки у порядку Закону № 1188-VII було постановлення суддею ОСОБА_9. 21 січня 2014 року ухвали у кримінальному провадженні № 12014100030000714 про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою ОСОБА_10, підозрюваного у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого частиною другою статті 294 Кримінального кодексу України (далі - КК).

Згадана ухвала суду була оскаржена в апеляційному порядку. Апеляційний суд міста Києва ухвалою від 6 лютого 2014 року ухвалу слідчого судді Святошинського районного суду міста Києва від 21 січня 2014 року залишив без змін.

22 січня 2014 року суддя ОСОБА_9. постановила ухвалу в кримінальному провадженні № 759/920/14-к про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою ОСОБА_11, підозрюваного у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого частиною другою статті 294 КК.

За аналогічних обставин вчинення кримінального правопорушення 24 січня 2014 року суддею постановлена ухвала у кримінальному проваджені № 759/1040/14-к про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою ОСОБА_12

ВРЮ в Спірному рішенні зазначила, що слідчим суддею ОСОБА_9. не забезпечено належної охорони прав, свобод та законних інтересів підозрюваних, не забезпечено повного та неупередженого судового розгляду, не наведено належних і достатніх мотивів та підстав для ухвалення рішень, що є підставою для застосування відповідальності у виді звільнення з посади за порушення присяги.

Вищий адміністративний суд України постановою від 20 квітня 2016 року позов ОСОБА_9 задовольнив і визнав незаконним та скасував Спірне рішення.

При цьому суд зазначив, що ВРЮ не довела обставин порушення присяги суддею ОСОБА_9. під час розгляду клопотання. Також зазначив, що при прийнятті Спірного рішення ВРЮ не врахувала, що звільнення судді за порушення присяги є найсуворішою санкцією для судді, який вчинив діяння, не сумісне з посадою; не врахувала стаж роботи ОСОБА_9 на посаді судді, стан її здоров'я, позитивну характеристику, те, що до дисциплінарної відповідальності раніше не притягувалась, тобто як суддя не допускала свідомого та систематичного порушення законів України під час здійснення правосуддя, та можливість застосування до судді більш м'якого дисциплінарного стягнення, ніж звільнення.

Крім того, Вищий адміністративний суд України дійшов висновку, що із заявою про проведення спеціальної перевірки судді звернулась особа, що не підтвердила свої повноваження щодо ініціювання такої перевірки та що її заява не відповідає вимогам звернення, яке може бути підставою для відкриття дисциплінарного провадження щодо судді.

Не погоджуючись із таким рішенням суду, ВРЮ звернулась із заявою про його перегляд Верховним Судом України з підстави, встановленої пунктом 4 частини першої статті 237 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС), у якій просить скасувати постанову Вищого адміністративного суду України від

20 квітня 2016 року і відмовити у задоволенні позову.

Наводить доводи про те, що виходячи зі змісту повноважень прокурора, встановлених Конституцією України та Законом України від 5 листопада 1991 року № 1789-ХІІ «Про прокуратуру» (у редакції, чинній на день звернення заступника Генерального прокурора України Бачуна О.В. із заявою про проведення перевірки щодо судді ОСОБА_9 - на 5 грудня 2014 року; далі - Закон № 1789-ХІІ), прокурор міг звертатися до ТСК із такою заявою. Крім того, відповідно до Закону № 1188-VІІ право на звернення до ТСК із заявою про проведення спеціальної перевірки стосовно судді надано будь-якій особі та наявність скарг або заяв особи, щодо якої суддею винесено рішення, не є обов'язковою передумовою для звернення прокурора до ТСК.

Вказує, що оскільки ТСК не є тим органом, що здійснює дисциплінарне провадження щодо судді, посилання Вищого адміністративного суду України на те, що заява прокурора не в повній мірі відповідає вимогам звернення, яке може бути підставою для відкриття дисциплінарного провадження щодо судді, суперечить положенням Закону України від 7 липня 2010 року № 2453-VІІ «Про судоустрій і статус суддів» (далі - Закон № 2453-VІІ) та Закону № 1188-VІІ.

Вважає, що при вирішенні цієї справи застосуванню підлягає частина четверта статті 96 Закону № 2453-VI [в редакції Закону України від 12 лютого 2015 року № 192-VIII «Про забезпечення права на справедливий суд» (далі - Закон № 192-VIII)], відповідно до якої строк накладення дисциплінарного стягнення щодо судді ОСОБА_9 у виді звільнення за порушення присяги не закінчився.

Не погоджується із висновком суду про можливість застосування до судді ОСОБА_9 більш м'якого дисциплінарного стягнення, ніж звільнення.

ВРЮ також вважає, що при винесенні оскаржуваного рішення Вищий адміністративний суд України порушив статті 2, 7, 9 та 159 КАС.

У судовому засіданні представник ВРЮ підтримала заяву про перегляд рішення Вищого адміністративного суду України, навела доводи на її обґрунтування.

Представники позивача ОСОБА_5, ОСОБА_6, вважаючи оскаржене відповідачем рішення суду законним та обґрунтованим, просили відмовити у задоволенні заяви про його перегляд.

Колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України заслухала пояснення осіб, які беруть участь у справі, перевірила наведені у заяві та запереченнях до неї доводи і дійшла висновку, що заява ВРЮ підлягає задоволенню з огляду на таке.

У статті 3 Конституції України передбачено, що людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю.

Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави.

Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною першою статті 29 Конституції України передбачено, що ніхто не може бути заарештований або триматися під вартою інакше як за вмотивованим рішенням суду і тільки на підставах та в порядку, встановлених законом.

Статтею 131 Конституції України передбачено, що в Україні діє ВРЮ, до відання якої належить: внесення подання про призначення суддів на посади або про звільнення їх з посад, прийняття рішення стосовно порушення суддями і прокурорами вимог щодо несумісності, здійснення дисциплінарного провадження стосовно суддів Верховного Суду України і суддів вищих спеціалізованих судів та розгляд скарг на рішення про притягнення до дисциплінарної відповідальності суддів апеляційних та місцевих судів, а також прокурорів. ВРЮ складається з двадцяти членів. ВРУ, Президент України, з'їзд суддів України, з'їзд адвокатів України, з'їзд представників юридичних вищих навчальних закладів та наукових установ призначають до ВРЮ по три члени, а всеукраїнська конференція працівників прокуратури - двох членів ВРЮ. До складу ВРЮ входять за посадою Голова Верховного Суду України, Міністр юстиції України, Генеральний прокурор України.

У статті 370 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК) зазначено, що судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим.

Слідчим суддею відповідно до пункту 18 статті 3 КПК є суддя суду першої інстанції, до повноважень якого належить здійснення у порядку, передбаченому КПК, судового контролю за дотриманням прав, свобод та інтересів осіб у кримінальному провадженні.

Основним призначенням слідчого судді є здійснення судового захисту прав і законних інтересів осіб, які беруть участь в кримінальному процесі, забезпечення законності й обґрунтованості обмеження конституційних прав і свобод людини на досудових стадіях кримінального провадження.

За статтею 177 КПК метою застосування запобіжного заходу є забезпечення виконання підозрюваним, обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов'язків, а також запобігання спробам: переховуватися від органів досудового розслідування та/або суду; знищити, сховати або спотворити будь-яку із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення; незаконно впливати на потерпілого, свідка, іншого підозрюваного, обвинуваченого, експерта, спеціаліста у цьому ж кримінальному провадженні; перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином; вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення, у якому підозрюється, обвинувачується.

Підставою застосування запобіжного заходу є наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення, а також наявність ризиків, які дають достатні підстави слідчому судді, суду вважати, що підозрюваний, обвинувачений, засуджений може здійснити дії, передбачені частиною першою цієї статті. Слідчий, прокурор не мають права ініціювати застосування запобіжного заходу без наявності для цього підстав, передбачених цим Кодексом.

