ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 листопада 2016 року Справа № 914/3593/15

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

Козир Т.П. - головуючого, Гольцової Л.А., Іванової Л.Б.,

за участю представників: позивача - Кулинича В.П. дов. б/н від 8 липня 2015 року, відповідача - Жовнеренка Г.К. дов. № 73/15 від 18 листопада 2015 року, Турневича К.Ю. дов. б/н від 17 жовтня 2016 року,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві касаційну скаргу Ес Пі Бі ейч еф (SPB hf.) на постанову Львівського апеляційного господарського суду від 13 липня 2016 року у справі Господарського суду Львівської області за позовом Ес Пі Бі ейч еф (SPB hf.) до ПАТ АКБ "Львів" про визнання недійсним правочину про зарахування зустрічних однорідних вимог,

ВСТАНОВИВ:

У жовтні 2015 року Ес Пі Бі ейч еф (SPB hf.) (далі - позивач) звернулось до ПАТ Акціонерний комерційний банк "Львів" (далі - відповідач) з позовом про визнання недійсним правочину про зарахування зустрічних однорідних вимог між відповідачем та позивачем, а саме, вимог відповідача, як кредитора за зобов'язаннями щодо погашення 30 (тридцяти) облігацій (номери бланків від № 2004121 до № 2004150 включно), що були емітовані позивачем (колишній Айсбанк хв.), з вимогами позивача, як кредитора за зобов'язаннями щодо виплати коштів за депозитними договорами № № 243/11-В, 244/11-В, 245/11-В, 246/11, 247/11, 248/11, 249/11, 250/11, 251/11-В.

Позовні вимоги обгрунтовані тим, що спірні правочини не відповідають вимогам чинного законодавства.

Рішенням Господарського суду Львівської області від 11 грудня 2015 року в задоволенні позову відмовлено повністю.

Постановою Львівського апеляційного господарського суду від 13 липня 2016 року апеляційну скаргу Ес Пі Бі ейч еф (SPB hf.) залишено без задоволення, а рішення Господарського суду Львівської області від 11 грудня 2015 року - без змін.

У касаційній скарзі Ес Пі Бі ейч еф (SPB hf.) просить скасувати постанову Львівського апеляційного господарського суду від 13 липня 2016 року та рішення Господарського суду Львівської області від 11 грудня 2015 року, прийняти нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги.

Зазначає, що Ісландське законодавство містить норми, які обмежують можливість проведення зарахувань з компанією, яка знаходиться в процедурі банкрутства.

Вважає, що разом з нормами права, які підлягають застосуванню до спірного правочину, мають застосовуватись також норми ст. 100 Закону Ісландії "Про банкрутство" на підставі ч. 2 ст. 14 Закону України "Про міжнародне приватне право".

Вказує на необгрунтованість посилань місцевого та апеляційного господарських судів на положення ч. 1 ст. 14 "Про міжнародне приватне право".

На його думку, суди попередніх інстанцій неправильно застосували до спірних правовідносин ст.ст.601,602 Цивільного кодексу України, які не виключають можливість одночасного застосування ст. 100 Закону Ісландії "Про банкрутство".

Зазначає, що суди, пославшись на ст. 12 Закону України "Про міжнародне приватне право", не навели будь-яких доводів та обставин, які б вказували на те, що застосування ст. 100 Закону Ісландії "Про банкрутство" призведе до наслідків, явно несумісних з основами правопорядку.

У зв'язку з наведеним суди попередніх інстанцій, на думку заявника, дійшли помилкових висновків про те, що правочин про зарахування зустрічних однорідних вимог не суперечить ст. 100 Закону Ісландії "Про банкрутство".

Вказує, що судом першої інстанції порушено порядок визначення судді, встановлений ч. 3 ст. 2-1 Господарського процесуального кодексу України щодо розподілу справ з урахуванням спеціалізації суддів, оскільки дану справу помилково було віднесено до категорії спорів щодо обігу цінних паперів, що, відповідно до положень ч. 1 ст. 20 Господарського процесуального кодексу України, є самостійною підставою для відводу судді.

Стверджує, що у провадженні судді Щигельської О.І., яка розглядала дану справу у суді першої інстанції, знаходились ще дві справи, які стосувались повернення грошових коштів, безпідставно списаних з депозитних рахунків Компанії Ес Пі Бі ейч еф (SPB hf.) (справи № 914/2787/15, № 914/3594/15).

У відзиві на касаційну скаргу ПАТ АКБ "Львів" вважає безпідставними доводи заявника касаційної скарги про порушення судами положень ч. 2 ст. 14 Закону України "Про міжнародне приватне право" та ст. 100 Закону Ісландії "Про банкрутство", оскільки застосування ісландського законодавства про банкрутство в Україні до приватноправових відносин за українським правом є неможливим через відсутність між Україною та Ісландією відповідного міжнародного договору та суперечило б публічному порядку України.

