ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"17" жовтня 2016 р. Справа №922/2112/16

Колегія суддів у складі:

головуючий суддя Гетьман Р.А., суддя Россолов В.В., суддя Тихий П.В.,

при секретарі судового засідання Деппа-Крівіч А.О.,

за участю представників:

позивача ОСОБА_1, за довіреністю б/н від 18.07.2016р., ОСОБА_2, за довіреністю б/н від 18.07.2016р.,

1-го відповідача ОСОБА_3, за довіреністю №08-11/7787/2-15 від 30.12.2015р.,

2-го відповідача ОСОБА_4, за довіреністю від 06.07.2016р.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні, в приміщенні Харківського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу Громадської організації "Харківський антикорупційний центр" (вх.№2425Х/1-41 від 06.09.2016р.), на рішення господарського суду Харківської області від 16.08.2016р. у справі №922/2112/16,

за позовом Громадської організації "Харківський антикорупційний центр", м. Харків,

до відповідача 1. Харківської міської ради, м. Харків,

2. Обслуговуючого кооперативу "Житлово-будівельний кооператив "Житлобуд-1", м. Харків,

про зобовязання вчинити певні дії та скасування рішення, -

ВСТАНОВИЛА:

30.06.2016р. громадська організація "Харківський антикорупційний центр" (позивач) звернулась до господарського суду Харківської області із позовом до Харківської міської ради (1-й відповідач) та до Обслуговуючого кооперативу "Житлово-будівельний кооператив "Житлобуд-1" (2-й відповідач) про:

1) визнання незаконним та скасування пункту 5.3 додатку 1 рішення Харківської міської ради № 35/15 "Про надання земельних ділянок для будівництва обєктів" від 23.12.2015р. щодо надання Обслуговуючому кооперативу "Житлово-будівельний кооператив "Житлобуд-1" у власність земельної ділянки із земель територіальної громади м. Харкова, за рахунок земель житлової та громадської забудови, площею 6,0974 га (кадастровий номер 6310138200:03:004:0003) для будівництва та обслуговування житлового комплексу по просп. Московському (між вул. Північною та вул. ОСОБА_5 (колишня вул. Сімнадцятого Партз'їзду));

2) зобовязання Обслуговуючого кооперативу "Житлово-будівельний кооператив "Житлобуд-1" повернути територіальній громаді міста Харкова в особі Харківської міської ради земельну ділянку площею 6,0974 га (кадастровий номер 6310138200:03:004:0003) на підставі відповідного акту приймання-передачі земельної ділянки, а Харківську міську раду прийняти цю ділянку та до стягнення заявлені судові витрати.

Позовні вимоги обґрунтовані порушенням 1-м відповідачем при прийнятті оскаржуваного рішення норм чинного законодавства України, а саме вимог статті 41 Земельного кодексу України, статей 133, 135, 137 Житлового кодексу УРСР та Примірного статуту житлово-будівельного кооперативу.

Рішенням господарського суду Харківської області від 16.08.2016р. (суддя Ємельянова О.О.) у задоволенні позову відмовлено. Вказане рішення мотивоване тим, що позивач, в порушення вимог статті 1 Господарського процесуального кодексу України не довів наявності порушення його цивільних прав або інтересів; позивач не є ні власником спірної ділянки, ні учасником правовідносин, що повязані із наданням у власність другому відповідачу земельної ділянки.

Позивач з рішенням господарського суду першої інстанції не погодився та звернувся до Харківського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції при прийнятті оскаржуваного рішення норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення господарського суду Харківської області від 16.08.2016р. у справі №922/2112/16 та прийняти нове рішення, яким:

- визнати незаконним та скасувати п. 5.3 додатку 1 рішення Харківської міської ради № 35/15 "Про надання земельних ділянок для будівництва обєктів" від 23.12.2015р. щодо надання Обслуговуючому кооперативу "Житлово-будівельний кооператив "Житлобуд-1" у власність земельної ділянки із земель територіальної громади м. Харкова, за рахунок земель житлової та громадської забудови, площею 6,0974 га (кадастровий номер 6310138200:03:004:0003) для будівництва та обслуговування житлового комплексу по просп. Московському (між вул. Північною та вул. ОСОБА_5;

- зобовязати Обслуговуючий кооператив "Житлово-будівельний кооператив "Житлобуд-1" повернути територіальній громаді міста Харкова в особі Харківської міської ради земельну ділянку площею 6,0974 га (кадастровий номер 6310138200:03:004:0003) на підставі відповідного акту приймання-передачі земельної ділянки.

В обґрунтування апеляційної скарги заявник зазначає, що судом першої інстанції при прийнятті оскаржуваного рішення не встановлено і не вказано в судовому рішенні чи мали місце обставини, викладені у позовній заяві позивача, та якими доказами вони підтверджуються, зокрема тому, що пункт 5.3. додатку 1 до рішення Харківської міської ради №35/15 "Про надання земельних ділянок для будівництва обєктів" від 23.12.2015р. прийнято із суттєвими порушеннями норм чинного законодавства України.

