ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01601, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1
П О С Т А Н О В А
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
місто Київ
25 листопада 2016 року 08:10 справа №826/5737/16
Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Кузьменка В.А., за участю секретаря Калужського Д.О., розглянувши у письмовому провадженні адміністративну справу
за позовом
ОСОБА_1
до
Київської міської ради
про
визнання протиправним рішення
ОБСТАВИНИ СПРАВИ:
ОСОБА _1 (далі по тексту - позивач, ОСОБА_1.) звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва з адміністративними позовом до Київської міської ради (далі по тексту - відповідач), в якому з урахування зменшення позовних вимог просить: 1) визнати протиправним та скасувати рішення відповідача від 10 березня 2016 року №212/212 "Про відмову у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки громадянину ОСОБА_1 у мікрорайоні Жуляни у Солом'янському районі м. Києва для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд"; 2) вирішити питання про розподіл судових витрат, шляхом стягнення з місцевого бюджету Київської міської ради на користь позивача витрат на правову допомогу, які складають 4 409,60 грн.
Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 28 квітня 2016 року відкрито провадження в адміністративній справі №826/5737/16 закінчено підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду.
В судове засідання 07 липня 2016 року представники сторін до суду не прибули, попередньо подавши клопотання про розгляд справи за їхньої відсутності; у зв'язку із чим, на підставі частини четвертої статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України, суд ухвалив розглядати справу у письмовому провадженні.
Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд міста Києва, -
В С Т А Н О В И В:
Матеріали справи підтверджують, що ОСОБА_1 через уповноваженого представника звернувся до Київської міської ради із клопотанням від 30 листопада 2015 року, в якому просив надати згоду на розробку проекту землевідводу земельної ділянки №1 відповідно до графічного матеріалу (кадастрового кварталу 72:528 згідно містобудівного кадастру Києва), орієнтованим розміром до 0,10 га з цільовим призначенням для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка).
До вказаного клопотання позивач додав копії наступних документів: графічні матеріали; копію паспорта та ідентифікаційного коду; копію довіреності.
За результатами розгляду клопотання ОСОБА_1, на пленарному засіданні І сесії VІІІ скликання Київської міської ради прийнято рішення від 10 березня 2016 року №212/212 "Про відмову у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки громадянину ОСОБА_1 у мікрорайоні Жуляни у Солом'янському районі м. Києва для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд".
Зміст оскаржуваного рішення свідчить, що відмова у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою мотивована наступним: відповідно до частини шостої статті 118 Земельного кодексу України немає згоди землекористувачів (архівні довідки Києво-Святошинської районної державної адміністрації від 27 березня 2008 року №314, від 12 травня 2015 року №06-04/534, від 08 квітня 2014 року №06-04/514), зважаючи на категоричну вимогу органу самоорганізації населення "Комітет мікрорайону "Жуляни" міста Києва від 04 січня 2016 року №1/1 щодо недопущення відведення земельних ділянок, якими вони користуються, іншим громадянам.
Позивач вважає вказане рішення протиправним, оскільки ОСОБА_1 дотримано встановленого Законом порядку для реалізації права на погодження місця розташування земельної ділянки та одержання дозволу на розроблення документації із землеустрою.
Відповідач у письмовому запереченні проти позову вказав про відповідність свого рішення вимогам чинного законодавства, оскільки немає згоди землекористувачів.
Окружний адміністративний суд міста Києва, виходячи зі змісту пред'явлених позовних вимог, звертає увагу на наступне.
Порядок набуття та реалізації права на землю громадянами встановлений у розділі IV Земельного кодексу України.
Так, відповідно до частини першої статті 116 Земельного кодексу України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом, або за результатами аукціону.
Згідно з частиною шостою статті 118 Земельного кодексу України громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу. У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб) та документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі (у разі надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства). У разі якщо земельна ділянка державної власності розташована за межами населених пунктів і не входить до складу певного району, заява подається до Ради міністрів Автономної Республіки Крим. Верховній Раді Автономної Республіки Крим, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, органам виконавчої влади або органам місцевого самоврядування, які передають земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, забороняється вимагати додаткові матеріали та документи, не передбачені цією статтею.
Відповідно до частини сьомої статті 118 Земельного кодексу України відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об'єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.
Проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки розробляється за замовленням громадян особами, які мають відповідні дозволи (ліцензії) на виконання цих видів робіт, у строки, що обумовлюються угодою сторін.
Виходячи з наведених правових норм вбачається, що право отримання дозволу на розроблення проекту землеустрою, може бути реалізовано громадянами у встановленому законом порядку, зокрема необхідним є подання відповідного клопотання, у якому зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри, додавши до нього графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки та інші документи, визначені Земельним кодексом України. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об'єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних утворень, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.
Як вбачається із наявних у справі доказів, до клопотання ОСОБА_1 від 30 листопада 2015 року про виділення та передачу у власність земельної ділянки для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд у межах норм безоплатної приватизації орієнтовною площею 0,10 га в межах міста Києва, позивачем додано до зазначеної заяви документи, визначені Земельним кодексом України.
Таким чином, наведене свідчить, що позивачем дотримано встановлений Земельним кодексом України порядок для реалізації права на погодження місця розташування земельної ділянки та одержання дозволу на розроблення документації із землеустрою.
Зі змісту пояснювальної записки від 19 січня 2016 року №ПЗ-14896, доданої до оскаржуваного рішення, вбачається, що підставою для відмови ОСОБА_1 у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд стало те, що заявлена земельна ділянка в кварталі "Жуляни" (код 72:528) площею 0,10 га використовується третіми особами, які оформлюють право власності на володіння спірними земельними ділянками., а саме.
До включення в межі міста Києва (Укази Президії Верховної Ради Української РСР від 30 березня 1971 року №115-УШ, від 26 серпня 1988 року №6486-ХІ), село Жуляни знаходилося в Києво-Святошинському районі Київської області в межах землекористування радгоспу "Совки". Мешканці села Жуляни переважно працювали в радгоспі "Совки", а перед тим у сільськогосподарській артілі "Комуніст". Тому у кожного власника домоволодіння є відповідні документи, що посвідчують право користування земельними ділянками (накази директора радгоспу "Совки" та рішення загальних зборів сільськогосподарської артілі "Комуніст").
Члени родин власників домоволодінь мікрорайону Жуляни оформляють право власності на залишки земельних ділянок, площа яких складає понад 0,10 га безоплатної приватизації, за нотаріально-посвідченою згодою цих власників в порядку відведення.
Частина земельної ділянки зазначеної на схемі є надлишками земельної ділянки на АДРЕСА_1, переданої рішенням Київської міської ради від 09 липня 2009 року №986/2042 у спільну часткову власність громадянам ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, згідно державних актів на право власності від 19 липня 2012 року №06-7-06464, №06-7-06464; згідно архівної довідки Києво-Святошинської районної ради народних депутатів Київської області районного державного архіву від 15 квітня 1994 року №309 за громадянином ОСОБА_6 була закріплена земельна ділянка площею 0,40 га на АДРЕСА_1, на яку розробляється проект землеустрою щодо відведення її громадянці ОСОБА_7 для будівництва, експлуатації та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд.
Орган самоорганізації населення "Комітету мікрорайону "Жуляни" міста Києва звернувся до Департаменту земельних ресурсів, у якому просив вжити заходів щодо недопущення незаконного захвату земельних ділянок жителів мікрорайону (лист від 04 січня 2016 року №1/1).
Від громадянки ОСОБА_4 надійшла заява від 25 грудня 2015 року про те, що земельною ділянкою на АДРЕСА_1 її сім'я користується понад 50 років та категорично заперечує проти передачі її у власність будь-кому.
Водночас суд звертає увагу, що норми частини сьомої статті 118 Земельного кодексу України передбачають надання погодження землекористувача лише у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб.
Доказами в адміністративному судочинстві, за визначенням частини першої статті 69 Кодексу адміністративного судочинства України, є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових і речових доказів, висновків експертів.
У відповідності до частин першої та четвертої статті 70 цього Кодексу, належними є докази, які містять інформацію щодо предмету доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмету доказування. Обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування, крім випадків, коли щодо таких обставин не виникає спору.
Проте, відповідачем не доведено належними доказами, що земельна ділянка, яку має намір отримати позивач, перебуває у користуванні інших осіб.
Так, відповідно до частини першої статті 92 Земельного кодексу України право постійного користування земельною ділянкою - це право володіння і користування земельною ділянкою, яка перебуває у державній або комунальній власності, без встановлення строку.
Згідно з нормами частини першої статті 93 Земельного кодексу України право оренди земельної ділянки - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для провадження підприємницької та іншої діяльності.
За визначенням підпункту 14.1.73 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України землекористувачі - це юридичні та фізичні особи (резиденти і нерезиденти), яким відповідно до закону надані у користування земельні ділянки державної та комунальної власності, у тому числі на умовах оренди.
Разом з тим, відповідач, не надав суду доказів, які б свідчили, що бажана позивачем земельна ділянка надана у користування будь-яким юридичним чи фізичним особам, що виключає необхідність отримання погодження землекористувачів.
Крім того, суд звертає увагу, що у пояснювальній записці до оскаржуваного рішення вказується, що спірна земельна ділянка є надлишками земельних ділянок, які надані у власність іншим особам, та "закріплена" за іншими особами; у свою чергу надлишок означає частину земельної ділянки, що не передана у власність, а чинне законодавство не передбачає "закріплення" земельних ділянок за фізичними чи юридичними особами та не ставить в залежність право на отримання земельної ділянки від ймовірного бажання третьої особи оформити право на таку земельну ділянку.
Суд відхиляє посилання відповідача на лист орган самоорганізації населення "Комітету мікрорайону "Жуляни" від 04 січня 2016 року №1/1, адресований Департаменту земельних ресурсів, про вжиття заходів щодо недопущення незаконного захвату земельних ділянок жителів мікрорайону та заяву ОСОБА_4 від 25 грудня 2015 року, тому що звернення органів самоорганізації населення, громадських організацій та громадян не є підставою для відмови у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки.
Враховуючи вищевикладене, суд приходить до висновку, що відмова Київської міської ради у наданні позивачу дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки суперечить нормам Земельного кодексу України, а тому рішення Київської міської ради від 10 березня 2016 року №212/212 "Про відмову у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки громадянину ОСОБА_1 у мікрорайоні Жуляни у Солом'янському районі м. Києва для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд" підлягає скасуванню, а позовні вимоги - задоволенню.
Крім того, враховуючи передбачене частиною другою статті 11 Кодексу адміністративного судочинства України право суду вийти за межі позовних вимог в разі, якщо це необхідно для повного захисту прав, свобод та інтересів сторін чи третіх осіб, про захист яких вони просять, Окружний адміністративний суд міста Києва вважає, що для повного захисту прав, свобод та інтересів позивача в рамках даного адміністративного спору необхідно вийти за межі позовних вимог та зобов'язати Київську міську раду повторно розглянути клопотання ОСОБА_1 від 30 листопада 2015 року (зареєстроване 30 листопада 2015 року за вхідним №08/М-11690) з урахуванням висновків даної постанови.
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Частиною третьою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Згідно з частиною першою статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.
Відповідно до частини другої статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
На думку Окружного адміністративного суду міста Києва, відповідачем не доведено правомірність та обґрунтованість прийняття оскаржуваного рішення з урахуванням вимог, встановлених частиною другою статті 19 Конституції України та частиною третьою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, а тому, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень законодавства України та доказів, наявних у матеріалах справи, адміністративний позов ОСОБА_8 підлягає задоволенню.
Згідно з частиною першою статті 94 Кодексу адміністративного судочинства України якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав стороною у справі, або якщо стороною у справі виступала його посадова чи службова особа.
В частині судових витрат на оплату правової допомоги суд звертає увагу на наступне.
Згідно положеннями статті 87 Кодексу адміністративного судочинства України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
До складу витрат, пов'язаних з розглядом справи, зокрема, відносяться витрати на правову допомогу.
Відповідно до частини першої статті 90 Кодексу адміністративного судочинства України, витрати, пов'язані з оплатою допомоги адвоката або іншого фахівця в галузі права, які надають правову допомогу за договором, несуть сторони, крім випадків надання безоплатної правової допомоги, передбачених законом. Частина третя зазначеної статті визначає, що граничний розмір компенсації витрат на правову допомогу встановлюється законом.
Так, статтею 1 Закону України "Про граничний розмір компенсації витрат на правову допомогу у цивільних та адміністративних справах" визначено, що розмір компенсації витрат на правову допомогу у цивільних справах, в яких така компенсація виплачується стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, іншою стороною, а в адміністративних справах - суб'єктом владних повноважень, не може перевищувати 40 відсотків встановленої законом мінімальної заробітної плати у місячному розмірі за годину участі особи, яка надавала правову допомогу, у судовому засіданні, під час вчинення окремих процесуальних дій поза судовим засіданням та під час ознайомлення з матеріалами справи в суді, що визначається у відповідному судовому рішенні.
Судом встановлено, що згідно статті 8 Закону України "Про Державний бюджет України на 2016 рік" установлено у 2016 році мінімальну заробітну плату у місячному розмірі з 01 січня на рівні 1 378,00 грн., відповідно, розмір компенсації витрат на правову допомогу не повинен перевищувати 551,20 грн. за годину участі особи, яка надавала правову допомогу, у судовому засіданні, під час вчинення окремих процесуальних дій поза судовим засіданням та під час ознайомлення з матеріалами справи в суді.
На підтвердження вказаних обставин позивач має надати суду докази надання правової допомоги адвокатом або іншим фахівцем в галузі права, наприклад, свідоцтво на право зайняття адвокатською діяльністю, договір про надання правової допомоги, документи та первинні документи, що підтверджують фактичне надання послуг, докази сплати витрат на правову допомогу.
Матеріали справи підтверджують, що позивач уклав з ФОП ОСОБА_9 договір про надання правової допомоги від 28 березня 2016 року №28/03-1. Згідно з актом виконаних робіт від 01 квітня 2016 року позивачу надано правову допомогу щодо складання позовної заяви в об'ємі 8 годин, вартістю 551,20 грн. за годину, всього 4 409,60 грн.
Відповідно до квитанції від 28 березня 2016 року, копія якої міститься у справі, позивач сплатив на рахунок ФОП ОСОБА_9 4 409,60 грн.
При цьому статус ФОП ОСОБА_9 як фахівця в галузі права підтверджується дипломом магістра від 30 вересня 2006 року, копія якого міститься у справі, гідно з яким ОСОБА_9 закінчив у 2006 році Державний вищий навчальний заклад "Київський національний економічний університет імені Вадима Гетьмана" і отримав повну вищу освіту за спеціальністю "Правознавство" та здобув кваліфікацію магістра права.
Враховуючи, що вартість однієї години правової допомоги не перевищує 40 відсотків встановленої законом мінімальної заробітної плати у місячному розмірі та наявність в матеріалах справи документального підтвердження здійснених позивачем витрат на правову допомогу, суд вважає за можливе задовольнити клопотання позивача про відшкодування витрат на правову допомогу та присудити на користь ОСОБА_8 витрати на правову допомогу у розмірі 4 409,60 грн.
Відповідно до пункту 4 частини першої 163 Кодексу адміністративного судочинства України встановлений судом строк для подання суб'єктом владних повноважень - відповідачем до суду звіту про виконання постанови, якщо вона вимагає вчинення певних дій (перебіг цього строку починається з дня набрання постановою законної сили або після одержання її копії, якщо постанова виконується негайно), є складовою резолютивної частини постанови.
Оскільки дана постанова вимагає від Київської міської ради вчинення певних дій, суд вважає за можливе встановити для суб'єкта владних повноважень - відповідача, строк для подання звіту про виконання вказаної постанови у десять днів з дня набрання нею законної сили.
Враховуючи викладене, керуючись статтями 69, 70, 71, 158 - 163 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
П О С Т А Н О В И В:
1. Адміністративний позов ОСОБА_1 задовольнити повністю.
2. Визнати протиправним та скасувати рішення Київської міської ради від 10 березня 2016 року №212/212 "Про відмову у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки громадянину ОСОБА_1 у мікрорайоні Жуляни у Солом'янському районі м. Києва для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд".
3. Вийти за межі позовних вимог та зобов'язати Київську міську раду повторно розглянути клопотання ОСОБА_1 від 30 листопада 2015 року (зареєстроване 30 листопада 2015 року за вхідним №08/М-11690) з урахуванням висновків даної постанови.
4. Присудити з Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 понесені ним витрати по сплаті судового збору у розмірі 4 960,80 грн. (чотири тисячі дев'ятсот шістдесят гривень вісімдесят копійок), з яких 551,20 грн. - судовий збір, 4 409,60 грн. - витрати на правову допомогу, за рахунок бюджетних асигнувань Київської міської ради.
Постанова набирає законної сили відповідно до статті 254 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статтями 185-187 Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя В.А. Кузьменко
