Апеляційний суд Кіровоградської області

№ провадження 22-ц/781/1660/16 Головуючий у суді І-ї інстанції ОСОБА_1

Доповідач Письменний О. А.

РІШЕННЯ

Іменем України

22.11.2016 року колегія суддів судової палати в цивільних справах Апеляційного суду Кіровоградської області в складі:

головуючого судді - Письменного О.А.,

суддів Франко В.А., Єгорової С.М.,

за участю секретаря Федоренко Т.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою заступника прокурора Кіровоградської області в інтересах держави на рішення Компаніївського районного суду Кіровоградської області від 31 травня 2016 року у цивільній справі за позовом Компаніївського відділу Олександрійської місцевої прокуратури в інтересах держави до Марївської сільської ради Компаніївського району Кіровоградської області, ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_11, ОСОБА_12, ОСОБА_13, ОСОБА_14, ОСОБА_15 про визнання недійсними рішень сесії Мар'ївської сільської ради Компаніївського району Кіровоградської області, визнання недійсними державних актів на право власності на земельні ділянки,-

встановила:

У жовтні 2014 року прокурор Компаніївського району Кіровоградської області звернувся в інтересах держави в суд з позовами до Марївської сільської ради Компаніївського району, ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_11, ОСОБА_12, ОСОБА_13, ОСОБА_14, ОСОБА_15 про визнання недійсним рішення сесії в частині надання дозволу відповідачам на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок у власність для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель та споруд, визнання недійсним рішення сесії в частині затвердження проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок та надання у власність земельних ділянок для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель та споруд (присадибна ділянка), про визнання недійсним державних актів на право власності на земельні ділянки та про зобовязання відповідачів повернути земельну ділянку територіальній громаді в особі Мар'ївської сільської ради Компаніївського району Кіровоградської області.

В обґрунтування позовних вимог зазначав, що в ході проведеної прокуратурою району перевірки встановлено прийняття МСР незаконних рішень, внаслідок яких з комунальної власності вибули земельні ділянки на території с. Тернова Балка, під якими розташоване Юріївське золоторудне родовище, що є власністю народу України. Рішенням Мар'ївської сільської ради від 03.09.2009 року №316 відповідачам надано дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок площею 0,25 га кожному у власність для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель та споруд на території с.Тернова Балка Мар'ївської сільської ради за рахунок земель сільськогосподарського призначення, що перебувають у землях запасу державної власності. Рішенням Мар'ївської сільської ради від 18.11.2009 року №360 затверджено проекти землеустрою щодо відведення земельних ділянок та надано у власність відповідачам земельні ділянки площею 0,25 га кожному для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель та споруд. На підставі цих рішень 28.12.2009 року відповідачі отримали державні акти на право власності на земельні ділянки, зареєстровані в установленому законом порядку. Прокурор вказав, що, оскільки земельні ділянки надано для будівництва та обслуговування житлового будинку за рахунок земель сільськогосподарського призначення, то вказані рішення прийняті всупереч вимогам ст.ст.22, 38, 39 ЗК України. Крім того, на час прийняття оспорюваних ним рішень був відсутній генеральний план с. Тернова Балка, межі села встановлені не були, тому рішення прийняті в порушення п.п.12 Перехідних положень ЗК України. Крім того, всупереч вимог ст.118 ЗК відповідачі особисто не зверталась до сільської ради з заявами про відведення земельних ділянок у власність, від їх імені діяла інша особа згідно з супровідним листом Всеукраїнської громадської організації "Господарі землі", тобто особа, не уповноважена на звернення з такою заявою. Прокурор вважав, що відповідачі не мали на меті задоволення за рахунок отриманих у власність земельних ділянок особистих потреб шляхом розміщення житлових забудов, а дійсною метою було подальше відчуження земельних ділянок та передача їх підприємству, яке буде здійснювати промисловий видобуток золота Юріївського родовища, що є прихованою угодою, тому просив суд визнати недійсним рішення сесії Мар'ївської сільської ради від 03.09.2009 року №316 в частині надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок відповідачам, рішення сесії Мар'ївської сільської ради від 18.11.2009 року №360 в частині затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та надання у власність відповідачам земельних ділянок площею 0,25 га кожному для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель та споруд (присадибна ділянка). Просив визнати недійсними державні акти на право власності на земельну ділянку, видані відповідачам та зобовязати їх повернути земельні ділянки територіальній громаді в особі Мар'ївської сільської ради Компаніївського району Кіровоградської області.

Ухвалою Компаніївського районного суду Кіровоградської області від 30 червня 2015 року позовні заяви прокурора до Мар'ївської сільської ради Компаніївського району Кіровоградської області та до ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_11, ОСОБА_12, ОСОБА_13, ОСОБА_14, ОСОБА_15 обєднано в одне провадження.

Ухвалою Компаніївського районного суду Кіровоградської області прийнято відмову прокурора від позову в частині зобовязання відповідачів повернути земельні ділянки територіальній громаді в особі Мар'ївської сільської ради та в цій частині провадження у справі закрито.