Так, згідно тверджень позивача, оспорюване рішення міської ради не відповідає приписам статей 133, 134, 137 Житлового кодексу УРСР та Примірного статуту житлово-будівельного кооперативу, затв. ОСОБА_6 Міністрів УРСР від 30.04.1985р. №186, які встановлюють вимоги до житлово-будівельних кооперативів. Зокрема, тим, що засновниками житлово-будівельного кооперативу можуть бути виключно громадяни, які постійно проживають у даному населеному пункті і потребують поліпшення житлових умов; житлово-будівельний кооператив організується з метою забезпечення житлом членів кооперативу і членів їх сімей шляхом будівництва багатоквартирного жилого будинку; число громадян, які вступають до організовуваного кооперативу, повинно відповідати кількості квартир у жилому будинку (будинках) кооперативу, запланованому до будівництва. В той час, позивач вказує, що згідно з відомостями з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань засновниками 2-го відповідача станом на 23.12.2015р. були три юридичні особи. За таких обставин, Обслуговуючий кооператив "Житлово-будівельний кооператив "Житлобуд-1" не створювався як житлово-будівельний кооператив та відповідно не мав права на отримання безоплатно земельних ділянок у власність на підставі статті 41 Землельного кодексу України, а тому у Харківської міської ради були відсутні правові підстави для передачі земельної ділянки за спірним рішенням.

Окрім цього, апелянт посилається на помилковість доводів господарського суду першої інстанції про відсутність у позивача порушеного права, за захистом якого він звернувся. Позивач вказує, що діяльність громадських організацій спрямована не лише на задоволення інтересів їх членів, а й покликана захищати суспільні інтереси, тобто суспільства в цілому; норма, яка забороняє громадським організаціям звертатись до суду з позовними заявами, поданими в інтересах членів таких громадських організацій відсутня; право громадських організацій, звертатись із позовними заявами до суду прямо передбачені законом, що регулює їх діяльність, а саме п. 2,6, ч.1, ст.21 Закону України "Про громадські об'єднання".

Отже, враховуючи позбавлення Харківською міською радою права власності на земельну ділянку, субєкт права власності, а саме члени територіальної громади міста Харкова, на підставі ч.1, ст.1 та ч.1, ст.4 Закону України "Про місцеве самоврядування" мають право на судовий захист спільних інтересів територіальної громади. Таким чином, Громадська організація "Харківський антикорупційний центр", створена членами територіальної громади для судового захисту спільних інтересів, має право на звернення до господарського суду за захистом порушених або оспорюваних прав, права власності своїх засновників на земельну ділянку і охоронюваних законом інтересів членів територіальної громади міста Харкова.

При цьому, позивачем зазначено, що рішенням Харківської міської ради було порушено право ГО "Харківський антикорупційний центр" і як субєкта земельних відносин. Внаслідок протиправного надання зазначеної земельної ділянки у власність 2-го відповідача позивача було фактично позбавлено можливості реалізації його прав, як субєкта земельних відносин, щодо цього конкретного обєкту земельних відносин.

Ухвалою Харківського апеляційного господарського суду від 07.09.2016р. апеляційну скаргу позивача прийнято до провадження та її розгляд призначено на 10.10.2016р.

ОК "ЖБК "Житлобуд-1" надав відзив (вх.№10142 від 07.10.2016р.), в якому просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, оскаржуване рішення без змін.

В обґрунтування своєї позиції по справі, 2-й відповідач зазначає, що скаржником не зазначено норму відповідного закону, яка визначає право громадської організації звертатися до суду за захистом прав та інтересів територіальної громади; жодним законодавчим актом ГО "Харківський антикорупційний центр" в розумінні ст.ст. 172, 173 Цивільного кодексу України не надано спеціального доручення, яке б надавало їй повноважень на здійснення представництва інтересів територіальної громади в суді з питань розпорядження землями комунальної власності. Отже, 2-й відповідач вважає, що позивач не є субєктом відповідного матеріального права (неналежний позивач за відповідною частиною вимог). У позивача відсутнє право вимоги у розумінні статті 1 Господарського процесуального кодексу України, оскільки відсутні обставини, які б підтверджували наявність порушення права позивача, за захистом якого він звернувся.

Також, 2-й відповідач вважає, що позивач, як юридична особа згідно діючого законодавства може бути субєктом земельних відносин, однак позивачем не враховується той факт, що як юридична особа він був зареєстрований 11.02.2016р., а земельна ділянка була надана у власність ОК "ЖБК "Житлобуд-1" 23.12.2015р. Тобто, позивач взагалі не є учасником правовідносин, що повязані з наданням у власність ОК "ЖБК "Житлобуд-1" земельної ділянки.

Крім того, 2-й відповідач зазначає, що оспорюване рішення Харківської міської ради є актом ненормативного характеру, який після реалізації вичерпує свою дію фактом його виконання.

Харківська міська рада надала відзив на апеляційну скаргу (вх.№10155 від 07.10.2016р.), в якому просить рішення господарського суду Харківської області від 16.08.2016р. у справі №922/2112/16 залишити без змін, апеляційну скаргу позивача без задоволення.

В обґрунтування своєї позиції по справі 1-й відповідач зазначає, що виходячи із положень ст. 55 Конституції України, ст.ст. 15, 16, 21 Цивільного кодексу України та ст. 2 Господарського процесуального кодексу України позивач ГО "Харківський антикорупційний центр" має право звертатись до господарського суду виключно за захистом своїх, як юридичної особи прав та охоронюваних законом інтересів. При цьому, позивач не наводить жодного доказу, що внаслідок прийняття спірного рішення Харківською міською радою було порушено саме його цивільні права або інтереси, у звязку з чим, виходячи із розяснень президії Вищого арбітражного суду України №02-5/35 від 26.01.2000р. "Про деякі питання практики вирішення спорів, повязаних з визнанням недійсними актів державних чи інших органів" не має правових підстав для задоволення позову.

Також, 1-й відповідач зазначає, що Харківська міська рада, при прийнятті оскарженого рішення, врахувала те, що питання створення та діяльність кооперативів, метою яких є забезпечення економічних, соціальних та інших потреб їх членів, що, частково, регулювалися Житловим кодексом Української РСР та Примірним статутом, вже врегульовано чинним законодавством України, зокрема, шляхом прийняття як кодифікованих нормативно-правових актів, таких як Цивільний кодекс України, так і Законів України "Про кооперацію", "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців". При цьому, Харківська міська рада, перевіряючи правовий статус та правосубєктність кооперативу, керувалася приписами ст.ст. 18, 20, 21 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців", за якими відомості Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців є достовірними і можуть бути використані в спорів з третьою особою, доки до них не внесено відповідних змін.

Щодо посилань на практику Верховного Суду України, 1-й відповідач зазначає, що до повноважень Верховного Суду України не відноситься офіційне тлумачення Законів України, а в контексті ст. 111-25, 111-26 Господарського процесуального кодексу України стосується лише прийняття рішень щодо задоволення або відмови у задоволенні заяви про перегляд; при цьому Верховний Суд України не наділений повноваженнями щодо встановлення фактичних обставин справи, оцінки доказів у справі, та застосування до спірних відносин певних норм діючого законодавства. Так, в постанові Верховного Суду України, на яку посилається позивач, не розглядалось питання щодо відповідності норм Житлового кодексу УРСР та Примірного статуту іншим нормам цивільного законодавства, що регулює питання щодо створення та організації діяльності ЖБК в контексті ст. 4 Господарського процесуального кодексу України.

В судовому засіданні Харківського апеляційного господарського суду 10.10.2016р. було оголошено перерву до 13.10.2016р. до 12:00 год.

На виконання ухвали Харківського апеляційного господарського суду від 07.09.2016р. позивачем по справі №922/2112/16 надано інформацію з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань на юридичну особу позивача (вх.№10255 від 10.10.2016р.). Вказаний документ долучено до матеріалів справи.

Відповідно до протоколу автоматичної зміни складу колегії суддів, у звязку із відрядженням судді Тихого П.В. сформовано склад колегії суддів: головуючий суддя Гетьман Р.А., суддя Россолов В.В., суддя Терещенко О.І.

У звязку зі зміною складу колегії суддів у даній справі відповідно до постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 23.03.2012р. №6 "Про судове рішення", перебіг передбачених статтею 69 Господарського процесуального кодексу України строків вирішення спору розпочато знову.

Ухвалою Харківського апеляційного господарського суду від 13.10.2016р., з метою повного, всебічного, обєктивного встановлення фактичних обставин справи, розгляд справи відкладено на 17.10.2016р. та ухвалено ГО "Харківський антикорупційний центр" надати до матеріалів справи належним чином засвідчену копію Статуту організації в діючій редакції.

Відповідно до протоколу автоматичної зміни складу колегії суддів від 17.10.2016р., у звязку із тимчасовою непрацездатністю судді Терещенко О.І. сформовано склад колегії суддів: головуючий суддя Гетьман Р.А., суддя Россолов В.В., суддя Тихий П.В.

Позивач надав на виконання вимог ухвали суду Статут Громадської організації "Харківський антикорупційний центр" (вх.№10491 від 17.10.2016р.), який долучено до матеріалів справи.

В судовому засіданні Харківського апеляційного господарського суду 17.10.2016р. представники апелянта підтримали вимоги своєї апеляційної скарги, просили задовольнити її в повному обсязі. Відповідачі просили апеляційну скаргу залишити без задоволення, оскаржуване рішення без змін.

Дослідивши матеріали справи, а також викладені в апеляційній скарзі та відзиві на неї доводи учасників судового процесу, заслухавши в судовому засіданні пояснення представників сторін, перевіривши правильність застосування господарським судом першої інстанції норм чинного законодавства, а також повноту встановлення обставин справи та відповідність їх наданим доказам, та повторно розглянувши справу в порядку статті 101 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів Харківського апеляційного господарського суду зазначає наступне.

Як вбачається з матеріалів справи, 23.12.2015р. Харківською міською радою 2 сесії 7 скликання було прийнято рішення №35/15 "Про надання земельних ділянок для будівництва об'єктів".

