ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"18" листопада 2016 р. Справа № 922/2111/16

Колегія суддів у складі:

головуючий суддя Шепітько І.І., суддя Ільїн О.В., суддя Россолов В.В.

при секретарі Довбиш А.Ю.

за участю представників:

позивача – ОСОБА_1 за дорученням від 18.07.2016 року,

1-го відповідача – ОСОБА_2 за дорученням № 08-11/7818/2-15 від 30.12.2015 року

2-го відповідача – ОСОБА_3 за дорученням від 06.07.2016 року

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу позивача (вх.№2340Х/1-32) на рішення господарського суду Харківської області від 09 серпня 2016 року у справі за позовом Громадської організації “Харківський антикорупційний центр”, м. Харків

до 1). Харківської міської ради, м. Харків

2).Обслуговуючого кооперативу “Житлово-будівельний кооператив “Житлобуд -1”, м. Харків

про зобов’язання вчинити певні дії та скасування рішення

ВСТАНОВИЛА:

Громадська організація "Харківський антикорупційний центр" звернулась до господарського суду Харківської області з позовом до Харківської міської ради та Обслуговуючого кооперативу "Житлобуд-1", в якому просить: 1. Визнати незаконним та скасувати п. 5.2. додатку до рішення Харківської міської ради № 35/15 "Про надання земельних ділянок для будівництва об'єктів" від 23.12.2015 року щодо надання ОК "ЖБК "Житлобуд-1" у власність земельної ділянки із земель територіальної громади м. Харкова, за рахунок земель житлової та громадської забудови, площею 5,6988 га (кадастровий номер 6310138200:03:040:0048) для будівництва та обслуговування житлового комплексу по проспекту Московському (між вул. ОСОБА_4 та вул. Біблика (колишня вул. Другої П'ятирічки)); 2. Зобов'язати ОК "ЖБК "ЖИТЛОБУД-1" повернути територіальній громаді міста Харкова в особі Харківської міської ради земельну ділянку, площею 5,6988 га (кадастровий номер 6310138200:03:040:0048) на підставі відповідного акту приймання-передачі земельної ділянки, а Харківську міську раду - прийняти цю ділянку. 3. Судові витрати покласти на відповідачів (т.1 а.с.4-8).

Рішенням господарського суду Харківської області від 09.08.2016р. у справі №922/2111/16 (суддя Суслова В.В.) у задоволенні позову відмовлено (т.1 а.с.129-135).

Позивач подав апеляційну скаргу, в якій просить рішення господарського Харківської області від 09 серпня 2016 року скасувати та прийняти нове рішення, яким позов задовольнити. Вказує на те, що оспорюване рішення міської ради не відповідає приписам статей 133, 134, 137 Житлового кодексу УРСР та Примірного статуту житлово-будівельного кооперативу, затвердженим ОСОБА_5 Міністрів УРСР №186 від 30.04.1985 року, які встановлюють вимоги до житлово-будівельних кооперативів, зокрема, що засновниками житлово-будівельного кооперативу можуть бути виключно громадяни, які постійно проживають у даному населеному пункті і потребують поліпшення житлових умов; житлово-будівельний кооператив організується з метою забезпечення житлом членів кооперативу і членів їх сімей шляхом будівництва багатоквартирного жилого будинку; число громадян, які вступають до організовуваного кооперативу, повинно відповідати кількості квартир у жилому будинку (будинках) кооперативу, запланованому до будівництва. Проте, згідно з відомостями з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань засновниками 2-го відповідача станом на 23.12.2015 року були три юридичні особи. За таких обставин, Обслуговуючий кооператив "Житлово-будівельний кооператив "Житлобуд-1" не створювався як житлово-будівельний кооператив та відповідно не мав права на отримання безоплатно земельних ділянок у власність на підставі статті 41 Землельного кодексу України, а тому у Харківської міської ради були відсутні правові підстави для передачі земельної ділянки за спірним рішенням. Також посилається на помилковість доводів господарського суду першої інстанції про відсутність у позивача порушеного права, за захистом якого він звернувся, оскільки діяльність громадських організацій спрямована не лише на задоволення інтересів їх членів, а й покликана захищати суспільні інтереси, тобто суспільства в цілому; норма, яка забороняє громадським організаціям звертатись до суду з позовними заявами, поданими в інтересах членів таких громадських організацій – відсутня; право громадських організацій, звертатись із позовними заявами до суду прямо передбачені законом, що регулює їх діяльність, а саме – п. 2,6, ч.1, ст.21 Закону України "Про громадські об'єднання" (т.1 а.с.143-150).