Рішенням Компаніївського районного суду Кіровоградської області від 31 травня 2016 року в задоволенні позову відмовлено.

В апеляційній скарзі заступник прокурора Кіровоградської області просить рішення суду скасувати у звязку з порушенням судом норм матеріального та процесуального права та ухвалити нове рішення, яким позов прокурора задовольнити у повному обсязі.

Ухвалюючи рішення про відмову у задоволенні позову прокурора суд першої інстанції виходив з того, що на час прийняття рішення про надання у власність відповідачів земельних ділянок Мар'ївська сільська рада діяла у межах своїх повноважень, передбачених ЗК України та законом України «Про місцеве самоврядування» та з додержанням вимог, встановлених чинним на той час законодавством, та виходив з недоведеності підстав позову прокурора для визнання рішень сесії Мар'ївської сільської ради незаконними, а державних актів на право власності на земельну ділянку недійсними. Окремою підставою для відмови у позові прокурора стало застосування судом строку позовної давності.

З такими висновками суду першої інстанції колегія суддів погодитись повністю не може, виходячи з такого.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджується письмовими доказами по справі, що пунктом 2 рішення сесії МСР від 03.09.2009 року №316 відповідачам надано дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок площею 0,25 га кожному у власність для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель та споруд за рахунок земель сільськогосподарського призначення, що перебувають у землях запасу державної власності за адресою: с.Тернова Балка Марївської сільської ради Компаніївського району Кіровоградської області /т1 а.с.8-9/.

Рішенням сесії МСР від 18.11.2009 року №360 затверджено проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель та споруд (присадибні ділянки) та надано у власність відповідачів земельні ділянки для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель та споруд (присадибна ділянка) за рахунок земель житлової та громадської забудови Марївської сільської ради в с.Тернова Балка, присвоєно адресу присадибним ділянкам згідно з додатком,на підставі якого 28 грудня 2009 року відповідачам видано державні акти на право власності на земельні ділянки, розташовані в с. Тернова Балка, цільове призначення земельних ділянок для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), серії ЯК №850507, ЯК №850556, ЯК №850557, ЯК №850548, ЯК №850544, ЯК №850503, ЯК №850566, ЯК №850555, ЯК №850501, ЯК №850550, ЯК №850529, ЯК №850545, ЯК №850527, ЯК №850533. Право власності на земельні ділянки зареєстровано в установленому законом порядку. Земельним ділянкам присвоєно кадастрові №3522883000:53:000:0007, №3522883000:53:000:0056, №3522883000:53:000:0057, №3522883000:53:000:0058, №3522883000:53:000:0044, №3522883000:53:000:0003, №3522883000:53:000:0066, №3522883000:53:000:0055, №3522883000:53:000:0001, №3522883000:53:000:0050, №3522883000:53:000:0029, №3522883000:53:000:0045, №3522883000:53:000:0027, №3522883000:53:000:0033/т.1 а.с.10, 17, 129, т.2 а.с.17, 132, т.3 а.с.17, 130, т.4 а.с.17, 107, т.5 а.с.17, 147, т.6 а.с.17, 155, т.7 а.с.17, 133/.

Конституцією України встановлено, що земля є обєктом права власності Українського народу. Від імені українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією. Право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону (ст.ст.13, 14 Конституції).

Частина перша ст. 10 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» передбачає, що сільські, селищні, міські ради є органами місцевого самоврядування, що представляють відповідні територіальні громади та здійснюють від їх імені та в їх інтересах функції і повноваження місцевого самоврядування, визначені Конституцією України, цим та іншими законами.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їхні посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією України та законами України.

Згідно Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні", зокрема ст.24 Закону, правовий статус місцевого самоврядування в Україні визначається Конституцією України, законами України.

Органи місцевого самоврядування та їх посадові особи діють лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, передбачені Конституцією і законами України, та керуються у своїй діяльності Конституцією і законами України, актами Президента України, Кабінету Міністрів України, а в Автономній Республіці Крим - також нормативно-правовими актами Верховної Ради і Ради міністрів Автономної Республіки Крим, прийнятими у межах їхньої компетенції. До повноважень сільських, селищних, міських рад. згідно із п.п.34. 42 ст.26 вказаного закону, належить, зокрема, вирішення відповідно до закону питань регулювання земельних відносин; затвердження в установленому порядку місцевих містобудівних програм, генеральних планів забудови відповідних населених пунктів, іншої містобудівної документації.

Як передбачено ч.1 ст.59 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" рада в межах своїх повноважень приймає нормативні та інші акти у формі рішень. У відповідності до ч.10 вказаної статті, акти органів та посадових осіб місцевого самоврядування з мотивів їхньої невідповідності Конституції або законам України визнаються незаконними в судовому порядку.

За змістом статті 12 Земельного кодексу України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), розпорядження землями територіальної громади села, у тому числі передача їх у власність, належить до повноважень сільської ради та здійснюється відповідно до вимог цього кодексу.

Статтею 40 Земельного кодексу України передбачено, що громадянам України за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування можуть передаватися безоплатно у власність або надаватися в оренду земельні ділянки для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і гаражного будівництва в межах норм, визначених цим Кодексом.

Згідно з ч. 1 ст.116 ЗК України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом.

Право власності на земельну ділянку посвідчується державним актом (ст. 126 ЗК України).

Частина 6 статті 118 ЗК України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) передбачає, що громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності, зокрема для ведення садівництва, будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), у межах норм безоплатної приватизації, подають заяву до відповідної районної або сільської, селищної, міської ради за місцезнаходженням земельної ділянки. У заяві зазначаються бажані розміри та мета її використання.

Відповідна місцева державна адміністрація або сільська, селищна, міська рада розглядає заяву, і в разі згоди на передачу земельної ділянки у власність - надає дозвіл на розробку проекту її відведення (ч.7 ст.118 ЗК).

Проект відведення земельної ділянки погоджується з органом по земельних ресурсах, природоохоронним і санітарно-епідеміологічним органами, органом архітектури та подається на розгляд відповідної місцевої державної адміністрації або органу місцевого самоврядування. У місячний термін відповідна рада розглядає проект відведення та приймає рішення про передачу земельної ділянки у власність (ч.ч.8, 9, 10 ст.118 ЗК).

Згідно з пунктами «б», «в», ч. 1 ст. 20 Закону України «Про землеустрій» від 28 травня 2003 року (у редакції, яка була чинноюна момент виникнення спірних правовідносин) землеустрій проводиться в обов'язковому порядку на землях усіх категорій незалежно від форми власності в разі встановлення та зміни меж об'єктів землеустрою, надання, вилучення (викупу), відчуження земельних ділянок.

Стаття 50 цього Закону передбачала обов'язкове складання проекту землеустрою (у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України) у разі надання, передачі, вилучення (викупу), відчуження земельних ділянок.

Порядок розроблення проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок було затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 26 травня 2004 року № 677 (далі по тексту Порядок). Вказана постанова втратила чинність згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 20 лютого 2013 року № 154.

Цим Порядком на час виникнення спірних правовідносин передбачалося, що проект відведення земельної ділянки не розробляється лише у разі, коли земельна ділянка, межі якої визначено в натурі (на місцевості), надається в користування або безоплатно передається у власність чи набувається у власність на підставі цивільно-правових угод без зміни її цільового призначення (абз.2 п.2 Порядку).

В усіх інших випадках розроблення проекту землеустрою є обов'язковим.

Таким чином, у разі передачі в приватну власність земельної ділянки із земель державної чи комунальної власності, межі якої не встановлені в натурі або цільове призначення якої змінюється, обов'язковим є розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки.

Крім того, за основним цільовим призначенням відповідно доч.1 ст.19 ЗК України землі України поділяються на певні категорії, серед яких до різних категорій віднесено землі сільськогосподарського призначення (підпункт «а») та землі житлової та громадської забудови (підпункт «б»).

Виходячи з положень ч.2 ст.19, ст.ст.80, 83 ЗК України землі кожної із цих категорій можуть перебувати або у власності (користуванні) громадян чи юридичних осіб, або у запасі (землі державної чи комунальної власності).

Відповідно до ч.1 ст.20 ЗК України віднесення земель до тієї чи іншої категорії здійснюється на підставі рішень органів державної влади та органів місцевого самоврядування відповідно до їх повноважень. Зміна цільового призначення земель проводиться органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування, які приймають рішення про передачу цих земель у власність або надання у користування, вилучення (викуп) земель і затверджують проекти землеустрою або приймають рішення про створення об'єктів природоохоронного та історико-культурного призначення (ч.2 ст.20 ЗК України).

Отже, реалізуючи свої повноваження з розпорядження земельними ділянками відповідний орган державної влади чи місцевого самоврядування за місцем знаходження земельної ділянки має право змінювати цільове призначення земельних ділянок, які відчужуються (надаються), за умови дотримання положень Порядку про погодження такої зміни з відповідними органами та після складання проекту відведення.

Порушення порядку встановлення та зміни цільового призначення земель є підставою для визнання недійсними рішень органів державної влади та органів місцевого самоврядування про надання (передачу) земельних ділянок громадянам та юридичним особам, відмови у реєстрації земельної ділянки або визнання реєстрації недійсною (ст. 21 ЗК України).

Зазначена правова позиція висловлена Верховним Судом України у постанові № 6-35цс14 від 14 травня 2014 року, яка згідно зі ст. 360-7 ЦПК України повинна враховуватись судами.

Крім того, згідно зі ст. 9 Закону України «Про державну експертизу землевпорядної документації» проекти землеустрою щодо відведення земельних ділянок підлягають обов'язковій державній експертизі.

