Провадження №2-а/265/212/16

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

07 листопада 2016 року місто Маріуполь

Орджонікідзевський районний суд міста Маріуполя Донецької області у складі:

головуючого судді - Козлова Д. О.,

при секретарі - Азаровій А. О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Управління соціального захисту населення Лівобережного району Маріупольської міської ради про зобовязання вчинити певні дії, -

В С Т А Н О В И В:

Позивач звернувся до суду із адміністративним позовом до відповідача про визнання протиправною бездіяльність та зобовязання вчинити певні дії. В обґрунтування заявлених вимог вказував на те, що він проходить службу у східному регіональному управлінні прикордонної служби України, та є внутрішньо переміщеною особою. 8 лютого 2016 року він звернувся до представників відповідача, де йому було надано довідку з повідомленням про надання допомоги переміщеним особам на проживання, яка повинна була нараховуватись позивачу з 8 лютого 2016 року до 7 серпня 2016 року щомісячно в розмірі 442 грн. з перерахунком таких сум на картковий рахунок. Натомість після прийняття такого рішення щодо відповідача жодного разу ним не була отримана відповідна допомога, що грубо порушує права позивача. На неодноразові звернення до Міністерства соціальної політики його права не були поновлені. Зазначав, що жодних підстав для припинення або непроведення виплати йому адресної допомоги немає. Також не існує підстав для скасування дії довідки позивача, як внутрішньо переміщеної особи. Додавав, що законодавець у теперішній час не вимагає проставляли відмітку про реєстрацію на довідці внутрішньо переміщених осіб. Так за постановою КМУ виплата допомоги внутрішньо переміщеним особам здійснюється на підставі довідки взяття на облік внутрішньо переміщеної особи на строк дії довідки але не більше 6 місяців, за місцем перебування таких осіб на обліку та через установу «Державного ощадного банку України». Після припинення виплат з місяця, наступного за тим, у якому завершився строк дії такої довідки, виданої після 9 вересня 2015 року, продовження такої виплати з дати її припинення здійснюється з продовженням строку дії такої довідки. Однак такі обмеження не відповідають Конституції України, за ст. ст. 8, 22 якої не підлягають застосуванню судами закони та інші нормативно-правові акти, якими скасовуються конституційні права і свободи людини та громадянина, а також нові закони, які звужують зміст та обсяг встановлених Конституцією України і чинними законами прав і свобод. На підставі наведеного просив суд визнати протиправною бездіяльність та зобов'язати відповідача поновити йому виплату адресної допомоги, а також утриматись від призупинення такої виплати у подальшому.

Ухвалою Орджонікідзевського районного суду міста Маріуполя Донецької області від 21 жовтня 2016 року позовні вимоги ОСОБА_1 до Управління соціального захисту населення Лівобережного району Маріупольської міської ради про визнання бездіяльності незаконною та зобовязання вчинити певні дії щодо поновлення йому виплати адресної допомоги, як внутрішньо переміщеній особі, за період з 8 лютого 2016 року по 20 квітня 2016 року, були залишені без розгляду (а. с. 11).

Позивач у судове засідання не з'явився, будучи належним чином повідомлений про час та місце розгляду справи.

Представник позивача, яка діє на підставі угоди, ОСОБА_7, підтримуючи вимоги ОСОБА_1, надала суду пояснення аналогічні тим, що викладені у позовній заяві, зазначивши, що відмова у призначенні адресної допомоги позивачу та непроведення такої щомісячної виплати є незаконною та позбавляє джерела до існування ОСОБА_1 Не заперечувала, що фактично ОСОБА_1 змінив місце своєї реєстрації в місті Маріуполі та після 7 серпня 2016 року для подовження виплати йому призначеної з 8 лютого 2016 року допомоги не звертався до органів соціального захисту населення. На підставі переліченого просила суд задовольнити позов повністю.

Представник відповідача, яка діє на підставі довіреності, Василів О. С., заперечувала проти задоволення заявлених позовних вимог, посилаючись на письмові заперечення. Також вказувала, що за період з 8 лютого 2016 року не було законних підстав для виплати соціальної допомоги позивачу, як внутрішньо переміщеній особі, на покриття витрат на проживання, бо із відповідною заявою ОСОБА_1 не звертався після 8 лютого 2016 року. Додавала, що з 11 червня 2016 року було змінено порядок призначення допомоги внутрішньо переміщеним особам, на підставі якого здійснюється вихід представників органу соціального захисту населення за місцем мешкання внутрішньо переміщеної особи для підтвердження факту проживання, після чого приймається рішення колегіальним органом про призначення допомоги або відмову у цьому. Зазначала також, що й після 7 серпня 2016 року ОСОБА_1 не звертався за призначенням йому допомоги для внутрішньо переміщених осіб, а також не повідомляв про зміну свого місця реєстрації у місті Маріуполі. Тому просила суд відмовити у позові.

Згідно письмових заперечень представника відповідача вбачається, що ОСОБА_1 перебуває на обліку як внутрішньо переміщена особа в Лівобережному районі міста Маріуполя з 19 січня 2016 року. За постановою Кабінету Міністрів України від 1 жовтня 2015 року № 505 грошова допомога надається внутрішньо переміщеним особам, які стоять на обліку в структурних підрозділах з питань соціального захисту населення, з дня звернення за її призначенням і виплачується по місяць зняття з такого обліку включно, але не більше ніж шість місяців. Відповідно до Порядку оформлення і видачі довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 1 жовтня 2014 року № 509 особам, які перемістилися на контрольовану територію видавалась довідка про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, яка вважалась не дійсною без проставляння на її зворотному боці відмітки підрозділу ДМС про реєстрацію місця проживання. Згідно із постановою КМУ від 5 листопада 2014 року № 637 «Про здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам» призначення та подовження усіх видів соціальної допомоги та компенсацій за рахунок коштів державного бюджету внутрішньо переміщеним особам здійснюється за місцем перебування таких осіб на обліку, що підтверджується довідкою внутрішньо переміщеної особи. Натомість за постановою КМУ від 8 червня 2016 року № 352 з 11 червня 2016 року було скасовано необхідність проставляння на довідці відмітки ДМС. Не заперечувала, що 8 лютого 2016 року від ОСОБА_1 надійшло звернення щодо призначення йому виплати щомісячної допомоги, за яким позивачу було призначено допомогу на підставі рішення від 15 лютого 2016 року з 8 лютого 2016 року по 7 серпня 2016 року. Але в зв'язку з тим, що на наданій при зверненні довідці на зворотному боці відмітка територіального підрозділу ДМС про реєстрацію місця проживання була відсутня, то було винесено рішення про зміну рішення від 15 лютого 2016 року, яким було відмовлено позивачу у призначенні допомоги, як внутрішньо переміщеній особі, на його звернення від 8 лютого 2016 року. Вказане рішення позивачу було відправлено поштою 8 липня 2016 року. Однак ОСОБА_1 з питання призначення щомісячної адресної допомоги внутрішньо переміщеним особам для покриття витрат на проживання після 8 лютого 2016 року по теперішній час до відповідача не звертався. Також вказувала, що для задоволення вимог позивача про подальше проведення йому виплат управлінням підстав немає, бо неможливо зобов'язати відповідача на майбутнє вчинити певні дії без факту порушення прав позивача. Також заперечував проти вимог позивача про зобов'язання відповідача негайно виконати постанову суду, що є неможливим, бо виплата щомісячної адресної допомоги здійснюється за рахунок резервного фонду державного бюджету та коштів, що надходять до державного бюджету як благодійна або міжнародна допомога, за заявками про потребу в таких коштах з подальшим зарахуванням на відповідний рахунок. Просила на підставі наведеного відмовити у задоволенні позову.

Вислухавши учасників процесу, які зявились, дослідивши матеріали справи, суд дійшов висновку, що заявлений позов підлягає частковому задоволенню, виходячи з наступного вмотивування.

Суд встановив, що ОСОБА_1 на підставі посвідчення від 20 листопада 2015 року має право на пільги, встановлені законодавством України для ветеранів війни-учасників бойових дій (а. с. 5).

Відповідно до повідомлення від 15 лютого 2016 року вбачається, що ОСОБА_1, як внутрішньо переміщеній особі, щд мешкає АДРЕСА_1, було надано допомогу на проживання в сумі 442 грн. з 8 лютого 2016 року по 7 серпня 2016 року на підставі рішення УСЗН Орджонікідзевського району міста Маріуполя про призначення такої допомоги позивачу шляхом виплати на визначений у повідомлені рахунок ОСОБА_1 (а. с. 5).

При цьому суд зауважує, що факт того, що ОСОБА_1 має статус внутрішньопереміщеної особи також підтверджується доводами представників УСЗН Лівобережного району міста Маріуполя, а що такий статус позивач має з 19 січня 2016 року на підставі отриманої ним довідки внутрішньопереміщеної особи визнавалось представниками відповідача в суді, що в свою чергу підтверджується копією такої довідки від 19 січня 2016 року, де зазначено, що ОСОБА_1 фактично мешкає АДРЕСА_1 в Лівобережному районі м. Маріуполя з 22 жовтня 2014 року, будучи зареєстрованим АДРЕСА_4, що також зазначено у паспорті позивача (а. с. 4, 25).

Натомість відповідно до рішення УСЗН Орджонікідзевського району міста Маріуполя від 15 лютого 2016 року до зміни рішення від 15 лютого 2016 року ОСОБА_1, який є військовослужбовцем, що підтверджується довідкою від 25 листопада 2015 року Маріупольського ОМВК, як внутрішньо переміщеній особі, який подав відповідну заяву про призначення йому допомоги 8 лютого 2016 року на покриття витрат на проживання, представниками відповідача було відмовлено у призначенні адресної допомоги для покриття витрат на проживання, в тому числі на оплату житлово-комунальних послуг, через відсутність в довідці внутрішньо переміщеної особи відмітки про реєстрацію місця проживання позивача (а. с. 26-27, 28, 30).

Направлення рішення від 15 лютого 2016 року про відмову у призначенні допомоги ОСОБА_1 представниками відповідача 8 липня 2016 року на адресу позивача, АДРЕСА_2, простою кореспонденцією підтверджується копією журналу відправки кореспонденції відповідача та реєстром відправлення такої пошти (а. с. 19, 20).

Однак відповідно до первинного рішення Управління соціального захисту населення Лівобережної районної адміністрації Маріупольської міської ради від 15 лютого 2016 року ОСОБА_1 на його заяву від 8 лютого 2016 року про призначення адресної допомоги для покриття витрат на проживання, в тому числі на оплату житлово-комунальних послуг, було призначено таку допомогу позивачу, як внутрішньо переміщеній особі, в сумі 442 грн. з 8 лютого 2016 року по 7 серпня 2016 року (а. с. 29).

При цьому суд зазначає, що у заяві про призначення йому допомоги від 8 лютого 2016 року позивач зобов'язувався повідомити представників УСЗН Лівобережного району міста Маріуполя в разі зміни свого місця проживання протягом трьох днів (а. с. 27).

Натомість суд зазначає, що за паспортом позивача (ВВ № 121791) вбачається, що ОСОБА_1 знявся з реєстрації з АДРЕСА_4 Новоазовського району 14 липня 2016 року та прописався цієї ж дати в Приморському районі міста Маріуполя по АДРЕСА_5 (а. с. 4).

Суд зазначає, що статтею 8 Конституції України визначено, що Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй. Норми Конституції України є нормами прямої дії.

Згідно із ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ч. 3 ст. 22 Конституції України при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.

На підставі ст. 64 Конституції України конституційні права і свободи людини і громадянина не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України. В умовах воєнного або надзвичайного стану можуть встановлюватися окремі обмеження прав і свобод із зазначенням строку дії цих обмежень.

Суд зауважує, що ні воєнний, ні надзвичайний стан ані в Україні, ані на окремих її територіях на теперішній час не запроваджено.

Указом Президента України «Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 13 квітня 2014 року «Про невідкладні заходи щодо подолання терористичної загрози і збереження територіальної цілісності України» від 14 квітня 2014 року № 405/2014 (далі за текстом - Указ Президента України від 14 квітня 2014 року) на території Донецької області розпочато антитерористичну операцію (далі за текстом - АТО).

Згідно із ч. 1 ст. 1 Закону України «Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції» період проведення АТО - час між датою набрання чинності Указом Президента України від 14 квітня 2014 року та датою набрання чинності Указом Президента України про завершення проведення АТО або військових дій на території України.

На теперішній час рішення про завершення проведення АТО не прийнято.

Відповідно до п. 1 та п. 6 ч. 1 ст. 92 Конституції України виключно законами України визначаються права і свободи людини і громадянина, гарантії цих прав і свобод; основні обов'язки громадянина; основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення.

За ст. 1 Закону України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб» (в редакції від 13 січня 2016 року) (далі за текстом - Спеціальний Закон) внутрішньо переміщеною особою є громадянин України, іноземець або особа без громадянства, яка перебуває на території України на законних підставах та має право на постійне проживання в Україні, яку змусили залишити або покинути своє місце проживання у результаті або з метою уникнення негативних наслідків збройного конфлікту, тимчасової окупації, повсюдних проявів насильства, порушень прав людини та надзвичайних ситуацій природного чи техногенного характеру.

На підставі ст. 2 Спеціального Закону Україна вживає всіх можливих заходів, передбачених Конституцією та законами України, міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, щодо запобігання виникненню передумов вимушеного внутрішнього переміщення осіб, захисту та дотримання прав і свобод внутрішньо переміщених осіб, створення умов для добровільного повернення таких осіб до покинутого місця проживання або інтеграції за новим місцем проживання в Україні.

Згідно із ст. 4 Спеціального Закону факт внутрішнього переміщення підтверджується довідкою про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, що діє безстроково, крім випадків, передбачених статтею 12 цього Закону.

Відповідно до ст. 12 Спеціального Закону підставою для скасування дії довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи та внесення відомостей про це в Єдину інформаційну базу даних про внутрішньо переміщених осіб є обставини, за яких внутрішньо переміщена особа: 1) подала заяву про відмову від довідки; 2) скоїла злочин: дії, спрямовані на насильницьку зміну чи повалення конституційного ладу або на захоплення державної влади; посягання на територіальну цілісність і недоторканність України; терористичний акт; втягнення у вчинення терористичного акту; публічні заклики до вчинення терористичного акту; створення терористичної групи чи терористичної організації; сприяння вчиненню терористичного акту; фінансування тероризму; здійснення геноциду, злочину проти людяності або військового злочину; 3) повернулася до покинутого місця постійного проживання; 4) виїхала на постійне місце проживання за кордон; 5) подала завідомо недостовірні відомості.

Натомість суд зазначає, що за ч. 8 ст. 4 Спеціального Закону (в редакції до 13 січня 2016 року) було вказано, що довідка про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи видається структурним підрозділом місцевої державної адміністрації з питань соціального захисту населення в день подання заяви, підписується та засвідчується уповноваженою посадовою особою цього структурного підрозділу без сплати будь-яких платежів та зборів, включаючи як першу видачу такої довідки, так і в разі повторної її видачі у випадку втрати, пошкодження або з метою продовження її дії. Термін дії такої довідки становить шість місяців з моменту її видачі. У випадку продовження дії обставин, що визначені у статті 1 цього Закону, термін дії такої довідки може бути продовжено на наступні шість місяців, для чого внутрішньо переміщена особа має повторно звернутися за фактичним місцем свого проживання до відповідного структурного підрозділу відповідної місцевої державної адміністрації з питань соціального захисту населення.

При цьому за ч. 2 ст. 5 Спеціального Закону (в редакції до 13 січня 2016 року) було зазначено, що територіальний підрозділ центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері міграції (імміграції та еміграції), проставляє у довідці про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи відмітку про реєстрацію місця проживання.

На підставі переліченого судом було встановлено, що починаючи з 13 січня 2016 року було скасовано у Спеціальному Законі строковість дії довідки внутрішньо переміщеної особи, необхідність продовження строку її дії та необхідність проставляти у такій довідці відміток про реєстрацію місця проживання ДМС, внаслідок чого довідка про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи діє безстроково до її скасування.

Також суд встановив, що рішення про скасування довідки ОСОБА_1, як внутрішньо переміщеної особи, не було прийнято представниками відповідача, та жодних підстав за ст. 12 Спеціального Закону для скасування дії такої довідки судом не було встановлено.

В свою чергу суд зауважує, що за п. 1 Постанови Кабінету Міністрів України від 5 листопада 2014 року № 637 «Про здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам» (в редакції до 11 червня 2016 року), було встановлено, що продовження виплати усіх видів соціальної допомоги та компенсацій, матеріального забезпечення, надання соціальних послуг за рахунок коштів державного бюджету та фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування внутрішньо переміщеним особам здійснюються за місцем перебування таких осіб на обліку, що підтверджується довідкою, виданою згідно з «Порядком оформлення і видачі довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи», затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 1 жовтня 2014 року № 509. Зазначені у цьому пункті виплати припиняються з місяця, наступного за тим, у якому завершився строк дії довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи. У разі продовження строку дії довідки зазначені виплати поновлюються з дати припинення їх виплати.

Натомість на підставі змін від 11 червня 2016 року згідно із п. 1 Постанови Кабінету Міністрів України від 5 листопада 2014 року № 637 було вказано, що поновлення або припинення соціальних виплат здійснюється на підставі рішення комісії з питань призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам, утвореної районними, районними у мм. Києві і Севастополі державними адміністраціями, виконавчими органами міських, районних у містах (у разі їх утворення) рад згідно з «Порядком здійснення контролю за проведенням соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам за місцем їх фактичного проживання/перебування», затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 8 червня 2016 року № 365.

Відповідно до п. 1 «Порядку оформлення і видачі довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи», затвердженому постановою Кабінету Міністрів України від 1 жовтня 2014 року № 509 (в редакції з 11 червня 2016 року) вказано, що цей Порядок регулює механізм видачі довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, а довідка є документом, який підтверджує факт внутрішнього переміщення і взяття на облік внутрішньо переміщеної особи.

За п. 6 «Порядку оформлення і видачі довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи» (в редакції з 11 червня 2016 року) довідка, видана до 20 червня 2016 року, яка не скасована і строк дії якої не закінчився, є дійсною та діє безстроково, крім випадків, передбачених статтею 12 Спеціального Закону.

На підставі п. 7-1 «Порядку оформлення і видачі довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи» (в редакції з 11 червня 2016 року) рішення про скасування дії довідки відповідно до статті 12 Закону приймається керівником уповноваженого органу за місцем проживання особи та надається їй протягом трьох днів з дати прийняття такого рішення або надсилається на адресу місця проживання, зазначену в довідці.

Однак до змін від 11 червня 2016 року за п. 6 «Порядку оформлення і видачі довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи» було передбачено, що строк дії довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи становить шість місяців з дати її видачі. У разі продовження дії обставин, що визначені в статті 1 Закону України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб», строк дії такої довідки може бути продовжений на наступні шість місяців, для чого внутрішньо переміщена особа має повторно звернутися за фактичним місцем свого проживання до уповноваженого органу. При цьому територіальний підрозділ ДМС у триденний строк після повідомлення внутрішньо переміщеною особою, про фактичне місце проживання проводить перевірку наведених у довідці відповідних відомостей, проставляє у разі підтвердження таких відомостей на зворотному боці довідки відмітку про реєстрацію місця проживання осіб, зазначених у довідці. Довідка не є дійсною без проставляння на її зворотному боці зазначеної відмітки.

Таким чином суд встановив, що на підставі Постанов КМУ «Про здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам» та «Порядку оформлення і видачі довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи» з 11 червня 2016 року відповідно до довідки ОСОБА_1, як внутрішньо переміщеної особи, від 19 січня 2016 року, яка не була скасована, вбачається, що така довідка діє безстроково.

На підставі ч. 2 ст. 20 Спеціального Закону закони та інші нормативно-правові акти України діють в частині, що не суперечить цьому Закону.

Натомість наведені вище підзаконні нормативні акти КМУ не є законами, тому не можуть змінювати в бік звуження права громадян, встановлені нормативно-правовими актами вищої юридичної сили.

Тому суд зазначає, що обмеження щодо шестимісячного строку дії довідки внутрішньо переміщеної особи, а також її недійсності через відсутність проставляння на її зворотному боці відмітки підрозділів ДМС про реєстрацію місця проживання позивача, які були скасовані 11 червня 2016 року, не відповідали, починаючи з 13 січня 2016 року Спеціальному Закону.

На підставі п. 2 «Порядку надання щомісячної адресної допомоги внутрішньо переміщеним особам для покриття витрат на проживання, в тому числі на оплату житлово-комунальних послуг» (далі за текстом - Порядок надання допомоги), затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 1 жовтня 2014 року № 505, грошова допомога надається внутрішньо переміщеним особам, які стоять на обліку в структурних підрозділах з питань соціального захисту населення районних, районних у м. Києві держадміністрацій, виконавчих органах з питань соціального захисту населення міських, районних у містах (у разі утворення) рад (далі - уповноважені органи), з дня звернення за її призначенням і виплачується по місяць зняття з такого обліку включно, але не більше ніж шість місяців.

Згідно із п. 3 «Порядку надання допомоги» грошова допомога особам, які переміщуються, призначається на сім'ю та виплачується одному з її членів за умови надання письмової згоди довільної форми про виплату грошової допомоги цій особі від інших членів сім'ї. Для призначення грошової допомоги на наступний шестимісячний строк уповноважений представник сім'ї подає до уповноваженого органу або установи уповноваженого банку заяву, в якій повідомляє про відсутність змін, що впливають на призначення грошової допомоги, а також пред'являє довідки всіх членів сім'ї про взяття на облік осіб, які переміщуються, строк дії яких продовжено на наступний період.

При цьому за п. п. 10, 11 «Порядку надання допомоги» повноважені органи мають право перевіряти обґрунтованість видачі та достовірність документів, поданих для призначення грошової допомоги, а також здійснювати запити та безоплатно отримувати відомості від підприємств, установ та організацій усіх форм власності, необхідні для призначення грошової допомоги та контролю за правильністю її надання. В свою чергу уповноважений представник сім'ї, якому призначено грошову допомогу, зобов'язаний повідомляти уповноваженому органу про зміну обставин, які впливають на призначення грошової допомоги, протягом трьох днів з дня настання таких обставин.

Також за п. 12 «Порядку надання допомоги» виплата грошової допомоги припиняється з наступного місяця у разі: подання уповноваженим представником сім'ї заяви про припинення виплати грошової допомоги; надання інформації державної служби зайнятості про те, що працездатні члени сім'ї протягом двох місяців не працевлаштувалися за сприянням державної служби зайнятості або перебувають в трудових відносинах з роботодавцями на тимчасово окупованій території України, в районах проведення антитерористичної операції чи населених пунктах, що розташовані на лінії зіткнення, але фактично не працюють; зняття з обліку внутрішньо переміщеної особи; виявлення уповноваженим органом факту подання недостовірної інформації або неповідомлення про зміну обставин, які впливають на призначення грошової допомоги.

При цьому відповідно до п. 5 «Порядку призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 8 червня 2016 року № 365, для призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщена особа, а у визначених законодавством випадках - її законний представник подає відповідну заяву до органу, що здійснює соціальні виплати на території, де зазначена особа перебуває на обліку за місцем її фактичного проживання/перебування, незалежно від факту реєстрації місця проживання/перебування. До заяви додається копія довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи та пред'являється оригінал такої довідки.

За змістом п. п. 10-12 «Порядку призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам» комісія з питань призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам вирішує питання про призначення (відновлення) або про відмову у призначенні (відновленні) відповідної соціальної виплати з моменту припинення її виплати.

З переліченого слідує висновок, що визначений «Порядком надання допомоги» та «Порядком призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам» спеціальний шестимісячний строк призначення та виплати грошової допомоги внутрішньо переміщеним особам з дня звернення за її призначенням не протирічить змісту Спеціального Закону, за яким держава вживає всіх можливих заходів, передбачених Конституцією та законами України, щодо захисту та дотримання прав і свобод внутрішньо переміщених осіб та інтеграції за новим місцем проживання в Україні.

Також суд зазначає, що факт внутрішнього переміщення позивача підтверджується довідкою про взяття його на облік внутрішньо переміщеної особи, яка діє безстроково з 13 січня 2016 року до її скасування, бо з цієї дати скасовано законом строковість дії довідки внутрішньо переміщеної особи, необхідність продовження строку її дії та необхідність проставляти у ній відмітку про реєстрацію місця проживання.

Таким чином суд дійшов висновку, що підзаконні акти КМУ, які визначають порядок надання щомісячної адресної допомоги внутрішньо переміщеним особам та порядок призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам не звужують права таких осіб, передбачені Спеціальним Законом, яким забезпечено права і свободи внутрішньо переміщених осіб, а лише деталізують порядок надання такої допомоги.

Оскільки ОСОБА_1 представникам відповідача надав безстрокову довідку про взяття його на облік, як внутрішньопереміщеної особи, не був позбавлений свого статусу внутрішньо переміщеної особи до тепер, то обмеження його права на отримання від держави відповідної адресної допомоги на проживання без прийняття обґрунтованого рішення про припинення проведення такої виплати компетентним органом порушує його права, як внутрішньо переміщеної особи.

Таким чином з урахуванням наведеного жодних підстав згідно із законами України для не призначення або для припинення щомісячної адресної допомоги ОСОБА_1 з 8 лютого 2016 року по 7 серпня 2016 року для покриття витрат на проживання, в тому числі на оплату житлово-комунальних послуг, у представників відповідача не було.

Так суд зазначає, що ОСОБА_1 були дотримані усі норми Спеціального Закону в момент його звернення 8 лютого 2016 року до відповідача із заявою про надання йому, як внутрішньо переміщеній особі, щомісячної адресної допомоги на проживання, яким відповідно було надано довідку від 19 січня 2016 року про взяття його на облік як внутрішньо переміщеної особи.

Крім цього суд зауважує, що на підставі такого звернення позивача 8 лютого 2016 року до представників відповідача із заявою про призначення йому щомісячної адресної допомоги, а також через безстроковість дії довідки позивача, як внутрішньо переміщеної особи, виплата вказаної допомоги повинна була бути призначена ОСОБА_6 й проведена з 8 лютого 2016 року до 7 серпня 2016 року.

Таким чином розглядом справи було встановлено, що підстав для не виплати адресної допомоги позивачу з 8 лютого 2016 року до 7 серпня 2016 року не було.

Відповідно до п. 19 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про незалежність судової влади» № 8 від 13 червня 2007 року згідно із ст. ст. 8 та 22 Конституції України не підлягають застосуванню судами закони та інші нормативно-правові акти, якими скасовуються конституційні права і свободи людини та громадянина, а також нові закони, які звужують зміст та обсяг встановлених Конституцією України і чинними законами прав і свобод. Суди при визначенні юридичної сили законів та інших нормативно-правових актів щодо їх діяльності повинні керуватися Конституцією України як актом прямої дії.

Посилання представника відповідача на відсутність у довідці позивача про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи відмітки Державної міграційної служби та відсутність звернення позивача після 8 лютого 2016 року для призначення йому допомоги на проживання є звуженням прав позивача, які встановлені нормативно-правовими актами України вищої юридичної сили.

За ст. 8 КАС України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого зокрема людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.

На підставі ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Суд зазначає, що у рішенні ЄСПЛ від 8 липня 2004 року по справі «Ілашку та інші проти Молдови та Росії» ЄСПЛ визнав, що Уряд Молдови, який є єдиним законним Урядом Республіки Молдова за міжнародним правом, не здійснював влади над частиною своєї території, яка перебуває під ефективним контролем «Молдавської Республіки Придністров'я». Однак, навіть за відсутності ефективного контролю над Придністровським регіоном, Молдова все ж таки має позитивне зобов'язання за ст. 1 Конвенції вжити заходів, у рамках своєї влади та відповідно до міжнародного права, для захисту гарантованих Конвенцією прав заявників.

Описане свідчить про те, що не виплата належної позивачу щомісячної адресної допомоги на проживання суперечить виконанню Україною її позитивного зобов'язання відносно ОСОБА_1, як внутрішньо переміщеної особи.

На підставі наведених доводів позивача вбачається, що він, як внутрішньо переміщена особа, має право на отримання щомісячної адресної допомоги внутрішньо переміщеним особам для покриття витрат на проживання, починаючи з дати звернення за такою допомогою, тобто з 8 лютого 2016 року.

Однак суд зазначає, що за «Порядком надання щомісячної адресної допомоги внутрішньо переміщеним особам для покриття витрат на проживання, в тому числі на оплату житлово-комунальних послуг» внутрішньо переміщена особа, яка має право на отримання такої допомоги, повинна подати заяву до уповноваженого органу або установи уповноваженого банку для подовження проведення випрати такої допомоги з дати, з якої закінчується строк проведення її виплати, бо така допомога виплачується на строк не більше ніж шість місяців поспіль.

При цьому за діючим з 11 червня 2016 року «Порядком призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам» позивач також повинен був подати відповідну заяву до органу, що здійснює соціальні виплати на території, де він перебуває на обліку за місцем фактичного проживання/перебування, для відновлення проведення виплати йому допомоги на утримання житла.

Натомість суд встановив, що ОСОБА_1 із відповідною заявою ані після 8 лютого 2016, ані після 7 серпня 2016 року не звертався до представників відповідача для подовження йому надання адресної допомоги на покриття витрат на проживання.

Також суд зазначає, що з 14 липня 2016 року ОСОБА_1 змінив своє місце реєстрації з АДРЕСА_3 в Лівобережному районі міста Маріуполя на АДРЕСА_5 в Приморському районі міста Маріуполя, не повідомивши про це у порушення «Порядку надання щомісячної адресної допомоги внутрішньо переміщеним особам для покриття витрат на проживання, в тому числі на оплату житлово-комунальних послуг» представників УСЗН Лівобережного району Маріупольської міської ради, які здійснюють контроль за виплатою такої допомоги.

Таким чином на підставі переліченого вимоги позивача щодо зобовязання УСЗН Лівобережного району Маріупольської міської ради проводити йому виплату допомоги на покриття витрат на проживання з 8 серпня 2016 року по 7 листопада 2016 року є необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню.

Суд зауважує, що оскільки на майбутнє суд не вправі вирішувати питання про порушення прав осіб, то вимоги ОСОБА_1 щодо зобовязання відповідача утриматися від зупинення проведення йому виплат адресної допомоги на проживання у подальшому не підлягають задоволенню також.

Таким чином судом було встановлено, що виплата щомісячної адресної допомоги з 8 лютого 2016 року позивачу відповідачем не була здійснена, що свідчить про порушення права позивача на соціальний захист, тому заявлені позовні вимоги ОСОБА_1 підлягають задоволенню шляхом визнання протиправною бездіяльність та зобов'язання Управління соціального захисту населення Лівобережного району Маріупольської міської ради призначити та виплатити позивачу щомісячну адресну допомогу внутрішньо переміщеної особи для покриття витрат на проживання, в тому числі на оплату житлово-комунальних послуг, починаючи з 21 квітня 2016 року по 7 серпня 2016 року.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 256 КАС України негайно виконуються постанови суду про присудження виплати пенсій, інших періодичних платежів з Державного бюджету України або позабюджетних державних фондів - у межах суми стягнення за один місяць.

На підставі наведеного суд вважає безпідставним посилання представника відповідача на неможливість проведення негайного виконання судового рішення, тому дійшов висновку про необхідність допустити негайне виконання постанови суду в частині виплати адресної допомоги позивачу у межах суми за один місяць.

Керуючись ст. ст. 8-11, 17, 18, 71, 86, 94, 159-167 КАС України, -

П О С Т А Н О В И В:

Позов ОСОБА_1 до Управління соціального захисту населення Лівобережного району Маріупольської міської ради про зобовязання вчинити певні дії - задовольнити частково.

Визнати протиправною бездіяльність та зобов'язати Управління соціального захисту населення Лівобережного району Маріупольської міської ради поновити та виплатити ОСОБА_1 щомісячну адресну допомогу внутрішньо переміщеної особи для покриття витрат на проживання, в тому числі на оплату житлово-комунальних послуг, за період з 21 квітня 2016 року по 7 серпня 2016 року включно.

В задоволені решти заявлених вимог - відмовити.

Допустити негайне виконання постанови суду в межах суми виплати за один місяць.

Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку шляхом подачі апеляційної скарги протягом 10 днів з дня її проголошення, а особами що не були присутні при проголошенні - протягом 10 днів з дня отримання копії постанови, до Донецького апеляційного адміністративного суду через Орджонікідзевський районний суд міста Маріуполя Донецької області. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.

Суддя