Зазначає, що оскільки спірний правочин регулюється правом України, ст. 33 Закону України "Про міжнародне приватне право" для цілей ч. 1 ст. 14 цього ж Закону вказує на неможливість застосування при розгляді даної справи ісландського законодавства про банкрутство.

Вважає, що будь-який закон про банкрутство в будь-якій юрисдикції є завжди актом процесуального характеру, а тому український суд, з огляду на правила ст. ст. 6, 19 Конституції України, позбавлений практичних повноважень застосовувати процесуальне законодавство Ісландії.

Зазначає, що під час розгляду справи № 5015/4165/12 Господарським судом Львівської області встановлено, що 19 жовтня 2012 року відбулось правомірне зарахування частини зустрічних однорідних вимог ПАТ АКБ "Львів" та компанією SPB hf. в порядку ст. 601 Цивільного кодексу України на суму 2922884,60 євро, і таке зарахування та припинення зустрічних зобов'язань відповідачем не заперечувались.

Також вказує, що в ході розгляду вказаної справи на підтвердження своїх доводів позивачем надано Юридичний висновок Юридичної фірми BBA LEGAL ehf. від 6 лютого 2013 року, яким підтверджено, що на момент вчинення оспорюваного правочину про зарахування мораторій на виплату позивачем боргу (а отже, фактично і заборона на проведення задоволення вимог іншим чином) минув.

Крім того, у вказаному висновку зазначено, що на облігаціях не зазначено конкретно, яке законодавство їх регулює та те, що не існує конкретного діючого загального акту законодавства, який регулює обіг облігацій.

Посилається також на те, що вказаний висновок прямо суперечить імперативним приписам ст. 9, ч. 1 ст. 14, ст. 33 Закону України "Про міжнародне приватне право", ст. ст. 1, 124, 129 Конституції України, ст. ст. 6, 7, 8, 22 Закону України "Про судоустрій і статус суддів".

Зазначає, що посилання заявника касаційної скарги на положення закону про банкрутство Ісландії не можуть бути прийняті до уваги з огляду на положення ч. 3 ст. 4 Господарського процесуального кодексу України, ст. 9, ч.1 ст. 14, ст. 33 Закону України "Про міжнародне приватне право", ч. ч. 2, 3 ст. 119 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", ст. ст. 6, 19 Конституції України.

Вказує на безпідставність доводів заявника касаційної скарги про порушення судами ст. 20, ч. 3 ст. 35 Господарського процесуального кодексу України.

Компанія Ес Пі Бі ейч еф. (SPB hf.) заперечила проти вказаних доводів відповідача та зазначила, що відповідно до ч. 2 ст. 14 Закону України "Про міжнародне приватне право" до спірних правовідносин слід застосовувати положення ст. 100 Закону про банкрутство Ісландії, а тому норми Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" не підлягають до застосування до спірних правовідносин.

Зазначила, що преюдиціальне значення, у відповідності до вимог ч. 3 ст. 35 Господарського процесуального кодексу України, надається саме обставинам, встановленим судовими рішеннями, а не правовій оцінці таких обставин, здійсненій іншим судом в іншій справі.

Вказує, що норми Закону про банкрутство Ісландії, як і Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", є нормами матеріального права.

Стверджує про безпідставність посилань відповідача на ч. ч. 2, 3 ст. 119 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" з огляду на те, що позивач не ставить питання про застосування процедур банкрутства, пов'язаних з іноземним провадженням.

Заслухавши пояснення представників позивача та відповідача, обговоривши доводи касаційної скарги та вивчивши матеріали справи, суд вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що ПАТ АКБ "Львів" заявою про зарахування зустрічних однорідних грошових вимог від 8 жовтня 2012 року, вчиненою на підставі ст. 601 Цивільного кодексу України, повідомив Компанію Ес Пі Бі ейч еф. (SPB hf.) про часткове зарахування зустрічних однорідних грошових вимог, що виникли із вимог ПАТ АКБ "Львів", як кредитора за зобов'язаннями щодо погашення 30 облігацій, емітованих Ес Пі Бі ейчеф (SPB hf.) ("ЕсПіБі") (колишній Айсбанк хф.), з номером за ISN 0000009983 ("Облігації"), як боржника за цими зобов'язаннями (надалі - зобов'язання-1); вимог Ес Пі Бі ейчеф (SPB hf.) ("ЕсПіБі"), як кредитора за зобов'язаннями щодо виплати коштів за депозитними договорами № № 243/11-В, 244/11-В, 245/11-В, 246/11, 247/11, 248/11, 249/11, 250/11, 251/11-В, укладеними з ПАТ АКБ "Львів", як боржника за цими зобов'язаннями (надалі - зобов'язання-2). За цим ПАТ АКБ "Львів" посилається щодо зобов'язання-1: на Облігації у кількості 30 одиниць (номери бланків від № 2004121 до № 2004150 включно), право усіх грошових вимог за якими належить ПАТ АКБ "Львів"; щодо зобов'язання-2: на договори про депозитний вклад нерезидента № № 243/11-В, 244/11-В, 245/11-В, 246/11, 247/11, 248/11, 249/11, 250/11, 251/11-В з усіма додатками до них, укладеними з ПАТ АКБ "Львів", право грошових вимог за якими належали Ес Пі Бі ейч еф (SРВ hf.).

