АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

_________________________________________________________________

Справа №645/3252/16-ц Головуючий суддя І інстанції Алфьорова Т. М.

Провадження № 22-ц/790/6040/16 Суддя доповідач Яцина В.Б.

Категорія: Спори, пов'язані із застосуванням Закону України "Про захист прав споживачів"

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28 вересня 2016 року м. Харків.

Судова колегія судової палати у цивільних справах апеляційного суду Харківської області в складі:

головуючого судді - Яцини В.Б.

суддів: -Бурлака І.В., Карімової Л.В.,

за участю секретаря : Баранкової В.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_3 на рішення Фрунзенського районного суду м. Харкова від 15 серпня 2016 року по цивільній справі за позовом ОСОБА_3 до Комунального підприємства "Харківські теплові мережі" про захист прав споживача, визнання методу нарахування заборгованості за надане теплопостачання незаконним, стягнення моральної шкоди,

ВСТАНОВИЛА:

У липні 2016 року ОСОБА_3 звернувся до суду з позовом до КП "Харківські теплові мережі" про захист прав споживача, визнання методу нарахування заборгованості за надане теплопостачання незаконним.

В обґрунтування позову посилався на те, що рішенням Фрунзенського районного суду м. Харкова від 12 серпня 2014 року позовні вимоги КП «ХТМ» задоволено, стягнуто з ОСОБА_3 на користь КП «ХТМ» заборгованість за теплопостачання за період з 28 листопада 2012 року до 1 травня 2013 року в сумі 39865,43 грн. Рішенням Апеляційного суду Харківської області від 24.09.2014р., залишеним без змін ухвалою колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 11 лютого 2015 року, вказане рішення суду першої інстанції скасовано й ухвалено нове рішення, яким у задоволенні позову КП «ХТМ» відмовлено. Постановою Верховного Суду України від 18.11.2015 року рішення Апеляційного суду Харківської області від 24 вересня 2014 року, ухвалу колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 11 лютого 2015 року скасовано, залишено в силі рішення Фрунзенського районного суду м. Харкова від 12 серпня 2014 року. Позивач вважає Постанову Верховного Суду України від 18 листопада 2015 року необ'єктивною та незаконною з вини відповідача КП «ХТМ», який надав недостовірну інформацію, а також у зв'язку з халатністю суддів Верховного Суду України при дослідженні матеріалів справи.

Позивач стверджував, що відповідачем неправомірно було застосовано розрахунок вартості спожитої теплової енергії, який встановлено Правилами користування тепловою енергією, затвердженими Постановою Кабінету Міністрів України від 03.10.2007 № 1198, оскільки ОСОБА_4 не був власником всієї будівлі № АДРЕСА_1 та не вів підприємницьку діяльність у зазначених належних йому нежитлових приміщення. Такий розрахунок можна застосувати лише до фізичних осіб, які є власниками всієї будівлі та займаються підприємницькою діяльністю.

Відповідач безпідставно посилався на Закон України « Про теплопостачання», так як він не регулює правові відносини між споживачем, фізичною особою, що є власником нежитлових приміщень у житловому будинку. Зважаючи на це, ОСОБА_4 мав сплачувати за отримане теплопостачання в нежитлових приміщеннях за правилами та тарифами встановленими для житлових приміщень відповідно до Закону України « Про житлово - комунальні послуги» № 1875 та Правилами надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води та водовідведення», які затверджені Постановою КМУ від 21.07.2005р. № 630, а не як особа, яка займається господарською діяльністю. Відповідач ввів в оману суди першої інстанції та Верховний суд України стосовного того, що підставою для розрахунку оплати за послуги КП «ХТМ» відповідно до Закону України «Про теплопостачання» і Правил користування тепловою енергією, затвердженими постановою КМ України від 03 жовтня 2007 року № 1198, і не надав до суду відповідних доказів на підтвердження своєї позиції про те, що позивач займався господарською діяльністю, внаслідок чого добився незаконного рішення суду на свою користь, продовжує не чесну підприємницьку діяльність, застосовуючи до населення незаконні тарифи і методи нарахування заборгованості за надане тепло споживання для отримання прибутків.