Згідно з пунктом 5.3 додатку 1 до рішення 2 сесії Харківської міської ради 7 скликання "Про надання земельних ділянок для будівництва обєктів" від 23.12.2015р. №35/15 надано Обслуговуючому кооперативу "Житлово-будівельний кооператив "Житлобуд-1" у власність земельну ділянку із земель територіальної громади м. Харкова, за рахунок земель житлової та громадської забудови, площею 6,0974 га (кадастровий номер 6310138200:03:002:0003) для будівництва та обслуговування житлового комплексу по просп. Московському (між вул. Північною та вул. ОСОБА_5 (колишня вул. Сімнадцятого Партз'їзду)). Будівництво виконати до 31.12.2017р.

Відповідно до статті 13 Конституції України земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об'єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією. Кожний громадянин має право користуватися природними об'єктами права власності народу відповідно до закону. Власність зобов'язує. Власність не повинна використовуватися на шкоду людині і суспільству. Держава забезпечує захист прав усіх суб'єктів права власності і господарювання, соціальну спрямованість економіки. Усі суб'єкти права власності рівні перед законом.

Статтею 14 Конституції України встановлено, що земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.

Згідно із статтею 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Статтею 12 Земельного кодексу України встановлено, що до повноважень сільських, селищних, міських рад у галузі земельних відносин на території сіл, селищ, міст належить, зокрема, розпорядження землями територіальних громад; передача земельних ділянок комунальної власності у власність громадян та юридичних осіб відповідно до цього Кодексу; організація землеустрою.

Відповідно до статті 84 Земельного кодексу України у державній власності перебувають усі землі України, крім земель комунальної та приватної власності. У комунальній власності перебувають: усі землі в межах населених пунктів, крім земельних ділянок приватної та державної власності; земельні ділянки, на яких розташовані будівлі, споруди, інші об'єкти нерухомого майна комунальної власності незалежно від місця їх розташування.

Положеннями частини 1 статті 116 Земельного кодексу України встановлено, що громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом, або за результатами аукціону.

Відповідно до статті 41 Земельного кодексу України житлово-будівельним (житловим) та гаражно-будівельним кооперативам за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування земельні ділянки для житлового і гаражного будівництва передаються безоплатно у власність або надаються в оренду у розмірі, який встановлюється відповідно до затвердженої містобудівної документації.

Статтею 10 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" встановлено, що сільські, селищні, міські ради є органами місцевого самоврядування, що представляють відповідні територіальні громади та здійснюють від їх імені та в їх інтересах функції і повноваження місцевого самоврядування, визначені Конституцією України, цим та іншими законами.

Отже, реалізуючі надані Конституцією та законодавством України повноваження у галузі земельних відносин органи місцевого самоврядування зобов'язані діяти виключно в інтересах своїх територіальних громад, не порушуючи при цьому баланс інтересів держави, територіальної громади та окремих громадян.

З матеріалів справи вбачається, що спірна земельна ділянка до прийняття оскаржуваного рішення перебувала у власності територіальної громади міста Харкова та на підставі рішення Харківської міської ради від 23.12.2015р. №35/15 була безоплатно передана у власність ОК "ЖБК "Житлобуд-1".

Відповідно до статті 94 Господарського кодексу України кооперативи як добровільні об'єднання громадян з метою спільного вирішення ними економічних, соціально-побутових та інших питань можуть створюватися у різних галузях (виробничі, споживчі, житлові тощо). Створення та діяльність житлово-будівельних кооперативів регулюються Цивільним та Господарським кодексами України, Законом України "Про кооперацію", а також чинними на даний час Житловим кодексом Української РСР та прийнятим на його основі Примірним статутом житлово-будівельного кооперативу, що затверджений постановою ОСОБА_6 Міністрів Української РСР від 30.04.1985р. зі змінами, внесеними постановами Кабінету Міністрів України.

Закон України "Про кооперацію" містить загальні вимоги до створення та діяльності різних видів та типів кооперативів. Разом з тим створення та діяльність житлово-будівельних кооперативів, як одного з видів обслуговуючих кооперативів регулюється нормами глави 5 Житлового кодексу УРСР та прийнятого на виконання статті 137 цього Кодексу Примірного статуту житлово-будівельного кооперативу.

Згідно зі статтями 133, 137 Житлового кодексу Української РСР громадяни, які потребують поліпшення житлових умов, вправі вступити до житлово-будівельного кооперативу і одержати в ньому квартиру. Однією з умов вступу до житлово-будівельного кооперативу є перебування громадян на квартирному обліку в даному населеному пункті. Житлово-будівельні кооперативи організовуються при виконавчих комітетах місцевих ОСОБА_6 народних депутатів, при підприємствах, установах і організаціях. Порядок організації та діяльності житлово-будівельних кооперативів установлюється законодавством Союзу РСР, Житловим кодексом УРСР, Примірним статутом житлово-будівельного кооперативу та іншими актами законодавства України. Житлово-будівельний кооператив діє на основі статуту, прийнятого відповідно до Примірного статуту житлово-будівельного кооперативу загальними зборами громадян, які вступають до організовуваного кооперативу, і зареєстрованого в установленого порядку. Кількість членів кооперативу повинна бути відповідною кількості квартир у будинку.