Звертаючись з даним позовом про визнання недійсним правочину про зарахування зустрічних однорідних вимог між ПАТ АКБ "Львів" та компанією Ес Пі Бі ейч еф. (SPB hf.), а саме: вимог ПАТ АКБ "Львів", як кредитора за зобов'язаннями щодо погашення 30 облігацій (номери бланків від № 2004121 до № 2004150 включно), що були емітовані компанією Ес Пі Бі ейч еф. (SPB hf.) (колишній Айсбанк хф.) з вимогами компанії Ес Пі Бі ейч еф. (SPB hf.), як кредитора за зобов'язаннями щодо виплати коштів за депозитними договорами №№243/11-В, 244/11-В, 245/11-В, 246/11, 247/11,248/11, 249/11, 250/11, 251/11-В, позивач, з посиланням на ч. 2 ст. 14 Закону України "Про міжнародне приватне право", зазначив, що зарахування зустрічних однорідних вимог суперечить імперативним нормам Ісландського законодавства, що є підставою недійсності правочину відповідно до ч. 1 ст. 203, ч. 1 ст. 215 Цивільного кодексу України.

Відповідно до ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

За вимогами ч. 1 ст. 509 Цивільного кодексу України, ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Згідно ч. 1 ст. 598 Цивільного кодексу України зобов'язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом.

Відповідно до вимог ст. 601 Цивільного кодексу України зобов'язання припиняється зарахуванням зустрічних однорідних вимог, строк виконання яких настав, а також вимог, строк виконання яких не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги. Зарахування зустрічних вимог може здійснюватися за заявою однієї із сторін.

За ч. 1 ст. 202 Цивільного кодексу України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Таким чином, заява про зарахування зустрічних однорідних вимог, здійснена ПАТ АКБ "Львів", є правочином у розумінні вимог ст. 202 Цивільного кодексу України.

Згідно ч. 5 ст. 202 Цивільного кодексу України до правовідносин, які виникли з односторонніх правочинів, застосовуються загальні положення про зобов'язання та про договори, якщо це не суперечить актам цивільного законодавства або суті одностороннього правочину.

У відповідності до ст. 204 Цивільного кодексу України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Згідно вимог ч. ч. 1, 3 ст. 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Так, відповідно до ч. 1 ст. 203 Цивільного кодексу України, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Як на підставу недійсності оспорюваного правочину, Компанія SPB hf. посилається на те, що цей правочин суперечить імперативним нормам Ісландського законодавства. Також зазначає, що перебуває в процедурі банкрутства, а Ісландське законодавство містить норми, які обмежують можливість проведення зарахувань з компанією, що знаходиться в процедурі банкрутства, певними умовами, на підтвердження чого надано юридичний висновок ісландської Юридичної фірми "Мандат" від 2 жовтня 2015 року, наданий стосовно імперативних норм, що регулюють зарахування однорідних вимог та застосовуються до Компанії SPB.

Судами досліджено вказаний висновок та встановлено, що у ньому зазначено наступне.

"Стаття 100 "Закону про банкрутство" Ісландії (Закон про банкрутство) передбачає умови для взаємозаліку між боржником в процедурі банкрутства та кредитором. Загальне правило передбачає, що будь-яка особа, яка має зобов'язання перед боржником в банкрутстві, може виключити зі свого боргу те, що боржник може бути винен їй, незалежно від характеру боргу або зустрічних вимог.

Тим не менш, ця норма за певних умов регулює поставлене нам питання.

Відповідно до статті 100 "Закону про банкрутство" взаємозалік можливий лише і), якщо кредитор придбав вимоги принаймні за три місяці до початку банкрутства, іі) якщо кредитор, який придбав вимоги, не знав або не міг знати, що боржник є неплатоспроможним та ііі), якщо він не придбав вимоги з метою, щоб здійснити взаєморозрахунок проти іншої вимоги. Інші умови, що застосовуються, не стосуються справи. На нашу думку, умови і)-ііі) мають пряме відношення до даного питання.

Початкова дата банкрутства визначена "Законом про банкрутство". Це є початок процедури банкрутства. Початкова дата банкрутства SPB є 15 грудня 2008 року, а введення процедури банкрутства - 22 квітня 2009 гору. Відповідно, Угоди були укладені, а вимоги придбані покупцем після початкової дати банкрутства. Вимоги були придбані банком "Львів" навіть пізніше. Неможливо стверджувати, що покупцеві і/або банку "Львів" не було відомо про неплатоспроможність SPB, оскільки майно знаходилось в процедурі банкрутства принаймні три роки до моменту укладання Угод. Про це також: окремо зазначено в Угодах. Ми не можемо сформулювати висновок про третю умову, відносно мети придбання банком "Львів"."

"З урахуванням відповіді наведеної вище по питанню 3, на наш погляд, виключено, що обов'язкові вимоги для здійснення правомірного взаємозаліку відповідно до "Закону про банкрутство", вказані в і) - іі) у нашій відповіді вище на питання 3, були дотримані взаємозаліком між Банком "Львів" та SРВ, якщо такий взаємозалік грунтується на вимогах, придбаних відповідно до Угод."

Посилаючись на нашу відповідь вище, ми вважаємо, що повністю законний, юридично зобов'язуючий та дійсний взаємозалік відповідно до "Закону про банкрутство" між банком "Львів" та 8РВ на основі вимог, придбаних відповідно до Угод, був неможливим."

Встановлено, що під терміном "Угоди" в зазначеному висновку розуміються три вищевказані договори купівлі-продажу від 7 червня 2012 року, які були укладені між Компанією Фалона, що є юридичною особою, зареєстрованою за правом Британських Віргінських островів, та Пенсійним фондом державних службовців, відділ А, Пенсійним фондом державних службовців, відділ В та Пенсійним фондом медсестер, що є юридичними особами, зареєстрованими за правом Ісландії. Тобто, це договори, якими передбачено перехід до Компанії Фалона вимог за Облігаціями Компанії SPB.

У подальшому, щодо таких вимог за Облігаціями Компанії SPB між Компанією Фалона Ентерпрайзис Інк та ПАТ АКБ "Львів" були укладені договір застави цінних паперів № 93/200722012 від 8 серпня 2012 року та договір про задоволення вимог заставодержателя (уступки прав) від 8 жовтня 2012 року.

Згідно ст. 32 Закону України "Про міжнародне приватне право", які регулюють саме колізійні норми щодо правочинів, зміст правочину може регулюватися правом, яке обрано сторонами, якщо інше не передбачено законом.

У разі відсутності вибору права до змісту правочину застосовується право, яке має найбільш тісний зв'язок із правочином.

Якщо інше не передбачено або не випливає з умов, суті правочину або сукупності обставин справи, то правочин більш тісно пов'язаний з правом держави, у якій сторона, що повинна здійснити виконання, яке має вирішальне значення для змісту правочину, має своє місце проживання або місцезнаходження.

Як встановлено судами, ПАТ АКБ "Львів" є юридичною особою України, тобто, зареєстрованою та такою, що має своє місцезнаходження в Україні.

Водночас, спірна заява ПАТ АКБ "Львів" про зарахування зустрічних однорідних вимог є одностороннім правочином і не потребує вчинення іншою стороною будь-яких дій, в тому числі таких як схвалення чи заперечення.

При цьому, п. 1.4 кожного із додатків до договорів про депозитний вклад нерезидента № 243-11В, 244/11-В, 245/11-В, 246/11, 247/11,248/11, 249/11, 250/11, 251/11-В визначено порядок виконання банком зобов'язання з повернення депозитних коштів. Так, при підписанні вказаних договорів сторони, серед іншого, дійшли згоди про те, що у випадку наявності інших невиконаних між сторонами зобов'язань, строк виконання яких настав, повернення банком грошових коштів за цим договором здійснюється з урахуванням розміру таких невиконаних зобов'язань, тобто, фактично сторони даного судового спору погодили можливість проведення зарахування зустрічних однорідних вимог.

Відповідно до ч. 1 ст. 14 Закону України "Про міжнародне приватне право" правила цього Закону не обмежують дії імперативних норм права України, що регулюють відповідні відносини, незалежно від права, яке підлягає застосуванню.

Враховуючи, що вчинений ПАТ АКБ "Львів" правочин, спрямований на здійснення зарахування зустрічних однорідних вимог, є одностороннім правочином, мотивованими є посилання судів попередніх інстанцій на норми ст. 25 Закону України "Про міжнародне приватне право", відповідно до якої особистим законом юридичної особи вважається право держави місцезнаходження юридичної особи. Для цілей цього Закону місцезнаходженням юридичної особи є держава, у якій юридична особа зареєстрована або іншим чином створена згідно з правом цієї держави. За відсутності таких умов або якщо їх неможливо встановити, застосовується право держави, у якій знаходиться виконавчий орган управління юридичної особи.

Крім того, судами попередніх інстанцій встановлено, що у п. 4.1 юридичних висновків Юридичної фірми "Мандат" від 2 жовтня 2015 року, а також від 7 жовтня 2015 року, наданих позивачем в обгрунтування своїх вимог, зазначено, що даний висновок надається тільки відносно законодавства Ісландії, чинного на дату складання цього висновку.

Водночас, відповідність чи невідповідність правочину вимогам законодавства має оцінюватися судом відповідно до законодавства, яке діяло на момент вчинення правочину.

У той же час судами встановлено, що до матеріалів справи не долучено належного перекладу ст. 100 Закону Ісландії "Про банкрутство" в редакції, чинній на момент вчинення оспорюваного правочину, зрештою, як і будь-якого перекладу саме вказаної статті Закону, а лише переклад юридичного висновку юридичної фірми, в якій фактично надається тлумачення чинного на момент надання такого висновку законодавства.

Також місцевим господарським судом зазначено, що згідно ст. 33 Закону України "Про міжнародне приватне право" дійсність правочину, його тлумачення та правові наслідки недійсності правочину визначаються правом, що застосовується до змісту правочину, а відтак, якщо позивач вважає, що до змісту оспорюваного правочину слід застосовувати законодавство Республіки Ісландія, то питання про його дійсність не може обґрунтовуватись матеріальними нормами права України.

Згідно ст. 602 Цивільного кодексу України в редакції, що діяла станом на час вчинення спірного правочину, не допускається зарахування зустрічних вимог: про відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю; про стягнення аліментів; щодо довічного утримання (догляду); у разі спливу позовної давності; в інших випадках, встановлених договором або законом.

Припинення зобов'язання шляхом зарахування можливе в тому випадку, коли є ясність вимог, коли між сторонами немає спору відносно характеру зобов'язання, його змісту, умов виконання тощо.

Також судами встановлено, що Господарським судом Львівської області розглядалась справа № 5015/4165/12 за позовом ПАТ АКБ "Львів"до Ес Пі Бі ейчеф (SPB hf.), за участю третьої особи на стороні позивача, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору: Фалона Ентерпрайзис Інк. (Falona Enterprises Inc.), про стягнення 3709284,40 Євро (38169278 гривень 31 коп.).

Ухвалою суду від 25 березня 2013 року, якою завершено судовий розгляд у вказаній справі, та яка не оскаржувалась сторонами, встановлено наступне.

"1 грудня 2004 року SPB hf. (попередня назва - Icebank hf.) емітовані боргові зобов'язання індексованої ціни із встановленням річної відсоткової ставки боргу та строком погашення - 1 грудня 2011 року. Строк сплати коштів по облігаціях (борговим зобов'язанням) настав 1 грудня 2011 року, проте, облігації оплачені не були. Продавці облігацій листами від 9 вересня 2009 року подали претензію на суму 440265853 ісландські крони, яка була визнана боржником в сумі 428343882 ісландські крони (без врахування судових втрат). Ці вимоги були включені до реєстру заявлених претензій.

У відповідності до договорів купівлі-продажу претензії щодо SPB hf. від 7 червня 2012 року, укладених між Пенсійним фондом державних службовців, відділи А, Б, Пенсійним фондом медсестер (продавці) реєстраційні № № 430269 - 4889, 430269 - 6669, 550197 - 3409 та Фалона Ентерпразис Інк., остання придбала претензії (претензії, які продавець подав на майно боржника - SPB hf. на основі облігацій), а покупець зобов'язався сплатити кошти в результаті розгляду питання про претензію. Усі зобов'язання боржника щодо претензій передані покупцю (п. 2.4) і право на претензію переходить в день укладення договору (п. 4.1). При цьому, на звороті боргових зобов'язань зазначено про факт відчуження претензій відповідно до цих облігацій на користь Фалона Ентерпрайзис Інк. Письмовим свідченням під присягою та висновком експерта Повіреного у Верховному Суді та магістра права ОСОБА_7 підтверджується законність відчуження зазначених претензій Фалоні Ентерпрайзис Інк., беззаперечність володіння нею вказаним майном та сума претензії станом на дату висновку - 594963343 ісландських крони, з яких 300000000 - основний борг, 186759142 - індекс споживчих цін, 58821185 - сума відсоткової ставки на 1 грудня 2008 року.

