Справа № 351/1636/14-ц

Провадження № 22-ц/779/1861/2016

Категорія 27

Головуючий у 1 інстанції Боднарук М.В.

Суддя-доповідач Максюта І.О.

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 жовтня 2016 року м. Івано-Франківськ

Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Апеляційного суду Івано-Франківської області в складі:

головуючого Максюти І.О.,

суддів: Фединяка В.Д., Матківського Р.Й.,

секретаря Капущак С.В.,

з участю представника апелянта ОСОБА_2 та третьої особи ОСОБА_3,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Кредитні ініціативи» до ОСОБА_4, третя особа ОСОБА_3, про звернення стягнення на предмет іпотеки, за апеляційною скаргою ОСОБА_4 на рішення Снятинського районного суду від 18 липня 2016 року,

в с т а н о в и л а :

В серпні 2014 року Товариством з обмеженою відповідальністю «Кредитні ініціативи» поданий позов до ОСОБА_4 (майновий поручитель), третя особа ОСОБА_3 (позичальник), про звернення стягнення на предмет іпотеки. Позов мотивований тим, що 20 жовтня 2006 року між АКБ «ТАС-Комерцбанк», правонаступником якого став ПАТ «Сведбанк», та ОСОБА_3, укладений кредитний договір від 20.10.2006 року №2501/1006/88-175, відповідно до умов якого позивач надав позичальникові ОСОБА_3 кредит у сумі 20 000 дол. США, а ОСОБА_3 зобов'язався в порядку та на умовах, що визначені договором повертати кредит, виплачувати проценти за користування кредитом, сплачувати неустойку та інші передбачені платежі в сумі, в строк до 10.10.2016 року та на умовах, що передбачені договором та графіком погашення кредиту.

З метою забезпечення належного виконання зобов'язання за кредитним договором, 10.10.2006 року АКБ «ТАС-Комерцбанк» (правонаступник ПАТ «Сведбанк») та ОСОБА_4 уклали іпотечний договір, відповідно до якого останній передав банку в іпотеку майно, а саме: нежитлові будівлі, а саме: "А" - пекарня площею 1222,0 кв.м., "Б" - прохідна площею 68,5 кв.м., "В" - гараж площею 64,9 кв.м., "Г" - склад площею 108,0 кв.м., "Д" - склад площею 154,8 кв.м., "Ж" - вбиральня, № 1 огорожа, що знаходяться за адресою: АДРЕСА_1, що сторонами було оцінено у 420 840 грн.

Відповідач, порушивши умови договору, свої зобов'язання належним чином не виконав, в результаті чого станом на 20.07.2014 року утворилася прострочена заборгованість у сумі 433 330, 08 грн, що складається із: 271 756, 87 грн - заборгованість за кредитом; 108 454, 81 грн - заборгованість по відсотках; 53 118, 40 грн. - пеня.

28.11.2012 року між Публічним акціонерним товариством «Сведбанк», який в свою чергу виступає правонаступником Акціонерного комерційного банку «ТАС-Комерцбанк», та Факторинговою компанією «Вектор Плюс» укладено договір факторингу, згідно умов якого ПАТ «Сведбанк» відступив фактору ТОВ «ФК «Вектор Плюс» свої права вимоги заборгованості по кредитних договорах, у тому числі, і забезпечених іпотекою. Згідно договору факторингу, укладеного 28.11.2012 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «Факторингова компанія «Вектор Плюс» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Кредитні ініціативи», ТОВ «ФК «Вектор Плюс», в свою чергу, відступив фактору ТОВ «Кредитні ініціативи» свої права вимоги щодо цього ж предмета.

Внаслідок укладення вказаних договорів відбулася заміна кредитора, в результаті чого ТОВ «Кредитні ініціативи» набуло статусу нового кредитора/стягувача.

Оскільки позичальник взяті на себе зобов'язання не виконував, позивач просив суд звернути стягнення за заборгованістю по кредитному договору №2501/1006/88-175 на предмет іпотеки шляхом проведення прилюдних торгів згідно Закону України «Про виконавче провадження», встановивши початкову ціну предмету іпотеки на рівні, не нижчому за звичайні ціни на цей вид майна, на підставі оцінки, проведеної суб'єктом оціночної діяльності /незалежним експертом на стадії оцінки майна.