Пунктом 1 розділу 1 Примірного статуту житлово-будівельного кооперативу, затвердженого постановою ОСОБА_6 Міністрів УРСР від 30.04.1985р. №186, визначено, що житлово-будівельний кооператив організовується з метою забезпечення житлом членів кооперативу і членів їх сімей шляхом будівництва багатоквартирного жилого будинку (будинків), а у випадках, передбачених законодавством, - одно- і двоквартирних жилих будинків садибного типу або багатоквартирного блокованого жилого будинку (будинків) з надвірними будівлями за власні кошти кооперативу за допомогою банківського кредиту, а також для наступної експлуатації та управління цим будинком (будинками).

Частиною 1 статті 134 Житлового кодексу Української РСР встановлено, що на облік бажаючих вступити до житлово-будівельного кооперативу беруться громадяни, які постійно проживають у даному населеному пункті і потребують поліпшення житлових умов.

За змістом пункту 3 Примірного статуту число громадян, які вступають до організовуваного кооперативу, повинно відповідати кількості квартир у жилому будинку (будинках) кооперативу, запланованому до будівництва. При будівництві одно- і двоквартирних жилих будинків садибного типу число громадян, необхідне для організації кооперативу, визначається виконавчим комітетом районної, міської, районної в місті ОСОБА_6 народних депутатів, але не може бути менше 5 чоловік.

Аналіз наведених норм законодавства свідчить про те, що передаючи земельну ділянку у власність ОК "Житлово-будівельний кооператив "Житлобуд-1", Харківська міська рада мала врахувати мету створення такого кооперативу, порядок його організації та діяльності відповідно до вимог Житлового кодексу УРСР та Примірного статуту.

З'ясування саме цих обставин при наданні земельної ділянки ОК "ЖБК "Житлобуд-1" як спеціальному суб'єкту, передбаченому статтею 41 Земельного Кодексу України, зобов'язує раду з'ясовувати правовий статус, мету та підстави його створення.

Вивчаючи матеріали справи, колегія суддів зазначає, що по-перше, всупереч положенням статей 133, 134 Житлового кодексу Української РСР на момент прийняття оскаржуваного рішення Харківською міською радою відомості про членів кооперативу, які перебували та на даний час перебувають на обліку потребуючих поліпшення житлових умов - в матеріалах справи відсутні. Крім того, факт відсутності в складі ОК "ЖБК "Житлобуд-1" фізичних осіб-громадян, які потребують поліпшення житлових умов, постійно проживають у даному населеному пункті та перебувають на обліку бажаючих вступити до житлово-будівельного кооперативу як на час прийняття спірного рішення, так і на даний час відповідачами не заперечується. По-друге, у статуті ОК "ЖБК "Житлобуд-1" не передбачено кількості квартир у житловому будинку, що заплановано до будівництва кооперативу, що суперечить меті його створення.

Отже, ОК "ЖБК "Житлобуд-1" створено всупереч приписам ст. 133, 135, 137 Житлового Кодексу УРСР та Примірного статуту ЖБК, які по відношенню до Законів України "Про кооперацію" та "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців" є спеціальними нормативно-правовими актами та підлягають застосуванню до правовідносин сторін у даній справі.

Враховуючи зазначене, колегія суддів приходить до висновку про те, що спірний п. 5.3. додатку 1 до рішення Харківської міської ради "Про надання земельних ділянок для будівництва об'єктів" від 23.12.2015р. №35/15 щодо надання ОК "ЖБК "Житлобуд-1" у власність земельної ділянки із земель територіальної громади м. Харкова - є передчасним.

При цьому, колегія суддів звертає увагу на те, що Харківська міська рада, вирішуючи питання про наявність правових та фактичних підстав для ухвалення спірного рішення, мала можливість, і, в силу покладених на неї публічних функцій діяти в інтересах усієї територіальної громади, мала й обов'язок з'ясувати правовий статус, мету та підстави створення ОК "ЖБК "Житлобуд-1", мала переконатись у додержанні останнім порядку його створення та у відповідності його вимогам чинного законодавства, що регулює порядок передачі землі житлово-будівельним кооперативам. Натомість, вищевказаного зроблено не було.

За таких обставин, колегія суддів дійшла висновку про недотримання Харківською міською радою при прийнятті оскаржуваного рішення вимог статті 41 Земельного кодексу України, Житлового кодексу УРСР та Примірного статуту та не встановлення підстав набуття земельної ділянки 2-м відповідачем, мети та порядку створення ОК ЖБК "Житлобуд-1".

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного суду України від 17.06.2014р. у справі №21-195а14.

Разом з тим, колегія суддів зазначає, що позивачем у даній справі є Громадська організація "Харківський антикорупційний центр".

Правові та організаційні засади діяльності громадських організацій визначені в Законі України "Про громадські об'єднання" від 22.03.2012р. N4572-VI.