При вирішенні питання про обрання запобіжного заходу, крім наявності ризиків, зазначених у статті 177 цього Кодексу, слідчий суддя, суд на підставі наданих сторонами кримінального провадження матеріалів зобов'язаний оцінити в сукупності всі обставини, у тому числі: вагомість наявних доказів про вчинення підозрюваним, обвинуваченим кримінального правопорушення; тяжкість покарання, що загрожує відповідній особі у разі визнання підозрюваного, обвинуваченого винуватим у кримінальному правопорушенні, у вчиненні якого він підозрюється, обвинувачується; вік та стан здоров'я підозрюваного, обвинуваченого; міцність соціальних зв'язків підозрюваного, обвинуваченого в місці його постійного проживання, у тому числі наявність в нього родини й утриманців; наявність у підозрюваного, обвинуваченого постійного місця роботи або навчання; репутацію підозрюваного, обвинуваченого; майновий стан підозрюваного, обвинуваченого; наявність судимостей у підозрюваного, обвинуваченого; дотримання підозрюваним, обвинуваченим умов застосованих запобіжних заходів, якщо вони застосовувалися до нього раніше; наявність повідомлення особі про підозру у вчиненні іншого кримінального правопорушення; розмір майнової шкоди, у завданні якої підозрюється, обвинувачується особа, або розмір доходу, в отриманні якого внаслідок вчинення кримінального правопорушення підозрюється, обвинувачується особа, а також вагомість наявних доказів, якими обґрунтовуються відповідні обставини (стаття 178 КПК).

Як убачається із матеріалів справи, слідчий суддя ОСОБА_9. не вчинила дій, спрямованих на виконання завдань кримінального провадження, не забезпечила повний та неупереджений судовий розгляд з тим, щоб жодна особа не піддавалася необґрунтованому процесуальному примусу.

Коли ухвалювала рішення про обрання запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою ОСОБА_10, ОСОБА_11, ОСОБА_12, суддя ОСОБА_9., як встановила ВРЮ, не забезпечила приписів Конституції України, КПК та Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі - Конвенція), не виконала покладених на неї професійних обов'язків, не забезпечила в межах своїх повноважень дотримання принципів самостійності судів і неупередженості суддів, конституційних засад судочинства.

Як убачається з тексту ухвали від 21 січня 2014 року, слідчий суддя ОСОБА_9., застосовуючи запобіжний захід у вигляді тримання під вартою, дійшла висновку, що наявність обґрунтованої підозри у вчиненні ОСОБА_10 інкримінованого йому злочину, передбаченого частиною другою статті 294 КК, повністю підтверджується зібраними у кримінальному провадженні доказами, а саме: рапортом від 20 січня 2014 року, показаннями потерпілого ОСОБА_14, протоколом одночасного допиту свідків ОСОБА_10 та ОСОБА_14 від 20 січня 2014 року, показаннями свідків ОСОБА_15 та ОСОБА_16, протоколом огляду місця події від 20 січня 2014 року, іншими матеріалами кримінального провадження у їх сукупності.

У частині обрання запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою щодо ОСОБА_11 в ухвалі від 22 січня 2014 року слідчий суддя ОСОБА_9. вказала, що наявність обґрунтованої підозри у вчиненні ним злочину, передбаченого частиною другою статті 294 КК, підтверджується рапортом від 22 січня 2014 року, показаннями свідків ОСОБА_16, ОСОБА_15, ОСОБА_17, іншими матеріалами кримінального провадження у їх сукупності.

У частині обрання запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою щодо ОСОБА_12 в ухвалі від 24 січня 2014 року на підтвердження обґрунтованості поставленого йому за провину кримінального правопорушення за тією самою статтею КК послалася на показання свідка ОСОБА_18, протокол пред'явлення особи для впізнання, інші матеріали кримінального провадження у їх сукупності.

ВРЮ під час перевірки дій судді ОСОБА_9 вказала, що вона як слідчий суддя при постановленні ухвали від 21 січня 2014 року не врахувала, що рапорт, згідно з підпунктом 2.2.9 Інструкції з діловодства в системі Міністерства внутрішніх справ України (далі - МВС), затвердженої наказом МВС від 23 серпня 2012 року № 747, відноситься до внутрішніх документів та відповідно до статті 99 КПК не внесений до переліку документів, що підтверджують наявність чи відсутність обставин, які мають значення для кримінального провадження. Відповідно до

пункту 6 частини другої статті 87 КПК одночасний допит ОСОБА_10 та

ОСОБА_14 є істотним порушенням прав людини, оскільки отримання показань від свідка, який надалі буде визнаний підозрюваним чи обвинуваченим у цьому кримінальному провадженні, є неприпустимим.