Рішенням Снятинського районного суду від 18 липня 2016 року позов задоволено.

Звернуто стягнення за заборгованістю по кредитному договору №2501/1006/88-175 на предмет іпотеки, а саме: нежитлові будівлі, а саме: "А" - пекарня площею 1222,0 кв.м., "Б" - прохідна площею 68,5 кв.м., "В" - гараж площею 64,9 кв.м., "Г" - склад площею 108,0 кв.м., "Д" - склад площею 154,8 кв.м., "Ж" - вбиральня, № І огорожа, що знаходяться за адресою: АДРЕСА_1, на користь ТОВ «Кредитні ініціативи» в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором № 2501/1006/88-175 від 20.10.2006 року, яка станом на 20.07.2014 складає 433 330,08 грн, шляхом проведення прилюдних торгів згідно ЗУ «Про виконавче провадження», встановивши початкову ціну предмету іпотеки на рівні, не нижчому за звичайні ціни на цей вид майна, на підставі оцінки, проведеної суб'єктом оціночної діяльності незалежним експертом на стадії оцінки майна.

Стягнуто із ОСОБА_4 в користь ТОВ «Кредитні ініціативи» 3 654 грн судового збору.

Не погодившись із рішенням суду, ОСОБА_4 подав апеляційну скаргу, в якій посилається на порушення норм матеріального та процесуального права.

Просив рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове рішення, яким відмовити в задоволенні позову в повному обсязі.

Вислухавши представника апелянта, третю особу, суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів апеляційного суду вважає її такою, що підлягає задоволенню частково, виходячи з наступних підстав.

В силу ст. 303 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції у межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, але апеляційний суд не обмежений доводами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення.

Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з положень ст.ст. 525, 526, 530, 1046-1050, 1054 ЦК України, ст.ст. 3, 12, 33 Закону України «Про іпотеку», встановив, що позичальником порушені умови кредитного договору, у зв'язку з чим утворилася заборгованість за кредитом, тому позивач вправі вимагати стягнення заборгованості за рахунок предмета іпотеки, звернув стягнення на предмет іпотеки, а саме: нежитлові будівлі, а саме: "А" - пекарня площею 1222,0 кв.м., "Б" - прохідна площею 68,5 кв.м., "В" - гараж площею 64,9 кв.м., "Г" - склад площею 108,0 кв.м., "Д" - склад площею 154,8 кв.м., "Ж" - вбиральня, № І огорожа, що знаходяться за адресою: АДРЕСА_1, на користь ТОВ «Кредитні ініціативи» в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором № 2501/1006/88-175 від 20.10.2006 року, яка станом на 20.07.2014 складає 433 330,08 грн, шляхом проведення прилюдних торгів згідно ЗУ «Про виконавче провадження», встановивши початкову ціну предмету іпотеки на рівні, не нижчому за звичайні ціни на цей вид майна, на підставі оцінки, проведеної суб'єктом оціночної діяльності незалежним експертом на стадії оцінки майна.

Проте, повністю погодитись з таким висновком суду не можна.

Судом встановлено, що 20 жовтня 2006 року між Акціонерним комерційним банком «ТАС-Комерцбанк», правонаступником є ПАТ «Сведбанк», та ОСОБА_3 було укладено кредитний договір №2501/1006/88-175, відповідно до якого банк надав ОСОБА_3 кредит у сумі 20 000 дол. США, строком до 10 жовтня 2016 року, а ОСОБА_3, в свою чергу, зобов'язався повернути кредит, сплатити проценти за користування кредитом та виконати свої зобов'язання у повному обсязі у строки, передбачені цим договором, згідно графіка, що містяться в додатку №1 до договору (а.с.5-7, 25-26).