Внаслідок таких дій відповідача позивачу було завдано душевних страждань, принижена честь, гідність та ділова репутація, з серпня 2014 року позивач перебуває у постійній стресовій ситуації, порушується його звичай ні життєві зв'язки внаслідок неможливості продовження активної суспільної діяльності, спілкування з рідними, друзями, колегами і не знайомими людьми, як це було раніше, внаслідок чого позивачу було завдано моральної шкоди на заявлену у позові суму.

Представник позивача в судовому засіданні підтримав позовні вимоги в повному обсязі та просив суд їх задовольнити.

Представник відповідача КП « ХТМ» в судовому засіданні заперечувала проти позову та просила суд відмовити у його задоволенні, посилаючись на те, що обставини, на які посилається представник позивача в обґрунтування позову, вже були предметом дослідження в ході розгляду справи за позовом КП «ХТМ» до ОСОБА_3 про стягнення боргу за надане теплопостачання в сумі 39865,43 грн. та вважає, що Фрунзенським райсудом м. Харкова винесено законне та обґрунтоване рішення, яке залишено в силі Верховним Судом України.

Рішенням Фрунзенського районного суду м. Харкова від 15 серпня 2016 року в задоволенні позову відмовлено.

Не погодившись з таким рішенням суду ОСОБА_3 в апеляційній скарзі просить рішення скасувати та ухвалити нове, яким задовольнити позовні вимоги у повному обсязі, посилаючись на те, що рішення незаконне, необґрунтоване, суд не з'ясував обставини справи, що мають значення для справи, обставини які мають значення для справи, які встановив суд є недоказані, висновки суду не відповідають обставинам справи,суд неправильно застосував норми матеріального або процесуального права, рішення не відповідає вимогам ст. 213 ЦПК України.

На обґрунтування скарги зазначив, що правовідносини, які виникли між позивачем та відповідачем, згідно законодавства України регулює не Закон України «Про теплопостачання» від 02.06.2005 року №2633-IV та постанова Кабінету Міністрів України «Про затвердження правил користування тепловою енергією» від 03.10.2007 року №1198, на які посилається відповідач, а Закон України «Про житлово-комунальні послуги» та «Правила надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води та водовідведення», які затверджені Постановою КМ України від 21.07.2005р. № 630, і відповідач за період часу з 28.11.2012 року по травень 2013 року нараховував за опалення застосовуючи методику розрахунку та формули, не маючи на те законних підстав.

Судова колегія, заслухавши доповідь судді, пояснення учасників судового засідання, відповідно до ст. 303 ЦПК України перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та розглянутого судом позову, обговоривши доводи скарги, вважає за необхідне її відхилити, виходячи з наступного.

Згідно до ст. 3 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Стаття 16 ЦК України вичерпно передбачає способи такого захисту прав чи інтересів:

1. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

2. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути:

1) визнання права;

2) визнання правочину недійсним;

3) припинення дії, яка порушує право;

4) відновлення становища, яке існувало до порушення;

5) примусове виконання обов'язку в натурі;

6) зміна правовідношення;

7) припинення правовідношення;

8) відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди;

9) відшкодування моральної (немайнової) шкоди;

10) визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.

Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.

3. Суд може відмовити у захисті цивільного права та інтересу особи в разі порушення нею положень частин другої - п'ятої статті 13 цього Кодексу.

Відповідно до п. 14 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про захист прав споживачів» нечесна підприємницька практика - будь-яка підприємницька діяльність або бездіяльність, що суперечить правилам, торговим та іншим чесним звичаям та впливає або може вплинути на економічну поведінку споживача щодо продукції.

Стаття 19 вказаного Закону України передбачає заборону нечесної підприємницької практики.

1. Нечесна підприємницька практика забороняється.

Нечесна підприємницька практика включає:

1) вчинення дій, що кваліфікуються законодавством як прояв недобросовісної конкуренції;

2) будь-яку діяльність (дії або бездіяльність), що вводить споживача в оману або є агресивною.

2. Якщо підприємницька практика спонукає або може спонукати споживача дати згоду на здійснення правочину, на який в іншому випадку він не погодився б, така практика вводить в оману стосовно:

1) основних характеристик продукції, таких як: її наявність, переваги, небезпека, склад, методи використання, гарантійне обслуговування, метод і дата виготовлення або надання, поставка, кількість, специфікація, географічне або інше походження, очікувані результати споживання чи результати та основні характеристики тестів або перевірок товару;

2) будь-яких застережень щодо прямої чи опосередкованої підтримки виробником продавця або продукції;

3) ціни або способу розрахунку ціни чи наявності знижок або інших цінових переваг;

4) потреби у послугах, заміні складових чи ремонті;

5) характеру, атрибутів та прав продавця або його агента, зокрема інформації про його особу та активи, кваліфікацію, статус, наявність ліцензії, афілійованість та права інтелектуальної або промислової власності, його відзнаки та нагороди;

6) права споживача або небезпеки, що йому загрожує.

Підприємницька практика є такою, що вводить в оману, якщо під час пропонування продукції споживачу не надається або надається у нечіткий, незрозумілий або двозначний спосіб інформація, необхідна для здійснення свідомого вибору.

3. Забороняються як такі, що вводять в оману:

1) пропонування для реалізації продукції за визначеною ціною, якщо існують підстави вважати, що продавець або виконавець не зможе надати таку продукцію за такою ціною або у таких обсягах, що можна передбачити з огляду на пропоновану ціну та характеристики продукції;

2) пропонування з метою реалізації однієї продукції до реалізації іншої;

3) відмова від пред'явлення споживачу товару, що пропонується, та прийняття замовлення або ненадання товару протягом розумного строку чи демонстрування дефектного зразка товару;

4) недостовірне повідомлення про наявність обмеженої кількості товарів або з метою спонукання споживачів до прийняття швидкого рішення позбавлення їх достатнього періоду часу для прийняття свідомого рішення;

5) пропонування до вільної реалізації продукції, яка вилучена з обігу або щодо обігу якої існують обмеження;

6) недостовірне твердження, що існуватиме загроза особистій безпеці споживача або його сім'ї, якщо він не придбає чи не замовить продукцію;

7) утворення, експлуатація або сприяння розвитку пірамідальних схем, коли споживач сплачує за можливість одержання компенсації, яка надається за рахунок залучення інших споживачів до такої схеми, а не за рахунок продажу або споживання продукції;

8) використання повідомлення про розпродаж у зв'язку із припиненням суб'єкта господарювання, його структурного підрозділу або припинення відповідного виду господарської діяльності, тоді як це не відповідає дійсності.

Перелік форм підприємницької практики, що вводить в оману, не є вичерпним.

4. Агресивною вважається підприємницька практика, яка фактично містить елементи примусу, докучання або неналежного впливу та істотно впливає чи може вплинути на свободу вибору або поведінку споживача стосовно придбання продукції.

При встановленні того, чи містить підприємницька практика елементи примусу, докучання або неналежного впливу, до уваги береться:

1) час, характер та повторюваність пропозицій щодо придбання продукції;

2) вживання образливих або загрозливих висловів;

3) використання тяжкої для споживача обставини, про яку продавцю або виконавцю було відомо, для впливу на рішення споживача;

4) встановлення обтяжливих або непропорційних позадоговірних перешкод для здійснення споживачем своїх прав за договором, включаючи положення про право споживача розірвати договір або замінити продукцію чи укласти договір з іншим суб'єктом господарювання;

5) загроза здійснити незаконні або неправомірні дії.

5. Як агресивні забороняються такі форми підприємницької практики:

1) створення враження, що споживач не може залишити приміщення продавця (виконавця) без укладення договору або здійснення оплати;

2) здійснення тривалих та/або періодичних візитів до житла споживача, незважаючи на вимогу споживача про припинення таких дій або залишення житла;

3) здійснення постійних телефонних, факсимільних, електронних або інших повідомлень без згоди на це споживача;

4) вимога оплати продукції, поставленої продавцем (виконавцем), якщо споживач не давав прямої та недвозначної згоди на її придбання.

Перелік форм агресивної підприємницької практики не є вичерпним.

6. Правочини, здійснені з використанням нечесної підприємницької практики, є недійсними.

Суб'єкти господарювання, їх працівники несуть відповідальність за нечесну підприємницьку практику згідно із законодавством.

Згідно до п. 5 ч. 1 ст. 4 Закону України «Про захист прав споживачів» споживачі під час придбання, замовлення або використання продукції, яка реалізується на території України, для задоволення своїх особистих потреб мають право на: відшкодування майнової та моральної шкоди, завданої внаслідок недоліків продукції (дефекту в продукції) відповідно до закону.