Відповідно до статті 1 вищезазначеного закону, громадське об'єднання - це добровільне об'єднання фізичних осіб та/або юридичних осіб приватного права для здійснення та захисту прав і свобод, задоволення суспільних, зокрема економічних, соціальних, культурних, екологічних, та інших інтересів. Громадська організація - це громадське об'єднання, засновниками та членами (учасниками) якого є фізичні особи.

Статтею 21 Закону України "Про громадські об'єднання" встановлено, що громадські об'єднання мають право:

1) вільно поширювати інформацію про свою діяльність, пропагувати свою мету (цілі);

2) звертатися у порядку, визначеному законом, до органів державної влади, органів влади Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб з пропозиціями (зауваженнями), заявами (клопотаннями), скаргами;

3) одержувати у порядку, визначеному законом, публічну інформацію, що знаходиться у володінні суб'єктів владних повноважень, інших розпорядників публічної інформації;

4) брати участь у порядку, визначеному законодавством, у розробленні проектів нормативно-правових актів, що видаються органами державної влади, органами влади Автономної Республіки Крим, органами місцевого самоврядування і стосуються сфери діяльності громадського об'єднання та важливих питань державного і суспільного життя;

5) проводити мирні зібрання;

6) здійснювати інші права, не заборонені законом.

Таким чином, такі об'єднання можуть діяти в інтересах будь-яких осіб, у тому числі членів організації, для задоволення суспільних, економічних, соціальних, культурних, екологічних та інших інтересів. Отже, право представляти інтереси своїх членів громадська організація реалізує відповідно до Конституції України та законодавства про об'єднання громадян.

Як слушно вказано судом першої інстанції, в рішенні Конституційного Суду України від 28.11.2013р. №12-рп/2013 у справі за конституційним зверненням асоціації "Дім авторів музики в Україні" щодо офіційного тлумачення положень пункту 7 частини 1 статті 5 Закону України "Про судовий збір" у взаємозв'язку із положеннями пункту "г" частини 1 статті 49 Закону України "Про авторське право і суміжні права" зазначено, що громадська організація може захищати в суді особисті немайнові та майнові права як своїх членів, так і права та охоронювані законом інтереси інших осіб, які звернулися до неї за таким захистом, лише у випадках, якщо таке повноваження передбачено у її статутних документах та якщо відповідний закон визначає право громадської організації звертатися до суду за захистом прав та інтересів інших осіб.

Відповідно до пункту 1.2. Статуту, організація здійснює свою діяльність відповідно до Конституції України, Закону України "Про громадські обєднання", чинного законодавства України та цього Статуту.

Згідно статті 2.2. Статуту, організація має право реалізувати свою мету (цілі) шляхом укладення на добровільних засадах угод про співробітництво та/або взаємодопомогу, утворення громадських спілок, укладання цивільно-правових договорів, звернення із позовними заявами до суду для реалізації статутних завдань, а також в інший спосіб, не заборонений законом.

Таким чином, право громадських організацій на звернення до суду не заперечується Законом України "Про громадські організації" та передбачено статутом ГО "Харківський антикорупційний центр".

При цьому, існування обєктивного права на звернення до суду, гарантоване статтею 55 Конституції України, відповідно до якої права і свободи людини і громадянина захищаються судом; кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.

Разом з тим, частиною 1 статті 16 Цивільного кодексу України встановлено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу, а в частині 2 цієї статті визначено способи здійснення захисту цивільних справ та інтересів судом.

Цивільне законодавство не містить визначення поняття способів захисту цивільних прав та інтересів. За їх призначенням вони можуть вважатися визначеним законом механізмом матеріально-правових засобів здійснення охорони цивільних прав та інтересів, що приводиться в дію за рішенням суду у разі їх порушення чи реальної небезпеки такого порушення. До прав, які підлягають цивільно-правовому захисту, відносяться всі майнові й особисті немайнові права, які належать субєктам цивільного права.

Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту субєктивного права, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення.

Це означає, що особа має право предявити в суді таку вимогу на захист цивільного права, яка відповідає змісту порушеного права та характеру правовідношення. Пряма чи опосередкована заборона законом на захист певного цивільного права чи інтересу не може бути виправданою.

З цією метою суд повинен зясувати характер спірних правовідносин сторін (предмет та підставу позову), характер порушеного права позивача та можливість його захисту в обраний ним спосіб.

У відповідності до статті 1 Господарського процесуального кодексу України підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності, мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, а також для вжиття передбачених цим Кодексом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Статтею 54 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що подана до господарського суду позовна заява повинна містити зміст позовних вимог та обставини, якими позивач їх обґрунтовує, тобто предмет та підстави позову; зміна підстав чи предмету позову виходить за межі компетенції суду, за винятком випадків, передбачених законодавством.

Реалізуючі передбачене статтею 64 Конституції України право на судовий захист, звертаючись до суду, особа вказує в позові власне суб'єктивне уявлення про порушене право чи охоронюваний інтерес та спосіб його захисту.

Натомість, вирішуючи спір, суд повинен надати об'єктивну оцінку наявності порушеного права чи інтересу на момент звернення до господарського суду, а також визначити, чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством, та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права позивача.

