ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28 вересня 2016 року

Справа № 910/3820/16

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

Головуючого судді:

Владимиренко С.В. - доповідач,

суддів:

Козир Т.П.,

Кролевець О.А.

розглянув касаційну скаргу

Публічного акціонерного товариства "Державний ощадний банк України"

на постанову

Київського апеляційного господарського суду від 11.07.2016р.

та рішення

господарського суду міста Києва від 29.04.2016р.

у справі

№910/3820/16 господарського суду міста Києва

за позовом

Корпоративного недержавного пенсійного фонду Національного банку України

до

Публічного акціонерного товариства "Державний ощадний банк України"

Про

визнання недійсним договору купівлі-продажу цінних паперів

за участю представників

позивача - Тиліпського Д.В., дов.б/н від 26.05.2016р.;

відповідача - Карпінського С.В., дов. №1/3-02/52 від 28.04.2016р.

ВСТАНОВИВ:

Корпоративний недержавний пенсійний фонд Національного банку України звернувся до господарського суду міста Києва з позовною заявою до Публічного акціонерного товариства "Державний ощадний банк України" про визнання недійсним договору купівлі-продажу цінних паперів №4861-ДД/2014-228КП-3/3 від 15.08.2014р., укладеного між Корпоративним недержавним пенсійним фондом Національного банку України та Публічним акціонерним товариством "Державний ощадний банк України".

Рішенням господарського суду міста Києва від 29.04.2016р. (суддя Грєхова О.А.) у справі №910/3820/16, залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 11.07.2016р. (колегією суддів у складі головуючого судді Алданової С.О., суддів: Дикунської С.Я., Зеленіна В.О.) позов задоволено повністю. Визнано недійсним договір купівлі-продажу цінних паперів №4861-ДД/2014-228КП-3/3 від 15.08.2014р., укладений між Корпоративним недержавним пенсійним фондом Національного банку України та Публічним акціонерним товариством "Державний ощадний банк України" та стягнуто з відповідача на користь позивача 1378 грн. судового збору.

Не погоджуючись з прийнятими у справі судовими рішеннями, Публічне акціонерне товариство "Державний ощадний банк України" звернулося до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій, зазначаючи про порушення судами попередніх інстанції норм матеріального та процесуального права, просить скасувати зазначені вище постанову та рішення судів попередніх інстанцій та прийняти нове рішення, яким відмовити Корпоративному недержавному пенсійному фонду Національного банку України у позові повністю.

Ухвалою Вищого господарського суду України від 16.09.2016р. колегією суддів у складі головуючого судді Владимиренко С.В., суддів: Козир Т.П., Мележик Н.І. касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Державний ощадний банк України" було прийнято до провадження та призначено її розгляд у засіданні суду касаційної інстанції на 28.09.2016р.

За Розпорядженням Керівника апарату Вищого господарського суду України від 27.09.2016р. №08.03-04/4502 у зв'язку із звільненням судді Мележик Н.І. відповідно до постанови Верховної ради України від 22.09.2016р., відповідно до пункту 2.3.25 Положення про автоматизовану систему документообігу суду було призначено автоматичну зміну складу колегії суддів у судовій справі №910/3820/16.

На підставі протоколу автоматичної зміни складу колегії суддів у справі №910/3820/16 від 27.09.2016р. для розгляду даної справи у суді касаційної інстанції було визначено колегію суддів у складі головуючого судді - Владимиренко С.В., судді: Козир Т.П., Кролевець О.А.

Розглянувши матеріали справи, касаційну скаргу, заслухавши суддю-доповідача, представників сторін, перевіривши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, колегія суддів касаційної інстанції дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з огляду на наступне.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що 15.08.2014р. між ПАТ "Державний ощадний банк України" (продавець) та Корпоративним недержавним пенсійним фондом Національного банку України (покупець) укладено договір купівлі-продажу цінних паперів №4861-ДД/2014-228КП-3/3, відповідно до п.1.1 якого продавець зобов'язується передати у власність покупця, а покупець зобов'язується викупити, а саме прийняти та оплатити, наступні цінні папери (надалі в тексті постанови - "ЦП"): вид, тип, форма випуску цінних паперів - облігації іменні відсоткові звичайні (незабезпечені); емітент цінних паперів - Публічне акціонерне товариство "Свіжачок"; форма існування цінних паперів - бездокументарна; код за ЄДРПОУ емітента 35739825; серія А; дата погашення - з 15.08.2017р. по 30.08.2017р. (включно); міжнародний ідентифікаційний номер цінних паперів (ISIN) - UA4000145304; номер та дата свідоцтва НКЦПФР про реєстрацію випуску цінних паперів - №197/2/12, дата реєстрації 01/08/2012; номінальна вартість одного цінного таперу - 1000 грн.; кількість цінних паперів - 50000 штук; ринок - вторинний, біржовий.

У пункті 2.1.1. договору сторони домовились, що продавець зобов'язується передати у власність покупця шляхом виконання зобов'язань, визначених п. 2.3. цього договору, а покупець зобов'язується купити ЦП, а саме оплатити та прийняти ЦП відповідно до п. 2.4. та 2.5. цього договору, в одну з наступних дат:

- 19.02.2015 р., при цьому сторони домовились про те, що виконання взаємних прав та обов'язків сторін за цим договором автоматично (без укладання додаткового договору до цього договору) переноситься на дату, зазначену в п. 2.1.1.2. цього договору (і не настає 19.02.2015 р.) у разі, якщо станом на 19.02.2015 р. Публічне акціонерне товариство "Свіжачок" (код ЄДРПОУ 35739825) (надалі - емітент) повністю та належним чином виконає свої зобов'язання з виплати відсоткового доходу за п'ятий відсотковий період на користь продавця (як власника облігацій емітента) за облігаціями серії А (Свідоцтво Національної комісії з цінних паперів та фондового ринку про реєстрацію випуску облігацій підприємств №197/2/12, дата реєстрації 01.08.2012 р.) (надалі - облігації) на умовах та відповідно до Проспекту емісії облігацій Публічного акціонерного товариства "Свіжачок" (далі - Проспект емісії Облігацій) або

- 19.08.2015 р., керуючись частиною другою статті 212 Цивільного кодексу України, відповідно до якої особи, які вчиняють правочин, мають право обумовити припинення прав та обов'язків обставиною, щодо якої невідомо, настане вона чи ні (скасувальна обставина), сторони домовились про повне припинення взаємних прав та обов'язків сторін за цим договором 19.08.2015 р. у разі, якщо емітент повністю та належним чином виконає свої зобов'язання з виплати відсоткового доходу за шостий відсотковий період за облігаціями та з викупу облігацій у продавця як власника облігацій емітента (у разі їх пред'явлення продавцем до викупу) на умовах та відповідно до Проспекту емісії облігацій.

Згідно п. 2.3. договору, з урахуванням умов, визначених у п.п. 2.1.1. цього договору, продавець зобов'язаний у зазначену в п.п. 2.1.1. цього договору відповідну дату, станом на яку відповідне зобов'язання емітента перед продавцем не було виконано відповідно до умов Проспекту емісії облігацій, передати ЦП у власність покупця шляхом надання розпоряджень про переказ ЦП на рахунок покупця у депозитарній установі, яка обслуговує рахунок в цінних паперах покупця, з дотриманням вимог законодавства України, після здійснення покупцем оплати в повному розмірі та належним чином загальної вартості ЦП відповідно до п. 2.5. цього договору, та за умови наявності технічної можливості проведення облікової операції продавцем.

З урахуванням умов, визначених п.п. 2.1.1 цього договору, покупець зобов'язується оплатити загальну вартість ЦП, що передаються за цим договором, у власність покупцю, в безготівковій формі не пізніше 14-00 зазначеної у п.п. 2.1.1. цього договору відповідної дати, станом на яку відповідне зобов'язання емітента перед продавцем не було виконано відповідно до умов Проспекту емісії облігацій, шляхом перерахування грошових коштів на рахунок продавця №364130201 в ГОУ AT "Ощадбанк", код установи банку 300465, код за ЄДРПОУ продавця 00032129 (п. 2.5. договору).

Підставою для виникнення спору у даній справі за твердженнями Корпоративного недержавного пенсійного фонду Національного банку України, що містяться у позовній заяві є те, що договір купівлі-продажу цінних паперів №4861-ДД/2014-228КП-3/3 від 15.08.2014 р. є фактично договором поруки, а відповідно до ч. 1 ст. 40 Закону України "Про недержавне пенсійне забезпечення" особи, що здійснюють управління активами пенсійних фондів, під час провадження такої діяльності не мають права використовувати пенсійні активи пенсійного фонду для забезпечення виконання будь-яких зобов'язань. Крім того, на думку позивача, спірний договір суперечить п.п. 2, 5 ч. 1 ст. 49 та п. 2 ч. 3 ст. 47 вказаного Закону, а тому в силу ст. 203 Цивільного кодексу України є недійсним.

Відповідно до ч. 1 ст.215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені ч.1-3, 5 та 6 ст.203 цього Кодексу.

З аналізу норм чинного в Україні законодавства вбачається, що згідно зі статтями 4, 10 та 203 Цивільного кодексу України зміст правочину не може суперечити Цивільному кодексу України, іншим законам України, які приймаються відповідно до Конституції України та Цивільного кодексу України, міжнародним договорам, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, актам Президента України, постановам Кабінету Міністрів України, актам інших органів державної влади України, органів влади Автономної Республіки Крим у випадках і в межах, встановлених Конституцією України та законом, а також моральним засадам суспільства. Зміст правочину не повинен суперечити положенням також інших, крім актів цивільного законодавства, нормативно-правових актів, прийнятих відповідно до Конституції України (статті 1, 8 Конституції України). Відповідність чи невідповідність правочину вимогам законодавства має оцінюватися судом відповідно до законодавства, яке діяло на момент вчинення правочину. Зазначеної позиції дотримується Верховний суд України у постанові Пленуму "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" від 06.11.2009р. №9.

Задовольняючи позовні вимоги Корпоративного недержавного пенсійного фонду Національного банку України, суди попередніх інстанцій з посиланням на ст.ст.92, 203, 215, 235, 553, 655, 656 Цивільного кодексу України, норми ст.ст.1,10,34,38,40,47,48,49 Закону України «Про недержавне пенсійне забезпечення», наявну у матеріалах справи Інвестиційну декларацію Корпоративного недержавного пенсійного фонду Національного банку України ч. 1 ст. 3, ч.1 ст.7 Закону України «Про цінні папери та фондовий ринок», положення постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009 р. №9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» та постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 29.05.2013 р. №11 «Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними», дійшли висновку, що відповідач повинен був знати про наявні обмеження повноважень представника Корпоративного недержавного пенсійного фонду Національного банку України на укладення спірного договору, але, незважаючи на це, вчинив з ним оспорюваний правочин, а відтак, за умови відсутності наступного схвалення даного правочину позивачем, визнали обґрунтованими та задовольнили позовні вимоги Корпоративного недержавного пенсійного фонду Національного банку України про визнання недійсним договору купівлі-продажу цінних паперів №4861-ДД/2014-228КП-3/3 від 15.08.2014 р.

Проте колегія суддів касаційної інстанції зазначені висновки судів вважає передчасними та такими, що здійснені внаслідок неповного з'ясування усіх фактичних обставин справи з огляду на наступне.

Відповідно до ч.2 ст.49 Закону України "Про недержавне пенсійне забезпечення" під час провадження діяльності, пов'язаної з інвестуванням пенсійних активів корпоративного пенсійного фонду, дозволяється придбавати або додатково інвестувати в цінні папери, емітентами яких є засновники такого фонду, не більш як 5 відсотків загальної вартості пенсійних активів, з дотриманням інших вимог щодо складу і структури пенсійних активів, установлених цим Законом, а протягом перших п'яти років з початку заснування таких фондів - не більш як 10 відсотків загальної вартості пенсійних активів.

Згідно з ч.1 статті 627 Цивільного кодексу України передбачено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

За змістом статті 91 Цивільного кодексу України юридична особа здатна мати такі ж цивільні права та обов'язки (цивільну правоздатність), як і фізична особа, крім тих, які за своєю природою можуть належати лише людині. Цивільна правоздатність юридичної особи може бути обмежена лише за рішенням суду.

В свою чергу, згідно з ч.1 статті 92 Цивільного кодексу України, якою визначено цивільну дієздатність юридичної особи, юридична особа набуває цивільних прав та обов'язків і здійснює їх через свої органи, які діють відповідно до установчих документів та закону. Орган або особа, яка відповідно до установчих документів юридичної особи чи закону виступає від її імені, зобов'язана діяти в інтересах юридичної особи, добросовісно і розумно та не перевищувати своїх повноважень. У відносинах із третіми особами обмеження повноважень щодо представництва юридичної особи не має юридичної сили, крім випадків, коли юридична особа доведе, що третя особа знала чи за всіма обставинами не могла не знати про такі обмеження (ч.3 ст.92 Цивільного кодексу України).

Разом з тим, у п.3.3. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними" №11 від 29.05.2013р. роз'яснено, що припис абзацу першого частини третьої статті 92 Цивільного кодексу України зобов'язує орган або особу, яка виступає від імені юридичної особи не перевищувати своїх повноважень. Водночас, саме лише порушення даного обов'язку не є підставою для визнання недійсними правочинів, вчинених цими органами (особами) від імені юридичної особи з третіми особами, оскільки, як вже було зазначено вище, у відносинах із третіми особами обмеження повноважень щодо представництва юридичної особи не має юридичної сили, крім випадків, коли юридична особа доведе, що третя особа знала чи за всіма обставинами не могла не знати про такі обмеження. Тобто, позов про визнання недійсним відповідного правочину може бути задоволений у разі доведеності юридичною особою (позивачем) у господарському суді тієї обставини, що її контрагент знав або повинен був знати про наявні обмеження повноважень представника цієї юридичної особи, але, незважаючи на це, вчинив з ним оспорюваний правочин.

Проте суди попередніх інстанцій, дійшовши висновку про доведеність факту обізнаності відповідача про наявні обмеження повноважень представника позивача, всупереч вимогам ст.43 Господарського процесуального кодексу України, не надали належної правової оцінки доводам Публічного акціонерного товариства "Державний ощадний банк України" стосовно неможливості отримання достовірної інформації про кількість цінних паперів ПАТ "Свіжачок", якими станом на момент укладення спірного договору володів позивач та їх відсоткове співвідношення з загальною вартістю пенсійних активів Корпоративного недержавного пенсійного фонду Національного банку України. Зазначивши лише те, що станом на 15.08.2014р. відомості про цінні папери Корпоративного недержавного пенсійного фонду Національного банку України були розміщені на офіційному сайті Національного банку України (http://www.bank.gov.ua/), суди без з'ясування достовірності даної інформації на підставі поданих сторонами доказів та/або у спосіб визначений ст.38 Господарського процесуального кодексу України, не спростувавши доводи Публічного акціонерного товариства "Державний ощадний банк України" стосовно того, що на вказаному загальнодоступному ресурсі міститься виключно інформація про загальну вартість активів позивача без конкретизації інформації про цінні папери (їх вид, вартість, емітента тощо), які знаходяться у власності Корпоративного недержавного пенсійного фонду Національного банку України, не надавши оцінку наявному у матеріалах справи та поданому відповідачем в обґрунтування своїх заперечень відносно позову, витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань станом на 15.08.2014р., передчасно дійшли висновку, що вказана інформація є загальновідомою та не потребує доказуванню, а тому відповідач повинен був знати про наявні обмеження стосовно укладення спірного договору.

Разом з тим, судами попередніх інстанцій не з'ясовано, яким був дійсний обсяг вартості пенсійних активів позивача на момент укладення договору купівлі-продажу цінних паперів №4861-ДД/2014-228КП-3/3 від 15.08.2014р., необхідний для встановлення факту порушення спірним договором зазначених вище вимог, закріплених у ч.2 ст.49 Закону України "Про недержавне пенсійне забезпечення".

