Номер провадження: 22-ц/785/6811/16

Головуючий у першій інстанції ОСОБА_1

Доповідач Варикаша О. Д.

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28.11.2016 року м. Одеса

Колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Одеської області в складі:

головуючого судді Варикаші О.Д.

суддів - Станкевича В.А.

- ОСОБА_2

при секретарі - Сідлецькій Ю.С.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Одесі цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_3 представника ОСОБА_4 на рішення Приморського районного суду м. Одеси від 27.07.2016 року по справі за позовом ОСОБА_4 до Державного підприємства «Адміністрація морських портів України» в особі філії «Морська пошуково-рятувальна служба» про визнання нечинним та скасування наказу,-

встановила:

Позивачка звернулася з вказаним позовом до суду (а. с. 1-3) та просила: скасувати наказ Державного підприємства «Адміністрація морських портів України» філії «Морська пошуково-рятувальна служба» № 44-к від 05.02.2016 року; скасувати наказ Державного підприємства «Адміністрація морських портів України» філії «Морська пошуково-рятувальна служба» № 62-к від 19.02.2016 року; поновити її на посаді заступника головного бухгалтера бухгалтерії філії «Морська пошуково-рятувальна служба» ДП «Адміністрація морських портів України»; стягнути з Державного підприємства «Адміністрація морських портів України» філії «Морська пошуково-рятувальна служба» на її користь середній заробіток за час вимушеного прогулу з 20.02.2016 р. до дня поновлення на роботі.

Свої позовні вимоги позивачка, як зазначено в рішенні суду, обґрунтовувала тим, що вона працювала заступником головного бухгалтера філії «Морська пошуково-рятувальна служба» (далі - філія «МПРС») державного підприємства «Адміністрація морських портів України» (далі - ДП «АМПУ»). Наказом Державного підприємства «Адміністрація морських портів України» філії «Морська пошуково-рятувальна служба» № 44-к від 05.02.2016 року, в який було внесено зміни наказом ДП «АМПУ» філії «МПРС» № 62-к від 19.02.2016 року її було звільнено з роботи у звязку з закінченням строку дії трудового договору.

Вказаний наказ не відповідає положенням законодавства України та має бути скасований з наступних підстав.

Наказом ДП «АМПУ» філії «МПРС» № 424-к від 19.05.2014 року вона була переведена на посаду заступника головного бухгалтера бухгалтерії філії «МПРС» ДП «АМПУ» на період відпустки по вагітності та пологам ОСОБА_5 Тобто, коли ОСОБА_5 вийде на роботу після закінчення строку відпустки для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, або якщо вона перерве відпустку та вийде на роботу з повним робочим днем достроково, то працівник, прийнятий на роботу за строковим трудовим договором для заміщення основного працівника має бути звільнений на підставі пункту 2 статті 36 КЗпП України. При цьому ОСОБА_5 у разі бажання вийти на роботу перервавши відпустку для догляду за дитиною мала подати до філії «МПРС» ДП «АМПУ» відповідну заяву. День подання заяви та день виходу на роботу не повинні збігатися. Заяву подають напередодні виходу на роботу, що дає можливість звільнити працівника, прийнятого на роботу на період перебування основного працівника у відпустці, оскільки його має бути звільнено в день, що передує виходу на роботу основного працівника.

Як вбачається зі змісту наказу № 44-к, в який було внесено зміни наказом № 62-к ОСОБА_5 не вийшла на роботу, перервавши відпустку для догляду за дитиною, а перевелась із займаної посади на іншу посаду ДП «АМПУ». Тобто, заяву на переривання відпустки по догляду за дитиною ОСОБА_5 до філії «МПРС» ДП «АМПУ» не подавала. Таким чином, з 05.02.2016 р. посада заступника головного бухгалтера бухгалтерії філії «МПРС» ДП «АМПУ» була звільнена від перебування на ній основного працівника, який тимчасово знаходився у відпустці по догляду за дитиною.

З переведенням ОСОБА_5 на іншу посаду відпали підстави для укладання з нею строкового трудового договору. Тому філія «МПРС» ДП «АМПУ» мала вирішити питання щодо переукладення з нею трудового договору відповідно до вимог ст. 24 КЗпП України, чого не зробила.

Таким чином, встановлення строку трудового договору для неї після переведення ОСОБА_5 на іншу посаду є порушенням її трудових прав.

В звязку з чим вона звернулася до суду з вказаним позовом та просила його задовольнити.