Між ПАТ «Сведбанк», правонаступником ВАТ «Сведбанк» та АКБ «ТАС-Комерцбанк», та позичальником ОСОБА_3 укладені договори про внесення змін та доповнень до кредитного договору №2501/1006/88-175 від 20 жовтня 2006 року, а саме: № 1 від 06 травня 2011р., відповідно до якого сторони домовились перевести поновлювальну кредитну лінію у кредит. (а.с.8); №2 від 06 травня 2011р., відповідно до якого сторони домовилися, що розмір строкової заборгованості за кредитом, що відображена на позичковому рахунку позичальника № НОМЕР_1 складає 23 493, 87 доларів США. Згідно п. 3.1. внесено зміни до п.1.1. кредитного договору та встановлено строк користування кредитом по 10 жовтня 2026 року включно, встановлений інший графік повернення кредитних коштів. (а.с.9-11); № 3 від 11 травня 2011 року, відповідно до якого сторони домовилися вважати кошти, надані позичальнику у вигляді кредитної лінії, що не поновлюється, кредитом в розмірі 23 493, 87 доларів США, що є строковою заборгованістю, прострочена заборгованість за кредитним договором відсутня (а.с.12-16).

З метою забезпечення належного виконання зобов'язання між Акціонерним комерційним банком «ТАС-Комерцбанк» (правонаступник ПАТ «Сведбанк») та ОСОБА_4, що виступає майновим поручителем позичальника ОСОБА_3, укладено іпотечний договір від 20 жовтня 2006 року, відповідно до якого останній передав Банку в іпотеку майно, а саме: нежитлові будівлі : "А" - пекарня площею 1222,0 кв.м., "Б" - прохідна площею 68,5 кв.м., "В" - гараж площею 64,9 кв.м., "Г" - склад площею 108,0 кв.м., "Д" - склад площею 154,8 кв.м., "Ж" - вбиральня, № 1 огорожа, що знаходяться за адресою: АДРЕСА_1, що сторонами було оцінено у 420 840 грн. (а.с. 17-18, 22,24).

06 травня 2011 року між ПАТ «Сведбанк», правонаступником ВАТ «Сведбанк» та АКБ «ТАС-Комерцбанк», та ОСОБА_4, майновим поручителем позичальника ОСОБА_3, укладено договір про внесення змін та доповнень № 1 до договору іпотеки, який посвідчено приватним нотаріусом Снятинського районного нотаріального округу Білоконь С.П. за реєстровим № 906, відповідно до якого сторони погодили розмір кредитної заборгованості - 23 493, 87 доларів США, строки повернення кредиту - до 10 жовтня 2026 року, а також оцінили предмет іпотеки у 184 507,00 доларів США, що за курсом Національного банку України на день укладення договору становило у еквіваленті 1 470 225, 58 гривень. Крім того, сторони за взаємною згодою домовились, що у випадку зміни кон'юктури ринку іпотекодержатель має право без укладання будь-якої додаткової угоди до цього договору змінити вартість предмету іпотеки на підставі акту оцінки (звіту про оцінку) предмета іпотеки. (а.с.20-21).

Згідно договору факторингу №15 від 28.11.2012 року ПАТ «Сведбанк» відступив, а ФК «Вектор-Плюс» придбав права вимоги заборгованості по кредитних договорах, укладених з боржниками, у тому числі забезпеченими іпотекою (а.с.37-42, 124-125, 126-128), а згідно договору факторингу від 28.11.2012 р. ФК «Вектор-плюс» передало свої права вимоги Товариству з обмеженою відповідальністю «Кредитні ініціативи» (а.с.43-55).

28 листопада 2012 року між ТОВ «ФК «Вектор Плюс» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Кредитні ініціативи» уклали договір про передачу прав за іпотечними договорами. (а.с.56-59,119-120,121-123, 23).

04.04.2014р. ТОВ «Кредитні ініціативи» направило позичальнику ОСОБА_3 та іпотекодавцю ОСОБА_4 інформацію про зміну кредитора та вимогу про дострокове повернення кредиту (а.с.32-36).