ВРЮ звернула увагу й на те, що висновок про наявність ризиків, передбачених статтею 177 КПК, суддя пов'язала тим, що ОСОБА_10, ОСОБА_19 і ОСОБА_12 підозрювалися у вчиненні кримінального правопорушення, яке відноситься до категорії особливо тяжких і за яке передбачено покарання у виді позбавлення волі на строк від восьми до п'ятнадцяти років, можуть переховуватись від органів досудового розслідування та вчиняти інші правопорушення, а менш суворі заходи недостатні для запобігання відповідним ризикам.

Колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України вважає, що ВРЮ дійшла обґрунтованого висновку про те, що, застосовуючи до ОСОБА_10, ОСОБА_11 та ОСОБА_12 найбільш суворий запобіжний захід у вигляді тримання під вартою, суддя ОСОБА_9. зобов'язана була неухильно дотримувати вимог статей 177, 178 КПК, проте усіх передбачених цими нормами дій не вчинила, про що зазначено у Спірному рішенні, зокрема, не встановила вагомості наявних доказів, даних, що характеризують особу ОСОБА_10, ОСОБА_11 та ОСОБА_12, їх репутацію (ОСОБА_10 опікується батьком-інвалідом І групи, який потребує постійного стороннього догляду; ОСОБА_19 має вищу освіту, виключно позитивно характеризується, у тому числі й народним депутатом України ОСОБА_20, який виявив бажання взяти підозрюваного на поруки; ОСОБА_12 має постійне місце проживання, судимості не має та інше).

Відповідно до Конвенції та практики Європейського суду з прав людини, зокрема у справах «Нечипорук і Йонкало проти України», «Харченко проти України» та «Лабіта проти Італії», обмеження права особи на свободу і особисту недоторканність можливе лише в передбачених законом випадках за встановленою процедурою. При цьому ризик переховування обвинуваченого від правосуддя не може оцінюватись виключно на підставі суворості можливого судового рішення, а це слід робити з урахуванням низки відповідних фактів, які можуть підтверджувати існування такого ризику або свідчити про такий його незначний ступінь, який не може бути підставою для запобіжного заходу у вигляді ув'язнення. Питання про те, чи є тримання під вартою обґрунтованим, не можна вирішувати абстрактно. Воно має вирішуватися в кожній справі з урахуванням конкретних обставин. Тримання під вартою може бути виправданим у тій чи іншій справі лише за наявності специфічних ознак того, що цього вимагають істинні вимоги публічного інтересу, які, незважаючи на існування презумпції невинуватості, переважають правило поваги до особистої свободи.

Таким чином, ВРЮ встановила, що суддя ОСОБА_9. діяла всупереч зазначеним нормам кримінального процесуального закону та вчинила дії, які не відповідають завданням кримінального провадження, що призвело до ухвалення рішення про обрання запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою. У судовому рішенні, постановленому від імені України, суддя ОСОБА_9. не навела належних і достатніх мотивів та підстав його ухвалення.

Частиною п'ятою статті 55 Закону № 2453-VІ передбачено, що суддя зобов'язаний своєчасно, справедливо та безсторонньо розглядати і вирішувати судові справи відповідно до закону з дотриманням засад і правил судочинства.

Присяга судді вимагає від нього об'єктивно, безсторонньо, неупереджено, незалежно та справедливо здійснювати правосуддя, підкорюючись лише закону та керуючись принципом верховенства права, чесно і сумлінно виконувати обов'язки судді.

Частиною другою статті 32 Закону України від 15 січня 1998 року № 22/98-ВР «Про Вищу раду юстиції» (в редакції, що діяла на час ухвалення рішень суддею ОСОБА_9.; далі - Закон № 22/98-ВР) порушенням суддею присяги визнавалося вчинення ним дій, в тому числі тих, що порочать звання судді та можуть викликати сумнів у його об'єктивності, неупередженості та незалежності, у чесності та непідкупності судових органів; порушення морально-етичних принципів поведінки судді.

Очевидна невідповідність дій ОСОБА_9 при ухваленні рішень від 21, 22 та 24 січня 2014 року про застосування до ОСОБА_10, ОСОБА_11 та ОСОБА_12 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою даній нею присязі дозволила ВРЮ розцінити дії ОСОБА_9 як порушення присяги судді та внести подання до ВРУ про її звільнення.

Посилання позивача на те, що дисциплінарна відповідальність судді не може бути наслідком оцінки змісту його рішення, яке не скасовано судом вищої інстанції, не є прийнятними з огляду на таке.