За змістом оспорюваного рішення Мар'ївської сільської ради від 03 вересня 2009 року №316 відповідачам надано дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення їм земельних ділянок площею по 0,25 га кожному у власність для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель та споруд за рахунок земель сільськогосподарського призначення, що перебувають у землях запасу державної власності.

В той же час оспорюваним рішенням Марївської сільської ради від 18 листопада 2009 року№360 затверджено проект землеустрою щодо відведення відповідачам та надано у власність земельні ділянки для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель та споруд (присадибні ділянки) за рахунок земель житлової та громадської забудови Марївської сільської ради в с.Тернова Балка.

Згідно з довідками Марївської сільської ради від 13.05.2015 року відповідачам надано у власність земельні ділянки за рахунок земель житлової та громадської забудови із земель населеного пункту с.Тернова Балка відповідно до проекту землеустрою, затвердженого рішенням сільської ради від 18.11.2009 року за №360.

У рішенні за №316 від 03.09.2009 року було вказано, що дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки провести за рахунок земель сільськогосподарського призначення, так як на даних землях відсутня забудова (земельні ділянки були пустирями, деякі використовувалися як городи) /т.1 а.с.87, 207, т.2 а.с.91, 210, т.3 а.с.88, 212, т.4 а.с.206, т. 5 а.с.109, 221, т. 6 а.с.90, 227, т. 7 а.с.107, 201/.

На запит прокурора відділом Держземагенства у Компаніївському районі надано відповідь, що за цільовим призначенням земельні ділянки в с.Тернова Балка станом на 18.06.2009 року, згідно ф-6 зем, відносилися до земель житлової та громадської забудови, станом на 27.10.2014 року до земель житлової та громадської забудови наданих для обслуговування жилого будинку і господарських будівель (присадибні ділянки) /т. 1 а.с.66/.

Згідно з пояснювальними записками до проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок, розроблених ПП «І-Експерт-Сервіс», відповідно до ст.19 ЗК України на момент обстеження земельні ділянки за основним цільовим призначенням відносились до категорії: б) землі житлової та громадської забудови, що перебувають у запасі. Запроектовані до відведення земельні ділянки розташовані в межах населеного пункту села ОСОБА_16, на землях житлової та громадської забудови, що перебувають у запасі Марївської сільської ради та мають прості конфігурації.

Однак, з доводами відповідачів, що надані їм у власність земельні ділянки відносилася до земель житлової та громадської забудови Марївської сільської ради в селі ОСОБА_16 балка, погодитися не можна з таких підстав.

Статтею 4 Земельного кодексу Української РСР (в редакції 1970 року) визначено, що вся земля в Українській РСР входить до єдиного державного земельного фонду, який відповідно до основного цільового призначення земель складається з:

1) земель сільськогосподарського призначення, наданих у користування колгоспам, радгоспам та іншим землекористувачам для сільськогосподарських цілей;

2) земель населених пунктів (міст, селищ міського типу і сільських населених пунктів);

3) земель промисловості, транспорту, курортів, заповідників та іншого несільськогосподарського призначення;

4) земель державного лісового фонду;

5) земель державного водного фонду:

6) земель державного запасу.

Статтею 2 Земельного кодексу України (в редакції 1990 року) визначено, що відповідно до цільового призначення всі землі України поділяються на:

1) землі сільськогосподарського призначення;

2) землі населених пунктів (міст, селищ міського типу і сільських населених пунктів);

3) землі промисловості, транспорту, зв'язку, оборони та іншого призначення;

4) землі природоохоронного, оздоровчого, рекреаційного та історико-культурного призначення;

5) землі лісового фонду;

6) землі водного фонду;

7) землі запасу.

Отже, за основним цільовим призначенням землі житлової та громадської забудови Земельним кодексом Української РСР (в редакції 1970 року) та Земельним кодексом України (в редакції1990 року) не були передбачені.

Відповідно до ст.19 ЗК України (в редакції 2001 року, яка була чинною на час виникнення спірних правовідносин) землі України за основним цільовим призначенням поділяються, у тому числі на землі сільськогосподарського призначення та землі житлової та громадської забудови.

До категорії земель житлової та громадської забудови належать земельні ділянки в межах населених пунктів, які використовуються для розміщення житлової забудови, громадських будівель і споруд, інших обєктів загального користування відповідно до генерального плану населеного пункту, іншої містобудівної документації, плану земельно-господарського устрою з дотриманням державних стандартів і норм, регіональних та місцевих правил забудови (ст.ст.38,39 ЗК).

З пояснювальної записки до технічної документації по встановленню меж земель в границях Марївської сільської ради народних депутатів Компаніївського району Кіровоградської області, складеної в 1991 році Кіровоградською філією «УКРНДІЗЕМПРОЕКТ», убачається, що внаслідок виконання робіт по розробленню технічної документації встановлено склад земель Марївської сільської ради народних депутатів відповідно до цільового призначення та згідно земельного кодексу Української РСР, а саме:

1) землі сількогосподарського призначення;

2) землі населених пунктів;

3) землі промисловості, транспорту, звязку, оборони та іншого призначення;

7) землі запасу.

Визначено склад земель в межах населених пунктів та за їх межами по угіддях. На плані земель в межах границь Марївської сільської ради народних депутатів відображені особливо цінні продуктивні землі, які недопустимо вилучати з сільськогосподарського виробництва/т.8 а.с.90-91/.

Як убачається з експлікації земель в межах границь Марївської сільської ради, загальна площа села ОСОБА_16 складає 37,4 га, в тому числі: 25,5 га - сільськогосподарських угідь, з яких: 12,4 га орні землі; 0,9 багаторічні насадження; 12,2 га пасовища; 5,0 дерево-чагарникові насадження; 0,9 га під громадськими дворами; 5,6 га під вулицями, 0,4 га інші землі /т.8 а.с.95-96/.

Крім того, згідно з пояснювальною запискою до технічної документації по грошовій оцінці земель сіл Марївка, Зелене і ОСОБА_16, розробленої в 1998 році Кіровоградським філіалом Української академії аграрних наук інституту землеустрою на замовлення Управління земельних ресурсів Кіровоградської області, в селі ОСОБА_16 знаходиться 25 садиб, площа села 37,4га /т.8 а.с.108/.

Згідно з довідкою про склад земель в межах села ОСОБА_16 Марївської сільської ради загальна площа села складає 37,4 га з яких: 24,8 га сільськогосподарські землі; 7,6 га забудовані землі, з яких: 2,0 га одно і дво- поверховими житловими забудовами та 5,6 га вулицями.

Таким чином, відповідно до вищевказаної технічної документації, розробленої в 1991 та 1998 роках, на території села Тернова Балка Компаніївського району Кіровоградської області землі житлової та громадської забудови відсутні.

Оскільки рішення органом державної влади чи органом місцевого самоврядування відповідно до їх повноважень про віднесення наданих у власність відповідачам земельних ділянок до земель категорії «землі забудови та громадської забудови» не приймалося, є всі підстави вважати, що земельна ділянка відповідачу надана у власність із земель, в тому числі які відносяться до категорії «землі сільськогосподарського призначення».

З огляду на викладене на час прийняття оспорюваних рішень надані відповідачам земельні ділянки відносилася до категорії земель сільськогосподарського призначення.

Однак, у рішенні Марївської сільської ради від 18.11.2009 року №360 зазначено, що земельні ділянки передаються за рахунок земель житлової та громадської забудови, що є зміною цільового призначення земельної ділянки, а тому потребує дотримання спеціальної процедури такої зміни, передбаченої Порядком зміни цільового призначення земельних ділянок, що перебувають у власності громадян та юридичних осіб, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 11.04.2002 року №502.

Проте, цього порядку Марївською сільською радою не дотримано, проект землеустрою щодо зміни цільового призначення не розроблено, а у існуючому проекті землеустрою, який затверджено рішенням ради від 18.11.2009 року №360 зміну цільового призначення не передбачено, можливість чи неможливість цього не обґрунтовано, втрати сільськогосподарського виробництва не розраховувались, що свідчить про невідповідність цього проекту землеустрою та рішення про його затвердження вимогам ст.ст.20,21 ЗК України та зазначеному Порядку, що є підставою для визнання оспорюваних рішень Марївської сільської ради недійсними.

Крім того, статтею 173 ЗК України визначено, що межа району, села, селища, міста - це умовно замкнена лінія на поверхні землі, що відокремлює територію району, села, селища, міста від інших територій.

Статтею 46 Закону України «Про землеустрій» передбачено, що для встановлення і зміни меж адміністративно-територіальних утворень розробляються проекти землеустрою щодо встановлення і зміни меж відповідних адміністративно-територіальних утворень.

Статтею 176 Земельного Кодексу України передбачено, що межі адміністративно-територіальних утворень посвідчуються державним актом України.

Форма та порядок видачі державного акта України на межі адміністративно-територіального утворення встановлюються Верховною Радою України.

Згідно ст.55 Закону України «Про землеустрій» встановлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) проводиться відповідно до топографо-геодезичних і картографічних матеріалів.

Встановлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) здійснюється на основі технічної документації із землеустрою, якою визначається місцеположення поворотних точок меж земельної ділянки в натурі (на місцевості).

Методичними рекомендаціями з розробки проектів землеустрою щодо встановлення або зміни меж населеного пункту, затверджених наказом Держкомзему від 10 липня 2008 року №165 (який скасовано наказами від 06.11.1012 року та 21.11.2012 року), встановлено, що межі населеного пункту зазначаються на картах (планах) таких масштабів, які є прийнятними для точного встановлення їх місця розташування, в разі необхідності - на окремих вкладках більш крупного масштабу. Встановлення меж населеного пункту вважається таким, що відбулося, після встановлення меж в натурі (на місцевості) та внесення відомостей до державного земельного кадастру.