1-й відповідач у відзиві на апеляційну скаргу вказує на те, що оскаржене рішення прийняте при повному та всебічному з’ясуванні обставин справи, воно є обґрунтованим і відповідає як фактичним обставинам, так і вимогам чинного законодавства. Вказує на те, що відповідно до ст. 55 Конституції України, ст.ст. 15, 16, 21 Цивільного кодексу України та ст. 2 Господарського процесуального кодексу України позивач – ГО "Харківський антикорупційний центр" має право звертатись до господарського суду виключно за захистом своїх, як юридичної особи прав та охоронюваних законом інтересів. При цьому, позивач не наводить жодного доказу, що внаслідок прийняття спірного рішення Харківською міською радою було порушено саме його цивільні права або інтереси, у зв’язку з чим, виходячи із роз’яснень президії Вищого арбітражного суду України №02-5/35 від 26.01.2000р. "Про деякі питання практики вирішення спорів, пов’язаних з визнанням недійсними актів державних чи інших органів" не має правових підстав для задоволення позову. Також зазначає, що Харківська міська рада, при прийнятті оскарженого рішення, врахувала те, що питання створення та діяльність кооперативів, метою яких є забезпечення економічних, соціальних та інших потреб їх членів, що, частково, регулювалися Житловим кодексом Української РСР та Примірним статутом, вже врегульовано чинним законодавством України, зокрема, шляхом прийняття як кодифікованих нормативно-правових актів, таких як Цивільний кодекс України, так і Законів України "Про кооперацію", "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців". При цьому, Харківська міська рада, перевіряючи правовий статус та правосуб’єктність кооперативу, керувалася приписами ст.ст. 18, 20, 21 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців", за якими відомості Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців є достовірними і можуть бути використані в спорів з третьою особою, доки до них не внесено відповідних змін (т.1 а.с.165-180).

2-й відповідач у відзиві на апеляційну скаргу вказує на те, що господарським судом Харківської області надано належну правову оцінку наданим сторонами доказам та застосовано закон відповідно до обставин справи. Вказує на те, що апелянком не зазначено норму відповідного закону, яка визначає право громадської організації звертатися до суду за захистом прав та інтересів територіальної громади; жодним законодавчим актом ГО "Харківський антикорупційний центр" в розумінні ст.ст. 172, 173 Цивільного кодексу України не надано спеціального доручення, яке б надавало їй повноважень на здійснення представництва інтересів територіальної громади в суді з питань розпорядження землями комунальної власності. Позивач не є суб’єктом відповідного матеріального права (неналежний позивач за відповідною частиною вимог). У позивача відсутнє право вимоги у розумінні ст. 1 Господарського процесуального кодексу України, оскільки відсутні обставини, які б підтверджували наявність порушення права позивача, за захистом якого він звернувся. Крім того, 2-й відповідач зазначає, що оспорюване рішення Харківської міської ради є актом ненормативного характеру, який після реалізації вичерпує свою дію фактом його виконання. На цій підставі просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення господарського суду Харківської області від 09 вересня 2016 року залишити без змін (т.1 а.с.159-164.

Відповідно до протоколу автоматичної зміни складу колегії суддів від 31.10.2016р., у зв’язку із знаходженням на лікарняному судді-доповідача ОСОБА_6 та судді Сіверіна В.І. сформовано склад колегії суддів: головуючий суддя Шепітько І.І., суддя Ільїн О.В., суддя Россолов В.В.

У зв’язку зі зміною складу колегії суддів у даній справі відповідно до постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 23.03.2012р. №6 "Про судове рішення", перебіг передбачених статтею 69 Господарського процесуального кодексу України строків вирішення спору розпочато знову.

Розглянувши наявні матеріали справи, перевіривши повноту встановлених судом першої інстанції обставин та докази на їх підтвердження, юридичну оцінку, правильність застосування господарським судом Харківської області норм матеріального та процесуального права та доводи апеляційної скарги в межах вимог, передбачених ст. 101 ГПК України, заслухавши пояснення представників сторін, колегія суддів встановила наступне.