8 серпня 2012 року між ПАТ АКБ "Львів" (заставодержатель) та Фалона Ентерпразис Інк. (заставодавець) був укладений договір застави цінних паперів № 93/20072012, який укладено в часткове забезпечення виконання приватним підприємством ""Мієр" (боржник) зобов'язань перед заставодержателем за договором про порядок виконання кредитних зобов'язань, укладеного 30 липня 2012 року між заставодержателем та ПП "Мієр", а саме, в частині щодо сплати ПП "Мієр" до 13 серпня 2012 року 4000000 гривень (п. 1.1). В забезпечення виконання зобов'язань боржника заставодавець передає заставодержателю в заставу цінні папери (включаючи без обмеження усі та будь-які права вимоги за ними) - облігації SPB hf. (стара назва - Icebank hf.) у кількості 30 шт. номінальною вартістю 10000000 ісландських крон на загальну суму 300000000 ісландських крон, які належать заставодавцю на підставі договорів купівлі-продажу від 7 червня 2012 року, укладених між заставодавцем та Пенсійним фондом медсестер № № 430269 - 4889, 430269 - 6669, 550197 - 3409 (п. 1.2). Застава здійснюється за угодою сторін та не повинна здійснюватись шляхом індосаменту (п. 1.7). Для цілей договору під терміном облігації розуміється також право грошової вимоги за цими цінними паперами, включаючи без обмеження право на отримання усіх передбачених випуском цих облігацій платежів (п. 1.8). 8 жовтня 2012 року між тими ж сторонами був укладений договір про задоволення вимог заставодержателя (уступки прав), яким сторони засвідчили правомірність набуття ПАТ АКБ "Львів" права власності на зазначені облігації на підставі вказаного договору застави. Зазначеним підтверджується посилання на законність набуття ПАТ АКБ "Львів" права вимоги до відповідача.

Між ПАТ АКБ "Львів" (банк) та Оранж Інтернешнл Інвестментс (ЮК) Лімітед (первісний вкладник) та SPB hf. (новий вкладник) були укладені додатки до договорів про депозитний вклад нерезидента №№243/11-В, 244/11-В, 245/11-В, 246/11, 247/11, 248/11, 249/11, 250/11, 251/11-В, згідно із якими договори про депозитний вклад нерезидента були викладені у новій редакції із зазначенням того, що вони укладаються лише між банком та SPB hf. як вкладником і за якими банк відкриває вкладнику депозитний рахунок у гривнях на відповідний строк. Відсоткова ставка визначена в п. 2.1 договорів. Зобов'язання банку з повернення депозитних коштів може наступити раніше вказаного строку за ініціативою вкладника та згодою банку, або за ініціативою банку, або у випадку існування інших невиконаних між сторонами зобов'язань. У разі ініціювання банком дострокового повернення депозитних коштів, банк зобов'язаний без попереднього повідомлення вкладника повернути йому депозитні кошти протягом двох днів з моменту прийняття відповідного рішення, якщо інше не передбачено цим договором. У випадку наявності інших невиконаних між сторонами зобов'язань, строк виконання яких настав, повернення банком грошових коштів здійснюється з урахуванням розміру таких невиконаних зобов'язань (п. 1.4).

Строк виконання за договорами № № 243/11-В, 244/11-В, 251/11-В настав 3 жовтня 2012 року у зв'язку із закінченням терміну розміщення вкладу, а за рештою договорів - 3 жовтня 2012 року згідно п. 1.4 договорів.

Згідно поданого позивачем уточненого розрахунку, сума зобов'язання ПАТ АКБ "Львів" щодо повернення відповідачу суми депозитів та сплати нарахованих відсотків за депозитами з врахуванням сплаченого податку з доходів нерезидентів із джерелом їх походження з України, що існували до моменту часткового зарахування зустрічних однорідних вимог, становила загальну суму, що еквівалентна 30077067 гривням 12 коп."

Відповідно до ч. 3 ст. 35 Господарського процесуального кодексу України обставини, встановлені рішенням суду, зокрема, у господарській справі, що набрало законної сили, крім встановлених рішенням третейського суду, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Ухвалою Господарського суду Львівської області від 25 березня 2013 року припинено провадження у вказаній справі на підставі п.1-1 ч.1 ст.80 Господарського процесуального кодексу України за відсутністю предмета спору, у зв'язку з тим, що 19 жовтня 2012 року, тобто, в процесі розгляду цієї господарської справи, відбулось правомірне зарахування частини зустрічних однорідних вимог ПАТ АКБ "Львів" та компанією SPB hf. в порядку ст. 601 Цивільного кодексу України всього на суму 2922884,60 Євро (що еквівалентно 30077067 гривень 12 коп.).

Таке зарахування та припинення зустрічних зобов'язань, як зазначено в ухвалі, Компанією SPB hf. не заперечувалось.

Разом з тим, встановлено, що вказана ухвала не оскаржувалась сторонами та набрала законної сили.