Тлумачення закону, оцінювання фактів та доказів, які здійснюють судді для вирішення справи, не повинні бути приводом для дисциплінарної відповідальності, окрім випадків умисного порушення прав людини і основоположних свобод.

Як установлено у Спірному рішенні, суддя ОСОБА_9. ухвалила рішення про застосування до ОСОБА_10, ОСОБА_11 та ОСОБА_12 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою без дотримання вимог, передбачених

статтями 177, 178 КПК.

Водночас 12 лютого 2014 року інший суддя за тих самих обставин з урахуванням даних, які характеризують особу ОСОБА_12 та які не були враховані суддею ОСОБА_9., ухвалив рішення про зміну раніше обраного йому запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою на домашній арешт із застосуванням електронних засобів контролю.

Апеляційний суд міста Києва ухвалою від 31 січня 2014 року ухвалу слідчого судді Святошинського районного суду міста Києва від 22 січня 2014 року скасував та застосував до ОСОБА_11 запобіжний захід у виді домашнього арешту із забороною залишати місце проживання з 20 год. 00 хв. до 7 год. 00 хв. наступної доби.

Безпідставними є й доводи ОСОБА_9 та її представників про те, що заступник Генерального прокурора України Бачун О.В. не був належним суб'єктом та не мав повноважень на відповідне звернення до ТСК. До такого ж висновку дійшов Вищий адміністративний суд України у цій справі та, крім того, вказав у рішенні, що заява заступника Генерального прокурора України не відповідає вимогам звернення, яке може бути підставою для відкриття дисциплінарного провадження щодо судді.

З приводу цих висновків колегія суддів вважає за необхідне вказати на таке.

Частиною другою статті 2 Закону № 1188-VІІ передбачено, що заяви про проведення перевірки індивідуально визначеного судді (суддів) згідно зі статтею 3 цього Закону подаються юридичними або фізичними особами у письмовій формі до ТСК протягом шести місяців з дня опублікування в газеті «Голос України» повідомлення про її утворення.

Цією ж статтею встановлено вимоги до заяви про проведення спеціальної перевірки стосовно судді.

Так, заява повинна містити такі відомості: найменування (для юридичних осіб) або ім'я (прізвище, ім'я, по батькові для фізичних осіб) особи, яка подає заяву, її місцезнаходження (для юридичних осіб) або місце проживання (для фізичних осіб), номери засобів зв'язку, адреси електронної пошти (за наявності); прізвище, ім'я, по батькові судді (суддів), щодо якого (яких) має бути проведена перевірка, його посада; повна назва суду, в якому працює відповідний суддя (судді); обґрунтування необхідності проведення перевірки щодо відповідного судді (суддів) із зазначенням судових рішень, що становлять зміст перевірки суддів відповідно до цього Закону; перелік матеріалів, що додаються до заяви.

До заяви додаються копії судового рішення, прийнятого суддею, щодо перевірки якого подається заява, винесеного у справах з питань, визначених у статті 3 цього Закону, а також копії рішень судів апеляційної та касаційної інстанцій у цих справах (за наявності) (частина третя статті 2 Закону № 1188-VІІ).

ТСК може повернути заяву заявнику без розгляду лише у разі, якщо до такої заяви не додано копій судових рішень або якщо заява не відповідає вимогам, встановленим цим Законом. Заявник не позбавляється права повторно звернутися із такою заявою після виправлення зазначених недоліків (частина четверта статті 2 Закону № 1188-VІІ).

Статтею 121 Конституції України встановлено, що прокуратура України становить єдину систему, на яку покладається, зокрема, нагляд за додержанням прав і свобод людини і громадянина, додержанням законів з цих питань органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими і службовими особами.

Відповідно до статті 1 Закону № 1789-ХІІ прокурорський нагляд за додержанням і правильним застосуванням законів Кабінетом Міністрів України, міністерствами та іншими центральними органами виконавчої влади, органами державного і господарського управління та контролю, Радою міністрів Автономної Республіки Крим, місцевими Радами, їх виконавчими органами, військовими частинами, політичними партіями, громадськими організаціями, масовими рухами, підприємствами, установами і організаціями, незалежно від форм власності, підпорядкованості та приналежності, посадовими особами та громадянами здійснюється Генеральним прокурором України і підпорядкованими йому прокурорами.