Відповідно до п. «б» частини першої статті 12 ЗК України до повноважень сільських, селищних, міських рад у галузі земельних відносин на території сіл, селищ, міст належить передача земельних ділянок комунальної власності у власність громадян та юридичних осіб відповідно до цього Кодексу.

Згідно ч.ч.1, 2 ст.116 ЗК України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону. Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.

Як передбачено ч.1 ст. 122 ЗК України сільські, селищні, міські ради передають земельні ділянки у власність або користування із земель комунальної власності відповідних територіальних громад для всіх потреб.

Відповідно до ст. 21 Закону України від 16.11.1992 р. «Про основи містобудування» визначення територій і вибір земель для містобудівних потреб здійснюється відповідно до затвердженої містобудівної документації місцевих правил забудови з урахуванням планів земельно-господарського устрою.

Згідно ч.2 ст. 12 Закону України від 20.04.2000 р. «Про планування і забудову територій» сільські, селищні, міські ради та їх виконавчі органи в межах повноважень, визначених законом, відповідно до генеральних планів населених пунктів, у тому числі вирішують питання вибору, вилучення (викупу), надання у власність чи в користування земельних ділянок.

Відповідно до п.12 розділу Х «Перехідні положення» ЗК України до розмежування земель державної та комунальної власності повноваження щодо розпорядження землями в межах населених пунктів здійснюють відповідні сільські, селищні, міські ради, а за межами населених пунктів - відповідні органи виконавчої влади.

Статтями 116,118 ЗК України визначено підстави й порядок набуття громадянами і юридичними особами права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності.

Установивши факт відсутності на час прийняття селищною радою рішення про надання громадянину земельної ділянки затвердженої в установленому законом порядку документації, яка б встановлювала межі селища, суд на підставі статей 116,122, частини першої статті155, пункту 12 розділу Х «Перехідні положення» ЗК України (який був чинним на час прийняття селищною радою рішення) дійшов обґрунтованого висновку про перевищення селищною радою повноважень щодо розпорядження землями, які розташовані за межами населеного пункту, та недійсність такого рішення селищної ради.

Державний акт на право власності на земельну ділянку видається на підставі рішення органу місцевого самоврядування або органу виконавчої влади, тому вирішення питання про правомірність видачі державного акта безпосередньо залежить від законності рішення, на підставі якого такий акт виданий, і дотримання вимог, передбачених земельним законодавством, зокрема статтями 116,118 ЗК України.

Така правова позиція викладена в постановах Верховного Суду України від 25.06.2014 року (справа № 6-67цс14) та від 24.09.2014 року (справа № 6-146цс14).

Згідно з довідками Марївської сільської ради генеральний план забудови села ОСОБА_16 відсутній. Межі населеного пункту чітко визначені по всіх картографічних матеріалах сільської ради. Картографічні матеріали про межі села ОСОБА_16 в сільській раді зберігаються у вигляді документації про грошову оцінку населених пунктів за 1998 рік, про встановлення меж земель в границях Марївської сільської ради за 1991 рік, матеріалів про інвентаризацію земель сільської ради за 1991 рік та ін.

Відсутність генерального плану села ОСОБА_16 (містобудівної документації) підтверджена довідкою Держземагенства у Компаніївському районі Кіровоградської області, листами Компаніївської районної державної адміністрації, листом Кіровоградської обласної ради, листом Держсілсьгоспінспекції в Кіровоградській області.

За таких обставин колегія суддів вважає, що доводи прокурора в цій частині є обґрунтованими.

Також колегія суддів погоджується з тим, що згідно з екологічною картою, затвердженою Державним управлінням охорони навколишнього природного середовища в Кіровоградській області від 18 вересня 2007 року, у Компаніївському районі Кіровоградської області знаходиться Юріївське золоторудне родовище, загальнодержавного значення. Родовище частково знаходиться в землях природоохоронного значення - ботанічна пам'ятка природи місцевого значення «Тернова Балка», загальною площею 10 га, біля села Зелене Компаніївського району Кіровоградської області. Погоджено видачу ліцензії на геологічне вивчення Юріївського золоторудного району .

Встановлено, що земельні ділянки відповідачам передано без погодження з центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері геологічного вивчення та раціонального використання надр. чим порушено вимоги ст.58 КУпН, п.п.9-11 Порядку розроблення проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок від 26.05.2004 року №677 та п.2 Положення про Порядок забудови площ залягання корисних копалин загальнодержавного значення №33 від 17.01.1995 року.

Разом з тим доводами прокурора про те, що відповідачі всупереч положенням ст. 118 ЗК України особисто не зверталися до Марївської сільської ради Компаніївського району з заявами про надання їм безоплатно у власність земельних ділянок, проживають за межами Компаніївського району, а від їх імені діяла на підставі супровідного листа ВОО «Господарі землі» ОСОБА_17, яка не мала жодних належним чином посвідчених повноважень на представництво інтересів відповідачів, колегія суддів не погоджується, оскільки такі доводи є помилковими та спростовуються письмовими доказами по справі.