Як зазначено в рішенні суду, представник позивачки в судовому засіданні позов підтримав в повному обсязі та просив його задовольнити. Представник відповідача в судовому засіданні позов не визнав, вважає його не обґрунтованим та таким, що не підлягає задоволенню, надав суду письмові заперечення на позов.

Рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 27.07.2016 року позов задоволено частково. Скасовано наказ Державного підприємства «Адміністрація морських портів України» філії «Морська пошуково-рятувальна служба» № 44-к від 05.02.2016 р. Скасовано наказ Державного підприємства «Адміністрація морських портів України» філії «Морська пошуково-рятувальна служба» № 62-к від 19.02.2016 р. Звільнено ОСОБА_4 з посади заступника головного бухгалтера бухгалтерії філії «Морська пошуково-рятувальна служба» Державного підприємства «Адміністрація морських портів України» в особі філії «Морська пошуково-рятувальна служба» на підставі п. 1 ч. 1 ст. 40 КЗпП України внаслідок скорочення штату працівників, зобовязавши Державне підприємство «Адміністрація морських портів України» в особі філії «Морська пошуково-рятувальна служба» внести відповідні зміни в трудову книжку ОСОБА_4. Стягнуто з Державного підприємства «Адміністрація морських портів України» в особі філії «Морська пошуково-рятувальна служба» на користь держави судовий збір у розмірі 551,20 (пятсот пятдесят одна грн. 20 коп.) гривень. В іншій частині позову відмовлено.

Не погодившись з рішенням суду, ОСОБА_4 через свого представника подала апеляційну скаргу на рішення Приморського районного суду м. Одеси від 27.07.2016 року, в якій просить рішення суду від 27.07.2016 року скасувати в частині, якою рішенням суду відмовлено в задоволенні позовних вимог щодо поновлення на роботі та виплаті середнього заробітку за час вимушеного прогулу, а також в частині звільнення ОСОБА_4 з займаної посади на підставі п. 1 ч. 1 ст. 40 КЗпП України внаслідок скорочення штату працівників, зобовязавши ДП «Адміністрація морських портів України» в особі філії «Морська пошуково-рятувальна служба» внести відповідні зміни в трудову книжку ОСОБА_4, прийняти нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги ОСОБА_4 повністю, посилаючись на те, що відмовляючи в позові в частині поновлення її на роботі та виплати їй середнього заробітку за період вимушеного прогулу суд зробив, на її думку, помилкові висновки та неправильно застосував норми матеріального права.

Відповідачем рішення суду не оскаржується.

В судовому засіданні представник позивачки підтримала апеляційну скаргу, представник відповідача заперечувала проти задоволення апеляційної скарги. Позивачка в судове засідання не зявилася, про час та місце розгляду справи була повідомлена належним чином, що підтвердила в судовому засіданні її представник, причини неявки суду не повідомила, клопотання про відкладення розгляду справи від неї на адресу суду не надходило.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представників сторін, дослідивши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду в межах позовних вимог та доводів апеляційної скарги, судова колегія приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, а рішення суду скасуванню, з ухваленням нового рішення, з наступних підстав.

Відповідно до ч. 1 ст. 309 ЦПК України, підставами для скасування рішення суду першої інстанції і ухвалення нового рішення є зокрема: неповне зясування судом обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд вважав встановленими; невідповідність висновків суду обставинам справи; порушення або неправильне застосування норм матеріального або процесуального права.

Відповідно до ч. 3 ст. 303 ЦПК України, апеляційний суд не обмежений доводами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права, які є обовязковою підставою для скасування рішення.

Задовольняючи частково позов ОСОБА_4, суд першої інстанції виходив з наступного.

Судом встановлено, що згідно наказу філії «МПРС» ДП «АМПУ» від 29.11.2013 р. № 31-к «З особового складу» ОСОБА_5 прийнято на посаду заступника головного бухгалтера бухгалтерії філії з 01.12.2013 р.

Відповідно до наказу філії «МПРС» ДП «АМПУ» від 04.07.2014 р. № 171 «Про надання відпустки по догляду за дитиною» ОСОБА_5, заступнику головного бухгалтера бухгалтерії філії з 05.07.2014 р. надано відпустку по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку.

Відповідно до п. 2 наказу філії «МПРС» ДП «АМПУ» від 19.05.2014 р. № 424-к «Про переведення» ОСОБА_4, економіста 1 категорії сектору економічного планування та прогнозування бухгалтерії, переведено тимчасово, за її згодою з 20 травня 2014 року на посаду заступника головного бухгалтера бухгалтерії, на період відпустки по вагітності та пологам ОСОБА_5, з посадовим окладом згідно зі штатним розписом.

На підставі наказу ДП «АМПУ» від 12.11.2015 р. № 383-к «Про внесення змін до штатного розпису філії «МПРС» ДП «АМПУ» зі штатного розпису філії «МПРС» виключено у повному складі, зокрема, структурний підрозділ бухгалтерії.

13.11.2015 р. пятнадцять працівниківфілії «МПРС», в тому числі й позивачку, було ознайомленопід особистий підписз оригіналомнаказу ДП «АМПУ» від 12.11.2015 р. № 383-к та було надано копію вказаного наказу та список вакантних посад по ДП «АМПУ».

Також до позивачки під особистий підпис було доведено попередженняпро виведення зі штатного розпису філії «МПРС» ДП «АМПУ» посади заступника головного бухгалтера бухгалтерії. Як вбачається з вказаного попередження ОСОБА_4 на підставі ст. 49-2 КЗпП України запропоновано працевлаштування в ДП «АМПУ» згідно зі списком вакантних посад. У разі відмови від вищезазначених посад трудовий договір буде припинено відповідно до пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП України 13.01.2016 р. з виплатою згідно зі ст. 44 ДП «АМПУ» вихідної допомоги у розмірі середньомісячного заробітку.

Згідно заяви ОСОБА_4 від 25.12.2015 р. на імя голови ДП «АМПУ» вважає накази від 05.10.2015 р. № 327-к та наказ від 12.11.2015 р. № 383-к незаконними, а тому відкликає свій підпис з Попередження від 13.11.2015 р. про припинення трудового договору на підставі п. 1 ч. 1 ст. 40 КЗпП України з 13.01.2016 р.

14.01.2016 р. до Профспілки МПРС направлено поданняза № 01-03/31 за підписом Голови ДП «АМПУ», начальника філії «МПРС» та начальника служби управління персоналом з проханням розглянути на своєму засіданні та надати згоду на звільнення ОСОБА_4 відповідно до п. 1 ст. 40 КЗпП України у разі її відмови від запропонованих посад.

16.01.2016 р. ОСОБА_4 було отримано список вакантних посад станом на 11.01.2016 р.

Як вбачається з листа Служби управління персоналом від 29.01.2016 р. № 01-03/62 на виконання вимог Наказу 383-к запропоновано ОСОБА_5, заступнику головного бухгалтера бухгалтерії філії «МПРС» посаду бухгалтера відділу зведеної звітності централізованої бухгалтерії апарату управління ДП «АМПУ». ОСОБА_5 надано згоду та відповідну заяву про наступне переведення.

На підставі заяви ОСОБА_5 від 29.01.2016 р. видано наказ ДП «АМПУ» від 03.02.2016 р. № 34-к «По особовому складу», яким переведено ОСОБА_5, заступника головного бухгалтера бухгалтерії філії «МПРС» ДП «АМПУ», з 05 лютого 2016 року постійно на посаду бухгалтера відділу зведеної звітності централізованої бухгалтерії апарату управління ДП «АМПУ» згідно зі ст. 32 КЗпП України з посадовим окладом згідно з штатним розписом.

Отже посаду, яку обіймала ОСОБА_5 у філії «МПРС» скорочено.

02.02.2016 р. ОСОБА_4 було запропоновано працевлаштування на посаді бухгалтера відділу зведеної звітності централізованої бухгалтерії апарату управління ДП «АМПУ» тимчасово на період відпустки по догляду за дитиною до 3-х років ОСОБА_5 Як зазначено в графі «Рішення працівника» позивачкою зазначено: Не згодна, дам свою відповідь 03.02.2016 р.

Проте, 03.02.2016 р. позивачкою не надано відповіді щодо працевлаштування на посаді бухгалтера відділу зведеної звітності централізованої бухгалтерії апарату управління ДП «АМПУ» тимчасово на період відпустки по догляду за дитиною до 3-х років ОСОБА_5 про що Службою управління персоналом ДП «АМПУ» було складено ОСОБА_2 від 04.02.2016 р.

Згідно наказу № 44-к від 05.02.2016 р. «Про звільнення» ОСОБА_4, заступника головного бухгалтера бухгалтерії, звільнено із займаної посади 16 лютого 2016 року у звязку із закінченням строку трудового договору, п. 2 ст. 36 КЗпП України.

Згідно наказу № 62-к від 19.02.2016 р. «Про внесення змін до наказу від 05.02.2016 р. № 44 «Про звільнення» ОСОБА_4, заступника головного бухгалтера бухгалтерії звільнено із займаної посади 20 лютого 2016 року у звязку із закінченням строку трудового договору, п. 2 ст. 36 КЗпП України.

Як вбачається з листів на імя Голови ДП «АМПУ» за підписом голови профспілки № 03/2016 від 14.01.2016 р. та № 05/2016 від 29.01.2016 р. на адресу Профспілки працівників морської пошуково-рятувальної служби надійшли подання про надання згоди на звільнення працівників, посади яких виведені із штатного розпису відповідно до наказу ДП «АМПУ» від 12.11.2015 р. № 383-к. Зазначений термін звільнення працівників, яким було вручено повідомлення з конкретною датою звільнення сплинув, тому керівництво ДП «АМПУ» має дотримуватися порядку вивільнення працівників, передбаченого ст.49-2 КЗпП України.

Згідно із ч. 6 ст. 39 Закону України «Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності» рішення профспілки про ненадання згоди на розірвання трудового договору з працівником має бути обґрунтованим. У разі якщо в рішенні немає обґрунтування відмови у такій згоді, роботодавець має право звільнити працівника без згоди виборного органу профспілки.

Аналіз зазначеної норми права дає підстави для висновку про те, що власник має право звільнити працівника без згоди профспілкового органу за відсутності обґрунтування профспілковим органом такої відмови.

Згідно ч.ч. 1 3 ст. 49-2 КЗпП України про наступне вивільнення працівників персонально попереджають не пізніше ніж за два місяці.

При вивільненні працівників у випадках змін в організації виробництва і праці враховується переважне право на залишення на роботі, передбачене законодавством.

Одночасно з попередженням про звільнення у звязку із змінами в організації виробництва і праці власник або уповноважений ним орган пропонує працівникові іншу роботу на тому самому підприємстві, в установі, організації. При відсутності роботи за відповідною професією чи спеціальністю, а також у разі відмови працівника від переведення на іншу роботу на тому самому підприємстві, в установі, організації працівник, на власний розсуд, звертається за допомогою до державної служби зайнятості або працевлаштовується самостійно. У разі якщо вивільнення є масовим відповідно до статті 48 Закону України «Про зайнятість населення», власник або уповноважений ним орган доводить до відома державної служби зайнятості про заплановане вивільнення працівників.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 40 КЗпП України, трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом лише у випадках:

1) змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.

Згідно статті 240-1 КЗпП України, у разі, коли працівника звільнено без законної підстави або з порушенням встановленого порядку, але поновлення його на попередній роботі неможливе внаслідок ліквідації підприємства, установи, організації, орган, який розглядає трудовий спір, зобовязує ліквідаційну комісію або власника (орган, уповноважений управляти майном ліквідованого підприємства, установи, організації, а у відповідних випадках - правонаступника), виплатити працівникові заробітну плату за весь час вимушеного прогулу. Одночасно орган, який розглядає трудовий спір, визнає працівника таким, якого було звільнено за пунктом 1 статті 40 цього Кодексу.

Отже, суд першої інстанції вважав, що за вказаних обставин, позивачка підлягає звільненню з посади заступника головного бухгалтера бухгалтерії філії «МПРС» ДП «АМПУ» з 20 лютого 2016 року на підставі п. 1 ч. 1 ст. 40 КЗпП України внаслідок скорочення штату працівників.

Таким чином, накази Державного підприємства «Адміністрація морських портів України» філії «Морська пошуково-рятувальна служба» № 44-к від 05.02.2016 р. та № 62-к від 19.02.2016 р. підлягають скасуванню.

Також відповідача слід зобовязати внести відповідні зміни в трудову книжку позивачки.

За вказаних підстав, суд першої інстанції вважав, що не підлягають задоволенню вимоги щодо поновлення позивачки на посаді заступника головного бухгалтера бухгалтерії філії «Морська пошуково-рятувальна служба» ДП «Адміністрація морських портів України», та в частині вимог щодо стягнення з Державного підприємства «Адміністрація морських портів України» філії «Морська пошуково-рятувальна служба» на користь позивачки середнього заробітку за час вимушеного прогулу з 20.02.2016 р. до дня поновлення на роботі.

За таких обставин, суд першої інстанції частково задовольнив позов ОСОБА_4 та відповідно до ст. 88 ЦПК України стягнув з відповідача на користь держави судовий збір в розмірі 551,20 грн.

Однак, судова колегія, не погоджується з такими висновками суду першої інстанції, оскільки суд першої інстанції неповно зясував обставини, що мають значення для справи, та дійшов таких висновків з порушенням норм матеріального і процесуального права.

Так судом встановлено, підтверджується матеріалами справи та не заперечується сторонами, що відповідно до наказу відповідача № 424-к від 19.05.2014 року позивачку переведено тимчасово за її згодою з 20.05.2014 року на посаду заступника головного бухгалтера бухгалтерії на період відпустки по вагітності та пологам ОСОБА_5, з посадовим окладом згідно зі штатним розписом (а. с. 6, 27).

Тобто, між позивачкою та відповідачем укладено строковий трудовий договір на визначений строк, на період перебування ОСОБА_5 у відпустці в звязку з вагітністю та пологами.

Згідно з наказами відповідача: про звільнення № 44-к від 05.02.2016 року та про внесення змін до наказу про звільнення № 62-к від 19.02.2016 року позивачку, заступника головного бухгалтера бухгалтерії звільнено із займаної посади 20.02.2016 року, у останній день наданої частини щорічної відпустки, у звязку із закінченням строку трудового договору, п. 2 ст. 36 КЗпП України, так як особа, яка перебувала у відпустці по догляду за дитиною, ОСОБА_5, посаду якої займала ОСОБА_4 (позивачка), з 05.02.2016 року дала згоду на переведення до апарату управління ДП «АМПУ» (а. с. 4, 5).

Відповідно до п. 2 ст. 36 КЗпП України, підставою припинення трудового договору є закінчення строку (пункти 2і3 статті 23), крім випадків, коли трудові відносини фактично тривають і жодна з сторін не поставила вимогу про їх припинення.

Згідно п. п. 2, 3 ст. 23 КЗпП України, трудовий договір може бути: на визначений строк, встановлений за погодженням сторін; таким, що укладається на час виконання певної роботи.

Тобто, підставою для звільнення позивачки з посади заступника головного бухгалтера бухгалтерії відповідно до п. 2 ст. 36 КЗпП України, у звязку із закінченням строку трудового договору, враховуючи строк на який він укладався, має бути закінчення відпустки по вагітності та пологам ОСОБА_5 та вихід її на роботу.

Проте, в матеріалах справи відсутні та суду апеляційної інстанції не надані докази того, що відпустка по вагітності та пологам ОСОБА_5 закінчилася та остання вийшла на роботу, в звязку з чим закінчився укладений між позивачкою та відповідачем строковий трудовий договір.

Те, що ОСОБА_5 дала згоду на переведення до апарату управління ДП «АМПУ», як зазначено в наказі про звільнення позивачки, не свідчить про закінчення укладеного між сторонами строкового трудового договору, враховуючи на який строк його було укладено.

За таких обставин, судова колегія вважає, що у відповідача не було правових підстав для звільнення позивачки відповідно до п. 2 ст. 36 КЗпП України у звязку із закінченням строкового трудового договору, на що суд першої інстанції помилково не звернув уваги.

Також судова колегія не погоджується з висновками суду першої інстанції щодо зміни підстав звільнення позивачки на п. 1 ч. 1 ст. 40 КЗпП України.

Оскільки, зміна формулювання причин звільнення можлива у випадках, коли це не тягне за собою поновлення працівника на роботі (ч. 3 ст. 235 КЗпП України).

Відповідно до ч. 1 ст. 43 КЗпП України, розірвання трудового договору з підстав, передбаченихпунктами 1(крім випадку ліквідації підприємства, установи, організації),2-5,7 статті 40іпунктами 2і3 статті 41цього Кодексу, може бути проведено лише за попередньою згодою виборного органу (профспілкового представника), первинної профспілкової організації, членом якої є працівник, крім випадків, коли розірвання трудового договору із зазначених підстав здійснюється з прокурором, поліцейським і працівником Національної поліції, Служби безпеки України, Державного бюро розслідувань України, Національного антикорупційного бюро України чи органу, що здійснює контроль за додержанням податкового законодавства.

Відповідно до матеріалів справи професійна спілка працівників морської пошуково-рятувальної служби не дала згоди на звільнення позивачки з роботи відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 40 КЗпП України (а. с. 32, 54-55) згідно подання адміністрації (а. с. 35), чітко обґрунтувавши відмову в наданні згоди.

Тому посилання суду першої інстанції на те, що власник має право звільнити працівника без згоди профспілкового органу за відсутності обґрунтування профспілковим органом такої відмови є необґрунтованим та спростовується матеріалами справи (а. с. 54-55).

За таких обставин, враховуючи вище наведене, судова колегія вважає, що позивачку у звязку із закінченням строкового трудового договору відповідно до п. 2 ст. 36 КЗпП України звільнено з роботи без законної підстави, з порушенням закону.

Тому позовні вимоги позивачки щодо поновлення її на роботі підлягають задоволенню відповідно до ч. 1 ст. 235 КЗпП України, а накази про її звільнення № 44-к від 05.02.2016 року та про внесення змін до наказу про звільнення № 62-к від 19.02.2016 року позивачкипідлягають скасуванню, як незаконні.

Відповідно до ч. 2 ст. 235 КЗпП України, при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більше як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року, не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.

Тому відповідно до зазначеної норми закону підлягають задоволенню і позовні вимоги позивачки щодо стягнення на її користь з відповідача середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

Розмір середнього заробітку за час вимушеного прогулу позивачки з урахуванням її заробітної плати (а. с. 99-100) складає 134338 грн. 56 коп. = 699 грн. 68 коп. х 193 роб. дн. Вимушений прогул з 20.02.2016 року по 28.11.2016 року = 193 робочих дні. Середньоденна заробітна плата позивачки складала 699 грн. 68 коп. (а. с. 99-100).

Таким чином, судова колегія, на підставі наведеного, частково погоджується з апеляційною скаргою, враховуючи її резолютивну частину, і вважає, що рішення Приморського районного суду м. Одеси від 27.07.2016 року необхідно скасувати та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги ОСОБА_4 задовольнити, скасувати накази Державного підприємства «Адміністрація морських портів України» № 44-к від 05.02.2016 року та № 62-к від 19.02.2016 року, поновити ОСОБА_4 на посаді заступника головного бухгалтера бухгалтерії філії «Морська пошуково-рятувальна служба» Державного підприємства «Адміністрація морських портів України», стягнути з Державного підприємства «Адміністрація морських портів України» на користь ОСОБА_4 середній заробіток за час вимушеного прогулу в розмірі 134338 грн. 56 коп.

Крім того, відповідно до ст. 88 ЦПК України, з відповідача на користь держави, враховуючи що позивачка по даній категорії справ звільняються від сплати судового збору відповідно до Закону України «Про судовий збір», підлягає стягненню судовий збір, з урахуванням позовних вимог майнового та немайнового характеру, за подання позовної заяви та апеляційної скарги в розмірі 12936 грн.

Доводи представника відповідача в запереченнях на апеляційну скаргу, підтримані ним в судовому засіданні ( а. с. 87-90), судова колегія не приймає до уваги, враховуючи вищевказані мотиви та підстави, з яких скасовано рішення суду першої інстанції.

Керуючись ст. ст. 304, 307, 309, 313, 314, 316, 319 ЦПК України, колегія суддів,-

вирішила:

Апеляційну скаргу ОСОБА_3 представника ОСОБА_4 задовольнити частково.

Рішення Приморського районного суду м. Одеси від 27.07.2016 року скасувати.

Ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги ОСОБА_4 задовольнити.

Скасувати накази Державного підприємства «Адміністрація морських портів України» № 44-к від 05.02.2016 року та № 62-к від 19.02.2016 року.

Поновити ОСОБА_4 на посаді заступника головного бухгалтера бухгалтерії філії «Морська пошуково-рятувальна служба» Державного підприємства «Адміністрація морських портів України».

Стягнути з Державного підприємства «Адміністрація морських портів України» на користь ОСОБА_4 середній заробіток за час вимушеного прогулу в розмірі 134338 грн. 56 коп.

Стягнути з Державного підприємства «Адміністрація морських портів України» на користь держави судовий збір в розмірі 12936 грн.

Рішення апеляційного суду набирає законної сили з моменту його проголошення, однак може бути оскаржено шляхом подачі касаційної скарги протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили до суду касаційної інстанції.

Судді апеляційного суду Одеської області О.Д. Варикаша

ОСОБА_6

ОСОБА_2