Як встановлено господарським судом та вбачається з матеріалів справи, 23.12.2015 року Харківською міською радою 2 сесії 7 скликання прийнято рішення №35/15 "Про надання земельних ділянок для будівництва об'єктів" (т.1 а.с.14,15).

Згідно з п. 5.2 додатку 1 до рішення 2 сесії Харківської міської ради 7 скликання "Про надання земельних ділянок для будівництва об’єктів" від 23.12.2015р. №35/15 надано Обслуговуючому кооперативу "Житлово-будівельний кооператив "Житлобуд-1" у власність земельну ділянку із земель територіальної громади м. Харкова, за рахунок земель житлової та громадської забудови, площею 5,6988 га (кадастровий номер 6310138200:03:040:0048) для будівництва та обслуговування житлового комплексу по просп. Московському (між вул. ОСОБА_4 квітня та вул. Біблика (колишня вул.Другої П’ятирічки)). Будівництво виконати до 31.12.2017р. (т.1 а.с.18).

З позовної заяви вбачається, що в обґрунтування позовних вимог щодо визнання незаконним та скасування п. 5.2. додатку до рішення Харківської міської ради № 35/15 позивач посилається на те, що рішення Харківської міської ради № 35/15 "Про надання земельних ділянок для будівництва об'єктів" від 23.12.2015 року прийнято всупереч вимогам ст.41 Земельного кодексу України, ст.ст.133, 135, 137 Житлового кодексу УРСР.

Надаючи правову кваліфікацію обставинам справи колегія суддів вважає за необхідне зазначити наступне.

Відповідно до ст. 13 Конституції України земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об'єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією. Кожний громадянин має право користуватися природними об'єктами права власності народу відповідно до закону. Власність зобов'язує. Власність не повинна використовуватися на шкоду людині і суспільству. Держава забезпечує захист прав усіх суб'єктів права власності і господарювання, соціальну спрямованість економіки. Усі суб'єкти права власності рівні перед законом.

Статтею 14 Конституції України встановлено, що земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.

Згідно із ст.. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ст.12 Земельного кодексу України до повноважень сільських, селищних, міських рад у галузі земельних відносин на території сіл, селищ, міст належить, зокрема, розпорядження землями територіальних громад; передача земельних ділянок комунальної власності у власність громадян та юридичних осіб відповідно до цього Кодексу; організація землеустрою.

У ст. 84 Земельного кодексу України зазначено, що у державній власності перебувають усі землі України, крім земель комунальної та приватної власності. У комунальній власності перебувають: усі землі в межах населених пунктів, крім земельних ділянок приватної та державної власності; земельні ділянки, на яких розташовані будівлі, споруди, інші об'єкти нерухомого майна комунальної власності незалежно від місця їх розташування.

Положеннями ч. 1 ст. 116 Земельного кодексу України встановлено, що громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом, або за результатами аукціону.

Відповідно до ст. 41 Земельного кодексу України житлово-будівельним (житловим) та гаражно-будівельним кооперативам за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування земельні ділянки для житлового і гаражного будівництва передаються безоплатно у власність або надаються в оренду у розмірі, який встановлюється відповідно до затвердженої містобудівної документації.

Згідно зі ст.10 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" сільські, селищні, міські ради є органами місцевого самоврядування, що представляють відповідні територіальні громади та здійснюють від їх імені та в їх інтересах функції і повноваження місцевого самоврядування, визначені Конституцією України, цим та іншими законами.

Реалізуючі надані Конституцією та законодавством України повноваження у галузі земельних відносин органи місцевого самоврядування зобов'язані діяти виключно в інтересах своїх територіальних громад, не порушуючи при цьому баланс інтересів держави, територіальної громади та окремих громадян.

З матеріалів справи вбачається, що спірна земельна ділянка до прийняття оскаржуваного рішення перебувала у власності територіальної громади міста Харкова та на підставі рішення Харківської міської ради №35/15 від 23.12.2015 року безоплатно передана у власність ОК "ЖБК "Житлобуд-1".

Відповідно до ст. 94 Господарського кодексу України кооперативи як добровільні об'єднання громадян з метою спільного вирішення ними економічних, соціально-побутових та інших питань можуть створюватися у різних галузях (виробничі, споживчі, житлові тощо). Створення та діяльність житлово-будівельних кооперативів регулюються Цивільним та Господарським кодексами України, Законом України "Про кооперацію", а також чинними на даний час Житловим кодексом Української РСР та прийнятим на його основі Примірним статутом житлово-будівельного кооперативу, що затверджений постановою ОСОБА_5 Міністрів Української РСР від 30.04.1985р. зі змінами, внесеними постановами Кабінету Міністрів України.