Третя особа ОСОБА_3 у судовому засіданні стверджує, не представляючи суду копії рішення, що з нього стягнена рішенням суду заборгованість за кредитним договором на користь позивача ТОВ «Кредитні ініціативи». Рішення знаходиться на виконанні у Державній виконавчій службі. Рішення виконується шляхом відрахувань із його заробітної плати. На час розгляду справи у апеляційній інстанції сплачено заборгованості приблизно 1400 гривень.

У матеріалах справи наявна інформація відділу Державної виконавчої служби, із якої вбачається, що рішенням суду з позичальника ОСОБА_3 стягнена заборгованість за кредитним договором у розмірі 436 984, 08 гривень, на виконанні у Снятинському районному відділі державної виконавчої служби знаходиться на виконанні виконавчий лист про стягнення з ОСОБА_3 цієї заборгованості, виданий судом 15.02.2016р. Станом на 22.06.2016 року відділом ДВС у Снятинському районі стягнуто в примусовому порядку із заробітної плати ОСОБА_3 400 грн. (а.с.135).

Відповідно до положень статей 1049, 1050, 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

В силу ст. 526 ЦК України, зобов'язання має виконуватись належним чином, відповідно до умов договору та вимог чинного законодавства. Згідно зі ст. 527 ЦК України боржник зобов'язаний виконати свій обов'язок, а кредитор прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно зі статтею 512 ЦК України кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

Статтею 514 ЦК України встановлено, що до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до статті 516 ЦК України заміна кредитора у зобов'язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом.

Частиною першою статті 1077 ЦК України передбачено, що за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов'язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов'язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника).

Предметом договору факторингу може бути право грошової вимоги, строк платежу за якою настав (наявна вимога), а також право вимоги, яке виникне в майбутньому (майбутня вимога) (частина перша статті 1078 ЦК України).

За змістом частини першої статті 575 Цивільного кодексу України та статті 1 Закону України «Про іпотеку» іпотека як різновид застави, предметом якої є нерухоме майно, - це вид забезпечення виконання зобов'язання, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов'язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, передбаченому цим Законом.

Іпотека виникає на підставі договору, закону або рішення суду.

Отже, іпотека як майновий спосіб забезпечення виконання зобов'язання є особливим (додатковим) забезпечувальним зобов'язанням, що має на меті стимулювати боржника до виконання основного зобов'язання та запобігти негативним наслідкам порушення боржником своїх зобов'язань або зменшити їх.

Забезпечувальне зобов'язання (взаємні права й обов'язки) виникає між іпотекодержателем (кредитором за основним зобов'язанням) та іпотекодавцем.

Виконання забезпечувального зобов'язання, що виникає з іпотеки, полягає в реалізації іпотекодержателем (кредитором) права одержати задоволення за рахунок переданого боржником в іпотеку майна переважно перед іншими кредиторами цього боржника.

Частиною п'ятою статті 3 Закону України «Про іпотеку» передбачено, що іпотека має похідний характер від основного зобов'язання і є дійсною до припинення основного зобов'язання або до закінчення строку дії іпотечного договору. Закінчення строку дії кредитного договору не звільняє сторони від відповідальності за його порушення (частина четверта ст. 631 Цивільного Кодексу України).

У ст. 11 вказаного Закону зазначено, що майновий поручитель несе відповідальність перед іпотекодержателем за невиконання боржником основного зобов'язання виключно в межах вартості предмета іпотеки.

У разі задоволення вимог іпотекодержателя за рахунок предмета іпотеки майновий поручитель набуває права кредитора за основним зобов'язанням.

В силу ст. 33 Закону України «Про іпотеку», у разі невиконання або неналежного виконання боржником зобов'язання, забезпеченого іпотекою, іпотекодержатель вправі задовільнити свої вимоги за основним зобов'язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки. За рахунок предмета іпотеки він має право задовольнити в повному обсязі свої вимоги з урахуванням сплати відсотків, неустойки, збитків та іншого. Звернення стягнення здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя.

За приписами ч. 3 ст. 39 Закону України «Про іпотеку», суд вправі відмовити у задоволенні позову іпотекодержателя про дострокове звернення стягнення на предмет іпотеки, якщо допущене боржником або іпотекодавцем, якщо він є відмінним від боржника, порушення основного зобов'язання чи іпотечного договору не завдає збитків іпотекодержателю і не змінює обсяг його прав.

Відповідно до ч. 1 ст. 12 Закону України «Про іпотеку» у разі порушення іпотекодавцем обов'язків, встановлених іпотечним договором, іпотекодержатель має право вимагати дострокового виконання основного зобов'язання, а в разі його невиконання звернути стягнення на предмет іпотеки.

Стосовно суб'єктного складу спірних правовідносин слід зазначити, що у частині третій статті 1079 ЦК вказано, що фактором (як і кредитодавцем у кредитному договорі згідно з частиною першою статті 1054 ЦК) може бути банк або інша фінансова установа, яка відповідно до закону має право здійснювати фінансові операції.

За визначенням термінів, наведеним у пункті 1 частини першої статті 1 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» від 12 липня 2001 року N 2664-III зі змінами та доповненнями (далі - Закон), фінансова установа - це юридична особа, яка відповідно до закону надає одну або декілька фінансових послуг, а також інші послуги (операції), пов'язані з наданням фінансових послуг, у випадках, прямо визначених законом, та внесена до відповідного реєстру в установленому законом порядку.

Фінансова послуга - операції з фінансовими активами, що здійснюються в інтересах третіх осіб за власний рахунок чи за рахунок цих осіб, а у випадках, передбачених законодавством, - і за рахунок залучених від інших осіб фінансових активів (пункт 5 частини першої статті 1 Закону).

За змістом частини першої статті 4 вказаного Закону факторинг є фінансовою послугою.

При цьому частинами першою, другою статті 7 Закону передбачено, що юридична особа, яка має намір надавати фінансові послуги, зобов'язана звернутися до відповідного органу державного регулювання ринків фінансових послуг протягом тридцяти календарних днів з дати державної реєстрації для включення її до державного реєстру фінансових установ.

У разі якщо відповідно до закону надання певних фінансових послуг потребує ліцензування, фінансова установа має право на здійснення таких послуг лише після отримання відповідних ліцензій.

За змістом п. 3 ч. 1 ст. 28 зазначеного закону до повноважень національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг (в редакції закону до 04.07.2012р. - Державна комісія з регулювання ринків фінансових послуг України) відноситься видача фінансовим установам відповідно до законів з питань регулювання окремих ринків фінансових послуг відповідних дозволів, а також ліцензій на провадження діяльності з надання фінансових послуг та затвердження умов провадження діяльності з надання фінансових послуг, здійснення яких потребує відповідної ліцензії чи дозволу, та порядок контролю за їх додержанням.

У статті 34 вказаного Закону передбачений вичерпний перелік фінансових послуг, які підлягають ліцензуванню, у який фінансові послуги з факторингу не входять.

Із матеріалів справи встановлено, що ТОВ «Кредитні ініціативи» є фінансовою установою, про що свідчить свідоцтво про реєстрацію фінансової установи від 22.09.2008р. серії ФК № 214 за реєстраційним номером 13102248, видане на підставі розпорядження компетентного органу - Державної комісії з регулювання ринків фінансових послуг України від 18.09.2008р. № 1121 (а.с.61). У додатку до цього свідоцтва зазначено перелік послуг, які має право здійснювати фінансова компанія ТОВ «Кредитні ініціативи» без отримання ліцензій та/або дозволів відповідно до законодавства, серед яких міститься факторинг.

Отже, з наведеного виходить, що фінансова послуга факторингу на момент укладення договору факторингу від 28 листопада 2012 року, згідно закону, не підлягала обов'язковому ліцензуванню, компетентним органом прийнято рішення про можливість надання такої фінансової послуги ТОВ «Кредитні ініціативи» без отримання ліцензії, тому доводи апеляційної скарги в частині того, що позивач не має права вимоги через відсутність ліцензії на надання послуг факторингу є безпідставними.

Положення ст. 7 Закону України «Про ліцензування видів господарської діяльності» від 02 березня 2015 року № 222-VIII, який набрав чинності з 28.06.2015 року, відповідно до якого ліцензуванню підлягає такий вид господарської діяльності як надання фінансових послуг, до даних правовідносин не застосовуються з огляду на приписи статті 58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують юридичну відповідальність особи. У рішенні Конституційного Суду України від 9 лютого 1999 року № 1-рп/99 у справі про зворотну дію в часі законів та інших нормативно-правових актів наголошується на тому, що до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце. Оскільки право вимоги ТОВ «Кредитні ініціативи» на заборгованість за спірним кредитним договором набув до прийняття Закону від 02 березня 2015 року № 222-VIII, то він не може бути застосований.

Доводи апеляційної скарги про те, що порушення зобов'язання не завдає збитків іпотекодержателю і не змінює обсягу його прав, тому суд повинен відмовити у задоволенні позову про звернення стягнення на предмет іпотеки, не заслуговують на увагу, оскільки судом безспірно встановлено і не оспорюється третьою особою ОСОБА_3 у судовому засіданні факт наявності заборгованості за кредитним договором і наявність невиконаного рішення суду про стягнення такої заборгованості. Враховуючи те, що позичальник порушив умови кредитного договору в частині своєчасності повернення кредитних коштів і такі кошти не повернуті, що свідчить про завдання збитків іпотекодержателю і його право на задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки. Таким чином, правові підстави щодо застосування положень ч. 3 ст. 39 Закону України «Про іпотеку» відсутні.

Мотиви апеляційної скарги про те, що 25 лютого 2015 року апеляційним судом Івано-Франківської області ухвалено рішення про стягнення заборгованості за цим кредитним договором, що є подвійним стягненням, також не приймаються судом, так як виконання зобов'язання може забезпечуватися заставою (частина перша статті 546 ЦК України).

Іпотекою є застава нерухомого майна, що залишається у володінні заставодавця або третьої особи (стаття 575 ЦК України).

Відповідно до статті 1 Закону України «Про іпотеку» іпотека - це вид забезпечення виконання зобов'язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов'язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом.

Згідно із частиною першою статті 7, 33 цього Закону за рахунок предмета іпотеки іпотекодержатель має право задовольнити свою вимогу за основним зобов'язанням у повному обсязі або в частині, встановленій іпотечним договором, що визначена на час виконання цієї вимоги, включаючи сплату процентів, неустойки, основної суми боргу та будь-якого збільшення цієї суми, яке було прямо передбачене умовами договору, що обумовлює основне зобов'язання.

За змістом цих статей звернення стягнення на предмет іпотеки повинне задовольнити вимоги кредитора за основним зобов'язанням, і тільки ця обставина може бути підставою для припинення зобов'язання, що вважається виконаним згідно зі статтею 599 ЦК України.

Забезпечувальне зобов'язання має додатковий (акцесорний) характер, а не альтернативний основному.

Право вибору конкретного способу звернення стягнення на предмет іпотеки покладається на іпотекодержателя. Відповідно до частини першої статті 11 ЦПК України суд розглядає питання про можливість застосування звернення стягнення на предмет іпотеки у спосіб, заявлений у позовній вимозі. При цьому здійснення особою права на захист не може ставитися в залежність від застосування нею інших способів правового захисту.

Звернення стягнення на предмет іпотеки не призводить до заміни основного зобов'язання на забезпечувальне. Тому задоволення вимог за дійсним основним зобов'язанням одночасно зі зверненням стягнення на предмет іпотеки не зумовлює подвійного стягнення за основним зобов'язанням, оскільки домовленість сторін про його заміну забезпечувальним зобов'язанням відсутня.

Такі правові висновки щодо застосування норм статті 33 Закону України «Про іпотеку» міститься й у постановах Верховного Суду України від 9 вересня 2014 року та від 03 лютого 2016 року у справі №6-1080цс15, які відповідно до статті 3607 ЦПК України є обов'язковим для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права, а також має враховуватися іншими судами загальної юрисдикції при застосуванні цієї норми права.

Однак, доводи апеляційної скарги про те, що суд не зазначив у рішенні складові розміру заборгованості є обгрунтованими, оскільки рішення в цій частині не у повній мірі відповідає вимогам ст. 39 Закону України «Про іпотеку».