Крім того, колегія суддів касаційної інстанції вважає за необхідне зазначити наступне.

Згідно Рішення Національної комісії з цінних паперів та фондового ринку "Про затвердження Положення про формування інформаційної бази даних про ринок цінних паперів" №733 від 03.06.2014р. відповідно до п.15 ч.2 ст. 7 та п.8 ст.8 Закону України "Про державне регулювання ринку цінних паперів в Україні" та з метою формування інформаційної бази даних про ринок цінних паперів, контролю за достовірністю інформації, яка оприлюднюється на фондовому ринку, Національною комісією з цінних паперів та фондового ринку затверджено Положення про формування інформаційної бази даних про ринок цінних паперів (надалі в тексті постанови - "Положення").

Відповідно до п.3 зазначеного Положення інформаційна база даних про ринок цінних паперів створюється та утримується Державною установою "Агентство з розвитку інфраструктури фондового ринку України" (далі - Агентство) на базі сайта Агентства (http://smida.gov.ua ) шляхом об'єднання інформації в єдиному центрі.

У п.4 Положення визначено, що інформація, яка оприлюднюється в інформаційній базі даних про ринок цінних паперів, доступна всім заінтересованим особам.

До інформаційної бази даних про ринок цінних паперів включається, в тому числі, інформація про емітентів цінних паперів та власників значних пакетів їх акцій.

Відповідно до п.5 Рішення Національної комісії з цінних паперів та фондового ринку №733 це рішення набирає чинності з дня його офіційного опублікування, тобто з 15.07.2014р. (Офіційний вісник України, 2014, N 54 (15.07.2014), ст. 1471).

Проте суди попередніх інстанцій зазначених норм законодавства не враховували та не з'ясовували чи була на момент вчинення спірного правочину загальнодоступною інформація про власників цінних паперів, емітованих ПАТ "Свіжачок", зокрема, кількість та вартість цінних паперів, якими володів Корпоративний недержавний пенсійний фонд Національного банку України, та чи мав відповідач правову можливість скористатись наявною у базі даних Агенства інформацією, оскільки матеріали справи не містять документів, які б свідчили про реалізацію відповідачем свого права на доступ до вказаної інформації.

Зважаючи на викладене вище, колегія суддів касаційної інстанції дійшла висновку, що суди не забезпечили всебічний, повний і об'єктивний розгляд всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом, припустились порушень норм матеріального та процесуального права, які унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи.

Метою касаційного перегляду справи є перевірка застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права. З урахуванням вищезазначеного, а також зважаючи на те, що згідно ст.111⁷ Господарського процесуального кодексу України касаційна інстанція не має права встановлювати чи вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду або відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або перевіряти докази, суд дійшов висновку про необхідність скасування оскаржуваних рішення та постанова з направленням справи на новий розгляд до господарського суду міста Києва в іншому складі суду.

Під час нового розгляду справи суду слід прийняти до уваги викладене у цій постанові, вжити всі передбачені законом заходи для всебічного, повного і об'єктивного встановлення обставин справи, прав і обов'язків сторін, і в залежності від встановленого та у відповідності з чинним законодавством вирішити спір.

Згідно з ч.1 ст. 111¹² Господарського процесуального кодексу України, вказівки, що містяться у постанові касаційної інстанції, є обов'язковими для суду першої інстанції під час нового розгляду справи.

Керуючись ст.ст. 111⁵, 111⁷, 111⁹ -111¹² Господарського процесуального кодексу України Вищий господарський суд України, -

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Державний ощадний банк України" задовольнити частково.

Постанову Київського апеляційного господарського суду від 11.07.2016р. та рішення господарського суду міста Києва від 29.04.2016р. у справі №910/3820/16 скасувати.

Справу №910/3820/16 передати на новий розгляд до господарського суду міста Києва в іншому складі суду

Головуючий суддя С.В. Владимиренко

Судді Т.П.Козир

О.А.Кролевець