Статтею 4 цього Закону передбачено, що діяльність органів прокуратури спрямована на всемірне утвердження верховенства закону, зміцнення правопорядку і має своїм завданням захист від неправомірних посягань: закріплених Конституцією України незалежності республіки, суспільного та державного ладу, політичної та економічної системи, прав національних груп і територіальних утворень; гарантованих Конституцією, іншими законами України та міжнародними правовими актами соціально-економічних, політичних, особистих прав і свобод людини та громадянина; основ демократичного устрою державної влади, правового статусу місцевих Рад, органів самоорганізації населення.

Принципами організації і діяльності прокуратури, передбаченими статтею 6 Закону № 1789-ХІІ, є, зокрема, захист у межах своєї компетенції прав і свобод громадян на засадах їх рівності перед законом, незалежно від національного чи соціального походження, мови, освіти, ставлення до релігії, політичних переконань, службового чи майнового стану та інших ознак, та вжиття заходів до усунення порушень закону, від кого б вони не виходили, поновлення порушених прав і притягнення у встановленому законом порядку до відповідальності осіб, які допустили ці порушення.

Виходячи зі змісту повноважень прокуратури, визначених Конституцією України та Законом № 1789-ХІІ щодо нагляду за додержанням прав і свобод людини і громадянина, звертаючись до ТСК із заявою щодо перевірки судді ОСОБА_9 у зв'язку із винесенням нею рішень про обрання запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою стосовно ОСОБА_10, ОСОБА_11 та ОСОБА_12, прокурор Бачун О.В. діяв у межах своїх повноважень та у спосіб, передбачений законом.

З огляду на вимоги до форми та змісту заяви про проведення спеціальної перевірки судді, встановлених статтею 2 Закону № 1188-VІІ, не є обов'язковою передумовою для звернення прокурора до ТСК із заявою наявність скарг або заяв особи, стосовно якої суддею ОСОБА_9. було винесено вищезазначене судове рішення. Так само не обов'язковим для проведення ТСК перевірки судді є звернення із заявою до цієї комісії особи, щодо якої було прийнято судове рішення про обрання запобіжного заходу.

Виходячи з повноважень ВРЮ, визначених статтею 131 Конституції України та статтею 3 Закону № 22/98-ВР, цей орган є єдиним в державі конституційним органом, до повноважень якого належить внесення подань про звільнення суддів з посад до органу, який призначив або обрав суддю. Так само Основним Законом - Конституцією України визначений перелік підстав звільнення суддів з посад, серед яких зазначено і звільнення суддів з посад у разі порушення суддею присяги (пункт 5 частини п'ятої статті 126 Конституції України).

При прийнятті Спірного рішення стосовно судді Святошинського районного суду міста Києва ОСОБА_9 ВРЮ врахувала дані, що характеризують суддю, в тому числі щодо відсутності раніше накладених дисциплінарних стягнень, показники її роботи та особисті якості. Водночас з огляду на встановлені ВРЮ порушення законодавства, а також наслідки за результатами вчиненого діяння свідчать про необ'єктивний та упереджений розгляд справ щодо ОСОБА_10, ОСОБА_11 та ОСОБА_12, що порочить звання судді, а отже, є порушенням присяги і, як наслідок, підставою для внесення подання про звільнення судді із займаної посади, що є пропорційним скоєному та виправданим.

Отже, оскаржена постанова Вищого адміністративного суду України від

20 квітня 2016 року не ґрунтується на вимогах закону та підлягає скасуванню.

Керуючись пунктом 6 Прикінцевих та перехідних положень Закону України від 2 червня 2016 року № 1402-VІІІ «Про судоустрій і статус суддів», статтями 241-243 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України

постановила:

Заяву Вищої ради юстиції задовольнити.

Постанову Вищого адміністративного суду України від 20 квітня 2016 року скасувати.

Постановити нове судове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог ОСОБА_9 про визнання протиправним та скасування рішення Вищої ради юстиції від 17 грудня 2015 року № 1194/0/15-15 про внесення подання до Верховної Ради України про звільнення судді Святошинського районного суду міста Києва ОСОБА_9 з посади за порушення присяги судді.

Постанова є остаточною і оскарженню не підлягає, крім випадку, встановленого пунктом 3 частини першої статті 237 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий М.І. Гриців

Судді: О.Ф. Волков

О.В. Кривенда

О.Б. Прокопенко