Відповідно до правової позиції, викладеної у постанова Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України від 23 грудня 2015 року № 6-1205цс15, яка, в силу ч. 1 ст. 360-7 ЦПК України, є обов'язковою для судів, у разі задоволення позову про звернення стягнення на предмет іпотеки резолютивна частина рішення суду має відповідати вимогам частини шостої статті 38, статті 39 Закону України «Про іпотеку» і положенням пункту 4 частини першої статті 215 Цивільного процесуального кодексу України й у ній повинна зазначатись, крім іншого, початкова ціна предмета іпотеки для його подальшої реалізації. При цьому суд повинен зазначити, що початкова ціна встановлюється на рівні, не нижчому за звичайні ціни на цей вид майна, на підставі оцінки, проведеної суб'єктом оціночної діяльності/незалежним експертом на стадії оцінки майна під час проведення виконавчих дій.

Таким чином, суду необхідно було зазначити і початкову ціну предмета іпотеки у грошовому виразі, яка, за відсутності інших даних, погоджена сторонами у договорі іпотеки і у національній валюті, які згідно зі ст. 192 ЦК України є законним платіжним засобом, обов'язковим до приймання за номінальною вартістю на всій території України, у розмірі 1 470 225, 58 гривень.

Отже, рішення суду першої інстанції підлягає зміні в частині звернення стягнення на предмет іпотеки, оскільки судом неповно з'ясовані обставини справи та невірно застосовані норми матеріального права.

За таких обставин, апеляційна скарга підлягає задоволенню частково.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 307, 309, 313, 314-315, 317, 319 ЦПК України, колегія суддів

в и р і ш и л а :

Апеляційну скаргу ОСОБА_4 задовольнити частково.

Рішення Снятинського районного суду від 18 липня 2016 року змінити.

Звернути стягнення на предмет іпотеки, а саме: нежитлові будівлі літера "А" - пекарня площею 1222,0 кв.м., літера "Б" - прохідна площею 68,5 кв.м., літера "В" - гараж площею 64,9 кв.м., літера "Г" - склад площею 108,0 кв.м., літера "Д" - склад площею 154,8 кв.м., літера "Ж" - вбиральня, № І огорожа, що знаходяться за адресою: АДРЕСА_1 та належать на праві власності ОСОБА_4 на підставі свідоцтва про право власності на нерухоме майно, виданого виконавчим комітетом Заболотівської селищної ради Снятинського району Івано-Франківської області 17 січня 2006 року на підставі рішення цієї ж ради № 140 від 28 липня 2005 року, зареєстрованого в Коломийському міжрайонному бюро технічної інвентаризації 17 січня 2006 року в реєстровій книзі № 11нф за реєстровим № 53 та в електронному реєстрі прав власності на нерухоме майно за № 135796652, на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Кредитні ініціативи» в рахунок погашення заборгованості ОСОБА_3 за кредитним договором № 2501/1006/88-175 від 20 жовтня 2006 року, яка станом на 20 липня 2014 складає 433 330, 08 гривень та складається із заборгованості за кредитом у розмірі 271 756, 87 грн. (двісті сімдесят одна тисяча сімсот п'ятдесят шість гривень вісімдесят сім копійок), заборгованості по відсотках у розмірі 108 454, 81 грн. (сто вісім тисяч чотириста п'ятдесят чотири гривні вісімдесят одна копійка) та пені, розрахованої у межах строку позовної давності, у розмірі 53 118, 40 грн. (п'ятдесят три тисячі сто вісімнадцять гривень сорок копійок) шляхом проведення прилюдних торгів згідно Закону України «Про виконавче провадження», встановивши початкову ціну предмету іпотеки у розмірі 1 470 225, 58 гривень (один мільйон чотириста сімдесят тисяч двісті двадцять п'ять гривень п'ятдесят вісім копійок).

В іншій частині рішення суду залишити без змін.

Рішення набирає законної сили з моменту його проголошення і може бути оскаржено в касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання ним законної сили.

Судді: І.О. Максюта

В.Д. Фединяк

Р.Й. Матківський