Закон України "Про кооперацію" містить загальні вимоги до створення та діяльності різних видів та типів кооперативів. Разом з тим створення та діяльність житлово-будівельних кооперативів, як одного з видів обслуговуючих кооперативів регулюється нормами глави 5 Житлового кодексу УРСР та прийнятого на виконання статті 137 цього Кодексу Примірного статуту житлово-будівельного кооперативу.

Згідно зі ст.ст.133, 137 Житлового кодексу Української РСР громадяни, які потребують поліпшення житлових умов, вправі вступити до житлово-будівельного кооперативу і одержати в ньому квартиру. Однією з умов вступу до житлово-будівельного кооперативу є перебування громадян на квартирному обліку в даному населеному пункті. Житлово-будівельні кооперативи організовуються при виконавчих комітетах місцевих ОСОБА_5 народних депутатів, при підприємствах, установах і організаціях. Порядок організації та діяльності житлово-будівельних кооперативів установлюється законодавством Союзу РСР, Житловим кодексом УРСР, Примірним статутом житлово-будівельного кооперативу та іншими актами законодавства України. Житлово-будівельний кооператив діє на основі статуту, прийнятого відповідно до Примірного статуту житлово-будівельного кооперативу загальними зборами громадян, які вступають до організовуваного кооперативу, і зареєстрованого в установленого порядку. Кількість членів кооперативу повинна бути відповідною кількості квартир у будинку.

Пунктом 1 розділу 1 Примірного статуту житлово-будівельного кооперативу, затвердженого постановою ОСОБА_5 Міністрів УРСР від 30.04.1985р. №186, визначено, що житлово-будівельний кооператив організовується з метою забезпечення житлом членів кооперативу і членів їх сімей шляхом будівництва багатоквартирного жилого будинку (будинків), а у випадках, передбачених законодавством, - одно- і двоквартирних жилих будинків садибного типу або багатоквартирного блокованого жилого будинку (будинків) з надвірними будівлями за власні кошти кооперативу за допомогою банківського кредиту, а також для наступної експлуатації та управління цим будинком (будинками).

Відповідно до ч.1 ст. 134 Житлового кодексу Української РСР на облік бажаючих вступити до житлово-будівельного кооперативу беруться громадяни, які постійно проживають у даному населеному пункті і потребують поліпшення житлових умов.

За змістом п. 3 Примірного статуту число громадян, які вступають до організовуваного кооперативу, повинно відповідати кількості квартир у жилому будинку (будинках) кооперативу, запланованому до будівництва. При будівництві одно- і двоквартирних жилих будинків садибного типу число громадян, необхідне для організації кооперативу, визначається виконавчим комітетом районної, міської, районної в місті ОСОБА_5 народних депутатів, але не може бути менше 5 чоловік.

Аналіз наведених норм законодавства свідчить про те, що передаючи земельну ділянку у власність ОК "Житлово-будівельний кооператив "Житлобуд-1", Харківська міська рада мала врахувати мету створення такого кооперативу, порядок його організації та діяльності відповідно до вимог Житлового кодексу УРСР та Примірного статуту. З'ясування саме цих обставин при наданні земельної ділянки ОК "ЖБК "Житлобуд-1" як спеціальному суб'єкту, передбаченому статтею 41 Земельного Кодексу України, зобов'язує раду з'ясовувати правовий статус, мету та підстави його створення.

Проте, з матеріалів справи вбачається, що всупереч положенням ст.ст. 133, 134 Житлового кодексу Української РСР на момент прийняття оскаржуваного рішення Харківською міською радою відомості про членів кооперативу, які перебували та на даний час перебувають на обліку потребуючих поліпшення житлових умов - в матеріалах справи відсутні.

Відповідачі не надали ні суду першої інстанції, ні суду апеляційної інстанції доказів того, що на час прийняття спірного рішення до складу членів ОК "ЖБК "Житлобуд-1" входили фізичні особи-громадяни, які потребують поліпшення житлових умов, постійно проживають у даному населеному пункті та перебувають на обліку бажаючих вступити до житлово-будівельного кооперативу.

Зі статуту ОК "ЖБК "Житлобуд-1" вбачається, що Статутом не передбачено кількості квартир у житловому будинку, яка запланована до будівництва кооперативу, що суперечить меті його створення.

Наведені обставини свідчать про те, що ОК "ЖБК "Житлобуд-1" створено всупереч приписам ст. 133, 135, 137 Житлового Кодексу УРСР та Примірного статуту ЖБК, які по відношенню до Законів України "Про кооперацію" та "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців" є спеціальними нормативно-правовими актами та підлягають застосуванню до правовідносин сторін у даній справі.

Харківська міська рада, вирішуючи питання про наявність правових та фактичних підстав для ухвалення спірного рішення, повинна була діяти в інтересах територіальної громади та з'ясувати правовий статус, мету та підстави створення ОК "ЖБК "Житлобуд-1", переконатись у додержанні останнім порядку його створення та відповідності вимогам чинного законодавства, що регулює порядок передачі землі житлово-будівельним кооперативам.

За таких обставин, колегія суддів дійшла висновку про недотримання Харківською міською радою при прийнятті оскаржуваного рішення вимог статті 41 Земельного кодексу України, Житлового кодексу УРСР та Примірного статуту та не встановлення підстав набуття земельної ділянки 2-м відповідачем, мети та порядку створення ОК ЖБК "Житлобуд-1".

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного суду України від 17.06.2014р. у справі №21-195а14.

Проте, колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що позивачем у даній справі є Громадська організація "Харківський антикорупційний центр".

Правові та організаційні засади діяльності громадських організацій визначені в Законі України "Про громадські об'єднання" від 22.03.2012р. N4572-VI.

Відповідно до статті 1 вищезазначеного Закону, громадське об'єднання - це добровільне об'єднання фізичних осіб та/або юридичних осіб приватного права для здійснення та захисту прав і свобод, задоволення суспільних, зокрема економічних, соціальних, культурних, екологічних, та інших інтересів. Громадська організація - це громадське об'єднання, засновниками та членами (учасниками) якого є фізичні особи.

Статтею 21 Закону України "Про громадські об'єднання" встановлено, що громадські об'єднання мають право:

1) вільно поширювати інформацію про свою діяльність, пропагувати свою мету (цілі);

2) звертатися у порядку, визначеному законом, до органів державної влади, органів влади Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб з пропозиціями (зауваженнями), заявами (клопотаннями), скаргами;

3) одержувати у порядку, визначеному законом, публічну інформацію, що знаходиться у володінні суб'єктів владних повноважень, інших розпорядників публічної інформації;

4) брати участь у порядку, визначеному законодавством, у розробленні проектів нормативно-правових актів, що видаються органами державної влади, органами влади Автономної Республіки Крим, органами місцевого самоврядування і стосуються сфери діяльності громадського об'єднання та важливих питань державного і суспільного життя;

5) проводити мирні зібрання;

6) здійснювати інші права, не заборонені законом.

Таким чином, такі об'єднання можуть діяти в інтересах будь-яких осіб, у тому числі членів організації, для задоволення суспільних, економічних, соціальних, культурних, екологічних та інших інтересів. Отже, право представляти інтереси своїх членів громадська організація реалізує відповідно до Конституції України та законодавства про об'єднання громадян.

В рішенні Конституційного Суду України від 28.11.2013р. №12-рп/2013 у справі за конституційним зверненням асоціації "Дім авторів музики в Україні" щодо офіційного тлумачення положень пункту 7 частини 1 статті 5 Закону України "Про судовий збір" у взаємозв'язку із положеннями пункту "г" частини 1 статті 49 Закону України "Про авторське право і суміжні права" зазначено, що громадська організація може захищати в суді особисті немайнові та майнові права як своїх членів, так і права та охоронювані Законом інтереси інших осіб, які звернулися до неї за таким захистом, лише у випадках, якщо таке повноваження передбачено у її статутних документах та якщо відповідний Закон визначає право громадської організації звертатися до суду за захистом прав та інтересів інших осіб.

З п. 1.2. Статуту ГО «Харківський антикорупційний центр» вбачається, що організація здійснює свою діяльність відповідно до Конституції України, Закону України "Про громадські об’єднання", чинного законодавства України та цього Статуту (т.1 а.с.203-214).