Відповідно до п. 9 ч. 2 ст. 129 Конституції України до основних засад судочинства в Україні віднесено принцип обов'язковості рішень суду.

Статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" встановлено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Право на справедливий розгляд в суді, гарантоване пунктом 1 статті 6 Конвенції, має тлумачитися у світлі Преамбули до Конвенції, яка проголошує, між іншим, верховенство права як частину спільної спадщини Договірних Сторін. Одним з основних аспектів верховенства права є принцип правової певності, який вимагає, крім іншого, щоб у випадках, коли суди винесли остаточне рішення з якогось питання, їхнє рішення не підлягало сумніву. (рішення Європейського суду з прав людини від 28 листопада 1999 року справа Брумареску проти Румунії)

Принцип правової визначеності є одним з основних елементів верховенства права. Тобто, рішення суду, яке вступило в законну силу, не може бути поставлено під сумнів.

Враховуючи наведене, місцевий та апеляційний господарські суди дійшли мотивованого висновку про те, що обставини, встановлені в ухвалі Господарського суду Львівської області від 25 березня 2013 року у справі № 5015/4165/12, згідно вимог ч. 3 ст. 35 Господарського процесуального кодексу України, є преюдиційними та мають враховуватись у розгляді даного спору.

При цьому, судами враховано, що преюдиціальне значення для справи мають саме обставини, встановлені судовим рішенням, в тому числі в їх мотивувальній частині, а не правова оцінка таких обставин, здійснена іншим судом.

Таким чином, місцевий та апеляційний господарські суди на підставі положень ст. 601 Цивільного кодексу України дійшли обгрунтованого висновку про те, що зобов'язання сторін припинилися зарахуванням зустрічних однорідних вимог, оскільки вимоги ПАТ АКБ "Львів" на момент вчинення спірного правочину були зустрічними та однорідними, строк їх виконання настав, обмеження, визначені ст. 602 Цивільного кодексу України щодо здійснення такого зарахування в редакції цієї норми, чинній на момент вчинення оспорюваного правочину, відсутні, отже, правочин із зарахування зустрічних однорідних вимог відповідає вимогам закону.

Враховуючи, що спірний правочин є одностороннім і вчинений на території України юридичною особою - відповідачем, особистим законом якого є право України; обов'язок з повернення коштів, що зберігалися на рахунку позивача, відкритому у відповідача також виник за правом України у юридичної особи - відповідача, особистим законом якого є право України; між сторонами відсутні застереження про застосування до спірних правовідносин права іншої держави, суди попередніх інстанцій юридично правильно відмовили у визнанні недійсним спірного правочину на підставі законодавства Республіки Ісландія про банкрутство.

Доводи заявника касаційної скарги щодо обов'язкового застосування до спірних правовідносин ст. 100 Закону Ісландії "Про банкрутство" на підставі ч.2 ст.14 Закону України "Про міжнародне приватне право" Вищий господарський суд України відхиляє з наступних мотивів.

Відповідно до ч. 2 ст. 14 Закону України "Про міжнародне приватне право" суд, незалежно від права, що підлягає застосуванню відповідно до цього Закону, може застосовувати імперативні норми права іншої держави, які мають тісний зв'язок з відповідними правовідносинами, за винятком, встановленим частиною першою цієї статті. При цьому суд повинен брати до уваги призначення та характер таких норм, а також наслідки їх застосування або незастосування.

Отже, застосування імперативних норм права іншої держави не є обов'язком суду.

Виходячи зі змісту ч. 2 статті 14 Закону України "Про міжнародне приватне право" така можливість допускається та обумовлюється тісним зв'язком зі спірними правовідносинами, характером та призначенням цих норм, наслідками їх застосування чи незастосування.

Тобто, лише за сукупності всіх визначених законом умов суд може застосувати до спірних правовідносин норми права іншої держави, навівши при цьому чіткі та переконливі обгрунтування свого рішення в даній частині.

Вирішуючи питання про можливість застосування до спірних правовідносин норм законодавства Ісландії про банкрутство, суди попередніх інстанцій ретельно перевірили доводи сторін в цій частині, повно з'ясували дане питання.

Так, суди встановили, що спірні правовідносини регулюються нормами Цивільного кодексу України щодо правочинів, виникнення та припинення зобов'язань.

Суди обгрунтовано врахували, що особистим законом відповідача є право України, спірний правочин вчинено на території України, він носить односторонній характер, тобто, для його вчинення достатньо волі лише однієї із сторін правочину, в даному випадку - відповідача, та умов, визначених ст.ст.601, 602 Цивільного кодексу України.

Суди дослідили питання пов'язаності спірних правовідносин із нормою ст. 100 Закону Ісландії "Про банкрутство", про застосування якої заявив позивач, ретельно перевірили і дали правову оцінку наданим сторонами висновкам правників Ісландії щодо змісту і тлумачення вказаної норми, зокрема, з'ясували, що норма ст. 100 Закону Ісландії "Про банкрутство" регулює процедуру банкрутства юридичних осіб Ісландії.

Суди взяли до уваги пояснення сторін в частині визнання правочинів купівлі - продажу вказаних облігацій, укладених під час процедури банкрутства позивача між юридичними особами, зареєстрованими за правом Ісландії, які раніше були визнані у справі про банкрутство кредиторами позивача за вимогами за цими облігаціями, та юридичною особою - компанією, зареєстрованою за правом Британських Віргінських островів, а також наступних правочинів, що укладались позивачем під час процедури його банкрутства щодо зобов'язань, зарахованих за спірним правочином, і передували йому.

З'ясувавши, що зазначені правочини між іноземними елементами були вчинені під час банкрутства позивача і передували вчиненню спірного правочину, суди прийшли до юридично правильного висновку про відсутність тісного зв'язку між нормами цивільного права України, що регулюють спірні правовідносини щодо зобов'язань і правочинів, які виникли, вчинені і припинені в Україні, та нормами права Ісландії щодо банкрутства юридичної особи, особистим законом якої є право Ісландії.

Встановивши відсутність визначених законом умов для застосування до спірних правовідносин ст.100 Закону Ісландії "Про банкрутство", суди попередніх інстанцій вірно застосували до спірних правовідносин ст. 14 Закону України "Про міжнародне приватне право" та юридично правильно відмовили у позові.

Також суд касаційної інстанції відхиляє доводи заявника касаційної скарги про порушення судом першої інстанції порядку розподілу справи, а саме, невірне визначення категорії справи, що начебто призвело до порушення вимог закону щодо розподілу справи з урахуванням спеціалізації суддів з огляду на те, що предметом спору є визнання недійсним правочину, вчиненого у зв'язку з вимогами щодо погашення 30 цінних паперів - облігацій.

Враховуючи, що п.п. "а" п. 2 ч. 5 ст. 3 Закону України "Про цінні папери та фондовий ринок" облігації підприємств віднесені до цінних паперів, віднесення даного спору до категорії спорів, що пов'язані з обігом цінних паперів, відповідає предмету та підставам позову.

Як вбачається з матеріалів справи, судді Щигельській О. І. визначено спеціалізацію з розгляду спорів, пов'язаних з обігом цінних паперів та визнанням правочинів недійсними.

При цьому, згідно протоколу автоматизованого розподілу справи між суддями від 15 жовтня 2015 року визначено суть судової справи - про визнання недійсним правочину про зарахування зустрічних однорідних вимог за зобов'язаннями щодо погашення 30 цінних паперів - облігацій.

Таким чином, визначення головуючого судді (судді-доповідача) у суді першої інстанції відповідає визначеній спеціалізації суддів господарського суду Львівської області і відбулося на підставі автоматизованого розподілу справи між суддями, тобто, у відповідності до вимог ч. 3 ст. 2-1 Господарського процесуального кодексу України, п. 2.3.22 Положення про автоматизовану систему документообігу суду, затвердженого рішенням Ради суддів України № 25 від 2 квітня 2015 року.

Отже, у місцевому господарському суді спір вирішено складом суду, що його визначено відповідно до умов закону, що спростовує доводи касаційної скарги в цій частині.

За таких обставин доводи заявника касаційної скарги свого підтвердження у судовому засіданні не знайшли, а законні та обгрунтовані рішення та постанова місцевого та апеляційного господарських судів прийняті за повного встановленні усіх істотних обставин справи, надання їм належної правової оцінки та вірного застосування норм ч. ч. 1, 2 ст. 14, ст. ст. 25, 32, 33 Закону України "Про міжнародне приватне право", ст. 11, ст. ст. 202, ч. 1 ст. 203, ст. 204, ч. ч. 1, 3 ст. 215, ч. 1 ст. 509, ч. 1 ст. 598, ст. ст. 601, 602 Цивільного кодексу України, ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України, ч. 3 ст. 2-1, ч. 1 ст. 20, ч. 3 ст. 35 Господарського процесуального кодексу України, що регулюють спірні правовідносини.

З огляду на викладене, судові рішення законні та обгрунтовані, а тому зміні чи скасуванню не підлягають.

Керуючись ст. ст. 111-5, 111-7- 111-9, 111-11 Господарського процесуального кодексу України, суд

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу залишити без задоволення, а постанову Львівського апеляційного господарського суду від 13 липня 2016 року - без зміни.

Головуючий Т. Козир

Судді Л. Гольцова

Л. Іванова