Згідно з витягом з журналу реєстрації заяв по земельних питаннях на сесію Мар'ївської сільської ради (номенклатура 07-16) зареєстровано заяви відповідачів про вибір місця розташування земельних ділянок площею по 0,25 га на території МСР. Докази того, що вказані заяви посвідчили своїм підписом не особисто відповідачі в матеріалах справи відсутні.

Таким чином, висновок суду першої інстанції про те, що позовні вимоги прокурора є безпідставними, не відповідають встановленим обставинам по справі та дослідженим у судовому засіданні доказам.

У судовому засіданні суду першої інстанції представник відповідачів надав заяву про застосування строків позовної давності, яка судом першої інстанції була задоволена і у своєму рішенні суд зробив висновок про відмову у позові прокурора також з підстав пропуску строку звернення до суду.

Колегія суддів погоджується з тим, що є підстави для задоволення вказаної заяви, виходячи з такого.

Відповідно до ст.ст. 256, 261 ЦК України позовна давність є строком предявлення позову як безпосередньо особою, право якої порушене, так і тими субєктами, які уповноважені законом звертатися до суду з позовом в інтересах іншої особи носія порушеного права (інтересу).

При цьому як у випадку предявлення позову самою особою, право якої порушене, так і в разі предявлення позову в інтересах цієї особи іншою уповноваженою на це особою, відлік позовної давності обчислюється з одного й того самого моменту, а саме коли особа довідалася або могла довідатися про порушення її права або про особу, яка його порушила.

Статтею 36-1 Закону України «Про прокуратуру» та частиною другою статті 45 ЦПК України передбачено право прокурора з метою представництва інтересів громадянина або держави в суді в межах повноважень, визначених законом, звертатися до суду з позовною заявою, брати участь у розгляді справ за його позовом тощо.

Процесуальні права прокурора як особи, якій надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб, визначені у статті 46 ЦПК України.

Згідно з ч.1 ст.46 ЦПК України органи та інші особи, які відповідно до ст.45 цього Кодексу звернулися до суду в інтересах інших осіб або державних чи суспільних інтересах, мають процесуальні права й обовязки особи, в інтересах якої вони діють, за винятком права укладати мирову угоду.

Прокурор, який бере участь у справі, має обовязки і користується правами сторони, крім права на укладення мирової угоди.

Таким чином, положення закону про початок перебігу позовної давності поширюється й на звернення прокурора до суду із заявою про захист державних інтересів.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду України від 1 липня 2015 року № 6-178цс15, від 16 грудня 2015 року № 6-2510цс15.

У звязку з наведеним прокурору слід довести, а суду встановити, коли довідався або міг довідатись про порушене право державний орган, в інтересах якого предявлено позов, а також прокурор, беручи до уваги, що пропуск позовної давності становить більше 2 років.

Пункт 4 частини 1 статті 268 ЦК України, в редакції на час прийняття оскаржуваного судового рішення, за своєю суттю направлений на захист прав власників та інших осіб від держави і не поширюється на позови прокурора, які предявляються від імені держави про захист права державної власності незаконними правовими актами органу державної влади.

Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (ч. 4 ст. 267 ЦК України).

Отже, за змістом зазначеної норми законодавець виходить не тільки з безпосередньої обізнаності особи про факти порушення її прав, а й з обєктивної можливості цієї особи знати про ці факти.

Підставами для відмови в позові у звязку з пропуском позовної давності є наступні факти: доведеність порушення цивільного права або інтересу, за захистом якого особа звернулася до суду, закінчення перебігу встановленого законодавством строку звернення до суду, відсутність поважних причин його пропуску, заява сторони у справі про застосування позовної давності.

Відмовляючи у задоволенні позову за спливом позовної давності суд першої інстанції зазначив, що прокурор протягом 2009-2014 років був наділений правом проводити перевірки будь-яких рішень сільських рад Компаніївського району, а також контролюючих органів, які відповідають про погодження отримання громадянами у приватну власність земельних ділянок.

Тобто, судом зроблено висновок, що прокурор міг дізнатись про порушення прав держави, на захист яких подано позов, одразу після винесення оскаржуваних рішень сільської ради та передачі земельної ділянки відповідачеві, тому не взято до уваги посилання прокурора про те, що про вказані рішення стало відомо лише після проведення перевірки в 2014 році.

Питання щодо поновлення строку позовної давності прокурором не ставилось.

Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції.

Пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі Конвенція), ратифікованої Законом України від 17 липня 1997 року № 475/97-ВР «Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції», яка набрала чинності для України 11 вересня 1997 року, передбачено, що кожен має право на розгляд його справи судом.

