Дослідивши та перевіривши доводи, що викладено в скарзі суд приходить до висновку, що скарга не підлягає задоволенню з огляду на наступне.

Обґрунтовуючи подану скаргу скаржник посилається на те, що постанова органу ДВС від 05.08.2016 року ВП № 45080204 про арешт коштів філії боржника підлягає скасуванню у звязку із її незаконністю, Зокрема, боржник стверджує, що оскільки його засновником і власником є Публічне акціонерне товариство ДАК Автомобільні дороги України, яке перебуває у державній власності, боржник також належить до державних підприємств та на його грошові кошти не може бути звернуто стягнення в силу приписів Закону України Про введення мораторію на примусову реалізацію майна.

Так скаржник зазначає, що ст. 1 Закону України Про введення мораторію на примусову реалізацію майна встановлено мораторій на застосування примусової реалізації майна державних підприємств та господарських товариств, у статутних фондах яких частка держави становить не менше 25 відсотків. Та оскільки в розумінні статті 52 Закону України Про виконавче провадження грошові кошти є майном боржника, на примусову реалізацію якого Законом України Про введення мораторію на примусову реалізацію майна встановлено мораторій, що позбавляє відділ ДВС права звертати стягнення на грошові кошти скаржни, що обліковуючиться на його рахунках, у звязку з чим просить визнати протиправними дії Відділу ДВС щодо винесення Постанови від 05.08.2016 ВП № 45080204 року про арешт коштів боржника та скасувати зазначену постанову Постанову.

В перебігу розгляду скарги судом встановлено, що спірною постановою від 05.08.2016 року ВП № 45080204 накладено арешт на кошти боржника, що містяться на рахунку № НОМЕР_1 Філії Бобринецький автодор в ПАТ ПУМБ, МФО 334851 в межах суми 1506909,82 гривень.

Стаття 52 Закону України Про виконавче провадження визначає загальний порядок звернення стягнення на кошти та інше майно боржника та передбачає, що звернення стягнення на майно боржника полягає в його арешті, вилученні та примусовій реалізації. Згідно з ч. 2-4 ст. 52 Закону України Про виконавче провадження стягнення за виконавчими документами звертається в першу чергу на кошти боржника у гривнях та іноземній валюті, інші цінності, у тому числі кошти на рахунках і вкладах боржника у банках та інших фінансових установах, на рахунки в цінних паперах у депозитарних установах. Забороняється звернення стягнення та накладення арешту на кошти, що перебувають на поточних рахунках із спеціальним режимом використання, відкритих на виконання статей 191 та 261 Закону України Про теплопостачання, статті 151 Закону України Про електроенергетику, та на спеціальному рахунку експлуатуючої організації (оператора) відповідно до Закону України Про впорядкування питань, пов'язаних із забезпеченням ядерної безпеки. Готівкові кошти, виявлені у боржника, вилучаються. На кошти та інші цінності боржника, що перебувають на рахунках, вкладах та на зберіганні у банках чи інших фінансових установах, накладається арешт не пізніше наступного робочого дня з моменту їх виявлення. Арешт поширюється також на кошти на рахунках, які будуть відкриті після винесення постанови про накладення арешту.

Частина 5 ст. ст. 52 Закону України Про виконавче провадження визначає, що у разі відсутності у боржника коштів та інших цінностей, достатніх для задоволення вимог стягувача, стягнення невідкладно звертається також на належне боржнику інше майно, за винятком майна, на яке згідно із законом не може бути накладено стягнення. Звернення стягнення на майно боржника не зупиняє звернення стягнення на кошти боржника. Боржник має право запропонувати ті види майна чи предмети, на які необхідно в першу чергу звернути стягнення. Черговість стягнення на кошти та інше майно боржника остаточно визначається державним виконавцем.

В той же час, відповідні ст.ст. 65 та 66 Закону України Про виконавче провадження розрізняють підстави та порядок звернення стягнення на кошти та інше майно боржника - юридичної особи.

Зокрема, ст. 65 Закону України Про виконавче провадження стосується виключно грошових коштів, як готівкових, так і тих, що перебувають на рахунках у банках або інших фінансових установах, у порядку, встановленому цим Законом.

В свою чергу, ст. 66 Закону України Про виконавче провадження регулює підстави та порядок звернення стягнення на інше майно, належне такому боржникові або закріплене за ним, у тому числі на майно, що обліковується на окремому балансі філії, представництва та іншого відокремленого підрозділу боржника - юридичної особи (крім майна, вилученого з обороту або обмежуваного в обороті) незалежно від того, хто фактично використовує це майно.

З огляду на норми Закону України Про введення мораторію на примусову реалізацію майна, цей Закон спрямований на забезпечення економічної безпеки держави, недопущення руйнування цілісних майнових комплексів державних підприємств, захисту інтересів держави під час реалізації майна господарських товариств, у статутних капіталах яких частка держави становить не менше 25 відсотків.

Згідно зі ст. 1 Закону України Про введення мораторію на примусову реалізацію майна встановлено мораторій на застосування примусової реалізації майна державних підприємств та господарських товариств, у статутних капіталах яких частка держави становить не менше 25 відсотків (далі - підприємства), до вдосконалення визначеного законами України механізму примусової реалізації майна.

Дія мораторію, встановлена частиною першою цієї статті, не поширюється на застосування примусової реалізації майна (за виключенням об'єктів, що відповідно до закону не підлягають приватизації, а також підприємств, перед якими у держави є підтверджена в установленому порядку заборгованість з відшкодування різниці в тарифах на теплову енергію та послуги з опалення, що вироблялися, транспортувалися та постачалися населенню) для погашення заборгованості перед Національною акціонерною компанією "Нафтогаз України" та її дочірніми підприємствами, що здійснювали постачання природного газу на підставі ліцензії. Порядок реалізації майна встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до ст. 2 Закону України Про введення мораторію на примусову реалізацію майна для цілей цього Закону під примусовою реалізацією майна підприємств розуміється відчуження об'єктів нерухомого майна та інших основних засобів виробництва, що забезпечують ведення виробничої діяльності цими підприємствами, а також акцій (часток, паїв), що належать державі в майні інших господарських товариств і передані до статутних капіталів цих підприємств, якщо таке відчуження здійснюється шляхом: звернення стягнення на майно боржника за рішеннями, що підлягають виконанню Державною виконавчою службою, крім рішень щодо виплати заробітної плати та інших виплат, що належать працівнику у зв'язку із трудовими відносинами, та рішень щодо зобов'язань боржника з перерахування фондам загальнообов'язкового державного соціального страхування заборгованості із сплати внесків до цих фондів, яка виникла до 1 січня 2011 року, та з перерахування органам Пенсійного фонду України заборгованості із сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування.