Сторони в судове засідання не з'явилися, про дату, час та місце розгляду справи були повідомлені у встановленому законом порядку, а тому відповідно до ч.2 ст.305 ЦПК України колегія суддів вважає за можливе проводити розгляд справи у їх відсутності та без фіксації судового засідання технічними засобами, згідно ч.2 ст.197 ЦПК України. На думку колегії суддів матеріалів справи достатньо для розгляду справи по суті.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи, межі та доводи скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає до задоволення частково з наступних підстав.

Згідно із ч. 1 ст. 3 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав.

Відповідно до ст. 4 ЦПК України здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, зазначений законами України.

Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 303 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції. Апеляційний суд досліджує докази, які судом першої інстанції були досліджені з порушенням встановленого порядку, або в дослідженні яких було неправомірно відмовлено, а також нові докази, неподання яких до суду першої інстанції було зумовлено поважними причинами.

Згідно до ст. 212 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жоден доказ не має для суду наперед встановленого значення.

Статтею 60 ЦПК України передбачено, що кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених ст. 61 цього Кодексу.

Доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються на підставі пояснень сторін, третіх осіб, їхніх представників, допитаних як свідків, показань свідків, письмових доказів, речових доказів, зокрема звуко- і відеозаписів, висновків експертів (ст. 57 ЦПК України).

За загальними положеннями ЦПК України обов'язок суду під час ухвалення рішення вирішити, чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги позивача та якими доказами вони підтверджуються; перевірити наявність чи відсутність певних обставин за допомогою доказів шляхом їх оцінки; оцінити подані сторонами докази та дійти висновку про наявність або відсутність певних юридичних фактів.

Таким чином, рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, а також правильно витлумачив ці норми.

Колегія суддів приходить до переконання, що дане рішення суду не в повній мірі відповідає зазначеним вимогам закону.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом, ОСОБА_2 є співвласником квартири АДРЕСА_1.

Позивач, комунальне підприємство «Бориславтеплоененрго», здійснює забезпечення тепловою енергією житла, яке належить відповідачу та йому відкрито особовий рахунок для проведення нарахування та оплати послуг за спожиту теплову енергію.

Згідно із витягу із рішення виконавчого комітету Бориславської міської ради №283 від 29 вересня 2011 року, член сім`ї відповідача ОСОБА_3 отримала дозвіл на влаштування автономної системи теплопостачання і газифікацію автономного котла та отримання технічних умов на влаштування автономного опалення у філії Бориславського управління по експлуатації газового господарства ПАТ «Львівгаз» (а.с.40). Крім цього, п.1.2. зазначеного рішення, власників та наймачів квартир було зобовязано оформити акт про відєднання квартири від внутрішньо-будинкової мережі центрального опалення та гарячого водопостачання. Також було визнано власників та наймачів квартир таким, що розірвав договірні відносини з комунальним підприємством «Бориславтеплоененрго» щодо надання послуг централізованого опалення і гарячого водопостачання та комунальному підприємству «Бориславтеплоенерно» розірвати договори про надання послуг центрального опалення та гарячого водопостачання з власниками та наймачами квартир, оформленого акту про відключення квартири від внутрішньо-будинкової мережі центрального опалення та гарячого водопостачання.

Актом обстеження квартири АДРЕСА_1 від 01 вересня 2011 року на предмет функціонування системи централізованого опалення та гарячого водопостачання встановлено факт наявності у вищезазначеній квартирі індивідуального опалення та факт відєднання даного житлового приміщення від централізованого опалення (а.с. 35). Крім цього, зазначено що власник квартири без рішення міжвідомчої комісії на відєднання від ЦСО відєднався від мережі центрального опалення будинку і влаштував автономне опалення.

Крім того, судом встановлено, що такі технічні умови не були реалізовані аж до 01 травня 2014 року а також те, що технічних умов на відключення у КП «Бориславтеплоенерго» відповідач отримав лише 24 березня 2014 року (зв.а.с.38)

Відмовляючи у задоволенні вимог позивача, суд першої інстанції виходив з того, що у позивача, за наявності рішення у відповідачки на виготовлення проектної документації на відключення її квартири від теплопостачання та необхідності отримання у зв'язку з цим технічних умов, не було правових підстав не погоджувати відповідачу цих технічних умов та акт про відключення, а тому вини відповідачки у проведенні такого відключення без цих умов немає, як і немає вини у проведенні такого відключенні у відсутності уповноваженого представника позивача. Відтак, оскільки саме з вини позивача відключення квартири відповідачки від мереж централізованого теплопостачання було здійснено без дотримання відповідного Порядку відключення окремих житлових будинків від мереж централізованого опалення при відмові споживачів від централізованого теплопостачання, а тому таке відключення не слід вважати самовільним та за таких обставинах підстав для нарахування заборгованості за послуги, які відповідач не отримувала, у позивача не було.

Крім того, суд першої інстанції вказав, що обставин, що свідчать про переривання перебігу строку позовної давності позивачем не наведено і таких судом не встановлено, а тому суд не знаходить підстав для поновлення терміну позовної давності, оскільки відповідач не визнавав і не визнає нарахованого боргу в спірний період і не вчиняв дій, що свідчать про визнання боргу.

Колегія суддів не погоджується з таким висновком суду зважаючи на наступне.

Закон України «Про житлово-комунальні послуги» визначає основні засади організаційних, господарських відносин, що виникають у сфері надання та споживання житлово-комунальних послуг між їхніми виробниками, виконавцями і споживачами, а також їхні права та обов'язки.

Аналіз цього Закону дає підстави для висновку, що він належить до нормативного акта спеціальної дії, який регулює відносини, що виникають між виробниками, виконавцями, споживачами у процесі створення, надання та споживання житлово-комунальних послуг.

Разом з тим ст. 4 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» передбачає, що законодавство України у сфері житлово-комунальних послуг, крім цього Закону, базується на Конституції України і складається з нормативно-правових актів у галузі цивільного, житлового законодавства та інших нормативно-правових актів, що регулюють відносини у сфері житлово-комунальних послуг.

Постановою Кабінету Міністрів України від 21.07.2005 року №630 було затверджено нові Правила надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення, якими було врегульовано питання відключення споживачів від мереж централізованого опалення та гарячого водопостачання.

У відповідності до п.п.24-26 названих Правил, споживач міг відмовитись від отримання послуг з централізованого опалення, за умови дотримання ним порядку відключення квартири від мережі централізованого опалення, що затверджується центральним органом виконавчої влади з питань житлово-комунального господарства.

Ця норма збережена і після внесення до вказаних пунктів змін постановою Кабінету Міністрів України №1268 від 31.10.2007 року. Однак, після прийняття постанови Кабінету Міністрів України №1268 від 31.10.2007 року було дозволено лише відключення житлового багатоквартирного будинку в цілому, а не окремої у ньому квартири, у випадку відмови споживачів від послуг централізованого опалення та гарячого водопостачання (далі-ЦО і ГВП).

Згідно з п. 26 Правил (чинна редакція), відключення споживачів від мережі централізованого опалення та постачання гарячої води здійснюється у разі, коли технічна можливість такого відключення передбачена схемою теплопостачання, затвердженою органами місцевого самоврядування відповідно до Закону України "Про теплопостачання", за умови забезпечення безперебійної роботи інженерного обладнання будинку та вжиття заходів щодо дотримання в суміжних приміщеннях вимог будівельних норм і правил з питань проектування житлових будинків, опалення, вентиляції, кондиціонування, будівельної теплотехніки; державних будівельних норм з питань складу, порядку розроблення, погодження та затвердження проектної документації для будівництва, а також норм проектування реконструкції та капітального ремонту в частині опалення.

У відповідності до Порядку відключення окремих житлових будинків від мереж централізованого опалення та постачання гарячої води при відмові споживачів від централізованого теплопостачання, затвердженого наказом Міністерства будівництва, архітектури та житлово-комунального господарства України №4 від 22.11.2005, із змінами, внесеними до нього наказом Міністерства з питань житлово-комунального господарства України №169 від 06.11.2007 року, питання відключення від мережі ЦО і ГВП вирішується спеціально створеною органом місцевого самоврядування постійно дійючою міжвідомчою комісією для розгляду питань щодо відключення споживачів (п.1.2), яка при позитивному рішенні надає заявнику перелік організацій для отримання технічних умов для розробки проекту індивідуального (автономного) теплопостачання і відокремлення від мереж ЦО та ГВП (п.2.2.1).

Відключення приміщень від внутрішньобудинкових мереж ЦО і ГВП виконується монтажною організацією, яка реалізує проект, за участю представника власника житлового будинку або уповноваженої ним особи, представника виконавця послуг з ЦО і ГВП та власника квартири або уповноваженої ним особи (п.2.5 Порядку). Після закінчення робіт по відключенню, які проводяться в міжопалювальний період, складається акт про відключення будинку від мереж ЦО і ГВП і в десятиденний термін подається заявником до Комісії на затвердження (п.2.6 Порядку).

Таким чином, централізоване постачання теплової енергії припиняється після затвердження у встановленому порядку акту про відключення будинку ( до внесення змін від 06.11.2007 року - після затвердження акту про відключення квартири) від мереж ЦО і ГВП (п.2.6, п.2.7 Порядку).

Названі вище нормативні акти забороняли і забороняють самовільне відключення від мереж ЦО і ГВП (п.25). Порядком №4 установлено, що таке відключення відбувається на підставі рішення постійно діючої міжвідомчої комісії, створеної органом місцевого самоврядування або місцевим органом виконавчої влади. Крім того, Наказом №169 було внесено зміни, які унеможливлюють відключення від мереж центрального опалення та гарячого водопостачання окремих квартир у багатоквартирному будинку і дозволяють таке відключення лише в будинку в цілому.

Згідно із витягу із рішення виконавчого комітету Бориславської міської ради №283 від 29 вересня 2011 року, член сім`ї відповідача ОСОБА_4 отримала дозвіл на влаштування автономної системи теплопостачання і газифікацію автономного котла та отримання технічних умов на влаштування автономного опалення у філії Бориславського управління по експлуатації газового господарства ПАТ «Львівгаз» (а.с. 40).

Актом обстеження спірної квартири від 01 вересня 2011 року на предмет функціонування системи централізованого опалення та гарячого водопостачання встановлено факт наявності у вищезазначеній квартирі індивідуального опалення та факт відєднання даного житлового приміщення від централізованого опалення (а.с. 35). Крім цього, зазначено що власник квартири без рішення міжвідомчої комісії на відєднання від СЦО відєднався від мережі центрального опалення будинку і влаштував автономне опалення.

Крім того, матеріалами справи безспірно встановлено, що такі технічні умови не були реалізовані аж до 01 травня 2014 року.

Висновки суду першої інстанції про те, що норми Цивільного кодексу України закріплюють право власника на свій розсуд здійснювати у належній йому квартирі переобладнання, якщо вони не порушують права інших власників та/або санітарно-технічні вимоги і правила експлуатації будинку, є безпідставними, оскільки Верховний Суд України в своїй постанові від 16.05.2011 року у справі №6-9 цс11, яка в силу ст.360-7 ЦПК України є обовязковою для всіх судів, висловив правові висновки про те, що відключення від системи ЦО та ГВП здійснюється згідно з Порядком відключення окремих житлових будинків від мереж централізованого опалення та постачання гарячої води при відмові споживачів від централізованого теплопостачання, затвердженого наказом Міністерства будівництва, архітектури та житлово-комунального господарства України №4 від 22.11.2005, із змінами, внесеними до нього наказом Міністерства з питань житлово-комунального господарства України №169 від 06.11.2007 року, а тому узаконення самовільного відключення від мереж центрального опалення та гарячого водопостачання без дотримання споживачами вказаного Порядку є недопустимим.

Тому колегія суддів приходить до висновку, що відключення квартири відповідача від мережі централізованого опалення та гарячого водопостачання було здійснено у період, коли таке відключення не було передбачено нормативно-правовими актами.

Відповідно до ст. 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Згідно з ч.4 ст. 267 ЦК України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Частинами 1, 5 ст. 261 ЦК України встановлено, що перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права.

За частинами 1, 2 ст. 264 ЦК України перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обовязку.

Частиною 2 ст. 264 ЦК України визначено, що позовна давність переривається у разі предявлення особою позову до одного із кількох боржників, а також, якщо предметом позову є лише частина вимоги, право на які має позивач.

Судовий наказ відповідно до ч.1 ст. 95 ЦПК України є особливою формою судового рішення про стягнення з боржника грошових коштів або витребування майна за заявою особи, якій належить таке право вимоги.

Ураховуючи те, що судовий захист можна реалізувати у позовному провадженні та шляхом видачі судового наказу, як особливої форми судового рішення, подання заяви про видачу судового наказу та судовий наказ, виданий в порядку, передбаченому розділом 2 ЦПК України, перериває перебіг позовної давності.

Така правова позиція висловлена Верховним Судом України в постанові від 21.01.2015 року у справі №6-214 цс 14.

З матеріалів справи вбачається, що комунальне підприємство «Бориславтеплоенерго» із заявою про видачу судового наказу звернулося 26.11.2013 року, судовий наказ був виданий 17.12.2013 року та був скасований 25.09.2014 року.

Оскільки подання заяви про видачу судового наказу перериває перебіг позовної давності, а з матеріалів справи вбачається, що із заявою до суду про видачу судового наказу комунальне підприємство «Бориславтеплоенерго» звернулося 26.11.2013 року, то стягненню з відповідача підлягає заборгованість, починаючи з 01.12.2010 року.

Згідно з наданим позивачем розрахунком (а.с.4), заборгованість за спожиту теплову енергію за період з грудня 2010 року по грудень 2013 року становить (6622 грн. 97 коп. - 2994 грн.29 коп.) = 3628 грн.68 коп., а тому вона підлягає стягненню з відповідача на користь позивача.

З урахуванням вимог ст.88 ЦПК України, понесені позивачем судові витрати по сплаті судового збору у першу та апеляційну інстанцію в розмірі 729,10 грн., підлягають відшкодуванню відповідачем ОСОБА_2, пропорційно до задоволених вимог.

Керуючись ст.ст. 88, 303, 307 ч.1 п.2, 309 ч.1 п.п.1-4, 313, 316, 317, 319 ЦПК України, колегія суддів

в и р і ш и л а:

апеляційну скаргу комунального підприємства «Бориславтеплоенерго» задовольнити частково.

Рішення Бориславського міського суду Львівської області від 13 липня 2016 року скасувати і ухвалити нове рішення, яким позов комунального підприємства «Бориславтеплоенерго» - задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_2 заборгованість за послуги з постачання теплової енергії у розмірі 3628 (три тисячі шістсот двадцять вісім) гривень 68 копійок.

Стягнути з ОСОБА_2 в користь комунального підприємства «Бориславтеплоенерго» понесені судові витрати в сумі 729,10 грн..

В задоволенні решти вимог відмовити.

Рішення Апеляційного суду набирає законної сили з моменту його проголошення та може бути оскаржено безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом двадцяти днів з дня набрання ним законної сили.

Головуючий : О.М. Ванівський

Судді: Р.П. Цяцяк

ОСОБА_5