Відсутність порушеного права чи невідповідність обраного позивачем способу його захисту способам, визначеним законодавством є підставою для прийняття судового рішення про відмову в позові.

Відповідно до частини 1 статті 21 Цивільного кодексу України суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, видані органом державної влади, органом влади Автономної республіки Крим або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права та інтереси.

Так, відповідно до розяснень президії Вищого арбітражного суду України №02-5/35 від 26.01.2000р. "Про деякі питання практики вирішення спорів, повязаних з визнанням недійсними актів державних чи інших органів" підставами для визнання акта недійсним є невідповідність його вимогам чинного законодавства та/або визначеній законом компетенції органу, який видав цей акт. Обов'язковою умовою визнання акта недійсним є також порушення у зв'язку з прийняттям відповідного акта прав та охоронюваних законом інтересів підприємства чи організації - позивача у справі. Якщо за результатами розгляду справи факту такого порушення не встановлено, у господарського суду немає правових підстав для задоволення позову.

Таким чином, вирішуючи переданий на розгляд господарського суду спір по суті, суд повинен встановити наявність у особи, яка звернулась з позовом, субєктивного матеріального права або охоронюваного законом інтересу, на захист якого подано позов, тобто встановити чи є особа, за позовом якої (або в інтересах якої) порушено провадження у справі належним позивачем. Відсутність права на позов в матеріальному розумінні тягне за собою прийняття рішення про відмову у задоволенні позову, незалежно від інших встановлених судом обставин, оскільки лише наявність права обумовлює виникнення у інших осіб відповідного обов'язку перед особою, якій таке право належить, і яка може вимагати виконання такого обовязку (вчинити певні дії або утриматись від їх вчинення) від зобовязаних осіб. Отже, лише встановивши наявність у особи, яка звернулась з позовом, субєктивного матеріального право або охоронюваного законом інтересу, на захист якого подано позов, суд з'ясовує наявність чи відсутність факту порушення або оспорення, і відповідно приймає рішення про захист порушеного право або відмовляє позивачу у захисті, встановивши безпідставність та необґрунтованість заявлених вимог.

Як вже було зазначено вище, позивач є громадською організацією, створеною на підставі Закону України "Про громадські об'єднання". Тобто, позивач є юридичною особою, субєктом права.

Разом з тим, виходячи із положень ст. 55 Конституції України, ст.ст. 15, 16, 21 Цивільного кодексу України та статті 2 Господарського процесуального кодексу України позивач, в порушення статті 33 Господарського процесуального кодексу України, не надав до суду жодного доказу у підтвердження наявності порушення прав та інтересів громадської організації, як юридичної особи.

Колегія суддів зазначає, що Громадська організація "Харківський антикорупційний центр" відповідно до відомостей з державного реєстру була зареєстрована 11.02.2016р., тобто вже після прийняття спірного рішення Харківською міською радою за №35/15 від 23.12.2015р.

При цьому, в порушення статті 33 Господарського процесуального кодексу України, позивачем не надано належних та допустимих доказів на підтвердження впливу винесеного спірного рішення безпосередньо на права та обовязки ГО "Харківський антикорупційний центр".

Крім того, позивач, як організація не наділена правом звернення до суду в інтересах держави та суспільства, оскільки характерною ознакою громадських організацій є відсутність у них державно-владних повноважень.

Разом з тим, колегія суддів зазначає, що позивач обґрунтовував свій позов захистом прав та інтересів як то засновників ГО "Харківський антикорупційний центр" трьох фізичних осіб, що є членами територіальної громади міста, так і в цілому захистом порушених спільних інтересів територіальної громади міста Харкова.

Щодо тверджень апелянта про те, що він діє в інтересах засновників громадської організації, відповідно до Статуту ГО - як членів територіальної громади чиї права та інтереси порушені, колегія суддів зазначає наступне.

Як слідує з норм частини 1, 3 статті 237 Цивільного кодексу України представництвом є правовідношення, в якому одна сторона (представник) зобов'язана або має право вчинити правочин від імені другої сторони, яку вона представляє.

Представництво виникає на підставі договору, закону, акта органу юридичної особи та з інших підстав, встановлених актами цивільного законодавства.

Відповідно частині 1 статті 238 Цивільного Кодексу України представник може бути уповноважений на вчинення лише тих правочинів, право на вчинення яких має особа, яку він представляє. Фактично у правочинах представника можна уособлювати з особою, яку представник представляє.

Однак, з матеріалів справи вбачається, що позов було подано до суду Головою правління ГО "Харківський антикорупційний центр". Вказане право надано Голові правління відповідно до п.5.4.2 Статуту, згідно якого Голова правління підписує заяви/звернення до всіх органів, установ, організацій, повязаних із реалізацією статутних завдань та цілей.

При цьому, будь-які довіреності, надані від імені членів територіальної громади міста Громадській організації "Харківський антикорупційний центр" для представництва власних інтересів в матеріалах справи відсутні. Як і відсутні в матеріалах справи докази та належні обґрунтування в чому саме полягає порушення інтересів вказаних членів територіальної громади.

До того ж, Статут Громадської організації є установчим документом, однак не є тим документом, який в розумінні ст.ст. 237, 238 Цивільного кодексу України надає право на представництво осіб, визначених в даному Статуті.

Посилання апелянта на те, що він діє в інтересах територіальної громади міста, також, ніякими докази не підтверджується. Так, відповідно до статті 172 Цивільного кодексу України територіальні громади набувають і здійснюють права та обовязки через органи місцевого самоврядування у межах їхньої компетенції, встановленої законом. При цьому, відповідно до статті 173 Цивільного кодексу України у випадках, і в порядку, встановлених законом, іншими нормативно-правовими акта, від імені держави, Автономної Республіки Крим, територіальних громад за спеціальними дорученнями можуть виступати фізичні та юридичні особи, органи державної влади, органи влади Автономної Республіки Крим та органи місцевого самоврядування. Однак, в матеріалах справи відсутні докази надання територіальною громадою спеціального доручення на здійснення дій від її імені.

Колегія суддів, узагальнюючи вищенаведене вказує, що громадська організація, як юридична особа та субєкт права наділена дієздатністю та правоздатністю відповідно до закону. В господарському процесі діє принцип диспозитивності, за яким особа наділена правом звертатись до суду за захистом саме свого права та інтересу у визначений законом спосіб. Наразі, громадська організація звернулась до суду, обґрунтовуючи свій позов порушенням прав територіальної громади, яка в свою чергу наділена власною правоздатністю та дієздатністю, та може захищати свої права та інтереси у разі їх порушення через представницькі органи, визначені законом або через органи прокуратури, які в силу приписів частини 2 статті 20 Закону України "Про прокуратуру", при виявленні порушень закону мають право на звернення до суду в передбачених законом випадках.

Додатково, колегія суддів звертає увагу на те, що в матеріалах справи наявне повідомлення, направлене судом першої інстанції до Прокуратури Харківської області для перевірки відповідності дотримань вимог чинного законодавства в правовідносинах, що склались.

Дослідивши всі належні докази, які мають відношення до даного спору, з урахуванням приписів ст.ст. 4-3, 32, 33, 43 Господарського процесуального кодексу України колегія суддів вважає, що позовні вимоги не підлягають задоволенню, оскільки позивачем в порушення вимог статті 1 Господарського процесуального кодексу України не доведено наявності порушення саме його цивільного права або інтересу. Позивач не є ні власником спірної ділянки, ні учасником правовідносин, що пов'язані із наданням у власність 2-у відповідачу земельної ділянки. Таким чином, суд першої інстанції дійшов до правомірного висновку про відмову в позові, на вказаній підставі.

Одночасно, колегія суддів зазначає, що в рішенні від 18.07.2006р. по справі "Проніна проти України" Європейський суд з прав людини зазначив, що кожен доречний і важливий аргумент особи, яка бере участь у справі, повинен бути проаналізований і одержати відповідь суду, адже в інакшому випадку буде мати місце порушення частини 1 статті 6 Європейської конвенції про захист прав і основоположних свобод.

При цьому, згідно пункту 12 ОСОБА_6 Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування розділу ХІІ Господарського процесуального кодексу України" №7 від 17.05.2011р. не підлягає скасуванню судове рішення, якщо апеляційною інстанцією буде зясовано, що його резолютивна частина є правильною, хоча б відповідні висновки місцевого господарського суду й не були належним чином обґрунтовані у мотивувальній частині рішення. Водночас апеляційний господарський суд у мотивувальній частині своєї постанови не лише вправі, а й повинен зазначити власну правову кваліфікацію спірних відносин та правову оцінку обставин справи.

Отже, враховуючи зазначене, колегія суддів, здійснюючи розгляд справи, навела у вказаній постанові власну правову кваліфікацію спірних відносин, дослідивши всі обставини справи.

Підсумовуючи викладене, колегія суддів вважає, що при прийнятті рішення місцевий господарський суд забезпечив дотримання вимог чинного законодавства та правомірно відмовив у задоволенні позову, у звязку з чим рішення господарського суду Харківської області від 16.08.2016р. у справі №922/2112/16 підлягає залишенню без змін, а апеляційна скарга - без задоволення, з мотивів, викладених в даній постанові.

Враховуючи, що апеляційний господарський суд дійшов висновку про відмову у задоволенні апеляційної скарги, керуючись ст.ст. 49, 99 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги не підлягають відшкодуванню.

Керуючись ст.ст. 91, 99, 101, 102, п. 1 ст. 103, ст. 105, Господарського процесуального кодексу України колегія суддів Харківського апеляційного господарського суду,

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу Громадської організації "Харківський антикорупційний центр" залишити без задоволення.

Рішення господарського суду Харківської області від 16.08.2016р. у справі №922/2112/16 залишити без змін.

Дана постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена протягом двадцяти днів до Вищого господарського суду України.

Повний текст постанови складено 17 жовтня 2016 року.

Головуючий суддя Р.А. Гетьман

Суддя В.В. Россолов

Суддя П.В. Тихий