Відповідно до ст. 2.2. Статуту, організація має право реалізувати свою мету (цілі) шляхом укладення на добровільних засадах угод про співробітництво та/або взаємодопомогу, утворення громадських спілок, укладання цивільно-правових договорів, звернення із позовними заявами до суду для реалізації статутних завдань, а також в інший спосіб, не заборонений законом.

Вказані положення свідчать про те, що право громадських організацій на звернення до суду не заперечується Законом України "Про громадські організації" та передбачено статутом ГО "Харківський антикорупційний центр".

При цьому колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що існування об’єктивного права на звернення до суду гарантоване ст. 55 Конституції України, відповідно до якої права і свободи людини і громадянина захищаються судом; кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.

Частиною 1 ст. 16 Цивільного кодексу України встановлено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу, а в частині 2 цієї статті визначено способи здійснення захисту цивільних справ та інтересів судом.

Цивільне законодавство не містить визначення поняття способів захисту цивільних прав та інтересів. За їх призначенням вони можуть вважатися визначеним законом механізмом матеріально-правових засобів здійснення охорони цивільних прав та інтересів, що приводиться в дію за рішенням суду у разі їх порушення чи реальної небезпеки такого порушення. До прав, які підлягають цивільно-правовому захисту, відносяться всі майнові й особисті немайнові права, які належать суб’єктам цивільного права.

Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту суб’єктивного права, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення.

Наведене свідчить про те, що особа має право пред’явити в суді таку вимогу на захист цивільного права, яка відповідає змісту порушеного права та характеру правовідношення. Пряма чи опосередкована заборона Законом на захист певного цивільного права чи інтересу не може бути виправданою. З цією метою суд повинен з’ясувати характер спірних правовідносин сторін (предмет та підставу позову), характер порушеного права позивача та можливість його захисту в обраний ним спосіб.

У відповідності до ст. 1 Господарського процесуального кодексу України підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності, мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, а також для вжиття передбачених цим Кодексом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Статтею 54 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що подана до господарського суду позовна заява повинна містити зміст позовних вимог та обставини, якими позивач їх обґрунтовує, тобто предмет та підстави позову; зміна підстав чи предмету позову виходить за межі компетенції суду, за винятком випадків, передбачених законодавством.

Реалізуючі передбачене ст. 64 Конституції України право на судовий захист, звертаючись до суду, особа вказує в позові власне суб'єктивне уявлення про порушене право чи охоронюваний інтерес та спосіб його захисту.

Вирішуючи спір, суд повинен надати об'єктивну оцінку наявності порушеного права чи інтересу на момент звернення до господарського суду, а також визначити, чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством, та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права позивача.

Відсутність порушеного права чи невідповідність обраного позивачем способу його захисту способам, визначеним законодавством є підставою для прийняття судового рішення про відмову в позові.

Згідно з ч. 1 ст. 21 Цивільного кодексу України суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, видані органом державної влади, органом влади Автономної республіки Крим або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права та інтереси.

Відповідно до роз’яснень президії Вищого арбітражного суду України №02-5/35 від 26.01.2000р. "Про деякі питання практики вирішення спорів, пов’язаних з визнанням недійсними актів державних чи інших органів" підставами для визнання акта недійсним є невідповідність його вимогам чинного законодавства та/або визначеній законом компетенції органу, який видав цей акт. Обов'язковою умовою визнання акта недійсним є також порушення у зв'язку з прийняттям відповідного акта прав та охоронюваних законом інтересів підприємства чи організації - позивача у справі. Якщо за результатами розгляду справи факту такого порушення не встановлено, у господарського суду немає правових підстав для задоволення позову.

Таким чином, вирішуючи переданий на розгляд господарського суду спір по суті, суд повинен встановити наявність у особи, яка звернулась з позовом, суб’єктивного матеріального права або охоронюваного законом інтересу, на захист якого подано позов, тобто встановити чи є особа, за позовом якої (або в інтересах якої) порушено провадження у справі належним позивачем. Відсутність права на позов в матеріальному розумінні тягне за собою прийняття рішення про відмову у задоволенні позову, незалежно від інших встановлених судом обставин, оскільки лише наявність права обумовлює виникнення у інших осіб відповідного обов'язку перед особою, якій таке право належить, і яка може вимагати виконання такого обов’язку (вчинити певні дії або утриматись від їх вчинення) від зобов’язаних осіб. Отже, лише встановивши наявність у особи, яка звернулась з позовом, суб’єктивного матеріального право або охоронюваного законом інтересу, на захист якого подано позов, суд з'ясовує наявність чи відсутність факту порушення або оспорення, і відповідно приймає рішення про захист порушеного право або відмовляє позивачу у захисті, встановивши безпідставність та необґрунтованість заявлених вимог.