Європейський суд з прав людини юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції (пункт 1 статті 32 Конвенції), наголошує, що «позовна давність це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до суду після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення. Термін позовної давності, що є звичайним явищем у національних законодавствах держав учасників Конвенції, виконує кілька завдань, в тому числі забезпечує юридичну визначеність та остаточність, запобігаючи порушенню прав відповідачів, які можуть трапитись у разі прийняття судом рішення на підставі доказів, що стали неповними через сплив часу» (п.570 рішення від 20 вересня 2011 року за заявою №14902/04 у справі ВАТ «Нафтова компанія «Юкос» проти Росії»; п.51 рішення від 22 жовтня 1996 року за заявами №22083/93, №22095/93 у справі «Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства»).

Оскільки держава зобовязана забезпечити належне правове регулювання відносин і відповідальна за прийняті її органами незаконні правові акти, їх скасування не повинне ставити під сумнів стабільність цивільного обороту, підтримувати яку покликані норми про позовну давність, тому, на відміну від інших учасників цивільних правовідносин, держава несе ризик спливу строку позовної давності на оскарження нею незаконних правових актів державних органів, якими порушено право власності чи інше речове право.

З огляду на статус держави та її органів як субєктів владних повноважень, положення пункту 4 частини першої статті 268 ЦК України не поширюються на позови прокуратури, які предявляються від імені держави і направлені на захист права державної власності, порушеного незаконними правовими актами органу державної влади.

На такі позови поширюється положення статті 257 ЦК України щодо загальної позовної давності, і на підставі частини першої статті 261 цього Кодексу перебіг позовної давності починається від дня, коли держава в особі її органів як субєктів владних повноважень довідалася або могла довідатися про порушення прав і законних інтересів.

Відповідно ст.22 Закону України «Про порядок висвітлення діяльності органів державної влади та органів місцевого самоврядування в Україні засобами масової інформації» закони України, постанови Верховної Ради України, укази та розпорядження Президента України, постанови та розпорядження Кабінету Міністрів України, постанови Верховного Суду України та Конституційного Суду України, рішення органів місцевого самоврядування, інші нормативно-правові акти публікуються в офіційних виданнях (відомостях, бюлетенях, збірниках, інформаційних листках тощо) та друкованих засобах масової інформації відповідних органів державної влади та органів місцевого самоврядування.

Законом України «Про державний контроль за використанням та охороною земель» від 19 червня 2003 року визначено органи, які здійснюють державний контроль за використанням та охороною земель, дотриманням вимог законодавства України про охорону земель.

Так згідно ч.1 ст.6 вказаного Закону до повноважень центрального органу виконавчої влади, який забезпечує реалізацію державної політики у сфері нагляду (контролю) в агропромисловому комплексі, належать здійснення державного контролю за використанням та охороною земель у частині додержання органами державної влади, органами місцевого самоврядування, юридичними та фізичними особами вимог земельного законодавства України та встановленого порядку набуття і реалізації права на землю.

Держава як субєкт земельних правовідносин, на момент прийняття оспорюваних рішень мала необхідні повноваження і можливості щодо здійснення контролю за дотриманням порядку передачі земельних ділянок у власність чи надання у користування.

Отже, висновок суду першої інстанції про сплив позовної давності щодо заявлених позивачем вимог є обґрунтованим та правомірним.

Проте, оскільки суд першої інстанції відмовив у позові прокурора і з підстав недоведеності позовних вимог, і з підстави пропуску строку позовної давності рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову у задоволенні позовних вимог з підстав пропуску прокурором строку позовної давності.

Такий висновок узгоджується з п.11 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судове рішення у цивільній справі» від 18 грудня 2009 року №14, де судам розяснено, що оскільки правом на звернення до суду за захистом наділена особа в разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів, а також у разі звернення до суду органів та осіб, яким надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні та суспільні інтереси, то суд повинен встановити, чи були порушені, невизнані або оспорені права, свободи чи інтереси цих осіб, а якщо були, то вказати, чи є залучений у справі відповідач відповідальним за це. Встановивши, що строк для звернення з позовом пропущено без поважної причини, суд у рішенні зазначає про відмову в позові з цих підстав, якщо про застосування позовної давності заявлено стороною у спорі, зробленою до ухвалення ним рішення, крім випадків, коли позов не доведено, що є самостійною підставою для цього.

Керуючись ст.ст.303, 304, 307, 309, 314, 316, 317, 319 ЦПК України, колегія суддів,-

вирішила:

Апеляційну скаргу заступника прокурора Кіровоградської області в інтересах держави задовольнити частково.

Рішення Компаніївського районного суду Кіровоградської області від 31 травня 2016 року скасувати і ухвалити нове рішення.

У задоволенні позову Компаніївського відділу Олександрійської місцевої прокуратури в інтересах держави до Марївської сільської ради Компаніївського району Кіровоградської області, ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_11, ОСОБА_12, ОСОБА_13, ОСОБА_14, ОСОБА_15 про визнання недійсними рішень сесії Мар'ївської сільської ради, визнання недійсними державних актів на право власності на земельні ділянки відмовити.

Рішення апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення і може бути оскаржена у касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.

Головуючий:

Судді: