КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
Справа № 804/629/16 Головуючий у 1-й інстанції:Качур І.А.
Суддя -доповідач: Межевич М.В.
У Х В А Л А
Іменем України
30 листопада 2016 року м. Київ
Київський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого Межевича М.В., суддів Земляної Г.В. та Сорочка Є.О., за участю секретаря судового засідання Лисенко І.Д., представника позивача Кім Г.В., представника відповідача Саламова О.В., представника третьої особи-2 ОСОБА_4, ОСОБА_5 розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Дочірнього підприємства «Вітамін-фарм» на ухвалу Окружного адміністративного суду міста Києва від 14 вересня 2016 року у справі за адміністративним позовом Дочірнього підприємства «Вітамін-фарм» до Державної служби інтелектуальної власності України, треті особи: ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8 про визнання протиправним та скасування рішень, визнання недійсним свідоцтв та патентів,
ВСТАНОВИВ:
Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 14 вересня 2016 року провадження у справі закрито.
Позивач в апеляційній скарзі просить суд скасувати постанову а справу направити для продовження розгляду до суду першої інстанції, оскільки вважає, що судом першої інстанції неповно з'ясовано обставини, що мають значення для справи, висновки суду не відповідають обставинам справи, судом порушено норми матеріального та процесуального права
Заслухавши суддю-доповідача, пояснення осіб, що з'явилися в судове засідання, розглянувши матеріали справи, апеляційну скаргу та заперечення на неї, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, до Дніпропетровського окружного адміністративного суду звернулось Дочірнє підприємство «Вітамін - Фарм» з адміністративним позовом в якому просить суд:
1. Визнати протиправним та скасувати рішення Державної служби інтелектуальної власності України №5646 від 06.02.2006 за заявкою №20040808653, яка подана 13.08.2004 р., на підставі якого видано свідоцтво НОМЕР_1 від 17.04.2006 на знак для товарів та послуг «ІНФОРМАЦІЯ_1»;
2. Визнати протиправним та скасувати рішення Державної служби інтелектуальної власності України №47674 від 13.11.2009 за заявкою №т200807319 від 16.04.2008 на підставі якого видано свідоцтво НОМЕР_2 від 10.12.2009 на знак для товарів та послуг «ІНФОРМАЦІЯ_2»;
3. Визнати протиправним та скасувати рішення Державної служби інтелектуальної власності України №44521 від 19.09.2013 за заявкою №т201216812 від 27.09.2012 на підставі якого видано свідоцтво НОМЕР_3 від 11.11.2013 на знак для товарів та послуг «ІНФОРМАЦІЯ_3»;
4. Визнати протиправним та скасувати рішення Державної служби інтелектуальної власності України №17652/3 від 19.06.2012 за заявкою №s201200605 від 11.05.2012 на підставі якого видано патент НОМЕР_4 від 25.07.2012 на промисловий зразок рекламне пристосування «ІНФОРМАЦІЯ_4»;
5. Визнати протиправним та скасувати рішення Державної служби інтелектуальної власності України №17653/3 від 19.06.2012 за заявкою №s201200606 від 11.05.2012 на підставі якого видано патент НОМЕР_5 від 25.07.2012 на промисловий зразок логотип «ІНФОРМАЦІЯ_4»;
6. Визнати протиправним та скасувати рішення Державної служби інтелектуальної власності України №7428/3 від 28.03.2013 за заявкою №s201201288 від 27.09.2012 на підставі якого видано патент НОМЕР_6 від 13.05.2013 на промисловий зразок логотип «ІНФОРМАЦІЯ_3»;
7. Визнати протиправним та скасувати рішення Державної служби інтелектуальної власності України №9044/3 від 03.04.2013 за заявкою №s201201287 від 27.09.2012 на підставі якого видано патент НОМЕР_7 від 10.06.2013 на промисловий зразок рекламне пристосування «ІНФОРМАЦІЯ_3»;
8. Визнати протиправним та скасувати рішення Державної служби інтелектуальної власності України №19290 від 18.04.2013 за заявкою №s201201409 від 15.10.2012 на підставі якого видано патент НОМЕР_8 від 10.06.2013 на промисловий зразок рекламне пристосування «ІНФОРМАЦІЯ_5»;
9. Визнати протиправним та скасувати рішення Державної служби інтелектуальної власності України №11702/3 від 18.04.2013 за заявкою №s201201410 від 15.10.2012 про видачу патенту НОМЕР_9 від 10.06.2013 на промисловий зразок логотип «ІНФОРМАЦІЯ_5»;
10. Визнати недійсним свідоцтво НОМЕР_1 від 17.04.2006 на знак для товарів та послуг «ІНФОРМАЦІЯ_1»;
11. Визнати недійсним свідоцтво НОМЕР_2 від 10.12.2009 на знак для товарів та послуг «ІНФОРМАЦІЯ_2»;
12. Визнати недійсним свідоцтво НОМЕР_3 від 11.11.2013 на знак для товарів та послуг «ІНФОРМАЦІЯ_3»;
13. Визнати недійсним патент НОМЕР_4 від 25.07.2012 на промисловий зразок рекламне пристосування «ІНФОРМАЦІЯ_4»;
14. Визнати недійсним патент НОМЕР_5 від 25.07.2012 на промисловий зразок логотип «ІНФОРМАЦІЯ_4»;
15. Визнати недійсним патент НОМЕР_6 від 13.05.2013 на промисловий зразок логотип «ІНФОРМАЦІЯ_3»;
16. Визнати недійсним патент НОМЕР_7 від 10.06.2013 на промисловий зразок рекламне пристосування «ІНФОРМАЦІЯ_3»;
17. Визнати недійсним патент НОМЕР_8 від 10.06.2013 на промисловий зразок рекламне пристосування «ІНФОРМАЦІЯ_5»;
18. Визнати недійсним патент НОМЕР_9 від 10.06.2013 на промисловий зразок логотип «ІНФОРМАЦІЯ_6».
Постановою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 06 березня 2015 року, залишеною без змін ухвалою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 20 травня 2015 року, позов задоволено.
Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 28 жовтня 2015 року, постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 6 березня 2015 року та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 20 травня 2015 року скасовано, та направлено справу на новий розгляд до суду першої інстанції.
Скасовуючи рішення судів першої та апеляційної інстанції, суд касаційної інстанції виходив з того, що судами при вирішенні даної справи порушено правила територіальної підсудності адміністративних справ.
Ухвалою Верховного Суду України від 21 грудня 2015 року відмовлено в допуску про провадження Верховного Суду України справи за позовом Дочірнього підприємства «Вітамін-Фарм» до Державної служби інтелектуальної власності України для перегляду ухвали Вищого адміністративного суду України 28 жовтня 2015 року.
Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 04 лютого 2016 року, залишеною без змін ухвалою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 19 квітня 2016 року, відповідно до положень пункту 3 частини першої статті 22 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС), передано справу на розгляд до Окружного адміністративного суду міста Києва.
Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 12 травня 2016 року відмовлено у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою Дочірнього підприємства «Вітамін-Фарм» на ухвалу Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 04 лютого 2016 року та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 19 квітня 2016 року відмовлено.
Ухвалою Окружного адміністративного суду м. Києва від 31.05.2016 адміністративну справу було прийнято до провадження.
Приймаючи оскаржуване рішення про закриття провадження у справі, суд першої інстанції виходив з того, що дана адміністративна справа не підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства, а має бути розглянута за правилами встановленими Цивільним процесуальним кодексом України (далі - ЦПК).
Колегія суддів апеляційного суду підтримує такий висновок суду першої інстанції з огляду на наступне.
Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 4 листопада 1950 року (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
Європейський суд з прав людини у справі «Zand v. Austria» у рішенні від 12 жовтня 1978 року вказав, що словосполучення «встановлений законом» поширюється не лише на правову основу самого існування «суду», але й на дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність. Поняття «суд, встановлений законом» у частині першій статті 6 Конвенції передбачає «усю організаційну структуру судів, включно з <�…> питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів <�…>». З огляду на це не вважається «судом, встановленим законом» орган, котрий, не маючи юрисдикції, судить осіб на підставі практики, яка не передбачена законом.
Визначальним принципом здійснення правосуддя в адміністративних справах є принцип офіційного з'ясування всіх обставин у справі і обов'язок суб'єкта владних повноважень доказувати правомірність своїх дій чи рішень, на відміну від визначального принципу цивільного судочинства, який полягає у змагальності сторін. Тобто суд, який розглянув справу, не віднесену до його юрисдикції, не може вважатися «судом, встановленим законом» у розумінні частини першої статті 6 Конвенції.
Відповідно до ч. 2 ст. 2 КАС до адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження.
Відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 17 КАС юрисдикція адміністративних судів поширюється на публічно-правові спори, зокрема спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності. Вжитий у цій процесуальній нормі термін «суб'єкт владних повноважень» позначає орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхню посадову чи службову особу, інший суб'єкт при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень (пункт 7 ч. 1 ст. 3 КАС).
Отже, до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб), відповідно, прийнятих або вчинених ними при здійсненні владних управлінських функцій.
У даній справі позивач оскаржує патенти на промислові зразки, свідоцтва на товарні знаки та рішення відповідача, на підставі яких видані вказані документи.
Відповідно до ч. 5 ст. 5 Закону України «Про охорону прав на промислові зразки» право власності на промисловий зразок засвідчується патентом.
Згідно з ч. 3 ст. 5 Закону України «Про охорону прав на знаки для товарів і послуг» право власності на знак засвідчується свідоцтвом.
З наведеного вбачається, що позивач фактично оскаржує документи, що посвідчують право власності на певні об'єкти та рішення, на підставі яких такі правовстановлюючі документи було видано.
Тобто, у справі, що розглядається, спір стосується права власності на товарні знаки та промислові зразки, тобто цивільного права.
Варто також звернути увагу на те, що норми КАС не передбачають право адміністративного суду визнавати недійсними правовстановлюючі документи (ст. 162). При цьому, розглядати окремо позов в частині визнання протиправними рішень, на підставі яких правовстановлюючі документи було видано, суд не вправі, оскільки це суперечитиме вимогам ч. 2 ст. 19 Закону України «Про охорону прав на промислові зразки» (якщо рішення Установи за заявкою оскаржено у судовому порядку після державної реєстрації патенту, то суд вирішує разом і питання щодо дійсності відповідного патенту) та ч. 2 ст. 15 Закону України «Про охорону прав на знаки для товарів і послуг» (якщо рішення Установи за заявкою оскаржено у судовому порядку після державної реєстрації знака, то суд вирішує разом і питання щодо дійсності відповідного свідоцтва).
З огляду на викладене, колегія суддів дійшла висновку, що у разі прийняття суб'єктом владних повноважень рішення про реєстрацію знака для товарів і послуг, промислового зразка та в наступному отримання заявником Свідоцтва України на знак для товарів і послуг та, відповідно, Патенту України на промисловий зразок, подальше оспорювання права власності на вказаний знак та промисловий зразок має вирішуватися у порядку цивільної (господарської) юрисдикції, оскільки виникає спір про цивільне право.
Аналогічну позицію висловив і Верховний Суд України в постанові від 16 червня 2015 року (№21-227а15).
Підсумовуючи викладені обставини, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про те, що дану справу не належить розглядати в порядку адміністративного судочинства.
Посилання апелянта на те, що судовими рішеннями у даній справі вже встановлена преюдиціальна обставина підсудності даної справи адміністративному суду, судова колегія відхиляє, оскільки вважає, що питання підсудності адміністративної справи не може вважатися обставиною, яка не підлягає доказуванню у розумінні ч. 1 ст. 72 КАС. Відмова у задоволенні клопотання особи про закриття провадження у справі не позбавляє її права повторно подати таке клопотання та права на його справедливий розгляд судом.
Окрім того, слід зазначити, що Вищий адміністративний суд України у даній справі, скасовуючи попередні рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду та Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду вказав, що ці суди не були повноважні розглядати даний спір з огляду на порушення територіальної підсудності. А тому можна зробити висновок, що рішення, прийняті цими судами, у тому числі, стосовно поданих клопотань про закриття провадження у справі, не можна вважати такими, що прийняті «судом, встановленим законом» у розумінні ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Згідно п. 30. Рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Hirvisaari v. Finland» від 27 вересня 2001 р., рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя.
Однак, згідно п. 29 Рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Ruiz Torija v. Spain» від 9 грудня 1994 р., статтю 6 п. 1 не можна розуміти як таку, що вимагає пояснень детальної відповіді на кожний аргумент сторін. Відповідно, питання, чи дотримався суд свого обов'язку обґрунтовувати рішення може розглядатися лише в світлі обставин кожної справи.
Доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують, оскільки ґрунтуються на невірному трактуванні апелянтом фактичних обставин і норм матеріального права.
Відповідно до ч. 1 ст. 200 КАС суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Оскільки судове рішення ухвалене судом першої інстанції відповідно до норм матеріального права, при дотриманні норм процесуального права, на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин у справі, підтвердженими доказами, а доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують, то суд апеляційної інстанції підстав для його скасування не вбачає.
Керуючись ст.ст. 160, 199, 200, 205, 206, 212, 254 КАС, суд
УХВАЛИВ:
Апеляційну скаргу Дочірнього підприємства «Вітамін-фарм» залишити без задоволення, а ухвалу Окружного адміністративного суду міста Києва від 14 вересня 2016 року - без змін.
Рішення апеляційної інстанції набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржене протягом двадцяти днів з дня складання в повному обсязі шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.
Головуючий суддя М.В. Межевич
Суддя Г.В. Земляна
Суддя Є.О. Сорочко
Повний текст рішення виготовлений 02.12.2016.
Головуючий суддя Межевич М.В.
Судді: Земляна Г.В.
Сорочко Є.О.