Як вже було зазначено вище, позивач є громадською організацією, створеною на підставі Закону України "Про громадські об'єднання". Тобто, позивач є юридичною особою, суб’єктом права.

Разом з тим, виходячи із положень ст. 55 Конституції України, ст.ст. 15, 16, 21 Цивільного кодексу України та ст. 2 Господарського процесуального кодексу України позивач, в порушення ст.33 Господарського процесуального кодексу України, не надав ні суду першої інстанції, ні суду апеляційної інстанції доказів в підтвердження наявності порушення прав та інтересів громадської організації.

Колегія суддів зазначає, що Громадська організація "Харківський антикорупційний центр" відповідно до відомостей з державного реєстру зареєстрована 11.02.2016 року, тобто вже після прийняття спірного рішення Харківською міською радою за №35/15 від 23.12.2015 року.

В порушення ст. 33 Господарського процесуального кодексу України, позивачем не надано належних та допустимих доказів на підтвердження впливу винесеного спірного Рішення Харківської міської ради безпосередньо на права та обов’язки ГО "Харківський антикорупційний центр".

Крім того, позивач, як організація не наділена правом звернення до суду в інтересах держави та суспільства, оскільки характерною ознакою громадських організацій є відсутність у них державно-владних повноважень.

Колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що позивач обґрунтовував свій позов захистом прав та інтересів засновників ГО "Харківський антикорупційний центр" – трьох фізичних осіб, що є членами територіальної громади міста, та в захистом порушених спільних інтересів всієї територіальної громади міста Харкова.

У засіданні суду апеляційної інстанції представник позивача також вказував на те, що надання 2-му відповідачу земельної ділянки порушує інтереси ГО "Харківський антикорупційний центр", оскільки вказану земельну ділянку могли отримати члени ГО "Харківський антикорупційний центр", які також входять до складу територіальної громади міста.

Проте, на запитання колегія суддів, не надав суду доказів звернення членів ГО "Харківський антикорупційний центр", які також входять до складу територіальної громади міста, до Харківської міської ради з заявою про виділення їм земельної ділянки на просп. Московському (між вул. ОСОБА_4 квітня та вул. Біблика (колишня вул.Другої П’ятирічки)).

Колегія суддів ставиться критично до тверджень позивача про те, що він діє в інтересах засновників громадської організації, відповідно до Статуту Громадської організації - як членів територіальної громади чиї права та інтереси порушені, з наступних підстав.

Відповідно до ч. 1, 3 ст. 237 Цивільного кодексу України представництвом є правовідношення, в якому одна сторона (представник) зобов'язана або має право вчинити правочин від імені другої сторони, яку вона представляє.

Представництво виникає на підставі договору, закону, акта органу юридичної особи та з інших підстав, встановлених актами цивільного законодавства.

Відповідно ч. 1 ст. 238 Цивільного Кодексу України представник може бути уповноважений на вчинення лише тих правочинів, право на вчинення яких має особа, яку він представляє. Фактично у правочинах представника можна уособлювати з особою, яку представник представляє.

Колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що позов подано Головою правління ГО "Харківський антикорупційний центр". Вказане право надано Голові правління відповідно до п.5.4.2 Статуту, згідно якого Голова правління підписує заяви/звернення до всіх органів, установ, організацій, пов’язаних із реалізацією статутних завдань та цілей.

При цьому, будь-які довіреності, надані від імені членів територіальної громади міста Громадській організації "Харківський антикорупційний центр" для представництва власних інтересів – в матеріалах справи відсутні. Як і відсутні в матеріалах справи докази та належні обґрунтування в чому саме полягає порушення інтересів вказаних членів територіальної громади.

До того ж, Статут Громадської організації є установчим документом, однак не є тим документом, який в розумінні ст.ст. 237, 238 Цивільного кодексу України надає право на представництво осіб, визначених в даному Статуті.

В підтвердження того, що позивач діє в інтересах територіальної громади міста, також не надано ні суду першої, ні суду апеляційної інстанції відповідних доказів

Згідно зі ст. 172 Цивільного кодексу України територіальні громади набувають і здійснюють права та обов’язки через органи місцевого самоврядування у межах їхньої компетенції, встановленої законом.

Відповідно до ст.173 Цивільного кодексу України у випадках, і в порядку, встановлених законом, іншими нормативно-правовими акта, від імені держави, Автономної Республіки Крим, територіальних громад за спеціальними дорученнями можуть виступати фізичні та юридичні особи, органи державної влади, органи влади Автономної Республіки Крим та органи місцевого самоврядування. Однак, в матеріалах справи відсутні докази надання територіальною громадою спеціального доручення на здійснення дій від її імені.

Наведені норми чинного законодавства свідчать про те, що громадська організація, як юридична особа та суб’єкт права наділена дієздатністю та правоздатністю відповідно до Закону. В господарському процесі діє принцип диспозитивності, за яким особа наділена правом звертатись до суду за захистом саме свого права та інтересу у визначений законом спосіб.

Громадська організація звернулась до суду, обґрунтовуючи свій позов порушенням прав територіальної громади, яка в свою чергу наділена власною правоздатністю та дієздатністю, та може захищати свої права та інтереси у разі їх порушення через представницькі органи, визначені законом або через органи прокуратури, які в силу приписів ч. 2 ст. 20 Закону України "Про прокуратуру", при виявленні порушень закону мають право на звернення до суду в передбачених законом випадках.

Колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що позивачем не надано ні суду першої інстанції, ні суду апеляційної інстанції доказів звернення до правоохоронних органів з заявою щодо незаконних на його думку дій Харківської міської ради.

Приймаючи до уваги, що позивач не є ні власником спірної ділянки, ні учасником правовідносин, що пов'язані із наданням у власність 2-у відповідачу земельної ділянки, та в порушення вимог статті 1 Господарського процесуального кодексу України не доведено наявності порушення саме його цивільного права або інтересу, колегія суддів вважає, що господарський суд дійшов вірного висновку про відмову у задоволенні пощовних вимог.

Посилання позивача на рішення Європейського суду по справі Горраиз Лизаррага проти Іспанії та Національної групи інформації та протидії заводу «Мелос»-Група «Ні заводу «Мелос» та змішаному оксидному паливу» проти Франції колегія суддів вважає некоректним, оскільки вказані Рішення не стосуються предмету та обставин вказаної справи.

Згідно п. 12 ОСОБА_5 Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування розділу ХІІ Господарського процесуального кодексу України" №7 від 17.05.2011р. не підлягає скасуванню судове рішення, якщо апеляційною інстанцією буде з’ясовано, що його резолютивна частина є правильною, хоча б відповідні висновки місцевого господарського суду й не були належним чином обґрунтовані у мотивувальній частині рішення. Водночас апеляційний господарський суд у мотивувальній частині своєї постанови не лише вправі, а й повинен зазначити власну правову кваліфікацію спірних відносин та правову оцінку обставин справи.

Колегія суддів, під час розгляду апеляційної скарги виклала у постанові власну правову кваліфікацію спірних відносин, дослідивши всі обставини справи.

Приймаючи до уваги викладене, колегія суддів вважає, що при прийнятті оскаржуваного рішення місцевий господарський суд забезпечив дотримання вимог чинного законодавства, у зв’язку з чим апеляційна скарга позивача задоволенню не підлягає, а рішення господарського суду Харківської області від 09 серпня 2016 року підлягає залишенню без змін.

Керуючись ст.ст. 91, 99, 101, 102, п. 1 ст. 103, ст. 105, Господарського процесуального кодексу України колегія суддів Харківського апеляційного господарського суду,

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу Громадської організації "Харківський антикорупційний центр" залишити без задоволення.

Рішення господарського суду Харківської області від 09 серпня 2016 року у справі №922/2111/16 залишити без змін.

ОСОБА_5 набирає законної сили з дня її прийняття.

ОСОБА_5 апеляційної інстанції може бути оскаржено в касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня набрання постановою апеляційного господарського суду законної сили.

Повний текст постанови складено 18 листопада 2016 року.

Головуючий суддя Шепітько І.І.

Суддя Ільїн О.В.

Суддя Россолов В.В.