Відповідно до ч. 2 ст. 22 Закону України «Про захист прав споживачів» при задоволенні вимог споживача суд одночасно вирішує питання щодо відшкодування моральної (немайнової) шкоди.

Стаття 23 ЦК України також визначає, що:

1. Особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.

2. Моральна шкода полягає:

1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я;

2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів;

3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна;

4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.

Стаття 1167 ЦК України містить підстави відповідальності за завдану моральну шкоду

1. Моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.

2. Моральна шкода відшкодовується незалежно від вини органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, фізичної або юридичної особи, яка її завдала:

1) якщо шкоди завдано каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю фізичної особи внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки;

2) якщо шкоди завдано фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту або виправних робіт;

Судовим розглядом встановлено, що рішенням Фрунзенського районного суду м. Харкова від 12 серпня 2014 року позовні вимоги КП «ХТМ» було задоволено та стягнуто з ОСОБА_3 на користь КП «ХТМ» заборгованість за теплопостачання за період з 28.11.2012 року до 01.10.2013 року в сумі 39865,43 грн. Це рішення постановою Верховного Суду України від 18 листопада 2015 року у справі № 6-582цс15 залишено без змін.

При цьому суд встановив, що 28 листопада 2012 року батько позивача ОСОБА_3 - ОСОБА_4 придбав на підставі договору купівлі-продажу нежитлові приміщення загальною площею 571,5 кв.м у житловому будинку АДРЕСА_1.

Теплопостачання в указаний житловий будинок проводиться централізовано КП «ХТМ». ОСОБА_4 у період з листопада 2012 року до травня 2013 року отримував теплову енергію, без укладання з цього приводу договору. У травні 2013 року ОСОБА_4 помер. Позивач є спадкоємцем ОСОБА_5

Вказаною постановою Верховного суду України від 18 листопада 2015 року по справі № 6-582цс15 встановлено, що 18 квітня 2013 року ОСОБА_3 сплачено КП «ХТМ» заборгованість за послуги з теплопостачання у розмірі 9211,01 грн. Зазначені вище нежитлові приміщення отримали статус житлових та були зареєстровані 26 квітня 2013 року за ОСОБА_4 відповідно до свідоцтва про право власності як окремі житлові квартири №№ 201-228.

При цьому КП «Харківські теплові мережі» вказану заборгованість нарахувало відповідно до норм Закону України «Про теплопостачання», Правил користування тепловою енергією, затвердженою постановою КМ України від 03 жовтня 2007 року № 1198, згідно з діючими тарифами для господарюючих суб'єктів, які у порівнянні із тарифами для населення були більшими.

Відмовляючи у задоволенні позову районний суд виходив з того, що рішення суду, які набрали чинності, відповідно до ст.. 14 ЦПК України та Конституції України є обов'язкові для виконання, а позивач не спростував встановлені судами обставини справи, які відповідно до ч. 3 ст. 61 ЦПК України мають преюдиціальне значення по цій справі.

Таким чином, в матеріалах справи відсутні докази того, що відповідач у своїх розрахунках заборгованості застосував тарифи, передбачені для господарюючих суб'єктів обманним шляхом і що він при цьому здійснював нечесну підприємницьку діяльність. Чинними рішеннями судів не встановлено в цьому порушень з боку відповідача, що свідчить про відсутність передбачених вищевказаними нормами закону підстав для стягнення моральної шкоди.

Крім того, у даному випадку після розгляду цивільної справи про стягнення заборгованості відповідно до ч. 1 ст.361 ЦПК України рішення або ухвала суду, якими закінчено розгляд справи, що набрали законної сили, можуть бути переглянуті лише у зв'язку з новоявленими обставинами. Тому судова колегія відхиляє наведені у скарзі доводи, як безпідставні.

Виходячи з наведеного, суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, доводи скарги цього висновку не спростували, тому з передбачених ст. 308 ЦПК України підстав апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін.

Керуючись ст.ст. 303, 304, п.1 ч.1 ст. 307, ст.ст. 308, 313, 315, 319, 323-325, 327 ЦПК України, судова колегія

УХВАЛИЛА:

Апеляційну скаргу ОСОБА_3 відхилити.

Рішення Фрунзенського районного суду м. Харкова від 15 серпня 2016 року залишити без змін.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту проголошення, однак протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили може бути оскаржена у касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.

Головуючий суддя

Судді колегії